Постанова

від 15.05.2024 по справі 459/2076/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року

м. Київ

справа № 459/2076/21

провадження № 61-8047св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач- Комунальне підприємство «Червоноградводоканал»,

треті особи: Червоноградська міська рада, Державна інспекція архітектури та містобудування України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 грудня 2022 року у складі судді Дем`яновської Ю. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 травня 2023 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Червоноградводоканал», треті особи: Червоноградська міська рада, Державна інспекція архітектури та містобудування України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства (далі - КП) «Червоноградводоканал», треті особи: Червоноградська міська рада, Державна інспекція архітектури та містобудування України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , про зобов`язання вчинити дії.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що протягом 2009-2010 років без дозвільних документів і затвердженого проєкту на проведення будівельних робіт, без обговорення та погодження з мешканцями прилеглих житлових будинків КП «Червоноградводоканал» збудувало на самовільно зайнятій земельній ділянці на перехресті вулиць Лесі Українки та Стефаника в місті Червонограді каналізаційно-насосну станцію (далі - КНС), яка розташована на відстані близько 10 метрів від її будинку і прибудинкової території (земельної ділянки), внаслідок чого згадане будинковолодіння увійшло до санітарно-захисної зони КНС.

У подальшому, здійснивши підключення до незаконно збудованої КНС, мешканці окремих будинків почали скидати господарсько-побутові стічні води в недобудовану каналізаційну мережу, що призвело до витікання забруднених стічних вод у найнижчі точки вулиць Лесі Українки та Стефаника.

Вказує, що вона неодноразово зверталася до відповідача та міської влади зі скаргами.

На одну із скарг Виконавчий комітет Червоноградської міської ради Львівської області листом від 26 вересня 2018 року № з/24-7641/2-14 повідомив її про те, що КП «Червоноградводоканал» було зобов`язано до 05 жовтня 2018 року направити абонентам, підключеним до КНС, листи-попередження про їх відключення від системи централізованого водовідведення, а також віднайти шляхи для перепідключення каналізаційної мережі в інший спосіб з дотриманням державних будівельних норм (далі - ДБН). Крім того, надано доручення відділу капітального будівництва та інвестицій, відділу земельних відносин, управлінню містобудування та архітектури спільно з КП «Червоноградводоканал» подати в місячний термін пропозиції щодо вибору іншої земельної ділянки для будівництва (перенесення) КНС та влаштування мережі центрального водовідведення.

Оскільки відповідач продовжував експлуатувати незаконно збудовану КНС, то вона звернулася із черговою скаргою до Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області, яке листом від 22 липня 2019 року № 4-22/3530 повідомило, що за результатами лабораторних досліджень проб атмосферного повітря за адресою: місто Червоноград, перехрестя вулиць Лесі Українки та Стефаника, встановлено, що вміст шкідливих хімічних речовин в атмосферному повітрі перевищує гранично допустиму концентрацію (далі - ГДК), а саме: аміаку від 1,2 до 1,4 раза, сірководню від 1,25 до 1,5 раза (протокол від 05 липня 2019 року № 10); аміаку від 1,2 до 1,3 раза, сірководню від 1,125 до 1,25 раза (протокол від 15 липня 2019 року № 12).

Вказує, що Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції (далі - ДАБІ) у Львівській області неодноразово проводив перевірки спірного об`єкта будівництва та виносив приписи, якими зобов`язував КП «Червоноградводоканал» усунути встановлені порушення вимог у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

У зв`язку з невиконанням відповідачем вимог приписів постановою Департаменту ДАБІ у Львівській області від 23 жовтня 2019 року посадових осіб КП «Червоноградводоканал» визнано винними у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом другим пункту 1 частини шостої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», та накладено штраф у розмірі 30 105,00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 1.380.2019.005899, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року, відмовлено у задоволенні позову КП «Червоноградводоканал» до ДАБІ України про визнання протиправними дій, скасування припису та постанови про адміністративне правопорушення.

Зазначає, що подальша експлуатація самовільно збудованої КНС погіршує екологію та забруднює повітря, що негативно відображається на здоров`ї її сім`ї, яка позбавлена можливості доступу до свіжого повітря через відкрите вікно, оскільки КНС дає неприємний гидкий запах.

У відповідь на депутатський запит КП «Червоноградводоканал» листом від 13 квітня 2021 року за вих. № 337 повідомило, що не існує жодного рішення суду, яким було б зобов`язано підприємство вчинити будь-які дії.

На її прохання звернутися до суду із позовом про демонтаж незаконно побудованої КНС на перехресті вулиць Лесі Українки та Стефаника у місті Червонограді Виконавчий комітет Червоноградської міської ради листом від 07 червня 2021 року № 3/24-4771/2-14 повідомив, що не буде вчиняти жодних дій.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати КП «Червоноградводоканал» демонтувати КНС, розташовану на перехресті вулиць Лесі Українки та Стефаника в місті Червонограді Львівської області, та привести земельну ділянку під КНС до початкового стану.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 26 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що демонтаж об`єктів самовільного будівництва відбувається виключно на підставі рішення суду за наслідками розгляду відповідних позовів органів місцевого самоврядування та державного архітектурно-будівельного контролю.

Таким чином, органом за яким юридично закріплена можливість використовувати заходи правоохоронного характеру в галузі самочинного будівництва та самовільного зайняття земельної ділянки, а також припинення дій, які порушують це право, є спеціально визначені суб`єкти - органи державної влади та місцевого самоврядування.

У випадках, коли до суду з позовом про знесення самочинного будівництва звертається орган державного архітектурно-будівельного контролю, належить керуватися частиною першою статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», за змістом якої у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

В інших випадках самочинного будівництва стаття 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.

Врахувавши наведене, суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Постановою Львівського апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 грудня 2022 року - без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу позивачами за вимогами про знесення самочинного будівництва можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Тобто вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Доводи ОСОБА_1 стосуються наявності шкідливих хімічних речовин в атмосферному повітрі та витікання каналізаційних вод у відповідних місцях та вулицях міста Червонограда, тобто діяльності відповідача КП «Червоноградводоканал», зокрема щодо експлуатації побудованого ним спірного самочинного об`єкта, а не будівництва як процесу в принципі.

Стверджуючи, що відповідач здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці, яка йому не належить, без відповідних дозволів, без погодження з мешканцями міста (вулиці) такого будівництва та з порушенням будівельних норм, позивач не довела, що ці дії відповідача порушують її права як власника відповідної будівлі та суміжного землекористувача.

У свою чергу, у частині сьомій статті 376 ЦК України та статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що демонтаж об`єктів самовільного будівництва відбувається виключно на підставі рішення суду за наслідками розгляду відповідних позовів органів місцевого самоврядування та державного архітектурно-будівельного контролю.

Таке правове регулювання вказує на те, що виконавчим органам міських рад надано право здійснювати заходи з перевірки дотримання громадянами вимог містобудівного законодавства, приймати з цього приводу рішення, в яких відображати свої висновки щодо наявності таких порушень та встановлювати механізм усунення цих порушень. Однак рішення вказаних органів про демонтаж самовільно збудованих об`єктів є лише формою контролю за дотриманням законодавства, що регулює містобудівну діяльність, зокрема і виявлення самочинно збудованих об`єктів, не є обов`язковими до виконання, оскільки знесення здійснюється у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Таким чином, органом, за яким юридично закріплена можливість використовувати заходи правоохоронного характеру в галузі самочинного будівництва та самовільного заняття земельної ділянки, а також припинення дій, які порушують це право, є спеціально визначені суб`єкти - органи державної влади та місцевого самоврядування.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що належним позивачем у справі про знесення самочинного будівництва, яке розташоване у місті Червонограді, відповідно до вимог частини сьомої статті 376 ЦК України є, зокрема, орган місцевого самоврядування, у цьому випадку - Червоноградська міська рада, або відповідний орган державної влади.

Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову не перешкоджає захисту прав осіб, чиї права порушені самочинним будівництвом, шляхом подання позову про його перебудову чи знесення належними позивачами.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 травня 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16, у постановах Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17, від 08 лютого 2023 року у справі № 344/14718/20.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що позов подано неналежним позивачем, який не довів порушення свого права як власника відповідної будівлі та суміжного землекористувача.

У статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Самочинне будівництво відповідачем КНС позбавляє її права вільно та безпечно користуватися своїм майном (будинком та земельною ділянкою), оскільки витікання на вулицю господарсько-побутових стічних вод разом з фекаліями впливає на зручність утримання належного їй домоволодіння, створює нестерпні умови для проживання та небезпеку для здоров`я її сім`ї.

Аргументи інших учасників справи

У вересні 2023 року Червоноградська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Червоноградського міського суду Львівської області.

19 вересня 2023 року справа № 459/2076/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

З`ясовано, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 4611800000:03:012:0048 за цією ж адресою (том 1 а. с. 50, 52, 53).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 1.380.2019.005899, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову КП «Червоноградводоканал» до ДАБІ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , про визнання протиправними дій, скасування приписів та постанови про накладення штрафу (том 1 а. с. 39-45).

У справі № 1.380.2019.005899 суди встановили, що:

- на підставі наказу ДАБІ України від 08 вересня 2015 року № 976 та звернення ОСОБА_1 на гарячу лінію від 24 червня 2019 року проведено позапланову перевірку дотримання суб`єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об`єкті «Будівництво каналізаційно-насосної станції на вул. Стефаника, Лесі Українки, Молодіжна м. Червоноград Львівської області», замовник КП «Червоноградводоканал»;

- за результатами перевірки складено акт від 17 липня 2019 року № 422/19-пз, згідно з яким у 2009-2010 роках КП «Червоноградводоканал» власними силами, самовільно, без документа, що надає право на виконання будівельних робіт, та без проєктної документації, з порушенням будівельних норм (відстаней до існуючих житлових будинків) виконало будівельні роботи з будівництва КНС на перехресті вулиць Стефаника, Лесі Українки, Молодіжної у місті Червонограді Львівської області з метою здійснення водовідведення з індивідуальних житлових будинків. Станом на час перевірки на об`єкті будівництва виконані роботи з монтажу залізобетонних кілець приймального колодязя-накопичувача, трубного колектора, насосного обладнання та приладів обліку електроенергії. На час перевірки КНС не експлуатується з причини виходу з ладу насосного обладнання. Відкачування з колодязя господарсько-побутових стічних вод здійснюється періодично асенізаторною технікою;

- на підставі вказаного акта ДАБІ України складено припис від 17 липня 2019 року № 422/19-пз про усунення порушення вимог у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, у якому від КП «Червоноградводоканал» вимагалося впродовж двох місяців з дня отримання цього припису усунути виявлені порушення пунктів 8, 12 таблиці 8.4 ДБН 360-92**, статті 29 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинного на момент вчинення порушення), статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність»;

- на підставі наказу Департаменту ДАБІ у Львівській області від 30 вересня 2019 року № 277П повторно проведено позапланову перевірку дотримання суб`єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об`єкті «Будівництво каналізаційно-насосної станції на вул. Стефаника, Лесі Українки, Молодіжна м. Червоноград Львівської області», замовник КП «Червоноградводоканал». За результатами перевірки складено акт від 11 жовтня 2019 року № 636/19-пз, яким встановлено невиконання підприємством вимог припису від 17 липня 2019 року № 422/19-пз;

- на підставі вказаного акта Департамент ДАБІ у Львівській області склав припис від 11 жовтня 2019 року № 636/19-пз про усунення порушення вимог у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, у якому від КП «Червоноградводоканал» вимагалося впродовж двох місяців з дня отримання цього припису усунути виявлені порушення пунктів 8, 12 таблиці 8.4 ДБН 360-92**, статті 29 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинного на момент вчинення порушення), статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», пункту 3 частини третьої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», абзацу третього пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 533 «Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю»;

- постановою від 23 жовтня 2019 року № 34пз/9/1013-6/4856-19 КП «Червоноградводоканал» визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом другим пункту 1 частини шостої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», та накладено штраф у розмірі 30 105,00 грн;

- суди констатували, що на об`єкті «Будівництво каналізаційно-насосної станції на вул. Стефаника, Лесі Українки, Молодіжна в м. Червонограді Львівської області» замовником будівництва є КП «Червоноградводоканал», отже, відповідальність за виявлені під час перевірки порушення вимог містобудівного законодавства несе саме замовник будівництва - КП «Червоноградводоканал».

У відповідь на депутатський запит КП «Червоноградводоканал» листом від 13 квітня 2021 року за вих. № 337 повідомило, що не існує жодного рішення суду, яким було б зобов`язано підприємство вчинити будь-які дії (том 1 а. с. 46-47).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За змістом наведеної норми права самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї з трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

Згідно з частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Уразі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проєкту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

Під час вирішення питання про те, чи є відхилення від проєкту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), а також у постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21), на яку посилалася заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно зі статтею 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінена на предмет пропорційності такого втручання.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16, на яку посилалася заявник у касаційній скарзі, та у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 369/8792/16-ц (провадження № 61-21385св18) вказано, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

Також у постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особа (власник) може заявити за умови доведеності факту порушення своїх прав самочинною забудовою.

У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 344/14718/20 (провадження № 61-4128св22), на яку посилалася заявник у касаційній скарзі, вказано, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, а також у разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України. Позов може бути пред`явлено до особи, яка здійснила будівництво, як про зобов`язання знесення забудови, так і про знесення забудови за рішенням суду самим власником (користувачем) земельної ділянки за рахунок особи, яка здійснила самочинне будівництво, з одночасним відшкодуванням підтверджених витрат на його знесення (див. постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 359/8362/17, провадження № 61-4775св19).

У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц (провадження № 61-13282св18) зазначено, що з урахуванням змісту статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за позовними вимогами про знесення самочинного будівництва можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п`ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

У цій справі предметом дослідження, зокрема, є обґрунтованість вимог позивача щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 376 ЦК України.

За загальним правилом у справах про знесення самочинного будівництва позивач зобов`язаний довести не лише факт самочинного будівництва, а й порушення його прав як власника квартири у житловому будинку, співвласника будинку, власника (співвласника) чи користувача земельної ділянки таким самочинним будівництвом.

Лише у випадку доведеності порушення самочинним будівництвом прав позивача, знесення самочинного будівництва можливо оцінювати на предмет можливості його застосування як крайнього заходу впливу на забудовника.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій послалися на те, що належним позивачем у справі про знесення самочинного будівництва, яке розташоване у місті Червонограді, відповідно до вимог частини сьомої статті 376 ЦК України є орган місцевого самоврядування (у цьому випадку - Червоноградська міська рада) або відповідний орган державної влади. ОСОБА_1 не довела порушення її прав як власника житлового будинку та суміжного землекористувача таким самочинним будівництвом.

Однак колегія суддів Верховного Суду не погоджується із наведеними висновками, оскільки суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач на підтвердження порушення її прав, а також того, що збудована відповідачем КНС, яка розташована неподалік її будинку та прибудинкової території (земельної ділянки), є самочинним будівництвом, надала суду, зокрема, такі докази:

- лист Виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області від 26 вересня 2018 року № з/24-7641/2-14, за змістом якого КП «Червоноградводоканал» було зобов`язано, серед іншого, віднайти шляхи для перепідключення каналізаційної мережі в інший спосіб з дотриманням ДБН. Також надано доручення відділу капітального будівництва та інвестицій, відділу земельних відносин, управлінню містобудування та архітектури спільно з КП «Червоноградводоканал» подати у місячний термін пропозиції щодо вибору іншої земельної ділянки для будівництва (перенесення) КНС та влаштування мережі центрального водовідведення (том 1 а. с. 10);

- акти реагування ДАБІ України, в яких зазначено, що спірну КСП збудовано на перехресті вулиць Стефаника, Лесі Українки, Молодіжної у місті Червонограді Львівської областііз порушенням будівельних норм і правил щодо відстані до існуючих житлових будинків (том 1 а. с. 20-24, 27-31);

- листи Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області від 22 липня та 21 серпня 2019 року № 4-22/3530 і № 06_4-22/6185, згідно з якими за результатами лабораторних досліджень проб атмосферного повітря за адресою: місто Червоноград, перехрестя вулиць Лесі Українки та Стефаника, встановлено, що вміст шкідливих хімічних речовин в атмосферному повітрі перевищує ГДК, а саме: аміаку від 1,2 до 1,4 раза, сірководню від 1,25 до 1,5 раза (протокол від 05 липня 2019 року № 10); аміаку від 1,2 до 1,3 раза, сірководню від 1,125 до 1,25 раза (протокол від 15 липня 2019 року № 12) (том 1 а. с. 12-17);

- рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 1.380.2019.005899, залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року, яким встановлено, що спірний об`єкт (КНС на перехресті АДРЕСА_2 ) є самочинним будівництвом, побудований без належних дозвільних документів, на земельній ділянці, яка не відведена для такої мети забудовнику (том 1 а. с. 39-45).

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у межах захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує у межах захисних правовідносин (зобов`язань).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Однак на порушення вимог статей 89, 263, 264 ЦПК України суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки зібраним у справі доказам як у цілому, так і кожному доказу окремо, на які посилалася позивач як на підтвердження порушення її прав, так і на підтвердження того, що будівництво КСП здійснювалося без дотримання відповідних будівельних норм та санітарних вимог, у тому числі не спростували доводів ОСОБА_1 про те, що вона як власник будинковолодіння по сусідству з самочинним будівництвом має законний інтерес, що виявляється у тому, щоб спірний об`єкт не завдав їй незручностей та не впливав на умови використання її майна.

Отже, суди дійшли передчасних висновків про те, що позов про знесення самочинного будівництваподано неналежним позивачем, який не довів порушення свого права як власника відповідної будівлі та суміжного землекористувача таким самочинним будівництвом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не встановили достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, достовірно не з`ясували, як впливає самочинне будівництво з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок, і чи є таке порушення будівельних норм і правил істотним, що могло б слугувати підставою для знесення спірного об`єкта як крайнього заходу впливу на забудовника, та чи можливий захист прав позивача іншим зазначеним у законодавстві способом.

З огляду на викладене Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

На підставі положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не має можливості вирішити спір по суті та ухвалити нове рішення за результатами касаційного перегляду цієї справи.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій достатньою мірою не виклали мотиви, на яких вони ґрунтуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Суомінен проти Фінляндії»).

Отже, не врахувавши зазначені вище обставини та вимоги процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову з наведених в оскаржуваних рішеннях мотивів.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що суди обох інстанцій не дослідили належним чином зібрані докази, внаслідок чого не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України) суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення спору.

Під час нового розгляду суду першої інстанції належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів попередніх інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом першої інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 травня 2023 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Пророк О. М. Ситнік