Рішення

від 14.12.2023 по справі 761/3610/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/3610/22

Провадження № 2/761/2757/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,

за участю:

представника позивача - Білоуська І.В. ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «В.К.Груп» до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «В.К.Груп» звернулися до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними.

У своїй позовній заяві просили суд:

- визнати недійсним Попередній договір купівлі-продажу квартири від 22 березня 2018 року ,укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «В.К.Груп» (код ЄДРПОУ 39145742) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буржинською Д.В. 22 березня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №755 з моменту його укладення.

- визнати недійсним Договір про забезпечення виконання зобов`язань №НН3-12/1208 від 22 березня 2018 року, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю «В.К.Груп» (код ЄДРПОУ 39145742) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з моменту його укладення із застосуванням наслідків, предбачених ч. 1 ст. 216 ЦК України.

- стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «В.К.Груп» судовий збір у розмірі 4 962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) гривень 00 копійок.

Свою позовну заяву обґрунтували тим, що 22.03.2018 року між ТОВ «В.К.Груп» та ОСОБА_3 був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буржинською Д.В., зареєстровано в реєстрі за №755. За умовами прийнятими та викладеними Сторонами у ст.1 Попереднього договору його предметом є зобов`язання Позивача продати та передати Відповідачу, а Відповідача купити та прийняти від Позивача житлове приміщення (надалі Квартира) у строк, встановлений п.2.16 цього договору. На виконання умов викладених у п.2.1 Попереднього договору, між Позивачем та Відповідачем, у той же день - 22.03.2018 року був укладений Договір про забезпечення виконання зобов`язань №HH3-12/1208 предметом якого, визначено, що для підтвердження зобов`язань, що виникли у Сторін за умовами Попереднього договору та на забезпечення виконання таких зобов`язань, Відповідач сплачує Позивачу забезпечувальний платіж. Під час укладання оспорюваних договорів, відповідачем була надана підписана ним заява від 22 березня 2019 року за якою останній зазначив, що на момент укладення договорів не перебуває у шлюбі. В травні 2021 року за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів, Рожищенським районним судом Волинської області було відкрито провадження у справі №167/360/21. З вказаноюї справи позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 з 26.07.1996 р. по 17.08.2020 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_3 та оскільки останній уклав попередній договір без згоди на це іншого з подружжя (дружини) просила визнати недійним Попередній договір купівлі-продажу квартири від 22.03.2018 року, укладений між ТОВ «В.К.Груп» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буржинською Д.В. (зареєстровано в реєстрі за №755). Зважаючи на наведені обставини, Відповідач, під час укладання оспорюваних договорів, навмисно не повідомив Позивача і так само приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буржинську Д.В. щодо його цивільного стану, зокрема про його перебування у шлюбі з ОСОБА_4 , що підтверджується обставинами встановленими у рішенні Рожищенського районного суду Волинської області.

Ухвалою суду від 04 лютого 2022 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження

22 вересня 2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву відповідно до змісту якого відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, оскільки укладаючи Попередній договір купівлі-продажу квартири від 22 березня 2018 року він не мав можливості повідомити свою дружину, оскільки вони на той час фактично не спілкувались, ОСОБА_4 проживала та проживає за кордоном і нотаріус не вимагав письмової згоди дружини, так як останній повідомив нотаріуса, що на території України в шлюбі не перебуває. Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Протокольною ухвалою суду від 28 лютого 2023 року було залучено до справи третю особу - ОСОБА_4 .

25 травня 2023 року на адресу суду надійшли пояснення третьої особи, відповідно до змісту якого просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 29 червня 2023 року було закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечувала, просила суд відмовити.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, про дату розгляду справи повідомлена належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

Між, Товариством з обмеженою відповідальністю «В.К.Груп», яке визначено як Сторона-1, та ОСОБА_3 , який визначений як Сторона-2, 22 березня 2018 року був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буржинською Д.В., зареєстровано в реєстрі за №755.

