Постанова

від 22.05.2024 по справі 759/17351/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/17351/23 Головуючий у суді І інстанції Бабич Н.Д.

Провадження № 22-ц/824/7877/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» та ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 січня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних,

в с т а н о в и в:

У вересні 2023 року ТОВ «Преміум Лігал Колекшн»звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних.

Позов обґрунтувало тим, що 08 квітня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 158/П/42/2008-840, відповідно до якого відповідач отримав кредит в сумі 187 097,03 доларів США зі сплатою 13,59 % річних строком до 12 квітня 2028 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором 08 квітня 2008 року банк та відповідач уклали договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка, площею 0,25 га, кадастровий номер 2611093001:16:005:0028, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Починаючи із серпня 2008 року відповідач припинив виконання своїх обов`язків за кредитним договором щодо внесення кожного місяця періодичних платежів у мінімально необхідному розмірі 2 280,00 доларів США в рахунок погашення заборгованості за кредитом та відсотками, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року у справі № 2-13316/10 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 158/П/42/2008-840 від 08 квітня 2008 року у розмірі 247 190,30 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 1 975 050,51 грн.

30 квітня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра», яке є правонаступником ВАТ «КБ «Надра», та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № GL3N217215_ПВ, на підставі якого позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним та іпотечним договорами.

Відповідач заборгованість за кредитним договором не погасив та ухилився від виконання рішення суду, яке набрало законної сили, а тому має нести відповідальність у вигляді сплатиновому кредитору 3 % річних від простроченої суми боргу, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за період з 02 квітня 2017 року по 01 березня 2020 року у розмірі 19 500,67 доларів США.

З урахуванням наведеного та поданої заяви про зменшення позовних вимог ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь 3 % річних від суми боргу за кредитним договором у розмірі 19 500,67 доларів США, а також понесені судові витрати.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що первісний кредитор (стягувач) не скористався належним чином своїм правом на отримання виконавчого листа про стягнення загальної суми заборгованості за кредитним договором та пред`явлення його до примусового виконання у визначений законом строк, хоча до спливу такого строку достеменно знав про заборгованість відповідача. Доказів поновлення строку виконавчої давності для такого виконавчого листа суду не надано. На теперішній час позивач не має права повторно заявити вимогу до відповідача про стягнення непогашеної кредитної заборгованості за кредитним договором. Отже, зобов`язання відповідача з погашення кредитної заборгованості фактично є задавненим, внаслідок чого позивач позбавлений права вимагати його примусового виконання та судового способу захисту своїх інтересів. При цьому спірна ситуація не обумовлена недобросовісною поведінкою відповідача, оскільки саме стягувач не пред`явив виконавчий лист до виконання.

Беручи до уваги вищевикладене та керуючись засадами справедливості, добросовісності і розумності, суд дійшов висновку, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор (стягувач), який пропустив строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних без вимоги про поновлення строків виконавчої давності для задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних, оскільки подібна ситуація дозволяє кредитору (стягувачу) обійти застосування наслідків пропуску строків виконавчої давності. Тому кредитор (стягувач), задля забезпечення балансу справедливості та охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних, які нараховані на залишок заборгованості по виконавчому листу, за яким пропущений строк пред`явлення його до виконання, тільки за умови поновлення йому строків давності за виконавчими листами.

За таких обставин суд вважав, що підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» відсутні.

В апеляційній скарзі позивач в особі представника - адвоката Кеню Д.В.просить вказане судове рішення скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час вирішення цієї справи суд першої інстанції невірно трактував поняття «задавненого зобов`язання», стверджуючи, що воно є таким не тільки в силу пропуску строків на звернення до суду про стягнення боргу, а й пропуску строків на пред`явлення виконавчого документа до виконання. Суд помилково ототожнив поняття «строк позовної давності» та «строк пред`явлення виконавчого листа до виконання», що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції посилався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22), однак відповідно до вищевказаної постанови задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності. З правових висновків, викладених у цій постанові Верховного Суду, не вбачається жодного зв`язку між задавненим зобов`язанням та строками, встановленими для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Твердження суду щодо того, що задавнене зобов`язання відноситься до спливу строку пред`явлення виконавчого листа є абсолютно беззмістовними та не підкріплюються жодним нормативно-правовим актом чи судовою практикою.

З аналізу висновків, викладених у постанові Верховного Суду від від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22) вбачається, що обов`язковою умовою для визнання зобов`язання задавненим є відсутність позову про захист задавненої вимоги, у зв`язку із чим у боржника відсутня необхідність заявляти клопотання про застосування строків позовної давності. Натуральним же вважається зобов`язання, в якому кредитор звертається до суду з позовом про захист задавненої вимоги, однак така вимога не може бути задоволена з огляду на застосування строків позовної давності, про які заявив боржник.

Тобто, наявність судового рішення, яким задоволено позов кредитора про захист порушеного права, виключає можливість визнання зобов`язання натуральним або задавненим, навіть незважаючи на пропущення строків виконавчого документа до виконання. оскільки дана обставина не має правового значення для вирішення даного спору, що не було враховано місцевим судом.

За обставин даної справи, рішенням суду від 23 листопада 2010 року у справі № 2-13316/10 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 247 190,30 доларів США, відтак зобов`язання за вказаним договором не може вважатись задавненим, оскільки попередній кредитор звертався до суду з позовом про захист порушеного права та його право було захищене. Більше того, за тих самих обставин зобов`язання за кредитним договором не може вважатись і натуральним.

Таким чином, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22).

В той же час, суд першої інстанції мав застосувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19 (провадження № 61-14506св20), відповідно до яких відсутні підстави для визнання натуральним зобов`язання, щодо якого наявне судове рішення незалежно від його виконання.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», як правонаступник ПАТ «КБ «Надра», має право на нарахування 3 % річних на суму боргу за кредитним договором № 158/П/42/2008-840 від 08 квітня 2008 року, що визначена у рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року у справі № 2-13316/10.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18).

Можливість нарахування боржникові кредитором наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, після реалізації права на дострокове стягнення усієї суми кредиту, встановлена також постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019року у справі № 127/15672/16-ц.

Крім того, позивач вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин статті 613 ЦК України, оскільки ані ПАТ «КБ «Надра», ані його правонаступник, не вважається кредитором, що прострочив. Саме ОСОБА_1 порушив існуюче кредитне зобов`язання, тому за обставин справи прострочення кредитора відсутнє, як і відсутні підстави для застосування негативних наслідків, спричинених таким простроченням. Та обставина, що банком було пропущено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання не свідчить про допущення прострочення кредитором, оскільки відповідач міг самостійно, без звернення до органів примусового виконання рішень, виконати рішення суду від 23 листопада 2010 року у справі № 2-13316/10. За таких обставин у суду першої інстанції були відсутні підстави для висновку, що спірна ситуація не обумовлена недобросовісною поведінкою відповідача, оскільки саме стягувач не пред`явив виконавчий лист до виконання.

У своїй апеляційній скарзі відповідач в особі представника - адвоката Мартинюка Є.В. просить рішення суду змінити в частині мотивів відмови у позові з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, й порушення норм процесуального права, та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності переходу до позивача права вимоги за кредитним договором.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що договірною передумовою для набуття позивачем права вимоги до боржників, зокрема й до відповідача за договором про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № GL3N217215_ПВвід 30 квітня 2020 рокує обставина отримання грошових коштів, які мали бути сплачені ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на користь ПАТ «КБ «Надра» за відступлення права вимоги.

На підтвердження обставини оплати грошових коштів за відступлення права вимоги позивачем долучено до позовної заяви копію платіжного доручення № 26 від 27 квітня 2020 року про, нібито, оплату на користь банку коштів у розмірі 11 647 254,06 грн з призначенням платежу: «опл. за лот GL3N217215».

Однак, надана позивачем копія платіжного доручення № 26 від 27 квітня 2020 рок в порушення вимог Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року за № 22,уповноваженою особою платника не підписана, а зазначена в ній сума оплати не збігається з тією, що вказана у договорі про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № GL3N217215_ПВ. З призначення платежу також не вбачається, що сплачені кошті спрямовано на оплату саме за цим правочином.

На виконання вимог протокольної ухвали суду від 23 листопада 2023 року за клопотанням представника відповідача у позивача було витребувано для огляду в судовому засіданні оригінали письмових доказів, що були додані до позовної заяви, зокрема, оригінал платіжного доручення № 26 від 27 квітня 2020 року. Проте, представник позивача повідомив, що оригінал платіжного доручення не може бути надано для огляду, оскільки вказаний документ існує в електронному вигляді. При цьому доказ в електронному вигляді чи його електронну копію до суду надано не було.

Отже, суд першої інстанції не повинен був брати до уваги копію платіжного доручення № 26 від 27 квітня 2020 року при розгляді даної справи, оскільки оригінал вказаного доказу не було надано позивачем до суду для огляду.

Крім того, позивачем не долучено до позовної заяви акту приймання-передачі документів, що підтверджують перехід права вимоги до відповідача, зокрема, оригіналу кредитного договору, що в сукупністю з недоведеністю проведення оплати за договором про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № GL3N217215_ПВвід 30 квітня 2020 рокумало б бути першочерговою підставою для відмови в задоволенні позову.

Таким чином, на переконання відповідача, суд першої інстанції, дійшовши правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, помилився у мотивах, які мали би бути першочерговою підставою для відмови в позові.

Відзиви на апеляційні скарги до суду апеляційної інстанції не надійшли.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Кеню Д.В. підтримав доводи і вимоги своєї апеляційної скарги та заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача.

Представник відповідача - адвокат Мартинюк Є.В. в судовому засіданні підтримав доводи і вимоги своєї апеляційної скарги та заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду,пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, а апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що 08 квітня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 158/П/42/2008-840, відповідно до якого відповідач отримав кредит в сумі 187 097,03 доларів США зі сплатою 13,59 % річних строком до 12 квітня 2028 року (а.с. 6-8, т. 1).

З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 08 квітня 2008 року банк та відповідач уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л.В. за реєстровим № 491, предметом якого є земельна ділянка, площею 0,25 га, кадастровий номер 2611093001:16:005:0028, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9-11, т. 1).

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року у справі № 2-13316/10 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 158/П/42/2008-840 від 08 квітня 2008 року у розмірі 247 190,30 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 1 975 050,51 грн (а.с. 12, т. 1).

30 квітня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра», яке є правонаступником ВАТ «КБ «Надра», та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № GL3N217215_ПВ, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. за реєстровим № 2891 (а.с. 13-15, т. 1).

Згідно реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників/поручителів/застадоводавців/дебіторів за такими договорами, що є додатком № 1 до цього договору, під № 253 значиться боржник ОСОБА_1 за кредитним договором № 158/П/42/2008-840 від 08 квітня 2008 року із загальною сумою боргу у розмірі 6 026 979,69 грн (а.с. 16-17, т. 1).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання відповідача з погашення кредитної заборгованості фактично є задавненим, тобто набуло характеру натурального зобов`язання, внаслідок чого позивач позбавлений права вимагати його примусового виконання та судового способу захисту своїх інтересів.

Суд дійшов висновку, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор (стягувач), який пропустив строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних без вимоги про поновлення строків виконавчої давності для задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних, оскільки подібна ситуація дозволяє кредитору (стягувачу) обійти застосування наслідків пропуску строків виконавчої давності.

Тому кредитор (стягувач), задля забезпечення балансу справедливості та охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних, які нараховані на залишок заборгованості по виконавчому листу, за яким пропущений строк пред`явлення його до виконання, тільки за умови поновлення йому строків давності за виконавчими листами.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) дійшла висновку, що системне тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України у їх взаємозв`язку дає підстави для висновку, що натуральним є зобов`язання, вимога в якому хоча і існує, проте не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Положення статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання може бути застосовано до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, отже кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на захист в судовому (примусовому) порядку вимоги про нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

У постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22) вказано, що:

натуральним зобов`язання (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном;

задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності;

законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності;

очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги;

приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21) зазначено, що:

«натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони, передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.

Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року в справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22))».

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість за кредитним договором № 158/П/42/2008-840 від 08 квітня 2008 року була стягнута з боржника на користь первісного кредитора заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року у справі № 2-13316/10, яке набрало законної сили, та не виконано відповідачем.

Касаційний суд звертав увагу, що пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності.

Разом з тим, ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» як новий кредитор у справі № 2-13316/10 пред`явило вимогу, на яку в цій справі нараховано 3% річних, тому в суду першої інстанції були відсутні підстави стверджувати про наявність задавненого зобов`язання.

Отже, за встановлених обставин того, що судовим рішенням від 23 листопада 2010 року у справі № 2-13316/10 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», заборгованість за кредитним договором № 158/П/42/2008-840 від 08 квітня 2008 року у розмірі 247 190,30 доларів США, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав вважати зобов`язання відповідача за цим кредитним договором натуральним зобов`язанням, оскільки вимога позивача про стягнення заборгованості за кредитом вже захищена у судовому (примусовому) порядку.

Подібні висновки викладені у постановах (ухвалах) Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №759/4755/19 (провадження № 61-14506св20) та від 05 лютого 2024 року у справі № 643/20483/20 (провадження № 61-1120ск24).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) також вказано про те, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, питання щодо пропуску позивачем строку примусового виконання заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року у справі № 2-13316/10 не свідчить, що зобов`язання відповідача з погашення кредитної заборгованості є задавненим, тобто набуло характеру натурального зобов`язання. Наявність судового рішення, яким задоволено позов кредитора про захист порушеного права, виключає можливість визнання зобов`язання натуральним або задавненим, навіть незважаючи на пропущення строків виконавчого документа до виконання. оскільки дана обставина не має правового значення для вирішення даного спору.

При цьому 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Такі правові висновки сформульовані, зокрема, й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Посилання суду першої інстанції на висновки, зроблені у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20 необґрунтовані , оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин. З правових висновків, викладених у цій постанові, не вбачається жодного правового зв`язку між задавненим зобов`язанням та строками, встановленими для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Аналіз змісту положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання - це встановлений законом строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання і стати підставою для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій, спрямованих на реалізацію припису юрисдикційного акта.

Вказаний строк не є строком захисту порушеного права, а його сплив не припиняє суб`єктивне право кредитора, яка полягає в можливості отримання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних від суми стягнутого боргу за кредитним договором у розмірі 19 500,67 доларів США є безпідставними, ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень статті 625 ЦК України та розумінні спірних правовідносин, зокрема, поняття «задавненого зобов`язання» при попуску строку позовної давності та строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності позивачем переходу до нього права вимоги за кредитним договором, колегія суддів враховує наступне.

Так, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.

Заміна особи в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення) права вимоги є різновидом правонаступництва.

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора.

Отже, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що 30 квітня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» (первісним кредитором) та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» (новим кредитором) укладено договір № GL3N217215_ПВ про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2891.

Зазначений договір укладений відповідно до статей 6, 512-519, 627, 632, 656 ЦК України та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-03-06-000035-b від 01 квітня 2020 року.

27 квітня 2020 року ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» сплатило ПАТ КБ «Надра» 11 647 254,06 грн за придбання лоту на аукціоні, оформленого протоколом № UA-EA-2020-03-06-000035-b від 01 квітня 2020 року, що підтверджується копією платіжного доручення АТ «Альфа-Банк» № 26 від 27 квітня 2020 року (а.с. 18, т. 1).

