Рішення

від 16.05.2024 по справі 552/5586/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Справа № 552/5586/23

Провадження № 2/553/304/2024

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16.05.2024м. Полтава

Ленінський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого - судді Грошової Н.М.

за участю секретаря судового засідання - Чемерис І.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області Ткаченко А.М.,

розглянувши увідкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтаві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Українав особі Головного управлінняДержавної казначейськоїслужби Україниу Полтавськійобласті про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

в с т а н о в и в:

22.09.2023 до Київського районного суду міста Полтави звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Полтавської місцевої прокуратури, Київського районного суду м. Полтави, Головного управління Казначейства у Полтавській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 04.08.2017 року до Київського районного суду міста Полтави поданий обвинувальний акт щодо нього за ч. 2 ст. 125 КК України, вироком Київського районного суду міста Полтави від 25.09.2017 року в справі № 552/4932/17 (Провадження № 1-кп/552/333/17) в складі судді Володимира Шияна, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 15.02.2018 року, його незаконно й необґрунтовано визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, і призначено покарання у виді 240 годин громадських робіт, позовні вимоги потерпілого Андрія Дація задоволено частково - стягнуто з нього на користь Андрія Дація 3514 грн. 50 коп., з яких в рахунок відшкодування матеріальних збитків 514 грн. 50 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди 3000 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду від 13.12.2018 року його касаційну скаргу задоволено, вирок Київського районного суду міста Полтави від 25.09.2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15.02.2018 року щодо нього скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції. Верховний Суд дав суду першої інстанції обов`язкові вказівка та констатував, що в даному випадку районним судом в особі ОСОБА_2 допущено грубе порушення його прав і законних інтересів, шляхом порушення п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції. Під час нового розгляду справи суддя Київського районного суду міста Полтави Логвінова О. вказівки Верховного Суду не виконала, допустила довготривалий розгляд справи, з порушенням розумних строків розгляду, ігнорувала численні письмові заяви та клопотання позивача, грубо порушила його права, свободи та законні інтереси, змушуючи перелаштовувати його установлений життєвий уклад, у зв`язку з чим він був в імперативному порядку принизливо терпіти порушення честі, гідності, ділової репутації, а також обмеження трудових прав в сфері юриспруденції та/або охоронній діяльності шляхом довготривалого і безпідставного перебування під судом більше 37 місяців без визнання винним та без призначення покарання.

Для визначення складової моральної шкоди ним взято розмір мінімальної заробітної плати за місяць, встановлений на вересень 2020 року - на час закінчення розгляду кримінального провадження № 552/4932/17 (1-кп/552/20/20) згідно ухвали від 15.09.2020 року. Відповідно до положень ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 року № 294-ІХ установлено у 2020 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 4723 гривні, з 1 вересня - 5000 гривень; у погодинному розмірі: з 1 січня 28,31 гривні, з 1 вересня 29,2 гривні.

Зважаючи на те, що "під судом" він був з серпня 2017 року (місяць направлення обвинувального акту в суд) до вересня 2020 року включно (місяць закінчення довготривалої судової тяганини ухвалою суду від 15.09.2020 року), тобто 37 місяців, що підтверджується Витягом з ЄРДР та Реєстром матеріалів досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12017170020001454, а також ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 15.09.2020 року в справі № 552/4932/17, провадження № 1-кп/552/20/20, розмір моральної шкоди становить: 37 місяців перебування "під судом" помножити на 5000 гривень (розмір мінімальної зарплати станом па вересень 2020 року - закінчення кримінального провадження), що дорівнює 185000 грн.

