Рішення

від 27.05.2024 по справі 911/334/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2024 р. м. Київ

Справа № 911/334/24

Господарський суд Київської області у складі:

cудді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Стаднік Є.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця Зеленюк Світлани Станіславівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРК ТАУН» про стягнення 46 620,56грн, за участі представників від:

позивача Глівая С.В. (ордер АІ №1541830 від 02.02.2024);

відповідача Рожина О.Г. (ордер АІ №1436963 від 07.08.2023)

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Зеленюк Світлана Станіславівна (далі позивач, ФОП Зеленюк С.С.) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРК ТАУН» (далі відповідач, ТОВ «Парк Таун») про стягнення 46 620,56грн, з яких: 35 055грн основний борг; 726,26грн 3% річних за період з 03.05.2023 по 02.02.2024; 1 332,10грн втрати від інфляції за період з 03.05.2023 по 02.02.2024 (фактично нараховані по грудень 2023 року); 9 507,20грн пеня за період з 03.05.2023 по 02.02.2024.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором №01/03/2017/3 від 01.03.2017 на вивіз твердих побутових відходів (ТПВ) в частині здійснення оплати за надані послуги з вивозу твердих побутових відходів у період з квітня по травень 2023 року у строк, встановлений договором (а.с.1-6,51-56).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.02.2024: відкрито провадження у даній справі за відповідним позовом; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; встановлено строки для подання учасниками заяв по суті (а.с.61-62).

Відповідна ухвала доставлена до електронного кабінету представника позивача адвоката Глівої С.В. та відповідача 26.02.2024 о 14:40, про що свідчать довідки про доставку електронного листа (а.с.63-64).

В силу п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. При цьому, як установлено ч.7 ст.242 ГПК України, якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Ухвала суду, за змістом п.1 ч.1 ст.232 ГПК України, є видом судового рішення.

Таким чином, відповідна ухвала вважається врученою сторонам 26.02.2024.

12.03.2024 відповідачем, з дотриманням строку, встановленого ч.1 ст.251 ГПК України, подано відзив на позов, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити (а.с.65-69).

Відхиляючи заявлені вимоги, відповідач вказує, що за результатами проведеної звірки обсягу вивезених побутових відходів за період з 01.10.2022 по 31.05.2023 ним встановлено, що фактично вивезено менший обсяг таких відходів, тому вартість послуг, має бути зменшена. Окрім того, відповідач вважає, що вартість наданих послуг має бути зменшена на суму нарахованих ним 3% річних, втрат від інфляції та пені у загальному розмірі 21 054грн, нарахованих за надання послуг не у повному обсязі.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду з дотриманням встановленого судом строку (а.с.95-100), позивач підтримує заявлені вимоги та вказує, що:

- предметом спору не є оплата послуг за період з 01.10.2022 по 31.03.2023, які відповідачем прийняті без заперечень та оплачені;

- відповідач не довів направлення йому акту звірки та службової записки, а сам акт складений з порушенням, оскільки не має дати складання;

- відповідач не заперечив факту надання послуг та в установленому договором порядку не викликав представників виконавця для складання акту-претензії при виявленні невідповідності обсягу наданих послуг, вказаному в актах;

- в установленому порядку відповідачем не заявлені зустрічні вимоги щодо стягнення втрат від інфляції, процентів та пені, а у позивача відсутні будь-які зобов`язання перед відповідачем;

- заперечення відповідача на позов є намаганням ухилитися від виконання своїх зобов`язань.

Відповідач скористався у встановлений судом строк правом на подання заперечень (а.с.129-130), у яких просить позов залишити без задоволення, посилаючись на його безпідставність та зазначаючи, що:

- акти звірки за період жовтень-грудень 2022 року та січень-квітень 2023 року, службова записка за травень 2023 року передані 01.06.2024 особисто позивачу, а також направлені 09.06.2023 на електронну пошту lev100803@mail.ru і позивачем не надано заперечень щодо них;

- у нього є право на зменшення оплати вартості наданих послуг на 21 054грн, так як вони надані з порушенням.

Також, відповідачем подана заява про зменшення витрат позивача на оплату правової допомоги до 2000грн, посилаючись на їх неспівмірність (а.с.122-124).

18.04.2024 до суду надійшло клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додаткової угоди №1 від 30.01.2024 до договору від 26.01.2024 про надання професійної правничої допомоги (а.с.144).

Ухвалою від 29.04.2024 судом призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 20.05.2024 о 16:45 та викликано в судове засідання сторони (а.с.150-151).

Ухвала від 29.04.2024 доставлена до електронних кабінетів сторін 30.04.2024 о 02:54, про що свідчать довідки про доставку електронного листа (а.с.152-153).

20.05.2024 судом постановлено ухвалу, що занесена до протоколу судового засідання, якою оголошено перерву в судовому засіданні на підставі ч.2 ст.216 ГПК України до 16:20 27.05.2024 (а.с.154-157).

25.05.2024 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заяву про долучення актів виконаних робіт від 30.04.2023 та 31.05.2024 (а.с.159).

Ухвалою від 27.05.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, суд постановив долучити до матеріалів справи подану заяву, а долучені до неї докази залишити без розгляду з наступних підстав.

У поданій заяві позивачем не вказано, що перешкоджало йому подати відповідні докази з дотриманням строку, встановленого ч.2 ст.80 ГПК України, а суд таких причин не встановив, що дійсно завадили позивачу подати відповідні докази у встановлений законом строк При цьому, залишаючи позовну заяву без руху, ухвалою від 09.02.2024 (а.с.45-47), судом зазначено про необхідність долучити до позовної заяви докази у підтвердження обставин, на які позивач посилається у позовній заяві.

В силу ст.118 ГПК України: право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку; заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Під час розгляду справи по суті представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлені наступні обставини.

01.03.2017 між позивачем (далі виконавець) та відповідачем (далі споживач) укладено договір №01/03/2017/3 на вивіз твердих побутових відходів (ТПВ) (а.с.10-11, далі договір).

Відповідно до п.1.1 договору виконавець зобов`язується надати споживачу послуги з вивезення побутових відходів, а споживач - своєчасно оплачувати послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим договором.

Як визначено п.1.3 договору, вивіз ТПВ здійснюється за заявкою споживача, що оформлюється диспетчером виконавця за телефоном, не пізніше трьох днів з дня оформлення замовлення, крім офіційних святкових та неробочих днів; адреса вивозу: Київська обл., смт. Гостомель, вул. Мисливська, 5.

Згідно п.2.1 договору виконавець надає споживачеві послуги з вивезення побутових відходів, для надання яких виконавець, як передбачено п.2.2 договору, встановлює євроконтейнер для збору ТПВ (ємкістю 1.1м3) в кількості 3 штуки (додаток №1 до договору).

Послуги з вивезення твердих відходів надаються за контейнерною та безконтейнерною схемою (п.2.3 договору).

У відповідності до п.п.2.3-2.5 договору: для вивезення твердих відходів за контейнерною схемою використовуються технічно справні контейнери місткістю до 1,1м3, що належать виконавцеві та/або замовнику; виконавець вивозить тверді відходи за контейнерною схемою з 7.00 до 23.00 години; в місцях, де не встановлені контейнери, вивезення твердих відходів здійснюється за безконтейнерною схемою, при цьому, споживач зобов`язаний з 8.00 до 10.00 години виставити закриті ємності з відходами місткістю не більше 0,12м3 біля житлового будинку (земельної ділянки).

Згідно п.п.3.1-3.3, п.4.4 договору сторони узгодили, що: вартість послуг з вивезення ТПВ за цим договором становить 70грн за 1м3; плата за користування контейнером становить 100грн за один контейнер на місяць; в разі перегляду та зміни тарифів на послуги за цим договором виконавець письмово попереджає про це споживача за тридцять календарних днів до сплати із зазначенням причин і відповідних обґрунтувань.

Оплата послуг здійснюється шляхом перерахування (внесення) коштів споживачем на розрахунковий рахунок виконавця за фактично виконаний об`єм робіт протягом 2 днів з дати отримання рахунку-фактури (п.4.1 договору).

Підтвердження виконання об`єму робіт проводиться споживачем щомісячно, шляхом підписання акту виконаних робіт, який надає виконавець до 5 числа наступного місяця (п.4.3 договору).

Виконавець, у відповідності до пп.1 п.6.2 договору зобов`язаний надавати послуги відповідно до вимог законодавства про відходи, санітарних норм і правил, правил надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, затверджених Кабінетом Міністрів України, та цього договору, а споживач, як визначено пп.1 п.5.2 договору, оплачувати в установлений договором строк надані йому за цим договором послуги.

За несвоєчасне внесення плати за послуги, споживач, у відповідності до п.7.1 договору, несе відповідальність у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, якщо інший розмір відповідальності не передбачений чинним законодавством України.

Пунктами 8.2-8.4 договору сторони передбачили порядок вирішення спорів, за яким: у разі ненадання або надання послуг не в повному обсязі, зниження їх якості, споживач викликає представника виконавця для складення акта-претензії, в якому зазначаються строки, види порушення кількісних і якісних показників тощо; представник виконавця зобов`язаний прибути протягом 2 робочих днів з дати здійснення споживачем виклику; акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їх підписами; у разі неприбуття представника виконавця протягом 2 робочих днів або його необґрунтованої відмови від підпису, акт вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два мешканці житлового комплексу або виборна особа будинкового, вуличного, квартального чи іншого органу самоорганізації населення; акт-претензія надається виконавцеві, який протягом 3 робочих днів вирішує питання по її суті та усуває недоліки або завдані споживачу збитки.

Договір діє з 01.03.2017 по 31.12.2017, як передбачили сторони договору у п.10.1 договору.

Також, відповідно до п.11.2 договору, такий договір вважається таким, що продовжений на один календарний рік, якщо за тридцять днів до закінчення строку його дії одна із сторін не заявила про відмову від договору або про перегляд його умов.

Позивачем надано копію листа від 01.04.2022 вих.№01/09, адресованого відповідачу - ТОВ «Парк Таун», про підвищення вартості послуг з вивезення ТПВ до 165,00грн за 1м3 з 01.05.2022(а.с.12). Доказів направлення такого листа відповідачу позивач не надав; відповідач в судовому засіданні факт отримання вказаного листа не заперечував.

На оплату послуг за договором, наданих у квітні-травні 2023 року, позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату на загальну суму 55 902грн, а саме:

№232 від 30.04.2023 на суму 27 406,50грн (а.с.14), на підтвердження направлення якого позивачем надано паперову копію електронного листа від 30.04.2023, отримувачем якого визначено користувача: divas0106@ukr.net (а.с.17);

№270 від 31.05.2023 на суму 28 495,50грн (а.с.15), доказів направлення/вручення якого на адресу відповідача позивачем не надано.

Поряд з цим, факт отримання рахунків за відповідні місяці підтверджується листом відповідача від 31.05.2023 вих.№06 (а.с.18), у якому відповідач повідомив про необхідність припинення дії договору на підставі п.11.4 договору, посилаючись на фінансові труднощі, просив вивезти контейнери з території та гарантував оплату наданих послуг згідно рахунків за квітень, травень протягом двох місяців.

У поданій позовній заяві, з урахуванням заяви про усунення недоліків, позивач повідомив, що ним складено акти наданих послуг, які передані відповідачу, що їх не повернув, тому такі акти не можуть бути надані суду (а.с.1-6,49-50). Однак, на підтвердження вручення/направлення відповідних актів відповідачу доказів позивач не надав.

За твердженнями позивача, відповідач зобов`язання з оплати наданих послуг за спірний період виконав частково, сплативши в рахунок оплати послуг за квітень 2023 року - 19 147грн, а за травень 2023 року - 1 700грн, що підтверджено наступними платіжними інструкціями: №398 від 11.05.2023 на суму 5 406,50грн; №410 від 16.05.2023 на суму 2 000грн; №431 від 24.05.2023 на суму 2 000грн; №435 від 25.05.2023 на суму 2 000грн; №441 від 26.05.2023 на суму 2 000грн; №448 від 01.06.2023 на суму 2 000грн; №455 від 02.06.2023 на суму 2 000грн; №473 від 07.06.2023 на суму 1 740,50грн; №490 від 12.06.2023 на суму 400грн; №516 від 23.06.2023 на суму 300грн, №633 від 16.08.2023 на суму 1 000грн (а.с.19-25). Відповідні платіжні документи містять посилання на рахунки за квітень та травень 2023 року, що додатково підтверджує факт отримання відповідних рахунків відповідачем.

Окрім того, позивач надав копію претензії від 20.06.2023 вих.№01/06, адресовану відповідачу, щодо здійснення оплати за надані послуги (а.с.26), однак, факт її направлення відповідачу доказами не підтвердив.

Як зазначає позивач, у відповідь на вказану претензію з електронної пошти «divas0106@ukr.net» на електронну пошту «lev100804@ukr.net» ним отримано лист відповідача (а.с.27).

Також, оскільки відповідач, заперечуючи заявлені вимоги посилався на завищення позивачем об`єму вивезених ТПВ за інший період - квітень-травень 2023 року, судом у даній справі досліджені надані акти звірки за період з жовтня по грудень 2022 року (а.с.71) та з січня по квітень 2023 року (а.с.72), які підписані одноособово відповідачем, а також його службову записку за травень 2023 року (а.с.73).

Вказані вище акти звірки за період з жовтня по грудень 2022 року та з січня по квітень 2023 року, як стверджує відповідач, направлені позивачу на його електронну пошту (адреса електронної скриньки: «lev100804@ukr.net») на підтвердження чого відповідач надав письмову копію електронного доказу скріну поштової скриньки відповідач (а.с.74). Факт отримання відповідних актів позивач заперечував в судовому засіданні, вказуючи на те, що у зв`язку з військовою агресією до відповідної скриньки доступу взагалі не має.

Окрім того, відповідач стверджує, що витягом з його внутрішнього журналу обліку вивезених ТПВ за період з жовтня 2022 року по травень 2023 року (а.с.136-140). підтверджується те, що в актах за відповідний період позивач завищував обсяг наданих послуг об`єм вивезених ТПВ.

За твердженнями позивача, у ТОВ «Парк Таун» перед ФОП Зеленюк С.С. наявна заборгованість за надані послуги з вивезення твердих побутових відходів на момент подання позовної заяви за період квітень-травень 2023 року на суму 35 055грн.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку здійснити оплату послуг з вивезення твердих побутових відходів, а також застосування до нього відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством, за порушення зобов`язання з оплати наданих послуг.

Заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст.ст.173, 174, ч.1 ст.175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст.175 ГК України.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України: суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, як установлено ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проаналізувавши зміст укладеного сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою такий договір є договором про надання житлово-комунальних послуг.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено падання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як установлено п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч.1 ст.12 зазначеного закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

В силу п.2 ч.1 ст.5 Закону визначено, що управління побутовими відходами є видом комунальної послуги.

У п.26 ч.1 ст.1 Закону України «Про управління відходами» зазначено, що побутові відходи змішані та/або роздільно зібрані відходи від домогосподарств, включаючи відходи паперу, картону, скла, пластику, деревини, текстилю, металу, упаковки, біовідходи, відходи електричного та електронного обладнання, відходи батарей та акумуляторів, небезпечні відходи у складі побутових, великогабаритні та ремонтні відходи, а також змішані та/або роздільно зібрані відходи з інших джерел, якщо ці відходи подібні за своїм складом до відходів домогосподарств.

При цьому, в силу п.38 ч.1 ст.1 вказаного Закону, управління відходами - комплекс заходів із збирання, перевезення, оброблення (відновлення, у тому числі сортування, та видалення) відходів, включаючи нагляд за такими операціями та подальший догляд за об`єктами видалення відходів;

Як визначено п.1 ч.2 ст.31 Закону України «Про управління відходами», утворювачі побутових відходів зобов`язані укладати договори з виконавцем послуги з управління побутовими відходами та вносити у встановленому порядку плату за послугу з управління побутовими відходами.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, враховуючи умови укладеного сторонами договору та вимоги наведених положень законодавства, відповідач зобов`язаний виконати свій обов`язок щодо оплати наданих позивачем послуг у строк, встановлений п.4.1 договору, протягом двох днів з дати отримання рахунку-фактури.

Доказів повної оплати послуг за вищезазначений період відповідач не надав під час розгляду справи.

Посилання відповідача на те, що він набув права на перерахунок вартості послуг за період з жовтня 2022 року по травень 2023 року, у зв`язку із завищенням позивачем об`єму вивезення ТПВ, безпідставні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за період з жовтня 2022 року по березень 2023 року надано послуги відповідачу з вивезення ТПВ на загальну суму 152641,5грн, що підтверджується наступними актами виконаних робіт, які підписані сторонами без зауважень (а.с.101-106), а саме від:

31.10.2022 на загальну суму 28 858,5грн, об`єм вивезених відходів - 174,9м3;

30.11.2022 на загальну суму 26 862,5грн, об`єм вивезених відходів -162,8м3;

31.12.2022 на загальну суму 25 410грн, об`єм вивезених відходів - 154м3;

31.01.2023 на загальну суму 22 143грн, об`єм вивезених відходів -134,2м3;

28.02.2023 на загальну суму 21 598грн, об`єм вивезених відходів - 130,9м3;

31.03.2023 на загальну суму 27 769,5грн, об`єм вивезених відходів - 168,3м3.

Зазначені вище акти підписані відповідачем без зауважень; відповідач в порядку, визначеному п.8.2 договору, не заявляв претензій щодо якості. обсягу наданих у відповідному періоді послуг і, підписавши відповідні акти, визнав факт надання таких послуг у вказаному в актах обсягу та відповідної вартості. Послуги за такими актами оплачені ТОВ «Парк Таун» у повному обсязі, як вказує позивач та не спростував відповідач. При цьому, посилання відповідача на те, що договір не містить строку здійснення перевірки обсягу послуг суд вважає безпідставним, оскільки обсяг та вартість відповідних послуг мали бути перевірені відповідачем до підписання актів, а їх підписання відповідачем свідчать про те, що відповідач погодився із правильністю зазначення у них обсягу та вартості відповідних послуг.

Також, суд вважає недоведеними відповідачем фактів завищення позивачем обсягу послуг, наданих у квітні-травні 2023 року.

Так, договором передбачено підтвердження виконаного об`єму робіт споживачем - відповідачем у справі щомісячно шляхом підписання акту виконаних робіт (п.4.3 договору), який виконавець надає до 5 числа наступного місяця. Отже, вже на початку наступного місяця у споживача відповідача у справі наявна можливість перевірити обсяг наданої послуги та заявити про невідповідність обсягу при отриманні від позивача у справі актів, викликавши відповідача, як це передбачено п.8.2 договору, для складання акта-претензії.

Між тим, доказів звернення до позивача та виклику його з підстав наявності розбіжностей не надано, поряд з цим, відповідач здійснював оплату за рахунками позивача, у яких вказано обсяг наданих послуг та їх вартість, а у листі від 31.05.2023 за вих.№06 гарантував позивачу оплату послуг, наданих у квітні-травні 2023 року.

Фактично, укладаючи договір, сторони за взаємною згодою його п.п.8.2-.8.4 передбачили особливий порядок підтвердження невідповідності обсягу, якості виконаних робіт, який складається з наступних етапів: 1) виклик (в якому зазначаються вид порушення) представника виконавця для складення акта-претензії; 2) прибуття виконавця протягом 2 робочих днів з дати здійснення споживачем виклику для складення акту-претензії; 3) складення акту-претензії та скріплення його підписами та печатками сторін або у разі неприбуття виконавця у визначений строк - 2 робочі дні або необґрунтованої відмови від його підписання - складання акта-претензії за участю двох мешканців житлового комплексу або виборної особи будинкового, вуличного, квартального чи іншого органу самоорганізації населення; 4) передача акту-претензії виконавцю.

При цьому, відсутність у даному випадку підписаних актів наданих послуг за відповідний період обома сторонами не може бути підставою для висновку про те, що послуги не надані або не надані у визначеному обсязі.

Акти звірки, надані відповідачем - ТОВ «Парк Таун» (а.с.84,87), складені в односторонньому порядку, не на підставі первинних документів, складених та підписаних сторонами, що підтверджують реальність господарських операцій у жовтні 2022 року - березні 2023 року.

Поряд з цим, суд оцінює критично долучений до матеріалів справи витяг з, як зазначив відповідач, «журналу обліку ТПВ». оскільки сторонами не визначено, що обсяг наданих послуг буде підтверджуватись на підставі даних журналу обліку ТПВ, який веде відповідач, а також враховуючи, що у такому журналі не передбачено засвідчення відповідної інформації щодо обсягу вивезених ТПВ представниками обох сторін, що викликає сумнів у достовірності відповідної інформації за відсутності своєчасних звернень замовника до виконавця щодо невідповідності обсягу вивезених ТПВ, вказаного у актах та рахунках.

В силу ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідач не надав доказів оплати наданих послуг за період з квітня по травень 2023 року в повному обсязі, не довів фактів невідповідності зазначеного позивачем обсягу та вартості відповідних послуг, суд вважає заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 35055грн основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача 726,26грн - 3% річних за період з 03.05.2023 по 02.02.2024 та 1 332,1грн втрат від інфляції за період з 03.05.2023 по 02.02.2024 (фактично нараховані позивачем за період травень-грудень 2023 року).

Заявлені у відповідній частині вимоги є частково обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст.617 ЦК України, ч.2 ст.218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання з оплати наданих послуг з вивезення ТПВ у квітні-травні 2023 року, що є грошовим, вимоги позивача щодо сплати відповідачем 3% річних та втрат від інфляції є мотивованими.

За розрахунком суду, враховуючи період прострочення, розмір боргу, розмір втрат від інфляції за період з 03.05.2023 по 31.12.2023 складає 497,01грн, а розмір 3% річних за період з 03.05.2023 по 02.02.2024 - 726,68грн.

Розбіжності у розрахунках 3% річних спричинені невірним визначенням кількості днів у періоді з 03.05.2023 по 02.02.2024 (у позивача 520, а фактично 521) та невірним визначенням суми основного боргу за квітень 2023 року (у позивача - 8259грн, замість - 8259,50грн.).

Розбіжності у розрахунку втрат від інфляції спричинені невірним визначенням позивачем періоду нарахування. Так, при визначені періоду нарахування травень-грудень 2023 року на суму 35 055грн, позивач не врахував, що борг за послуги, надані у травні 2023 року у розмірі 26 795,5грн, що включений до загальної суми боргу, на яку здійснено нарахування втрат від інфляції, виник у відповідача лише 03.06.2023, тому у позивача не було підстав нараховувати на загальну суму боргу у розмірі 35 055грн втрати від інфляції з урахуванням індексу інфляції за травень 2023 року (лише на борг за послуги квітня 2023 року в розмірі 8259,50грн).

Також, розбіжності у розрахунку пов`язані і з тим, що позивач при здійсненні розрахунку не враховано періоди, у яких мала місце дефляція, а саме у період з липня по серпень 2023 року, що призвело до невірного визначення розміру боргу з урахування інфляції, а, отже, і розміру втрат від інфляції.

Слід зазначити, що індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 910/14761/19.

Таким чином, при розрахунку втрат від інфляції, позивач мав врахувати всі індекси інфляції (включаючи дефляцію) за заявлений період, не виключаючи окремі із розрахунку.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення втрат від інфляції суд задовольняє у розмірі 497,01грн, а вимоги в частині стягнення 3% річних у заявленому позивачем розмірі 726,26грн, оскільки у суду відсутні підстави для виходу за межі заявлених вимог відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України; у задоволенні вимог в частині стягнення 835,09грн втрат від інфляції суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 9 507,2грн пені, яка нарахована ним за період з 03.05.2023 по 02.02.2024.

Заявлені у відповідній частині вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

В силу ч.1 ст.216, ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.ч.2,3 ст.549 ЦК України: штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як визначено ч.2 ст.343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв`язку з несвоєчасним виконання грошового зобов`язання, встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Розмір пені, встановлений сторонами пп.1 п.7.1 договору за порушення зобов`язання з оплати послуг, не перевищує максимальний розмір пені, встановлений відповідними нормами.

Оскільки відповідач допустив порушення зобов`язань у вигляді прострочення оплати наданих послуг, позивач набув права вимагати сплати пені, у розмірі, передбаченому пп.1 п.7.1 договору.

Однак, відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями ч.6 ст.232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, протягом якого кредитор має право нараховувати пеню і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, якщо інше не встановлено за згодою сторін. Перебіг відповідного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (аналогічний висновок міститься в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №907/65/18 від 12.03.2020, у справі №916/1777/19 від 10.09.2020, у справі №911/858/22 від 27.02.2024).

Поряд з цим, нарахування пені позивачем здійснено понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України, однак, договором або окремою угодою його сторони не передбачили за взаємною згодою можливість нарахування пені понад встановлений відповідною нормою строк.

Умова договору про сплату пені за кожен день прострочення не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України доповнено п.7 такого змісту: «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Втім, постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, скасований.

Отже, позивач міг нараховувати пеню за прострочення надання послуг за квітень 2023 року з 03.05.2023 по 02.11.2023, травень 2023 року з 03.06.2023 по 02.12.2023.

Розбіжності у нарахуванні також спричинені помилкою, яка допущена при визначені суми боргу за квітень 2023 року, що описана у рішенні в частині вимог щодо стягнення 3% річних.

За розрахунком суду, враховуючи розмір боргу, період прострочення, обмеження нарахування, визначені ч.6 ст.232 ГПК України, розмір облікових ставок НБУ у періоді прострочення, припинення нарахування пені, розмір пені за період з 03.05.2023 по 02.12.2023 складає 7 595,79грн.

Отже, вимоги в частині стягнення пені суд задовольняє у розмірі 7 595,79грн, а у задоволенні вимог в частині стягнення пені у розмірі 1 911,41грн відмовляє.

Під час нарахування 3% річних, втрат від інфляції та пені за травень 2023 року на суму 26 795,5грн, враховуючи відсутність інформації щодо вручення рахунку №270 від 31.05.2023 у певний день позивачем відповідачу, суд виходив з дати листа відповідача, у якому станом на 31.05.2023 відповідач визнав отримання рахунку за травень 2023 року та зобов`язався його оплатити. За таких обставин зобов`язаний з оплати послуг травня 2023 року суд вважає, у відповідності до п.4.1 договору, порушеним після спливу 2 днів, а саме з 03.06.2023.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором у розмірі 3 028грн, понесені позивачем, підлягають частковому відшкодуванню йому за рахунок відповідача у розмірі 2 849,62грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог /(35055+497,01+726,26+7595,79)*3028:46620,56/.

Окрім того, позивач заявив про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 200грн (а.с.5-6).

Дослідивши матеріали справи, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу виходить з наступного.

Як визначено п.12 ч.3 ст.2 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, що установлено ч.1 ст.123 ГПК України. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як передбачено п.1 ч.3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Реалізація права на відшкодування судових витрат відбувається у порядку, визначеному ГПК України, який передбачає декілька етапів.

Так, відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як унормовано ч.3 такої норми, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Порядок розподілу судових витрат визначений ст.129 ГПК України, в силу ч.8 якої розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази, що встановлено ч.8 ст.129 ГПК України, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, ГПК України визначає послідовність та час вчинення дій учасниками з метою реалізації права на відшкодування судових витрат, що відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідний порядок застосування визначений постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2021 у справі № 910/18250/16, 19.08.2021 у справі №910/11547/19, 26.10.2022 у справі №911/3001/21, 22.12.2022 у справі № 910/13060/21, 17.01.2023 № 922/4812/21, 09.01.2024 №922/1253/23, 17.01.2024 №910/2158/23, а також додатковою постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2022 у справі №916/1010/21, постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

В силу ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У першій заяві по суті позовній заяві, позивач заявив, що витрати на професійну правничу допомогу становлять 16 200грн (а.с.5-6, 51-56).

У підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані наступні докази:

договір про надання правничої допомоги від 26.01.2024 (далі договір; а.с.36,);

акт наданих послуг від 02.02.2024 (далі акт; а.с.34);

квитанція до прибуткового касового ордера №01/02/24 від 02.02.2024 (а.с.35);

додаткова угода №1 від 30.01.2024 (далі додаткова угода; а.с.145,);

ордер АІ №1541830 від 02.02.2024 (а.с.37).

Так, відповідно до умов договору, адвокат зобов`язується відповідно до доручення клієнта надати йому за плату юридичну допомогу адвоката щодо захисту прав та інтересів клієнта в будь-яких організаціях, підприємствах, установах, органах державної влади і управління та органах місцевого самоврядування, в судах всіх інстанцій та юрисдикцій, в будь яких закладах охорони здоров`я (державних та приватних), правоохоронних органах України, реєстраційних органах, органах досудового слідства, крім того в органах РАЦС, виконавчої служби Міністерства юстиції України (в тому числі представляти інтереси у приватних виконавців), вести від імені клієнта справи перед фізичними та юридичними особами (п.2.1 договору).

Відповідно до положень п.п.3.2.1-3.2.2 п.3.2 договору адвокат зобов`язується: належним чином і в повному обсязі надавати вказану у п.2.1 договору допомогу та від імені та в інтересах клієнта підписувати та подавати позови, заперечення та відзиви на позови, засвідчувати та подавати докази, надсилати запити, заявляти клопотання, приймати участь від імені клієнта в судових засіданнях будь якої ланки суду, бути присутнім під час проведення слідчих дій, давати і відбирати усні і письмові пояснення, оскаржувати рішення суду, інших державних органів в установленому порядку та здійснювати інші необхідні для захисту інтересів клієнта дії, крім того подавати запити до будь яких установ, підприємств та організацій, сплачувати за клієнта судовий збір.

Згідно з п.4.1 договору клієнт зобов`язується сплатити адвокату вартість послуг/професійної правничої допомоги адвоката, вартість якої визначена за домовленістю сторін, шляхом сплати вартості наданої професійної правничої допомоги за відповідним актом наданих послуг протягом 30 календарних днів з дати підписання відповідного акту або авансувати оплату.

Додатковою угодою №1 сторони доповнили п.4.1 договору новим абзацом, відповідно до якого сторони між собою визначили, що вартість витраченого адвокатом часу обчислюється із розрахунку 2 000грн за годину роботи; загальна вартість допомоги вважається погодженою та відображається в актах наданих послуг, що підписуються сторонами.

Як визначено п.6.1 договору, договір діє з дати підписання та закінчує свою дію за домовленістю сторін.

Згідно з актом від 02.02.2024, адвокатом надані послуги, вартість яких узгоджена сторонами загалом у розмірі 16 200грн, а саме:

вивчення документів, що надані для складання позову та звернення до суду, надання консультації 2 000грн (1год);

вивчення судової практики 2 000грн (1год);

складання позовної заяви про стягнення коштів 6 000грн (3год);

складання розрахунку пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання до позовної заяви 1 000грн (0,5год);

складання розрахунку 3% річних за користування грошовими коштами до позовної заяви 1 000грн (0,5год);

складання розрахунку індексу інфляції до позовної заяви 1 000грн (0,5год);

підготовка додатків до позовної заяви 1 000грн (0,5год);

відправка документів поштою відповідачу та до Господарського суду Київської області від 02.02.2024 - 200грн;

- участь в судовому засіданні (після призначення справи судом до розгляду) 2 000грн.

В якості доказів оплати наданих послуг позивачем до матеріалів справи долучено квитанція до прибуткового касового ордера №01/02/24 від 02.02.2024 на суму 16 200грн.

У вирішенні питання щодо відшкодування позивачу витрат, які він мав понести на оплату професійної правничої допомоги суд виходить з наступного.

Як визначено ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст.126 ГПК України унормовано, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, ціною позову та значенням її для сторін. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, 30.07.2019 у справі №902/519/18, 21.01.2020 у справі №903/390/18, 21.01.2020 у справі №916/2982/16, 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, 03.04.2024 №915/436/23, 30.04.2024 №914/1508/23, додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19, 20.09.2022 у справі №912/423/20, 25.10.2022 у справі №907/438/21).

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Як визначено ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У п.п.19,20 постанови від 07.07.2021 №910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Як зазначено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, 13.02.2019 у справі № 911/739/15, 01.08.2019 у справі № 915/237/18, додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2023 у справі № 924/746/22, 21.06.2023 №908/3387/21, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №906/432/19, 21.02.2023 у справі №4/40/5022-387/2012, 02.03.2023 у справі №910/1864/21, 19.09.2023 у справі №905/1191/21, 06.11.2023 №938/466/21; додаткові постанови Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №910/3567/23, 05.03.2024 у справі №916/2266/22).

Верховний Суд вказав, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, 16.11.2022 у справі №922/1964/21; постанови Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, 27.02.2024 у справі №916/2239/22, 05.03.2024 №912/3432/23; 15.05.2024 № 922/2738/21; додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, однак, ч.5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У відповідній постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст.129 ГПК України.

Як роз`яснено у відповідній постанові, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст.126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №911/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У даній справі відповідач скористався своїм правом та подав заяву про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якій, зокрема, вказує на не співмірність та нерозумність витрат у такому розмірі, з чим суд погоджується частково, враховуючи наступне.

Як вбачається з акту, позивачу адвокатом надано послуги вартістю 14000грн (п.п.1-7акту): вивчення документів, що надані для складання позову та звернення до суду, надання консультації; вивчення судової практики; складання позовної заяви про стягнення коштів; складання розрахунків пені, 3% річних, інфляційних втрат; підготовка додатків до позовної заяви (п.п.1-7 акту).

Кожна з відповідних дій оцінена адвокатом окремо, однак, фактично такі дії є складовою однієї послуги складання позовної заяви. Так, не є самостійними, кожну з яких окремо не можна вважати правовою допомогою, витрати по оплаті якої можна віднести самостійно саме до судових витрат, наступні: вивчення документів для складання позову, надання консультації, вивчення судової практики. Відповідні дії без вчинення інших (складання позовної заяви з розрахунками, підготовка додатків до позовної заяви), не є завершеною послугою з надання правової допомоги, витрати на яку можна віднести до саме до судових витрат. Так, само по собі вивчення документів, надання консультацій, вивчення судової практики не призводять до складання та подання до суду позовної заяви, такі дії фактично є необхідним підготовчим етапом надання відповідної послуги, оскільки без вчинення зазначених дій неможливо якісно підготувати позовну заяву, в якій має бути зазначено підстави, предмет та зміст позовних вимог з визначенням обраного способу захисту, обґрунтований розрахунок заявлених вимог і до якої мають бути додані додатки, а копія завчасно направлена іншим учасникам.

Однак, вартість відповідної послуги з складання позовної заяви та подання її до суду у розмірі 14 000грн суд вважає неспівмірною із складністю справи, вчиненими адвокатами діями, часом, який необхідний для надання відповідної послуги.

Так, для складання позовної заяви представник позивача не здійснював додатковий збір доказів, а аналізував лише документи, які перебували у розпорядженні позивача, тому витрати у розмірі 14 000грн на оплату професійної правничої допомоги у даній справі суд вважає необґрунтованими та непропорційними до предмету спору, та складності справи.

Також, суд не може погодитися із покладенням на відповідача витрат по оплаті послуг адвоката з відправлення поштової кореспонденції у розмірі 200грн, оскільки відповідні дії могла бути вчинена і особою, що не адвокатом, зокрема, самостійно позивачем.

Окрім того, відповідна справа є малозначною відповідно до п. 1 ч.5 ст.12 ГПК України, тому розглядалась у порядку спрощеного провадження і у відповідній справі, враховуючи положення ч.2 ст.58 ГПК України, представництво інтересів позивача міг здійснювати не лише адвокат. Отже, представництво інтересів позивача у відповідній справі саме адвокатом не було необхідним.

Також, слід зазначити, що враховуючи предмет та підстави позову справу не можна вважати складною, у такій справі обсяг зібраних доказів не є значним, у даній справі проведено лише 2 засідання, загальною тривалістю до 2 год 15 хв (з урахуванням очікування).

Враховуючи наведене, витрати у розмірі 16 200грн на оплату професійної правничої допомоги у даній справі суд вважає необґрунтованими, неспівмірними, непропорційними до предмету спору, ціни позову, що складає всього 46620,56грн, складності справи та обсягу поданих документів.

Суд вважає дійсно необхідними, неминучими, співмірними та пропорційними до складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та послуг, поведінці сторін, а також враховуючи середню вартість аналогічних послуг, витрати на оплату правової (правничої) допомоги у даній справі у розмірі не більше 7 000грн (5 000грн надання консультації, вивчення судової практики, складення розрахунків інфляційних втрат, 3% річних, пені, підготовка додатків до позовної заяви, складення позовної заяви, заяв по суті; 2 000грн - представництво в суді).

Однак, враховуючи часткове задоволення вимог, відповідні витрати підлягають відшкодуванню позивачу лише частково пропорційно розміру задоволених вимог, що складає 6 587,62грн /7 000*43 874,08:46 620,56/.

Інші витрати, понесені позивачем на оплату правової допомоги у розмірі 9 612,38грн суд покладає на відповідача, який взяв на себе відповідні зобов`язання за договором від 26.01.2024, узгодив вартість та обсяг наданих послуг, підписавши наданий вищевказаний акт до такого договору, оскільки суд не має повноважень втручатись у відповідні відносини позивача з адвокатом.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРК ТАУН» (ідентифікаційний код 38733056; 08290, Київська обл., Бучанський р-н, смт. Гостомель, вул. Мисливська, буд. 5, оф. 2) на користь фізичної особи-підприємця Зеленюк Світлани Станіславівни (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) 35 055грн основного боргу, 726,26грн 3% річних, 497,01грн втрат від інфляції, 7 595,79грн пені, а також 2 849,62грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором та 6 587,62грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.

3. У задоволенні позову в частині стягнення 835,09грн втрат від інфляції та 1 911,41грн пені відмовити.

4. Витрати у розмірі 9 612,38 на оплату професійної правничої допомоги покласти на фізичну особу-підприємця Зеленюк Світлану Станіславівну.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 03.06.2024.

Суддя А.Р. Ейвазова