ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" травня 2024 р. Справа № 918/131/24
Господарський суд Рівненської області у складі: суддя Романюк Р.В.,
за участю секретаря судового засідання Шандалюк А.А.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району
до ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп"
про витребування земельної ділянки
За участю представників сторін:
від позивача: не з`явився;
від відповідача (Атаманюк А.В.): Януль - Сидорчук Х.В. (ордер серія ВК № 1121504 від 01.03.2024 року);
від відповідача (ТОВ "Акріс Агро Груп"): не з`явився;
прокурор: Ковальчук І.Л.
ВСТАНОВИВ:
Керівник Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району (далі Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі Відповідач 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" (далі Відповідач 2), в якій просить витребувати з володіння ОСОБА_1 та ТОВ "Акріс Агро Груп" у комунальну власність на користь Здолбунівської міської територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради земельну ділянку площею 2,8438 га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0339 (реєстраційний номер: 1217787256226).
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області № 17-892/16-17-СГ від 23.03.2017 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену фермерського господарства ім. Шевченка, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ОСОБА_2 , на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області; припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 2,8438 га громадянину ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства, що посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії РВ № 00031, виданого відповідно до рішення Здолбунівської районної Ради народних депутатів Здолбунівського району Рівненської області від 22.04.1998 № 159, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 29.04.1998 за № 21, на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області; передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,8438 га (кадастровий номер 5622682800:00:001:0339) для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену фермерського господарства ім. Шевченка, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.
Прокурор зазначає, що ОСОБА_1 будучи членом ФГ ім. Шевченка, яка не є засновником ФГ ім. Шевченка та не передавала земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримала у власність земельну ділянку площею 2,8438 га (кадастровий номер 5622682800:00:001:0339), яка перебувала у користуванні фермерського господарства. При цьому, надання такої ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах, проте із земель, що вже перебували у користування фермерського господарства. У подальшому, ОСОБА_1 . фермерську діяльність не здійснювала, земельну ділянку передала в оренду для сільськогосподарських потреб юридичним особам ТОВ "Акріс Агро" (право оренди припинено 14.12.2020 р.) та ТОВ "Акріс Агро Груп" (договір оренди від 22.10.2020 р.) зі строком дії на 7 років.
Прокурор вказує, що метою отримання спірної земельної ділянки було не створення та ведення фермерського господарства відповідачем одноосібно або з членами родини, а отримання її безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів. Відтак, за твердженням прокурора, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5622682800:00:001:0339 площею 2,8438 га, яка незаконно вибула з власності держави, підлягає витребуванню у комунальну власність Здолбунівської міської територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради.
21.02.2024 року до господарського суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву в якому просить суд застосувати строки позовної давності до заявлених керівником Здолбунівської окружної прокуратури позовних вимог; відмовити керівнику Здолбунівської окружної прокуратури в задоволенні позовних вимог. При цьому, вказує про те, що витребування на користь позивача із володіння Відповідача земельної ділянки буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельних ділянок для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права громадян, які законним шляхом добросовісно набули своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування.
Відповідач 2 зазначає, що хронологія подій, а саме те, що за рішенням органу державної влади (наказ Головного управління - Держземагенства у Рівненській області від 17-254/16-15-СГ від 16.03.2015 р.) громадянам надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ОСОБА_2 ; за рішенням органу державної влади (наказ Держгеокадастру) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність Відповідачу та передано у власність останньому спірну земельну ділянку, що свідчить, про те що Відповідач фізична особа, мала усі підстави вважати, що такі рішення є дійсними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікувала, що орган державної влади, передаючи їм ці земельні ділянки, має право нею розпоряджатися, а вона після отримання цих земельних ділянок матимуть змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь - яке інше майно) від держави, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави.
За твердженням відповідача 2, про факт передачі у власність земельних ділянок фізичним особам членам фермерського господарства ім. Шевченка прокурор знав ще у 2018 році, що підтверджується ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 18.12.2018 року по справі № 562/4582/18. Відповідач 2 вважає, що позов поданий прокурором зі спливом строку позовної давності, що є окремою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
27.02.2024 року до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача 2 відповідно до якої вважає доводи відповідача 2, викладені у відзиві на позовну заяву, є необґрунтованими та безпідставними, посилаючись на те, що витребування у власність територіальної громади земельної ділянки, приватизованої всупереч вимогам закону, сприятиме реалізації зазначених конституційних положень Окрім того, це є умовою позбавлення безпідставних переваг для ОСОБА_1 та відновлення можливості справедливого (законного) розподілу такого обмеженого державного ресурсу, безумовно становить державний інтерес. Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання вимог законодавства при наданні у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Прокурору стало відомо про порушення інтересів держави лише після ознайомлення з проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність членам фермерського господарства ім. Шевченка, адже вказані проєкти містили документи, що стали підставою для приватизації, в тому числі спірної земельної ділянки (рішення засновника ФГ ім. Шевченка від 12.02.2015 р. № 15 про введення нових членів до господарства, протоколи загальних зборів членів ФГ ім. Шевченка) та без опрацювання яких неможливо було встановити законність набуття її у власність відповідачем. Так, прокурором виявлено 6 поруч розташованих земельних ділянок, з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства", які перебувають у приватній власності фізичних осіб. При цьому, підставою отримання у власність громадянами вказаних земельних ділянок слугували накази Головного управління Дергеокадастру у Рівненській області, прийняті 23.03.2017 р. Оскільки земельні ділянки надавалися громадянам із земель державної власності безоплатно для ведення фермерського господарства, тобто за спрощеною процедурою без проведення торгів, у прокурора виникли обґрунтовані підстави для встановлення фактів правомірності набутті у власність таких ділянок громадянами для ведення фермерського господарства без створення у подальшому фермерських господарств та наявності підставі для представництва інтересів держави в суді. Отже, прокурору стало відомо про порушення інтересів держави лише після ознайомлення з проєктами землеустрою щодо відведенні земельних ділянок у власність членам ФГ ім. Шевченка, а саме 04.07.2023. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) " розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12, за яким з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені ст. 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Дію карантину закінчено 01.07.2023. Крім того, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено таким змістом: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 нього Кодексу, продовжуються на строк його дії". Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р., затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 2102-IX, в Україні введеновоєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 р., який продовжено до 14.02.2024 Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06.11.2023 р. № 734/2023, затвердженого Законом України № 3429-IX від 08.11.2023 р.
01.03.2024 року до господарського суду від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву в якому вважає, що наявні підстави для повернення позовної заяви прокурору та закриття провадження у справі, посилаючись на те, що в позовній заяві прокурора не обґрунтовано необхідність звернення до суду в інтересах держави, необхідність захисту цих інтересів, підстави для звернення до суду. Орган місцевого самоврядування (Здолбунівська міська рада) цілком спроможний захистити права та інтереси громади самостійно. Для цього в громади є матеріальний (бюджет) потенціал, юридичний і земельний супровід (юридичний та земельний відділи). Справа щодо витребування земельної ділянки не відноситься до спорів щодо права власності, реєстрації права власності, визнання недійсними актів, стороною яких є фізична особа. Стороною спору є фізична особа ОСОБА_1 . Накази ГУДК у Рівненській області від 16.03.2015 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та від 23.03.2017 року про затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність прийняті вказаним органом у межах своєї компетенції, на підставі ст.ст.15-1, 32, 116, 118, 121, 122, 186 ЗК України. Тобто, повноваження щодо передачі у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на той час мав саме Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, котрим було Головне управління Держгеокадастру в Рівненській області. Орган місцевого самоврядування, котрим на той час була Копитківська сільська рада, правонаступником якої є Здолбунівська міська рада, не була вправі розпоряджатися земельною ділянкою. А тому є безпідставними твердження прокурора в позовній заяві, що я мала звертатися із заявою про передачу земельної ділянки у власність до органу місцевого самоврядування, а не до ГУДК в Рівненській області.
Відповідач 1 вважає, що прокурором безпідставно зазначено позивачем орган місцевого самоврядування, так як його права передачею мені у власність земельної ділянки не порушені, що є безумовною підставою для відмови в позові. В позовній заяві прокурора не вказано, вимоги яких нормативних актів порушено при приватизації ГУДК земельної ділянки. Це свідчить про те, що будь-яких порушень не було. Накази є чинними, не скасовані. Приватизація земельної ділянки відбулася з відома органу місцевого самоврядування - Копитківської сільської ради, правонаступником якої внаслідок адміністративної реформи є Здолбунівська міська рада, в інтересах якої пред`явлено позов прокурором.
За твердженням відповідача 1, земельна ділянка, отримана в порядку приватизації, в особистих інтересах не використовувалася, використовувалася відповідачем 1 саме як членом фермерського господарства імені Шевченка для ведення фермерського господарства вказаним господарством в 2016-2017 роках. Фермерським господарством ім. Шевченка було також зібрано врожай в 2018 році. Однак, постановою господарського суду Рівненської області від 30 січня 2018 року в справі № 918/335/17 фермерське господарство ім. Шевченка визнане банкрутом. Господарська діяльність вказаного господарства завершена. В зв`язку з цим, з незалежних від відповідача 1 причин, остання не змігла використовувати земельну ділянку для ведення фермерського господарства.
Відповідач 1 вказує, що під час приватизації спірних земельних ділянок членами фермерського господарства до них перейшов весь обсяг прав щодо володіння, користування та розпорядження відповідними земельними ділянками.
На думку відповідача 1, витребування на користь позивача із володіння Відповідача земельної ділянки буде непропорційним втручанням у право на мирно володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме позитивні наслідки вилучення земельних ділянок для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права громадян, які законним шляхом добросовісно набули своє майно, покладаючись на: легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування. Відповідач - фізична особа, мала усі підстави вважати, що такі рішення є дійсними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікувала, що орган державної влади, передаючи їм ці земельні ділянки, має право нею розпоряджатися, а вони після отримання цих земельних ділянок матимуть змогу мирно володіти своїм майном, поза як особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь-яке інше майно) від держави, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави. Намагання виправити допущену в минулому органом державної влади "помилку" не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на третіх осіб усі негативні наслідки такої "помилки", оскільки задоволення позову саusa formalis (із формальних підстав) покладатиме надмірний індивідуальний тягар на вказаних третіх осіб, а отже, порушить справедливий балансу інтересів сторін.
Крім того, відповідач 1 зазначає, що прокурор пов`язує початок перебігу позовної давності виключно з тією обставиною, коли він фактично дізнався про порушення інтересів держави з інтернет - ресурсів. В той же час наказ ГУДК у Рівненській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою ухвалений від 16.03.2015 року. Відповідач 1 вважає, що у прокурора були усі можливості довідатися про порушення інтересів держави від 16.03.2015 року. Позов заявлено за спливом позовної давності, про що заявляє відповідач та просить суд в позові відмовити за спливом позовної давності.
05.03.2024 року та 11.03.2024 року до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача 1 відповідно до якої вважає доводи відповідача 1, викладені у відзиві на позовну заяву, безпідставними, посилаючись на те, що витребування у власність територіальної громади земельної ділянки, приватизованої всупереч вимогам закону, сприятиме реалізації зазначених конституційних положень, а також, є умовою позбавлення безпідставних переваг для ОСОБА_1 та відновлення можливості справедливого (законного) розподілу такого обмеженого державного ресурсу, безумовно становить державний інтерес. Разом з тим, метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Обов`язок діяти в інтересах територіальної громади є запорукою державного регулювання на певній території. Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5622682800:00:001:0339 знаходиться в межах Здолбунівської міської територіальної громади. Таким чином, суб`єктом владних повноважень уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах є Здолбунівська міська територіальна громада в особі Здолбунівської міської ради. Разом з тим, незважаючи на встановлені порушення та тривалість їх існування, Здолбунівська міська рада будь-яких заходів на усунення порушень до цього часу не вжила, а тому у прокурора наявні підстави для представництва інтересів держави в суді в особі Здолбунівської міської ради.
Прокурор вказує, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.
За твердженням прокурора, земельну ділянку з кадастровим номером 5622682800:00:001:0339 ОСОБА_1 надано всупереч вимогам земельного законодавства та Закону України "Про фермерське господарство". Спірна земельна ділянка, яка і до приватизації її відповідачем перебувала у користуванні ФГ ім. Шевченка (згідно Державного акту на право постійного користування землею серії РВ № 00031, виданого 29.04.1998), в порушення порядку визначеного ст. 32 ЗК України, перейшла у приватну власність ОСОБА_1 не для створення фермерського господарства, а для отримання її безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів. Безпідставним є посилання відповідача, як на преюдиційне рішення, на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 р. у справі № 918/335/17. Обставини встановлені у справі, на яку покликається відповідач, не спростовують обґрунтованість позовних вимог прокурора та не є подібними до обставин даної справи.
Прокурор зазначає, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання вимог законодавства при наданні у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Прокурору стало відомо про порушення інтересів держави лише після ознайомлення з проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність членам ФГ ім. Шевченка, а саме 04.07.2023. Враховуючи викладене, окружною прокуратурою та органом місцевого самоврядування строки на звернення до суду за захистом порушених інтересів держави не пропущені.
11.03.2024 року до господарського суду від представника відповідача 1 надійшли заперечення (на відповідь на відзив) в яких просить суд закрити провадження у справі та повернути позовну заяву прокурору, у випадку розгляду справи по суті в позові відмовити. При цьому, вказує про те, що в позовній заяві як і у відповіді на відзив прокурора не обґрунтовано потребу для звернення до суду в інтересах держави. Орган місцевого самоврядування (Здолбунівська міська рада) був вправі самостійно захистити власні інтереси у разі потреби. Крім того, прокурором такої можливості для державного органу не надано. До 27.05.2021 року земля, що розташована за межами населеного пункту не перебувала у віданні органів місцевого самоврядування та підлягала до розпорядження саме Центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіального органу. Тобто, повноваження щодо передачі у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на той час мало саме Головне управління Держгеокадастру в Рівненській області. Предметом позову є витребування земельної ділянки, яка на думку прокурора незаконно вибуло з володіння держави. За твердженнями позивача, майно приватизоване всупереч вимогам закону не з комунальної власності, себто органу місцевого самоврядування, а з державної власності. Так як, згідно Земельного кодексу у редакції від 01.01.2017 року вказані землі належали до відання держави. А тому, має значення не сучасна редакція Земельного кодексу України, а редакція, що була чинною на момент вибуття земельних ділянок із державної власності, а саме у редакції від 01.01.2017 року. Зважаючи на викладене, на думку відповідача 1, судження прокурора, що повноваження щодо передачі у власність земельної ділянки належали органу місцевого самоврядування, а не ГУДК в Рівненській області, є безпідставними.
Відповідач 1 зазначає, що приватизація земельної ділянки відбулася з відома органу місцевого самоврядування Копитківської сільської ради, правонаступником якої внаслідок адміністративної реформи є Здолбунівська міська рада, в інтересах якої пред`явлено позов прокурором. А тому, будь-яких обмежень й перешкод для застосування заходів претензійно-позовного провадження щодо витребування земельної ділянки у Копитківської сільської ради не було.
Разом з тим, відповідач 1 зазначає, що справа щодо витребування земельної ділянки не відноситься до спорів щодо права власності, реєстрації права власності, визнання недійсними актів, стороною яких є юридична особа або фізична особа-підприємець. Стороною спору є фізична особа ОСОБА_1 . Посилання на постанови Верховного Суду є безпідставним. Положення постанови Великої Палати Верхового Суду від 05.10.2022 року у справі № 922/1830/19 тлумачаться прокурором не вірно в контексті розгляду цієї справи, так як справу слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Щодо обставин справи, викладених у рішенні господарського суду Рівненської області від 27.11.2018 року у справі №918/335/17 та постанові Північно-Західного апеляційного суду від 12.02.2019 року відповідач 1 посилається на те, що зазначені рішення підтверджують, що земельна ділянка використовувалася мною виключно для ведення фермерського господарства, входила до складу земель фермерського господарства, перебувала у володінні та користуванні ФГ "Ім. Шевченка" до моменту банкрутства господарства. Постановою господарського суду Рівненської області від 30 січня 2018 року в справі № 918/335/17 фермерське господарство ім. Шевченка визнане банкрутом. Господарська діяльність вказаного господарства припинена. Через що з незалежних причин, відповідач 1 не змогла використовувати земельну ділянку для ведення фермерського господарства. А тому, згідно договору оренди від 20 липня 2018 року вказана земельна ділянка була передана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп".
Крім того, відповідач 1 вказує, що на момент пред`явлення позову трьохрічний строк позовної давності закінчився. Позов заявлено за спливом позовної давності, про що заявляє відповідач та просить в позові відмовити за спливом позовної давності.
Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 08.02.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначити на "06" березня 2024 р.
До господарського суду від представника відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" надійшло клопотання про закриття провадження у справі відповідно до якого просить суд закрити провадження по справі № 918/131/24.
Суд, протокольною ухвалою від 06.03.2024 року, відмовив у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, оскільки спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 06.03.2024 року відкладено підготовче засідання на "26" березня 2024 р.
До господарського суду від представника відповідача Атаманюк А.В. надійшла заява про закриття провадження у справі в якій просить суд закрити провадження у справі та повернути позовну заяву прокурору.
Суд, протокольною ухвалою від 26.03.2024 року, відмовив у задоволенні заяви про закриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 26.03.2024 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - до 07.05.2024 року та відкладено підготовче засідання на "10" квітня 2024 р.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 10.04.2024 року відкладено підготовче засідання на "23" квітня 2024 р.
23.04.2024 року до господарського суду від представника відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" надійшло пояснення від 23.04.2024 року відповідно до якого зазначає щодо відліку строку позовної давності в справах за позовом прокурора та те, що на момент звернення прокурора до суду минуло майже 7 років від дати набуття права власності на земельну ділянку, що свідчить про сплив строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
В судовому засіданні 23.04.2024 року пояснення відповідача від 23.04.2024 року, залишені судом без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 23.04.2024 року закрито підготовче провадження у справі № 918/131/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на "22" травня 2024 р.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21.05.2024 року заяву ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, постановлено судове засідання у справі призначене на "22" травня 2024 р. об 10:00 год. провести в режимі відеоконференції.
Прокурор в судовому засіданні 22.05.2024 року підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві та з урахуванням відповіді на відзив.
Представник відповідача Атаманюк А.В. в судовому засіданні 22.05.2024 року позовні вимоги не визнає з підстав, зазначених у відзиві.
Представник позивача - Здолбунівської міської ради в судове засідання 22.05.2024 року не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить Довідка Господарського суду Рівненської області про доставку електронного листа, відповідно до якої документ в електронному вигляді (Ухвала від 23.04.2024 р.) надіслано одержувачу Здолбунівській міській раді в її електронний кабінет, документ доставлено до електронного кабінету 24.04.2024 року.
Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" в судове засідання 22.05.2024 року не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить Довідка Господарського суду Рівненської області про доставку електронного листа, відповідно до якої документ в електронному вигляді (Ухвала від 23.04.2024 р.) надіслано одержувачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" в його електронний кабінет, документ доставлено до електронного кабінету 24.04.2024 року.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, враховуючи, що неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, серії РВ № 00031, виданого 29.04.1998 року на підставі рішення Здолбунівської районної Ради народних депутатів Здолбунівською району Рівненської області від 22.04.1998 за № 159, зі змінами в землекористуванні, внесеними рішенням Здолбунівської районної ради від 20.09.2000 року № 166 (ділянка 2-3 площею 2,28 га), ОСОБА_2 , який мешкає у селі Копитків, надано у постійне користування земельну ділянку площею 45,5 га в межах згідно з планом, для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Копитківської сільської ради.
В. Атаманюком створено Фермерське господарство ім. Шевченка, яке зареєстроване як юридична особа 17.03.1998 року та внесено відомості до Єдиного державного реєстру за № 15961200000000439.
Рішенням засновника ФГ ім. Шевченка В. Атаманюка № 15 від 12.02.2015 року вирішено: ввести в число членів господарства: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ; внести зміни в установчі документи шляхом викладення їх в новій редакції та провести державну реєстрацію відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців".
Відповідно до п. 1.5. Статуту ФГ ім. Шевченка (викладеного в новій редакції), затвердженого рішенням засновника ФГ ім. Шевченка від 15.02.2015 року № 15, членами господарства є: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .
Прокурор зазначає, що відповідно до заяви від 26.02.2015 року, посвідченої приватним нотаріусом Чайковською А.О. та зареєстрованої у реєстрі за № 82, ОСОБА_2 , як землекористувач, висловив свою згоду на вилучення земельної ділянки площею 47,78 га, що знаходиться на території Копитківської сільської ради і перебуває у його постійному користуванні відповідно до Державного акту на право постійного користування землею РВ № 00031 (з додатком) та не заперечив щодо її відведення членам ФГ ім. Шевченка. У подальшому, до Головного управління Держземагенства у Рівненській області від 16 членів ФГ ім. Шевченка ( вт. ч. і від ОСОБА_1 ), які не є засновниками ФГ ім. Шевченка та не передавали земельні ділянки до цього господарства, як його учасники, та фактично стали його членами лише 12.02.2015 року, надійшла заява про передачу їм безоплатно у власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель, що перебувають у постійному користуванні, згідно Державного акту серії РВ № 00031 та додатку до нього. Заява 27.02.2015 року зареєстрована в управлінні за вх. № 468/0/17-1.
Наказом Головного управлінням Держземагенства у Рівненській області № 17-254/16-15-СГ від 16.03.2015 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" надано дозвіл громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ОСОБА_2 на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.
Протоколом зборів членів ФГ ім. Шевченка Здолбунівського району від 01.08.2016 року в присутності голови ОСОБА_2 та 16 членів господарства вирішено провести поділ земель сільськогосподарських угідь (рілля) ФГ ім. Шевченка, площею 45,5011 га на 16 земельних часток (паїв), порівну по 2,8438 га, що буде меншим за середню земельну частку (пай0 КСП ім.. Шевченка на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району.
Протоколом зборів членів ФГ ім. Шевченка Здолбунівського району від 28.08.2016 року в присутності голови ОСОБА_2 та 16 членів господарства вирішено: погодити Проект організації земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні гр. ОСОБА_2 на території Копитківської сільської радії Здолбунівського району на земельні частки (паї), загальною площею 45,5011 га; встановити фактичний розподіл земельних часток (паїв), зокрема, ділянки № 9 земельна частка (пай) ОСОБА_1 , площею 2,8438 га, що становить 85,52 % до величини паю; погодитись на зменшення площ земельних часток (паїв) та як в постійному користуванні гр. ОСОБА_2 перебувало 45,5011 га.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області № 17-892/16-17-СГ від 23.03.2017 року "Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність": затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену фермерського господарства ім. Шевченка, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ОСОБА_2 , на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області; припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 2,8438 га громадянину ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства, що посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії РВ № 00031 виданого відповідно до рішення Здолбунівської районної Ради народних депутатів Здолбунівського району Рівненської області від 22.04.1998 № 159, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 29.04.1998 за № 21, на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області; передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,8438 гектара (кадастровий номер 5622682800:00:001:0339) для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену фермерського господарства ім. Шевченка, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.
Згідно з інформаційної довідки № 364080683 від 01.02.2024 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 03.04.2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5622682800:00:001:0339, площею 2,8438 га для ведення фермерського господарства (номер відомостей про речове право: 19843385).
ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,8438 га передано в оренду (дата реєстрації - 20.07.2018 року) ТОВ "Акріс Агро" згідно договору оренди землі від 20.07.2018 року, строком дії 7 років (номер запису про інше речове право: 27154607, інше речове право припинено).
ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,8438 га передано в оренду (дата реєстрації - 14.12.2020 року) ТОВ "Акріс Агро Груп" згідно договору оренди землі від 22.10.2020 року (номер запису про інше речове право: 39806681).
За змістом п. 1 та п. 2 Договору оренди землі від 22.10.2020 року, укладеного між ОСОБА_1 (Орендодавець) та ТОВ "Акріс Агро Груп" (Орендар), орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться у межах Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,8438 гектарів, в т. ч. ріллі 2,8438 гектарів, кадастровий номер 5622682800:00:001:0339.
Згідно п. 7 Договору оренди землі від 22.10.2020 року, договір укладено на 7 (сім) років з дати укладення цього договору.
По закінченню строку дії договору орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Крім того, договір підлягає автоматичному продовженню у порядку, визначеному законодавством та договором (п. 7.1. Договору оренди землі від 22.10.2020 року).
Враховуючи вищевикладене, між сторонами виникли спірні земельні правовідносини, пов`язані із приватизацією земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок земельної ділянки, що перебувала на праві постійного користування у фермерського господарства, з подальшим переданням такої земельної ділянки в оренду іншій юридичній особі, регулювання яких здійснюється ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" тощо.
Щодо участі прокурора у цій справі, оцінка обґрунтованості порушення інтересів держави в особі органу, визначеного прокурором позивачем.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 частини 1 статті 1311 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частинами 3 та 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
За змістом ч. 1, ч. 3, ч. 4 та ч. 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. зі справи № 806/1000/17).
Правовий режим земельних відносин, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування земельними ділянками визначаються законами.
Належне (законне) розпорядження земельними ділянками державної/комунальної власності, які відповідно до ст. 14 Конституції України, є основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави, а право власності на які набувається виключно відповідно до закону, безумовно є складовою питання державного (загального) інтересу.
Витребування у власність територіальної громади земельної ділянки, приватизованої всупереч вимогам закону, сприятиме реалізації зазначених конституційних положень.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 викладено таку правову позицію:
- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;
- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;
- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах судам необхідно дослідити: чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.
При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов`язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради, вказав, що суб`єктом владних повноважень уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах є Здолбунівська міська територіальна громада в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району. Разом з тим, незважаючи на встановлені порушення та тривалість їх існування, Здолбунівська міська рада будь яких заходів на усунення порушень до цього часу не вжила, а тому наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Суд погоджується з доводами прокурора щодо правомірності визначення Здолбунівської міської ради позивачем по справі, як суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави, і в особі яких прокурор може звертатися до суду.
Судом враховано, що уповноваженим органом у вказаних правовідносинах є Здолбунівська міська рада, оскільки відповідно до положень ст. 122 Земельного кодексу України, є власником та розпорядником даної земельної ділянки.
Здолбунівська окружна прокуратура листом № 54-854ВИХ-23 від 19.06.2023 року звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області з проханням надати документи та інформацію про усіх пайовиків, яким надано безоплатно у приватну власність земельні ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебували у постійному користуванні ОСОБА_2 . Указані відомості та документи витребовується виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурорм інтересів держави в суді.
У відповідь на вказаний лист прокуратури, Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області листом № 10-17-0.2-3379/2-23 від 03.07.2023 року, надано документи та зазначено про можливість ознайомитися з документаціями із землеустрою, які наявні в Державному фонді документації із землеустрою та оцінки земель.
Здолбунівська окружна прокуратура листом № 54-1842ВИХ-23 від 13.12.2023 року звернулася до Здолбунівської міської ради в якому повідомила про встановлені порушення, з метою вжиття належних заходів реагування. При цьому, у вказаному листі прокуратура просила повідомити про вжиті заходи та про проведену претензійно позовну роботу.
У відповідь на вказаний лист прокуратури, Здолбунівська міська рада листом № 2772/03-20/23 від 19.12.2023 року повідомила, що Здолбунівською міською радою не вживались заходи претензійно позовного характеру щодо витребування з володіння ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 5622682800:00:00:001:0339 площею 2,8438 га, на користь Здолбунівської територіальної громади.
Здолбунівська окружна прокуратура листом № 54-226ВИХ-24 від 01.02.2024 року звернулася до Здолбунівської міської ради в якому зазначила, що прокуратурою встановлено підстави представництва інтересів держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району шляхом пред`явлення позову до ОСОБА_1 , ТОВ "Акріс Агро Груп" про витребування земельної ділянки площею 2,8438 га та на виконання вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомила про пред`явлення вказаної позовної заяви до Господарського суду Рівненської області.
У постановах Верховного Суду від 23.03.2021 р. у справі № 917/665/20, 07.04.2021 р. у справі № 913/124/20, 09.06.2021 р. у справі № 916/1674/18 (у цих справах суди встановили, що проміжок часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку ст. 23 Закону "Про прокуратуру", та зверненням до суду з позовом є незначним) зроблено наступні висновки:
- суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт не звернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;
- така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;
- суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів ст. 23 Закону "Про прокуратуру"; такий підхід є занадто формалізованим, критерій "розумності" строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.
У п. 55-56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18. Так, у п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК передбачає такі правила:
- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову прокурора в інтересах держави;
- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначає Закон України "Про фермерське господарство". Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, станом на 03.04.2017 року), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (ч. 1 та ч. 2 ст. 3 Закону України "Про фермерське господарство").
Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство").
Згідно ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство", землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Нормами Закону № 973-IV запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.
Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.
Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.
Зі змісту положень статті 12 Закону № 973-IV вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.
З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Оскільки фермерське господарство є юридичною особою, його спори щодо користування землями, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, з фермерським господарством, розглядаються господарськими судами."
Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 388/1103/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 691/1148/17 та від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 02.10.2019 року у справі № 922/538/19.
Після проведення державної реєстрації фермерського господарства та переходу до нього в силу вищенаведених норм Закону № 973-IV прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі таке господарство звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства. При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі № 927/79/19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18 викладено: Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
Частиною 1 ст. 32 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, станом на 03.04.2017 року) передбачено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
За змістом ч. 1 та ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.08.2023 року у справі № 633/409/18 викладено правову позицію:
"З аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного статтею 32 ЗК України та статтею 13 Закону № 973-IV, фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.
Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному статтями 116, 118 ЗК України.
Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) виснувала про те, що член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства."
Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 мала право на отримання спірної земельної ділянки у загальному порядку після припинення права постійного користування на неї фермерським господарством.
Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).
Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).
Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).
Така правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 30.08.2023 року у справі № 633/409/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц викладено правовий висновок: особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верхового Суду від 08.07.2019 року у справі № 48/340, від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц.
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З огляду на вказане у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16).
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. № 4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України" за заявою № 63566/00 суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; п.58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, судом встановлено, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не отримувала спірну земельну ділянку у користування та не передавала її до фермерського господарства для його створення та здійснення відповідної підприємницької діяльності, проте скористалась правом на безоплатне отримання її у приватну власність в порядку розпаювання, наданого членам сільськогосподарського підприємства. З огляду на зазначене, суд констатує, що безоплатна приватизація Атаманюк А.В. спірної земельної ділянки відбулась з порушенням вимог ч. 1 - 2 ст. 13 та ст. 32 Закону України "Про фермерське господарство" та за відсутності правових підстав, визначених ст. 116 Земельного кодексу України.
Крім того, як встановлено під час судового розгляду справи, ОСОБА_1 не займалася фермерським господарством до та після набуття у власність земельної ділянки, а отримавши спірну земельну ділянку у власність, передала її в оренду.
За таких обставин, враховуючи, що процедура передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не була дотримана, відповідно остання здійснює правомочності власника щодо неї неправомірно. Відтак, суд вважає неправомірним набуття ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки, а тому є неправомірним передача її у користування ТОВ "Акріс Агро Груп".
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог керівника Здолбунівської окружної прокуратури в особі Здолбунівської міської ради про витребування з володіння ОСОБА_1 та ТОВ "Акріс Агро Груп" у комунальну власність на користь Здолбунівської міської територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради земельної ділянки площею 2,8438 га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0339.
Стосовно заперечень відповідачів щодо непропорційного втручання у право на мирне володіння, то суд зазначає, що втручання держави у право ОСОБА_1 на мирне володіння спірною земельною ділянкою у цій справі є виправданим, ґрунтується на законі, та здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Легітимною метою такого втручання є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом. З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах відповідачів, втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для відповідача - ОСОБА_1 надмірного тягаря.
Стосовно посилання відповідачів щодо підсудності даного спору, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 42 ГК України, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі № 922/1830/19 викладено правову позицію:
"Фермерські господарства створюються для вироблення товарної сільськогосподарської продукції, здійснення її переробки та реалізації з метою отримання прибутку.
Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: 1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; 2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.
Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.
Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.
Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що de jure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однак de facto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.
У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб - підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики Велика Палата Верховного Суду зазначає, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство."
Щодо клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
Згідно з ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (строк, визначений статтею 257, продовжується на строк дії в Україні воєнного, надзвичайного стану відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього Кодексу, враховуючи зміни, внесені Законом України від 15.03.2022 р. N 2120-IX)
З даним позовом прокурор звернувся до суду 02.02.2024 року (про що свідчить відмітка (штамп) АТ "Укрпошта" від 02.02.2024 року на конверті).
Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 , що прокурор міг дізнатися про порушення прав та інтересів держави на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Рівненській області № 17-254/16-15-СГ від 16.03.2015 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою", оскільки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Як вбачається з інформаційної довідки № 364080683 від 01.02.2024 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 03.04.2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5622682800:00:001:0339, площею 2,8438 га для ведення фермерського господарства (номер відомостей про речове право: 19843385).
Отже, в даному випадку офіційне визнання і підтвердження державою факту набуття речових прав відповідача на нерухоме майно (земельну ділянку) відбулось з моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто з 03.04.2017 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, саме від дати державної реєстрації спірної земельної ділянки за ОСОБА_1 , слід обраховувати початок перебігу позовної давності, оскільки саме з нею пов`язується незаконне набуття у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та момент, коли довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Перебіг позовної давності розпочався 04.04.2017 року і, відповідно, мав закінчитися 03.04.2020 року.
Згідно з частинами 3-5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р. "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено.
Постановою Кабінету Міністрів України № 383 від 25.04.2023 р. продовжено на території України дію карантину до 30.06.2023 р.
24.02.2022 року Російською Федерацією було розпочато повномасштабну військову агресію проти України, у зв`язку з чим указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року та в подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався і станом на дату ухвалення даного рішення досі триває.
Відповідно до п. 19 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Таким чином, строк позовної давності продовжено, починаючи з дня введення карантину, а із введенням воєнного стану зупинився. Відповідно, в силу пункту 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, строк позовної давності не було пропущено прокурором та на день прийняття рішення судом не сплинув.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 6 056,00 грн покладаються на відповідачів у справі.
Керуючись ст. ст. 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Витребувати з володіння ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 106-Б, код ЄДРПОУ 41846549) у комунальну власність на користь Здолбунівської міської територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради (35705, Рівненська обл., Рівненський р-н, м. Здолбунів, вул. Грушевського, 14, код ЄДРПОУ 05391130) земельну ділянку площею 2,8438 га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0339 (реєстраційний номер: 1217787256226).
3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077; р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач - Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) витрат по сплаті судового збору.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 106-Б, код ЄДРПОУ 41846549) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077; р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач - Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) витрат по сплаті судового збору.
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Позивач: Здолбунівська міська рада Рівненського району (35705, Рівненська обл., Рівненський р-н, м. Здолбунів, вул. Грушевського, 14, код ЄДРПОУ 05391130)
Стягувач щодо судового збору: Рівненська обласна прокуратура (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077).
Відповідач (боржник): ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач (боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 106-Б, код ЄДРПОУ 41846549).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 03 червня 2024 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Р.В. Романюк
Суд | Господарський суд Рівненської області |
Дата ухвалення рішення | 22.05.2024 |
Оприлюднено | 05.06.2024 |
Номер документу | 119469728 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин |
Господарське
Господарський суд Рівненської області
Романюк Р.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні