Рішення

від 15.05.2024 по справі 916/4589/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4589/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області (66302, Одеська обл., м. Подільськ, просп. Шевченка, 10) в інтересах держави в особі

позивача: Кодимської міської ради Подільського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04527342, 66000, Одеська обл., Подільський р-н, м. Кодима, площа Перемоги, буд. 1-1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВКУБІ ПЛЮС" (код ЄДРПОУ 4034383, 26300, Кіровоградська обл., Голованівський р-н, м. Гайворон, вул. Стуса Василя, будинок 3-Е, кімната 203)

про визнання недійсним договору оренди майна, додаткової угоди та повернення приміщення

за участю представників учасників справи:

прокурор: Сергій Ейсмонт

від позивача: Інна Марковська

від відповідача: Олеся Савенко

Керівник Подільської окружної прокуратури Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі позивача Кодимської міської ради Подільського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВКУБІ ПЛЮС" про визнання недійсним договору оренди майна, додаткової угоди та повернення приміщення.

Ухвалою суду від 13.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання, вирішено інші процесуальні питання.

28.11.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

11.12.2023 від позивача до суду надійшли пояснення.

Ухвалою суду від 11.12.2023 призначено підготовче засідання у справі на 10.01.2024.

25.12.2023 від прокурора до суду надійшла відповідь на відзив.

08.01.2024 від відповідача до суду надійшли заперечення.

Ухвалою суду від 10.01.2024, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено провести підготовче провадження у розумні строки; закрито підготовче провадження у справі №916/4589/23; призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 21.02.2024.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Сулімовської М.Б. судове засідання, призначене на 21.02.2024, не відбулося.

Ухвалою суду від 26.02.2024 призначено судове засідання у справі на 13.03.2024.

У судовому засіданні 13.03.2024 господарський суд оголосив перерву до 11.04.2024.

У зв`язку з перебуванням судді Cулімовської М.Б. у відпустці (за сімейними обставинами) судове засідання, призначене на 11.04.2024, не відбулося.

Ухвалою від 25.04.2024, враховуючи необхідність забезпечення процесуальних прав учасників провадження, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу у розумні строки, призначено судове засідання у справі на 15.05.2024.

В судове засідання з`явились прокурор та представники сторін.

Прокурор підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Представник позивача позовні вимоги прокурора не підтримує, просить відмовити в їх задоволенні.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву; вважає позов необґрунтованим та просить відмовити в його задоволенні.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 15.05.2024, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши прокурора і представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 09.01.2018 між Кодимською районною радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВКУБІ ПЛЮС" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно загальною площею 67,6 кв.м., а саме - приміщення котельні, паливний склад, кімнату відпочинку, душову, розташоване за адресою:66000, Одеська область, м.Кодима, пл.Перемоги, 1, що перебуває на балансі Кодимської районної ради.

За умовами п.1.2 договору, майно передається в оренду з метою розміщення котельні альтернативних видів палива.

Згідно п.10.1, цей договір укладено строком на один рік, та діє з 09.01.2018 до 09.01.2019 включно.

Пунктом 10.4 договору визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Договір підписано представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.

09.01.2018 за Актом приймання-передачі об`єкт оренди передано орендарю.

У зв`язку із зміною власника вищезазначеного нерухомого майна, що пов`язано з передачею цілісного майнового комплексу - адміністративного будинку №1 зі спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста Кодимського району до комунальної власності територіальної власності Кодимської міської ради, 19.01.2021 між Кодимською міською радою і ТОВ "АВКУБІ ПЛЮС" укладено додаткову угоду до договору оренди майна від 09.01.2018, відповідно до якої змінено орендодавця на Кодимську міську раду.

На виконання умов означеної додаткової угоди 19.01.2021 підписано акт приймання-передачі нерухомого майна комунальної власності територіальної громади Кодимської міської ради загальною площею 67,6 кв.м., а саме - приміщення коельні, паливного складу, кімнати відпочинку, душової, що знаходиться за адресою: пл.. Перемоги, 1-1, м.Кодима Одеської області, що підтверджує фактичну передачу зазначеного приміщення у строкове платне користування орендарю новим орендодавцем.

Разом з тим, як зазначає прокурор, договір та додаткова угода до нього підлягають визнанню недійсними, оскільки приміщення котельні було передано в оренду в порушення вимог Закону України "Про особливості передачі в оренду чи концесію об`єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності" без застосування підготовчої процедури та проведення відповідного конкурсу, що підтверджується рішенням Кодимської районної ради від 30.10.2017 №285-VII "Про надання дозволу голові Кодимської районної ради на передачу в оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста Кодимського району", згідно якого голові Кодимської районної ради надано дозвіл на передачу в оренду спірного нерухомого майна та вирішено забезпечити визначення орендарів відповідно до Порядку проведення конкурсу на право оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, затвердженого рішенням районної ради від 26.07.2012 №219 VI.

Прокурор зазначає, що в момент укладення спірного договору від 09.01.2018 недодержані вимоги, встановлені частинами 1-3 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України, згідно яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За твердженням прокурора, спір, що виник, порушує інтереси територіальної громади, як законного власника вказаного об`єкта, а відсутність належного владного контролю на вказаному напрямі створює сприятливі умови для незаконного його використання.

Водночас, Кодимська міська рада, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, як власник комунального майна, та як сторона спірного договору, не забезпечила захист інтересів держави шляхом звернення до суду з вимогами про визнання недійсним договору та повернення орендованого ТОВ "АВКУБІ ПЛЮС" майна, що і зумовило звернення прокурора до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За приписами частин 1-2 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно частин 1-3 ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Частинами 1, 3, 4 статті 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 48 ГПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).

Однак, за власною ініціативою суд не може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (наведену правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 4-376цс18, пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад у судовому процесі. Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову, як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, суб`єктний склад цих конкретних спірних правовідносин, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивачів так і відповідачів, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

З огляду на зміст наведених норм, захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси позивача саме від відповідача.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №910/17792/17.

Звідси, належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

Згідно положень статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 цього ж Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 202 ЦК України, правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті ЦК України).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (що і має місце у даній справі), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Як неодноразово вказував Верховний Суд (постанови від 30 липня 2020 у справі №670/23/18, від 18 листопада 2020 у справі №318/1345/17, від 14 квітня 2021 у справі №552/3469/18), у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Разом з тим, висновок щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди та додатковї угоди до договору, пред`явленої лише до однієї зі сторін оспорюваного правочину (Товариства), що має місце в даному випадку, не відповідає викладеним у пунктах 57, 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19 висновкам про те, що: 1) вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав; 2) якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійсним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача.

Отже, прокурором при оспорюванні Договору оренди нерухомого майна від 09.01.2018 та додаткової угоди до договору від 19.01.2021 було визначено лише одну із сторін правочину (ТОВ "АВКУБІ ПЛЮС").

Повноважень самостійно залучити іншу сторону правочину в якості співвідповідача суд не має, оскільки такі процесуальні дії належить вчиняти у підготовчому провадженні і лише за клопотанням позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі №925/440/18.

В свою чергу, іншу сторону спірного договору - Кодимську міську раду прокурор визначив позивачем у даному спорі.

Таким чином, незалучення до участі у справі в якості відповідачів всіх сторін оспорюваного договору є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання недійсними Договору оренди нерухомого майна від 09.01.2018 та додаткової угоди до договору від 19.01.2021.

Пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність суду надавати оцінку іншим аргументам прокурора, які стосуються передусім з`ясування обставин обґрунтованості/необґрунтованості позову про визнання правочину недійсним, оскільки дослідженню вказаних обставин має передувати встановлення належного суб`єктного складу учасників спірних правовідносин (схожий за змістом висновок сформульовано в пункті 8.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

При цьому, позовна вимога про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "АВКУБІ ПЛЮС" повернути окреме приміщення котельні загальною площею 67,6 кв.м., розташоване за адресою: Одеська обл., Подільський район, м.Кодима, пл.Перемоги, 1-1, шляхом підписання з Кодимською міською радою акта приймання-передачі майна, заявлена прокурором у позовній заяві саме як наслідок визнання недійсними оспорюваних договору та додаткової угоди. Однак, враховуючи той факт, що судом відмовлено у задоволенні вимог про визнання недійсними договору оренди та додаткової угоди до нього, то, відповідно, відсутні підстави для задоволення означеної вимоги.

В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституці України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, враховуючи, що при зверненні до суду із даним позовом прокурор не визначив усіх сторін оспорюваних договору та додаткової угоди до нього як належних відповідачів, та пред`явив вимогу лише до однієї зі сторін оспорюваного правочину, то, відповідно, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на Одеську обласну прокуратуру.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на Одеську обласну прокуратуру.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено і підписано 30 травня 2024 р.