Постанова

від 06.12.2024 по справі 761/3610/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2024 року м. Київ

Справа № 761/3610/22

Провадження № 22-ц/824/14000/2024

Резолютивна частина постанови оголошена 04 грудня 2024 року

Повний текст постанови складено 09 грудня 2024 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Желепи В.В.

сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «В.К. Груп»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Хомишиним Максимом Анатолійовичом, на рішення Шевченківського районного суду Київської області, ухваленого у складі судді Фролової І.В. 14 грудня 2023 року,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2022 року ТОВ «В.К.Груп» звернулися до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними.

Позов обґрунтовано тим, що 22.03.2018 року між ТОВ «В.К.Груп» та ОСОБА_1 був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буржинською Д.В., зареєстровано в реєстрі за №755.

За умовами прийнятими та викладеними Сторонами у ст.1 Попереднього договору його предметом є зобов`язання Позивача продати та передати Відповідачу, а Відповідача купити та прийняти від Позивача житлове приміщення (надалі Квартира) у строк, встановлений п.2.16 цього договору.

На виконання умов викладених у п.2.1 Попереднього договору, між Позивачем та Відповідачем, у той же день - 22.03.2018 року був укладений Договір про забезпечення виконання зобов`язань №HH3-12/1208 предметом якого, визначено, що для підтвердження зобов`язань, що виникли у Сторін за умовами Попереднього договору та на забезпечення виконання таких зобов`язань, Відповідач сплачує Позивачу забезпечувальний платіж.

Під час укладання оспорюваних договорів, відповідачем була надана підписана ним заява від 22 березня 2019 року за якою останній зазначив, що на момент укладення договорів не перебуває у шлюбі. В травні 2021 року за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договорів, Рожищенським районним судом Волинської області було відкрито провадження у справі №167/360/21.

З вказаної справи позивачу стало відомо, що ОСОБА_1 з 26.07.1996 р. по 17.08.2020 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_1 та оскільки останній уклав попередній договір без згоди на це іншого з подружжя (дружини) просила визнати недійсним Попередній договір купівлі-продажу квартири від 22.03.2018 року, укладений між ТОВ «В.К.Груп» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буржинською Д.В. (зареєстровано в реєстрі за №755).

Зважаючи на наведені обставини, Відповідач, під час укладання оспорюваних договорів, навмисно не повідомив Позивача і так само приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буржинську Д.В. щодо його цивільного стану, зокрема про його перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується обставинами встановленими у рішенні Рожищенського районного суду Волинської області.

Рішенням Шевченківського районного суду Київської області від 14 грудня 2023 рокупозов ТОВ «В.К.Груп» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними - задовольнити у повному обсязі.

Визнано недійсним Попередній договір купівлі-продажу квартири від 22 березня 2018 року ,укладений між ТОВ «В.К.Груп» (код ЄДРПОУ 39145742) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буржинською Д.В. 22 березня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №755 з моменту його укладення.

Визнано недійсним Договір про забезпечення виконання зобов`язань №НН3-12/1208 від 22 березня 2018 року, укладений ТОВ «В.К.Груп» (код ЄДРПОУ 39145742) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з моменту його укладення із застосуванням наслідків, предбачених ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «В.К.Груп» судовий збір у розмірі 4 962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) гривень 00 копійок.

Задовольнячи позов суд першої інстьанції виходив з того, що предметом Попереднього договору за умовами якого укладений Договір забезпечення Відповідач сплатив грошові кошти, які були спільною сумісною власністю подружжя в силу приписів ст.60 СК України, то за вказаними вище приписами законодавства та наведеними правовими висновками Верховного Суду такі оскаржувані договори, з підстав передбачених статтями 203, 205, 215 та 230 ЦК України, мають бути визнані судом недійсними.

Не погоджуючись з рішенням суду, представником ОСОБА_1 , адвокатом Хомишиним М.А. подано апеляційну скаргу, в якій позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову ТОВ «В.К. Груп» відмовити, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем було обрано невірний спосіб захисту своїх прав.

26 серпня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ТОВ «В.К.Груп» - адвокатом Білоусько І.В. в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Хомишин М.А. підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник ТОВ «В.К. Груп» адвокат Білоусько І.В. проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Третя особа ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, судоваяка надсилалася ОСОБА_1 повернулася до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності третьої особи ОСОБА_1 .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «В.К.Груп», яке визначено як Сторона-1, та ОСОБА_1 , який визначений як Сторона-2, 22 березня 2018 року був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буржинською Д.В., зареєстровано в реєстрі за №755.

За умовами прийнятими та викладеними Сторонами у ст.1 Попереднього договору його предметом є зобов`язання Позивача продати та передати Відповідачу, а Відповідача купити та прийняти від Позивача житлове приміщення (надалі Квартира) у строк, встановлений п.2.16 цього договору за наступною характеристикою: секція 3, поверх 12, номер квартири (будівельний) 1208, проектна загальна площа 70,00 мг, проектна житлова площа 36,8 м', кількість кімнат 2, номер будинку (будівельний) 18/16, повна назва адреси місця знаходження будинку (квартири) АДРЕСА_1 , та укласти договір купівлі-продажу квартири протягом цього ж строку на умовах, передбачених даним договором.

Умовами, викладеними у п.2.16 Попереднього договору Сторони погодили, що укладання та нотаріальне посвідчення основного договору купівлі-продажу квартири здійснюється на умовах цього Попереднього договору упродовж 60 робочих днів з дня отримання Стороною-1 документів про введення Будинку в експлуатацію та отримання Стороною-2 письмового запрошення/повідомлення від Сторони-1 про готовність укласти такий основний договір.

Водночас, умовами п.п.1.3 та 1.4 Попереднього договору Сторони визначили, що плановий строк ведення в експлуатацію Будинку та реєстрації права власності та підписання основного договору - 1 (перший) квартал 2019 року.

На виконання умов викладених у п.2.1 Попереднього договору, між Позивачем та Відповідачем, у той же день - 22 березня 2018 року був укладений Договір про забезпечення виконання зобов`язань №HH3-12/1208 (надалі - Договір забезпечення) предметом якого, визначено, що для підтвердження зобов`язань, що виникли у Сторін за умовами Попереднього договору та на забезпечення виконання таких зобов`язань, Сторона - 2 (Відповідач) сплачує Стороні-1 (Позивач) забезпечувальний платіж розмір, порядок та умови сплати якого встановлюються розділом 2 цього Договору.

За умовами викладеними у п.2.1 Договору забезпечення загальний розмір забезпечуваного платежу за цим Договором становить 1 449 000 гривень, у т.ч. ПДВ 20% - 241 500 гривень, який Відповідач повинен сплатити на користь Позивача.

Під час укладання оспорюваних договорів, зокрема, Попереднього договору та його нотаріального посвідчення, відповідачем була надана підписана ним заява від 22 березня 2019 року за якою ним зазначено: «Я, ОСОБА_1 , Сторона-2, в шлюбі не перебуваю та ні з ким однією сім?ю без укладання шлюбу не проживаю.

Нотаріусом мені роз?яснено відповідальність за приховування та надання недостовірних даних.

Зміст ст.61 «Об`єкти права спільної сумісної власності», ст.65 «право подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя», ст.74 «Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі» Сімейного кодексу України, а також наслідки за приховування та надання недостовірних даних - мені нотаріусом роз`яснено.».

Отже, під час укладання та нотаріального посвідчення оспорюваного договору Відповідач заявив, що не перебуває у шлюбі, у зв?язку з чим при підписанні Попереднього договору не застосовувались наведені приписи ст. 65 СК України та ст. 369 ЦК України в частині отримання згоди другого із подружжя на укладання такого правочину.

В травні 2021 року за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договорів, Рожищенським районним судом Волинської області було відкрито провадження у справі №167/360/21.

Про вказане провадження Позивачу відомо, оскільки його - ТОВ «В.К.Груп» було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , що підтверджується ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області у справі №167/360/21 від 09.06.2021 року.

Як убачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, ОСОБА_2 з 26.07.1996 р. по 17.08.2020 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_1 та оскільки останній уклав попередній договір без згоди на це іншого з подружк (дружини) просила визнати недійним Попередній договір купівлі-продажу квартири від 22 березня 2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «В.К.Груп» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буржинською Д.В. (зареєстровано в реєстрі за №755).

Крім того, з тих самих підстав просила визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги та заміни сторони у зобов?язанні від 30 березня 2018 р., укладений між ТОВ «В.К.Груп», ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буржинською Д.В. (зареєстровано в реєстрі за №532).

В подальшому, у підготовчому засіданні зазначеного провадження, ОСОБА_2 було подано клопотання про залишення без розгляду позовної вимоги про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири від 22.03.2018 р., яке було задоволено згідно із ухвалою Рожищевського районного суду Волинської області у справі N?167/360/21 від 09.06.2021 р..

