Постанова

від 30.05.2024 по справі 380/12151/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/12151/23 пров. № А/857/4683/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерське господарство імені Івана Завади на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду (постановлену головуючим-суддею Гавдиком З.В. в порядку письмового провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерське господарство імені Івана Завади до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У червні 2023 року Товариство з обмеженою Фермерське господарство імені Івана Завади (далі - ТзОВ ФГ ім. Івана Завади, Товариство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС, контролюючий орган, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати прийняте відносно Товариства рішення ГУ ДПС про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість (далі - ПДВ) критеріям ризиковості платника податку №45408 від 09.12.2021.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 позовну заяву було залишено без розгляду.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ТзОВ ФГ ім. Івана Завади подало апеляційну скаргу, в якій через порушення норм процесуального права просить її скасувати та передати справу на розгляд суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у зв`язку із введенням воєнного стану Товариство 25.02.2022 було вимушене оголосити простій та зупинити роботу на невизначений термін, працівники Товариства були відсутні на своїх робочих місцях, а уповноважені службові особи не мали доступу до необхідних документів, які безпосередньо стосуються діяльності Товариства та могли бути використані для оскарження спірного рішення. Вказує, що робота ТзОВ ФГ ім. Івана Завади була частково відновлена лише 28.02.2023, про що директором було видано наказ №2. Крім того, представник позивача - адвокат Скрипаль О.В. також вимушений був примусово змінити місце свого проживання та роботи з м. Ірпінь, Київської області до Кіровоградської області, смт. Добровеличківка, що підтверджується відповідною довідкою внутрішньо переміщеної особи №3510-7000161382 від 29.03.2022, а тому був позбавлений можливості надавати правову допомогу Товариству. Також звертає увагу на використання у своїй діяльності програмного забезпечення M.E.Doc для відправлення податкової, бухгалтерської звітності та отримання повідомлень від підрозділів ДПС України, згідно відомостей якого, будь-яка інформація від контролюючого органу на адресу позивача не надходили. У зв`язку з фізичною неможливістю зібрати всі необхідні докази з початку дії воєнного стану для подання даної позовної заяви, а також тимчасовою зміною місця проживання службових осіб Товариства та його представника, що значно ускладнило доступ до правосуддя, вважає викладені обставини поважними причинами для поновлення строку позовної давності. Повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України безпосередньо унеможливило вчинення процесуальних дій позивачем у визначений законом строк і дана обставина виникла незалежно від волі позивача й протягом строку, який пропущено.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні заяви Товариства про поновлення строку звернення до суду з позовом та залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач про спірне рішенні дізнався (мав дізнатись) 09.12.2021, до суду із позовом про оскарження такого звернувся лише 31.05.2023, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду без жодних належних та допустимих доказів поважності причин такого пропуску. Позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено факту прямого впливу повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України на можливість користування процесуальними правами. Сам лише факт дії воєнного стану не є достатнім для поновлення пропущених процесуальних строків.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 3, 4 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

За змістом ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є ПК України, статтею 56 якого визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів.

Так, відповідно до п.56.1 ст.56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 56.18 цієї статті передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Згідно п.102.1 ст.102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених п.102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п.133.4 ст.133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Водночас, п.56.19 ст.56 ПК України, за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження відповідного рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду, зокрема, у разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Верховний Суд у постанові від 11.10.2019 по справі №640/20468/18 сформував правовий висновок, за яким рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:

а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;

б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені Податковим кодексом України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.

Отже, строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішень податкового органу про включення до переліку ризикових підприємств, про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН з похідною вимогою про зобов`язання її зареєструвати, у разі, коли платником податків не використовувалася процедура адміністративного оскарження таких рішень як досудового порядку вирішення спору, визначається частиною першою статті 122 КАС України і становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи видно, що оспорюване рішення, яке є предметом оскарження, датоване 09.12.2021, тоді як позивач звернувся до суду з цим позовом лише 31.05.2023, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановленого ст. 122 КАС України.

В апеляційній скарзі позивач, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою, зазначає, що спірні правовідносини виникли під час дії режиму воєнного стану введеного Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022.

Оцінюючи такі доводи, колегія суддів зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

В обгрунтування пропуску строку звернення до суду апелянт вказує на введення воєнного стану на території України, простій роботи Товариства, звільнення працівників, зміна місця проживання представника позивача.

Так, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який, після його продовження триває на даний час.

Слід зауважити, що після затвердження Указу Президента України №64/2022, будь-яких змін щодо процесуальних строків, зокрема щодо строку звернення до суду, та їх обчислення до КАС України не вносились.

Надаючи оцінку доводам скаржника, колегія суддів зазначає, що питання поновлення строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.

Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку у всіх абсолютно випадках.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач у заяві про поновлення строку не надає доказів, яким чином запровадження воєнного стану в Україні вплинуло на пропуск строку звернення до суду у цій справі.

Крім загальних фраз та посилання на введений воєнний стан, позивач жодним чином не обґрунтував та не надав жодних доказів на підтвердження того, яким саме чином введення воєнного стану, перешкодили йому звернутись з позовною заявою у встановлені КАС України строки.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що згідно витягу з бази даних АІС Податковий блок (копія якого є у справі) підтверджується, що позивачем подавалась звітність до податкового органу та позивач міг вчасно подати позовну заяву до суду.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1165 платник податку отримує рішення про відповідність критеріям ризиковості платника податку через електронний кабінет у день прийняття відповідного рішення.

Таким чином, оспорюване рішення отримане ТзОВ ФГ і. Івана Завади через електронний кабінет 09.12.2021.

Тобто, позивач дізнався про порушення своїх прав ще 09.12.2021, але не вчинив жодних дій для своєчасного звернення до суду, при цьому, не обґрунтував наявність об`єктивних перешкод своєчасно звернутися до суду за їх захистом.

При цьому, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обмежень у доступі до електронного кабінету платника.

Колегія суддів вказує, що організація роботи підприємства є суб`єктивним чинником та, за відсутності об`єктивних підстав, що підтверджені належними та допустимими доказами, не є поважною підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки тривалість процедури оформлення документів безпосередньо залежить від ефективної роботи працівників і не свідчить про наявність особливих і непереборних обставин, які є поважними причинами для поновлення пропущеного строку

В контексті вищевикладеного, колегія суддів вважає також за необхідне вказати на те, що поновлення строку (у випадках, що не віднесені до регламентованих ч.2 ст.295 КАС України) не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін.

З урахуванням вищесказаного, можливість своєчасного подання позовної заяви залежала виключно від волевиявлення самого позивача, тобто мала суб`єктивний характер, а тому підстав для поновлення пропущеного процесуального строку у даному випадку суд не вбачає

Також, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що Товариство самостійно оцінює і несе усі ризики при організації своє господарської діяльності. Крім того, позивачем не було вжито достатніх заходів задля отримання своєчасної правничої допомоги. Фактично, позивач обрав пасивну поведінку і почав вживати активні дії, спрямовані на реалізацію свого права звернення до суду, вже після спливу строку позовної давності.

Колегія суддів дійшла висновку, щопредставником позивача не наведено поважних причин, які унеможливлювали звернення до суду з позовом у встановлений строк, а наведені у заяві аргументи є об`єктивними обставинами та не доводять існування об`єктивно непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення позивача та були пов`язані з дійсними істотними перешкодами/труднощами для своєчасного звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законом строк або у максимально короткий термін після закінчення цього строку.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення без розгляду позовної заяви.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерське господарство імені Івана Завади залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року по справі №380/12151/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук