Постанова

від 28.05.2024 по справі 144/991/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/991/23

Провадження № 22-ц/801/945/2024

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондарук О. П.

Доповідач:Стадник І. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Войтка Ю.Б., Сопруна В.В.

з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик Агро»

на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 13 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Бондарук О.П., повний текст якого складено 23 лютого 2024 року,

у справі № 144/991/23

за позовом Приватного підприємства «ЗІС» (позивач)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик Агро», ОСОБА_1 (відповідачі)

про витребування земельних ділянок, -

встановив:

Короткий зміст заяви

В липні 2023 року ПрП «ЗІС» звернулося в районний суд з позовом до ТОВ «Теплик Агро», ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок, в обґрунтування якого посилалось на те, що 20 квітня 2010 року між позивачем ПрП «ЗІС» та ОСОБА_1 було укладено договори оренди землі № 491 та № 492, за якими остання передала ПП «ЗІС» в оренду строком на 15 років земельну ділянку площею 2,7787 га, з кадастровим номером 0523785000:01:000:0011 та земельну ділянку площею 2,8189 га, з кадастровим номером 0523785000:01:000:0012, які розташовані на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області.

Вказані договори було зареєстровано в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що в Державному реєстрі земель вчинено записи від 01.07.2010 року за № 04100590043 та за № 041005900432.

Проте 01 серпня 2019 року ОСОБА_1 уклала з іншим орендарем ТОВ «Теплик-Агро» договори оренди вказаних вище земельних ділянок.

Вважає, що за наявності дійсних договорів з ПрП «ЗІС», ОСОБА_1 не мала права передавати земельні ділянки в оренду ТОВ «Теплик-Агро», а тому позивач просив витребувати на свою користь у тимчасове (строкове) володіння з тимчасового (строкового) володіння ТОВ «Теплик-Агро» земельні ділянки з кадастровими номерами 0523785000:01:000:0011 та 0523785000:01:000:0012 загальною площею 2,7787 га, та 2,8189 га (відповідно) орендарем яких є приватне підприємство «ЗІС» згідно з договорами оренди від 20 квітня 2010 року № 491, №492 укладеними між приватним підприємством «ЗІС» та ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 13 лютого 2024 року позов задоволено. Витребувано на користь приватного підприємства «ЗІС» у його тимчасове (строкове) володіння з тимчасового (строкового) володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» земельну ділянку з кадастровим номером 0523785000:01:000:0011 загальною площею 2,7787 га, орендарем якої є приватне підприємство «ЗІС» згідно з договором оренди від 20 квітня 2010 року № 491, укладеним між приватним підприємством «ЗІС» та ОСОБА_1 .

Витребувано на користь приватного підприємства «ЗІС» у його тимчасове (строкове) володіння з тимчасового (строкового) володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» земельну ділянку з кадастровим номером 0523785000:01:000:0012 загальною площею 2,8189 га, орендарем якої є приватне підприємство «ЗІС» згідно з договором оренди від 20 квітня 2010 року № 492, укладеним між приватним підприємством «ЗІС» та ОСОБА_1 .

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» та ОСОБА_1 на користь приватного підприємства «ЗІС» сплачений судовий збір в сумі 5368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн та 7000 (сім тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

25 березня 2024 року ТОВ «Теплик Агро» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення, неповне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, і неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати його та ухвалити нове про задоволення вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що задовольняючи вимоги позивача, суд неправильно застосував норми права та ототожнив державну реєстрацію договору оренди та державну реєстрацію права оренди.

Зазначає, що позивач не набув права оренди земельних ділянок, як того вимагали норми ЦК України та ЗК України, що регулюють відносини щодо оренди землі, оскільки не здійснив дії щодо набуття та реєстрації прав оренди, а тому у нього відсутнє право витребовувати у своє користування ці земельні ділянки.

Крім того, на думку апелянта позовні вимоги позивача є неналежним способом захисту, оскільки спірні земельні ділянки фактично не вибували із тимчасового володіння позивача.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Позивач івідповідач ОСОБА_1 не скористалисясвоїм правом,передбаченим ст.360ЦПК України,та відзивина апеляційнускаргу неподавали.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 09 квітня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

Представник відповідача ТОВ «Теплик Агро» Горовий С.І. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах викладених в ній, просить скасувати рішення суду першої інстанції.

Представник позивача ПрП «ЗІС» - адвокат Дудін Л.В. проти вимог апеляційної скарги заперечував, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Відповідач ОСОБА_2 , повідомлена в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явилася, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що 20 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ПрП «ЗІС» в особі директора ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі №491, за умовами якого ОСОБА_1 передала в оренду ПрП «ЗІС» належну їй згідно Державного акту серії ЯА № 823140 від 18 лютого 2016 року земельну ділянку площею 2,7787 га, розташовану на території Петрашівської сільської ради, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 15 років. Договір зареєстрований в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01.07.2010 року за №041005900431.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 334823297 від 07.06.2023 року право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 0523785000:01:000:0011 зареєстровано 28.12.2019 року за ТОВ «Теплик-Агро», підстава - договір оренди землі від 01.08.2019 року.

