Рішення

від 23.05.2024 по справі 260/524/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 травня 2024 року м. Ужгород№ 260/524/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судового засідання Павловій О.В.

за участю:

позивача: представник - Шкіря І.І.,

відповідача: представник - Станкович В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування вимог, -

В С Т А Н О В И В:

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати вимоги, викладені в пунктах 2 та 3 в листі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області «Про усунення виявлених порушень» від 16 січня 2024 року №130700-14/108-2024 за результатами ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області за період з 01.01.2021 по 30.06.2023 (Акт від 21.12.2023 року № 13-07-08/8).

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що вимога в частині, що стосуються визначення ліквідаційної вартості основних засобів, на які нараховано знос 100% та які продовжують використовуватися, є безпідставною, оскільки можливість переоцінки основних засобів є правом суб`єкта державного сектору, а не його обов`язком. Окрім того, звертає увагу суду, що така вимога не відповідає чинній редакції розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку в державному секторі 121 «Основні засоби». Стосовно виявленого в ході проведення ревізії порушення порядку виплати суддівської винагороди суддям, які не здійснюють правосуддя через обставини, що від них не залежать, зазначає, що такі виплати здійснювалися на підставі рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04.12.2018, рішень XVІІІ з`їзду суддів України від 11.03.2021 та Ради суддів України від 03.09.2021 №35 та відповідних наказів голів судів, а тому були правомірними.

01 березня 2024 року відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив з мотивів безпідставності такого. Так, вважає, що враховуючи те, що збитки у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування стягуються примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, питання щодо наявності збитків та їх розміру має перевірятися судом, який розглядає позов про їх стягнення. З огляду на що вважає, що оскарження позивачем п.п. 2, 3 вимоги є неналежним способом захисту. Стосовно суті виявлених порушень зазначає, що ревізією встановлено, що станом на 31.12.2022 на балансі ТУ ДСАУ в Закарпатській області по рахунку 10 обліковуються 289 одиниць основних засобів, залишкова вартість яких дорівнює нулю, та які продовжують використовуватися місцевими загальними судами. Окрім того, ревізією встановлено використання бюджетних коштів на виплату винагороди суддям, які не здійснюють правосуддя через обставини, що від них не залежать. Так, таким суддям у період з 2021 по 2023 року виплачувались, в тому числі, доплати. Проте у переліку підстав, при яких суддя, що не здійснює правосуддя, має право на отримання доплат до посадового окладу, відсутня така підстава, як нездійснення правосуддя суддею, призначеного на посаду строком на 5 років, у зв`язку з закінченням строку, на який його було призначено. Таким чином, внаслідок недотримання вимог п. 17 розділу ХІІ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» державному бюджету було завдано матеріальної шкоди на загальну суму 3192911,91 грн. При цьому вважає безпідставними посилання позивача на рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04.12.2018, оскільки таке не стосується положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII.

07 березня 2024 року позивач подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій вважає доводи відповідача безпідставними. Так, зокрема, зазначає, що відповідачем не було враховано внесені до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку в державному секторі 121 «Основні засоби» наказом Міністерства фінансів України від 03.10.2022 №312 зміни, відповідно до яких виключено вимогу про обов`язковість визначення ліквідаційної вартості. Вважає, що відповідачем не наведено жодних аргументів, в чому саме полягає порушення п. 17 розділу ХІІ Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Також відхиляє твердження відповідача про обрання неефективного способу захисту, оскільки спірна вимога є індивідуально-правовим актом, що є обов`язковим до виконання, а отже породжує правові наслідки для адресата.

Представник позивача у судовому засіданні 23 травня 2024 року позовні вимоги підтримала в повному обсязі з мотивів, наведених в позовній заяві та відповіді на відзив, та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача у засіданні суду 23 травня 2024 року проти позову заперечила з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву №130713-15/496-2024 від 29.02.2024, та просила у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що на виконання п. 8.16 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на ІІІ квартал 2023 року та п. 3.1.6.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Західного офісу Держаудитслужби на ІІІ квартал 2023 року працівниками Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області (далі Управління) проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі ТУ ДСА України в Закарпатській області) за період з 01.01.2021 по 30.06.2023, якою встановлено ряд порушень та недоліків, викладених в акті ревізії від 21.12.2023 №13-07-08/8.

