Рішення

від 31.05.2024 по справі 910/18201/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2024 р.,

м. Київ

Справа № 910/18201/23

Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкомплект» (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Данила Галицького, будинок 10, літ. 2А-3, код ЄДРПОУ 25008540)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення боргу за договором поставки №7838 від 05.09.2018,

в с т а н о в и в :

Історія розгляду справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкомплект» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором поставки №7838 від 05.09.2018 з ухвалою Господарського суду міста Києва про передачу матеріалів позовної заяви з усіма додатками до Господарського суду Київської області за підсудністю.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 47269,69 грн основного боргу за договором, 4137,39 грн трьох відсотків річних, 21161,12 грн інфляційних з огляду на, що відповідачем було не повністю оплачено поставлений товар у встановлені в договорі строки.

Господарський суд Київської області ухвалою від 09.01.2024 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження.

Поштовим відправленням № 0600076767863 ухвала про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу. Відповідно до довідки поштового оператора Укрпошта від 13.02.2024 причиною повернення стало «закінчення терміну зберігання».

До суду 09.02.2024 та 15.02.2024 надійшли заяви представника ОСОБА_1 , адвоката Заліського Богдана Сергійовича про ознайомлення з матеріалами справи та надання доступу до матеріалів електронної справи Електронного суду.

Судом долучено представника відповідача в якості представника у справі № 910/18201/23 та надано йому доступ до матеріалів справи.

У зазначених заявах представник відповідача також просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з застосуванням строків позовної давності та недоведеності заявленої суми позовних вимог.

При цьому, досліджуючи матеріали справи судом з`ясовано, що у вступній частині позовної заяви, а відтак і в ухвалах господарських судів міста Києва та Київської області, що виносились у справі були допущені технічні описки в імені та по-батькові відповідача, вказано " ОСОБА_2 " замість правильного " ОСОБА_3 ", який є стороною договору за договором поставки за яким позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості.

Тож ухвалою від 12.04.2024 судом було виправлено наведені описки.

У зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.

Обставини спірних правовідносин

Між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки товарів від 05.09.2018 № 7838. Позивач стверджував, що на виконання умов договору постачальником поставлено та передано у власність покупця товар на суму 460127,58 грн. Водночас відповідачем здійснено оплату поставленого товару лише частково, на суму 412857,89 грн. Внаслідок цього за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 47269,69 грн.

Судом перевірено надані до суду копії видаткових накладних №323 від 16.01.2019, №6336 від 06.06.2019, №7411 від 26.06.2019, №8862 від 23.07.2019, № 9481 від 01.08.2019, № 9826 від 06.08.2019, № 12237 від 13.09.2019, № 12236 від 13.09.2019, № 15497 від 14.11.2019, № 15498 від 14.11.2019, №1117 від 06.02.2020 та з`ясовано, що наведені накладні підписані сторонами, а загальна сума поставленого товару за ними становить 460127,58 грн.

Платіжних документів, які б підтверджували здійснення оплати за договором до справи ані позивачем, ані відповідачем не долучено. Однак позивач надав до суду підписаний з боку постачальника акт звірки взаємних розрахунків, яким зафіксовано здійснення часткових оплат з 20.02.2019 по 14.07.2021 на загальну суму 412857,89 грн.

Відповідачем не спростовано факту оплати, а також не надано до суду доказів здійснення інших оплат, які не відображені у акті, який надано позивачем.

Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Висновки господарського суду

Як встановлено у статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Статтею 11 ЦК України закріплено цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Розділом 5 договору поставки, копія якого наявна у справі, сторони узгодили термін оплати: за кожну поставлену партію товару оплата здійснюється згідно рахунку на оплату, наданим постачальником: відтермінування платежу 14 днів, товар, що постачається відрізами - 100% передоплата. Форма розрахунків: безготівковий переказ коштів на поточний рахунок постачальника через установи банків.

Суд зазначає, що до справи не долучено копії рахунків на оплату, проте у кожній з наведених видаткових накладних вказано рахунок на оплату відповідно до якого здійснюється поставка. Відтак, оскільки існування таких рахунків не доведено і не спростовано сторонами, суд вважає за можливе здійснювати розрахунок відтермінування оплати на 14 днів з моменту поставки щодо кожної накладної.

Відтак, останнім днем оплати всього поставленого товару за договором є 20.02.2020, зважаючи на те, що остання поставка була здійснена 06.02.2020 відповідно до видаткової накладної № 1117 від 06.02.2020 на суму 89269,97 грн.

Тож з огляду на відсутність у справі інших доказів проведення відповідачем оплат, які не відображені у доказах наданих позивачем, суд бере до уваги наявні докази та повідомляє, що за статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, суд вважає доведеною обставину того, що відповідачем не повністю проведено оплату поставленого товару та зважаючи на різницю загальної вартості поставленого товару та здійснених платежів задовольняє вимогу про стягнення основної заборгованості на суму 47269,69 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення 21161,12 грн інфляційних втрат та 4137,39 грн 3% відсотків річних, що нараховані за період з 01.12.2020 по 31.10.2023.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України, відтак, обмеження нарахування шістьма місяцями відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України до процентів річних та інфляційних втрат не застосовується.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд зазначає, що з наданих у справу доказів вбачається, що станом на 01.12.2020 (початок періоду нарахування) сума заборгованості була більшою аніж 47269,69 грн, оскільки після цього аж 14.07.2021 відповідачем було проведено платіж на суму 10000,00 грн, а відтак здійснювати нарахування на суму 47269,69 грн є правом позивача.

Згідно розрахунків суду розмір відсотків річних визначений позивачем арифметично правильно, в той час, як розмір інфляційних за розрахунками суду є більшим. Відтак вказані вимоги підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

При цьому суд акцентує увагу відповідача, який просив суд відмовити у задоволенні позову на тому, що останній, стверджуючи про недоведеність вимог позивача, взагалі не надав доказів того, що відповідачем були здійснені інші оплати, які покривають суми поставки чи про інші обставини, які б свідчили про відсутність обов`язку з проведення оплати за договором, який підписаний між сторонами. Відтак, такі твердження відповідача не можуть бути покладені в основу рішення у цьому спорі з огляду також і на те, що позивачем надані докази, які підтверджують поставку товару, тобто виконання своїх договірних зобов`язань на підставі чого в нього виникло право на отримання оплати.

Слід вказати, що представник відповідача заявив клопотання про застосування строків позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки відповідно статті 257 ЦК України.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В той же час, суд звертає увагу відповідача на те, що згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин на всій території України тривав з 12.03.2020 до 30.06.2023, а відтак, до 03.06.2023 строк визначений статтею 257 ЦК України як загальний строк позовної давності у три роки був продовжений.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Станом на момент прийняття рішення у справі в Україні діє воєнний стан, він був введений до моменту закінчення в Україні карантину, а відтак оскільки перебіг позовної давності зупинено, позивачем не пропущено строків визначених статтею 257 ЦК України, враховуючи те, що остання поставка на суму 89269,97 грн була здійснена в лютому 2020 року, а сума заборгованості згідно висновків суду становить 47269,69 грн, що є менше розміру останньої поставки.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача повністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з положеннями пункту 1 частини 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачем до справи долучено копію акту виконаних робіт до договору від 01.11.2023 про надання правової допомоги за яким адвокатом Дзюбою Б.В., як виконавцем за договором надано правничу допомогу з опрацювання наданих документів та підготовки проекту позовної заяви.

Оцінивши витрати позивача на правову допомогу з урахуванням складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, суд дійшов до висновку про те, що заявлені витрати відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору. А тому суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 5000,00 грн витрат на правову допомогу.

Згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкомплект» (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Галицького Данила, будинок 10, літ. 2А1, код ЄДРПОУ 25008540) 47269,69 грн основного боргу, 21161,12 грн інфляційних втрат та 4137,39 грн трьох відсотків річних за договором поставки товарів від 05.09.2018 № 7838, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2686,00 грн та 5000,00 грн витрат на правову допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Рішення складено та підписано 31.05.2024.

Суддя А.Ф. Черногуз