Постанова

від 29.05.2024 по справі 917/1786/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року м. Харків Справа № 917/1786/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В.,

за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І.,

за участю:

від позивача Богонос В.А. на підставі Ордеру Серії АІ №1503206 від 07.03.2024;

від відповідача не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Полтава, (вх.№744 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 20.02.2024 у справі №917/1786/23 (суддя Ківшик О.В., ухвалене в м.Полтава, дата складення повного тексту - 01.03.2024)

за позовом: ОСОБА_1 , м. Полтава,

до відповідача: ОСОБА_2 , м.Кобеляки, Полтавська область,

про стягнення 1600000,00грн.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1600000,00грн. вартості частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріас".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 27.10.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто домовленості про продаж частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріас" у розмірі 80%, що в грошовому виразі склало 1600000,00грн., ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняла частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріас" у розмірі 80%, що в грошовому виразі склало 1600000,00грн. за актом приймання-передачі частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріас" від 27.10.2021, проте оплату вартості отриманої частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріас" ОСОБА_2 здійснено не було, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.02.2024 у справі №917/1786/23 у позові відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову місцевий господарський суд керуючись приписами статей 11, 15, 16, 202, 509, 626, 627, 628, 632, 655, 656, 691 Цивільного кодексу України, статей 20, 175 Господарського кодексу України, статті 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виходив з того, що позивачем не було доведено факту укладення договору купівлі-продажу частки із погодженими істотними умовами, зокрема щодо ціни договору (ціна продажу частки), відповідний договір не було надано сторонами до матеріалів справи, а посилання на нього містяться лише в акті приймання-передавання частки, який не містить ціни договору, тобто не є ані договором купівлі-продажу, ані доводить факту укладення договору купівлі-продажу, позаяк не містить посилання на істотну умову договору - вартість продажу частки та не містить істотної умови договору - ціни договору, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову.

ОСОБА_1 з рішення місцевого господарського суду не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 20.02.2024 у справі №917/1786/23 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, шо при ухваленні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд не надав належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим позивачем за первісним позовом доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову.

Зокрема, апелянт посилається на те, що у випадку відсутності договору купівлі-продажу суд встановлює вартість відчуженої частки за допомогою інших доказів, наданих сторонами.

Єдиним доказом вартості частки, який є в матеріалах справи, є акт приймання-передачі частки від 27.10.2021, в якому зазначена її вартість 1600000,00грн.

Отже, керуючись стандартом "вірогідності доказів", на думку скаржника, можливо зробити висновок, що ОСОБА_2 набула право власності на частку у статутному капіталі ТОВ "Тріас" на підставі двостороннього правочину - акту приймання-передачі від 27.10.2021 і така купівля-продаж частки відбулась за ціною - 1600000,00грн

11.04.2024 відповідачем подано до апеляційного господарського суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх.№5133), в якому просить долучити до матеріалів справи додаткову угоду №1 від 28.02.2024 до договору про надання правової допомоги №14/09/23-01 від 14.09.2023, звіт №2 про надану правову (правничу) допомогу від 10.04.2024 та врахувати їх при прийнятті рішення про відшкодування витрат, понесених на професійну правову допомогу.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2023, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Здоровко Л.М. для розгляду справи визначено колегію у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В., суддя Фоміна В.О.

15.04.2024 відповідачем подано до апеляційного господарського суду заяву про продовження строку для подання відзиву на апеляційну скаргу (вх.№5243), в якій просить суд продовжити на десять днів строк для подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Полтавської області від 20.02.2024 у справі №917/1786/23, про що постановити відповідну ухвалу.

16.04.2024 відповідачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№5321), в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 20.02.2024 у справі № 917/1786/23 залишити без змін.

Судова колегія зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що заява про продовження строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу та заява про розгляд справи без участі представника подані до суду апеляційної інстанції за електронним підписом представника відповідача адвоката Салашина М.О.

На підтвердження наявності у представника відповідача адвоката Салашина М.О. повноважень на представництво інтересів відповідача ОСОБА_2 до матеріалів справи надано довіреність на справу №917/1786/23 від 12.04.2024, сформовано в системі "Електронний суд".

В той же час, згідно з частиною 2 статті 60 Господарського процесуального кодексу України довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або у визначених законом випадках іншою особою.

Проте, довіреність на справу №917/1786/23 від 12.04.2024, яка уповноважує ОСОБА_3 на представництво інтересів відповідача та сформована в системі "Електронний суд", не є нотаріально посвідченою відповідно до законодавчих вимог. Отже, відповідачем не було надано належних доказів наявності у ОСОБА_3 повноважень на представництво інтересів ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції.

16.04.2024 відповідачем подано до апеляційного господарського суду заяву про розгляд справи без участі його представника (вх.№5323).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 оголошено перерву в судовому засіданні у справі №917/1786/23; повідомлено, що судове засідання відбудеться 16.05.2024 об 11:00 годині.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2024, у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_4 , для розгляду справи №917/1786/23 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 призначено справу № 917/1786/23 до розгляду на 29.05.2024 о 12:00 год.

29.05.2024 відповідачем подано до апеляційного господарського суду заяву про розгляд справи без участі його представника (вх.№7417).

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 29.05.2024 представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 20.02.2024 у справі №917/1786/23 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Враховуючи, що представник апелянта з`явився в судове засідання та надав пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як встановленого господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тріас" було створене у 2001, зареєстроване Виконавчим комітетом Полтавської міської ради 15.11.2001, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 15881200000000878, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с. 10-16, 17-25, 26-33).

Станом на 26.10.2021 позивач ОСОБА_5 , була власником частки у розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріас", який у грошовому виразі складав 2000000,00грн., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с. 10-16).

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач зазначав, що 27.10.2021 між сторонами було підписано акт приймання-передачі частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріас", відповідно до якого ОСОБА_5 передала, а ОСОБА_2 прийняла частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріас" у розмірі 80%, що у грошовому виразі складає 1600000,00грн. Справжність підписів ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на акті засвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Кривенко Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1961,1962 (т.1 а.с.34).

У вказаному акті приймання-передачі частки зазначено, що він складений у зв`язку із укладенням договору купівлі-продажу частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріас" від 27.10.2021, проте, як стверджував позивач, зазначений договір між сторонами, тобто його не існує.

На підставі вказаного акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріас" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 02.11.2021 було внесено запис про державну реєстрацію зміни складу учасників вказаного товариства, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с. 17-25).

Крім того, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріас" є ОСОБА_5 з часткою у статутному капіталі 80% та ОСОБА_2 з часткою у статутному капіталі 20% (т.1 а.с. 26-33).

Позивач наголошував, що ОСОБА_2 після підписання Акту приймання-передачі частки статутного капіталу ТОВ "Тріас" від 27.10.2021 була зобов`язана сплатити ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 1600000,00грн., проте відповідна оплата за придбану частку в статутному капіталі здійснена не була, у зв`язку із чим, 08.07.2023 з метою досудового врегулювання спору було направлено відповідний лист вимогу (т.1 а.с.35-36), в якій вимагав у десятиденний термін з моменту отримання відповідного листа сплатити грошові кошти.

Факт направлення вказаної вимоги та її отримання відповідачем 13.07.2023 підтверджується доданим до позовної заяви копіями реєстру відправки кореспонденції з описами вкладення на дві адреси відповідача (т.1 а.с. 37, 40), а також поштовими накладними та фіскальними чеками АТ «Укрпошта» (т.1 а.с. 38, 41).

Проте, відповіді на вказану вимогу надано не було, як і не було в добровільному проведено оплату за придбану частку в статутному капіталі, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом (т.1 а.с.1-52).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.02.2024 у даній справі, в позові відмовлено, з підстав викладених вище (т.1 а.с.205-214).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

За умовами частини 1 та 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

При цьому, судова колегія суддів зауважує, що не кожен правочин є договором, а лише той, який опосередковує домовленість двох чи більше осіб, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочин - це такий юридичний факт, який є належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків.

В свою чергу, акт приймання-передачі розглядається як письмовий документ, який містить найменування сторін, предмет самої передачі (наприклад, майно або майновий комплекс) і фіксує факт такої передачі.

Залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як акт приймання-передачі, може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Встановлення правової природи акта приймання-передачі це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок з цього приводу, у разі його необхідності для вирішення справи, повинен робити суд у межах кожної окремої справи. Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту (відповідна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 916/546/21.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з відповідним позовом позивач зазначав, що 27.10.2021, як продавець, передав, а ОСОБА_2 , як покупець, прийняла частку у статутному капіталі ТОВ "Тріас" (ідентифікаційний код 37829386) у розмірі 80 %, що в грошовому виразі склало 1600000,00грн.

Передача частки здійснювалась по Акту приймання-передачі частки статутного капіталу ТОВ "Тріас" від 27.10.2021, а справжність підписів ОСОБА_5 та ОСОБА_2 засвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Кривенко Н.В. та зареєстровано в реєстрі за за № 1961 та №1962 (т.1 а.с.34).

В акті приймання-передачі частки статутного капіталу ТОВ "Тріас" від 27.10.2021 зазначено, що він складений у зв`язку із укладенням договору купівлі- продажу частки статутного капіталу ТОВ "Тріас" від 27.10.2021, проте, зазначений договір між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 не укладався, тобто його не існує.

За твердженням позивача, посилання в акті приймання-передачі частки статутного капіталу ТОВ "Тріас" від 27.10.2021 на те, що він складений у зв`язку із укладенням договору купівлі- продажу частки статутного капіталу ТОВ "Тріас" від 27.10.2021, зазначення ОСОБА_5 як продавця, а ОСОБА_2 як покупця, свідчить про існування між ними правовідносин купівлі-продажу.

Судова колегія зазначає, що перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульовано статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", за змістом частини першої якої учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Відчуження частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинення права власності на цю частку в особи, яка відчужує її, щоб певна інша особа (один учасник чи кілька учасників цього товариства або треті особи) набула право на цю частку.

Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

В контексті спірних правовідносин, судова колегія також враховує, що в пункті 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/160 зазначено, що відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки воно відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі- продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

У відповідності до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Разом з тим, як вірно встановлено місцевим господарським судом, в матеріалах справи відсутній договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 27.10.2021, що унеможливлює дослідження судом ані умов та положень вказаного договору, ані суті домовленостей сторін при відчуженні частки.

Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд у постановах від 22.05.2018 у справі №910/12258/17 та від 11.06.2018 у справі №916/613/17 неодноразово висловлював правову позицію про те, що акт приймання-передачі як такий не має ознак правочину у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, а є лише первинним документом, який посвідчує факт існування між сторонами відповідних правовідносин, зокрема, відносин купівлі-продажу.

Натомість, наявний в матеріалах справи Акт приймання-передачі частки від 27.10.2021 не містить застережень, що він є невід`ємною частиною договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, а містить лише посилання у своєму тексті на такий договір, при цьому частиною договору купівлі-продажу, на думку суду, не є.

Крім того, у вказаному акті лише зазначено, що він є підставою для проведення державної реєстрації змін до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Жодних прав та обов`язків для учасників справи, які б свідчили про їх волевиявлення, як це передбачено статтями 626, 627, 628, 638, 655 Цивільного кодексу України, Акт приймання-передачі частки від 27.10.2021 не містить.

Окрім викладеного, судова колегія зауважує, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

Стаття 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлює, що договір, за яким виникнення, зміна чи припинення прав та обов`язків щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства обумовлені обставинами, вчиняється у письмовій формі.

Істотними умовами такого договору є розмір частки у статутному капіталі товариства, що відчужується, ціна договору, обставини, що обумовлюють настання, зміну або припинення прав та обов`язків сторін щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства, строк дії договору.

За приписами частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Таким чином, з аналізу вказаних правових норм випливає, що істотними умовами договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі є розмір частки, що відчужується, та ціна договору.

Натомість, як вірно зазначено господарським судом першої інстанції, зазначення в Акті приймання-передачі частки від 27.10.2021 про те, що ОСОБА_5 передала, а ОСОБА_2 прийняла частку у статутному капіталі ТОВ "Тріас" у розмірі 80%, що в грошовому виразі складає 1600000,00грн., вказує на предмет домовленостей, а не на ціну договору купівлі-продажу.

Крім того, судова колегія наголошує, що номінальна вартість частки у статутному капіталі товариства не є ціною договору купівлі-продажу, оскільки остання визначається волевиявленням сторін такого договору, тобто питанням згоди продавця та покупця.

Договірною є ціна, щодо якої сторони дійшли згоди при укладені договору як щодо оплати одним контрагентом іншому за виконання взятого на себе останнім зобов`язання. Отже, договірною вважатиметься ціна, щодо розміру якої сторони спільно, обопільно домовилися, й така згода знайшла закріплення у відповідному договорі. Таким чином, критерієм для визначення договірності ціни слугуватиме наявність взаємної згоди сторін, яка формується на основі їхнього спільного й вільного волевиявлення.

Лише в тому разі, коли певні дії сторін підтверджують їх волевиявлення виникає факт укладання договору.

Враховуючи вищевикладене, що позивачем за первісним позовом не було доведено факту укладення договору купівлі-продажу частки із погодженими істотними умовами, зокрема щодо ціни договору (ціна продажу частки), яку не можна ототожнювати із номінальною вартістю частки в статутному капіталі товариства, яка не залежить від розміру внеску учасника у власний капітал при створенні товариства, і може визначатися сторонами як самостійно, так і з залученням професійних оцінювачів, відповідний договір не було надано сторонами ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного перегляду даної справи, а посилання на нього містяться лише в акті приймання-передавання частки, який не містить ціни договору, тобто не є ані договором купівлі-продажу, ані доводить факту укладення договору купівлі-продажу, позаяк не містить посилання на істотну умову договору - вартість продажу частки та не містить істотної умови договору - ціни договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією за необґрунтованістю, у зв`язку із чим апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 20.02.2024 у справі №917/1786/23 слід залишити без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суду,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 20.02.2024 у справі №917/1786/23 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 03.06.2024

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий