Рішення

від 20.05.2024 по справі 199/8/24

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/8/24

(2/199/1037/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

20.05.2024

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання Подварченко А.Ю.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що він є власником гаражу № НОМЕР_1 загальною площею 21,7 кв.м та гаражу № НОМЕР_2 загальною площею 21,7 кв.м, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.2017 р., вказаними гаражами незаконно заволодів та користується відповідач, який на пропозиції позивача звільнити гаражі не реагує, створюючи тим самим позивачу перешкоди у реалізації належного йому права власності. Позивач просить суд усунути йому перешкоди у користуванні та розпорядженні вищевказаними гаражами шляхом зобов`язання відповідача їх звільнити.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав.

Відповідач позов не визнав.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив врахувати, що 18.09.2003 р. він придбав у ТОВ Будівельна компанія «ОКС» (засновником якого є позивач) за договором купівлі-продажу №36 гаражі зі збірного залізобетону 4 х 6 м № АДРЕСА_2 , які були передані відповідачу за актом прийому передачі від 26.09.2003 р.

На підставі квитанції до прибуткового касового ордеру від 25.09.2003 р. відповідач повністю сплатив 26600,00 грн. Відповідно до гарантійного листа від 17.11.2003 р., ТОВ Будівельна компанія «ОКС» зобов`язалося оформити необхідну документацію на гаражі, продані відповідачу, та після введення в експлуатацію провести переоформлення гаражів на ім`я відповідача. Втім, зазначене не відбулося. 21.04.2009 р. відповідач повторно звернувся до ТОВ БК «ОКС» з приводу оформлення на відповідача гаражів, придбаних за договором купівлі-продажу №36 від 18.09.2003 р. Гарантійним листом від 28.04.2009 р. ТОВ БК «ОКС» підтвердило свої зобов`язання після вводу в експлуатацію гаражів переоформити їх на відповідача. Всі витрати по утриманню та ремонтним роботам сплачував лише відповідач, що підтверджується довідками про вартість ремонтних робіт від 24.05.2013 р., 05.06.2013 р., та за 2017 р.

14.02.2017 р. відповідач повторно сплатив ТОВ БК «ОКС» 26600,00 грн. за гаражі за договором купівлі-продажу №36 від 18.09.2003 р.

25.09.2023 р. відповідач надіслав ОСОБА_1 , власнику ТОВ БК «ОКС», що він, тобто відповідач, готовий до укладення нотаріальних договорів купівлі-продажу гаражів згідно домовленості, у зв`язку з чим, на переконання відповідача, є безпідставними вимоги позивача (нумерація гаражів змінилася після введення в експлуатацію).

Всі витрати по утриманню та ремонтним роботам сплачував лише відповідач, що підтверджується довідками про вартість ремонтних робіт від 24.05.2013 р., 05.06.2013 р., та за 2017 р. (а.с. 65 67).

Відповідач не скористався правом брати участь у судових засіданнях.

У відповіді на відзив представник позивача адвокат Горобець Ю.В. просила суд врахувати (а.с. 88 90), що станом на вересень 2003р. в Україні діяло Тимчасове положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затверджене наказом МЮУ від 07.02.2002р. №7/5, зареєстровано в МЮУ 18 лютого 2002 р. за №157/6445 (далі - Тимчасове положення №7/5).

Зі змісту п. 6 Тимчасового положення №7/5 вбачається, що право власності на новозбудовані об`єкти нерухомого майна виникає за наявності:

-акта про право власності на землю або

-рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об`єкта і введення його в експлуатацію.

Тобто, право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об`єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 175/343/20.

В даному випадку, станом на вересень 2003 р. у ТОВ фірма «ОКС» не було акта про права власності на землю, не було введено спірні гаражі в експлуатацію, а отже, право власності у ТОВ фірма «ОКС» станом на вересень 2003р. не було, ТОВ фірма «ОКС» не мало права продажу спірних гаражів відповідачу, а тому таке право власності не могло перейти до відповідача.

Гаражі №№1,2 за адресою АДРЕСА_1 , як об`єкт цивільних прав, виникли лише у вересні 2016 році після введення в експлуатацію згідно декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що видно зі змісту копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.01.2017 р.

До введення в експлуатацію спірні гаражі не могли бути передані у власність, оскільки юридично їх ще не існувало.

Договір купівлі-продажу від 2003 року, а також акт приймання-передачі від 2003 року, копії яких містяться в матеріалах справи, за своїм змістом та формою не є правовстановлюючими документами в розумінні Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна (Додаток №1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09 червня 1998 року №121 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також в розумінні п.49 глави І розділу ІІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року №18/5 (в редакції, чинній на момент виникнення обставин, на які посилається відповідач).

На переконання представника позивача в матеріалах справи відсутні докази набуття ОСОБА_2 права власності на спірні гаражі як на нерухоме майно, тобто відсутні підстави та юридичні факти, як елемент юридичного складу, з яких можна було б дійти до висновку про набуття ОСОБА_2 права власності на спірний гараж.

У відповіді на відзив на позов (а.с. 96 100) позивач заперечує дійсність договору №36, зазначає, що на той час такого майна, як гаражі, та документів до них на придбання майна не існувало; акт приймання передачі також, на переконання позивача, є недійсним.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Суду позивачем наданий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер якого 83309264 (а.с. 6), дата та час формування якого 24.03.2017 р. о 10:10:08, згідно з яким об`єкт нерухомого майна, яким є гаражні наземні за адресою АДРЕСА_1 , опис об`єкта нерухомого майна гаражі №1-11 загальна площа 238,7 кв.м, має індексний номер 1055783812101.

Даний витяг містить також відомості про власника зазначеного вище нерухомого майна: власником у розмірі частці 1 є ОСОБА_1 ; підстава внесення запису рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34432170 від 24.03.2017 р., яке прийнято державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О.І., підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу серія та номер 198, виданий 24.03.2017 р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О.І. (а.с. 6).

На підставі договору купівлі продажу гаражів наземних, який укладений 24.03.2017 р. між ТОВ фірма по будівництву житла «ОКС» в особі представника Н. Шталюк та ОСОБА_1 та який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О.І. (реєстр 198) судом встановлено, що продавець в особі представника передає у власність покупця майно, а покупець приймає майно і сплачує за нього обговорену грошову суму.

За цим договором відчужені гаражі наземні загальною площею 238,7 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , гаражі №№ НОМЕР_3 (а.с. 8 9).

Відповідно до договору купівлі - продажу від 24.03.2017 р. (а.с. 8 -9), ці гаражі належать продавцю на праві приватної власності на підставі декларації про готовність до експлуатації об`єкта №ДП 142162631761, виданої Департаментом Державної архітектурно будівельної інспекції у Дніпропетровській області 19.09.2017 р.; розпорядження Дніпропетровської міської ради від 17.10.2001 р. за №1040 р., технічного паспорту, виданого Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕМКОМ ДНІПРО» 01.09.2016 р., реєстраційний номер обкута нерухомого майна 1055783812101, право власності зареєстровано за №16917317, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О.І. 18 січня 2018 р. за №78334002 (а.с. 8).

Витяг з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (а.с. 11 13) містить відомості про те, що гаражному боксу № НОМЕР_2 площею 21,7 кв.м за адресою АДРЕСА_1 адреса згідно експериментального порядку не присвоювалася (а.с. 11).

Витяг з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (а.с. 14 15) містить відомості про те, що гаражному боксу № НОМЕР_1 площею 21,7 кв.м за адресою АДРЕСА_1 адреса згідно експериментального порядку не присвоювалася (а.с. 14).

Як встановлено судом на підставі договору купівлі-продажу №36 від 18.09.2003 р., який був укладений між продавцем ТОВ БК «ОКС» в особі директора ОСОБА_3 , та покупцем (відповідачем), продавець зобов`язався передати покупцю гаражні бокси, а покупець зобов`язався прийняти їх та оплатити на умовах даного договору та виконати роботи по внутрішньому оздобленню. Автогаражі зі збірного залізобетону розміром 4 х 6 м №№10, АДРЕСА_3 . Згідно даного договору сторони обумовили, що кількість гаражів 2, договірна ціна за одиницю продукції - 13300,00 грн., загальна договірна ціна за продукцію 26600,00 грн. (а.с. 61).

На підставі акту прийому передачі гаражів за договором купівлі-продажу №36 від 18.09.2003 р. судом встановлено, що продавець передав у власність, а покупець прийняв два гаражі № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 , які виготовлені зі збірного залізобетону, розміром 4 6 м, які розташовані поблизу будинку АДРЕСА_4 . Загальна договірна ціна цих гаражів складає 26600,00 грн. Даний акт підписаний між директором ТОВ БК «ОКС» ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.62).

17.11.2003 р. у листі гарантії до договору №36 купівлі-продажу директор СК «ОКС» ОСОБА_3 запевнив, що ТОВ БК «ОКС» зобов`язується оформити необхідну документацію на гаражні блоки № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 , які встановлені біля житлового будинку АДРЕСА_4 та продані компанією гр. ОСОБА_2 . Після отримання дозволу на введення в експлуатацію зазначених гаражів та наявність документації, БК «ОКС» проведе переоформлення гаражів на гр. ОСОБА_2 (а.с. 63).

Внесення ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 26600,00 грн. 25.03.2003 р. підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру (а.с. 64).

21.04.2009 р. ОСОБА_2 звертався до ТОВ БК «ОКС» в особі ОСОБА_1 з прохання повідомити коли будуть оформлені придбані ним гаражі згідно договору купівлі-продажу від 18.09.2003 р., оскільки пройшло 6 років обіцянок, що гаражні будуть узаконені (а.с. 68).

28.04.2009 р. у гарантійному листі ТОВ БК «ОКС» за підписом ОСОБА_3 повідомило про неможливість оформлення та про те, що на даний час БК «ОКС» займається підготовкою документації на всі гаражні блоки, які встановлені біля будинку АДРЕСА_1 , та після вводу в експлуатацію гаражів і отримання на них документів БК «ОКС» переоформить гаражі № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 на ОСОБА_2 (а.с. 69).

14.02.2017 р. Волошин на рахунок ТОВ БК «ОКС» сплатив повторно 26600,00 грн. (а.с. 70).

У листі (лист відправлений 25.09.2023 р. (а.с. 71 звор.)) на ім`я ОСОБА_1 ОСОБА_2 повідомив, що згідно пропозиції ОСОБА_1 , яка надіслана письмово, він згоден нотаріально укласти з ним договір купівлі-продажу авто гаражів № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , розташованих за адресою АДРЕСА_1 згідно домовленості (а.с. 71).

У письмові пропозиції ОСОБА_1 пропонував ОСОБА_4 негайно звільнити гаражі № НОМЕР_1 та №2 або укласти договір оренди або купівлі-продажу по ціні, яка існує на цей час (а.с. 101).

У відповіді від 25.09.2023 р. ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 , що згідно його пропозиції він згоден укласти договір купівлі-продажу автогаражів №1 та 2, розташованих за адресою АДРЕСА_5 , згідно їх домовленості (а.с. 102).

Позивач надав суду рішення виконкому від 21.10.1989 р. (а.с. 110) «Про довзіо фірмі ОКС проектування та будівництва тимчасових залізобетонних збірних гаражів по вул. Прапорній (Амур-Нижньодніпровський район) у межах землекористування замовника.

Позивач надав суду розпорядження Дніпровського міського голови І.Куліченка від 17.10.01 №1040 р «Про присвоєння адреси гаражам ТОВ фірчи будівництва житла «ОКС» код ЄДРПОУ 13451773 в Амур-Нижньодніпровському районі», згідно з яким гаражам присвоєно такі адреси: гаражі по АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 (а.с. 111).

Позивач наголошує на порушенні його права власності з боку відповідача, яке полягає у тому, що відповідач незаконно користується гаражами №№ НОМЕР_1 та 2.

Відповідач заперечує проти позову з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, зокрема вважає, що 18.09.2003 р. він придбав у ТОВ Будівельна компанія «ОКС» (засновником якого є позивач) за договором купівлі-продажу №36 гаражі зі збірного залізобетону 4 х 6 м № АДРЕСА_2 , які були передані йому за актом прийому передачі від 26.09.2003 р. та є їх власником.

Як встановлено судом на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України в ході розгляду справи, відповідач на даний фактично користується двома гаражами №№ НОМЕР_4 та НОМЕР_5 ; позивач в совою чергу просить суд усунути перешкоди у користуванні гаражем № НОМЕР_1 та гаражем № НОМЕР_2 , які розташовані за адресою АДРЕСА_1 .

Правовідносини між сторонами виникли із захисту права власності позивача та регулюються ст.ст. 41, 124 Конституції України, ст.ст. 11, 15, 16, 179, 181, 182, 316, 317, 318, 319, 328, 334, 655, 657 ЦК України, ст.ст. 3-5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» тощо.

Дослідив доказив межахзаявленихсуду позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Положеннями ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом положень ст. 41 Конституції України, ст.ст. 179, 181, 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого є гараж), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст. 318 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст.2 ЦК України (зокрема, фізичні особи).

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом норм ст.ст. 655, 657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

За змістом ст.ст. 182, 334 ЦК України, ст.ст. 3-5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов`язковій державній реєстрації підлягає право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Положеннями ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до норми ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Нормою ст. 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, а також застосування інших, передбачених законом, способів.

В той же час, оцінюючи надані позивачем докази на підтвердження права власності позивача на гаражі № НОМЕР_1 та №2 за наведеною вище адресою, суд вважає їх неналежними, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі (ч. 1 ст. 5 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек.

На кожнийоб`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва під час проведення державної реєстрації права власностіна нихвперше тана кожнийоб`єкт незавершеногобудівництва,майбутній об`єктнерухомості підчас проведеннядержавної реєстраціїспеціального майновогоправа наних впершеу Державномуреєстрі праввідкривається новийрозділ таформується реєстраційнасправа,присвоюється реєстраційнийномер відповідномуоб`єкту (ч. 2 ст. 13 зазначеного вище Закону).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 15 зазначеного вище Закону, реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному індивідуальновизначеному об`єктунерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта.

У разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбаченихстаттею 14цього Закону.

Виходячи звищенаведеного,державній реєстрації підлягаєкожний індивідуально визначенийоб`єкт нерухомогомайна окремо, тобто кожний з одинадцяти гаражів окремо, та кожному об`єкту нерухомості присвоюється окремий реєстраційний номер, та цей реєстраційний номер також присвоюється реєстраційній справі(ч. 1 ст. 17 зазначеного вище Закону).

Таким чином, на підтвердження права власності позивач повинен був надати два договори купівлі-продажу (на гараж № НОМЕР_1 та на гараж № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 та визначеною за кожним площею), а не на комплекс гаражів №№ НОМЕР_3 загальною площею 238,7 кв.м.

Окрім того, поза увагою позивача залишилося те, що земельна ділянка, на якій розташовано нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді міста в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності та ніколи не передавалась під будівництво нерухомого майна (гаражів) по АДРЕСА_1 , право власності чи користування на неї не оформлювалось.

Стосовно наданого позивачем письмового доказу рішення Дніпровського міського голови І.Куліченка від 17.10.2001 р. №1040 р., то зазначений доказ не засвідчений (ч. 5 ст. 95 ЦПК України) та не є належним та допустимим; на його підставі не може бути встановлена обставина присвоєння певної поштової адреси ( АДРЕСА_1 ) гаражам.

На підставі Закону України Про місцеве самоврядування в Україні розпорядженням міського голови № 872-р від 26.08.1998 р. (із змінами та доповненнями внесеними рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №2623 від 16.12.1999 р.) було затверджене Положення про присвоєння адрес будинкам та спорудам у м. Дніпропетровську, чинне на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно пункту 4.1 Положення про присвоєння адрес будинкам та спорудам у м. Дніпропетровську адреса будинків та споруд затверджується (присвоюється) згідно з розпорядчими документами виконкому Дніпропетровської міської ради, з обов`язковим додатком у вигляді ситуаційного плану М 1:2000.

Відсутність відповідного розпорядчого документу виконкому Дніпропетровської міської ради про присвоєння адреси свідчить про те, що у визначений законодавцем спосіб присвоєння адреси будинкам/спорудам не відбулось.

Як було встановлено судом, позивач не може довести присвоєння адреси належним йому на праві власності будівлям відповідним розпорядженням виконкому Дніпропетровської міської ради.

Посилання позивача на рішення міського голови №1040 р від 17.10.01 р. про присвоєння адреси гаражам суд оцінює критично, оскільки зазначене рішення не ототожнюється із наявністю розпорядження виконкому Дніпропетровської міської ради про присвоєння адреси.

Крім того, відповідно до п. 4.3. Положення про присвоєння адрес будинкам та спорудам у м. Дніпропетровську довідки про адресу об`єкта надаються, зокрема на підставі розпорядження виконкому міської ради про присвоєння адреси для надання у різні інстанції, а таке розпорядження, як встановлено судом, відсутнє.

Вимоги щодо доказів визначені у ст.ст. 76-80 ЦПК України.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).

Стосовно доводів представника позивача адвоката Ю.Горобець, що гаражі №№1,2 за адресою АДРЕСА_1 , як об`єкт цивільних прав, виникли лише у вересні 2016 році після введення в експлуатацію згідно декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що видно зі змісту копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.01.2017 р., то дані доводи не є слушними, оскільки підстави для державної реєстрації прав визначені у ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 27 зазначеного вище Закону України, державна реєстраціяправа власностіта іншихречових правпроводиться напідставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Суду не надано укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно: гараж № НОМЕР_1 та гараж № НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 , власником яких є позивач, права якого підлягали би захисту у розумінні зазначених вище правових норм.

Виходячи з наведеного, відсутнє порушення прав позивача з боку відповідача, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зп.2ч.2ст.141ЦПК України, іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, підлягають віднесенню на рахунок позивача (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 3, ст. 13, ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 23, ст. 89, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264,265,273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном відмовити повністю.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Дата складення повного судового рішення 30.05.2024 р.

Рішення судунабираєзаконноїсили післязакінченнястрокуподання апеляційноїскаргивсімаучасниками справи,якщоапеляційнускаргу небулоподано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Спаї