Рішення

від 31.05.2024 по справі 910/3307/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.05.2024Справа № 910/3307/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Групп» (вул.Декабристів, буд.3, оф.401, м.Київ, 02121; ідентифікаційний код 39367157)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кур`єр України» (вул.Олександра Пироговського, буд.18, м.Київ, 03110; ідентифікаційний номер 42554325)

про стягнення 33 717,26 грн

без виклику представників сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега Групп» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кур`єр України» про стягнення 33 717,26 грн, з яких 25 936,35 грн заборгованості та 7 780,91 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором суборенди № 10 від 25.07.2022 щодо своєчасної і повної сплати орендної плати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків.

26.03.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої виявлені судом недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

На виконання частини п`ятої статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якою передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу, вказану ухвалу було надіслано судом до електронних кабінетів учасників справи, та отримано ними, про що в матеріалах справи містяться повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

24.04.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позовних вимог, зазначаючи, що позивачу 20.12.2023 направлялося повідомлення про розірвання договору суборенди № 10 від 25.07.2022, однак, вказаний лист був залишений позивачем без відповіді. В подальшому, позивачу повторно було запропоновано визначити особу, уповноважену для підписання акту повернення майна, однак, зважаючи на ігнорування позивачем повідомлень суборендаря, останнім було надіслано позивачу повідомлення про звільнення приміщення. Посилаючись на недобросовісну поведінку позивача, щодо отримання кореспонденції, відповідач зазначає, що датою розірвання договору є 21.01.2024, та вказує на відсутність підстав для сплати орендної плати після розірвання договору суборенди.

08.05.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він вказує на хибність доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, зазначає, що він не отримував лист відповідача від 20.12.2023 та вказує, що останній не містить дати з якої відповідач просив розірвати договір, у зв`язку з чим, просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мега Групп» (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кур`єр України» (суборендар) було укладено договір суборенди № 10 (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого орендар передає, а суборендар приймає в оперативну суборенду складські приміщення: площею 142,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 15 км (далі - об`єкт суборенди).

Відповідно до підп. 3.1.1 п. 3.1 Договору суборендар сплачує орендарю: орендну плату за користування об`єктом суборенди (орендна плата); експлуатаційні платежі. Орендна плата, експлуатаційні платежі, послуги нараховуються суборендарю та сплачуються ним з дати підписання акту приймання-передачі (включно) до дати підписання акту приймання-передачі (повернення) (включно).

За умовами підпунктів 3.1.2 - 3.1.4 пункту 3.1 Договору розмір щомісячної орендної плати розраховується за формулою:

E = e x S, де

E - розмір щомісячної плати, що перераховується суборендарем на рахунок орендаря;

e - 150,00 грн в тому числі ПДВ - розмір щомісячної орендної плати на 1 кв.м. об`єкта суборенди;

S - 142,9 кв.м - площа об`єкта суборенди.

Орендна плата за наступний місяць сплачується суборендарем без нагадування орендаря, в безготівковому порядку, на поточний рахунок орендаря авансом не пізніше 20 числа кожного поточного місяця.

Сторони, після закінчення кожного календарного місяця, в якому надавалися послуги складають відповідні акти. Нарахування орендної плати здійснюється щомісяця за повний місяць. Якщо строк суборенди починається або закінчується не першого або не останнього числа місяця, нарахування орендної плати здійснюється за неповний місяць відповідно до кількості днів протягом яких надавалися послуги. В такому разі розрахунок розміру орендної плати здійснюється шляхом множення розміру орендної плати за 1 день (розраховується сума орендної плати за місяць поділена на кількість днів у розрахунковому місяці) помножену на кількість днів, протягом яких надавалися послуги.

Згідно з підп. 8.2.4 п. 8.2 Договору у разі прострочення строків перерахування суборендарем (як повністю так і частково) будь-якого з платежів, передбачених Договором (в тому числі, але не виключно, прострочення сплати орендної плати, експлуатаційних платежів), суборендар зобов`язаний самостійно сплатити штраф у розмірі 10% від місячного розміру орендної плати за об`єкт суборенди протягом дня наступного, що йде за п`ятим днем строку/терміну на здійснення платежу. Штраф сплачується за кожні 10 календарних днів прострочення окремо.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та дійсний до 30.09.2024 (п. 4.1 Договору).

Пунктом 4.7 Договору передбачено, що суборендар має право розірвати Договір в односторонньому порядку, письмово попередивши про це орендаря в строк за 30 календарних днів. В такому разі Договір вважається розірваним на 31 календарний день з моменту отримання орендарем письмового повідомлення суборендаря про розірвання Договору.

Відповідно до п. 5.2 Договору суборендар повертає об`єкт суборенди в останній день дії Договору. Передача об`єкта суборенди орендарю оформляється актом приймання-передачі (повернення) об`єкта суборенди.

У п. 10.6 Договору визначено, що за винятком прямо вказаного в Договорі іншого способу, всі повідомлення, передбачені даним Договором, складаються в паперовому вигляді і направляються поштою за адресами, що нижче приводяться (або за такими іншими адресами, що сторони можуть вказати в письмовому вигляді), або з доставкою терміновою кур`єрською службою. Усі повідомлення, спрямовані поштою або терміновою кур`єрською службою, якщо вони отримані протягом звичайних робочих годин у робочий день, набирають силу в день передачі або, відповідно, вручення, а в інших випадках на наступний робочий день.

На виконання умов Договору, 01.08.2022 за актом приймання-передачі об`єкта суборенди, позивач передав, а відповідач прийняв в оперативну суборенду складські приміщення площею 142,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 15-ий км.

У подальшому відповідач направив позивачеві лист № 20/11/02 від 20.11.2023 із пропозицією укласти додаткову угоду про розірвання Договору за взаємною згодою сторін.

У відповідь, листом № 4 від 11.12.2023, позивач відмовився від укладення додаткової угоди про розірвання Договору та повідомив про наявність у відповідача права розірвати Договір в односторонньому порядку.

Листом № 20/12/01 від 20.12.2023 відповідач, керуючись п. 4.7 Договору, повідомив позивача про розірвання Договору та просив погодити дату та час підписання актів повернення майна.

Зазначений лист 20.12.2023 було направлено на електронну пошту позивача - mggroupp2014@gmail.com та поштовим відправленням АТ «Укрпошта» № 0313410906668 з оголошеною цінністю та з описом вкладення.

З наявного в матеріалах справи витягу із сервісу відстеження поштових пересилань АТ «Укрпошта», вбачається, що поштове відправлення № 0313410906668 було доставлено у точку видачі/доставки 22.12.2023, 25.12.2023 відбулась невдала спроба вручення поштового відправлення, а 05.01.2024 поштове відправлення було повернуто за зворотною адресою через закінчення встановленого терміну зберігання.

Листом № 19.01/1 від 19.01.2024 відповідач, з огляду на направлення листа № 20/12/01 від 20.12.2023, у якому було повідомлено про односторонню відмову від Договору, просив позивача надати контактні дані уповноваженої особи, яка має прийняти приміщення за актом приймання-передачі об`єкта суборенди, що має відбутися у останній день суборенди, а саме 21.01.2024. До вказаного листа було додано акт прийому-передачі об`єкта суборенди із підписом відповідача.

Листом № 3/01-24 від 31.01.2024 позивач повідомив про те, що він не отримував листа відповідача № 20/12/01 від 20.12.2023, у зв`язку з чим просив надати номер опис даного листа для перевірки. Крім того просив здійснити оплату заборгованості по орендній платі за лютий 2024 року на підставі рахунку № 43 від 10.01.2024 на суму 25 936,35 грн.

Листом № 22/02-24 від 21.02.2024 позивач звернувся до відповідача із досудовим попередженням, у якому повторно просив оплатити заборгованість відповідно до рахунку №43 від 10.01.2024, а також повідомив про передбачену підп. 8.2.4 п. 8.2 Договору штрафну санкцію.

У листі 22/02/1 від 22.02.2024 відповідач вказав на те, що Договір було розірвано 21.01.2024, а відтак правові підстави для сплати наданого рахунку відсутні.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що він не отримував від відповідача лист № 20/12/01 від 20.12.2023, а відтак про односторонню відмову відповідача від Договору дізнався лише 29.01.2024, коли отримав лист № 19.01/1 від 19.01.2024. З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний був звільнити приміщення та підписати акт прийому-передачі 29.02.2024, а також здійснити оплату за оренду приміщення за лютий 2024 року.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за оренду приміщення у лютому 2024 року, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 25 936,35 грн заборгованості та 7 780,91 грн штрафу, нарахованого на підставі підп. 8.2.4 п. 8.2 Договору.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує на те, що він направив позивачу лист № 20/12/01 від 20.12.2023 як поштою, так і електронною поштою на адресу, зазначену в Договорі. На думку відповідача, вибірковим отриманням листів, що надходили на адресу позивача, останній вдався до недобросовісної поведінки. При цьому відповідач наголошує, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання. З урахуванням викладеного відповідач доводить, що датою отримання позивачем повідомлення про розірвання Договору є 20.12.2023, відповідно датою розірвання Договору - 21.01.2024, що зумовлює відсутність підстав для сплати орендної плати за лютий 2024 року та штрафу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонам Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання глави 58 Цивільного кодексу України та параграфу 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частинами 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Судом встановлено користування відповідачем об`єктом суборенди, починаючи з 01.08.2022, про що свідчить Акт приймання-передачі об`єкта суборенди від 01.08.2022.

Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Враховуючи вищевикладене, у відповідача, у зв`язку з укладенням Договору та прийняттям в користування об`єкта суборенди, виникло зобов`язання зі сплати орендної плати відповідно до умов Договору за весь час користування об`єктом суборенди.

Судом встановлено, що відповідач, користуючись правом, передбаченим п. 4.7 Договору листом № 20/12/01 від 20.12.2023 повідомив позивача про розірвання Договору.

За приписом ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Як визначено у п. 4.7 Договору суборендар має право розірвати Договір в односторонньому порядку, письмово попередивши про це орендаря в строк за 30 календарних днів. В такому разі Договір вважається розірваним на 31 календарний день з моменту отримання орендарем письмового повідомлення суборендаря про розірвання Договору.

Отже, Договором передбачено право суборендаря на односторонню відмову від Договору, й для визначення моменту, з якого Договір є розірваним визначальним є момент отримання орендарем письмового повідомлення суборендаря про розірвання Договору.

Суд встановив, що лист № 20/12/01 від 20.12.2023 було надіслано відповідачем позивачу 20.12.2023 поштовим відправленням АТ «Укрпошта» № 0313410906668 з оголошеною цінністю та з описом вкладення. Крім того вказаний лист того ж дня було направлено на електронну пошту позивача - mggroupp2014@gmail.com, яка зазначена в Договорі.

З приводу направлення електронного листа, суд відзначає, що у п. 10.6 Договору сторони домовились про те, що за винятком прямо вказаного в Договорі іншого способу, всі повідомлення, передбачені даним Договором, складаються в паперовому вигляді і направляються поштою за адресами, що нижче приводяться (або за такими іншими адресами, що сторони можуть вказати в письмовому вигляді), або з доставкою терміновою кур`єрською службою.

Відтак, попри те, що вищенаведена адреса електронної пошти зазначена, по-перше, в Договорі, а по-друге, позивачем в заявах по суті справи, і її належність позивачу не ставиться під сумнів, такий спосіб комунікації, як направлення повідомлень про розірвання договору електронною поштою, не передбачено умовами Договору.

Суд не заперечує те, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 Цивільного кодексу України.

Однак, відповідно до приписів статті 7 Цивільного кодексу України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

В контексті викладеного суд відхиляє посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України від 27.02.2024 у справі № 910/3567/23, з огляду на суттєву відмінність у фактичних обставинах цієї справи, та справи № 910/3307/24. Так, у справі № 910/3567/23 Верховний Суд України при оцінці повідомлення про відмову та розірвання договору погодився із застосуванням судом апеляційної інстанції доктрини «листа у відповідь», згідно з якою якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей. Натомість у справі № 910/3307/24 позивач не надав відповіді на вказаний лист та заперечив його отримання.

Між тим, матеріалами справи підтверджується, що відповідач направив повідомлення про односторонню відмову від Договору у передбачений Договором спосіб, тобто поштовим відправленням.

З наявного в матеріалах справи витягу із сервісу відстеження поштових пересилань АТ «Укрпошта», вбачається, що поштове відправлення № 0313410906668 було доставлено у точку видачі/доставки 22.12.2023, 25.12.2023 відбулась невдала спроба вручення поштового відправлення, а 05.01.2024 поштове відправлення було повернуто за зворотною адресою через закінчення встановленого терміну зберігання.

Суд зазначає, що повідомлення відповідача про розірвання договору є юридично значимою дією, оскільки така дія не лише засвідчує наявність волевиявлення відповідача на розірвання договору, але й забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, і є передумовою для настання обумовлених п.4.7 Договору наслідків.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України), а отже, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальноприйнятих уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (стаття 13 Цивільного кодексу України).

Суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина 3 статті 5 Господарського кодексу України).

Здійснюючи підприємницьку діяльність, суб`єкт господарювання вступає у повсякденні відносини з іншими суб`єктами, а тому останні можуть потребувати оперативної взаємодії з таким суб`єктом у господарській діяльності, зокрема задля проведення переговорів, співпраці у здійсненні прав та виконанні обов`язків, вчинення односторонніх правочинів, можливості обміну інформацією за договором. Звідси, зокрема, випливає обов`язок суб`єктів господарювання забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість звернення до суб`єкта господарювання письмово в розумний строк.

Обов`язковою передумовою здійснення господарської діяльності є державна реєстрація суб`єкта господарювання, що забезпечує реалізацію принципів публічності, загальновідомості і достовірності даних про господарюючих суб`єктів. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, як місцезнаходження.

Відповідно до ст.93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Загальний порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов`язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб.

Пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Настання наслідків у вигляді розірвання договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

За таких підстав негативні наслідки неодержання суб`єктом господарювання звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на останнього.

Схожий висновок наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.05.20 у справі № 910/719/19 (провадження № 12-18гс20).

В аспекті обставин цієї справи, суд відзначає, що не отримання позивачем листа відповідача (свідоме або випадкове) обмежує права останнього на відмову від Договору, оскільки відповідно до умов Договору його розірвання пов`язано із моментом отримання позивачем відповідного повідомлення, яке відповідач може направити лише поштою.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду України в ухвалі від 21.05.24 року у cправі № 922/4140/19 звернув увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, як зазначив суд касаційної інстанції, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд ураховує, що повідомлення про розірвання договору надіслано за адресою, позивача, яка співпадає із відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а тому суд вважає, що відповідачем вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення позивача щодо розірвання договору.

Частиною 3 статті 212 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Відтак, з урахуванням того, що відповідач скористався наданим йому Договором правом на односторонню відмову від Договору, а позивач, не вчинивши дій щодо отримання повідомлення відповідача, фактично обмежив право відповідача відмовитися від Договору, тим самим продовжив строк його дії, суд, з урахуванням основоположних засад цивільного законодавства, вважає, що позивач недобросовісно перешкодив отриманню (відтермінував) повідомлення відповідача, з яким пов`язується момент розірвання Договору, тому, з урахуванням положень ч.3 ст.212 Цивільного кодексу України, момент отримання позивачем повідомлення є таким, що настав 25.12.2023, тобто в день, коли відбулась невдала спроба вручення поштового відправлення.

Отже датою розірвання Договору є 25.01.2024, і саме по цей день сторони могли здійснювати свої права і виконувати свої обов`язки відповідно до Договору, зокрема зі сплати орендної плати.

З огляду на викладене, оскільки Договір є розірваним з 25.01.2024 і акт прийому-передачі об`єкта суборенди із підписом відповідача було надіслано позивачу разом з листом № 19/01/1 від 19.01.2024, проте не підписано ним, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за лютий 2024 року в розмірі 25 936,35 грн визнається судом не обґрунтованою.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Оскільки судом не встановлено обставин порушення відповідачем грошового зобов`язання за Договором, підстави для застосування до нього відповідальності на підставі підп. 8.2.4 п. 8.2 Договору відсутні.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 7 973,99 грн покладаються на позивача у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31.05.2024.

Суддя Т.П. Капцова