Постанова

від 29.05.2024 по справі 354/608/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року

м. Київ

справа № 354/608/15

провадження № 61-549св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Івано-Франківської області Стефанця Василя Михайловича на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 01 червня 2023 року в складі судді Ваврійчук Т. Л. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року в складі колегії суддів Баркова В. М.,Девляшевського В. А., Мальцевої Є. Є.,

в справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство», про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» звернувся до суду з позовом до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера»(далі - ТОВ «Скорзонера»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» (далі - ТОВ «Буковель»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство» (далі - ДП «Ворохтянське лісове господарство») про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Зазначав, що на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 10 липня 2003 року № 27 ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,1930 га, яка розташована у с. Поляниці Івано-Франківської області.

Постановою Галицького районного суду від 04 березня 2015 року у кримінальній справі № 1-6/11 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за вчинення злочинів, передбачених частиною 3 статті 28, частиною 1 статті 366, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу (далі - КК) України, та ОСОБА_6 за вчинення злочинів, передбачених частиною 3 статті 28, частиною 1 статті 366 КК України. В межах судового розгляду кримінальної справи встановлено, що Поляницький сільський голова ОСОБА_3 та інженер-землевпорядник ОСОБА_4 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниці Яремчанської міської ради, всупереч вимог законодавства, за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 14 лютого 2002 року № 4, від 12 вересня 2002 року № 32, від 10 жовтня 2002 року № 36, від 15 листопада 2002 року № 40, від 13 лютого 2003 року № 6, від 10 липня 2003 року № 27 «Про вилучення земельних ділянок» у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови. У подальшому були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок фізичним особам, зокрема й відповідачці ОСОБА_1 .

Посилаючись на вказані обставини, з метою захисту інтересів держави, перший заступник прокурора Івано-Франківської області просив (з урахуванням уточнень позову) поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 20 серпня 2003 року серії ІФ № 014217 та витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Буковель» земельну ділянку, яка розташована в урочищі «Вишня» в с. Поляниці, у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Короткий зміст судових рішень

01 червня 2023 року рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківької області в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що спірна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, її вилучення із земель лісового фонду та передача у приватну власність в порядку безоплатної приватизації відбулося всупереч вимог чинного на той час законодавства - за відсутності рішення уповноваженого суб`єкта щодо її вилучення у постійного користувача та надання у власність, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке у встановленому порядку не приймалось. Отже, спірна земельна ділянка вибула з володіння держави як її власника поза її волею, а тому позовна вимога прокурора про витребування земельної ділянки від кінцевого набувача у державну власність в особі Держлісагенства є обґрунтованою. Водночас, прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки як прокурору, так і державі в особі уповноважених органів було відомо про незаконне вилучення та передачу у приватну власність фізичним особам земельних ділянок лісового фонду, які перебували у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» загальною площею 46,142 га, в тому числі на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 10 липня 2003 року № 27, яким надано спірну земельну ділянку ОСОБА_1 ще в 2005 році, проте із вказаним позовом прокурор звернувся до суду лише у вересні 2015 року. Доводів щодо поважності причин пропуску позовної давності під час судового розгляду не наведено. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, суд виснував, що така вимога не є ефективним способом захисту.

21 грудня 2023 року постановою Івано-Франківького апеляційного суду апеляційну скаргу апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ТОВ «Буковель» задоволено частково.

Рішення Яремчанського міського суду від 01 червня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області та ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку залишено без змін.

Рішення Яремчанського міського суду від 01 червня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до ТОВ «Буковель» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння скасовано. Провадження в справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до ТОВ «Буковель» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння закрито; роз`яснено, що розгляд цих вимог віднесений до юрисдикції господарського суду. Роз`яснено позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення. Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю.

Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанцій, вирішуючи спір у частині вимог до ТОВ «Буковель» про витребування майна у порядку цивільного судочинства, не звернув увагу на те, що предметом позову у цій справі є, зокрема, вимоги юридичної особи - заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України про витребування нерухомого майна із незаконного володіння до іншої юридичної особи - ТОВ «Буковель». Тобто учасниками спору є держава, від імені якої звернулася відповідна юридична особа, та приватна юридична особа. Отже, спір в справі в частині вимог про витребування спірного нерухомого майна виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

08 січня 2024 року заступник прокурора Івано-Франківської області Стефанець В. М. надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 01 червня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову. Постанову апеляційного суду в частині закриття провадження в справі скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що не заслуговують на увагу висновки судів про обрання позивачем неправильного способу захисту в частині визнання недійсним державного акта. Повернення земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу, є неможливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивача. Такий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 466/3737/18, від 12 червня 2023 року в справі № 388/1347/20, від 22 червня 2022 року в справі № 545/1575/21, від 20 липня 2022 року в справі № 683/2422/19.

Підставою позову є не наявність чи незаконність рішення ради, на підставі якого ОСОБА_1 отримала земельну ділянку, а встановлений у постанові суду факт підроблення такого рішення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у випадку, якщо прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16

для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 462/4985/21 сформульовано висновок про те, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. Водночас, поважними причинами пропущення позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Подібні спори Верховний Суд розглянув у постановах від 31 серпня 2022 року в справі № 367/5171/17, від 22 грудня 2021 року в справі № 367/3253/15-ц, від 19 січня 2022 року в справі № 367/3254/15-ц. Державне агентство лісових ресурсів України вказало, що про порушення інтересів держави дізналося з постанови Галицького районного суду у кримінальній справі від 04 березня 2015 року, тому перебіг позовної давності починається з цієї дати, що залишив без уваги суд першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження в частині позовних вимог до ТОВ «Буковель», порушив правила інстанційної юрисдикції, адже позовні вимоги є взаємопов`язаними та нерозривними між собою. Вимога до ТОВ «Буковель»про повернення земельної ділянки є похідною від основної - визнання недійсним державного акта. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин в справі(висновки Верховного Суду в постанові від 05 серпня 2021року в справі№ 199/6042/19). Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог (висновки Верховного Суду в постанові від 18 травня 2022 року в справі № 932/13956/20). У постанові Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі № 904/2720/22 зазначено, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 904/1083/18 та постановах Верховного Суду від 06 червня 2023 року в справі № 920/277/22, від 10травня 2023 року в справі № 920/343/22, від 10травня 2023 року в справі № 920/155/22.Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких передбачено в порядку іншого судочинства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 травня 2023 року всправі № 920/225/22, від 23 травня 2023 року в справі № 925/352/22, від 21 січня 2020 року в справі № 922/807/19, від 23червня 2021 року в справі № 917/1372/20.У постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року в справі № 910/13049/22 вказано, що для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25червня 2019 року в справі № 904/1083/18. Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (зокрема, постанови від 12 жовтня 2022 року всправі № 183/4196/21, від 08 червня 2022 року в справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року в справі № 641/5523/19 та інші).Правовідносини у цій справі не є господарськими, що виключає можливість розгляду спору в порядку господарського судочинства.

Позиція ТОВ «Буковель»

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Буковель» зазначає, що заявник посилається на висновки Верховного Суду у правовідносинах, що не є подібними до спірних, касаційне провадження підлягає закриттю. Визнання недійсним державного акта є неналежним (неефективним) способом захисту. Спір в справі в частині вимог про витребування спірного нерухомого майна виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Фактичні обставини справи

10 листопада 2001 року Поляницькою сільською радою відповідно до рішення від 11 січня 2001 року № 3 видано Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 на земельну ділянку площею 4358,5 га для ведення лісового господарства. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 00001.

10 липня 2003 року виконавчим комітетом Поляницької сільської ради прийнято рішення № 27 «Про вилучення, надання, передачу земельних ділянок у приватну власність та зміну цільового призначення землі», згідно з пунктом 2 якого вирішено надати громадянам земельні ділянки згідно статті 116 Земельного кодексу (далі - ЗК) України (додаток № 2).

Відповідно до пунктів 4, 5 вказаного рішення вилучено у Поляницького лісництва Ворохтянського лісового господарства земельні ділянки площею 6,7 га та віднесено їх до земель запасу сільської ради.

ОСОБА_1 надано із земель запасу земельну ділянку площею 0,1930 га для будівництва та обслуговування жилого будинку на ділянці «Вишня».

20 серпня 2003 року ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на землю серії ІФ № 014217 на земельну ділянку площею 0,1930 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в с. Поляниці Яремчанської міської ради Івано-Франківської області кадастровий номер 2611092001220020050. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 000038.

У подальшому 17 лютого 2006 року ОСОБА_1 відчужила належну їй земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001220020050 на користь ОСОБА_2 , яка продала земельну ділянку ТОВ «Скорзонера».

Відповідно до протоколу загальних зборів ТОВ «Скорзонера» від 10 серпня 2016 року, протоколу загальних зборів ТОВ «Буковель» від 10 серпня 2016 року № 11/2016 та акта приймання-передачі нерухомого майна від 10 серпня 2016 року № 10/08/2016-1 земельна ділянка площею 0,1930 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:0050, зареєстрована на праві приватної власності за ТОВ «Буковель» на підставі рішення приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріса І. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30938755 від 15 серпня 2016 року.

У лютому 2004 року начальником напрямку спецпідрозділу Управління служби безпеки Українив Івано-Франківській області була порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру та Яремчанського міського управління земельними ресурсами за ознаками злочину, передбаченого статтею 364 КК України, за фактом незаконного вилучення та безоплатної передачі у приватну власність 13,1428 га земель рекреаційного призначення у с. Поляниці.

15 березня 2004 року слідчим розпочато досудове розслідування у кримінальній справі № 248436 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії, кадастру, Яремчанського управління земельних ресурсів при передачі на протязі 2002-2003 років у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків 64 громадянам загальною площею 13,1 га на землях рекреаційного призначення, за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 364 КК України.

23 березня 2004 року слідчим порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 364 КК України, за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002-2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Вказану кримінальну справу об`єднано в одне провадження із кримінальною справою № 248436.

21 вересня 2004 року начальником відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області порушено відносно ОСОБА_3 кримінальну справу № 248436 за ознаками злочинів, передбачених частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366 КК України, за фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3 714 997 грн без відшкодування держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень в сумі 1 432 753,24 грн, незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради від 14 лютого 2002 року № 4, від 12 вересня 2002 року № 32, від 10 жовтня 2002 року № 36, від 15 листопада 2002 року № 40, від 13 лютого 2003 року № 6, від 10 липня 2003 року № 27, які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про нібито колегіальне вирішення членами виконкому даних питань.

Постановою слідчого від 25 березня 2005 року ДП «Ворохтянське лісове господарство» визнано цивільним позивачем у кримінальній справі № 248436 про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 статті 365, частиною 4 статті 190, частини 2 статті 364, частини 2 статті 366 КК України. Згідно поданої позовної заяви розмір завданих збитків визначено у сумі 6 944 718,90 грн.

07 лютого 2005 року прокуратурою Івано-Франківської області були внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 14 лютого 2002 року № 4, від 12 вересня 2002 року № 32, від 10 жовтня 2002 року № 36, від 15 листопада 2002 року № 40, від 13 лютого 2003 року № 6, від 10 липня 2003 року № 27 в частині пунктів щодо вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського лісового господарства земельних ділянок лісового фонду та віднесення їх до земель запасу сільської ради із зміною їх цільового призначення на землі житлової та громадської забудови.

01 березня 2005 року прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, який в подальшому був реорганізований у Державне агентство лісових ресурсів України, та ДП «Ворохтянське лісове господарство» зверталася до господарського суду Івано-Франківської області із позовом про визнання недійсними пунктів 5, 6, 7 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 12 вересня 2002 року № 32. Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області суду від 10 травня 2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30 червня 2005 року, позов залишено без розгляду (справа № А-5/79).

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 10 травня 2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 червня 2005 року, залишено без розгляду позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 10 липня 2003 року № 27 (справа № А-5/78).

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року (справа № 1-6/11, провадження № 1/341/6/15) відповідно до статті 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за вчинення злочинів, передбачених частиною 3 статті 28, частиною 1 статті 366, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 364, частиною 3 статті 28, частиною 1 статті 366 КК України, ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених частиною 3 статті 28, частини 1 статті 366, частини 3 статті 28, частини 2 статті 364 КК України, ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених частини 3 статті 28, частини 1 статті 366, частини 3 статті 28, частини 2 статті 364 КК України, ОСОБА_6 за вчинення злочину, передбаченого частини 3 статті 28 частини 1 статті 366 КК України. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Верховний Суд сформував сталу практику в аналогічних справах за позовамипрокурора щодо повернення державі (територіальній громаді) земельної ділянки, отриманої з порушенням законодавства та відчуженої на користь третіх осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

Власник із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 (пункт 9.47) та інших).

Утих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а скасування рішення чи запису про проведену державну реєстрацію права не є належним способом захисту порушеного права. У такому випадку державний реєстратор здійснює відповідну реєстраційну дію на підставі рішення суду про витребування майна.

У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органівдержавної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Оскільки вимога про визнання наказів Головного управління Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способомзахисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельноїділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними таскасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Враховуючи викладене, власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), згідно з яким вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові вказала на те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Враховуючи зазначене, а також те, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 2611092001:22:002:0050, площею 0,1930 га, зареєстрована на праві приватної власності за ТОВ «Буковель», Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав шляхом визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку першого набувача землі ( ОСОБА_1 ), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

У пункті 11.10 постанови від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

У цій справі права позивача на земельну ділянку порушує не сам державний акт на землю першого набувача землі, а обставини її отримання з порушенням закону та відчуження у подальшому ТОВ «Буковель», тому ефективним способом захисту права власності є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на земельну ділянку.

У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку суди відмовили внаслідок правильного застосування норм матеріального права та відповідно з практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги про те, що повернення земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу, є неможливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивача, безпідставні, з огляду на таке.

Для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин в справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами в справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

З метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено в пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 в справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 466/3737/18 (провадження № 61-3224св21), на яку посилається заявник, Верховний Суд виснував про відмову в позові про витребування земельної ділянки, зазначивши, що повернення спірної земельної ділянки не є можливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивачки.Встановивши, що первинною підставою набуття права власності на спірну земельну ділянку є рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів та державний акт на право приватної власності на землю, які є чинними, колегія суддів суду касаційної інстанції виснувала про відмову в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивачка неправильно обрала спосіб захисту свого порушеного права, а саме, не оспорила первинну підставу вибуття спірної земельної ділянки із її володіння.

Наведений висновок суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду про те, що для витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16, від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19, від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20, від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 та інші).

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 521/21255/13-ц, від 22 вересня 2022 року в справі № 462/5368/16-ц, від 26 жовтня 2022 року в справі № 201/13239/15-ц, від 14 червня 2023 року в справі № 448/362/22).

Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (схожий за змістом правовий висновок міститься у її постановах від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 10 листопада 2021 року в справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21), від 08 серпня 2023 року в справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22), від 04 жовтня 2023 року в справі № 906/1026/22 (провадження № 12-33гс23)).

Отже, постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 466/3737/18 (провадження № 61-3224св21) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

У постанові від 12 червня 2023 року в справі № 388/1347/20 (провадження № 61-13009св22) Верховний Суд розглядав позов про усунення перешкод у користуванні будинковолодінням шляхом визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю суміжного землекористувача, якому в приватну власність передано земельну ділянку, частина якої знаходиться під її будинком та іншими надвірними спорудами.

Таким чином, порівнювані правовідносини різняться підставами позову, що вказує на відмінність норм, які вирішують спір. Тому посилання на постанову Верховного Суду від 12 червня 2023 року в справі № 388/1347/20 (провадження № 61-13009св22) є нерелевантним.

З аналогічних підстав відхиляються посилання заявника на висновки Верховного Суду в постанові від 20 липня 2022 року в справі № 683/2422/19 (провадження № 61-13607св21), в якій підставою визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю суміжного землекористувача вказано, що межі сусідньої земельної ділянки накладаються на земельну ділянку позивачки.

Постановою Верховного Суду від 22 червня 2022 року в справі № 545/1575/21 (провадження № 61-4168св22) відмовлено у позові про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на землю з підстав неналежності відповідача в справі, тому висновок у цій постанові не є висновком Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Стосовно закриття провадження у частині вимог до ТОВ «Буковель», необхідно зазначити таке.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції, закрив провадження в частині позовних вимог до ТОВ «Буковель», чим порушив правила інстанційної юрисдикції, адже позовні вимоги є взаємопов`язаними та нерозривними між собою. Вимога до ТОВ «Буковель» про повернення земельної ділянки є похідною від основної - визнання недійсним державного акта. Правовідносини у цій справі не є господарськими, що виключає можливість розгляду спору в порядку господарського судочинства.

Позивач просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 20 серпня 2003 року серії ІФ № 014217, виданий ОСОБА_1 , та витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Буковель» земельну ділянку, яка розташована в урочищі «Вишня» в с. Поляниці, у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Статтею 19 ЦПК України у чинній редакції встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України 2004 року в редакції, яка діяла під час розгляду справи судом першої інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України в чинній редакції господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

У пункті 6 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, яка діяла під час розгляду справи судом першої інстанції, вказано, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав (крім винятків, передбачених пунктом 1 цієї частини); справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Спір у цій справі в частин позовних вимог про витребуванняземельної ділянки з чужого незаконного володіння ТОВ «Буковель» у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» є спором про стверджуване порушення права та законного інтересу держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» як постійного користувача землі з боку юридичної особи.

Суди встановили, що ОСОБА_1 відчужила належну їй земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001220020050 на користь ОСОБА_2 , яка продала земельну ділянку ТОВ «Скорзонера». Відповідно до протоколу загальних зборів ТОВ «Скорзонера» від 10 серпня 2016 року, протоколу загальних зборів ТОВ «Буковель» від 10 серпня 2016 року № 11/2016 та акта приймання-передачі нерухомого майна від 10 серпня 2016 року № 10/08/2016-1 земельна ділянка площею 0,1930 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:0050, зареєстрована на праві приватної власності за ТОВ «Буковель» на підставі рішення приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріса І. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30938755 від 15 серпня 2016 року.

Тобто, ТОВ «Буковель» використовує спірну земельну в господарській діяльності й це майно входить до активів господарського товариства.

Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням характеру правовідносин у цій справі, предмет спору та з`ясовані судами обставини, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано виснував про закриття провадження в справі в частині позовних вимог до ТОВ «Буковель».

Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), постановахВерховного Суду від 27 березня 2024 року в справі № 369/473/15-ц(провадження № 61-5275св22), від 31 січня 2024 року в справі № 569/19798/20(провадження № 61-3534св22), постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22) та підтверджено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2024 року в справі № 676/180/20 (провадження № 14-16цс24).

У постанові від 01 жовтня 2019 року в справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18) за позовом Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Броварської міської ради до Головного управління Держгеокадастру в Київській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інтер-профіт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інтер-кастомс», Публічного акціонерного товариства «Банк «Михайлівський» про визнання недійсними наказів та договорів іпотеки, витребування земельних ділянок, на яку посилається колегія суддів в ухвалі про передачу справи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога про визнання недійсними наказів ГУ Держземагентства у Київській області від 24 липня 2013 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність 48 фізичним особам не є нерозривно пов`язаною з іншими вимогами у цій справі, в тому числі з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, такі вимоги можуть розглядатися в межах різних проваджень.

Отже, висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року в справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18), правовідносини у якій є подібними до правовідносин у цій справі, підтверджують те, що вимоги позову про скасування наказів, договорів (а в цій справі - державного акта на землю) та витребування земельної ділянки не є нерозривно пов`язаними між собою, тому можуть розглядатися за правилами різних видів судових проваджень.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19) зазначено, що визнання недійсним рішення ради про передачу у власність земельної ділянки не є ефективним способом захисту позивача, зокрема задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння земельною ділянкою, тому така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та такі вимоги не повинні розглядатися в межах одного провадження.

Зазначене спростовує доводи заявника про те, що позовні вимоги в справі нерозривно пов`язані між собою підставою виникнення, а тому їх необхідно розглядати в межах одного провадження в порядку цивільного судочинства.

Фактичною метою пред`явлення прокурором позову є витребування земельної ділянки на користь ДП «Ворохтянське лісове господарство»як постійного користувача, а тому вимога про витребування землі є основною, а не похідною, як зазначає заявник.

Задоволення позовних вимог позивача щодо визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку не призведе до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема, повернення у володіння або користування спірної земельної ділянки. Тобто в справі відсутня ознака «пов`язаності» кількох позовних вимог.

Позивач має звернутися саме з позовом про витребування земельної ділянки та заявити його в порядку господарського судочинства до ТОВ «Буковель», у зв`язку з чим оскаржувана постанова апеляційного суду не порушує права позивача на судовий захист.

Стосовно посилань заявника на практику Верховного Суду щодо визначення юрисдикції спору, необхідно зазначити таке.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин в справі(висновки Верховного Суду в постанові від 05 серпня 2021року в справі № 199/6042/19).

Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог (висновки Верховного Суду в постанові від 18 травня 2022 року в справі № 932/13956/20).

У постанові Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі № 904/2720/22 зазначено, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 904/1083/18 та постановах Верховного Суду від 06 червня 2023 року в справі № 920/277/22, від 10травня 2023 року в справі № 920/343/22, від 10травня 2023 року в справі № 920/155/22.

Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких передбачено в порядку іншого судочинства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 травня 2023 року всправі № 920/225/22, від 23 травня 2023 року в справі № 925/352/22, від 21 січня 2020 року в справі № 922/807/19, від 23червня 2021 року в справі № 917/1372/20.

У постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року в справі № 910/13049/22 вказано, що для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 904/1083/18.

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (зокрема, постанови від 12жовтня 2022 року в справі №183/4196/21, від 08 червня 2022 року в справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року в справі № 641/5523/19 та інші).

Наведені висновки в частині загального правового регулювання підстав розмежування юрисдикції судів застосовні до цієї справи та дотримані апеляційним судом.Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Щодо доводів касаційної скарги стосовно позовної давності, Верховний Суд не розглядає їх з огляду на те, що провадження в справі в частині вимог про витребування земельної ділянки, щодо яких, зокрема, заявлена позовна давність, закрито, тобто в цій частині по суті справу не переглядав апеляційний суд та, відповідно, не переглядає Верховний Суд.

У позові про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку відмовлено за неналежністю обраного способу захисту права, що є самостійною підставою відмови у позові незалежно від позовної давності.

Інші доводи касаційної скарги на висновки судів не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог(частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Щодо клопотання про розгляд справи з участю Івано-Франківської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора та сторін в справі

Заявник у касаційній скарзі просив повідомити Івано-Франківську обласну прокуратуру, Офіс Генерального прокурора та сторони про дату, час та місце розгляду справи.

Розгляд цієї справи здійснюється Верховним Судом в попередньому судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Тобто попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року в справі Axen v. Germany, заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року в справі Varela Assalino contre le Portugal, заява № 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року в справі Ekbatani v. Sweden, заява № 10563/83, зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Оскільки попередній розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, Верховний Суд в справі, що переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, у задоволенні відповідного клопотання варто відмовити.

Керуючись статтями 141, 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання заступника прокурора Івано-Франківської області Стефанця Василя Михайловича про розгляд справи з участю Івано-Франківської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора та сторін в справі відмовити.

Касаційну скаргузаступника прокурора Івано-Франківської області Стефанця Василя Михайловича залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко Є. В. Петров