Постанова

від 30.05.2024 по справі 567/794/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2024 року

м. Рівне

Справа № 567/794/22

Провадження № 22-ц/4815/376/24

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В.,Ковальчук Н.М.,

секретар судового засідання Ковальчук Л.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідачі Товариство зобмеженою відповідальністю"Західнаагровиробнича компанія" , Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід Агро»

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Нікітюк П.М. на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 01 листопада 2023 року, ухваленого у складі судді Назарука В.А., повний текст судового рішення виготовлено 10.11.2023 року, у справі № 567/794/22

в с т а н о в и в :

У липні2022року ОСОБА_1 звернулася зпозовом доТОВ "Західнаагровиробнича компанія",ТОВ «Захід Агро» про повернення земельної ділянки та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.

Позов обґрунтований тим, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка площею 2,5691 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-РВ №018076 від 09.01.2002.

Зазначає, що в січні 2022 їй стало відомо, що на належну їй земельна ділянка зареєстровано право оренди за ТОВ «Західна агровиробнича компанія», при цьому жодних договорів між нею та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не укладалося.

Вказує, що між нею та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» наявний спір про право користування земельними ділянками, належними їй, оскільки договорів оренди, додаткових угод щодо передачі земельних ділянок не підписувала, їхні умови не погоджувала та на укладення таких договорів нікого не уповноважувала.

Зазначає, що ТОВ «Західна агровиробнича компанія» користується належною їй земельною ділянкою без достатніх правових підстав, чим порушує її права на користування та розпорядження належним їй майном.

Просить суд про задоволення позову.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 01 листопада 2023 рокув у позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Агро», Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» про повернення земельної ділянки та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5624287100:07:001:0116, площею 2,5691 га, яка знаходиться на території Острозької міської територіальної громади Рівненського району Рівненської області (до ліквідації Острозького району знаходилася на території Сіянцівської сільської ради Острозького району Рівненської області) відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі представник позивача адвокат Нікітюк П.М., посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким задоволити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом застосовано закон який не підлягає застосуванню, а саме не враховано правові позиції Верховного Суду з аналогічних правовідносин. Кірм того, судом не з`ясовано чи було відомо поивачці, що кошти сплачуються ТОВ «Західна агровиробнича компанія» і що призначення платежу саме за договором оренди земельної ділянки від 12.08.2015. Вважає, що кошти отриманні від ТОВ не можуть свідчити про її волевиявлення на укладення договору оренди та додаткової угоди.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Статтею 352 ЦПКУкраїни передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Встановлено,що позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка кадастровим номером 5624287100:07:001:0116, площею 2,5691га, яка знаходяться на території Сіянцівської сільської ради Острозького району Рівненської області.

За наданими відповідачем ТОВ «Західна агровиробнича компанія» договорами оренди землі між позивачкою та ТОВ «Захід Агро», 12 серпня 2015 між позивачкою та ТОВ «Захід Агро» було укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 2,5691 га кадастровий номер 5624287100:07:001:0116.

З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.01.2022 №293902682 та від 01.07.2022 №304066206 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624287100:07:001:0116 вбачається, що приватним нотаріусом Острозького районного нотаріального округу Рівненської області Тишкун Ж.Я. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.08.2016, індексний номер рішення 31051630 (номер запису про інше речове право 16029996 від 17.08.2016) та державним реєстратором КП «Реєстраційний офіс» Бабинської сільської ради Гощанського району рівненської області Власенка В.І. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.12.2017, індексний номер рішення 38882783 (номер запису про інше речове право 16029996 від 17.08.2016) зареєстровано право оренди вищевказаної земельної ділянки за ТОВ «Західна агровиробнича компанія», орендодавцем якої вказано позивачку ОСОБА_1 та підставою для реєстрації права оренди такої земельної ділянки зазначено додаткову угоду до договору оренди землі від 21.09.2017.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до законодавчого визначення, правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Згідно ст.90 ЗК України власники земельних ділянок мають право передавати їх в оренду.

Згідно ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За змістом ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно положень Закону України «Про оренду землі», договір оренди укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно ст.16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ч.1 ст.407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Наведені норми законодавства вказують на те, що користування чужою земельною ділянкою, яка належить особі на праві приватної власності, можливе на праві оренди, підставою для якої є відповідний договір оренди.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина шоста статті 81 ЦПК України встановлює, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи містять докази, що свідчать про виконання сторонами умов договору оренди земельної ділянки. (а.с.51-59)

Верховний Суд у постанові від 01.02.2023 року по справі №530/130/21, переглядаючи рішення судів у справі з подібними правовідносинами зазначив наступне: «Верховний Суд наголошує на тому, що у справі, яка переглядається, позивачі довели лише факт непідписання ними текстів договорів, проте їхні фактичні дії щодо отримання орендної плати, укладення додаткових угод до договорів оренди землі переконливо доводять визнання ними фактів укладення згаданих договорів з відповідачем, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), ухваленій після подання касаційної скарги у справі, що переглядається, а тому Верховний Суд має повноваження вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України та застосувати цей правовий висновок до спірних правовідносин.».

Тобто, Верховний Суд наголосив на тому, що для встановлення факту укладення чи неукладення договорів оренди землі важливим є не тільки і не стільки встановлення відповідності підпису позивача на тексті договору, а важливим є встановлення наявності чи відсутності самого волевиявлення сторони на укладення відповідного договору. Наявність чи відсутність волевиявлення може доводитись різними доказами, в тому числі доказами, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Добросовісність (пункт 6 статті З ЦК України)це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті 1.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво 18).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність, і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 року у справі №192/1903/19. У вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку, що «якщо договір хоч і не був укладений, але виконувався його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність, і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.»

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що позивач отримувала від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» орендну плату, а останній користувався земельною ділянкою позивача, тобто умови договору фактично виконувалися, що свідчить про волевиявлення позивача на укладення цих угод та на встановлення відносин оренди з відповідачем. Оскільки умови договору оренди з додатковою угодою фактично виконувалися, то не можна стверджувати про їх неукладеність, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та до задоволення не підлягають.

Доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Нікітюк П.М. залишити без задоволення.

Рішення Острозькогорайонного судуРівненської областівід 01листопада 2023року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 30 травня 2024 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Ковальчук Н.М.