За умовами прийнятими та викладеними Сторонами у ст.1 Попереднього договору його предметом є зобов`язання Позивача продати та передати Відповідачу, а Відповідача купити та прийняти від Позивача житлове приміщення (надалі Квартира) у строк, встановлений п.2.16 цього договору за наступною характеристикою: секція 3, поверх 12, номер квартири (будівельний) 1208, проектна загальна площа 70,00 мг, проектна житлова площа 36,8 м', кількість кімнат 2, номер будинку (будівельний) 18/16, повна назва адреси місця знаходження будинку (квартири) АДРЕСА_1 , та укласти договір купівлі-продажу квартири протягом цього ж строку на умовах, передбачених даним договором.

Умовами, викладеними у п.2.16 Попереднього договору Сторони погодили, що укладання та нотаріальне посвідчення основного договору купівлі-продажу квартири здійснюється на умовах цього Попереднього договору упродовж 60 робочих днів з дня отримання Стороною-1 документів про введення Будинку в експлуатацію та отримання Стороною-2 письмового запрошення/повідомлення від Сторони-1 про готовність укласти такий основний договір.

Водночас, умовами п.п.1.3 та 1.4 Попереднього договору Сторони визначили, що плановий строк ведення в експлуатацію Будинку та реєстрації права власності та підписання основного договору - 1 (перший) квартал 2019 року.

На виконання умов викладених у п.2.1 Попереднього договору, між Позивачем та Відповідачем, у той же день - 22 березня 2018 року був укладений Договір про забезпечення виконання зобов`язань №HH3-12/1208 (надалі - Договір забезпечення) предметом якого, визначено, що для підтвердження зобов`язань, що виникли у Сторін за умовами Попереднього договору та на забезпечення виконання таких зобов`язань, Сторона - 2 (Відповідач) сплачує Стороні-1 (Позивач) забезпечувальний платіж розмір, порядок та умови сплати якого встановлюються розділом 2 цього Договору.

За умовами викладеними у п.2.1 Договору забезпечення загальний розмір забезпечуваного платежу за цим Договором становить 1 449 000 гривень, у т.ч. ПДВ 20% - 241 500 гривень, який Відповідач повинен сплатити на користь Позивача.

Під час укладання оспорюваних договорів, зокрема, Попереднього договору та його нотаріального посвідчення, відповідачем була надана підписана ним заява від 22 березня 2019 року за якою ним зазначено: «Я, ОСОБА_3 , Сторона-2, в шлюбі не перебуваю та ні з ким однією сім?ю без укладання шлюбу не проживаю.

Нотаріусом мені роз?яснено відповідальність за приховування та надання недостовірних даних.

Зміст ст.61 «Об`єкти права спільної сумісної власності», ст.65 «право подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя», ст.74 «Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі» Сімейного кодексу України, а також наслідки за приховування та надання недостовірних даних - мені нотаріусом роз`яснено.».

Отже, під час укладання та нотаріального посвідчення оспорюваного договору Відповідач заявив, що не перебуває у шлюбі, у зв?язку з чим при підписанні Попереднього договору не застосовувались наведені приписи ст. 65 СК України та ст. 369 ЦК України в частині отримання згоди другого із подружжя на укладання такого правочину.

В травні 2021 року за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів, Рожищенським районним судом Волинської області було відкрито провадження у справі №167/360/21.

Про вказане провадження Позивачу відомо, оскільки його - ТОВ «В.К.Груп» було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , що підтверджується ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області у справі №167/360/21 від 09.06.2021 року..

Як, вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, ОСОБА_4 з 26.07.1996 р. по 17.08.2020 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_3 та оскільки останній уклав попередній договір без згоди на це іншого з подружк (дружини) просила визнати недійним Попередній договір купівлі-продажу квартири від 22 березня 2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «В.К.Груп» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буржинською Д.В. (зареєстровано в реєстрі за №755).

Крім того, з тих самих підстав просила визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги та заміни сторони у зобов?язанні від 30 березня 2018 р., укладений між ТОВ «В.К.Груп», ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буржинською Д.В. (зареєстровано в реєстрі за №532).

В подальшому, у підготовчому засіданні зазначеного провадження, ОСОБА_4 було подано клопотання про залишення без розгляду позовної вимоги про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири від 22.03.2018 р., яке було задоволено згідно із ухвалою Рожищевського районного суду Волинської області у справі N?167/360/21 від 09.06.2021 р..

04 листопада 2021 року Рожищенським районним судом Волинської області було ухвалено рішення у зазначеній справі №167/360/21, яким позовні вимоги задоволено - визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов?язані від 30.03.2020 року, укладений між ТОВ «В.К.Груп», ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буржинською Дариною Василівною (зареєстровано в реєстрі за №532).

Як, вбачається з мотивувальної частини зазначеного рішення суду, суддею Рожищенського районного суду Волинської області під час розгляду справи за №167/360/21 встановлено, що з 26 липня 1996 року по 18 вересня 2020 року ОСОБА_3 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 .

Також було встановлено, що під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, між ТОВ «В.К.Груп» та ОСОБА_3 був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири без згоди на це від ОСОБА_4 , яка на той момент знаходилась у зареєстрованому шлюбі з Відповідачем.

Додатково зазначено, що ОСОБА_3 08.06.2021 р. подав відзив на позов та у судовому засіданні позовні вимоги визнав.

За приписами ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зважаючи на наведені обставини, Відповідач, під час укладання оспорюваних договорів, навмисно не повідомив Позивача і так само приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буржинську Д.В. щодо його цивільного стану, зокрема про його перебування у шлюбі з ОСОБА_4 , що підтверджується обставинами встановленими у вказаному вище рішенні Рожищенського районного суду Волинської області.

Крім того, на підтвердження вказаних обставин щодо перебування відповідача на момент вчинення Попереднього договору та Договору забезпечення узареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , додатково свідчать Свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 22.01.2021 р., а також рішення мирового судді судової ділянки №118 району Гол?яново м. Москви, копії яких отримані Позивачем разом із зазначеною вище позовною заявою, що розглядалась Рожищенським районним судом Волинської області.

Зокрема, зі змісту вказаного свідоцтва про розірвання шлюбу вбачається, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був розірваний на підставі рішення мирового судді від 17 серпня 2020 року, судова ділянка №119 району Гол?яново м.Москви (рф).

Суд зауважує, що відповідно із ст.13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (надалі Конвенція), яка, серед інших Держав учасниць, підписана від імені України та рф у м. Мінську 22 січня 1993 року та ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення.

Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Водночас, за приписами ч.8 ст.27 розділу III Конвенції визначено, що правовідносини подружжя, що стосується їх нерухомого майна, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

Отже, на момент укладення оспорюваного договору, Відповідач в силу наведених вимог законодавства України мав повідомити Позивача, що він перебував у шлюбі з громадянкою рф - ОСОБА_4 на момент укладання оспорюваних правочинів, отримати на це згоду від своєї дружини, і так само повідомити про це нотаріуса - Буржинську Д.В., яка посвідчувала Попередній договір.

Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Приписами ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (ЦК) визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 635 ЦК України визначено, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Положеннями ст. 60 Сімейного кодексу України визначена презумпція спільного майна подружжя набутого під час шлюбу.

Зокрема, приписами ст. 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне положення також закріплено приписами ч. 3 ст. 368 ЦК України.

Приписами ч. 1 ст. 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Положеннями ст. 369 ЦК України законодавцем врегульовані питання щодо здійснення права спільної сумісної власності, зокрема частиною першою встановлено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Водночас, за приписами ч. 2 ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Наведені вимоги ст. 369 ЦК України кореспондуються із положеннями ч. 3 ст. 65 СК України відповідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Приписами ч.1 ст.230 ЦК України визначені правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, зокрема зазначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Абзацом другим ч. 1 ст. 229 ЦК України визначено, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов?язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Щодо застосування приписів ст. 230 ЦК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15.04.2020 р. у справі №489/3570/16-ц, провадження №61-37839св18 дійшов до наступних правових висновків зазначивши: «Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п?ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як роз?яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 19, 20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов?язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв?язку з вчиненням цього правочину.

Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов?язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).».

Так само, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 31.03.2021 р. (справа № 910/18600/19) дійшов до тотожного висновку щодо застосування ст.230 ЦК України, зокрема зазначивши:

«Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 230 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов?язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

При вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб?єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст.230 ЦК України міститься в постановах Касаційного господарського суду у складів Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 910/18618/19, від 01.12.2020 у справі № 910/18423/19, від 02.12.2020 у справі № 910/18056/19, від 09.12.2020 у справі № 910/18310/19, від 16.12.2020 у справі № 910/18599/19, від 23.12.2020 у справі № 910/18023/19, від 16.03.2021 у справі № 910/17988/19 та N? 910/18603/19.».

3 огляду на викладене, заява Відповідача, що надана ним під час вчинення Попереднього договору, є у розумінні приписів ст.ст.77, 79 ЦПК України належним та достовірним доказом, який свідчить про навмисне введення в оману Позивача щодо свого цивільного стану, зокрема засвідчення ним того, що він не перебував у зареєстрованому шлюбі на момент укладання оспорюваних договорів.

Зазначена обставина (цивільний стан відповідача) має істотне значення, оскільки в силу наведених вимог ст.ст.60, 61, 63, 65 СК України та ст.ст.355, 368, 369, 657 ЦК України Попередній договір рівно як і Договір забезпечення без нотаріальної згоди дружини Відповідача Позивачем не укладався би і так само, з цих же підстав, нотаріусом не посвідчувався.

Разом з цим, укладання Відповідачем оспорюваних договорів без згоди на це його дружини (інших співвласників) свідчить про невідповідність Попереднього договору та Договору забезпечення актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання їх недійсними в силу приписів частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України.

Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №372/504/17, провадження №14-325цс18, згідно з якою, серед іншого, зазначив:

«З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-191215 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс 16, і вважає, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.».

Отже, за наведеною правовою визначеністю, відсутність згоди одного із подружжя на укладання правочинів предметом яких є спільне майно позбавляє іншого із подружжя необхідних повноважень на укладання таких правочинів.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Зважаючи, що предметом Попереднього договору за умовами якого укладений Договір забезпечення Відповідач сплатив грошові кошти, які були спільною сумісною власністю подружжя в силу приписів ст.60 СК України, то за вказаними вище приписами законодавства та наведеними правовими висновками Верховного Суду такі оскаржувані договори, з підстав передбачених статтями 203, 205, 215 та 230 ЦК України, мають бути визнані судом недійсними.

Відповідно із умовами викладеними у абзаці 2 п.2.2 Попереднього договору, припинення дії, втрата чинності, розірвання Попереднього договору, або Договору про забезпечення тягне за собою припинення дії, втрату чинності, розірвання іншого Договору.

Так само, умовами п.4.3 Договору забезпечення визначено, що Сторони погодились, що у разі розірвання (припинення, втрата чинності) Попереднього договору купівлі-продажу квартири, даний Договір втрачає силу (припиняється) з дати такого розірвання (припинення, втрата чинності), оскільки даний Договір є похідним зобов`язанням, що забезпечує виконання Попереднього договору.

У такому випадку Сторони застосовують для взаєморозрахунків пункт 4.1 або пункт 4.2 розділу 4 цього Договору у залежності від того, з вини якої із Сторін відбулося розірвання

Щодо розподілу судових витрат суд дійшов наступних висновків.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, суд відповідно до ст.88 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України й судові витрати (судовий збір) у сумі 4 962 гривень 00 копійок стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі ст.ст. 229, 230, 355, 368, 369, 626, 627, 628, 635, 657 ЦК України, а також ст.ст. 60, 61, 63, 65 СК України, з урахуванням постанови Верховного Суду від 15.04.2020 р. у справі №489/3570/16-ц, постанови Верховного Суду від 31.03.2021 р. у справі № 910/18600/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №372/504/17, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «В.К.Груп» до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним Попередній договір купівлі-продажу квартири від 22 березня 2018 року ,укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «В.К.Груп» (код ЄДРПОУ 39145742) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буржинською Д.В. 22 березня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №755 з моменту його укладення.

Визнати недійсним Договір про забезпечення виконання зобов`язань №НН3-12/1208 від 22 березня 2018 року, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю «В.К.Груп» (код ЄДРПОУ 39145742) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з моменту його укладення із застосуванням наслідків, предбачених ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «В.К.Груп» судовий збір у розмірі 4 962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

Товариство з обмеженою відповідальністю «В.К.Груп., адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Нагірна, буд. 18/16, код ЄДРПОУ 39145742,

ОСОБА_3 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлений 22 січня 2024 року.

Суддя: