Постанова

від 30.05.2024 по справі 380/3697/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року Справа № 380/3697/24 пров. № А/857/8226/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Качмара В.Я.,

суддів - Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,

при секретарі судового засідання - Гладкій С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Печерського районного суду міста Києва про зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року (суддя Кухар Н.А., м.Львів), -

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Печерського районного суду міста Києва (далі - Суд) в якому просили:

зобов`язати відповідача видати виконавчі листи ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за поставною Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року у справі №461/1180/20 (далі - Постанова суду);

зобов`язати Суд направити, видати виконавчі листи цінними поштовими відправленнями з описом вкладеного на адресу стягувачів: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

стягнути із Суду три відсотки інфляційних річних з врахуванням індексу інфляції на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за невиконання Постанови суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Суду про зобов`язання вчинити дії. Роз`яснено позивачу, що розгляд такої справи підлягає у порядку цивільного судочинства, а також роз`яснено, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Не погодившись із постановленою ухвалою її оскаржили позивачі, яка із покликанням на порушенням норм процесуального права, просять скасувати вказану ухвалу та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В апеляційній скарзі, вказують, що судом першої інстанції вигадана відмова у прийнятті до провадження заявленого позову із посиланням на те, що вказаний спір має розглядатись за нормами Цивільного процесуального кодексу України. Вказане є обмеженням доступу до правосуддя.

Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Відповідач в судове засідання не надіслав свого представника про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки предметом позову в цій справі є бездіяльність Суду щодо не видачі виконавчих листів, тобто позовні вимоги стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, а отже, такі дії не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого цивільним процесуальним законом.

Такі висновки суду першої інстанції є дещо помилковими, з таких міркувань.

Як видно з матеріалів справи, рішенням Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 461/1180/20-ц, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Держави України в особі Міністерства юстиції України (далі - МЮУ) треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , Державна казначейська служба України (далі - ДКСУ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовлено (далі - Рішення суду).

Постановою суду, Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задоволено частково. Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по 10000 грн. кожному в рахунок компенсації моральної шкоди. В іншій частині Рішення суду залишено без змін.

22.11.2023 позивачі звертались до Суду із заявою про видачу виконавчих листів по справі №461/1180/20-ц. однак станом на час звернення до суду із цим позовом, жодної відповіді на свою заяву не отримали.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

На підставі частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС).

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Як зазначено вище, позивачі-апелянти оскаржують дії Суду щодо не видачі і не направленні на їх адресу виконавчих листів в межах цивільної справи №461/1180/20-ц.

Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вимог позивачів слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 280/1334/19 та Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в подібній справі № 1.380.2019.003105.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі не може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства, а тому правильно відмовив у відкритті провадження у справі.

Разом з тим, необхідно звернути увагу на те, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за пунктом 1 частиною першою статті 170 КАС поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення частини шостої статті 170 КАС стосовно вимог щодо роз`яснення, до якого суду слід звертатися з таким позовом, оскільки заявлені у позові вимоги не підпадають під визначення юридичного спору, що може розглядатися в судовому порядку.

Таку правову позицію висловлено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 5 лютого 2019 року у справі №9901/638/18 та від 27 лютого 2019 року у справі №9901/798/18.

Відтак, в оскаржувана ухвала підлягає зміні, зокрема із абзацу 2 резолютивної частини цієї ухвали необхідно вилучити словосполучення такого змісту «Роз`яснити позивачу, що розгляд такої справи підлягає у порядку цивільного судочинства, а також».

В решті вказану ухвалу слід залишити без змін.

Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Інші доводи апеляційної скарги, висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали.

Керуючись статтями 308, 310, 312, 316-317, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року змінити, шляхом виключення із абзацу другого резолютивної частини ухвали словосполучення такого змісту: «Роз`яснити позивачу, що розгляд такої справи підлягає у порядку цивільного судочинства, а також».

В решті ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим С. М. Кузьмич Повне судове рішення складено 30 травня 2024 року.