Ухвала

від 27.05.2024 по справі 160/19794/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

27 травня 2024 року

м. Київ

справа №160/19794/23

адміністративне провадження № К/990/17506/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Коваленко Н.В.,

суддів: Бучик А.Ю., Стрелець Т.Г.,

перевіривши касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення гарантованої суми відшкодування,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом (депозитом) за договором банківського вкладу №77513 від 11.02.2015 у розмірі 140000 грн за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2023, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.04.2024, адміністративний позов задоволено.

Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.04.2024 стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу правову допомогу у розмірі 5000 грн.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.

Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить суспільний інтерес та має виняткове значення.

Проте обґрунтування касаційної скарги не дають підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Щодо порушення норм процесуального права, заявник наголошує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду у справах №340/2823/21 від 07.07.2023 та №160/19794/23 від 30.10.2023. Скаржник зазначає, що всупереч нормам частини сьомої статті 139 КАС України позивачем не було надано доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в межах строку, встановленого КАС України. Незважаючи на наявну можливість вчасного їх подання, враховуючи їх наявність ці докази були подані вже після прийняття рішення по справі.

З огляду на вказані доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Верховний Суд у постанові від 21.10.2021 у справі № 620/2936/20 зазначив, що правила подання до закінчення судових дебатів у справі доказів на підтвердження понесених сторонами судових витрат установлюються у випадку, коли справа слухається у відкритому судовому засіданні. В іншому випадку, коли справа призначається до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, для вирішення судом питання розподілу судових витрат у справі достатнім буде зазначити про ці докази у прохальній частині позовної заяви або ж надати їх протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (за умови попередження про це до прийняття рішення по суті).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що судове рішення було доставлено до електронного кабінету представнику позивача 17.01.2024. В цей же день представником було подано заяву про ухвалення додаткового рішення про вирішення питання про відшкодування витрат на правову допомогу. На підтвердження понесених витрат до заяви додано договір про надання правничої (правової) допомоги, Додаток №1 - де вказана вартість наданих послуг за договором, акт про виконаних робіт (наданих послуг) за договором. Також в тексті позовної заяви позивачем було зазначено про попередній орієнтовний розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи викладене, Суд вважає безпідставним посилання скаржника на висновки Верховного Суду у справах № 340/2823/21 від 07.07.2023 та №160/19794/23 від 30.10.2023, оскільки позивачем були подані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в межах строку, встановленого статтею 139 КАС України.

Також скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 08.02.2018 у справах №308/3282/15-ц, від 14.02.2018 у справі №761/20903/15-ц, №553/2630/15-ц, від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16, від 14.02.2021 у справі №553/2630/15-ц щодо неможливості стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Проте Суд не бере до уваги вказаний аргумент скаржника, оскільки Верховний Суд у постанові від 18.08.2021 у справі № 810/449/16 сформулював висновок наступного змісту:

«..оскільки відповідачем у цій справі є уповноважена особа, яка в силу приписів Закону N 4452-VI є працівником Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку, то понесені витрати на сплату судового збору належить стягнути саме з Фонду як суб`єкта владних повноважень…»

Також Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки вони носять загальний характер, який притаманний кожній аналогічній справі.

Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Скаржником не наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань щодо винятковості цієї справи не наводить.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення гарантованої суми відшкодування.

2. Надіслати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Суддя А.Ю. Бучик

Суддя Т.Г. Стрелець