За весь цей час він не отримував доходу, що підтверджується Податковими відомостями щодо нього за вказаний період, не міг працевлаштуватися за своїми спеціальностями по дипломам, а також в сфері охоронної діяльності з відповідними відомостями про притягнення до кримінальної відповідальності - з серпня 2017 року до лютого 2018 року та з грудня 2018 року до вересня 2020 року, а також судимістю з лютого 2018 року до грудня 2018 року. За весь цей період він не міг реалізувати себе як юрист, оскільки мав бажання стати адвокатом, що неможливо згідно положень Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" за наявності незнятої чи непогашеної судимості або притягнення до кримінальної відповідальності, не міг працевлаштуватись на юридичні посади до підприємств, установи, організацій, не міг працювати в охороні з огляду на положення Закону України "Про охоронну діяльність". Не мав трудових та інших доходів, знаходячись на фактичному утриманні близьких родичів, що дуже принизливо для нього як особи у працездатному віці. Мав лише дохід від Державної служби зайнятості з 4-го кварталу 2019 року по 3-й квартал 2020 року у вигляді соціальної допомоги по безробіттю сумарно 8540 грн. 76 коп. за весь спірний період з серпня 2017 року по вересень 2020 року. За таких обставин, має право на відшкодування матеріальної шкоди втраченої вигоди (заробітку), який обраховує наступним чином: від суми середньої заробітної плати по Полтавській області з серпня 2017 року включно по вересень 2020 року включно, яка складає 378574 грн. 00 коп., відняти суму отриманої соціальної допомоги по безробіттю в розмірі 8540 грн. 76 коп. за весь спірний період з серпня 2017 року по вересень 2020 року, що дорівнює сумі втраченої вигоди (заробітку) в розмірі 340033 грн. 24 коп.

Просить стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з відповідного єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду (втрачену вигоду (заробіток) в розмірі 340033 грн. 24 коп., моральну шкоду в розмірі 185000 грн. 00 коп., а всього 525033 грн. 24 коп., завдану безпідставним засудженням, порушенням його прав судом, встановленим Постановою Верховного Суду та довготривалим й безпідставним перебуванням під судом (шляхом проведення судом інших процесуальних дій, що обмежують та порушують права та свободи громадян) протягом 37-ми місяців (шляхом затягування розгляду справи на новому розгляді) - тобто з перевищенням строків давності для притягнення до кримінальної відповідальності, встановлених для інкримінованого йому кримінального правопорушення (кримінального поступку) за ч. 2 ст. 125 КК України без визначення покарання і без призначення покарання.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського районного суду м. Полтави від 22.09.2023 справу передано на розгляд судді Турченко Т.В.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Полтави Турченко Т.В. від 25.09.2023 року справу за позовом ОСОБА_1 передано голові Київського районного суду м. Полтави для вирішення питання у порядку встановленому ч. 6 ст. 31 ЦПК України про направлення до Полтавського апеляційного суду для визначення підсудності.

26.09.2023 головою Київського районного суду м. Полтави видано розпорядження про передачу матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 до Полтавського апеляційного суду для визначення підсудності.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 02.10.2023 року визначено підсудність цивільної справи № 552/5586/23 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської місцевої прокуратури, Київського районного суду м. Полтави, Головного управління Казначейства у Полтавській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди - Ленінському районному суду м. Полтави.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2023 справу передано на розгляд судді Парахіній Є.В.

Ухвалою судді Ленінського районного суду міста Полтави Парахіної Є.В. від 06.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 30.11.2023 № 1162/0/15-23 суддю Ленінського районного суду м. Полтави ОСОБА_3 звільнено з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Розпорядженням керівника апарату суду № 333 від 12.12.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 552/5586/23.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі № 552/5586/23 визначено головуючого суддю Тимчука Р.І.

13.12.2023 суддею Тимчуком Р.І. заявлено самовідвід та відповідно до ухвали судді Ленінського районного суду м. Полтави Тимчука Р.І. самовідвід заявлений у справі № 552/5586/23 задоволено.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі № 552/5586/23 визначено головуючого суддю Грошову Н.М.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Полтави Грошової Н.М. справу прийнято до свого провадження, вирішено здійснювати розгляд в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 19.01.2024 задоволено клопотання позивача про виключення відповідача - Полтавську місцеву прокуратуру (в особі комісії з припинення) зі складу співвідповідачів, постановлено виключити Полтавську місцеву прокуратуру зі складу співвідповідачів у цивільній справі № 552/5586/23.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 19.01.2024 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

Представник відповідача Київського районного суду м. Полтави в підготовче судове засідання не з`явився. Голова Київського районного суду м. Полтави Шиян В.М. звернувся до суду з клопотання про розгляд справи без участі представника суду та при вирішенні спору врахувати судову практику розгляду справ за позовами до судів.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави 14.03.2024 задоволено клопотання позивача, постановлено замінити первісного відповідача Головне управління Казначейства у Полтавській області у цивільній справі № 552/5586/23 належним відповідачем - Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області.