Відповідно до пункту 2.1 договору банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), поручителів, гарантів, зазначених у додатку № 1 до цього договору (боржників), включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)), договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, договорами про надання гарантії (гарантіями) з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору (основні договори). Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

У пункті 2.2 договору вказано, що новий кредитор у день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4.1 цього договору, набуває наступні права кредитора за основними договорами: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами щодо сплати боржниками грошових коштів у сумах, вказаних у додатку № 1 до цього договору та визначених на момент набуття новим кредитором права вимоги, включаючи право вимагати сплати нарахованих і не сплачених на момент набуття права вимоги процентів у розмірах, вказаних у додатку № 1 до цього договору, право вимагати сплати нарахованих і не сплачених на момент набуття прав вимоги штрафних санкцій, неустойок (штрафів, пені), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань у випадках та на умовах, встановлених основними договорами. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора відповідно до цього договору у обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги.

Згідно з пунктом 4.1 договору сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 11 578 696, 81 грн (ціна договору). Ціна договору сплачується новим кредитором банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до пункту 6.5 цього договору, на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.

Пунктом 6.5 договору передбачено, що він набуває чинності з дати його підписання сторонами і скріплення відтисками печаток сторін та нотаріального посвідчення.

У витязі з додатку № 1 до вказаного договору (реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників (поручителів, заставодавців, дебіторів) за такими договорами) наявна інформація про боржника за кредитним договором № 158/П/42/2008-840 від 08 квітня 2008 року та суму боргу за цим кредитним договором, визначену станом на 30 квітня 2020 року, право вимоги за якою перейшло до нового кредитора.

Суд першої інстанції, належно дослідивши та оцінивши наявні докази у справі, зокрема докази сплати ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на користь ПАТ КБ «Надра» коштів (27 квітня 2020 року) на виконання умов договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № GL3N217215_ПВ від 30 квітня 2020 року, а також умови вказаного правочину та додатку № 1 до нього, дійшов висновку про те, що право вимоги кредитним договором № 158/П/42/2008-840 від 08 квітня 2008 рокубуло відступлено на користь позивача у складі лоту GL3N217215, електронний аукціон з продажу якого відбувся 01 квітня 2020 року, у зв`язку з чим ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» набуло право вимагати у ОСОБА_1 сплати 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ці докази є достатніми, щоб зробити висновок про перехід права вимоги до боржника за кредитним договором № 158/П/42/2008-840 від 08 квітня 2008 року до ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», яке виконало досягнуті на аукціоні домовленості перед ПАТ «КБ «Надра»та здійснило оплату лоту до укладання договору відступлення права вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що вартість лоту № GL3N217215 складається із ціни договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № GL3N217215_ПВ від 30 квітня 2020 року(11 578 696, 81 грн) та ціни договору купівлі-продажу майнових прав № GL3N217215_МП від 30 квітня 2020 року (68 557,25 грн), яка була сплачена 27 квітня 2020 року ТОВ «Преміум Лігал Колекшн»одним платежем згідно наданої копії платіжного доручення № 26 на загальну суму 11 647 254,06 грн.

Слід також звернути увагу, що за умовами договору № GL3N217215_ПВ від 30 квітня 2020 року ціна договору сплачується новим кредитором банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, тобто до моменту його підписання, скріплення відтисками печаток та нотаріального посвідчення.

Таким чином підписи, відтискипечаток ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», а також посвідчення договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № GL3N217215_ПВ від 30 квітня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. за реєстровим № 2891 свідчить про отримання банком коштів за продаж права вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що оскільки новий кредитор не надав оригіналу платіжного доручення № 26 від 27 квітня 2020 року та кредитного договору № 158/П/42/2008-840 від 08 квітня 2008 року, то він не набув права вимоги до боржника, колегія суддів відхиляє виходячи з такого.

Відповідно до статті 515 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Вказані норми не встановлюють імперативної вимоги щодо передання первісним кредитором новому кредитору оригіналів первинних документів як умови переходу права вимоги, отже, і наявності оригіналів цих документів у нового кредитора. Передання таких документів має на меті перевірку існування у первісного кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов`язків, а також змісту та обсягу таких обов`язків.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що обставина непередання новому кредитору документів, які засвідчують права, що передаються, створює певні ризики для нового кредитора, пов`язані з невиконанням боржником своїх зобов`язань на користь саме нового кредитора. Однак відсутність передання новому кредитору таких документів не може вказувати на відсутність передання права вимоги взагалі.

Позивач у цій справі є сингулярним правонаступником первісного кредитора за укладеним кредитним договором, відповідно, описані правовідносини продовжували існувати з попереднім змістом. Відбулася виключно заміна сторони кредитора в існуючому зобов`язанні з попереднім змістом та усіма істотними умовами.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Отже, для підтвердження факту відступлення права вимоги, заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора.

У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Тобто, суди беруть до уваги належні, допустимі і достовірні докази, сформовані в процесі відступлення права вимоги, що містять дані за кредитним договором, прав кредитора за якими набуває новий кредитор.

Відповідно до частини шостої статті 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

У справі, що переглядається, ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року, занесеною до протоколу судового засідання, у позивача було витребувано для огляду в судовому засіданні оригінали письмових доказів, в тому числі оригінал платіжного доручення № 26 від 27 квітня 2020 року.

ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» вимоги вказаної ухвали виконало і надало в судовому засіданні 11 грудня 2023 року витребувані письмові докази. При цьому позивач не зміг надати на вимогу суду оригінал платіжного доручення № 26 від 27 квітня 2020 року, яке є електронним документом (доказом).

Керуючись положеннями частини другої статті 76, частини першої статті 95, частини третьої статті 100 ЦПК України, ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» надало до суду паперову копію вказаного платіжного доручення, а під час розгляду справи сторони не заперечували і суд першої інстанції не встановлював обставини про те, що електронний доказ, поданий в паперовій копії, не відповідає його оригіналу.

Водночас представник відповідача, ставлячи під сумнів достовірність паперової копії платіжного доручення № 26 від 27 квітня 2020 року, не врахував, що такі сумніви мають бути обґрунтованими та об`єктивними і можуть бути усунені іншими допустимими доказами у справі, зокрема, умовами наявного договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № GL3N217215_ПВ від 30 квітня 2020 року щодо змісту лоту, придбаного ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» у ПАТ «КБ «Надра» за результатами проведення аукціону та укладенні вказаного договору і додатку № 1 до нього (реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників (поручителів, заставодавців, дебіторів) за такими договорами).

Оскільки право вимоги за кредитним договором № 158/П/42/2008-840 від 08 квітня 2008 року відступлено ПАТ «КБ «Надра» на користь ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» у складі лоту GL3N217215(аукціон відбувся 01 квітня 2020 року), та у додатку № 1 до договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № GL3N217215_ПВ від 30 квітня 2020 року вказано кредитний договір № 158/П/42/2008-840 та всі необхідні реквізити боржника, у суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав для сумнівів у достовірності копії платіжного доручення АТ «Альфа-Банк» № 26 від 27 квітня 2020 року щодо сплати ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на користь ПАТ КБ «Надра» 11 647 254,06 грн за придбання лоту на аукціоні, оформленого протоколом № UA-EA-2020-03-06-000035-b від 01 квітня 2020 року.

У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц (провадження № 61-2616св19) суд має належним чином дослідити поданий стороною доказ (договір купівлі-продажу кредитного портфелю, договір про відступлення права вимоги та додатки до них), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування. Суд повинен усунути сумніви щодо поданих копії договорів та додатків для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Висновки, викладені у вказаній постанові Верховного Суду, узгоджуються з висновками суду першої інстанції, який врахував всі належні докази переходу права вимоги до позивача у їх сукупності та усунув сумніви у достовірності копії платіжного доручення АТ «Альфа-Банк» № 26 від 27 квітня 2020 року.

За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто існує презумпція правомірності наведених правочинів, допоки іншого висновку не дійде суд у самостійному провадженні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, договір № GL3N217215_ПВ відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 30 квітня 2020 року є оспорюваним правочином, тобто правочином, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна з його сторін або інша зацікавлена особа можуть оспорити цей правочин з підстав, передбачених законом.

Разом із тим, відомостей про визнання договору № GL3N217215_ПВ недійсним, матеріали справи не містять.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» як новий кредитор на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № GL3N217215_ПВ від 30 квітня 2020 року, укладеного з ПАТ «КБ «Надра» за результатами проведення відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-03-06-000035-b від 01 квітня 2020 року, набуло статусу сторони за кредитним договором № 158/П/42/2008-840 від 08 квітня 2008 рокуі отримало всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право вимагати стягнення з боржника ОСОБА_1 3 % річних за прострочення спати кредитної заборгованості.

Звертаючись до суду з позовом та в подальшому зменшуючи позовні вимоги, позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних від простроченої суми боргу за період з 02 квітня 2017 року по 01 березня 2020 року у розмірі 19 500,67 доларів США (а.с. 238, т. 1).

Представник відповідача в суді першої інстанції подав заяву про застосування строку позовної давності до пред`явлених позивачем вимог (а.с. 7-10, т. 2).

Відповідно до положень частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами сплила, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц, у постанові від 31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц та у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 372/266/15-ц.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Аналіз змісту вищенаведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому дата остаточного погашення заборгованості, у даному випадку повернення кредиту, і є датою, коли зобов`язання відповідача перед позивачем припинилося.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та трьох процентів річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Отже, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 3 % річних до ОСОБА_1 увересні 2023 року, у якому просив стягнути нараховані 19 500,67 доларів США за період з 02 квітня 2017 року по 01 березня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону № 540-ІХ, тобто з 02 квітня 2020 року.

Отже, вказаною нормою права встановлено, що строки, визначені статтею 257 ЦК України на час дії карантину продовжуються автоматично.

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс220 зазначено:

«Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (пункт 1 постанови № 211 з наступними змінами).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 2 квітня 2020 року).

Закон № 540-ІХ доповнив розділ ІХ «Прикінцеві положення» ГК України пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 938/632/20 (провадження № 61-16716св21) зазначено:

«Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

В постановах Верховного Суду від 7 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Враховуючи, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 7 листопада 2020 року, як встановили суди, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження позовної давності на час дії карантину набрав чинності 2 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, звернення ОСОБА_1 з даним позовом відбулось у межах позовної давності.

Не впливають на правильність такого висновку і доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій того, що позивач дізналась про порушення свого права 7 вересня 2017 року, оскільки навіть у випадку доведення цієї обставини, позовна давність закінчилася б 7 вересня 2020 року - після набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження позовної давності на час дії карантину.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли помилково висновку щодо спливу позовної давності та необхідність захисту права ОСОБА_1 на підставі частини п`ятої статті 267 ЦК України».

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

У даній справі ТОВ «Преміум Лігал Колекшн»просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму боргу 3 % річних за період із 02 квітня 2017 року по 01 березня 2020 року, тобто останнім днем для звернення до суду у межах трирічного строку позовної давності було 02 квітня 2020 року, однак Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Крім цього, відповідно до Закону України № 2120-IX від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» Прикінцеві та перехідні положення ЦК України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Отже, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що позивач пропустив строк давності для звернення до суду із цим позовом до відповідача про стягнення 3 % річних від простроченої суми боргу, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за період з 02 квітня 2017 року по 01 березня 2020 року у розмірі 19 500,67 доларів США.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ТОВ «Преміум Лігал Колекшн»до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних.

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новийрозподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відтак, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

На підставі викладеного пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача стягуються документально підтвердженні судові витрати, понесені позивачем в межах даної справи, а саме: 10 665,09 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 15 997,64 грн - в апеляційному суді, а всього стягується 26 662,73 грнсплаченого судового збору.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 січня 2024 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних задовольнити.

Стягнутиіз ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» 3 % річних за порушення грошового зобов`язання у розмірі 19 500,67 доларів США.

Стягнутиіз ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» сплачений судовий збір у розмірі 26 662,73 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 травня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній