Постанова

від 30.05.2024 по справі 461/1868/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/1868/24 Головуючий у 1 інстанції: Кротов О.Б.

Провадження № 22-ц/811/984/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання - Марко О.Р.,

з участю - представника заявника - адвоката Вовчак Р.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 ,на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 11 березня 2024 року, у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Франківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

у березні 2024 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила:

- встановити факт неправильності запису її прізвища в актовому записі про народження № 5760 від 01.08.1980 року, який складено Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, де прізвище заявниці зазначено « ОСОБА_3 », замість правильного - « ОСОБА_4 »;

- внести зміни до актового запису про народження № 5760 від 01.08.1980 року, а саме змінити прізвище дитини з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ».

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 11 березня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Франківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвала суду мотивна тим, що подана заява не може бути вирішена за правила цивільного судочинства, адже її розгляд віднесено до юрисдикції адміністративних судів, оскільки між сторонами виник спір, який є публічно-правовим.

Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши в березні 2024 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить скасувати ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 11 березня 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження у справі дійшов невірного висновку про неможливість розгляд поданої заяви за правилами цивільного судочинства, адже рішення суду про встановлення факту неправильності в актовому записі і є підставою для внесення відповідного актового запису цивільного стану. Розгляд таких заяв здійснюється в порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства, адже такі факти не можуть встановлюватися адміністративними судами.

Відзиви на апеляційну скаргу від заінтересованих осіб не надходили, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника заявника, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Зі змісту пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України вбачається, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, де зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Таким чином, вирішуючи питання про юрисдикцію спору, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження (частина друга статті 19 ЦПК України).

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 49 ЦК України. Актом цивільного стану є, зокрема, зміна імені (частина друга статті 49 ЦК України).

Аналогічні за змістом приписи закріплені у статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі - Закон).

Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи й офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті (частина перша статті 9 Закону).

Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку (частина перша статті 22 Закону).

Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану також регулюють Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 (далі - Правила).

Згідно з пунктом 1.1 розділу І Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку.

Відповідно до пункту 1.15 Правил відмова органів державної реєстрації актів цивільного стану у внесенні змін до актових записів цивільного стану, їх поновленні та анулюванні може бути оскаржена в судовому порядку.

За змістом пункту 1.7 Правил зміни до актового запису цивільного стану вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису, за винятком випадків, встановлених у пункті 2.28 розділу II цих Правил. У разі зберігання актового запису цивільного стану (метричного запису) у державному архіві внесення змін до актового запису (метричного запису) проводиться зазначеною установою за повідомленням відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до пункту 2.13 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану.

Згідно з пунктом 2.13.2 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є постанова адміністративного суду. Зміни до актового запису цивільного стану відповідно до пункту 1.7 Правил вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису, за винятком випадків, встановлених у пункті 2.28 розділу II цих Правил.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 425/2737/17 (провадження № 14-408 цс 18) викладено такий висновок щодо застосування норм права:

«46. Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів наведений у частині другій статті 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

47. Відповідно до пункту 2.13 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану.

48. Суди за правилами цивільного судочинства повинні встановлювати обставини, що підтверджують або спростовують факт народження особи, та залежно від встановлених обставин вирішувати питання про неправильність актового запису про дату народження особи і зобов`язання відповідача внести зміни до цього запису, вказавши вірну дату.

49. Натомість у справах про оскарження відмови внести за заявою особи зміни до актового запису цивільного стану суд за правилами адміністративного судочинства вивчає наявність чи відсутність достатніх підстав для прийняття відповідного рішення, зокрема, перевіряє чи відповідні рішення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення. Завдання адміністративного суду у таких справах полягає, насамперед, у перевірці додержання процедури розгляду та прийняття органом реєстрації актів цивільного стану відповідного рішення. Адміністративний суд, розглядаючи такі справи, не вправі вийти за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати юридичні факти, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану, зокрема і факт реальної дати народження особи».

З матеріалів справи вбачається, що заявник подала до суду заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, метою якої визначив належне відображення достовірної інформації щодо свого прізвища в актовому записі, а не для оскарження відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану.

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанцій про те, що у сторін виник публічно-правовий спір, який має розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Схожі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 297/2485/19 (провадження № 61-10472св20); 17 лютого 2021 року у справі № 635/4947/20 (провадження № 61-18769св20); 15 листопада 2022 року у справі № 754/16843/21 (провадження № 61-9738св22), а також в постанові від 02 травня 2024 року у справі №480/8300/22.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (стаття 379 ЦПК України).

Оскільки під час вирішення питання про відмову у відкритті провадження у справі місцевим судом допущено порушення норм процесуального права, апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, а не судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 379, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 11 березня 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 31 травня 2024 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич