Рішення

від 23.05.2024 по справі 914/3674/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2024 Справа № 914/3674/23

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Керівника Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави, в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах,

позивача: Головного управління Національної гвардії України

до відповідача: Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) виробничого центру «Маркитант»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Центральна база виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України

про: визнання недійсним пункту договору та стягнення 761 666,67 грн.,

представники

позивача: не з`явився,

відповідача: Гірник О.О.,

третьої особи: Лащилін Д.О.,

прокурор: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

18.12.2023р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Керівника Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави, в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позивача: Головного управління Національної гвардії України до відповідача: Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) виробничого центру «Маркитант» про визнання недійсним пункту договору та стягнення 761666,67 грн.

20.12.2023р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 17.01.2024р.; залучено до участі у справі Центральну базу виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача; явку представників учасників справи у судове засідання визнано обов`язковою.

Хід справи викладено в ухвалах та протоколах судових засідань.

15.01.2024р. на електронну адресу суду третьою особою подано письмові пояснення (вх.№1179/24).

07.02.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№3658/24).

07.02.2024р. через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про долучення доказів (вх.№3666/24).

15.02.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі Львівського окружного адміністративного суду №380/2813/24 (предметом розгляду справи №380/2813/24 є визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії) (вх.№665/24).

22.02.2024р. через систему «Електронний суд» прокурором подано клопотання про долучення доказів (вх.№3666/24).

28.02.2024р. на електронну адресу суду третьою особою подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№5854/24).

28.02.2024р. протокольною ухвалою суд, зокрема, ухвалив визнати причини пропуску строку поважними, поновити строк та долучити відзив до матеріалів справи, продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів.

20.03.2024р. протокольною ухвалою суд, зокрема, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 10.04.2024р.

При цьому, відмовляючи в задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі, суд врахував наступне.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі є неможливість її розгляду до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, господарський суд має з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 20.06.2019р. у справі № 910/12694/18.

За висновками суду, у даній справі суд не позбавлений можливості самостійно встановити та оцінити обставини, пов`язані зі справою, дати оцінку поданим сторонами доказам та зробити висновок про наявність підстав для задоволення чи відмову в задоволенні позову.Сама по собі взаємопов`язаність справ не свідчить про неможливість розгляду цієї справи.

16.04.2024р. через систему «Електронний суд» прокурором подано відповідь на відзив (вх.№10424/24).

24.04.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про долучення доказів (вх.№11290/24).

Предметом позову є матеріально-правові вимоги прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України про визнання недійсним пункту 3.1 договору №683 від 03.11.2022р. в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 761 666,67 грн на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 215 ЦК України, та стягнення у порядку статті 1212 ЦК України грошових коштів у розмірі ПДВ.

Суть спору:

Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним п.3.1 договору в частині включення до ціни договору суми ПДВ та стягнення коштів ПДВ, як таких, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

Таким чином, з урахуванням предмету доказування, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, встановити в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин та в якій частині, а також встановити чи належить стягнути з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України грошові кошти у розмірі ПДВ.

Позиція прокурора:

Позов мотивований тим, що з огляду на положення пунктів 3.4 та 11.8 договору про закупівлю товарів за бюджетні кошти №683 від 03.11.2022 року, положень постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. №335, а також те, що на момент укладання спірного договору ПОГ (РОП) ВЦ «МАРКИТАНТ» перейшло на спрощену систему оподаткування (із 24.10.2022р.), грошові кошти сплачені в рахунок ПДВ за договором у сумі 761 666,67 грн є набутими безпідставно та підлягають поверненню.

Позиції учасників справи:

Відповідач ствердив про те, що не знав про факт свого переходу на спрощену систему оподаткування, так як витяги із реєстру платників податку не відображали внесення змін до групи та ставки платника податку.

Третьою особою позовні вимоги підтримано повністю з аналогічних підстав, які викладені у позовній заяві.

За результатами дослідження наданих доказів, пояснень та матеріалів справи, суд встановив наступне:

Між Центральною базою виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України та Підприємством об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) виробничого центру «Маркитант» укладено договір про закупівлю товару за бюджетні кошти (договір), а саме: договір від 03.11.2022р. № 683 на суму 4 570 000,00 грн. (у тому числі ПДВ (20%) 761 666,67 грн.), предмет закупівлі: екскаваторнавантажувач Bobcat В780.

Загальна вартість ПДВ за вказаним договором складає 761 666,67 грн. Договір виконаний у повному обсязі (у тому числі зобов`язання покупця оплатити поставлений товар).

У преамбулі договору зазначено, що він укладається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022р. №1275 «Про затвердження особливостей здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану».

Абзацом 2 пункту 8 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022р. №1275 (у редакції, чинній на момент укладання договору) встановлено, що державні контракти (договори) укладаються державними замовниками з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №335 «Деякі питання здійснення оплати товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану».

Абзацом 9 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. №335 встановлено, що відповідальність за неправильність розрахунку, необrрунтованість витрат за статтями калькуляції витрат несе виконавець державного контракту (договору).

Окрім того, відповідно до пункту 3.4 договору, відповідальність за правильність розрахунку ціни товару несе продавець.

Згідно положень п.11.8 договору, продавець має статус платника податку на прибуток на загальних підставах, платник ПДВ.

У ході проведення аудиту фінансово-господарської діяльності Центральної бази ВТК за період з 01.01.2020р. по 31.03.2023р., Північним офісом Держаудитслужби направлено лист від 10.07.2023р. №262631-14/4999-2023 до Головного управління ДПС у Київській області. За результатом опрацювання вищевказаного листа його скеровано до Головного управління ДПС у Львівській області.

Листом від 20.07.2023р. №8127/6/13-01-04-07 Головне управління ДПС у Львівській області повідомило Північний офіс Держаудитслужби, що ПОГ (РОП) ВЦ «МАРКИТАНТ» з 24.10.2022р. перебуває на спрощеній системі оподаткування по теперішній час (на дату листа - 20.07.2023р.) та останньому призупинено реєстрацію ПДВ для платників єдиного податку 3 групи 2 % на період воєнного, надзвичайного стану.

Центральна база ВТК звернулася з претензією від 01.09.2023р. №83/1395 до ПОГ (РОП) ВЦ «МАРКИТАНТ» з вимогою перерахувати на рахунок покупця суму безпідставно сплачених у рахунок ПДВ грошових коштів у розмірі 761 666, 67 грн. за договором від 03.11.2022р. №683.

ПОГ (РОП) ВЦ «МАРКИТАНТ» надано відповідь від 10.10.2023р. №10/10 у якій зазначено, що на дату укладання договору у контрагента не було інформації, що останній перейшов на спрощену систему оподаткування.

Оплату ПДВ на суму 761 666,67 грн. здійснено у 2022 році за кошти державного бюджету за бюджетною програмою 1003020 «Забезпечення виконання завдань, функцій та підготовки кадрів Національної гвардії України» за КЕКВ 3110 «Придбання обладнання і предметів довгострокового користування».

Згідно з Витягом №83515 з Реєстру платників єдиного податку (дата формування 13.12.2022р.) дата обрання або переходу на спрощену систему оподаткування - 24.10.2022р. Дата застосування ставки та трупи 3, ставка у відсотках до доходу 2% без реєстрації ПДВ - 24.10.2022р.

Повідомленняпро змінусистемиоподаткуваннявід ПОГ (РОП) ВЦ «МАРКИТАНТ» Центральній базі ВТК не направлялося та, як ствердив прокурор, за даними книги обліку вхідної кореспонденції не реєструвалось.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Щодо представництва інтересів позивача прокурором.

Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями ГПК України та статтею 23 Законом України «Про прокуратуру».

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 3 ст. 4 ГПК України).

До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами (ч. 3 ст. 53 ГПК України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 ст. 53 ГПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Отже, аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох «виключних» випадках:1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про Національну гвардію України», до складу Національної гвардії України, зокрема, входять з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, навчальні військові частини (центри).

Організаційно Національна гвардія України складається з органів військового управління (головного органу військового управління Національної гвардії України та органів військового управління оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України), з`єднань, військових частин (підрозділів), вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров`я та установ.

Так, відповідно до Положення про Центральну базу ВТК Національної гвардії України, остання є бюджетною неприбутковою установою, підпорядковується Головному управлінню Національної гвардії України, фінансування діяльності якої здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законом. Матеріально-технічне забезпечення Центральної бази ВТК здійснюється головним органом військового управління Національної гвардії України через відповідні військові частини забезпечення Національної гвардії України в межах коштів передбачених на зазначені цілі.

У даному випадку позивач є органом, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного використання бюджетних коштів у органах Національної гвардії України, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах.

ДарницькоюспеціалізованоюпрокуратуроюопрацьованоАкт №31-30/367 20 дск від 25.08.2023р. ревізії окремих питань фінансовогосподарської діяльності Центральної бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України Північного офісу Державної аудиторської служби за період з 01.01.2020р. по 31.03.2023р.

З метою встановлення інформації чи вжито Центральною базою ВТК заходи щодо усунення вказаних у ревізії порушень, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про повернення зайво сплачених коштів, спеціалізованою прокуратурою 12.10.2023р. за вих. № 2367вих-23 надіслано відповідний лист.

Дарницькою спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону, у порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру», 12.10.2023р. за №2366ВИХ-23 до Головного управління Національної гвардії України скеровано повідомлення про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави шляхом повернення зайво сплачених коштів військовим формуванням відповідачем. При цьому, прокурором надано розумний строк для вжиття таких заходів та інформування його про результати розгляду повідомлення.

Головне управління Національної гвардії України у відповіді від 30.11.2023р. № 27/10/3/1-13152/06 повідомило, що у зв`язку із відсутністю звернень Головного управління ДПС у Львівській області на адресу Головного управління Національної гвардії України щодо стягнення заборгованості в сумі 761 666, 67 грн. із ПОГ (РОП) ВЦ «МАРКИТАНТ» немає заперечень щодо представництва інтересів держави в суді.

Згідно із відповіді Центральної бази ВТК від 17.10.2023р. №83/1676, Центральна база ВТК на дату надання відповіді, заходи позовного характеру із ПОГ (РОП) ВЦ «МАРКИТАНТ» не здійснювала. Разом з тим, Центральна база ВТК повідомила, що остання є військовим формуванням із забезпечення військових частин Національної гвардії України, не заперечує щодо вжиття заходів позовного характеру Дарницькою спеціалізованою прокуратурою в інтересах держави в особі Центральної бази ВТК щодо стягнення з ПОГ «ВЦ «МАРКИТАНТ» заборгованості у розмірі 761 666, 67 грн.

Прокурором розцінена така поведінка позивача, як не здійснення уповноваженим органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, причиною якого є воєнний стан та покладені завдання щодо відсічі ворога, тому така усвідомлена пасивна поведінка позивача є достатніми підставами для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.

Про вказане, 10.11.2023р. за №2739 вих-23 прокурором повідомлено позивача відповідним листом, а також про прийняття рішення щодо пред`явлення прокурором позову на захист інтересів держави.

Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність у даній справі законних підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Головного управління Національної гвардії України, як військового формування, від якого відповідач отримав кошти (в частині використання бюджетних коштів).

Щодо вимог про визнання недійсним пункту договору в частині включення до ціни договору суми ПДВ.

Згідно з положеннями статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Суд зазначає, що станом на момент підписання договору про закупівлю товарів за бюджетні кошти №683 від 03.11.2022 року, сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).

Вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення»).

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Податок на додану вартість (ПДВ), визначений в підп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу. (п. «а» п. 185.1 ст. 185 ПК України).

Матеріалами справи встановлено, що спірний договір був укладений 03.11.2022 року.

Разом з тим, у пункті 3.1 договору сторонами визначено ціну договору з урахуванням суми податку на додану вартість, а саме ПДВ (20%) - 761 666,67 грн.

Згідно матеріалів справи, укладання спірного договору і фактична поставка товару за договором відбулася після переведення відповідача на спрощену систему оподаткування, у зв`язку з чим, товар, що є предметом спірного договору, віднесено до товару, який обкладається податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Таким чином, суд зазначає, що здійснення постачання позивачу товару на виконання умов договору про закупівлю товарів за бюджетні кошти №683 від 03.11.2022 року підлягає оподаткуванню за нульовою ставкою, а отже умови п.3.1 договору щодо включення суми податку на додану вартість є безпідставними.

Верховний Суд у постанові від 03.12.2021р. у справі № 910/12764/20 вказав, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Верховний Суд у вказаній постанові відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021р. у справі №922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору), та зазначив про незгоду із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2018р. у справі №910/22319/16, від 08.08.2019р. у справі № 911/1626/18.

Законом України від 12.05.2022р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» у розділі ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України абз. 1 пункту 69 підрозділу 10 викладено в новій редакцій, відповідно до якої установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р., затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.

Також викладено в новій редакції підпункт 69.1, зокрема абз. 5 визначає, що платники єдиного податку третьої групи, які використовують особливості оподаткування єдиним податком за ставкою 2 відсотки, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання податкових обов`язків, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24.02.2022р. до дня переходу таких платників на застосування особливостей оподаткування єдиним податком третьої групи за ставкою 2 відсотки за умови виконання ними таких податкових обов`язків, щодо реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання звітності, сплати податків і зборів, протягом 60 календарних днів з дня переходу на систему оподаткування, на якій такі платники податку перебували до обрання особливостей оподаткування єдиним податком за ставкою 2 відсотки.

Підпунктом 9.9 пункту 9 підрозділу 8 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України передбачено, що після припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України платники єдиного податку третьої групи, які на день припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України використовували особливості оподаткування, встановлені цим пунктом, з першого дня місяця, наступного за місяцем припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України, втрачають право на використання особливостей оподаткування, передбачених цим пунктом, і автоматично вважаються такими, що застосовують систему оподаткування, на якій такі платники податку перебували до обрання особливостей оподаткування, передбачених цим пунктом.

Враховуючи п.п. 9.9 пункту 9 підрозділу 8, пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України, суд зазначає, що обов`язок із реєстрації в ЄРПН податкових накладних виникає у відповідача лише у тому випадку, якщо покупець придбав товари/послуги у особи, яка на час здійснення такої операції була зареєстрована платником ПДВ, а в подальшому стала платником єдиного податку за ставкою 2%.

В той же час, як було встановлено вище, на момент укладення договору та здійснення господарської операції з поставки товару відповідач вже перебував на спрощеній системі оподаткування - був платником єдиного податку третьої групи за ставкою 2%, а тому в силу пунктів 9.5 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України був звільнений від обов`язку нарахування та сплати податку на додану вартість за операціями з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, а також від подання податкової звітності з податку на додану вартість.

У разі відсутності визначених цим Кодексом підстав для відмови у реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку контролюючий орган зобов`язаний протягом двох робочих днів від дати надходження заяви щодо переходу на спрощену систему оподаткування зареєструвати таку особу платником єдиного податку. У випадках, передбачених підпунктом 298.1.2 пункту 298.1 та підпунктом 298.8.5 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу, контролюючий орган, у разі відсутності визначених цим Кодексом підстав для відмови, здійснює реєстрацію суб`єкта господарювання як платника єдиного податку з дати, визначеної відповідно до зазначеного підпункту, протягом двох робочих днів з дати отримання контролюючим органом заяви щодо обрання спрощеної системи оподаткування або отримання цим органом відповідної заяви або відомостей у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». У разі відмови у реєстрації платника єдиного податку контролюючий орган зобов`язаний надати протягом двох робочих днів з дня подання суб`єктом господарювання відповідної заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб`єктом господарювання у встановленому порядку. (п.п. 299.3., 299.4, 299.5 Податкового кодексу України).

Представник відповідача не заперечив того факту, що у встановлений законом строк письмової вмотивованої відмови контролюючого органу у реєстрації платника єдиного податку відповідач не отримав.

Суд відхиляє заперечення відповідача в частині того, що він не знав до 13.12.2022 року про те, що переведений на спрощену систему оподаткування, так як незважаючи на технічну можливість реєстрації податкових накладних та подаючи вдруге заяву про перехід на спрощену систему оподаткування, мав мати правомірні очікування щодо нового статусу платника податку, однак уклав договір на відповідних умовах.

Оскільки у відповідача були відсутні відповідні зобов`язання перед бюджетом, останнім безпідставно (помилково) включено у первині документи суми ПДВ, відповідно, безпідставно набуто майно, а саме грошові кошти у сумі 761 666,67 грн, які були передані позивачем відповідачу, як сума ПДВ в складі оплати за отриманий за договором товар.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, застосовуються в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України. На підставі статті 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Вирішуючи вказаний спір, судом установлено наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину в частині включення до ціни товару суми ПДВ недійсним на момент його вчинення.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що визначення сторонами у п.3.1 договору ціни з урахуванням ПДВ у розмірі 761 666,67 грн свідчить про недодержання при укладенні пункту договору встановлених статтею 203 ЦК України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу приписів статті 215 ЦК України.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним пункту 3.1 договору про закупівлю товарів за бюджетні кошти №683 від 03.11.2022 року у частині включення до договірної ціни ПДВ.

Щодо вимог про повернення суми ПДВ у порядку статті 1212 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Близьку за змістом позицію викладено у постановах Верховного Суду 14.01.2021р. у справі №922/2216/18, від 23.01.2020р. у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019р. у справі № 918/47/18, від 01.04.2019р. у справі № 904/2444/18.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Суд, оцінивши зазначені вище обставини, встановив, що правова підстава для отримання від позивача сум ПДВ для відповідача не існувала і мала місце помилка відповідача щодо своїх податкових зобов`язань. Для позивача правова підстава вважається такою, що відпала з моменту встановлення факту безпідставності сплати суми ПДВ (відповідачем) з тих підстав, що відповідач перебуває на спрощеній системі оподаткування ІІІ групи зі ставкою 2 %.

Отже, сплата позивачем у складі ціни товару сум ПДВ, від обов`язку перерахування яких до бюджету відповідач звільнений, свідчить про отримання відповідачем безпідставних і надлишкових коштів від позивача.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт безпідставного набуття відповідачем від позивача та утримання відповідачем грошових коштів в сумі 761 666,67 грн, що були визначені, як сума ПДВ у складі ціни договору, тоді як останній був звільнений від обов`язку перерахування такої суми ПДВ до бюджету. Відповідачем доказів зворотнього не надано, факту повернення вказаної суми коштів позивачу відповідачем не доведено.

Статтею 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Водночас, відповідно до статей 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

Таким чином, відповідач, підписуючи 03.11.2022р. первинні документи, у яких відображено суми ПДВ, після того, як подав двічі заяву про перехід на іншу систему оподаткування, мав розрахувати можливі ризики настання несприятливих наслідків в результаті таких дій.

Так, однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 761 666,67 грн у порядку повернення безпідставно набутого майна.

Судом установлено, що у порушення податкового законодавства, про яке сторони договору у будь-якому випадку зобов`язані були знати, безпідставно включили до вартості товару суму ПДВ, за який покупець розрахувався у повному обсязі, суперечить інтересам суспільства, оскільки порушено інтереси держави, а тому вимоги прокурора визнаються такими, що підлягають до задоволення повністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Сплачена прокуратурою сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №1960 від 12.12.2023р. на суму 14 109 грн.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним пункт 3.1 договору від 03.11.2022р. №683 у частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 761 666,67 грн., що укладений між Центральною базою виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України та Підприємством об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) виробничий центр «Маркитант».

3.Стягнути з Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) виробничий центр «Маркитант» (адреса: Україна, 79053, Львівська обл., місто Львів, вул.Володимира Великого, будинок 18, офіс 1008; ідентифікаційний код - 44622857) на користь Головного управління Національної гвардії України (адреса: Україна, 03151, місто Київ, вул.Святослава Хороброго, будинок 9-А; ідентифікаційний код - 08803498) грошові кошти в розмірі 761 666, 67 грн суми ПДВ за договором від 03.11.2022р. №683.

4.Стягнути з Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) виробничий центр «Маркитант» (адреса: Україна, 79053, Львівська обл., місто Львів, вул.Володимира Великого, будинок 18, офіс 1008; ідентифікаційний код - 44622857) 14 109,00 грн. судового збору на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (адреса: Україна, 01014, місто Київ, вулиця Болбочана Петра, будинок 8; ідентифікаційний код - 38347014) (рахунок UA478201720343140002000082966, МФО 820172 в ДКСУ м. Київ, ЄДРПОУ 38347014).

5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 03.06.2024 р.

СуддяКороль М.Р.