Постанова

від 28.05.2024 по справі 916/4053/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4053/23

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Акціонерного товариства комерційного банку Приватбанк: не з`явився

від Селянського (фермерського) господарства Бородатого Василя Федоровича: не з`явився

від ОСОБА_1 : не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку Приватбанк

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суддя в І інстанції Малярчук І.А.,

у справі №916/4053/23

за позовом: Акціонерного товариства комерційного банку Приватбанк

до відповідачів:

1.Селянського (фермерського) господарства Бородатого Василя Федоровича

2. ОСОБА_1

про стягнення 3 202 683,33 грн

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року від Акціонерного товариства комерційного банку Приватбанк (АТ КБ «Приватбанк») до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява до Селянського (фермерського) Бородатого Василя Федоровича (відповідач-1) та ОСОБА_1 (відповідач-2), в якій позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за тілом кредиту у розмірі 1 500 000 грн, заборгованість за процентами у розмірі 202 683,33 грн, заборгованість перед державою за зворотною вимогою за сплаченою гарантією у розмірі 1 500 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачами умов кредитного договору №25425350-КД-1 від 12.05.2022.

Одночасно з позовною заявою від Акціонерного товариства комерційного банку Приватбанк надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , а саме: за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 838972732112; житловий будинок загальною площею (кв.м): 109.3, житлова площа (кв.м): 69.7; із господарськими будинками та спорудами: А з прибудовами а та а1, верандою а3, ганками а4 та а5, погріб під частиною будівлі під-а, сарай Б, сарай В, убиральня Т, колодязь питний к, огорожа №1, ворота №2, вимощення №3, розташованого за адресою АДРЕСА_1 .

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що Селянське (фермерське) господарство ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно несуть відповідальність за довготривале невиконання грошових зобов`язань за кредитним договором №25425350-КД-1 від 12.05.2022, у зв`язку з чим у позивача відсутні підстави вважати, що відповідачем будуть припинені недобросовісні дії щодо невиконання обов`язків перед ним. Наразі заборгованість відповідача становить 1 702 683,33 грн перед АТ КБ Приватбанк та 1 500 000 грн перед державним бюджетом. У зв`язку з чим, позивач вбачає підстави задля ефективного захисту порушених прав забезпечити позов шляхом накладання арешту на зазначені будівлі та споруди.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 у справі №916/4053/23 відмовлено у задоволенні заяви Акціонерного товариства комерційного банку Приватбанк про забезпечення позову.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на існуючі взаємовідносини сторін, позивачем необґрунтовано, не відображено в заяві майновий стан боржників, виявлене майно останніх при цьому в першу чергу коштів, а в разі їх недостатності іншого майна) та не надано, як до позовної заяви, так і до заяви про забезпечення позову, з цього приводу жодних доказів щодо підтвердження відсутності коштів та майна саме відповідача-1 Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 , натомість, заявлено вимогу стосовно накладення арешту на нерухоме майно поручителя за кредитним договором ОСОБА_1 . Разом з цим, накладення арешту на майно боржника відбувається виключно у розмірі суми стягнення, що позивачем також не зазначено, як і не обґрунтовано співвідношення даного нерухомого майна з ціною позову. До того ж, договором поруки №25425350-ДП-1/1 від 12.05.2022 не передбачено майнової поруки, тобто вказаним нерухомим майном ОСОБА_1 не було забезпечено виконання зобов`язання за кредитним договором №25425350-КД-1 від 12.05.2022, з огляду на що позивачем не взято до уваги дану обставину та необґрунтовано розумність та адекватність заявленого засобу забезпечення позову.

12.04.2023 від Акціонерного товариства комерційного банку Приватбанк на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга, в якій скаржник просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 у справі №916/4053/23 скасувати, заяву про забезпечення позову задовольнити.

Зокрема, скаржник зазначає, що позовна заява містить вимоги про стягнення коштів з двох боржників, які відповідають за зобов`язання солідарно. Позивач, на власний розсуд, має право просити Суд застосувати заходи забезпечення позову до будь-кого з цих боржників. Процесуальний закон не містить вимог, що звертатись з такою вимогою до поручителя можна лише за відсутності коштів чи іншого майна у позичальника. Процесуальний закон взагалі не визначає підстави виникнення зобов`язань (з кредитного договору, чи з договору поруки). Важливо саме право кредитора пред`явити обґрунтовану вимогу до відповідача.

Вказує, що інформація щодо наявності коштів на рахунках є банківською таємницею і пересічний заявник нею не володіє та доступу до неї не має. При цьому боржники можуть мати рахунки в різних банках, тому навіть для АТ КБ ПриватБанк, як фінансової установи, вимога заявлена судом, щодо зазначення інформації про наявність чи відсутність коштів у боржників, не може бути виконана з об`єктивних причин. Ціна позову в цій справі становить 3 202 683,33 грн, на що є неодноразові посилання в тексті заяви про забезпечення позову, тому очевидно, що заявник просить накласти арешт на майно саме в розмірі суми заявленої до стягнення - у межах суми позову.

Від Міністерства фінансів України надійшов відзив, в якому останнє повністю погоджується з позицією АТ КБ «Приватбанк» щодо недобросовісної поведінки Відповідача-1 при виконанні договірного зобов`язання та звертає увагу Суду, що Відповідачем-1 не вживались дії щодо погашення заборгованості за договором, а поведінка Відповідача-1 свідчить про ухилення від виконання взятих на себе зобов`язань

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу №916/4053/23 до розгляду на 28.05.2024 о 12:45.

В судовому засіданні 28.05.2024 учасники справи участі не приймали, про дату ,час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників учасників справи за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду заяви по суті.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Отже, накладення арешту в межах ціни позову на майно відповідача, що належать або підлягають передачі або сплаті цьому товариству і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним з визначених законом способів забезпечення позову.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №916/2364/20).

Предметом позову у цій справі є вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1 500 000 грн, заборгованості за процентами у розмірі 202 683,33 грн, заборгованості перед державою за зворотною вимогою за сплаченою гарантією у розмірі 1 500 000 грн у зв`язку з невиконанням відповідачами умов кредитного договору №25425350-КД-1 від 12.05.2022 в частині сплати.

За твердженням позивача, відповідач тривалий час не виконує взяті на себе зобов`язання за укладеним з позивачем кредитним договором, не здійснює щомісячні погашення кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість на момент подачі позову у загальному розмірі 3 202 683,33 грн.

За доводами позивача, останньому з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, у власності відповідача-2 виявлено майно, а саме: за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 838972732112; житловий будинок загальною площею (кв.м): 109.3, житлова площа (кв.м): 69.7; із господарськими будинками та спорудами: А з прибудовами а та а1, верандою а3, ганками а4 та а5, погріб під частиною будівлі під-а, сарай Б, сарай В, убиральня Т, колодязь питний к, огорожа №1, ворота №2, вимощення №3, розташованого за адресою Київська обл., м. Фастів, вулиця Маркса Карла, буд. 176.

Позивач у заяві про забезпечення позову зазначив, що у разі невжиття запропонованих останнім заходів забезпечення позову у цій справі цілком можливе відчуження відповідачем-2 об`єктів нерухомості й створення ситуації появи нових власників спірного об`єкта нерухомості, а відтак і нових судових спорів. Відчуження зазначеного майна на користь третіх осіб до моменту відкриття виконавчого провадження може унеможливити виконання рішення у цій справі.

Отже, на переконання заявника, матеріалами справи підтверджується наявність прямого зв`язку між запропонованими позивачем заходами забезпечення позову і предметом позову, існування реальної загрози зменшення майна відповідача, а також те, що такі заходи не матимуть своїм наслідком створення перешкод в користуванні майном поручителем, що унеможливлює нанесення будь-яких збитків відповідачу.

Дослідивши викладені заявником доводи, врахувавши наявність зв`язку між заявленим позивачем заходом забезпечення позову у виді накладення арешту на майно відповідача-2 в межах заявлених позовних вимог і предметом спору, співмірність і адекватність, апеляційний господарський суд вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, з огляду на таке.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.

Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 зазначив, що "…виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.

Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним".

При цьому, відступаючи від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, Верховний Суд у справі № 908/2382/21 зазначив, що можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

До вжиття заходів забезпечення позову у відповідача було нічим не обмежене право розпоряджатись належним йому майном, що само по собі є доказом необхідності забезпечення позову з майновими вимогами.

Відповідно до приписів ст. 236 ГПК України, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду щодо необхідності забезпечення позову про стягнення заборгованості шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно боржників.

Так, у постанові від 09.06.2023 у справі № 37з-23 Верховний Суд зазначив:

Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов, вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

Відповідно до ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відзив на апеляційну скаргу має містити: 1) найменування суду апеляційної інстанції; 2) ім`я (найменування), поштову адресу особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу, а також номер засобу зв`язку, адресу електронної пошти, - за наявності; 3) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги; 4) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу; 5) перелік матеріалів, що додаються. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. До відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Ухвалою суду від 07.05.2024 встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 22.05.2024 та роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 22.05.2024 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

Відповідачі не скористалися своїм правом, не надали до суду апеляційної інстанції відзивів на апеляційну скаргу, тобто не надали суду жодних доказів вартості належного відповідачу-2 майна, що позбавляє можливості встановити перевищення вартості арештованого майна в межах заявлених позовних вимог у сумі 3 202 683,33 грн.

Жодних доказів, що спростовували б викладену у зазначених відкритих джерелах інформацію про майновий стан відповідача, відповідачами не надано.

Отже, у разі пред`явлення позову до боржника про стягнення грошових коштів, накладення арешту на грошові кошти та майно у межах ціни позову забезпечує у майбутньому виконання рішення суду.

Натомість, у разі незабезпечення такого позову, боржник має право у будь-який момент відчужити належні йому грошові кошти та майно.

Наявність такого необмеженого права боржника розпоряджатись своїм майном само по собі вже є доказом необхідності забезпечення майнового позову кредитора в межах ціни цього позову.

У постанові від 04.04.2023 у справі № 915/577/22 Верховний Суд зазначив:

Посилання скаржника на те, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про намагання відповідача продати заставлене майно, знищити чи передати без згоди заставодержателя іншим особам, а також доказів, які б свідчили про нецільове використання відповідачем коштів, чи його намір взагалі не здійснювати погашення заборгованості за кредитним договором колегією суддів відхиляються, оскільки умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зазначено:

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача 2, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача щодо того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Бездіяльність відповідачів, яка виражається у невиконанні взятих на себе грошових зобов`язань, по суті є формою ухилення від виконання такого зобов`язання, яка свідчить про потенційну можливість ухилення останніх від виконання і судового рішення у разі задоволення позовних вимог Позивача.

Таким чином, судова колегія погоджується із аргументами скаржника, викладеними в апеляційній скарзі, що існують обґрунтовані сумніви щодо можливості реального виконання судового рішення у випадку стягнення з відповідачів заборгованості у сумі 3 202 683,33 грн у зв`язку з ігноруванням відповідачами свого обов`язку щодо сплати наявної заборгованості та беручи до уваги те, що між сторонами існує спір щодо повернення кредитних коштів, а виконання в майбутньому судового рішення у даній справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у відповідачів вказаної суми.

Також судова колегія зазначає, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).

Оскільки предметом спору є стягнення коштів в розмірі 3 202 683,33 грн, то накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, щодо яких, станом на день звернення з заявою про забезпечення позову, відсутні були обтяження, мінімально впливатиме на повсякденну роботу відповідача-2, не ускладнюючи, в тому числі, господарську діяльність відповідача-1 так і відповідача-2(поручителя).

Апеляційний господарський суд, зазначає, що з урахуванням характеру правовідносин, які склалися між сторонами, майнового характеру спору зі значною ціною позову такий вид забезпечення позову - накладення арешту на майно, що належить відповідачу-2 на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами та видом майна, в тому числі для одержання доходу з метою погашення боргу. При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власників, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Суд зазначає, що виконання в майбутньому судового рішення в справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у відповідачів присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

Можливість накладення арешту на майно, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову в справі про стягнення грошових коштів, відповідачі матимуть безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності в них грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Таким чином, з огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи, зважаючи на значну суму позову (3 202 683,33 грн), встановивши безпосередній зв`язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача та накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності відповідача-2.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви Позивача, про забезпечення позову у даній справі.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції при винесенні ухвали про відмову у забезпеченні позову належним чином не було з`ясовано обставини, з якими закон пов`язує можливість вжиття заходів забезпечення позову, а тому суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Позивача про накладення арешту на спірне нерухоме майно.

За таких обставин, враховуючи доводи заявника, наведені у заяві, з огляду на предмет та підстави позовних вимог, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що заява Позивача, про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно в межах суми позову підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду відповідно - скасуванню.

Розподіл сум судового збору здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи по суті, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 136-140, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку Приватбанк задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 у справі №916/4053/23 скасувати.

Заяву Акціонерного товариства комерційного банку Приватбанк про забезпечення позову задовольнити.

Накласти арешт в межах ціни позову на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , а саме: за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 838972732112; житловий будинок загальною площею (кв.м): 109.3, житлова площа (кв.м): 69.7; із господарськими будинками та спорудами: А з прибудовами а та а1, верандою а3, ганками а4 та а5, погріб під частиною будівлі під-а, сарай Б, сарай В, убиральня Т, колодязь питний к, огорожа №1, ворота №2, вимощення №3, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

Стягувач: Акціонерне товариство комерційного банку Приватбанк (01001, м. Київ, вулиця Грушевського, будинок, 1Д; код ЄДРПОУ: 14360570).

Боржники: Селянське (фермерське) господарство Бородатого Василя Федоровича ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 25425350); ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 ).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку в порядку та строки, передбачені статтями 287-288 ГПК України.

Дана постанова є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років із наступного дня після набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено 03.06.2024.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:І.Г. Філінюк

Н.М. Принцевська