Постанова

від 19.04.2010 по справі 2-а-136/10/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

19 квітня  2010 року                                                                      справа № 2-а-136/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко  Н. Д.,  при секретарі судового засідання Філімонові К.О., за участю представників сторін

від позивача :      Мохонько К.М. (довіреність від 01.07.2008 р.),

від відповідача :  Попова О.В. (довіреність № 2/9/000 від 11.01.2010 р.),

                               Суткова Л.І. (довіреність № 87/9/10-28 від 20.01.2010 р.),

                               Назарчук Л.І. (довіреність № 86/9/10-28 від 20.01.2010 р.),  

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу    

за позовом  

приватного підприємства «Бава»

до

Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції (Володарське відділення)

про

скасування рішення, -

                                                                   ВСТАНОВИВ:

             приватне підприємство «Бава» (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції (Володарське відділення) (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення – рішення № 0000542301/0 від 25.03.2008 р. про донарахування податкових зобов’язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 471 039, 83 грн. (за основним платежем - 59 917, 37 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -  411 122, 46 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, а саме підпункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2,  підпункту 5.5.1  пункту 5.5, підпункту 5.6.1 пункту 5.6, підпункту 5.7.1 пункту 5.7, пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8, пункту 16.4 статті 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР (надалі –Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств") та вважає рішення податкового органу незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлені факти, розраховано суму податкового зобовязання та застосовано норми закону.

У ході судового розгляду справи позивач визнав правомірними дії та рішення відповідача у частині нарахування йому податкового зобов’язання за платежем «податок на прибуток» у зв’язку з:

 - не включенням до складу валових доходів підприємства у 2006 році коштів від реалізації продуктів харчування на суму 10500,00 грн. та коштів від реалізації тютюнових та алкогольних виробів на суму 20 267,00 грн.; Загалом  за 2006 рік - 30767,00 грн.

- не включенням до складу валових доходів  у декларації за 2007 рік суми приросту балансової вартості запасів (залишки продукції) у розмірі 16 089, 49 грн.

- завищенням у 2007 році валових витрат: на суму 6 800, 00 грн. ( витрати на оплату праці); на суму 2345,69 грн. (внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та загальнообов’язкове державне соціальне страхування); на суму убутку підприємства, що становить 33781,00 грн.  

Загалом за 2007 рік – 59016,18 грн.

У зв’язку з чим сума несплаченого позивачем податку на прибуток у 2006 році складає 7691,75 грн. (30767,00 х 0,25) та штрафних санкцій у розмірі  3845,88 грн. У 2007 році – 14754,05 грн. та штрафних санкцій у розмірі 7377, 02 грн.

Крім цього, позивач визнає факт  несплати ним у І кварталі 2007 року податку у розмірі 241, 12 грн. та штрафних санкцій у розмірі 170,00 грн.; витрат по відрахуванню до фондів за ІІ квартал у розмірі 14,48 грн. та як наслідок штрафу у розмірі 170,00 грн.

Загалом сума визнаних позивачем нарахувань становить 34064,30 грн. (за основним платежем 22701,40 грн. (7691,75+14754,05+241,12+14,48) та за штрафними санкціями 11562,90 грн. (3845,88+7377, 02+170+170).

Поряд з цим, позивач вважає неправомірним рішення відповідача у частині нарахування йому податкового зобов’язання з податку на прибуток внаслідок:

- заниження податкового зобов’язання у 2006 році - не включення до валового доходу підприємства коштів від реалізації  ТОВ «Земля Томилівська» основних засобів на суму 83333,00 грн.;  не включення до складу валового доходу підприємства у 2007 році грошових коштів у розмірі 13 750, 00 грн. у зв’язку з наданням послуг з оренди кафе за період з лютого місяця 2007 року по грудень місяць 2007 року та 5688,00 грн. -  доходи від реалізації тютюнових та алкогольних виробів. Загалом -  112881, 00 грн.,    

-  заниження податкового зобов’язання у 2007 році, у зв’язку з включенням до складу валових витрат підприємства грошових коштів у розмірі 35 572, 79 грн., пов‘язаних з виплатою процентів по кредиту у зв’язку з придбанням автомобіля «Toyota Prado 6»; витрат понесених на перерахування страхового внеску, згідно договору добровільного страхування даного транспортного засобу на суму 13 360, 00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 399559,56 грн.

Представник позивача у судовому засіданні 19.04.2010 просив суд скасувати податкове повідомлення – рішення № 0000542301/0 від 25.03.2008 у повному обсязі внаслідок безпідставності та неправомірності нарахування всієї суми, яка визначена у ньому.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржуване рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представники відповідача у судовому засіданні 19.04.2010 заперечували щодо задоволення позовних вимог.

            Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у  період з 15.02.2008 по 28.02.2008 посадовими особами Володарського відділення Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області на підставі направлень на перевірку від 15.02.2008 № 23 та від 29.02.2008 № 25 було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.12.2007.

У ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, порушення позивачем положень підпункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2,  підпункту 5.5.1  пункту 5.5, підпункту 5.6.1 пункту 5.6, підпункту 5.7.1 пункту 5.7, пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8, пункту 16.4 статті 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

За результатами перевірки складений акт від 14.03.2008 про результати виїзної позапланової перевірки Приватного підприємства «Бава» код за ЄДРПОУ 31414576 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.12.2007 № 94-2301-31414576 (надалі – Акт перевірки).

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.03.2008 № 0000542301/0, яким згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 та підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-III  (надалі – Закон України №2181), позивачеві визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток" у сумі 471 039, 83 грн. (у тому числі за основним платежем 59 917, 37 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 411 122, 46 грн.).

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що позивач визнає факт не включенням ним до складу валових доходів у 2006 році коштів від реалізації продуктів харчування на суму 10500,00 грн. та коштів від реалізації тютюнових та алкогольних виробів на суму 20 267,00 грн.; не включення до складу валових доходів у 2007 році суми приросту балансової вартості запасів (залишків продукції) у розмірі 16 089, 49 грн.; завищення у 2007 році валових витрат на суму 6 800, 00 грн. ( витрати на оплату праці); на суму 2345,69 грн. (внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та загальнообов’язкове державне соціальне страхування); на суму убутку підприємства, що становить 33781,00 грн.  Загалом сума визнаних позивачем нарахувань становить 34064,30 грн. (за основним платежем 22701,40 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 11562,90 грн.).  

Таким чином, у частині донарахування відповідачем сум податкового зобов’язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій за дані правопорушення позивач рішення податкового органу не оспорює.

Згідно з частиною третьою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

У суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання у зв’язку з чим, суд дійшов висновку про те, що рішення податкового органу у частині нарахування позивачеві основного платежу з податку на прибуток та застосування штрафних фінансових санкцій на загальну суму 34064,30 грн. (за основним платежем 22701,40 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 11562,90 грн.), є обґрунтованим і скасуванню не підлягає, а відтак, у цій частині позов задоволенню не підлягає.

 Щодо твердження позивача про неправомірність рішення відповідача у частині нарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток у розмірі 3 437,50 грн., у зв’язку з не включенням до складу валового доходу підприємства у 2007 році грошових коштів у розмірі 13 750, 00 грн. суд зазначає наступне.

У ході судового розгляду судом установлено, що між позивачем та ПП ОСОБА_1. 31.01.2007 укладено договір оренди приміщення кафе. Згідно із умовами цього договору, позивач зобов’язаний передати, а  ПП ОСОБА_1. прийняти у платне строкове користування (оренду) приміщення кафе, що належить позивачеві. За користування приміщенням ПП ОСОБА_1. зобов’язаний сплачувати позивачеві щомісячну орендну плату у розмірі 1500, 00 грн. у тому числі податок на додану вартість – 250, 00 грн. Таким чином, відповідно до тверджень відповідача позивач мав би віднести до валових доходів за період лютий – грудень місяці 2007 року суму у розмірі  13 750, 00 грн. (11 місяців х 1250,00 грн.).

Підпунктом 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

За поясненнями позивача, приміщення кафе фактично ПП ОСОБА_1. в оренду не передавалось, орендна плата ним не справлялась та, відповідно, документи, що засвідчують факт надання послуг з оренди приміщення кафе, не оформлювались.

Водночас, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, що засвідчують факт передачі приміщення кафе в оренду, надання у період лютий – грудень місяці 2007 року послуг з оренди кафе та зарахування позивачем орендної плати за користування орендованим приміщенням.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що наявність підписаного договору оренди  при відсутності фактичної передачі приміщення в користування та розрахунків між сторонами за його використання  або  оформлення документа, що засвідчує факт передачі та виконання робіт (надання послуг) позивачем, не є достатньою підставою для виникнення у позивача податкових зобов’язань зі сплати податку на прибуток. Відтак, у відповідача відсутні правові підстави для нарахування позивачеві податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 3 437, 50 грн. внаслідок відсутності факту отримання прибутку.  

Приписами пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181 встановлено, що штрафні санкції накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, за порушення податкового законодавства.  З урахуванням відсутності порушень позивачем у даних правовідносинах податкового законодавства суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування позивачеві штрафних санкцій.

Стосовно твердження позивача про неправомірність рішення відповідача у частині нарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток у зв’язку з не включенням до валового доходу  грошових коштів від реалізації основних засобів у розмірі 83333,00  грн.  суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 2006 року, позивачем на користь ТОВ «Земля Томилівська» було реалізовано легковий автомобіль Toyota за ціною 100000,00 грн. у тому числі ПДВ 16666, 67 грн. (податкова накладна від 25.12.2006 № 69). Даний автомобіль був придбаний у ПП «Переробник» 08.09.2004 за ціною 43,2 тис. грн. та відповідно до висновків перевіряючих (а.с.14, 16) був віднесений до основних фондів позивача.

В силу положень пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"  вказаний автомобіль відноситься до другої групи  основних фондів.

Податковий облік операцій з продажу основних фондів регулюється пунктом 8.4 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Вказаною нормою передбачено, що у разі виведення з експлуатації основних фондів груп 2, 3 і 4 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу таких основних фондів (вартості продукції, робіт, послуг, отриманих платником податків в межах бартерних (товарообмінних) операцій). Якщо сума вартості основних фондів дорівнює або перевищує балансову вартість відповідної групи, її балансова вартість прирівнюється до нуля, а сума перевищення включається до валового доходу платника податку відповідного періоду.

За твердженням позивача залишкова вартість другої групи основних засобів станом на 01.10.2006 року становить 90255,03 грн. Водночас, Акт перевірки не містить переліку та даних щодо балансової вартості основних фондів другої групи позивача у тому числі щодо балансової вартості реалізованого автомобіля Toyota.

Необхідно зазначити, що з метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 року № 327, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за № 925/11205, затверджено Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (надалі - Порядок).

Положеннями пункту 1.3 Порядку встановлено, що акт – службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктами господарювання.

Саме в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства (пункт 1.6 Порядку).

Факти виявлених порушень викладаються в акті чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів (пункт 1.7 Порядку).

Враховуючи приписи абзацу 3, 4 підпункту 2.3.2 пункту 2.3 Порядку,  за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень. Зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків, операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Акт перевірки не містить в собі даних на підставі яких суд може встановити правомірність здійснених відповідачем нарахувань податкових зобов’язань в частині нарахування податку на прибуток від реалізації основних засобів (автомобіля).  Таких даних також не містять і інші наявні матеріали справи.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

   Судом, з метою забезпечення повного та об’єктивного розгляду справи на підставі частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України неодноразово оголошувалась перерва. Тобто, сторонам були створені усі необхідні умови для надання доказів з метою встановлення судом фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства.

   Всупереч зазначеним приписам процесуального законодавства відповідач не надав суду жодного доказу, який би підтверджував правомірність нарахування даного податкового зобов’язання.

   Відповідно до частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Проте, це не означає, що суд зобов’язаний взяти на себе тягар доказування розміру нарахованих податкових зобов’язань замість сторони у справі - суб’єкта владних повноважень у відносинах з юридичною чи фізичною особою.

   Стосовно твердження відповідача про заниження позивачем податкового зобов’язання, у зв’язку з включення до складу валових витрат підприємства грошових коштів у розмірі 35 572, 79 грн., пов‘язаних з виплатою процентів по кредиту у зв’язку з придбанням автомобіля «Toyota Prado 6»; витрат понесених на перерахування страхового внеску, згідно договору добровільного страхування даного транспортного засобу на суму 13 360, 00 грн. суд зазначає наступне.

У ході розгляду справи судом встановлено, що у період, за який здійснювалася перевірка, позивачем був придбаний легковий автомобіль, який не є таксомотором.  

Для придбання транспортного засобу позивачем отримано кредит та протягом 2007 року виплачувались проценти за користування кредитом на загальну суму 35 572, 79 грн. Крім того, позивачем 01.11.2007 укладено договір добровільного страхування транспортного засобу з НАСК «Оранта», на виконання умов якого ним було здійснено перерахування страхового внеску у розмірі 13 360, 00 грн. Вказані обставини не заперечувались сторонами.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про неправомірність віднесення до складу валових витрат сум сплачених процентів та страхового внеску, оскільки даний автомобіль не використовувався у господарській діяльності позивача, з огляду на наступне.

За визначенням положень пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, у період, за який здійснювалася перевірка, позивачем був придбаний легковий автомобіль, який не є таксомотором. Придбаний автомобіль включений позивачем до складу основних фондів.

Аналіз наявних у справі доказів, а саме, наказ позивача про закріплення автомобіля за директором підприємства, наказ про створення автотранспортного господарства, інвентарна картка обліку основних засобів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та подорожні листи підтверджують факт використання позивачем автомобіля для забезпечення  роботи адміністрації  підприємства.

За таких обставин, доводи податкового органу про те, що використання автомобілю не пов'язане із господарською діяльністю позивача, не заслуговують на увагу.

Згідно з підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат належать будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням відсотків за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з проведенням господарської діяльності платника податку.

Поряд з цим, в силу положень підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 цього Закону, будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачено законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб, включаються до складу валових витрат.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивач правомірно відніс до складу валових витрат суми коштів у розмірі 35 572, 79 грн., пов‘язаних з виплатою процентів по кредиту у зв’язку з придбанням автомобіля «Toyota Prado 6» та витрат понесених на перерахування страхового внеску, згідно договору добровільного страхування даного транспортного засобу на суму 13 360, 00 грн. а відтак, твердження відповідача про завищення позивачем у даному випадку валових витрат  є безпідставними.

Щодо обґрунтованості визначення розміру відповідачем штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 411122,46 грн. суд зазначає наступне.

Приписами пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181 встановлено, що штрафні санкції накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, за порушення податкового законодавства.

В силу положень підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Тобто, розмір нарахованих штрафних (фінансових) санкцій не може перевищувати 50% від донарахованої податковим органом суми податкових зобов’язань за основним платежем, які містяться у відповідному податковому повідомленні контролюючого органу, який отримав платник податку, а відтак, законодавством встановлені певні межі застосуваня розміру штрафних санкцій.

Як вбачається із змісту оскаржуваного податкового повідомлення – рішення, згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України № 2181 та на  підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 вказаного Закону України позивачеві визначено суму податкового зобов’язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 471039,83 грн. у тому числі за основним платежем - 59917,37 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 411122,46 грн.

Однак, розмір застосованих відповідачем штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням – рішенням № 0000542301/0 від 25.03.2008 не відповідає вимогам, встановленим  підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства  України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

             Однак, відповідачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження правомірності оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та приймаючи до уваги ту обставину, що позивачем у ході розгляду справи визнано правомірність нарахування відповідачем податку на прибуток за основним платежем у розмірі  22701,40 грн., штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 11562,90 грн. а також ту обставину, що судом були створені усі необхідні умови для надання відповідачем доказів з метою встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що грошовий розмір судових витрат, які повинні бути компенсовані, суд визначає за клопотанням однієї зі сторін. Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат сторонами суду не заявлено, у зв’язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись статтями 69 - 71, 94, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов  задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення – рішення № 0000542301/0 від 25.03.2008  у частині нарахування податкового зобов’язання у розмірі 436775 (чотириста тридцять шість тисяч сімсот сімдесят п’ять) грн. 53 коп. у тому числі за основним платежем - 37215, 97 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -  399559,56 грн. ).

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

                 Постанова відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим  Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

               Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

          Суддя                                                                                                Н. Д. Панченко

                                            постанову виготовлено у повному обсязі та підписано – 23.04.2010