Ухвала

від 03.06.2024 по справі 949/1459/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

03 червня 2024 року

м. Київ

справа № 949/1459/22

провадження № 61-7111 ск 24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Пророка В. В., перевіривши касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подані їх представником ОСОБА_3 , на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 18 січня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Дубровицької міської ради, співвідповідача виконавчого комітету Дубровицької міської ради Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 - Служба у справах дітей Дубровицької міської ради Рівненської області про визнання протиправними та скасування рішення, встановлення опіки та призначення опікуна та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , співвідповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , треті особи - Дубровицька міська рада, Служба у справах дітей Дубровицької міської ради про відібрання малолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

1. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною позовною заявою, в якій просила: 1) визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Дубровицької міської ради №175 від 15 вересня 2022 року про встановлення опіки над дітьми-сиротами ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та призначення опікуном дітей ОСОБА_4 ; 2) встановити опіку над малолітніми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , призначивши їх опікуном ОСОБА_1 ; 3) відібрати малолітню ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від ОСОБА_4 та в цій частині рішення суду допустити до негайного виконання; 4) зупинити виконання (дію) рішення виконавчого комітету Дубровицької міської ради №175 від 15 вересня 2022 року про встановлення опіки над дітьми-сиротами ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та призначення опікуном дітей ОСОБА_4 до моменту набрання рішення суду законної сили.

2. У грудні 2022 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позов до ОСОБА_1 , в якому просила відібрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , опікуном якої вона є, у осіб, які її незаконно утримують - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , які проживають у приватному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та передати дитину їй.

3. Дубровицький районний суд Рівненської області рішенням від 18 січня 2024 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_4 задовольнив, відібрав ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , опікуном якої є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від сім`ї ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , які проживають за адресою: АДРЕСА_2 , та передав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

4. Рівненський апеляційний суд постановою від 18 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - адвоката Ошурка Й. М., представника ОСОБА_5 - адвоката Ошурка Й. М. залишив без задоволення, а рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 18 січня 2024 року - без змін.

5. У травні 2024 року до Верховного Суду надійшли аналогічні за змістом касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подані їх представником ОСОБА_3 , на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 18 січня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року, в якій скаржники просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов та у задоволенні зустрічного позову відмовити.

6. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження рішень суду першої та апеляційної інстанції заявники посилаються на пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема у постанові від 07 січня 2024 року у справі № 338/505/22, а також на те, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України, зокрема те, що оскаржувані судові рішення спрямовані на порушення прав та законних інтересів малолітніх дітей-сиріт, не враховують їхніх інтересів, а обґрунтування судових рішень фактично зводяться до спору за майно.

7. Перевіривши доводи касаційних скарг та оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про повернення касаційних скарг з огляду на таке.

8. Законом України № 460-IX від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» за поданням Президента України ОСОБА_8 були суттєво обмежені повноваження Верховного Суду щодо відкриття касаційного провадження. Закон набрав чинності 08 лютого 2020 року.

9. Так, якщо до зазначених змін частина друга статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачала, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, то зазначеним законом частина друга статті 389 ЦПК України викладена в новій редакції.

10. Починаючи з 08 лютого 2020 року учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, які не підлягають касаційному оскарженню, з підстави неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

10.1. якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

10.2. якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

10.3. якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

10.4. якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

11. Неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права без наведення визначених випадків є підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України:

11.1. ухвал суду першої інстанції, вказаних у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку;

11.2. ухвал суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал.

12. Пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України вимагає, щоб у касаційній скарзі повинно, зокрема, бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

13. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

14. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

15. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

16. Тобто у касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтовано (мотивовано) наявність цієї підстави (підстав).

17. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій та судочинство визначаються виключно законами України.

18. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України визначає, що основними засадами судочинства, зокрема, є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

19. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово підкреслював, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - ЄКПЛ) суд має бути «встановлений законом», що відбиває принцип верховенства права, який є невід`ємною складовою системи захисту, встановленої ЄКПЛ та Протоколами до неї.

20. Передусім зазначена вимога має тлумачитися буквально з точки зору наявності правової основи існування суду, адже метою її закріплення у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ є необхідність забезпечення того, щоб організація судової системи у демократичному суспільстві регулювалася саме законом, ухваленим парламентом, особливо в державах, де право є кодифікованим. «Закон» у розумінні пункту 1 статті ЄКПЛ включає передусім законодавство, прийняте для встановлення та визначення компетенції судових органів.

21. Фраза «встановлений законом» охоплює не лише правову основу існування «суду», однак і дотримання судом правил, якими він має керуватися. Компетенційна складова «суду, встановленого законом» відбиває, зокрема використання судом при розгляді та вирішенні справ виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством.

22. Тож відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вихід суду за межі повноважень, встановлених законом, порушує компетенційну складову поняття «суд, встановлений законом», гарантованого у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ.

23. Отже виключно законом України, ухваленим Верховною Радою України, можуть визначатися випадки та підстави касаційного провадження; у Верховного Суду відсутні підстави відступавати від приписів закону, крім окремих виключних випадків, коли пряме виконання приписів закону в обставинах конкретної справи не поставить під загрозу порушення саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ.

24. Крім цього, частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими з чого вбачається, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має суттєве значення.

25. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 визначаючи критерій подібності правовідносин вказала на те, що спільність, подібність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, тобто взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Тому для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вживається термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України), таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

26. Оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників є основним, а два інші - додатковими, на що вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.

27. Подібність спірних правовідносин, виявлену одночасно за трьома критеріями, можна кваліфікувати як тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього), що не вимагає процесуальний закон.

28. Якщо вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то такий підхід звузив би роль Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).

29. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, та порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій). Лише у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, установити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

30. Разом з тим в касаційних скаргах заявники не обґрунтовують в чому полягає подібність правовідносин у цій справі та справі № 338/505/22, на правові висновки Верховного Суду у якій посилаються касатори. На думку ж Верховного Суду такі правовідносини не є подібними, фактичні обставини справи № 949/1459/22 та у наведеній заявниками справі не є однаковими.

31. Формальне ж посилання заявниками на неврахуваннями судами першої та апеляційної інстанцій інтересів малолітніх дітей - сиріт є неналежним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, а вказує лише на її незгоду з цими судовими рішеннями.

32. Верховний Суд звертає увагу скаржників на те, що належним зазначенням підстави касаційного оскарження судових рішень є посилання в касаційній скарзі на відповідний пункт (1-4) частини другої статті 389 ЦПК України, з наведенням його змісту та з викладенням належного обґрунтування відповідної підстави касаційного оскарження.

33. Пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

34. Таким чином, оскільки в касаційній скарзі не підтверджуються підстави касаційного оскарження, на які посилаються заявники, скарги підлягають поверненню особам, які їх подали.

35. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

1. Повернути касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подані їх представником ОСОБА_3 , на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 18 січня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Дубровицької міської ради, співвідповідача виконавчого комітету Дубровицької міської ради Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 - Служба у справах дітей Дубровицької міської ради Рівненської області про визнання протиправними та скасування рішення, встановлення опіки та призначення опікуна та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , співвідповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , треті особи - Дубровицька міська рада, Служба у справах дітей Дубровицької міської ради про відібрання малолітньої дитини.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. В. Пророк