Рішення

від 15.05.2024 по справі 463/503/21

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/503/21

Провадження № 2/463/51/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Головатого Р.Я.

з участю секретаря судових засідань Денис М.Б.

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Рада адвокатів Львівської області, про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, просить зобов`язати ОСОБА_2 припинити поширення щодо адвоката ОСОБА_1 недостовірної інформації, яка порушує його право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність його ділової репутації; стягнути з ОСОБА_2 на користь адвоката Дмитренка Володимира Павловича 300000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок приниження його честі та гідності, а також ділової репутації.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 05.02.2016 між сторонами було укладено договір №15/02/05 про надання правової допомоги, а 09.02.2016 додаткову угоду та додаток, згідно з якими сторонами узгоджено обсяг юридичних послуг, які позивач мав надати відповідачу у цивільних справах. Позивач належним чином виконав свої зобов`язання, в той час як відповідач з метою ухилення від оплати таких спочатку звернулася зі скаргою на дії позивача до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Львівської області, а в подальшому, дізнавшись про звернення позивача до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за договором №15/02/05, в ході розгляду справи звернулася із безпідставним зустрічним позовом про визнання умов договору щодо визначення «гонорару успіху» недійсним.

Окрім цього, у період з жовтня 2016 року по лютий 2020 року відповідач систематично телефонувала позивачу, нецензурно висловлюючись на його адресу, надсилала повідомлення з образливими і вигаданими відомостями про інтимні відносини між ними, такі ж образливі і вигадані відомості надиктовувала на автовідповідач стаціонарного телефону, прибувши в приміщення офісу позивача з метою образи його особистості, погрожувала розправою з допомогою її чоловіка, як зі свого номеру, так і через мережу інтернет надсилала позивачу прокльони, образи та погрози поширити публічно вигадану нею інформацію про причетність позивача до педофілії, які в подальшому реалізувала, розвішавши 12.05.2020, 07.01.2021 та 14.01.2021 на брамі біля будинку АДРЕСА_1 , де проживає позивач, а також біля Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради та неподалік Франківського районного суду м.Львова образливі оголошення, одне з яких містило недостовірну інформацію про те, що позивач є педофілом та збоченцем, а інше адвокатом-шахраєм та аферистом.

Оскільки поширення відповідачем щодо позивача недостовірної інформації порушує гарантовані ст.21, ч.1, 2 ст.28 Конституції України, ст.201, ч.1 ст.270, ст.299 ЦК України права позивача на повагу до своєї гідності, честі та недоторканності ділової репутації як адвоката, вважає, що ефективним способом захисту цих прав буде спосіб, визначений п.3 ч.2 ст.16 ЦК України, шляхом покладення на відповідача обов`язку припинити такі дії.

Крім цього, публічним поширенням ОСОБА_2 щодо позивача недостовірної інформації було принижено його честь, гідність та ділову репутацію як адвоката, чим заподіяно йому моральну шкоду, грошовий еквівалент якої становить 300000 грн. і яка полягає у його сильних душевних хвилюваннях, стресі, тривозі за подальшу свою адвокатську практику та очікуванні непрогнозованого реагування громадськості, в тому числі колишніх, нинішніх і майбутніх потенційних клієнтів очолюваного позивачем Адвокатського об?єднання «Дмитренко та Партнери» на поширену щодо нього інформацію, а також тривалій невизначеності часом та місцем на таке реагування.

У зв?язку з цим в порядку ч.4 ст.32 Конституції України, п.9 ч.2 ст.16 ЦК, у поєднанні з ч.1, п.4 ч.2, ч.3 ст.23, ч.1 ст.1167 ЦК України просить стягнути з ОСОБА_2 300000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок приниження його честі та гідності, а також ділової репутації.

Ухвалою від 01.03.2021 постановлено вказану позовну заяву прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче засідання 30.03.2024, яке за клопотанням відповідача було відкладено на 12.05.2021.

21.04.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи та в судовому засіданні оголошено перерву до 15.07.2021.

07.05.2021 від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив та заперечення, які долучено до матеріалів справи та в судовому засіданні оголошено перерву до 18.08.2021.

В підготовчому засіданні задоволено клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи відповіді на відзив, вирішено клопотання про виклик свідків, а також про витребування доказів та ухвалою підготовчого засідання від 18.08.2021 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 13.09.2021, яке за клопотанням позивача було відкладено на 25.10.2021.

В судовому засіданні допитано в якості свідків позивача та його представника і в судовому засіданні у зв`язку з закінченням робочого часу оголошено перерву до 13.12.2021.

В судовому засіданні допитано свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і оголошено перерву до 09.02.2022.

В судовому засіданні допитано свідка ОСОБА_6 і оголошено перерву до 29.03.2022, однак у зв`язку з введенням на території України воєнного стану таке не відбулося.

Ухвалою від 05.07.2022 за клопотанням представника позивача на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України у зв`язку з тим, що позивач у справі ОСОБА_1 був мобілізований у Збройні Сили України, постановлено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Рада адвокатів Львівської області, про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди зупинити до припинення перебування ОСОБА_1 на військовій службі.

24.02.2023 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, у зв`язку з чим ухвалою від 06.03.2023 постановлено поновити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Рада адвокатів Львівської області, про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди; призначити судове засідання 04.04.2023.

За клопотанням представника позивача та у зв`язку з його неявкою в судове засідання було відкладено судові засідання 04.04.2023, 16.05.2023, 29.06.2023, 12.09.2023.

В судовому засіданні 18.10.2023 досліджено письмові докази та оголошено перерву до 12.12.2023, у якому задоволено клопотанням позивача та постановлено призначити у справі судову експертизу, проведення якої доручити експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Заслуженого професора М.С. Бокаріуса», на час проведення якої провадження у справі зупинено.

02.02.2024 на адресу суду надійшло клопотання експерта про надання додаткових вихідних даних та матеріалів, необхідних для проведення експертизи, для вирішення якого необхідно заслухати пояснення сторін, тому ухвалою від 05.02.2024 постановлено поновити провадження у справі; призначити судове засідання 27.02.2024, в якому оголошено перерву до 28.03.2024.

В судовому засіданні відповідач відмовилася надати відповідні зразки, необхідні для проведення експертизи, у зв`язку з чим в судовому засіданні постановлено в задоволенні клопотання експерта відмовити та продовжити розгляд справи, закінчено з`ясування обставин справи та дослідження доказів, а в судових дебатах оголошено перерву до 15.05.2024.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив і просив позовні вимоги задовольнити. Також просив надати йому строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат та вирішити питання їх розподілу після ухвалення рішення у справі.

Відповідач та її представник просили в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у відзиві (т.1 а.с.104-121) та запереченнях (т.1 а.с.139-146), в яких зазначили, що відповідач повідомлень, вказаних у позовній заяві позивачу не надсилала, оголошень (плакатів) про позивача не розвішувала, а їхні особисті розмови захищені адвокатською таємницею та не могли жодним чином посягати на честь, гідність чи ділову репутацію позивача, оскільки до відома жодної іншої особи такі не доносилися, що виключає поняття поширення недостовірної інформації, що стосується і повідомлень, які відповідач не надсилала. Що стосується скарги до КДКА та конфлікту в офісі позивача, то такі також не могли жодним чином посягати на честь, гідність чи ділову репутацію позивача, та не підпадають під поняття поширення недостовірної інформації, оскільки є формою реалізації відповідачем свого права, передбаченого ч.1 ст.36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і права вільно передавати свої думки.

Крім цього, просили стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати на правову допомогу, розрахунок та підтвердження розміру яких викладено у письмовій заяві.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, покази свідків, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно всі обставини справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

Сторонами визнано та підтверджується матеріалами справи, що позивач, будучи адвокатом, надавав відповідачу правову допомогу на підставі договору №15/02/05 від 05.02.2016 про надання правової допомоги, додаткової угоди та додатку від 09.02.2016. У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору щодо сплати позивачу гонорару, останній звернувся до суду із позовною заявою про стягнення такого, а відповідач у свою чергу із зустрічною позовною заявою про визнання умов договору недійсними. За результатами розгляду справи №463/4901/16-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а в задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Саме не бажання відповідача виконувати умови договору щодо виплати позивачу гонорару, на переконання останнього, і стало передумовою неадекватної та аморальної поведінки відповідача, яка як стверджує позивач у період з жовтня 2016 року по лютий 2020 року систематично телефонувала позивачу, нецензурно висловлюючись на його адресу, надсилала повідомлення з образливими і вигаданими відомостями про інтимні відносини між ними, такі ж образливі і вигадані відомості надиктовувала на автовідповідач стаціонарного телефону, прибувши в приміщення офісу позивача з метою образи його особистості, погрожувала розправою з допомогою її чоловіка, як зі свого номеру, так і через мережу інтернет надсилала позивачу прокльони, образи та погрози поширити публічно вигадану нею інформацію про причетність позивача до педофілії, які в подальшому реалізувала, розвішавши 12.05.2020, 07.01.2021 та 14.01.2021 на брамі біля будинку АДРЕСА_1 , де проживає позивач, а також біля Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради та неподалік Франківського районного суду м.Львова образливі оголошення, одне з яких містило недостовірну інформацію про те, що позивач є педофілом та збоченцем, а інше адвокатом-шахраєм та аферистом.

Оскільки поширення відповідачем щодо позивача недостовірної інформації порушує гарантовані ст.21, ч.1, 2 ст.28 Конституції України, ст.201, ч.1 ст.270, ст.299 ЦК України права позивача на повагу до своєї гідності, честі та недоторканності ділової репутації як адвоката, вважає, що ефективним способом захисту цих прав буде спосіб, визначений п.3 ч.2 ст.16 ЦК України, шляхом покладення на відповідача обов`язку припинити такі дії.

Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду із позовною заявою, позивач стверджує, що саме відповідач поширила про нього вказану інформацію, а тому з урахуванням вищевказаних приписів щодо змагальності сторін зобов`язаний довести такі обставини належними та допустимими доказами.

Допитана за клопотанням позивача свідок ОСОБА_5 суду повідомила, що бачила як жінка, схожа на відповідача, біля будинку, у якому раніше жив позивач, розвішувала оголошення на листку формату А4 з фото ОСОБА_1 у вишиваній сорочці про те, що він є педофілом. Побачивши свідка, жінка втекла, а свідок одразу зателефонувала позивачу розповісти побачене та на його прохання надіслала йому фото цього оголошення.

Допитаний за клопотанням позивача свідок ОСОБА_4 суду повідомив, що 14.01.2021, йдучи по вулиці Чупринки побачив жінку, яка клеїла якісь оголошення. Повертаючись, він побачив листок А4, на якому був зображений ОСОБА_1 , після чого зателефонував йому та на його прохання надіслав йому фото цього оголошення.

Крім цього, з метою виконання обов`язку щодо доведення обставин, на які він посилається у позовній заяві, позивачем заявлено клопотання про призначення у справі судової експертизи, однак провести таку не виявилось можливим у зв`язку з відмовою відповідача надати відповідні зразки мовлення, вказані у клопотанні експерта про надання додаткових вихідних даних та матеріалів, необхідних для проведення експертизи.

Відповідно до ст.109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Враховуючи вищенаведене, оскільки відповідач в судовому засіданні категорично відмовилася надати зразки мовлення, необхідні для проведення експертизи, призначеної судом з метою встановлення чи є автором, вказаної позивачем інформації відповідач, що свідчить про ухилення останньої від проведення експертизи, а тому суд приходить до висновку, що є підстави для визнання таких фактів та відхиляє доводи відповідача про те, що вона повідомлень, вказаних у позовній заяві позивачу не надсилала, оголошень (плакатів) про позивача не розвішувала.

Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.15, 19 Постанови від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі ст.299 ЦК України фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Отже, суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Саме такі висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №712/10999/22 (провадження № 61-13517св23), які відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України повинні враховуватись при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Судом встановлено, що відповідач надсилала повідомлення з прокльонами, образами та погрозами, однак на номер мобільного телефону ОСОБА_1 , тобто повідомляла інформації лише особі, якої вона стосується, а тому суд вважає обґрунтованими доводити відповідача про те, що наведене не може визнаватись поширенням інформації.

Крім цього, судом встановлено, що 12.05.2020 та 07.01.2021 відповідач розвішала на вулиці листок формату А4 з фото ОСОБА_1 у вишитій сорочці та оголошенням наступного змісту: «Увага! На фото педофіл і збоченець, який розбещує дітей, заманює солодощами, а потім задовольняє свої хворі уяви, оголюючи статеві органи. Хто замітить збоченця на імя ОСОБА_7 , телефонуйте за номером 102».

Крім цього, судом встановлено, що відповідач 14.01.2021 розвішала на вулиці листок формату А4 з фото ОСОБА_1 та оголошенням наступного змісту: «Увага! На фото ОСОБА_8 . Адвокат-шахрай!!! Хто постраждав від цього афериста прошу звертатися в поліції.».

З аналізу вказаної інформації вбачається, що така не стосується фактів, не містить безспірних тверджень про достовірні факти, а по суті є оціночним судженням її автора та ґрунтується на інформації, що містить суб`єктивні судження відповідача про особу позивача, оцінити судом правдивість чи правильність яких будь-яким шляхом неможливо.

З урахуванням наведеного суд вважає, що поширена відповідачем про позивача інформація не може вважатися недостовірною в контексті захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення такої інформації.

За змістом ст.15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Позивач вважає, що оскільки поширення відповідачем щодо нього вказаної інформації порушує права позивача на повагу до своєї гідності, честі та недоторканності ділової репутації як адвоката, то ефективним способом захисту цих прав буде спосіб, визначений п.3 ч.2 ст.16 ЦК України, шляхом покладення на відповідача обов`язку припинити такі дії.

Покладення обов`язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб`єктивного права.

Разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви та пояснень позивача, наданих в судових засіданнях вказані у позовній заяві дії відповідач вчиняла в період з жовтня 2016 року по лютий 2021 року, а позивачем не лише не представлено жодних доказів, а й не зазначено, що відповідач і надалі вчиняє такі дії чи то в ході розгляду справи, чи на час ухвалення судом рішення, що виключає можливість покладення на відповідача обов`язку припинити такі дії як спосіб захисту цивільних прав позивача, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

В той же час як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.19 Постанови від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Оскільки поширена відповідачем інформація містить принизливі висловлювання та образливі вирази щодо позивача, тобто суб`єктивну думку не про об`єкт, а про суб`єкт, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача, на користь останнього підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Згідно з п.3 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення положень ст.11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Саме такі висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №712/10999/22 (провадження № 61-13517св23), які відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України повинні враховуватись при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.3, 9 Постанови №4 від 31 березня 1995 року N4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вирішуючи заявлені позивачем позовні вимоги стосовно стягнення моральної шкоди, суд вважає, що внаслідок поширення відповідачем інформації, яка містить принизливі висловлювання та образливі вирази щодо позивача, принижено його честь, гідність і ділову репутацію та завдано позивачу моральну шкоду, яка виразилася у сильних душевних хвилюваннях, стресі, тривозі за подальшу свою адвокатську практику та очікуванні непрогнозованого реагування громадськості, в тому числі колишніх, нинішніх і майбутніх потенційних клієнтів очолюваного позивачем Адвокатського об?єднання «Дмитренко та Партнери» на поширену щодо нього інформацію, а також тривалій невизначеності часом та місцем на таке реагування, з урахуванням обставин справи та зібраних у справі доказів, характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань від поширення щодо нього інформації образливого характеру, разом з тим дотримуючись вимог розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 15000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення.

У справі «Серявін таінші протиУкраїни», №4909/04, §58, рішення від 10.02.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Крім цього, згідно з п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Разом з тим, відповідно до ч.1, 2 ст.246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Згідно з п.5 ч.7 ст.265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.

Враховуючи наведене, оскільки позивач у справі заявив про неможливість подання доказів, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, а тому питання про судові витрати слід вирішити після ухвалення рішення по суті позовних вимог у судовому засіданні, визначивши позивачу строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат.

Керуючись ст.12, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 293, 352, 354 ЦПК України, -

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок приниження його честі та гідності, а також ділової репутації.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 03 червня 2024 року о 14 год. 30 хв. в приміщенні Личаківського районного суду м. Львова (79007, м.Львів, вул. Б. Лепкого, 16, другий поверх, зал судового засідання №6).

Визначити ОСОБА_1 строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення суду, тобто до 20 травня 2024 року включно.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

Третя особа: Рада адвокатів Львівської області, місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Лесі Українки, буд. 5, поверх 3.

Повне судове рішення складено 27.05.2024.

Суддя: Р.Я. Головатий