Також 20 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ПрП «ЗІС» в особі директора ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі №492, за умовами якого ОСОБА_1 передала в оренду ПрП «ЗІС» належну їй згідно Державного акту серії ЯА № 823141 від 18 лютого 2008 року земельну ділянку площею 2,8189 га, розташовану на території Петрашівської сільської ради, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 15 років. Договір зареєстрований в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01.07.2010 року за №041005900432.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 336557831 від 22.06.2023 року право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 0523785000:01:000:0012 зареєстровано 28.12.2019 року за ТОВ «Теплик-Агро», підстава - договір оренди землі від 01.08.2019 року.

Позиція апеляційного суду

Відповідно дочастин першої,другої тап`ятоїстатті 263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повністю, а тому колегія суддів не погоджується із його висновком з огляду на таке.

Задовольняючи вимоги ПрП «ЗІС» суд виходив з того, що порушене право позивача підлягає захисту в обраний ним спосіб. Так, суд першої інстанції вважав, що договори оренди від 20 квітня 2010 року укладені між ОСОБА_1 та ПрП «ЗІС» були зареєстровані у встановленому законом на той час порядку і умовами цих договорів визначено строк оренди - до 2025 року, а відтакпервинний орендар ПрП «ЗІС»мав чинне право оренди на момент укладення наступних договорів оренди від 01 серпня 2019 року між ОСОБА_1 таТОВ «Теплик-Агро»щодо цих же земельних ділянок,що виключало можливість укладення цих наступних договорів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22)Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, щозареєстроване право оренди відсутнє,є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

У справі, яка є предметом апеляційного перегляду, ПрП «ЗІС» звернулось до суду з позовом до ТОВ «Теплик Агро», ОСОБА_1 у якому просило витребувати на свою користь у тимчасове (строкове) володіння з тимчасового (строкового) володіння ТОВ «Теплик-Агро» земельні ділянки орендарем яких воно є, згідно з договорами оренди від 20 квітня 2010 року № 491, № 492 укладеними між приватним підприємством «ЗІС» та ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконної володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Таким чином, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу, тобто такий спосіб захисту як віндикація може застосовуватися не лише власником, а й особою, яка має речове право на чуже майно, тобто право оренди, що передбачає строкове і платне володіння і користування майном.

Крім того, відповідно до статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами.

Підставою застосування такого способу захисту як віндикація, є порушення речового права позивача, тобто позбавлення його володіння і неможливість користуватися майном.

Разом з тим, звертаючись до суду з вимогами про витребування земельних ділянок ПрП «ЗІС» не посилалося на порушення його права володіння і користування земельними ділянками на підставі раніше укладених в установленому законом порядку договорів оренди, а лише стверджувало про те, що після укладення таких договорів оренди з ним, орендодавець ОСОБА_1 впродовж строку їх дії, повторно передала земельні ділянки в оренду іншому орендареві ТОВ «Теплик Агро».

Заперечуючи проти позову ТОВ «Теплик Агро» якраз і посилалося на те, що земельні ділянки з володіння і користування ПрП «ЗІС» не вибували, а згідно з актами приймання-передачі передані йому і використовуються згідно з умовами раніше укладених договорів.

Зазначені обставини позивачем не заперечувалися і не спростовані, проте позивач наполягав на застосуванні віндикації вважаючи її належним способом захисту прав, посилаючись на відповідну практику Верховного Суду, зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22), відповідно до якої у контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а відтак неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а саме статтею 27 Закону № 161-XIV, на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння.

Проте апеляційний суд звертає увагу на нетотожність обставин справи, в якій висловлено відповідну правову позицію Великою Палатою Верховного Суду, і обставин даної цивільної справи, оскільки в справі № 357/8277/19 йдеться про орендаря, який зареєстрував в установленому законом порядку своє право оренди (договір укладено 05 червня 2013 року), в подальшому державну реєстрацію було скасовано в адміністративному порядку, проте земельну ділянку було поділено з присвоєнням нових кадастрових номерів і укладено договір оренди щодо земельних ділянок з іншим орендарем.

Як пояснив представник позивача адвокат Дудін Л.В., підприємство вирішило звернутися до суду в зв`язку з тим, що за іншими договорами, укладеними ТОВ «Теплик Агро» щодо земельних ділянок, які перебувають в оренді ПрП «ЗІС», воно чинило перешкоди в користуванні цими земельними ділянками, посилаючись на наявність зареєстрованого права оренди.

Разом з тим, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

Тлумаченнястатті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (див. постановуВерховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) зробив висновок про те, що «належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

Як встановлено вище, орендар вправі скористатися тими ж способами захисту свого речового права, що і власник майна, тобто орендодавець, а відтак належним способом захисту прав орендаря, який заперечує зареєстроване право оренди, може бути вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди.

Водночас, у справі, яка переглядається, позивач ПрП «ЗІС» позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляло.

Тому у задоволенні позовних вимог про витребування земельних ділянок належить відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

За таких обставин, суд зробив помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно положень ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом частини другої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З урахуванням встановлених по справі обставин та вимог цивільного процесуального закону, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Вимоги про перерозподіл судових витрат сторонами не заявлялися.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик Агро» задовольнити.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 13 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Приватного підприємства «ЗІС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик Агро», ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок, - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий І.М. Стадник

Судді Ю.Б. Войтко

В.В. Сопрун