Постанова

від 06.08.2024 по справі 910/3307/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2024 р. Справа№ 910/3307/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Гончарова С.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Групп»

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2024, повний текст якого складений 31.05.2024,

у справі № 910/3307/24 (суддя Капцова Т.П)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Групп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кур`єр України»

про стягнення 33 717,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати за лютий 2024 року в сумі 25 936,35 грн. за договором суборенди № 10 від 25.07.2022, а також штрафу в сумі 7 780,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, користуючись наданим йому спірним договором правом, повідомив позивача про розірвання такого договору в односторонньому порядку, проте, оскільки таке повідомлення (лист № 19/01/1 від 19.01.2024) було позивачем отримано 29.01.2024, а згідно з п. 4.7 спірного договору договір вважається розірваним на 31 (тридцять перший) календарний день з моменту отримання позивачем письмового повідомлення відповідача про розірвання договору, спірний договір є розірваним з 29.02.2024, а до вказаної дати відповідач має сплачувати орендну плату.

Позивач зазначив про те, що з листа відповідача № 19/01/1 від 19.01.2024 позивачу стало відомо про те, що відповідач нібито 20.12.2023 направляв позивачу лист з повідомленням про розірвання спірного договору, проте, враховуючи неотримання позивачем листа відповідача від 20.12.2023 та положення п. 4.7 спірного договору, такий договір є розірваним саме з 29.02.2024

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, зазначивши про те, що:

- позивачу 20.12.2023 направлялося повідомлення про розірвання договору суборенди № 10 від 25.07.2022, однак вказаний лист був залишений позивачем без відповіді;

- в подальшому, позивачу повторно було запропоновано визначити особу, уповноважену для підписання акту повернення майна, однак, зважаючи на ігнорування позивачем повідомлень суборендаря, останнім було надіслано позивачу повідомлення про звільнення приміщення.

Посилаючись на недобросовісну поведінку позивача, щодо отримання кореспонденції, відповідач зазначає, що датою розірвання спірного договору є 21.01.2024, та вказує на відсутність підстав для сплати орендної плати після розірвання договору суборенди.

У відповіді на відзив позивач зауважив на хибності доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, зазначивши про те, що він не отримував лист відповідача від 20.12.2023 та вказав на те, що останній не містить дати з якої відповідач просив розірвати договір.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 у справі № 910/3307/24 у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що датою розірвання спірного договору є 25.01.2024, і саме по цей день сторони могли здійснювати свої права і виконувати свої обов`язки відповідно до такого договору, зокрема і зобов`язання зі сплати орендної плати, а відтак, оскільки спірний договір є розірваним з 25.01.2024 і акт прийому-передачі об`єкта суборенди із підписом відповідача було надіслано позивачу разом з листом № 19/01/1 від 19.01.2024, проте не підписано ним, підстави для задоволення позовних вимог у цій справі відсутні.

Суд першої інстанції не погодився з твердженням позивача про те, що спірний договір є розірваним з 29.02.2024, з огляду на таке:

- спірним договором передбачено право суборендаря на односторонню відмову від такого договору, й для визначення моменту, з якого такий договір є розірваним, визначальним є момент отримання орендарем письмового повідомлення суборендаря про розірвання договору;

- лист № 20/12/01 від 20.12.2023 було надіслано відповідачем позивачу 20.12.2023 поштовим відправленням АТ «Укрпошта» № 0313410906668 з оголошеною цінністю та з описом вкладення. Крім того вказаний лист того ж дня було направлено на електронну пошту позивача - mggroupp2014@gmail.com, яка зазначена в договорі;

- з наявного в матеріалах справи витягу із сервісу відстеження поштових пересилань АТ «Укрпошта», вбачається, що поштове відправлення № 0313410906668 було доставлено у точку видачі/доставки 22.12.2023, 25.12.2023 відбулась невдала спроба вручення поштового відправлення, а 05.01.2024 поштове відправлення було повернуто за зворотною адресою через закінчення встановленого терміну зберігання;

- неотримання позивачем листа відповідача (свідоме або випадкове) обмежує права останнього на відмову від спірного договору, оскільки відповідно до умов такого договору його розірвання пов`язано із моментом отримання позивачем відповідного повідомлення, яке відповідач може направити лише поштою;

- касаційний господарський суд у складі Верховного Суду України в ухвалі від 21.05.24 року у справі № 922/4140/19 звернув увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, як зазначив суд касаційної інстанції, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника;

- повідомлення про розірвання договору надіслано за адресою, позивача, яка співпадає із відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а тому відповідачем вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення позивача щодо розірвання договору;

- з урахуванням того, що відповідач скористався наданим йому спірним договором правом на односторонню відмову від договору, а позивач, не вчинивши дій щодо отримання повідомлення відповідача, фактично обмежив право відповідача відмовитися від договору, тим самим продовжив строк його дії, суд, з урахуванням основоположних засад цивільного законодавства, вважає, що позивач недобросовісно перешкодив отриманню (відтермінував) повідомлення відповідача, з яким пов`язується момент розірвання договору, тому, з урахуванням положень ч. 3 ст. 212 ЦК України, момент отримання позивачем повідомлення є таким, що настав 25.12.2023, тобто в день, коли відбулась невдала спроба вручення поштового відправлення.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега Групп» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2024 по справі № 910/3307/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, не відповідає обставинам справи та наявним доказам.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що:

- відповідач, розуміючи важливість саме вручення повідомлення про одностороннє розірвання договору позивачу та знаючи вимоги підписаного договору щодо порядку його одностороннього розірвання, не вчинив жодних дій для повідомлення позивача. Зокрема, відповідач мав можливість направити лист кур`єрською службою;

- відповідач, після отримання листа позивача № 3/01-24 від 31.01.2024, в якому останній просив надати трек номер та опис вкладення про відправку листа від 20.12.2024, не надав запитувані позивачем докази відправки. Вказане засвідчило факт того, що відповідач не направив позивачу повідомлення про розірвання договору в передбаченому договором порядку;

- позивач отримував всі листи відповідача окрім одного - листа від 20.12.2024, що свідчить про те, що позивач жодним чином не намагався зловживати своїми правами;

- відповідач, відправляючи листи позивачу, зазначав номера телефонів, що не відповідають тим, які містяться в договорі та не належать позивачу.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2024, справу № 910/3307/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Вовк І.В..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3307/24, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/3307/24.

24.06.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 268 400,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Групп» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 у справі № 910/3307/24, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

У зв`язку з перебуванням судді Вовка І.В., який не є головуючим суддею, у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/2459/24 від 29.07.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/3307/24.

Так, за наслідками проведення перерозподілу справи № 910/3307/24, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Групп» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 у справі № 910/3307/24 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

Станом на 06.08.2024 відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його неодноразове продовження, справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

25.07.2022 позивач (орендар) та відповідач (суборендар) уклали договір суборенди № 10 (далі Договір), в п. 1.1 якого сторонами погоджено, що орендар передає, а суборендар приймає в оперативну суборенду складські приміщення: площею 142,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 15 км (далі об`єкт суборенди).

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 Договору суборендар сплачує орендарю: орендну плату за користування об`єктом суборенди (орендна плата); експлуатаційні платежі. Орендна плата, експлуатаційні платежі, послуги нараховуються суборендарю та сплачуються ним з дати підписання акту приймання-передачі (включно) до дати підписання акту приймання-передачі (повернення) (включно).

За умовами пп. 3.1.2 - 3.1.4 п. 3.1 Договору розмір щомісячної орендної плати розраховується за формулою:

E = e x S, де

E - розмір щомісячної плати, що перераховується суборендарем на рахунок орендаря;

e - 150,00 грн. в тому числі ПДВ - розмір щомісячної орендної плати на 1 кв.м. об`єкта суборенди;

S - 142,9 кв.м. - площа об`єкта суборенди.

Орендна плата за наступний місяць сплачується суборендарем без нагадування орендаря, в безготівковому порядку, на поточний рахунок орендаря авансом не пізніше 20 числа кожного поточного місяця.

Сторони, після закінчення кожного календарного місяця, в якому надавалися послуги складають відповідні акти. Нарахування орендної плати здійснюється щомісяця за повний місяць. Якщо строк суборенди починається або закінчується не першого або не останнього числа місяця, нарахування орендної плати здійснюється за неповний місяць відповідно до кількості днів протягом яких надавалися послуги. В такому разі розрахунок розміру орендної плати здійснюється шляхом множення розміру орендної плати за 1 день (розраховується сума орендної плати за місяць поділена на кількість днів у розрахунковому місяці) помножену на кількість днів, протягом яких надавалися послуги.

Згідно з пп. 8.2.4 п. 8.2 Договору у разі прострочення строків перерахування суборендарем (як повністю так і частково) будь-якого з платежів, передбачених Договором (в тому числі, але не виключно, прострочення сплати орендної плати, експлуатаційних платежів), суборендар зобов`язаний самостійно сплатити штраф у розмірі 10% від місячного розміру орендної плати за об`єкт суборенди протягом дня наступного, що йде за п`ятим днем строку/терміну на здійснення платежу. Штраф сплачується за кожні 10 календарних днів прострочення окремо.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та дійсний до 30.09.2024 (п. 4.1 Договору).

Пунктом 4.7 Договору передбачено, що суборендар має право розірвати Договір в односторонньому порядку, письмово попередивши про це орендаря в строк за 30 календарних днів. В такому разі Договір вважається розірваним на 31 календарний день з моменту отримання орендарем письмового повідомлення суборендаря про розірвання Договору.

Відповідно до п. 5.2 Договору суборендар повертає об`єкт суборенди в останній день дії Договору. Передача об`єкта суборенди орендарю оформляється актом приймання-передачі (повернення) об`єкта суборенди.

У п. 10.6 Договору визначено, що за винятком прямо вказаного в Договорі іншого способу, всі повідомлення, передбачені даним Договором, складаються в паперовому вигляді і направляються поштою за адресами, що нижче приводяться (або за такими іншими адресами, що сторони можуть вказати в письмовому вигляді), або з доставкою терміновою кур`єрською службою. Усі повідомлення, спрямовані поштою або терміновою кур`єрською службою, якщо вони отримані протягом звичайних робочих годин у робочий день, набирають силу в день передачі або, відповідно, вручення, а в інших випадках на наступний робочий день.

На виконання умов Договору, 01.08.2022 за актом приймання-передачі об`єкта суборенди, позивач передав, а відповідач прийняв в оперативну суборенду складські приміщення площею 142,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 15-ий км.

У подальшому відповідач направив позивачеві лист № 20/11/02 від 20.11.2023 із пропозицією укласти додаткову угоду про розірвання Договору за взаємною згодою сторін, у відповідь на який листом № 4 від 11.12.2023 позивач відмовився від укладення додаткової угоди про розірвання Договору та повідомив про наявність у відповідача права розірвати Договір в односторонньому порядку.

Листом № 20/12/01 від 20.12.2023 відповідач, керуючись п. 4.7 Договору, повідомив позивача про розірвання Договору та просив погодити дату та час підписання актів повернення майна.

Зазначений лист 20.12.2023 направлено на електронну пошту позивача - mggroupp2014@gmail.com та поштовим відправленням АТ «Укрпошта» № 0313410906668 з оголошеною цінністю та з описом вкладення.

З наявного в матеріалах справи витягу із сервісу відстеження поштових пересилань АТ «Укрпошта», слідує, що поштове відправлення № 0313410906668 було доставлено у точку видачі/доставки 22.12.2023, 25.12.2023 відбулась невдала спроба вручення поштового відправлення, а 05.01.2024 поштове відправлення було повернуто за зворотною адресою через закінчення встановленого терміну зберігання.

Листом № 19.01/1 від 19.01.2024 відповідач, з огляду на направлення листа № 20/12/01 від 20.12.2023, у якому було повідомлено про односторонню відмову від Договору, просив позивача надати контактні дані уповноваженої особи, яка має прийняти приміщення за актом приймання-передачі об`єкта суборенди, що має відбутися у останній день суборенди, а саме 21.01.2024. До вказаного листа було додано акт прийому-передачі об`єкта суборенди із підписом відповідача.

Листом № 3/01-24 від 31.01.2024 позивач повідомив про те, що він не отримував листа відповідача № 20/12/01 від 20.12.2023, у зв`язку з чим просив надати номер опис даного листа для перевірки. Крім того просив здійснити оплату заборгованості по орендній платі за лютий 2024 року на підставі рахунку № 43 від 10.01.2024 на суму 25936,35 грн.

Листом № 22/02-24 від 21.02.2024 позивач звернувся до відповідача із досудовим попередженням, у якому повторно просив оплатити заборгованість відповідно до рахунку №43 від 10.01.2024, а також повідомив про передбачену підп. 8.2.4 п. 8.2 Договору штрафну санкцію.

У листі 22/02/1 від 22.02.2024 відповідач вказав на те, що Договір було розірвано 21.01.2024, а відтак правові підстави для сплати наданого рахунку відсутні.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість по сплаті орендної плати за лютий 2024 року в сумі 25 936,35 грн. та штраф в сумі 7 780,91 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає, що він не отримував від відповідача лист № 20/12/01 від 20.12.2023, а відтак про односторонню відмову відповідача від Договору дізнався лише 29.01.2024, коли отримав лист № 19.01/1 від 19.01.2024, з огляду на що позивач вважає, що відповідач зобов`язаний був звільнити приміщення та підписати акт прийому-передачі 29.02.2024, а також здійснити оплату за оренду приміщення за лютий 2024 року.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує на те, що він направив позивачу лист № 20/12/01 від 20.12.2023 як поштою, так і електронною поштою на адресу, зазначену в Договорі. На думку відповідача, вибірковим отриманням листів, що надходили на адресу позивача, останній вдався до недобросовісної поведінки. При цьому відповідач наголошує, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання. З урахуванням викладеного відповідач доводить, що датою отримання позивачем повідомлення про розірвання Договору є 20.12.2023, відповідно датою розірвання Договору - 21.01.2024, що зумовлює відсутність підстав для сплати орендної плати за лютий 2024 року та штрафу.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За змістом положень ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, положення як ГК України, так і ЦК України допускають одностороннє розірвання договору у випадку якщо це передбачено договором, або законом.

Як встановлено вище, у п. 4.7 Договору сторони погодили, що суборендар має право розірвати Договір в односторонньому порядку, письмово попередивши про це орендаря в строк за 30 календарних днів. В такому разі Договір вважається розірваним на 31 календарний день з моменту отримання орендарем письмового повідомлення суборендаря про розірвання Договору.

Отже, Договором передбачено право суборендаря на одностороннє розірвання Договору, а для визначення моменту, з якого Договір є розірваним визначальним є момент отримання орендарем письмового повідомлення суборендаря про розірвання Договору.

З матеріалів справи слідує, що відповідач, користуючись правом, передбаченим п. 4.7 Договору листом № 20/12/01 від 20.12.2023 повідомив позивача про розірвання Договору.

Вказаний лист № 20/12/01 від 20.12.2023 було надіслано відповідачем позивачу 20.12.2023 поштовим відправленням АТ «Укрпошта» № 0313410906668 з оголошеною цінністю та з описом вкладення. Крім того вказаний лист того ж дня було направлено на електронну пошту позивача - mggroupp2014@gmail.com, яка зазначена в Договорі.

З приводу направлення електронного листа, то суд першої інстанції цілком вірно, зауваживши на тому, що у п. 10.6 Договору сторони домовились про те, що за винятком прямо вказаного в Договорі іншого способу, всі повідомлення, передбачені даним Договором, складаються в паперовому вигляді і направляються поштою за адресами, що нижче приводяться (або за такими іншими адресами, що сторони можуть вказати в письмовому вигляді), або з доставкою терміновою кур`єрською службою, дійшов висновку про те, що попри те, що вищенаведена адреса електронної пошти зазначена, по-перше, в Договорі, а по-друге, позивачем в заявах по суті справи, і її належність позивачу не ставиться під сумнів, такий спосіб комунікації, як направлення повідомлень про розірвання договору електронною поштою, не передбачено умовами Договору, а також відхилив посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України від 27.02.2024 у справі № 910/3567/23, з огляду на суттєву відмінність у фактичних обставинах цієї справи, та справи № 910/3307/24. (у справі № 910/3567/23 Верховний Суд України при оцінці повідомлення про відмову та розірвання договору погодився із застосуванням судом апеляційної інстанції доктрини «листа у відповідь», згідно з якою якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей. Натомість у справі № 910/3307/24 позивач не надав відповіді на вказаний лист та заперечив його отримання.).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач направив повідомлення про односторонню відмову від Договору у передбачений Договором спосіб, тобто поштовим відправленням.

З наявного в матеріалах справи витягу із сервісу відстеження поштових пересилань АТ «Укрпошта», вбачається, що поштове відправлення № 0313410906668 було доставлено у точку видачі/доставки 22.12.2023, 25.12.2023 відбулась невдала спроба вручення поштового відправлення, а 05.01.2024 поштове відправлення було повернуто за зворотною адресою через закінчення встановленого терміну зберігання.

Повідомлення відповідача про розірвання договору є юридично значимою дією, оскільки така дія не лише засвідчує наявність волевиявлення відповідача на розірвання договору, але й забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, і є передумовою для настання обумовлених п.4.7 Договору наслідків.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а отже, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальноприйнятих уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, суб`єкт господарювання вступає у повсякденні відносини з іншими суб`єктами, а тому останні можуть потребувати оперативної взаємодії з таким суб`єктом у господарській діяльності, зокрема задля проведення переговорів, співпраці у здійсненні прав та виконанні обов`язків, вчинення односторонніх правочинів, можливості обміну інформацією за договором. Звідси, зокрема, випливає обов`язок суб`єктів господарювання забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість звернення до суб`єкта господарювання письмово в розумний строк.

Обов`язковою передумовою здійснення господарської діяльності є державна реєстрація суб`єкта господарювання, що забезпечує реалізацію принципів публічності, загальновідомості і достовірності даних про господарюючих суб`єктів. Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, як місцезнаходження.

Відповідно до ст.93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Загальний порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов`язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Настання наслідків у вигляді розірвання договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

За таких підстав негативні наслідки неодержання суб`єктом господарювання звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на останнього.

Схожий висновок наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.05.20 у справі № 910/719/19 (провадження № 12-18гс20).

В аспекті обставин цієї справи, суд першої інстанції цілком вірно зауважив на тому, що не отримання позивачем листа відповідача (свідоме або випадкове) обмежує права останнього на відмову від Договору, оскільки відповідно до умов Договору його розірвання пов`язано із моментом отримання позивачем відповідного повідомлення, яке відповідач може направити лише поштою.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2021 у справі № 910/9359/20 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

З матеріалів справи слідує, що повідомлення про розірвання Договору надіслано за адресою, позивача, яка співпадає як із відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, так і з відомостями, які зазначені у Договорі, а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення позивача щодо розірвання Договору.

При цьому колегія суддів вважає помилковими твердження позивача про те, що відповідач повинен був направити лист кур`єрською службою, так як умовами Договору не встановлено обов`язку останнього у випадку неотримання позивачем кореспонденції направленої поштою здійснювати повторне направлення такої кореспонденції терміновою кур`єрською службою.

Положення ч. 2 ст. 212 ЦК України встановлюють, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).

При цьому за змістом ч. 3 вказаної статті, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Отже, з урахуванням того, що відповідач скористався наданим йому Договором правом на односторонню відмову від Договору, а позивач, не вчинивши дій щодо отримання повідомлення відповідача, фактично обмежив право відповідача відмовитися від Договору, а також в односторонньому порядку продовжив строк дії такого Договору, суд першої інстанції цілком вірно, врахувавши основоположні засади цивільного законодавства, дійшов висновку про те, що позивач недобросовісно перешкодив отриманню (відтермінував) повідомлення відповідача, з яким пов`язується момент розірвання Договору, а тому, з урахуванням положень ч. 3 ст. 212 ЦК України, момент отримання позивачем повідомлення є таким, що настав 25.12.2023, тобто в день, коли відбулась невдала спроба вручення поштового відправлення.

Отже датою розірвання Договору є 25.01.2024, і саме по цей день сторони могли здійснювати свої права і виконувати свої обов`язки відповідно до Договору, зокрема зі сплати орендної плати.

Враховуючи, що Договір є розірваним з 25.01.2024 і акт прийому-передачі об`єкта суборенди із підписом відповідача було надіслано позивачу разом з листом № 19/01/1 від 19.01.2024, проте не підписано ним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача основного боргу в сумі 25 936,35 грн. Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог залишається без змін.

Так як позовні вимоги про стягнення штрафу в сумі 7 780,91 грн. не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 25 936,35 грн., то, за відсутності підстав для такого, не можуть бути задоволені. Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог залишається без змін.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу колегією суддів враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 у справі № 910/3307/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Групп» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Групп» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 у справі № 910/3307/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 у справі № 910/3307/24 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3307/24.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

С.А. Гончаров