Постанова

від 30.05.2024 по справі 140/31621/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/31621/23 пров. № А/857/3055/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Ратнівського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Каленюк Ж.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом Пословської Алли Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 до Ратнівського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулася в суд в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 із адміністративним позовом до Ратнівського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - Ратнівський відділ УДМС, відповідач), в якому просила визнати протиправною відмову відповідача в оформленні ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992 (далі - Положення №2503) та зобов`язати Ратнівський відділ УДМС оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до цього Положення.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03.01.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Ратнівський відділ УДМС подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 21 Закону України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус №5492-VI від 20.11.2012 (далі - Закон №5492), паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Оскільки законний представник просила видати її неповнолітній дитині паспорт у формі книжечки, слід застосувати норми Положення №2503, яким визначено, що паспорт у формі книжечки видається особі, яка досягла 16-річного віку. Оскільки ОСОБА_1 не досяг такого віку, звернення позивачки до органу міграційної служби є передчасним, та відсутні правові підстави для видачі такого паспорта.

Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Листом №0723-258/0723.1-23 від 16.09.2023 Ратнівський відділ УДМС на заяву позивачки від 01.09.2023 про оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1 у зв`язку з релігійними переконаннями виключно у формі паспортної книжечки повідомило, що з прийняттям Закону №5492, паспорт громадянина України оформляється територіальними органами та підрозділами ДМС, що забезпечені відповідним обладнанням, всім визначеним законодавством категоріям громадян, починаючи з чотирнадцятирічного віку, тільки у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, ОСОБА_2 звернулася в суд в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством України передбачена можливість видачі паспорта громадянина України у формі книжечки на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, а тому твердження відповідача у листі №0723-258/0723.1-23 про видачу паспорта громадянина України лише у формі картки є безпідставними. Що стосується питання віку, суд першої інстанції врахував позицію Верховного Суду у справі №420/4049/20 щодо застосування Закону №5492, який має вищу юридичну силу, ніж Положення №2503 та Порядок №456, та вказав на імперативність норм Закону №5492, яким встановлено обов`язок кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України. Верховний Суд акцентував увагу на тому, що відповідно до частини першої статті 21 Закону №5492, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Отже, у разі відсутності в особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу може створювати перешкоди у реалізації своїх громадянських прав.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України Про громадянство України №2235-III від 18.01.2001 (далі - Закон №2235), документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України

Згідно п.1, 3, 5, 8, 9-11 Положення №2503, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту

Таким чином, Положенням №2503 передбачено дві форми паспорта громадянина України, а саме у формі книжечки та у формі картки

Закон №5492 визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Частинами 2, 3 статті 4 Закону №5492 передбачено, що визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи. Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №5492, внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних.

У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Згідно п.п. а п.1 ч.1 ст.13 Закону №5492, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, серед них - паспорт громадянина України.

Як передбачено ч.3 ст.13 Закону №5492, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст.14 Закону №5492, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.

Отже, заявниця, звернувшись до уповноваженого суб`єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.

Аналогічна правова позиція викладена за результатами розгляду зразкової справи у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 по справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

Крім того, з прийняттям Закону №5492, паспорт громадянина України видається з 14 років та є обов`язком особи, яка досягла 14 років, його отримати.

Відсутність паспорту громадянина України з 14 років перешкоджає такій особі у реалізації її гарантованих Конституцією України прав та свобод.

У разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що у свою чергу може створювати перешкоди у реалізації позивачем своїх громадянських прав.

Закон №5492 має вищу юридичну силу ніж Положення №2503, а тому у спірних правовідносинах щодо віку видачі паспорту громадянина України мають бути застосовані норми статті 21 Закону №5492.

Відповідно до ч.3 ст.7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

У даному випадку суд застосовує положення Закону №5492, яким передбачено віковий ценз на оформлення та видачу паспорта громадянина України з 14-річного віку.

Положення статті 21 Закону №5492 мають імперативний характер щодо зобов`язання кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України.

Застосування Закону №5492 в частині віку видачі паспорту громадянина України не позбавляє позивача права на вибір форми паспорта громадянина України.

Оскільки чинна редакція Закону №5492 не передбачає альтернативи паспортам з безконтактним електронним носієм дітям з 14 до 16 років і не може забезпечити реалізацію такого права, то це право має реалізовуватися у спосіб, передбачений Положенням №2503, шляхом видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки без електронного носія до досягнення дитини 16 років.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 по справі № 420/4049/20, від 21.12.2022 по справі №420/5353/20.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обгрунтованості даного позову.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Ратнівського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року по справі №140/31621/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук