Постанова

від 03.06.2024 по справі 520/28945/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 р. Справа № 520/28945/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 (ухвалене суддею Зокіною Ю.В.) по справі № 520/28945/23

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області, в якому просив: визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни; зобов`язати Управління соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Одночасно апелянт зазначив, що на момент отримання травми позивач був особою з числа військовослужбовців діючої армії, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), у зв`язку із чим відповідачем протиправно відмовлено у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема особи з числа військовослужбовців діючої армії, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), якою позивач і являється.

Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 15.07.2000 по 19.07.2010, що підтверджується копіями військового квитка та послужного списку.

З 24.06.2005, згідно наказу Міністра оборони України від 24.06.2005 № 344 позивачу присвоєно спеціальне звання лейтенант та призначено на службу до НОМЕР_1 зенітної ракетної бригади повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ПС ЗСУ.

Наказом Командувача ПС ЗСУ від 28.04.2010 № 192 позивача звільнено з військової служби.

Наказом командира в/ч НОМЕР_2 від 19.07.2010 № 151 позивача виключено зі списків особового складу та проведено розрахунок при звільненні.

Під час проходження військової служби позивачем отримано закриту черепно-мозкову травму, забої м`яких тканин голови, які призвели до захворювань: фібрілярно-протоплазматичної астроцитоми правої лобно-скронево-тім`яної ділянки з приводу чого проведено низку оперативних втручань та променеву терапію; симптоматичної епілепсії з первинними генералізованими та парціальними судомними нападами; кісткового дефекту правої лобно-скронево-тім`яної ділянки.

Травма, ТАК, ПОВ`ЯЗАНА З ВИКОНАННЯМ ОБОВ`ЯЗКІВ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ. Зазначене відображене у витягу з протоколу засідання відповідної ВЛК № 649 від 22.03.2023.

Згідно довідок МСЕК Серії 12ААВ № 689319, та Серія 12ААА № 052963, позивачу встановлено першу групу інвалідності, яка виникла внаслідок травми, яка ТАК, ПОВ`ЯЗАНА З ВИКОНАННЯМ ОБОВ`ЯЗКІВ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ, зі встановленням ступеню втрати працездатності 90% з 09.05.2023

З 29.09.2023 позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області як отримувач пенсії по інвалідності, що вбачається з довідки № 3717 від 06.10.2023.

Позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області з заявою про встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачу відповідного посвідчення.

Листом № 06-23/4398 від 29.08.2023 відповідач повідомив про відсутність підстав для задоволення заяви позивача через те, що травма позивача та супутні їй захворювання не були набуті під час захисту Батьківщини чи участі у бойових діях

Позивач не погодився з вищезазначеною відмовою відповідача та звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач став особою з інвалідністю першої групи внаслідок травми, отриманої 18.10.2008, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, а не в складі діючої армії та флоту, а також не внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди,з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами. Травма, яку отримав позивач та внаслідок якої встановлено інвалідність, не пов`язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. № 3551-XII (в подальшому - Закон № 3551-XII).

Відповідно до ст. 4 Закону № 3551, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Статтею 4 Закону № 3551 визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначається Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (в подальшому - Порядок № 302, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 2 Порядку № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Згідно із абз. 3 п. 3 Порядку № 302, особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни".

Абзацом 2 пункту 7 Порядку № 302 визначено, що Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, зокрема, видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до п. 10 Порядку № 302, "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Судовим розглядом встановлено, що позивач на час отримання травми мав статус військовослужбовця та проходив військову службу.

Відповідно до ч. 1 ст. 7Закону № 3551,до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що для визначення права на встановлення статусу «особа з інвалідністю внаслідок війни» підлягає встановленню те, що, по-перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, та, по-друге: такі особи стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Згідно із вироком від 02.03.2009 Військового місцевого суду Черкаського гарнізону, 18.10.2008 року підлеглі позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , знаходячись у стані алкогольного сп`яніння та, будучи невдоволеними зауваженнями позивача з приводу обставин неналежного несення ними служби, заподіяли до останнього насильство у вигляді побоїв та забоїв м`яких частин потиличної ділянки голови, грудної клітки. Події відбулися біля чергового приміщення автопарку № 2 військової частини НОМЕР_2 .

У витязі з протоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців від 22.03.2023 № 649 вказано, що отримана позивачемТРАВМА, ТАК, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Згідно із довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААВ № 689319, за результатами повторного огляду 11.08.2023 позивачу встановлена перша група інвалідності з 09.05.2023, ТРАВМА, так пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. Група інвалідності встановлена безтерміново.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач став особою з інвалідністю першої групи внаслідок травми, отриманої 18.10.2008, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, а не в складі діючої армії та флоту, а також не внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди,з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами. Тобто, травма, яку отримав позивач та внаслідок якої йому встановлена інвалідність, не пов`язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволенні позовних вимог, а саме для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 824/32/19-а, від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18-а, від 18.11.2020 у справі № 1140/2362/18, та від 02.04.2021 р. у справі № 0540/9350/18-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводів апеляційної скарги, що в контексті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни прирівнюються й особи, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час виконання обов`язків військової служби, а тому якщо особа отримала інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, така особа належить до інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки статтею 7 Закону № 3551-XIІ встановлено, що належність до осіб з інвалідністю внаслідок війни передбачає наявність прямо передбачених вказаною нормою певних обставин (отримання поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, в районі воєнних дій, участю в бойових діях у мирний час, тощо), а не отримання травми, як в даному випадку, лише при виконанні обов`язків військової служби без вказаних із цією статтею обставин. Доказів наявності обставин, передбачених ст. 7 Закону № 3551-XIІ матеріали справи не містять, у зв`язку з чим позивач не може вважатися особою з інвалідністю внаслідок війни» та не має права на отримання «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни».

Також суд апеляційної інстанції вважає повилковими посилання апелянта на рішення Київського окружного адміністративного суду, оскільки, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому відповідно практика Київського окружного адміністративного суду України не є обов`язковою для врахування судом у цій справі. З урахуванням зазначеної норми КАС України, застосуванню в спірних правовідносинах підлягають наведені вище судом останні правові позиції Верховного Суду.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 по справі № 520/28945/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич