Ухвала

від 27.05.2024 по справі 307/53/24

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/53/24

Провадження №1-кп/307/2/24

УХВАЛА

про відмову у задоволенні клопотання

27 травня 2024 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області

у складі головуючої судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

представника потерпілого ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

його захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 квітня 2020 року за № 12020070000000092 про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченогоч.4 ст.190 КК України,

в с т а н о в и в:

У провадженні Тячівського районного суду Закарпатської області знаходиться кримінальне провадження № 12020070000000092 про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

Під час судового розгляду захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 подав клопотання про скасування арешту майна.

В обгрунтування клопотання посилався на те, що ухвалою Ужгородського міскрайонного суду від 01.12.2023 року у справі 308/3400/20 частково задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12020070000000092 від 09.04.2020 року, про накладення арешту, шляхом тимчасового обмеження права на відчуження та розпорядження на майно, власником якого є ОСОБА_5 а саме: 1/2 частину легкового автомобіля марки «OPEL ASTRA», сірого кольору, 2007 року випуску, з державними номерними знаками НОМЕР_1 , vin НОМЕР_2 ; 1/2 частину ватажного автомобіля марки «RENAULT MAGNUM 440.18T», зеленого кольору, 2001 року випуску, з державними номерними знаками НОМЕР_3 , vin НОМЕР_4 ; 1/2 частину напівпричіпу марки «SCHWARZMULLER SPA-ЗЕ», синього кольору, 1998 року випуску, з державними номерними знаками НОМЕР_5 , vin НОМЕР_6 ; 1/2 частину вантажного автомобіля марки «MAN F2001», білого кольору, 1999 року випуску, з державними номерними знаками НОМЕР_7 , vin НОМЕР_8 ; 1/2 частину легкового автомобіля марки «SKODA OCTAVIA», чорного кольору, 2008 року випуску, з державними номерними знаками НОМЕР_9 , vin НОМЕР_10 ; 1/2 частину легкового автомобіля марки «MERSEDES BENZ VITO 110 CDI», жовтого кольору, 2002 року випуску, з державними номерними знаками НОМЕР_11 , vin НОМЕР_12 .

Постановляючи ухвалу суд керувався тим, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України (в редакції на час вчинення злочину), та у випадку доведеності його вини, суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна, оскільки санкція статті передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна як обов`язкове, відтак у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170-173 КПК України, слід накласти арешт на майно, яке належить підозрюваному, врахувавши, в тому числі, наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечити своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданню кримінального провадження.

Також, слідчий суддя дійшов висновку, що майно, на яке слідчий просив накласти арешт, є спільною сумісною власністю подружжя, разом з тим, накладаючи арешт, враховує і наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для ОСОБА_9 , яка не є підозрюваною у даному кримінальному провадженні, в частині накладення арешту на рухоме майно, зокрема, на всі автомобілі, які були придбані в період перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_9 у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя, а його 1/2 частина, яка належить підозрюваному ОСОБА_5 у праві спільної сумісної власності.

Відтак, арешт накладено з метою забезпечення конфіскації майна як додаткового виду покарання, а не з метою забезпечення спеціальної конфіскації майна набутого злочинним шляхом.

Системний аналіз законодавства, зокрема ст. ст. 60, 61, 73 Сімейного кодексу України, ст. ст. 316, 319, 320, 321, 355 Цивільного кодексу України, ст. 49 Кримінально-виконавчого кодексу України свідчить про те, що майно, яке перебуває у спільній сумісна власності подружжя не може бути конфісковано з метою виконання рішення суду у кримінальній справі. За вказаних обставин, накладення на таке майно арешту, в порядку забезпечення кримінального провадження в частині забезпечення виконання рішення, не відповідає меті та завданню застосування такого засобу, визначеного ст. 170 КПКУ.

Всупереч викладеним вимогам законодавства заборона користування 1/2 частиною транспортних засобів, набутих у шлюбі, порушують права власності ОСОБА_9 на набуте нею у шлюбі майно. Більш того заборона користування таким майном порушує право ОСОБА_9 використовувати автомобілі у своїй підприємницькій діяльності, що є єдиним джерелом існування для ОСОБА_9 та їх спільних з обвинуваченим малолітніх дітей. Один з вказаних автомобілів використовується для забезпечення побутових потреб літніх батьків.

З огляду на неможливість конфіскації спільного сумісного майна подружжя, згідно норми ст. ч. 2 ст. 49 Кримінально-виконавчого кодексу України та ч. 3 ст 73 Сімейного кодексу України, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності, що є єдиним джерелом доходу для утримання ОСОБА_9 та її з обвинуваченим дітей, накладення на таке майно арешту шляхом заборони користування з метою забезпечення можливої конфіскації, як додаткового виду відповідальності чи забезпечення цивільного позову, є таким що накладено не обґрунтовано, оскільки не може призвести до досягнення цілей, визначених ст. 170 КПКУ.

На даний час матеріали справи не містять жодних зібраних слідством доказів придбання арештованого спільного сумісного майна подружжя за грошові кошти, отримані злочинним шляхом, а тому арешти, застосовані в даному проваджені, згідно ухвал слідчого судді накладені лише з метою забезпечення конфіскації, як можливого виду покарання, що згідно норм ст. ст. 73 СКУ та ст. 49 КВКУ є неможливим.

Підсумовуючи викладене, обвинувачений ОСОБА_5 , як власник арештованого майна, що не був присутній при постановленні ухвали суду від 04.01.2023 року у справі 308/4300/20, заявляє про те що арешт майна шляхом тимчасового обмеження права на користування, відчуження та розпорядження, накладений слідчим суддею з метою забезпечення конфіскації є необґрунтованим, оскільки таке майно, як спільна власність подружжя згідно норм ст. ст. 61, 73 СК України та 49 КВК України не підлягають конфіскації в порядку Кримінально- виконавчого кодексу України.

У зв`язку з неможливістю конфіскації спільного сумісного майна подружжя Бережників в якості додаткового покарання за ст. 190 КК України, через дію ст. 73 СК України та 43 КВК України, арешт від 04.12.2023 року у справі 308/4300/20 є таким, що накладений необґрунтовано, а тому підлягає скасуванню.

Заслухавши думку учасників судового провадження суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідності до ч. 6 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Згідно ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 грудня 2023 року вбачається, що арешт на майно було накладено з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди та конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.

Слідчий суддя виходив з того, що на час розгляду клопотання про арешт майна потреби органу досудового розслідування виправдовували таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а сукупність отриманих судом даних, відповідно до ст. 170 КПК України, була достатньою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як накладення арешту на майно.

Крім цього, слідчим суддею враховано, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4ст. 190 КК України(в редакції на час вчинення злочину), та у випадку доведеності його вини, суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна, оскільки санкція статті передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна як обов`язкове, слідчий суддя вважав, що у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170-173 КПК України, слід накласти арешт на майно, яке належить підозрюваному, врахувавши, в тому числі, наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечити своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданню кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно з ч. 1ст. 174 КПК Українипідозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового розгляду - судом.

У частині другій вказаноїстатті цього Кодексузазначено про те, що арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено не обґрунтовано.

В силуст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об`єднаного Королівства). Тобто, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

При вирішенні питання про скасування арешту майна, суд має встановити відсутність підстав для його подальшого застосування у конкретному кримінальному провадженні, розгляд якого здійснюється судом, при цьому правомірність та обґрунтованість арешту майна визначається наявністю передбачених законом підстав, зв`язком з обставинами конкретного кримінального провадження, змістом ухвали про накладення арешту та належним мотивуванням клопотання про скасування арешту.

На даний час триває дослідження доказів, відтак скасування арешту майна може призвести до настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_5 та його захисником ОСОБА_6 не доведено, що в подальшому застосуванні арешту майна відпала потреба чи арешт накладено необґрунтовано, мета, з якою накладено арешт на майно не відпала, відтак вказане клопотання є передчасним.

Керуючись ст. ст.371, 372, 376 КПК України,

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 про скасування арешту майна.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і окремому оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Повний текст ухвали буде складено та оголошено 30 травня 2024 року о 15 год.

Суддя ОСОБА_1