Зокрема, в ході проведення ревізії виявлено наступне (що стосуються предмету оскарження в даній адміністративній справі):

-відображення за даними бухгалтерського обліку 289 одиниць основних засобів, на які нараховано знос 100% та які продовжують використовуватися, що призвело до заниження в обліку вартості активів;

-внаслідок недотримання вимог положення п. 17 розділу ХІІ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402, здійснення виплат доплат до посадових окладів суддям, призначеним на посаду строком на 5 років до набрання чинності Закону України від 02.06.2016 №1402, повноваження на здійснення правосуддя яких припинилося із закінченням строку, на який їх було призначено, державному бюджету завдано матеріальну шкоду на загальну суму 3192911,91 (КЕКВ 2113 2716515,12 грн, КЕКВ 2120 476396,79 грн).

Не погоджуючись з такими висновками ТУ ДСА України в Закарпатській області подало свої заперечення до акту ревізії, в яких наголосило, що суддівська винагорода суддям, які не здійснюють правосуддя через обставини, що від них не залежать, виплачувалася на підставі рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04.12.2018, рішень XVІІІ з`їзду суддів України від 11.03.2021 та Ради суддів України від 03.09.2021 №35 та відповідних наказів голів судів.

Однак такі заперечення були відхилені Управлінням у надісланих ТУ ДСА України в Закарпатській області висновках на заперечення від 16.01.2024.

У зв`язку з не усуненням всіх виявлених в ході проведення ревізії порушень 16 січня 2024 року ТУ ДСА України в Закарпатській області була надіслана вимога №130700-14/108-2024 від 16.01.2024, в якій наголошено на необхідності визначити ліквідаційну вартість по об`єктах основних засобів, залишкова вартість яких дорівнює нулю, та які продовжують використовуватися, та відкоригувати таку у бухгалтерському обліку відповідно до вимог розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку в державному секторі 121 «Основні засоби». Окрім того, зобов`язано вжити заходи щодо усунення порушення на суму 3192911,91 грн, у тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи із стягнення коштів чи обравши інший спосіб реалізації права на їх повернення.

Не погоджуючись з вимогою Управління, ТУ ДСА України в Закарпатській області звернулося з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Правові й організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені приписами Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 №2939-ХІІ (далі - Закон №2939).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2939, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Нормами чинного законодавства реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю покладено на Державну аудиторську службу України.

Згідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2939 головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 2 вказаної норми державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Ч. 1 ст. 4 Закону №2939 передбачено, що інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

За змістом пунктів 1, 7, 10, 13 статті 10 Закону №2939 органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону №2939 орган державного фінансового контролю наділено правом, в тому числі, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу (далі Положення) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 1 Положення, Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно пп. 3 п. 4 Положення Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль, зокрема, через здійснення державного фінансового аудиту.

За приписами п. 7 Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Відповідно до п. 2 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (далі Порядок), інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, та у разі надходження заперечень до нього - не пізніше ніж 10 робочих днів після надсилання висновків на такі заперечення об`єкту контролю надсилається вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування (п. 46 Порядку).

П. 50 Порядку передбачено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.

Отже, аналізуючи вищевикладені положення законодавства, суд дійшов висновку, що Держаудитслужба та її територіальні органи мають право здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та, у разі виявлення порушень законодавства, пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, контролюючий орган має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не вжито заходів щодо усунення виявлених під час здійснення перевірки порушень законодавства.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольного об`єкта та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов`язковою до виконання.

Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення з відповідним позовом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року у справі №818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

Вказане відповідає також правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 грудня 2023 року у справі №826/18064/17, та спростовує твердження відповідача щодо обрання позивачем неналежного способу захисту.

Стосовно суті виявленого Управлінням порушення, зокрема в частині правильності відображення за даними бухгалтерського обліку основних засобів, на які нараховано знос 100% та які продовжують використовуватися, суд зазначає наступне.