04 листопада 2021 року Рожищенським районним судом Волинської області було ухвалено рішення у зазначеній справі №167/360/21, яким позовні вимоги задоволено - визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов?язані від 30.03.2020 року, укладений між ТОВ «В.К.Груп», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буржинською Дариною Василівною (зареєстровано в реєстрі за №532).

Як убачається з мотивувальної частини зазначеного рішення суду, суддею Рожищенського районного суду Волинської області під час розгляду справи за №167/360/21 встановлено, що з 26 липня 1996 року по 18 вересня 2020 року ОСОБА_1 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно вимог ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Таким чином, позивач як співвласник майна (інший з подружжя), права якого були порушені, правомірно звернулась з позовом до суду, наслідком чого було ухвалення законного, обґрунтованого рішення у цивільній справі № 167/360/21 від 04.11.2021р. (набрало законної сили 07.12.2021), яке не було оскаржено жодною із сторін, в тому числі позивачем у даній справі -ТОВ «В.К. Груп».

За змістом вимог ст. 55 Конституції України та ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб?єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з?ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті такого права, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. Конституційного суду України визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та інших законах України у логічно-смисловому зв?язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним / нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об?єктивного і прямо не опосередкований у суб?єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об?єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв?язку з поняттям «права» як правило не визнаватися хистом не тільки закону тому фактично є право охоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Порушення права пов?язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повного або частково.

При цьому, позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним його правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.

Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №?910/8060/19.

Розпорядження позивачем своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Одночасно, слід зазначити, що судочинство в судах здійснюється відповідно до Конституції України, Кодексу, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування. Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішеньта застосуванняпрактики Європейського суду з прав людини» встановлено, що судизастосовуютьприрозглядісправКонвенціюта практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб?єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об?єднаного Королівства».

Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасник Конвенції.

Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об?єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб?єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов?язку зобов?язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб?єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв?язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту /суті міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб?єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв?язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у своїй постанові від 21.12.2021 по справі № 917/664/19 зауважив, що гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб?єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, і чи це право порушено відповідачем.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі № 921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з?ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги справі останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 по справі № 910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.

Поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Виходячи зі буквального змісту ст.ст. 15, 16 ЦК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов:

наявності у позивача певного суб?єктивного права (інтересу);

порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача;

належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність);

відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Отже, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-8020, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52г20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження N? 14- 125цс20, пункт 76).

Вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання правочину недійсним, із наведенням мотивів і підстав, встановлених у цивільній справі № 167/360/21.

Як на підставу своїх вимог, позивач вказує на висновки суду у даній справі, із наведенням відповідних норм щодо недійсності правочину укладеного одним із подружжя, водночас в будь-яких спосіб не надає будь-яких встановлених юридичних фактів, якими обґрунтовується в чому саме порушено право позивача, як сторони укладеного договору, які негативні наслідки настали для позивача після ухвалення рішення у справі, на яку він посилається як на підставу своїх вимог, а також причини не вжиття ним та (або) уповноваженим представником будь-яких дій, в розумінні вимог ЦПК України, як стороною (учасником) справи, маючи об?єктивно можливість для реалізації своїх процесуальних прав.

Велика Палата ВС у справі від 21.11.2018р. № 372/504/17 відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. При цьому, Верховний Суд зауважив, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Вказані правовідносини є аналогічними тим, що виникли між сторонами цього спору.

Верховний Суд вказав, що закон не пов?язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Як убачається з матеріалів справи між сторонами ТОВ «В.К.Груп» та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі продажу, та договір забезпечення зобов`язання.

Договір купівлі-продажу між сторонами укладено не було.

Доказів того, що ТОВ «В.К. Груп» передало у власність ОСОБА_1 квартиру матеріали справи не містять.

Доказів порушення прав ТОВ «В.К. Груп» матеріали справи не містять, а тому попередній договір купівлі продажу та договір забезпечення не можуть бути визнанні недійсними, оскільки права ТОВ «В.К. Груп» ніяким чином не порушені, а тому визнання правочинів недійсними є неналежним способом захисту прав позивача.

Враховуючи викладене колегія судів дійшла до висновку, що доводи апелянта є обґрунтованими, а апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, а рішення Шевченківського районного суду Київської області від 14 грудня 2023 року- скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ТОВ «В.К. Груп» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними відмовити.

Згідно з ч.1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 було сплачено судовий збір в розмірі 7 443,00 грн, а тому з ТОВ «В.К. Груп» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 7 443,00 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Хомишиним Максимом Анатолійовичом - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «В.К. Груп» - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «В.К.Груп» (ЄДРПОУ39145742) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) судові витрати в сумі 7 443,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна