Постанова

від 30.05.2024 по справі 300/1443/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/1443/24 пров. № А/857/9800/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

секретаря судового засіданняЄршової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Акціонерного товариства «Оріана» на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі № 300/1443/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія Циклон» до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано- Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Акціонерне товариство «Оріана» про визнання дії та бездіяльності протиправними, (рішення суду першої інстанції ухвалено суддею Главачем І.А. в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області 10 квітня 2024 року в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія Циклон» (далі також ТОВ, позивач) звернулося з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі також Відділ, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Акціонерне товариство «Оріана» (далі також АТ, тертя особа), в якому просило суд:

- скасувати постанову від 10.01.2024 Головного державного виконавця Відділу про зупинення вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням № 73260721 з примусового виконання судового наказу № 909/747/22, виданого Господарським судом Івано-Франківської області 26.09.2022;

- зобов`язати Відділ усунути порушення (поновити порушене право ТОВ), відновивши виконавче провадження та вчинити виконавчі дії щодо його повного та фактичного виконання.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року позов задоволено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржила третя особа, оскільки вважає що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що судом першої інстанції невірно витлумачено положення чинного законодавства щодо обов`язку виконавця зупинити виконавче провадження за встановлених у справі обставин та застосовано норму права, яка втратила чинність.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, просить залишити оскаржувану ухвалу без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи положення частини сьомої статті 287 КАС України, суд розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.

Учасники справи були належним чином, відповідно до положень статті 268 КАС України, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилися.

Також в порядку частини третьої статті 268, частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційним судом було задоволено клопотання позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

На час розгляду справи позивач не підключився до організованої судом відеоконференції.

Згідно частини п`ятої статті 195 КАС України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України не здійснювалося.

У відповідності до вимог статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.01.2021 між TOB та АТ було укладено Договір № 7 по забезпеченню безпеки майна. У відповідності до предмету зазначеного Договору позивач TOB надавав, а відповідач АТ приймав надані послуги по забезпеченню безпеки майна.

26.09.2022 Господарський суд Івано-Франківської області з підстав невиконання АТ взятих на себе зобов`язань щодо сплати наданих позивачем послуг по забезпеченню безпеки майна, видав стягувачу ТОВ судовий наказ по справі № 909/747/22 про стягнення з боржника АТ заборгованості у розмірі 54513 грн за період з 01.08.2022 по 31.08.2022, за невиконання умов договору від 01.01.2021 року № 7 та 228,10 грн судового збору.

07.11.2023 головним державним виконавцем Відділу Іваночком Валентином Юрійовичем за результатами розгляду заяви стягувача ТОВ про примусове виконання судового наказу № 909/747/23, виданого 26.10.2022 Господарським судом Івано-Франківської області, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 73260721.

Відповідно до постанови від 07.11.2023 виконавче провадження № 73260721 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 30428450.

В подальшому, державним виконавцем винесено постанову від 10.01.2024 про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі також Закон № 1404-VIII), а саме з підстав включення боржника АТ у перелік об`єктів великої приватизації.

Вважаючи дану постанову безпідставною та незаконною, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є поточним кредитором АТ, а заборгованість у розмірі 54 513 грн за період надання послуг позивачем з 01.08.2022 по 31.08.2022 є поточною вимогою такого кредитора, відтак у державного виконавця були відсутні підстави до винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон № 1404-VIII.

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частини перша та друга статті 15 Закону № 1404-VIII).

Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Порядок та підстави для зупинення вчинення виконавчих дій визначені статтею 34 Закону № 1404-VIII.

Так, за приписами пункту 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2468-IX від 28.07.2022) виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

У відповідності до частини другої статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, а з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, - у день надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.

Таким чином, включення державного пакета акцій розміром 99,9988% статутного капіталу АТ до переліку об`єктів великої приватизації, що підлягають приватизації є безумовною підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.

Наведена норма є імперативною, а тому зобов`язує державного виконавця зупинити вчинення виконавчих дій у визначених нею випадках.

Обґрунтовуючи протиправність дій відповідача щодо винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій від 10.01.2024, суд першої інстанції посилається на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2018, якою припинено провадження про банкрутство АТ та визначено, що після припинення провадження у справі про банкрутство забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі, на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі, одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, зупиняється перебіг позовної давності, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення суми тощо.

Однак, зазначені дії не поширюються на задоволення вимог поточних кредиторів, на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, на відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Однак дана ухвала Господарського суду не має жодного відношення для правової оцінки законності оскаржуваної постанови державного виконавця, оскільки підстави для її ухвалення прямо передбачені законом, є імперативними і, відповідно, державний виконавець, встановивши обставини, які є обов`язковими для зупинення виконавчого провадження, зобов`язаний був виконати норму закону.

Враховуючи наведене, ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2018, якою припинено провадження в справі про банкрутство АТ не розповсюджується на господарські правовідносин, які виникли через значний період часу після припинення банкрутства та в період перебування АТ в процесі приватизації, оскільки мала місце зміна норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.

Також, суд першої інстанції посилається на пункт 10 Розділу V Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 18.01.2018 № 2269-VIII «Про приватизацію державного та комунального майна» (далі також Закон № 2269-VIII), та вказує, що після припинення провадження у справі про банкрутство, а саме з 11.06.2018, дії щодо заборони стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або позасудовому порядку відповідно до законодавства, не поширюється на вимоги поточних кредиторів, визначених у справі про банкрутство боржників, якими є державні підприємства, щодо яких прийнято рішення про приватизацію.

Разом з тим, станом на 10.01.2024 (дату винесення оскаржуваної постанови про зупинення вчинення виконавчих дій) пунктом 10 Розділу V Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 2269-VІІІ визначено Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом розробити та привести у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акти; забезпечити розроблення та прийняття міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади нормативно - правових актів, передбачених цим Законом; забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно - правових актів, що суперечать цьому Закону.

Натомість процитовані вище судом першої інстанції зміни до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» були передбачені підпунктом 10 пункту 9 Розділу V Закону України № 2269-VIII, який втратив чинність на підставі Кодексу України з процедур банкрутства № 2597-VIII від 18.10.2018.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами третьої особи, що на час ухвалення Івано-Франківським окружним адміністративним судом рішення про визнання протиправною та скасування постанови від 10.01.2024 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 73260721 (у зведеному виконавчому провадженні № 30428450) та фактично на час винесення оскаржуваної постанови державного виконавця, норма права, яка була застосована судом першої інстанції як підстава для задоволення позову, втратила чинність, в зв`язку з чим суд допустив неправильне застосування норм матеріального права.

Також, колегія суддів наголошує, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що постанова про зупинення вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням № 73260721 з примусового виконання судового наказу № 909/747/22, виданого Господарським судом Івано-Франківської області 26.09.2022, винесена Відділом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Наведене дає підстави вважати, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо протиправності та скасування постанови про зупинення вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням № 73260721.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У розрізі викладеного, оцінюючи наведені апелянтом доводи, апеляційний суд приходить до переконання, що такі є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до задоволення позовних вимог у спосіб, що заявлений позивачем, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 241, 242, 268, 272, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оріана» задовольнити.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі № 300/1443/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія Циклон» до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано- Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Акціонерне товариство «Оріана» про визнання дії та бездіяльності протиправними - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 30.05.24