В ході проведення ревізії було з`ясовано, що станом на 31 грудня 2022 року на балансі ТУ ДСА України в Закарпатській області по рахунку 10 (субрахунки 1013, 1014, 1015, 1016) обліковується 289 одиниць основних засобів, залишкова вартість яких дорівнює 0, та які продовжують використовуватися місцевими загальними судами, а саме: 12 адміністративних будівель; 10 одиниць рухомого складу автотранспортних засобів; 107 одиниць машин та обладнання (комп`ютери, монітори, периферійне і мережеве обладнання комп`ютера, що за вартістю за одиницю чи комплект відносяться до основних засобів, сервера, телефони, копіювальна техніка, тощо); 160 одиниць інструментів, приладів, інвентаря (бар`єри, сейфи, шафи, столи, крісла, тощо).

З цього приводу в начальника ТУ ДСА в Закарпатській області були відібрані пояснення, в яких останній повідомив, що рішення про переоцінку об`єктів основних засобів, які знаходяться на балансі ТУ ДСА в Закарпатській області та які амортизовані на 100% не приймалось з врахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 №590 за відсутності затверджених видатків на такі послуги. При цьому наголошено, що рішення про переоцінку об`єктів основних засобів є правом, а не обов`язком державного органу, тому з метою ефективного використання державних коштів під час дії воєнного стану в умовах дефіциту фінансових ресурсів, рішення щодо проведення переоцінки об`єктів основних засобів не приймалося.

Відповідно до п. 35 Порядку, результати ревізії оформляються актом, який повинен мати наскрізну нумерацію сторінок. Акт ревізії містить, в тому числі, констатуючу частину, в якій наведено інформацію про результати ревізії в розрізі кожного питання програми із зазначенням, за який період, яким способом (вибірковим, суцільним) та за якими документами перевірено ці питання, висновок про наявність або відсутність порушень законодавства, визначений у разі наявності в установленому законодавством порядку розмір збитків, завданих державі чи об`єкту контролю внаслідок таких порушень, а також іншу інформацію, що стосується діяльності та фінансового стану об`єкта контролю, та факти, що стосуються періоду, який підлягає ревізії.

Виявлені допущені об`єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції органу державного фінансового контролю, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов`язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

Ні акт ревізії №13-07-08/8 від 21.12.2023, ані вимога №130700-14/108-2024 від 16.01.2024 в цій частині не містить жодних посилань на порушення посадовими особами позивача законодавчих норм чи завдання державі збитки.

Поряд з цим, п. 2 вимоги №130700-14/108-2024 від 16.01.2024 ТУ ДСА в Закарпатській області зобов`язано визначити ліквідаційну вартість по об`єктах основних засобів, залишкова вартість яких дорівнює нулю, та які продовжують використовуватися, та відкоригувати таку у бухгалтерському обліку відповідно до вимог розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку в державному секторі 121 «Основні засоби».

В обґрунтування правомірності п. 2 вимоги Управління посилається виключно на п. 3 розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку в державному секторі 121 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.10.2010 №1202 (далі Національне положення).

Так, відповідно до п.п. 1, 2 розділу І Національного положення, воно визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку та розкриття у фінансовій звітності інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, та застосовуються суб`єктами державного сектору.

Відповідно до п. 3 розділу ІІІ Національного стандарту, у разі прийняття рішення суб`єктом державного сектору об`єкт основних засобів може переоцінюватися, якщо залишкова вартість цього об`єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на річну дату балансу. У разі переоцінки об`єкта основних засобів здійснюється одночасна переоцінка всіх об`єктів групи основних засобів, до якої належить цей об`єкт.

Тобто нормою, на яку посилається відповідач в обґрунтування правомірності п. 2 вимоги, встановлено виключно право суб`єкта державного сектору проводити переоцінку об`єктів основних засобів, залишкова вартість яких об`єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на річну дату балансу.

Більше того, наказом Міністерства фінансів України від 03 жовтня 2022 року №312 були внесені зміни до розділу ІІІ Національного стандарту, відповідно до яких виключено вимоги щодо обов`язковості визначення ліквідаційної вартості для об`єктів основних засобів, вартість яких дорівнює нулю, та які продовжують використовуватися.

З огляду на те, що проведення переоцінки вартості об`єктів основних засобів за нормами п. 3 розділу ІІІ Національного стандарту є правом, а не обов`язком суб`єкта державного сектору, суд не вбачає підстав для визнання допущення порушення в цій частині.

Не проведення такої переоцінки начальник ТУ ДСА в Закарпатській області пояснив відсутністю затверджених видатків на такі послуги.

Так, ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України

При цьому, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України, порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме: взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України.

В ході проведення ревізії посадовими особами Управління не було встановлено факт виділення ТУ ДСА в Закарпатській області бюджетних коштів на оплату вартості послуг з переоцінки основних засобів. Тому за відсутності відповідних бюджетних призначень ТУ ДСА в Закарпатській області не вправі брати будь-які бюджетні зобов`язання та здійснювати відповідні платежі.

Таким чином, суд вважає, що п. 2 вимоги №130700-14/108-2024 від 16.01.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно суті виявленого Управлінням порушення, зокрема в частині правильності нарахування та виплати суддівської винагороди, суд зазначає наступне.

В ході проведення ревізії було з`ясовано, що у місцевих судах Закарпатської області в 2021 році значилось 6 суддів, 2022 році 5 суддів та в І півріччі 2023 року 5 суддів, які не мають повноважень на здійснення правосуддя через не проходження кваліфікаційного оцінювання, яке має проводитися Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності суддів здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Таких суддів було призначено Указами Президента на посади на 5 років до набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016, та які не мають повноважень на здійснення правосуддя у зв`язку із закінченням цього строку.

До проходження кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності займаній посаді, ТУ ДСА України в Закарпатській області протягом 2021-2022 та січня червня 2023 року таким суддям було виплачено винагороду (у розмірі посадового окладу та доплат до нього) на загальну суму 14839184,00 грн (в т.ч. доплати 2716515,12 грн).

З врахуванням рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2р/2020 посадові особи Управління дійшли висновку, що у судді, призначеному до 30 вересня 2016 року на посаду на 5 років, що не здійснює правосуддя у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено, відсутні правові підстави на отримання доплат до посадового окладу.

Оцінюючи такий висновок відповідача з точки зору основних засад адміністративного судочинства України, суд виходить з наступного.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Питання організації судової влади, в тому числі порядок забезпечення суддів регламентуються нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 (далі Закон №1402).

Так, ст. 135 Закону №1402 унормовано розмір, склад, порядок нарахування та виплати суддівської винагороди. При цьому ч. 1 зазначеної статті визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону №1402, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ч.ч. 5, 7, 8 ст. 135 Закону №1402, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Поряд з цим, згідно з нормами ч. 10 ст. 135 Закону №1402 суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Вказане кореспондується також з нормами ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі Закону №2453), що регулювали питання суддівської винагороди до набрання чинності Законом №1402.

Правомірність своїх висновків Управління аргументує положеннями пп. 2 п. 161 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України та п. 17 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402, які були визнані конституційними рішенням Конституційного Суду України №2р/2020 від 18.02.2020.

Так, такими законодавчими нормами передбачено, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.

Поряд з цим, на думку суду, вказані законодавчі норми не регламентують порядок визначення розміру суддівської винагороди та її виплати, а тому не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.

Більше того, всупереч висновкам посадової особи Управління в акті ревізії №13-07-08/8 від 21.12.2023, припинення повноважень суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності Законом №1402, у зв`язку із закінченням строку, на який їх було призначено, не тягне за собою автоматичне їх звільнення.

Так, згідно з п. 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (Закон №1401-VIII), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Отже, припинення повноважень суддями, призначеними на посаду строком на 5 років, є підставою для проведення уповноваженими органами оцінювання відповідності їх займаній посаді. Тільки у разі виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за сукупністю критеріїв такий суддя підлягає звільненню за рішенням Вищої ради правосуддя. До такого моменту особа не втрачає статусу судді та продовжує отримувати суддівську винагороду.

Конституційний Суд України оцінював відповідність Конституції України положень ч. 10 ст. 133 Закону №2453 (щодо права судді, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), на отримання доплат до посадового окладу).

Так, рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 10 ст. 133 Закону №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, зі змінами, а саме:

- ч. 1 ст. 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- ч. 8 ст. 56, ч. 1, 2 ст. 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- ч. 3 ст. 82, ч.ч. 6, 7 ст. 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді».

Відповідно до п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, положення ч. 10 ст. 133 Закону №2453 у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII (далі - Закон №192), які визнані неконституційними п. 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Приймаючи таке рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що законодавець, періодично зменшуючи розмір посадового окладу судді місцевого суду, визначеного ч. 3 ст. 129 Закону №2453, та запроваджуючи правове регулювання вказаного питання двома різними законами України, а саме Законом №2453 у редакції Закону №192 та Законом №1402, не врахував того, що судді, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, у тому числі з причин, що не залежать від них особисто, та отримують суддівську винагороду за Законом №2453 в редакції Закону №192, не втратили гарантій своєї незалежності, передбачених Основним Законом України, оскільки не позбавлені статусу судді.

Гарантії незалежності суддів неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України, який сформулював низку юридичних позицій з цього питання. Так, зокрема, Конституційний Суд України зазначав:

- «однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів» (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99);

- «гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Це положення узгоджується з вимогами статті 130 Конституції України» (абзац третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002);

- «особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя» (абзац дев`ятий пункту 7 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005);

- «визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом» (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013);

- «конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя» (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016).

Обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів.

За змістом положення ч. 10 ст. 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.

Законом №1402 передбачено 2 категорії випадків, коли суддя не здійснює правосуддя. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом № 1402 нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).

Питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням ч. 10 ст. 133 Закону №2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Проте якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення ч. 10 ст. 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

З огляду на зазначене Конституційний Суд України дійшов висновку, що застосований законодавцем у положенні ч. 10 ст. 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням ч. 10 ст. 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів.

Суд вважає за можливе застосувати дані висновки Конституційного Суду України і до спірних правовідносин та відхиляє посилання відповідача на те, що такими рішенням не визнавались неконституційними положення саме ч. 10 ст. 135 Закону №1402. З цього приводу суд зазначає, що проведений порівняльний аналіз норм ч. 10 ст. 133 Закону №2453 та ч. 10 ст. 133 Закону №1402 свідчить про їх тотожність за змістом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 08.06.2016 у справі №4-рп/2016 зазначав, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (ч. 2 ст. 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Основного Закону України (пункт 7 рішення №4-рп/2016).

Отже, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не може бути застосованою. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Більше того, указана норма Закону (ч. 10 ст. 135 Закону №1402) аналізувалася також і Верховним Судом, а правовий висновок щодо її правозастосування викладений у постанові від 13.10.2021 у справі №120/1655/21-а. Так, відповідно до змісту указаного висновку суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018.

З акту ревізії вбачається, що зазначені у ньому судді не мають повноважень на здійснення правосуддя через обставини, що від них не залежали, а саме: закінчення 5-річного строку, на який їх було призначено Указами Президента та не проходження кваліфікаційного оцінювання, яке має проводитися Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності суддів здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Отже, Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018 є релевантним й до спірних правовідносин.

З огляду на зазначене суд вважає, що ТУ ДСА України в Закарпатській області правомірно виплачувало таким суддя суддівську винагороду з урахуванням визначених законодавством доплат, а тому п. 3 вимоги є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, правівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволенню позову.

Згідно вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Загорська, буд. 30, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017, код ЄДРПОУ 26213408) до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ ВПЮО 40922492) про визнання протиправними та скасування вимог, - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати пункти 2 та 3 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області «Про усунення виявлених порушень» від 16 січня 2024 року №130700-14/108-2024.

3. Стягнути з Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ ВПЮО 40922492) на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Загорська, буд. 30, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017, код ЄДРПОУ 26213408) за рахунок бюджетних асигнувань 3028,00 грн (Три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.) судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлено 30 травня 2024 року.

СуддяР.О. Ващилін