Ухвалою Ленінськогорайонного судум.Полтави від14.03.2024провадження уцивільній справіза позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Київського районного суду м. Полтави, Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в частиніпозовних вимогдо Київськогорайонного судум.Полтави закрито, закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та призначити справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні з підстав викладених у позові. Також вказав, що маючи юридичну освіту не зміг стати адвокатом, оскільки мав статус обвинуваченого в кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудового розслідування за № 12017170020001454 від 10.06.2017 по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. З 25.09.2017 по 13.12.2018 перебував в статусі засудженого, лише ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 15.09.2020 його було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України, без визнання винним та без призначення покарання. Дані обставини позбавили його можливості працювати за спеціальністю. Зазначив, що в умовах воєнного стану відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв`язку з його безпідставний притягненням до кримінальної відповідальності не може бути обмежено, а тому просив стягнути завдану шкоду не з конкретного державного органу, а саме з Держави Україна.

Представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області в судовому засідання зазначила, що не визнає позовні вимоги відповідача в повному обсязі. Вказала, що саме позивачу належить право визначати коло відповідачів у справі. При цьому, якщо позивач просить відшкодувати шкоду заподіяну незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду то відповідачем в даній справі має бути орган діями якого позивачу було завдано шкоду, а не орган державного казначейства. Орган державного казначейства в даній справі буде лише як орган виконання, так як відповідно до ст. 56 Конституції України та Закону України «Про державний бюджет» відповідальним виконавцем по даній програмі є Державна казначейська служба України, а не її територіальні органи. Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області вважає, що жодні з позовних вимог, які заявлені позивачем не підпадають під перелік визначений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» для відшкодування шкоди, а тому діють загальні норми для відшкодування шкоди. В такому випадку має бути відповідачем Державна в особі тих органів, якими на думку позивача йому завдано шкоду. Навіть в разі задоволення заявлених позовних вимог Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області виконати рішення не зможе, оскільки це, відповідно до ст. 56 Конституції України та Закону України «Про державний бюджет» належить до повноважень центрального органу, який здійснює казначейське обслуговування тобто Державної казначейської служби України. Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області є неналежним відповідачем у даній справі. Просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Cудом встановлено, що у 2007 році ОСОБА_1 закінчив Міжрегіональну Академію управління персоналом і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» за здобув кваліфікацію юриста, що підтверджується дублікатом диплома спеціаліста серії НОМЕР_1 та довідкою ПрАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» за вих. № 10746 від 30.11.2023.

У 2000 році ОСОБА_1 закінчив Полтавський військовий інститут зв`язку і отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «Телекомунікація» та здобув кваліфікацію бакалавра телекомунікації, офіцера військового управління тактичного рівня, що підтверджується копією диплома бакалавра серії НОМЕР_2 , виданого 24.06.2000.

10.06.2017 року Відділенням № 1 Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області відкрите кримінальне провадження № 12017170020001454 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за заявою ОСОБА_4 про те, що 09.06.2017 року до ЧЧ ВП № 1 надійшло повідомлення від ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прож. АДРЕСА_1 , про те, що 09.06.2017 близько 17 год. в магазині «Ельдорадо» що в ТРЦ «Київ» за адресою: АДРЕСА_2 малознайомий на ім`я ОСОБА_5 наніс тілесне ушкодження ОСОБА_4 . ЄО 10296, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Вироком Київського районного суду м. Полтави від 25.09.2017 в справі № 552/4932/17 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України і призначено покарання у виді 240 годин громадських робіт. Позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 3514,50 грн., з яких в рахунок відшкодування матеріальних збитків 514,50 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди 3000 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 15.02.2018 в справі № 552/4932/17 апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та прокурора Полтавської місцевої прокуратури Чайки М.В. залишено без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Полтави від 25.09.2017 щодо ОСОБА_1 без змін.

Постановою Верховного суду від 13.12.2018 в справі № 552/4932/17 касаційну скаргу задоволено частково вирок Київського районного суду м. Полтави від 25.09.2017 та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15.02.2018 щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

З ухвали Київського районного суду м. Полтави від 15.09.2020 вбачається, що 22.06.2020 ОСОБА_1 подав до суду письмове клопотання та під час судового засідання підтримав клопотання про закриття кримінального провадження відносно нього у зв`язку із тим, що закінчилися строки притягнення його до кримінальної відповідальності, передбачені ст. 49 КК України.

Київським районним судом м. Полтави ухвалою від 15.09.2020 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України в зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України. Кримінальне провадження № 12017170020001454 від 10.06.2017 року по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України закрито в зв`язку із закінченням строків давності, передбаченого ст. 49 КК України. Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 залишено без розгляду та роз`яснено цивільному позивачу ОСОБА_4 його право звернення до суду в порядку цивільного судочинства. Ухвала від 15.09.2020 не була оскаржена та набрала законної сили 23.09.2020.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги вказував про те, що довготривале і безпідставне перебування під судом більше 37 місяців без визнання винним призвело до обмеження його трудових прав в сфері юриспруденції.

Крім того, 09.06.2017 ІПП 3 роти батальйону УПП у м. Полтаві лейтенантом поліції Мілько Ю.О. складено протокол про адміністративне правопорушення № 086620 відносно ОСОБА_1 , відповідно до якого 09.06.2017 близько 16:45 перебуваючи в громадському місці ТОВ магазин «Ельдорадо» м. Полтава, вул. Зіньківська, 6/1-а, висловлювався нецензурною лайкою, чіплявся до персоналу магазину та відвідувачів, голосно кричав, чим порушив громадський спокій та вчинив правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП.

Постановою Київського районного суду м. Полтави від 28.08.2017 в справі № 552/3608/17 ОСОБА_1 визнано винним в чиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 85 грн.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 10.10.2017 в справі № 552/3608/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково постанову Київського районного суду м. Полтави від 28.08.2017 стосовно ОСОБА_1 скасовано та на підставі п. 8 ст. 247 КУпАП провадження щодо ОСОБА_1 закрито.

На підтвердження заявлених вимог позивач надав відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з 3 кварталу 2017 по 3 квартал 2020, станом на 08.09.2023 та станом на 19.10.2023, відповідно до яких ОСОБА_1 у 4 кварталі 2019 отримав дохід від Полтавського обласного центру зайнятості в сумі 354,19 грн. та від АТ «Укрсиббанк» в сумі 55,50 грн., в 1 кварталі 2020 від Полтавського обласного центру зайнятості в сумі 1712,91 грн., в 2 кварталі 2020 від Полтавського обласного центру зайнятості в сумі 3506,99 грн., в 3 кварталі 2020 від Полтавського обласного центру зайнятості в сумі 2966,67 грн.

Згідно довідки Полтавської філії Полтавського обласного центру зайнятості за вих. № 1650/553 від 16.10.2023 Полтавською міськрайонною філією Полтавського обласного центру зайнятості гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розпочато виплату допомоги по безробіттю 06.12.2019 згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (наказ № НТ191206 від 06.12.2019). Припинено виплату допомоги по безробіттю 06.10.2020, згідно п. 13 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (Наказ № НТ201119 від 19.11.2020).У зв`язку зі зміною структури в Полтавській обласній службі зайнятості Полтавську міськрайонну філію Полтавського обласного центру зайнятості припинено шляхом її ліквідації (наказ № 1026 від 15.12.2022) та створено Полтавську філію Полтавського обласного центру зайнятості (наказ № 998 від 13.12.2022).

Відповідно до довідки Полтавської філії Полтавського обласного центру зайнятості за вих. № 339 від 13.10.2023, виданої ОСОБА_1 який був зареєстрований як безробітний в Полтавській міськрайонною філією Полтавського обласного центру зайнятості з 29.11.2019, дата припинення реєстрації 07.10.2020, дохід за період з 29.11.2019 по 06.10.2020 становить 8800,98 грн. Відповідний запис щодо перебування ОСОБА_1 на обліку в Полтавській міськрайонній філії Полтавського обласного центру зайнятості внесений до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 .

Крім того, позивачем надано з Головного управління статистики у Полтавській області за вих. № 15.2-22/88-ПІ-20 від 04.11.2020 відомості щодо середньої номінальної заробітної плати одного штатного працівника за період з серпня 2017 по вересень 2020.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до частини сьомої статті 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Тобто, обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Відповідно достатті 1Закону України«Про порядоквідшкодування шкоди,завданої громадяниновінезаконними діямиорганів,що здійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,органів досудовогорозслідування,прокуратури ісуду» відшкодуваннюгромадянинові підлягаєморальна шкодау випадкахнезаконного засудження,незаконного повідомленняпро підозруу вчиненнікримінального правопорушення,незаконного взяттяі триманняпід вартою,незаконного проведенняв ходікримінального провадженняобшуку,виїмки,незаконного накладенняарешту намайно,незаконного відстороненнявід роботи(посади)та іншихпроцесуальних дій,що обмежуютьправа громадян;незаконного застосуванняадміністративного арештучи виправнихробіт,незаконної конфіскаціїмайна,незаконного накладенняштрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність","Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю"та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди), проте, у цій справі Держава Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області визначена позивачем як єдиний відповідач.

Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 366/2026/18, від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 752/19257/19.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду також у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).

Зокрема, у пункті 44 вказаної постанови зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина другастатті 2 ЦК України). Відповідно до частини першоїстатті 170 ЦК Українидержава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Підставою для звернення до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_1 вважав довготривале та безпідставне перебування під судом без визнання винним та призначення покарання.

Проте, у цій справі позовні вимоги заявлені лише та безпосередньо до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, яка відповідно до законодавства є територіальним органом органу, який здійснює лише списання коштів з державного бюджету.

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Нормами частини третьої статті 51 ЦПК України передбачено, що після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.

Тобто, саме позивач, звертаючись з позовом до суду, визначає коло відповідачів та визначає предмет та підстави позову.

Із змісту зазначених норм права слідує, що залучення у справі співвідповідача і заміна неналежного відповідача належним можливі лише за клопотанням позивача на певній стадії процесу.

Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість, саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто, відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 344/16101/17 (провадження № 61-9395св20).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, що до цього причетні.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Позивачу при розгляді справи було роз`яснено, що визначення відповідачів є правом позивача, а залучення співвідповідачів та заміна неналежного відповідача відповідно до норм ЦПК України вирішується за клопотання позивача. Однак, клопотання про залучення співвідповідачів чи заміну неналежного відповідача в межах строків, встановлених статтею 51 ЦПК України, позивачем не було заявлено.

Вищенаведене узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 623/2585/19 та від 22 грудня 2021 року у справі № 752/19257/19.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України, статтею 51 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Вирішення даного спору належним чином без участі у справі належного відповідача було б прямим порушенням прав особи, яка не залучена до участі у справі у якості відповідача, і до якої мав би бути пред`явлений даний позов.

Обов`язок та право визначати відповідачів, до яких пред`являється позов, покладається на позивача.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов заявлений до неналежного відповідача, у зв`язку з чим відмовляє у його задоволенні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258-259, 263- 265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Українав особі Головного управлінняДержавної казначейськоїслужби Україниу Полтавськійобласті провідшкодування матеріальноїшкоди (втраченоївигоди (заробітку)в розмірі340033,24грн.та моральноїшкоди врозмірі 185000,00грн. відмовити.

Рішення можебути оскарженодо Полтавськогоапеляційного судупротягом тридцятиднів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно ч. 3 ст. 354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 31.05.2024.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області (36011, м. Полтава, вул. Шевченка, 1, ЄДРПОУ 37959255)

Головуючий: суддя Н.М. Грошова