Постанова
від 23.05.2024 по справі 911/1236/20
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1236/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача-1 - не з`явилися,

позивача-2 - не з`явилися,

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - Карповича А. Р. (адвокат),

прокуратури - Зінкевич Ю. В. (за посвідченням),

розглянув касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський Республіканський Автоцентр" та заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2022 (суддя Шевчук Н. Г.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 (головуючий - Гаврилюк О. М., судді Алданова С. О., Ткаченко Б. О.) у справі

за позовом прокурора Київської області в інтересах держави в особі:

1) Північного офісу Державної аудиторської служби України,

2) Бориспільської районної ради

до: 1) Комунального підприємства Бориспільської міської ради "Благоустрій",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський Республіканський Автоцентр"

про визнання недійсним договору.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У травні 2020 року прокурор Київської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби України (далі - Північний офіс Держаудитслужби, позивач-1) і Бориспільської районної ради (далі - Бориспільська райрада, Райрада, позивач-2) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом (в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 06.07.2020 № 05/09/1-1145вих.20) до Комунального підприємства Бориспільської районної ради "Благоустрій", найменування якого згідно з ухвалою Господарського суду Київської області від 27.06.2022 змінено на Комунальне підприємство Бориспільської міської ради "Благоустрій" (далі - КП "Благоустрій", Підприємство, замовник, відповідач-1), та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський Республіканський Автоцентр" (далі - ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр", Товариство, постачальник, відповідач-2) про: 1) визнання недійсними договору поставки від 07.09.2018 № 07/09, укладеного між відповідачами, про закупівлю двох самоскидів на загальну суму 4 248 000 грн (далі - договір поставки від 07.09.2018, договір № 07/09, оспорюваний договір, оспорюваний правочин) та додаткової угоди від 21.09.2018 № 1 до вказаного договору (далі - додаткова угода № 1, оспорювана угода), якою збільшено ціну договору до 4 672 000 грн; 2) зобов`язання ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" і КП "Благоустрій" в порядку частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) повернути один одному все, що вони одержали на виконання такого правочину, з посиланням на положення статей 16, 203, 215, 216, 236 ЦК України, статей 78, 136, 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 3, 7, 16, 22, 28, 30, 36, 37 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній до 18.04.2020), статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що в документах, поданих Товариством для участі у відкритих торгах на закупівлю товару (двох самоскидів), які проводилися Підприємством, була зазначена недостовірна інформація, зокрема, тендерна пропозиція відповідача-2 не відповідала вимогам тендерної документації замовника, оскільки в складі пропозиції переможця міститься свідоцтво офіційного дилера Відкритого акціонерного товариства "Мінський автомобільний завод" (далі - ВАТ "Мінський автомобільний завод") за № 152/035-17, видане 01.02.2017 ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" на право реалізовувати вантажну автотехніку "МАЗ" і здійснювати гарантійне та післягарантійне технічне обслуговування з терміном дії по 31.01.2018, а отже, на момент закупівлі відповідне свідоцтво було недійсним, в зв`язку з чим тендерна пропозиція та укладені на її підставі договір поставки від 07.09.2018 та додаткова угода № 1 не відповідають Закону України "Про публічні закупівлі", на порушення вимог якого замовником неправомірно було збільшено суму договору.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду Київської області від 22.02.2021 (суддя Христенко О. О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 (головуючий - Шаптала Є. Ю., судді Куксов В. В., Яковлєв М. Л.), позов задоволено частково. Визнано недійсною додаткову угоду № 1, укладену між відповідачами. Зобов`язано ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" повернути КП "Благоустрій" одержане за додатковою угодою № 1. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення та постанова аргументовані тим, що: 1) відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору № 07/09 зумовлена наявним у матеріалах справи свідоцтвом офіційного дилера ВАТ "Мінський автомобільний завод" № 561 на право реалізовувати вантажну автотехніку "МАЗ", виданим відповідачу-2 зі строком дії до 31.12.2018, яке (свідоцтво) було додано Товариством до пакету тендерної пропозиції, оприлюдненої на офіційному вебпорталі "PROZORRO"; 2) водночас у сторін договору відсутні підстави для збільшення ціни товару за договором поставки від 07.09.2018, тому укладена між відповідачами додаткова угода № 1 підлягає визнанню недійсною як така, що суперечить положенням статей 3, 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній до 18.04.2020), наслідком чого є стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 одержаного за такою угодою. Зокрема, лист ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" від 17.09.2018 № 191 не є підставою для внесення змін до договору № 07/09 щодо збільшення його ціни, оскільки вказаний лист не підтверджує коливання курсу гривні відносно долара США на міжбанківській валютній біржі України. Крім того, обставини, зазначені в листі Товариства від 17.09.2018 № 191, прямо суперечать пункту 2.3 договору поставки від 07.09.2018, згідно з яким зміна курсу долара США не впливає на зміну чи перерахунок ціни товару.

4. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2021 (головуючий - Бенедисюк І. М., судді Львов Б. Ю., Селіваненко В. П.) закрито касаційне провадження в справі № 911/1236/20 за касаційними скаргами КП "Благоустрій" та ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" в частині підстав оскарження, визначених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (в частині неврахування висновків Верховного Суду в справах № 914/1844/18, № 914/535/19, № 908/1664/19, № 905/121/19). Касаційні скарги заступника керівника Київської міської прокуратури та ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" задоволено частково. Рішення Господарського суду Київської області від 22.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 у справі № 911/1236/20 скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що: 1) оцінка судами відповідності/невідповідності тендерної пропозиції Товариства кваліфікаційним умовам, визначеним Підприємством у додатку 1 до тендерної документації, надавалася виключно станом на час розгляду справи, зокрема, судами оцінювалися свідоцтва офіційного дилера по реалізації вантажної техніки та спеціальних транспортних засобів "МАЗ" № 152/052-18 зі строком дії до 31.01.2019 і № 152/065-20 зі строком дії до 31.01.2021, які не могли бути подані відповідачем-2 до складу тендерної пропозиції. Водночас видане ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" свідоцтво № 561 зі строком дії до 31.12.2018, яке подано відповідачем-2 у своїй тендерній пропозиції та було оприлюднено на офіційному вебпорталі "PROZORRO", дає можливість ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" на проведення технічного обслуговування та гарантійного ремонту вантажної та пасажирської техніки "МАЗ" та не є свідоцтвом офіційного дилера виробника товару; 2) суди попередніх інстанцій не надали оцінки наявному в матеріалах справи висновку від 13.05.2019 № 104, складеному Північним офісом Держаудитслужби за результатами моніторингу вказаної вище процедури закупівлі, зокрема, обставини, встановлені в зазначеному висновку, свідчать про порушення відповідачем-1 під час проведення закупівлі вимог статей 13, 22, 30 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній до 18.04.2020); 3) визнання недійсною додаткової угоди до договору не є належним способом захисту прав, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону (аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17). Отже, встановлення під час розгляду справи обставин, які свідчать про укладення додаткової угоди № 1 з порушенням вимог частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній до 18.04.2020), не може мати наслідком задоволення вимог про визнання недійсною такої угоди; 4) позовна вимога про стягнення з відповідача-2 коштів може бути розглянута судом як вимога про застосування правових наслідків недійсності нікчемного правочину (у разі доведення Прокурором наявності відповідних правових підстав). Однак для з`ясування наявності підстав для стягнення коштів, отриманих за такою угодою, суд, по-перше, з урахуванням обставин, встановлених судами, зокрема, щодо укладання договору про закупівлю та додаткової угоди до нього за рахунок місцевого бюджету, має визначити, чи підлягає у такому випадку вимога Прокурора про повернення отриманого за такою угодою на користь відповідача-1, а по-друге, повинен визначити, на яких правових підставах такі кошти можуть бути повернуті.

5. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Київської області від 18.08.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір поставки від 07.09.2018, укладений між відповідачами. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Зазначені рішення та постанова аргументовані посиланням на норми статей 15, 16, 203, 215, 216 ЦК України, статей 20, 207 ГК України, статей 1, 10, 11, 16, 20, 22, 25, 28, 30, 31, 36, 37 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній до 18.04.2020), статей 13, 53, 74, 76- 79, 86, 269, 316 ГПК України, застосовуючи які, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо обґрунтованості позовної вимоги про визнання недійсним договору поставки від 07.09.2018 з огляду на те, що: 1) подане в складі тендерної пропозиції переможця торгів (ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр") свідоцтво офіційного дилера ВАТ "Мінський автомобільний завод" за № 152/035-17, видане Товариству на право реалізовувати вантажну автотехніку ""МАЗ" і здійснювати її гарантійне та післягарантійне технічне обслуговування, з терміном дії по 31.01.2018, на момент здійснення закупівлі було недійсним, чим порушено вимоги пункту 1.4 частини 1 додатку 1 до тендерної документації, а отже, відкриті торги щодо закупівлі двох самоскидів (ідентифікатор закупівлі - UA-2018-07-31-000980-а) проведено з порушенням правил проведення торгів, передбачених статтями 13, 22, 30 Закону України "Про публічні закупівлі"; 2) оскільки очікувана вартість закупівлі 4 250 000 грн в еквіваленті становила 135 953,04 євро, тобто перевищує 133 тисячі євро, що свідчить про порушення порядку оприлюднення оголошення про проведення процедури закупівлі (англійською мовою не оприлюднено одночасно з основним оголошенням терміном менше ніж за 30 днів до дня розкриття пропозицій); 3) замовником не оприлюднено на вебпорталі Уповноваженого органу в термін, визначений законодавством, специфікацію, що є невід`ємною частиною договору № 07/09, чим порушено норми абзацу 8 частини 1 статті 10 Закону України "Про публічні закупівлі".

Водночас, відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що: 1) хоча матеріали справи не містять доказів щодо коливання ціни за одиницю товару на ринку та різкої зміни курсу долара США на міжбанківській валютній біржі України, а відповідачі не надали до суду належним чином обґрунтованого документального підтвердження підвищення ціни на товар на час укладення додаткової угоди № 1, проте наразі немає підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсною додаткової угоди № 1, якою збільшено ціну договору до 4 672 000 грн, оскільки вказана угода як така, що укладена з порушенням частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній до 18.04.2020), відповідно до частини 1 статті 37 цього Закону є нікчемним, а не оспорюваним правочином, тоді як позовна вимога про визнання недійсним нікчемного правочину не є належним способом захисту прав чи інтересів позивача (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19); 2) позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, натомість чинним законодавством не передбачено можливості звернення з позовом, який заявлений на користь відповідача або одного з відповідачів; 3) застосування передбаченої частиною 1 статті 216 ЦК України двосторонньої реституції означає, що КП "Благоустрій" (відповідач-1) має повернути ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" (відповідачу-2) два самоскиди, а відповідач-1, у свою чергу, - повернути відповідачу-2 грошові кошти у сумі 4 672 000 грн; 4) за період експлуатації Підприємством отриманих за договором № 07/09 двох самоскидів вони втратили первісну вартість, зазначені автотранспортні засоби використовуються для потреб місцевої громади, тому їх повернення Товариству із супутніми майновими спорами щодо розрахунків за період користування буде шкодити інтересам територіальної громади, в інтересах якої заявлено цей позов; 5) натомість у матеріалах справи відсутні докази щодо фінансування Бориспільською райрадою закупівлі вказаних вище автотранспортних засобів за рахунок бюджетних коштів.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

6. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" (скаржник-1) звернулося з касаційною скаргою, в якій просить рішення від 18.08.2022 скасувати в частині визнання недійсним договору поставки від 07.09.2018, постанову від 01.03.2023 скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

В свою чергу, не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Київської обласної прокуратури (скаржник-2) звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про повернення Товариством на користь Підприємства безпідставно одержаних грошових коштів у сумі 424 000 грн за результатами закупівлі двох самоскидів за додатковою угодою № 1 та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

7. На обґрунтування своїх вимог скаржник-1 посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що: 1) суди не врахували висновків щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 826/9672/17, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 905/121/19, від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21 (в контексті відсутності в Київської обласної прокуратури підстав для представництва в суді інтересів держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та КП "Благоустрій" (останнє не є суб`єктом владних повноважень) з огляду на придбання двох самоскидів за оспорюваним договором не за рахунок коштів місцевого бюджету, розпорядником яких є Бориспільська райрада).

У свою чергу, на обґрунтування своїх вимог скаржник-2 посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що: 1) суди не врахували висновків щодо застосування норм частин 1, 5 статті 216, статті 1212 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 27.07.2021 у справі № 923/518/20, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного від 27.11.2019 у справі № 396/29/17, від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц і в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17; 2) суди не врахували висновків щодо стандарту доказування "вірогідність доказів", викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц і в постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 17.12.2019 у справі № 915/1456/15; 3) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм частини 2 статті 5 ГПК України, статті 1212 ЦК України у системному зв`язку з нормами частин 1, 2, 5 статті 216 ЦК України (в контексті визначення можливості стягнення безпідставно отриманих коштів за виконаним нікчемним правочином з одного відповідача на користь іншого відповідача у справі за вимогою заінтересованої особи, в тому числі шляхом виходу за межі позовних вимог для відновлення порушених прав та інтересів у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду); 4) судами не наведено мотивів економічної недоцільності чи неефективності застосування наслідків недійсності додаткової угоди № 1 як нікчемного правочину з огляду на те, що повернення КП "Благоустрій" незаконно збільшених за цією додатковою угодою грошових коштів у сумі 424 000 грн не призведе до будь-яких супутніх майнових спорів щодо розрахунків за період користування самоскидами та не призведе до додаткових витрат бюджетних коштів, навпаки, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину очевидно спрямовано на захист інтересів територіальної громади, яку безпідставно позбавлено таких коштів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

8. Заступник керівника Київської обласної прокуратури у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Позивачі та відповідачі не скористалися правом на подання відзивів на касаційні скарги.

Розгляд справи Верховним Судом

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" на рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 у справі № 911/1236/20 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 13.06.2023.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 у справі № 911/1236/20 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 13.06.2023.

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2023 касаційне провадження у справі № 911/1236/20 за касаційними скаргами ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" і заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 зупинено до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 904/192/22.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2024 поновлено касаційне провадження за касаційними скаргами ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" і заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 у справі № 911/1236/20 та призначено її до розгляду на 21.05.2023.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2023 оголошувалася перерва в судовому засіданні з розгляду касаційних скарг ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" і заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 у справі № 911/1236/20 до 23.05.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

11. Рішенням тендерного комітету КП "Благоустрій" від 31.07.2018, оформленим протоколом № 40, затверджено тендерну документацію закупівлі (відкриті торги) ДК 021:2015:34140000-0 - великовантажні мототранспортні засоби (самоскид 6501С5-524-000) у кількості 2 штук.

12. 31.07.2018 КП "Благоустрій" опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів щодо закупівлі двох самоскидів (ідентифікатор закупівлі - UA-2018-07-31-000980-а), очікуваною вартістю предмета закупівлі 4 250 000 грн, строк поставки - до 31.12.2018, кінцевий строк подання тендерних пропозицій 16.08.2018 о 17:00, дата та час проведення електронного аукціону - 17.08.2018 о 14:45.

13. Тендерною документацією визначено, що єдиним критерієм оцінки тендерних пропозицій є ціна з ПДВ.

У додатку 1 "Перелік документів, що подаються на підтвердження відповідності учасників встановленим кваліфікаційним критеріям та вимогам, встановлених статтею 17 Закону України "Про публічні закупівлі", та іншим вимогам" до тендерної документації визначено кваліфікаційні критерії до учасників торгів:

- наявність обладнання та матеріально-технічної бази (підтверджується наданням довідки, складеної у довільній формі, яка повинна свідчити, що учасник має базу з відповідними умовами зберігання, гарантійного сервісного обслуговування та продажу машин;

- наявність документального підтвердження досвіду виконання аналогічного договору (підтверджується наданням копії договору, який повинен свідчити, що учасник має досвід виконання аналогічного договору протягом останніх трьох років з обов`язковим наданням підтверджуючих документів щодо виконання цього договору);

- наявність сертифіката дилера виробника товару (підтверджується наданням копії сертифіката, дилерського договору чи гарантійним листом представника виробника;

- наявність сертифікованого СТО (підтверджується наданням копії сертифіката);

- наявність виїзних бригад (підтверджується листом в довільній формі).

У додатку 3 до тендерної документації визначено технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі.

14. Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій до участі у процедурі закупівлі подано пропозиції від 3-х учасників: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Автокраз" з остаточною пропозицією в сумі 4 230 000 грн; ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" з остаточною пропозицією в сумі 4 248 000 грн; Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтехніка+" з остаточною пропозицією в сумі 4 249 000 грн.

15. Згідно з протоколом № 41 засідання щодо розгляду результатів аукціону тендерну пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Автокраз", яка є найбільш економічно вигідною, відхилено з причин невідповідності тендерної пропозиції умовам тендерної документації в частині відповідності встановленим технічним, якісним, кількісним характеристикам предмета закупівлі.

16. Згідно з протоколом № 42 засідання тендерного комітету від 22.08.2018 щодо розгляду результатів аукціону: код ДК 021-2015 (CPV): 34140000-0 - Великовантажні мототранспортні засоби, визнано ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" переможцем торгів із закупівлі "Самоскид 6501С5-524-000", код ДК 021-2015 (CPV): 34140000-0.

17. 07.09.2018 між КП "Благоустрій" (покупець) і ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" (постачальник) укладено договір № 07/09, за умовами пунктів 1.1, 2.1- 2.3 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю транспортні засоби, які мають відповідати технічним, якісним та кількісним характеристикам, що містяться в тендерній документації та тендерній пропозиції постачальника, за найменуванням, в кількості та комплектації, вказаними у специфікації, а покупець зобов`язується прийняти такий товар та і сплатити його вартість на умовах цього договору. Ціна договору складається з ціни товару і становить 4 248 000 грн, в тому числі ПДВ - 708 000 грн. Вартість товару визначається у гривнях на день розкриття тендерної пропозиції та у подальшому фіксується у специфікації, яка підписується обома сторонами, за тендерною пропозицією постачальника, який визнаний переможцем торгів та не може бути змінено в подальшому сторонами, в тому числі з ініціативи будь-якої із сторін, якщо інше не передбачено тендерною документацією. Зміна сторонами ціни товару після його поставки покупцю не допускається. Оплата за товар проводиться у гривнях. Зміна курсу долара США не впливає на зміну чи перерахунок ціни товару.

18. Пунктами 3.1, 4.2, 5.1, 9.1, 10.1 договору поставки від 07.09.2018 передбачено, що покупець здійснює оплату за поставлений товар безготівковим платежем на поточний рахунок постачальника в розмірі 100 % вартості товару, в сумі 4 248 000 грн, в тому числі ПДВ - 708 000 грн протягом 5 днів з моменту здійснення поставки товару (передання товару у власність покупця) та одержаних від постачальника документів, передбачених пунктами 3.2, 5.3 цього договору. Постачальник здійснює поставку товару протягом 30 календарних днів з моменту укладення сторонами цього договору. Приймання товару оформлюється шляхом підписання акта приймання-передачі уповноваженими представниками сторін. Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє по 31.12.2018. Умови цього договору можуть бути змінені за згодою сторін у порядку, визначеному законодавством України, шляхом укладення додаткової угоди.

19. 21.09.2018 між КП "Благоустрій" та ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" укладено додаткову угоду № 1, за умовами якої відповідачі дійшли згоди про збільшення ціни договору, виклавши пункт 2.1 договору № 07/09 в такій редакції:

"Ціна договору складає 4 672 000,00 грн, в т. ч. ПДВ - 778 666,67 грн".

20. Свідоцтво № 561, видане ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" ВАТ "Мінський автомобільний завод", зі строком дії до 31.12.2018, яке подано Товариством із пакетом тендерної пропозиції та було оприлюднено на офіційному вебпорталі "PROZORRO", надає постачальнику право проведення технічного обслуговування та гарантійного ремонту вантажної автотехніки "МАЗ" та не є свідоцтвом офіційного дилера виробника товару.

Наявні у відповідача-2 свідоцтва офіційного дилера з реалізації вантажної техніки та спеціальних транспортних засобів "МАЗ" № 152/052-18 зі строком дії до 31.01.2019 і № 152/065-20 зі строком дії до 31.01.2021 не могли бути подані до складу тендерної пропозиції.

21. Відповідно до висновку про результати моніторингу закупівлі від 13.05.2019 № 104, складеного Північним офісом Держаудитслужби, за результатами моніторингу вищевказаної процедури закупівлі виявлено порушення КП "Благоустрій" під час закупівлі норм абзацу 2 частини 1 та частини 4 статті 10 Закону України "Про публічні закупівлі", пунктів 3 та 8 Порядку розміщення інформації про публічні закупівлі, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 18.03.2016 № 477, а саме: оголошення англійською мовою не оприлюднене одночасно з основним оголошенням терміном менше ніж за 30 днів до дня розкриття пропозицій, оскільки очікувана вартість процедури закупівлі перевищує суму, еквівалентну 133 тисячам євро; зазначене порушення спричинило порушення вимог абзацу 2 частини 1 статті 27 цього Закону (не відбулося розкриття електронною системою закупівель частини тендерних пропозицій з інформацією та документами, що підтверджують відповідність учасника кваліфікаційним критеріям, та інформацію і документи, що містять технічний опис предмета закупівлі до проведення аукціону) та вимоги частини 5 статті 28 цього Закону (замовник не розглянув тендерні пропозиції на відповідність технічним вимогам, визначеним у тендерній документації, та не визначив відповідності учасників кваліфікаційним критеріям до проведення автоматичної оцінки тендерних пропозицій).

У висновку про результати моніторингу закупівлі від 13.05.2019 № 104 зазначено, що внесені додатковою угодою № 1 зміни призвели до збільшення суми, визначеної договором поставки від 07.09.2018, що є порушенням вимог частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", що призвело до нікчемності договору відповідно до частини 1 статті 37 цього Закону.

Вказаним висновком також зафіксовано встановлення внаслідок проведення перевірки документів того факту, що замовником не оприлюднено на вебпорталі Уповноваженого органу в термін, визначений законодавством, специфікацію, що є невід`ємною частиною договору № 07/09, та специфікацію до додаткової угоди № 1, чим порушено норми абзацу 8 частини 1 статті 10 Закону України "Про публічні закупівлі".

Позиція Верховного Суду

22. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки вимоги поданих касаційних скарг стосуються незгоди скаржників із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій лише в частині визнання недійсним договору поставки від 07.09.2018 та в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" на користь КП "Благоустрій" грошових коштів у сумі 424 000 грн як безпідставно одержаних за додатковою угодою № 1 відповідно, то касаційний перегляд справи здійснюється виключно в зазначених частинах позовних вимог. Таким чином, у цьому касаційному провадженні колегія суддів не переглядає оскаржувані рішення та постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди № 1 та про зобов`язання відповідачів у порядку частини 1 статті 216 ЦК України повернути один одному все, що вони одержали на виконання договору поставки від 07.09.2018.

23. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційних скарг наведені у них доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу відповідача-2 необхідно задовольнити, а касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури - залишити без задоволення з таких підстав.

24. В основу оскаржуваних рішення та постанови (в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору поставки від 07.09.2018) покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про доведеність факту укладення відповідачами оспорюваного договору з порушенням правил проведення торгів, передбачених статтями 10, 13, 22, 30 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній до 18.04.2020), що свідчить про виконання судами в порядку статті 316 ГПК України при новому розгляді справи вказівок, що містяться в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2021 у цій справі, та, як наслідок, є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Зокрема, суди встановили, що подане в складі тендерної пропозиції переможця торгів (ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр") свідоцтво офіційного дилера ВАТ "Мінський автомобільний завод" за № 152/035-17, видане Товариству на право реалізовувати вантажну автотехніку "МАЗ" і здійснювати її гарантійне та післягарантійне технічне обслуговування, з терміном його дії по 31.01.2018, на момент здійснення закупівлі було недійсним, чим порушено вимоги пункту 1.4 частини 1 додатку 1 тендерної документації, а отже, відкриті торги щодо закупівлі двох самоскидів (ідентифікатор закупівлі - UA-2018-07-31-000980-а) проведено з порушенням правил проведення торгів, передбачених статтями 13, 22, 30 Закону України "Про публічні закупівлі". Оскільки очікувана вартість закупівлі 4 250 000 грн в еквіваленті становила 135 953,04 євро, тобто перевищує 133 тисячі євро, що свідчить про порушення порядку оприлюднення оголошення про проведення процедури закупівлі (англійською мовою не оприлюднено одночасно з основним оголошенням терміном менше ніж за 30 днів до дня розкриття пропозицій). Замовник не оприлюднив на вебпорталі Уповноваженого органу в термін, визначений законодавством, специфікацію, що є невід`ємною частиною договору № 07/09, чим порушено норми абзацу 8 частини 1 статті 10 Закону України "Про публічні закупівлі".

Щодо касаційної скарги ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" (скаржника-1)

25. Відповідач-2 у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

26. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору поставки від 07.09.2018 і водночас погоджується з доводами скаржника-1 в частині неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (в контексті відсутності в Київської обласної прокуратури підстав для представництва в суді інтересів держави КП "Благоустрій" (останнє не є суб`єктом владних повноважень), зважаючи на придбання двох самоскидів за оспорюваним договором не за рахунок коштів місцевого бюджету, розпорядником яких є Бориспільська райрада), з огляду на таке.

27. В постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладено висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Водночас у пункті 48 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 викладено такий висновок щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України:

"Позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача".

28. У контексті заявлених Прокурором позовних вимог про стягнення грошових коштів на користь Підприємства (відповідача-1) колегія суддів звертає увагу на викладені в пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 висновки про те, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо ж повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог (схожий за змістом висновок викладено в пункті 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

29. У пунктах 50, 51 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 викладено висновки про те, що чинним законодавством, а саме абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не допускається звернення прокурора в інтересах держави в особі уповноваженого державного органу, який не є стороною оспорюваного правочину (заінтересована особа), з позовом про застосування наслідків недійсності правочину (реституції) шляхом стягнення грошових коштів на користь підприємства об`єднання громадян як сторони правочину, яке (підприємство) не є суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, але прокурором визначено одним із відповідачів у справі, оскільки в такому випадку прокурор фактично звертається до суду не в інтересах держави, а в інтересах суб`єкта господарювання поза відносинами представництва, що не відповідає висновку про заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3337/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21. При цьому задоволення позовної вимоги про визнання недійсним правочину не є ефективним способом захисту, здатним призвести до реального відновлення порушених прав та інтересів держави чи місцевої територіальної громади без додаткового звернення до суду з новим позовом (позовами).

30. Прокурор не навів доводів про те, які саме інтереси держави були порушені та як саме визнання недійсним укладеного між відповідачами договору поставки від 07.09.2018 вплине на їх відновлення.

Верховний Суд погоджується з доводами скаржника-1 та зазначає, що з урахуванням встановлених обставин цієї справи визнання недійсним цього договору не відновить порушені інтереси держави, а тому обраний Прокурором спосіб захисту є неефективним.

31. Відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

32. Позаяк постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 та постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 офіційно оприлюднені 26.06.2023, 08.06.2023 і 15.04.2024 відповідно, тобто вже після подання скаржниками касаційних скарг у цій справі (21.04.2023 та 24.04.2023), колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення частини 4 статті 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційної скарги відповідача-2 з метою врахування при вирішенні цього господарського спору зазначених правових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах.

33. Оскільки повернення спірної суми коштів Підприємству не відновлює як права держави в особі Північного офісу Держаудитслужби (позивача-1), так і права територіальних громад Бориспільського району в особі Бориспільської райради (позивача-2) з огляду на належність КП "Благоустрій" до комунальної власності Бориспільської об`єднаної територіальної громади в особі Бориспільської міської ради, а в межах заявлених позовних вимог не вбачається можливості застосування судом іншого ефективного способу захисту порушених прав держави, то в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору поставки від 07.09.2018 суд першої інстанції мав відмовляти з мотивів, наведених у цій постанові.

Таким чином, суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду не відповідно, а всупереч висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, на неврахуванні яких (висновків) наголошує скаржник-1.

34. Разом з тим колегія суддів відхиляє доводи скаржника-1 про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 826/9672/17, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 905/121/19, від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21 (в контексті відсутності в Київської обласної прокуратури підстав для представництва в суді інтересів держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та КП "Благоустрій" (останнє не є суб`єктом владних повноважень), зважаючи на придбання двох самоскидів за оспорюваним договором не за рахунок коштів місцевого бюджету, розпорядником яких є Бориспільська райрада), оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних нерелевантних правових позицій під час вирішення цього господарського спору.

35. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 826/9672/17 (предмет позову Північного офісу Держаудитслужби - відшкодування збитків) сформульовано лише висновок про належність до юрисдикції адміністративного суду публічно-правового спору про стягнення завданих збитків, зверненого до підконтрольної установи, яка не забезпечила виконання вимог органу державного фінансового контролю, в зв`язку з чим зазначена постанова взагалі не містить висновку щодо неефективності такого способу захисту цивільних прав держави, як визнання недійсним правочину в разі, якщо відповідна вимога не поєднується з вимогою про стягнення коштів на користь позивача як суб`єкта владних повноважень (сторони оспорюваного договору), в інтересах якого з позовом звернувся прокурор.

36. З мотивів, наведених у пункті 22 цієї постанови, колегія суддів не бере до уваги безпредметні посилання скаржника-1 на викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 висновок щодо нікчемності додаткових угод до договору про закупівлю, укладених з порушенням імперативних норм статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній до 18.04.2020), оскільки наразі рішення та постанова в цій справі не оскаржуються скаржниками в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною додаткової угоди № 1, що в силу положень частини 1 статті 300 ГПК України виключає їх касаційний перегляд у цій частині позову.

37. Водночас, ухвалюючи в справі № 905/121/19 постанову від 06.10.2020 про залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції, якою залишено без розгляду заступника прокурора Донецької області в інтересах держави в особі Східного офісу Державної аудиторської служби України про визнання недійсними рішення та договору підряду, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави у справі, оскільки Державна аудиторська служба України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю та наділена повноваженнями на звернення до господарського суду з позовами про визнання недійсними рішень тендерного комітету, договорів про закупівлю робіт за державні кошти.

Таким чином, у зазначеній постанові не міститься висновку Верховного Суду щодо неефективності такого способу захисту цивільних прав держави, як визнання недійсним правочину в разі, якщо відповідна вимога не поєднується з вимогою про стягнення коштів на користь позивача як суб`єкта владних повноважень (сторони оспорюваного договору), в інтересах якого з позовом звернувся прокурор.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах №№ 826/9672/17, 905/121/19, на постанови Верховного Суду в якій посилається скаржник-1 на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

38. Разом з тим колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника-1 на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень абзацу 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21, в яких прокурор звертався з позовами в інтересах держави одночасно в особі органу місцевого самоврядування та заснованого ним комунального підприємства, а суди залишали такі позови без розгляду повністю, оскільки в підпункті 8.48 постанови від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 Велика Палата Верховного Суду відступила від викладеного в постанові від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21 висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, який відхилив доводи прокурора щодо наявності в органів місцевого самоврядування повноважень здійснювати захист законних інтересів держави у правовідносинах, пов`язаних із закупівлею комунальними закладами товарів за бюджетні кошти, з посиланням на те, що наявність корпоративних відносин між органом місцевого самоврядування та комунальним підприємством виключає наявність владних повноважень між ними або між органом місцевого самоврядування як засновником комунального підприємства та третіми особами, які здійснюють господарське правопорушення, на яке повинне реагувати комунальне підприємство як суб`єкт господарських відносин, а також з посиланням на те, що відповідні органи місцевого самоврядування не були сторонами договорів про закупівлю.

При цьому Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи ухвалу Господарського суду Донецької області від 20.01.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.09.2022 у справі № 905/1907/21 в частині залишення без розгляду позову заступника керівника Смілянської окружної прокуратури Черкаської області, поданого в інтересах держави в особі Черкаської обласної ради, та передаючи справу в цій частині до Господарського суду Донецької області для продовження розгляду, сформулювала висновок про те, що оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов`язаний контролювати виконання обласного бюджету, зокрема, законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету.

39. Верховний Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що, незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду. Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) в одній зі справ, означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) (схожі за змістом висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 (пункт 43)), від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 (пункт 71), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 73), від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (пункт 143)).

За таких обставин колегія суддів відхиляє посилання скаржника-1 на обґрунтування своїх заперечень на викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21 висновки як такі, що суперечать останньому правовому висновку Великої Палати Верховного Суду.

40. Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.

У разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з`ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з чим висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення.

41. Оскільки зазначена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження в зв`язку з неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3337/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, а колегія суддів, керуючись положеннями частини 4 статті 300 цього Кодексу, вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, то оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору поставки від 07.09.2018 з ухваленням нового рішення про відмову в цій частині позову.

42. З мотивів, наведених раніше в цій постанові, Верховний Суд відхиляє необґрунтовані доводи заступника керівника Київської обласної прокуратури, викладені у відзиві на касаційну скаргу відповідача-2.

Щодо касаційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури (скаржника-2)

43. Скаржник-2 у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

44. В основу оскаржуваних рішення та постанови (в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про повернення замовнику грошових коштів у сумі 424 000 грн як безпідставно одержаних постачальником за додатковою угодою № 1) покладено висновки судів про те, що чинним законодавством не передбачено можливості звернення з позовом, який заявлений на користь відповідача або одного з відповідачів, а оскільки застосування передбаченої частиною 1 статті 216 ЦК України двосторонньої реституції означає, що КП "Благоустрій" (відповідач-1) має повернути ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" (відповідачу-2) два самоскиди, а відповідач-1 - повернути відповідачу-2 грошові кошти у сумі 4 672 000 грн, тоді як за період експлуатації Підприємством отримані за договором № 07/09 два самоскиди втратили первісну вартість і використовуються для потреб місцевої громади, в зв`язку з чим повернення зазначених автотранспортних засобів Товариству із супутніми майновими спорами щодо розрахунків за період користування буде шкодити інтересам територіальної громади, в інтересах якої заявлено цей позов.

45. Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом повернення Товариством на користь Підприємства безпідставно одержаних грошових коштів у сумі 424 000 грн за додатковою угодою № 1 та водночас відхиляє доводи скаржника-2 про неврахування судами як висновків щодо застосування норм частин 1, 5 статті 216 та статті 1212 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 27.07.2021 у справі № 923/518/20, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного від 27.11.2019 у справі № 396/29/17, від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц і в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, так і висновків щодо стандарту доказування "вірогідність доказів", викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц і в постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 17.12.2019 у справі № 915/1456/15, з огляду на таке.

46. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (аналогічний висновок викладено в постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 10.13), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.12)).

47. Відмовляючи в стягненні з Товариства (відповідач-2) 424 000 грн на користь Підприємства (відповідач-1), суди попередніх інстанцій виходили з того, що, заявивши позовну вимогу про стягнення з Товариства на користь Підприємства, Прокурор фактично просить застосувати односторонню реституцію, що не передбачено законодавством України та не є ефективним способом захисту прав місцевої територіальної громади, тоді як чинним законодавством не передбачено можливості звернення з позовом, який заявлений на користь відповідача або одного з відповідачів. При цьому двостороння реституція в спірних правовідносинах за умов виконання відповідачами оспорюваного договору може призвести до завдання шкоди інтересам територіальної громади, в інтересах якої заявлено цей позов, оскільки передбачатиме обов`язок КП "Благоустрій" (відповідач-1) повернути ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" (відповідачу-2) два самоскиди, які за період експлуатації Підприємством втратили первісну вартість, а відповідач-1 повинен буде повернути відповідачу-2 грошові кошти у сумі 4 672 000 грн.

48. Об`єднана палата погоджується з висновком судів попередніх інстанцій в тій частині, що застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину на користь позивачів (Північного офісу Держаудитслужби та Бориспільської райради) при застосуванні запропонованої Прокурором процесуальної конструкції, коли грошові кошти стягуються з відповідача-2 на користь відповідача-1, є помилковим, оскільки не відповідає положенням ГПК України, позаяк для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені кошти повинні повертатися (стягуватися) саме на користь держави, з огляду на таке.

49. Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Дійсно, двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

50. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.

51. Однак згідно із частинами 1, 3, 4 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічний висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

52. У пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 сформульовано такий висновок щодо застосування статті 21 ГПК України (в редакції, чинній до 14.12.2017), яка за змістом є подібною до норми статті 45 чинного ГПК України:

"За змістом наведеної норми сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача".

53. Проте подання Прокурором в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та Бориспільської райради позову про стягнення з ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" (відповідача-2) на користь КП "Благоустрій" (відповідача-1) спірної суми коштів, отриманих за додатковою угодою № 1, не призведе до відновлення інтересів держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та Бориспільської райради, оскільки ці кошти мали би повертатися КП "Благоустрій" як суб`єкту господарювання, а не в доход держави чи відповідної територіальної громади. Тобто, заявляючи вимоги про визнання недійсними договору поставки від 07.09.2018, додаткової угоди № 1 до нього та застосування наслідків недійсності такого правочину, Прокурор по суті намагається захистити Підприємство, хоча не має права вимагати стягнення на користь юридичної особи (Підприємства), яка не уособлює державу, за захистом інтересів якої Прокурор звернувся з цим позовом до суду, та є за обставинами, наведеними Прокурором, організатором процедури закупівлі.

Застосування наслідків недійсності правочину на користь позивачів, які не є стороною оспорюваного договору, наразі неможливе при застосуванні процесуальної конструкції, запропонованої Прокурором, оскільки кошти підлягають стягненню з ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" на користь КП "Благоустрій" як іншої сторони оспорюваного правочину, і, як наслідок, вказана одностороння реституція не відповідає положенням чинного законодавства, адже для захисту інтересів територіальної громади нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь територіальної громади Бориспільського району в особі уповноваженого органу (Бориспільської райради) як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь місцевого (районного) бюджету.

54. Верховний Суд наголошує, що навіть у випадку визначення Підприємства позивачем, на користь якого на підставі частини 1 статті 216 ЦК України підлягали би стягненню грошові кошти, отримані Товариством за договором поставки від 07.09.2018, задоволення такої вимоги не призвело би до ефективного захисту інтересів держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та Бориспільської райради, адже неможливо відновити права та інтереси держави в особі відповідного органу, стягуючи при цьому кошти на користь юридичної особи (КП "Благоустрій"), яка є самостійним суб`єктом господарювання, тобто не уособлює державу.

Схожі висновки щодо застосування норм статті 45 ГПК України та частини 1 статті 216 ЦК України викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2022 у справах № 904/193/22 та № 904/180/22 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин у сфері публічних закупівель.

55. Колегія суддів зауважує, що, заявивши позовну вимогу про стягнення спірної суми грошових коштів з Товариства на користь Підприємства, Прокурор фактично звернувся за захистом інтересів не позивачів (Північного офісу Держаудитслужби та Бориспільської райради), а відповідача-1, за рахунок якого якраз має задовольнятися позов, як того вимагає частина 4 статті 45 ГПК України.

При цьому Прокурором вказану позовну вимогу пред`явлено в інтересах відповідача-1 поза відносинами представництва інтересів держави, тобто всупереч положенням частин 3, 4 статті 53 ГПК України, за змістом яких прокурор у визначених законом випадках має звертатися до суду виключно в інтересах держави в особі уповноваженого державного органу чи органу місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень.

56. Таким чином, наявне фактичне звернення Прокурора в інтересах КП "Благоустрій" не відповідає викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3337/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 16.08.2022 у cправі № 905/820/21 висновку про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватися з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Адже за змістом положень статей 170, 172 ЦК України держава та територіальні громади у цивільних відносинах діють через органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно, а не через державні, комунальні підприємства чи підприємства об`єднань громадян, які не мають статусу суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд вважає, що наведені вище мотиви відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення спірної суми грошових коштів з Товариства на користь Підприємства пов`язані як з неефективністю обраного позивачем способу захисту своїх прав, так і з допущеним Прокурором порушенням норм процесуального права шляхом його звернення за захистом інтересів не позивачів (Північного офісу Держаудитслужби та Бориспільської райради), а відповідача-1, за рахунок якого наразі має задовольнятися позов, як того вимагає частина 4 статті 45 ГПК України.

Схожі за змістом висновки викладено в пунктах 37- 39, 40, 42 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, до завершення касаційного перегляду якої зупинялося касаційне провадження у цій справі.

57. Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсним договору поставки від 07.09.2018 як оспорюваного правочину чи його вірогідної нікчемності, надання правової оцінки висновкам судів попередніх інстанцій в частині неможливості застосування односторонньої реституції як такої, що не передбачена нормами законодавства України (схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148), від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (пункт 8.18)).

58. Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також зазначала, що ГПК України визначено процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої в цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (див. пункти 9.27, 9.28 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19).

59. У зв`язку з викладеним колегія суддів відхиляє як передчасні та такі, що не відповідають останньому висновку, викладеному в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, зазначені на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, доводи скаржника-2 про неврахування судами висновку щодо застосування положень частин 1, 5 статті 216 та статті 1212 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 27.07.2021 у справі № 923/518/20, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19.

60. Адже наведене вище свідчить про те, що, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору поставки від 07.09.2018 з мотивів його укладення з порушенням установлених Законом України "Про публічні закупівлі" правил проведення торгів, апеляційний суд помилково не врахував обставину обрання Прокурором загалом неефективного способу захисту інтересів держави, який не призведе до поновлення її порушених прав, що є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

61. Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судами викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 висновку про те, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину, оскільки в контексті заявлених Прокурором позовних вимог про стягнення грошових коштів на користь Підприємства (відповідача-1) слід звернути увагу передусім на викладені в пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 висновки про те, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо ж повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог (схожий за змістом висновок викладено в пункті 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Оскільки, як зазначено вище, повернення спірної суми коштів Підприємству не відновлює права держави в особі позивачів (Північного офісу Держаудитслужби та Бориспільської райради), а в межах заявлених позовних вимог не вбачається можливості застосування судом іншого ефективного способу захисту порушених прав держави, то в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю з мотивів, наведених у цій постанові.

62. Разом з тим колегія суддів відхиляє доводи скаржника-2 про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень частин 1, 5 статті 216 та статті 1212 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного від 27.11.2019 у справі № 396/29/17, від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних нерелевантних правових позицій під час вирішення цього господарського спору.

63. Адже у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного від 27.11.2019 у справі № 396/29/17 міститься висновок про те, що правила абзацу 1 частини 1 статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція, а в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.

Натомість у господарській справі, що розглядається, суди достовірно встановили факти виконання оспорюваного договору обома його сторонами (відповідачами), що виключає проведення на вимогу Прокурора односторонньої реституції шляхом стягнення з Товариства спірної суми коштів на користь Підприємства, тобто без повернення останнім отриманих вантажних самоскидів контрагенту.

64. Разом з тим на відміну від цієї справи, в якій суди не встановили ознак нікчемності договору поставки від 07.09.2018, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц (предмет позову - визнання заповіту недійсним, визнання права власності на частку в праві власності на домоволодіння та земельні ділянки), тобто зі спору, що виник зі спадкових правовідносин, викладено висновок про те, що суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Отже, в контексті наведеного немає підстав для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та в справах №№ 396/29/17, 359/12165/14-ц, на постанови Верховного Суду в якій посилається скаржник-2 на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

65. Що стосується твердження скаржника про неврахування судами висновків щодо застосування стандарту доказування ("вірогідність доказів"), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 17.12.2019 у справі № 915/1456/15, то заперечення скаржника-2 з цього приводу зводяться виключно до незгоди з оцінкою судами попередніх інстанцій наявних у цій господарській справі доказів в їх сукупності, тобто до посилань на необхідність переоцінки доказів у справі, проте згідно з імперативними положеннями частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

66. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник-2 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання комплексного застосування норм частини 2 статті 5 ГПК України, частин 1, 2, 5 статті 216 і статті 1212 ЦК України (в контексті визначення можливості стягнення безпідставно отриманих коштів за виконаним нікчемним правочином з одного відповідача на користь іншого відповідача у справі за вимогою заінтересованої особи, в тому числі шляхом виходу за межі позовних вимог для відновлення порушених прав та інтересів у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду).

67. Однак із мотивів, наведених у пунктах 48-61 цієї постанови, об`єднана палата не бере до уваги доводи скаржника в частині необхідності формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм частини 2 статті 5 ГПК України, частин 1, 2, 5 статті 216 і статті 1212 ЦК України в подібних правовідносинах, позаяк обрання неефективного способу захисту, який не призведе до поновлення порушених прав та інтересів держави, є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, а відтак, виключає необхідність формування відповідного правового висновку, який в цьому випадку жодним чином не вплине на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.

68. Тим більше, що висновки Верховного Суду щодо правильного застосування норм статей 216, 1212 ЦК України (в контексті відшкодування коштів, безпідставно сплачених за нікчемним правочином) вже сформовано як у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 (див. пункти 162- 166 вказаної постанови), на яку послався апеляційний суд при вирішенні цього спору, так і в постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 396/29/17, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, на які посилається скаржник-2 на обґрунтування своїх заперечень.

69. Таким чином, інша зазначена скаржником-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про повернення замовнику грошових коштів у сумі 424 000 грн як безпідставно одержаних постачальником за додатковою угодою № 1.

70. Отже, підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, однак наразі виключається можливість закриття касаційного провадження в частині зазначених скаржником-2 підстав з огляду на те, що суд апеляційної інстанції фактично переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3337/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 та в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, від 15.03.2024 у справі № 904/192/22.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

71. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

72. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

73. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних і правових підстав позову та заперечень на них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли помилкового висновку про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору поставки від 07.09.2018, оскільки Прокурором обрано неефективний спосіб захисту прав та інтересів держави, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову в цій частині позову ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

74. Отже, зазначена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, в цій частині позову отримала підтвердження під час касаційного провадження, що зумовлено здійсненням апеляційним судом перегляду рішення місцевого господарського суду без врахування висновків щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, що, в свою чергу, є підставою для задоволення касаційної скарги відповідача-2 шляхом скасування оскаржуваних рішення та постанови в частині визнання недійсним договору поставки від 07.09.2018 з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

75. Водночас, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог у частині відмови в задоволенні позовної вимоги про повернення замовнику грошових коштів у сумі 424 000 грн як безпідставно одержаних постачальником за додатковою угодою № 1, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову в цій частині позову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

76. При цьому наведені скаржником-2 підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження в зв`язку зі здійснення судом апеляційної інстанції перегляду рішення місцевого господарського суду з врахуванням правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3337/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 та в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, оскільки повернення спірної суми коштів Підприємству не відновлює права держави в особі позивачів (Північного офісу Держаудитслужби та Бориспільської райради), а в межах заявлених позовних вимог не вбачається можливості застосування судом іншого ефективного способу захисту порушених прав держави, тоді як обрання неефективного способу захисту інтересів держави, який не призведе до поновлення її порушених прав, що є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

77. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені в касаційній скарзі доводи заступника керівника Київської обласної прокуратури не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" повернути КП "Благоустрій" грошові кошти в сумі 424 000 грн як безпідставно одержані, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних рішення та постанови в цій частині позову.

78. Натомість доводи відповідача-2 отримали підтвердження під час касаційного провадження, а тому є підставою для задоволення його касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних рішення та постанови в частині визнання недійсним договору поставки від 07.09.2018 та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Розподіл судових витрат

79. Оскільки касаційна скарга відповідача-2 підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги немайнового характеру (про визнання недійсним договору поставки від 07.09.2018), то, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, Верховний Суд вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат скаржника-1 у виді сплаченого ним судового збору в загальній сумі 7357 грн (3153+4204), понесених у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, шляхом покладання цих витрат на Київську обласну прокуратуру.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський Республіканський Автоцентр" задовольнити.

Рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 у справі № 911/1236/20 скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору поставки від 07.09.2018 № 07/09, укладеного між Комунальним підприємством Бориспільської районної ради "Благоустрій" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київський Республіканський Автоцентр".

Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині.

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 у справі № 911/1236/20 в оскаржуваній частині (щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" повернути КП "Благоустрій" грошові кошти в сумі 424 000 грн як безпідставно одержані за додатковою угодою від 21.09.2018 № 1 до договору поставки від 07.09.2018 № 07/09) залишити без змін.

Стягнути з Київської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський Республіканський Автоцентр" 7357 (сім тисяч триста п`ятдесят сім) грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Наказ доручити видати Господарському суду Київської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення23.05.2024
Оприлюднено05.06.2024
Номер документу119470172
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —911/1236/20

Постанова від 23.05.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Чумак Ю.Я.

Ухвала від 21.05.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Чумак Ю.Я.

Ухвала від 22.04.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Чумак Ю.Я.

Ухвала від 07.06.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Чумак Ю.Я.

Ухвала від 29.05.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Чумак Ю.Я.

Ухвала від 15.05.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Чумак Ю.Я.

Ухвала від 15.05.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Чумак Ю.Я.

Постанова від 01.03.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Гаврилюк О.М.

Ухвала від 18.01.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Гаврилюк О.М.

Ухвала від 23.11.2022

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Гаврилюк О.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні