Постанова

від 27.05.2024 по справі 354/657/15-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/657/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/640/24

Провадження №22-ц/4808/642/24

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Пнівчук О.В., Мальцевої Є.Є.,

за участю секретаря Петріва Д.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України на ухвалу Яремчанського міського суду від 14 березня 2024 року та на рішення Яремчанського міського суду від 14 березня 2024 року, ухвалені в складі судді Ваврійчук Т.Л., у справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ДП «Ворохтянське лісове господарство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та її витребування з чужого незаконного володіння у державну власність,

в с т а н о в и в:

У вересні 2015 року Перший заступник прокурора Івано-Франківської області (в подальшому перейменовано на Івано-Франківську обласну прокуратуру) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (далі Держлісагентство), ДП «Ворохтянське лісове господарство» звернувся в суд із позовом до Поляницької сільської ради (в подальшому перейменовано на Поляницьку сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області), ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування Державного акту серії ІФ №091810 від 19.09.2003 року на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер 2611092001220020072, та зобов`язання повернути вказану земельну ділянку із чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Позовні вимоги мотивовано тим, що за результатами розгляду кримінальної справи №1-6/2011, порушеної щодо посадових осіб Поляницької сільської ради за ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366; ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191 КК України, встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №33 від 12.08.2003 року щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1500 га не виносилося в установленому порядку на засідання виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а було самостійно складене сільським головою с. Поляниця ОСОБА_3 та є підробленим. ОСОБА_1 із заявою про затвердження проекту землеустрою у сільську раду не звертався, зазначене питання на розгляд сесії сільської ради не виносилось, та будь-яке рішення про передачу відповідачу у власність земельної ділянки не приймалось, а заява про виконання землевпорядних робіт на ім`я директора ДП «Карпатигеодезкартографія» написана ОСОБА_1 25.09.2003 року, тобто після видачі йому державного акту на право власності на землю серії ІФ №091810 від 19.09.2003 року на земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001220020072. У кримінальній справі судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10.11.2001 року та знаходиться у кварталі 8, виділ 28 Поляницького лісництва, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою. Впродовж 2002-2003 років члени організованої групи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради не приймались, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав. Таким чином, внаслідок передачі у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 у ДП «Ворохтянське лісове господарство» незаконно вилучено земельну ділянку площею 0,1500 га. Оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №33 від 12.08.2003 року є фіктивним, воно не підлягає визнанню недійсним у суді, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у державну власність у особі постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство».

В обґрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі зазначено, що незважаючи на те, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду та роз`яснено право на його пред`явлення у порядку цивільного судочинства, постійним землекористувачем не вжито жодних заходів щодо повернення спірної ділянки у державну власність, що стало підставою для звернення прокурора до суду із цим позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» було направлено відповідне повідомлення постійному землекористувачу. Із урахуванням того, що зазначені у позові обставини встановлені постановою суду від 04.03.2015 року, прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності з метою захисту інтересів держави та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 09.11.2015 року до участі у праві в якості співвідповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», яке набуло право власності на спірну ділянку, та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_2

30.11.2020 року заступником керівника Івано-Франківською обласної прокуратури подано заяву в порядку ст. 49 ЦПК України про зміну предмету позову, відповідно до якої прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним Державний акт серії ІФ №091810 від 19.09.2003 року на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер 2611092001220020072, та витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» зазначену земельну ділянку, яка розташована в урочищі «Вишня» в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Ухвалою суду від 19.01.2021 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель», яке набуло право власності на спірну земельну ділянку.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 14 березня 2024 року закрито провадження у справі в частині заявленої позовної вимоги до ТОВ «Буковель» про витребування земельної ділянки площею 0,1500 га, яка розташована в урочищі «Вишня» в с. Поляниця, з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Державного агентства лісових ресурсів України. Роз`яснено прокурору, що розгляд зазначених вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

Рішенням Яремчанського міського суду від 14 березня 2024 року відмовлено у задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ДП «Ворохтянське лісове господарство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1500 га серії ІФ №091810 від 19 вересня 2003 року.

Не погодившись із вказаними ухвалою та рішенням суду, заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України подав апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі на ухвалу суду прокурор зазначає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права.

Вказує, що предметом позовних вимог цій справі є повернення спірної земельної ділянки від теперішнього власника ТОВ «Буковель» державі в особі Державного агентства лісових ресурсів України та визнання недійсним і скасування державного акту на право власності, виданого фізичній особі ОСОБА_1 . В силу положень ст. 20 ГПК України вказана особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не може бути учасником господарського спору. У позові є дві позовні вимоги, які взаємопов`язані та нерозривні між собою, що виключає їх окремий розгляд з огляду на положення ч. 1 ст. 2 ЦПК України. При цьому вимога до ТОВ «Буковель» про повернення земельної ділянки є похідною, задоволення якої залежить від задоволення основної вимоги про визнання недійсним державного акту. А задоволення лише однієї позовної вимоги про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 , жодним чином не поновить порушених інтересів держави, оскільки власником землі є інша особа (ТОВ «Буковель»). Таке рішення фактично не призведе до повернення земельної ділянки державі як законному власнику. І, навпаки, вирішення питання про повернення земельної ділянки від ТОВ «Буковель» як теперішнього власника без визнання недійсним первинного державного акту, виданого фізичній особі, неможливо, оскільки саме вказаний документ став підставою для вчинення всіх наступних правочинів, пов`язаних із розпорядженням та відчуженням землі іншим власникам. З огляду на віндикаційний характер позову, в даному випадку визнається недійсним та скасовується саме первинний державний акт, а не інші, похідні від нього документи, що посвідчують перехід прав власності, зокрема, до ТОВ «Буковель».

Вказує, що Верховний Суд вважає, що при розмежування загальної та господарської юрисдикцій вирішальне значення має не суб`єктний склад, на що помилково послався суд першої інстанції, а характер спірних правовідносин. У цій справі жодних господарських правовідносин між ТОВ «Буковель» та ДП «Ворохтянське лісове господарство», Державним агентством лісових ресурсів України не виникало, що, у свою чергу, виключає можливість розгляду вказаного спору в порядку господарського судочинства.

Вважає, що не заслуговують на увагу посилання місцевого суду на судову практику Верховного Суду у справах №911/2034/16 у постанові від 01.10.2019 року, №911/3749/17 у постанові від 15.10.2019 року та №910/1809/18 у постанові від 22.01.2020 року, оскільки поза увагою суду залишились висновки Верховного Суду, надані ним при розгляді цих справ.

Просить ухвалу суду про закриття провадження у справі скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі на рішення суду прокурор зазначає, що таке суперечить фактичним обставинам справи, є таким, що прийняте з порушенням вимог закону.

Вказує, що у задоволенні позову відмовлено з підстав обрання прокурором неналежного способу захисту при зверненні до суду із вказаним позовом.

Зазначає, що Верховний Суд у постанові від 29.06.2022 року у справі №466/3737/18 висловив правову позицію, яка полягає в тому, що повернення спірної земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу, не є можливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акту про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивача.

У постанові від 12.06.2023 року у справі №388/1347/20, предметом якої, поряд з іншим, було визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оспорюваний державний акт порушує права позивачки, а відтак підлягає визнанню недійсним.

Вказує, що можливість, а відповідно і ефективність обраного прокурором способу захисту саме шляхом визнання недійсним державного акту на право власності фактично підтверджена і іншою судовою практикою Верховного Суду (постанови від 22.06.2022 року у справі №545/1575/21, від 20.07.2022 року у справі №683/2422/19, від 24.02.2024 року у справі №1308/1048/2012).

Однак вказані висновки суд першої інстанції не врахував.

Крім того звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у постанові від 16.02.2024 року у справі №910/10009/22, згідно якої невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови у позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Відзив на апеляційні скарги не подано. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 підтримав доводи та вимоги апеляційних скарг з наведених у них мотивів.

Представник ТОВ «Буковель» - Госедло Р.І. щодо задоволення апеляційних скарг заперечив, просив залишити оскаржувані рішення та ухвалу суду без змін.

Представники Державного агентства лісових ресурсів України, Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ДП «Ворохтянське лісове господарство», ТОВ «Скорзонера», а також відповідач ОСОБА_1 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином (за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та судовими повістками за останнім відомим місцем проживання). Тому колегія суддів відповідно до положень ст. 372 ЦПК України дійшла висновку про можливість розгляду справи без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, заперечення представника ТОВ «Буковель», дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржені ухвала та рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства перебували землі для ведення лісового господарства площею 4358,5 га, про що свідчить копія Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701, виданого на підставі рішення Поляницької сільської ради №3 від 11.01.2001 року (т. 1, а.с. 26-28).

Наказом Державного комітету лісового господарства України №87 від 03.04.2006 року Ворохтянський держлісгосп був перейменований у 2006 році на ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Відповідно до Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у редакції станом на 13.07.2011 року ДП «Ворохтянське лісове господарство» створене на підставі Наказу Міністерства лісового господарства України №57 від 26.05.1995 року, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який відповідно до Указу Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.

За змістом Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року №521, Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. До основних завдань Держлісагентства відноситься, зокрема, здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.

Таким чином, Державне агентство лісових ресурсів України здійснює державне управління територіями в лісах підприємств, що належать до сфери його управління, у тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Встановлено також, що згідно п.п. 2, 3 Рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 12 серпня 2003 року №33 «Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність» вирішено надати громадянам земельні ділянки згідно ст.ст. 116, 120 ЗК України (додаток №2), передати безоплатно у приватну власність громадянам земельні ділянки згідно ст.ст. 118, 121 ЗК України (додаток №3) (т. 1, а.с. 21).

Як вбачається із п. 10 додатку №2 до вказаного рішення ОСОБА_1 , жителю смт. Вижній Березів надано із земель запасу земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку на ділянці «Вишня» (т. 1, а.с. 22-23).

19.09.2003 року на підставі вказаного рішення ОСОБА_1 був виданий Державний акт на право власності на землю серії ІФ №091810 на земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, кадастровий номер 2611092001220020072. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №000058. Як зазначено у плані меж земельної ділянки, по лінії межі Б-В та В-Г вказана ділянка межує із землями Поляницької сільської ради, по лінії межі А-Б - із ділянкою ОСОБА_7 , по лінії Г-Д - із ділянкою ОСОБА_8 , по лінії Д-А - із ділянкою ОСОБА_9 (т. 1, а.с. 24-25).

Як вбачається із повідомлення ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області №10-9-0.4-7114/0/2-15 від 08.09.2015 року, ОСОБА_1 04.08.2005 року відчужив належну йому земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001220020072 на користь ОСОБА_2 на підставі Договору дарування, зареєстрованого у реєстрі за №2430. В свою чергу ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04.12.2006 року за реєстром №5306 відчужив таку земельну ділянку на користь ТОВ «Скорзонера».

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №230337971 від 30.10.2020 року земельна ділянка із кадастровим номером 2611092001220020072, площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка), що знаходиться за адресою с. Поляниця Івано-Франківської області, зареєстрована на праві приватної власності за ТОВ «Буковель» на підставі на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер ЯЕ №843350, виданого 22.02.2008 року Поляницькою сільської радою; акта приймання-передачі нерухомого майна №10/08/2016-4 від 10.08.2016 року, виданих ТОВ «Скорзонера» та ТОВ «Буковель»; протоколу загальних зборів ТОВ «Скорзонера» від 10.08.2016 року; протоколу загальних зборів ТОВ «Буковель» №11/2016 від 10.08.2016 року. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30939500 від 15.08.2016 року.

У лютому 2004 року начальником напрямку спецпідрозділу УСБУ в Івано-Франківській області була порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру та Яремчанського міського управління земельними ресурсами за ознаками злочину, передбаченого ст. 364 КК України за фактом незаконного вилучення та безоплатної передачі у приватну власність 13,1428 га земель рекреаційного призначення у с. Поляниця.

15.03.2004 року слідчим з ОВС СВ прокуратури Івано-Франківської області розпочато досудове розслідування у кримінальній справі №248436 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії, кадастру, Яремчанського управління земельних ресурсів при передачі на протязі 2002-2003 років у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків 64 громадянам загальною площею 13,1 на землях рекреаційного призначення, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

23.03.2004 року слідчим з ОВС Прокуратури Івано-Франківської області Балитою Р.І. порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. У постанові про порушення кримінальної справи йдеться про те, що службові особи Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, зловживаючи службовим становищем, діючи в інтересах третіх осіб, всупереч Генерального плану забудови с. Поляниця, в порушення вимог законодавства протягом 2002-2003 років без розгляду на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків. Внаслідок вищевказаних дій незаконно вилучено 40,69 га земельних угідь лісового фонду, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Вказану кримінальну справу об`єднано в одне провадження із кримінальною справою №248436.

21.09.2004 року начальником відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області порушено відносно ОСОБА_3 кримінальну справу №248436 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України за фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3714997 грн. без відшкодування держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень в сумі 1432753,24 грн., незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року, які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про нібито колегіальне вирішення членами виконкому даних питань.

Постановою слідчого з ОВС прокуратури Івано-Франківської області від 25.03.2005 року ДП «Ворохтянське лісове господарство» було визнане цивільним позивачем у кримінальній справі №248436 про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України. Згідно поданої позовної заяви розмір завданих збитків визначено у сумі 6944718,90 грн.

Із долучених копій листів ДП «Ворохтянське лісове господарство» №2/523 за листопад 2001 року, №2/537 за грудень 2001 року, №2/432 за жовтень 2002 року, №2/496 за листопад 2002 року, №2/398 за вересень 2002 року, №2/275 за травень 2003 року вбачається, що лісгосп надавав попереднє погодження на вилучення та передачу Поляницькій сільській раді у довгострокове користування земельних ділянок відповідної площі за умови відшкодування лісогосподарських втрат, винесення меж в натурі.

Окрім цього, з досліджених матеріалів справи встановлено, що 07.02.2005 року прокуратурою Івано-Франківської області були внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року в частині пунктів щодо вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянок лісового фонду та віднесення їх до земель запасу сільської ради із зміною їх цільового призначення на землі житлової та громадської забудови.

01.03.2005 року прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, який в подальшому був реорганізований у Державне агентство лісових ресурсів України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» зверталась до господарського суду Івано-Франківської області із позовом про визнання недійсними п.п. 5, 6, 7 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року, який ухвалою суду від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2005 року, залишено без розгляду (справа №А-5/79).

Окрім цього, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року, залишено без розгляду позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №27 від 10.07.2003 року (справа №А-5/78).

18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області був затверджений обвинувальний висновок у кримінальній справі №248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 366 КК України, начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцької О.М. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_11 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364 КК України, який скеровано на розгляд до Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Дана кримінальна справа розглядалась судами неодноразово, 20.04.2011 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області був ухвалений обвинувальний вирок, який був залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року та набрав законної сили, однак в подальшому дані судові рішення були скасовані судом касаційної інстанції (справа №1-6/11).

У ході розгляду вказаної кримінальної справи ДП «Ворохтянське лісове господарство» 11.08.2009 року, 19.10.2009 року, 08.10.2010 року зверталось до Галицького районного суду Івано-Франківської області із клопотаннями про уточнення заявлених позовних вимог, остаточний розмір яких визначено у сумі 971258,61 грн.

Постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, яка є кінцевим судовим рішенням, що набрало законної сили, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_10 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (т. 1, а.с. 10-20).

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що сільський голова ОСОБА_3 , інженер-землевпорядник ОСОБА_4 в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради, склали завідомо неправдиві офіційні листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду; склали завідомо неправдиві рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про вилучення земельних ділянок Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ» загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови; склали завідомо неправдиві додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам, прізвища та ініціали яких вказані у постанові.

Також, в процесі судового розгляду по даній кримінальній справі №1-6/2011, як вбачається з постанови, було встановлено, що упродовж 2002-2003 років сільський голова ОСОБА_3 , інженер-землевпорядник ОСОБА_4 , начальник Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_5 , крім цього, незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймались, а саме: ОСОБА_12 0, 25 га, ОСОБА_13 - 0,25 га, ОСОБА_14 - 0,10 га, ОСОБА_15 - 0,1804 га, ОСОБА_16 - 0,25 га, ОСОБА_17 - 0,10 га, ОСОБА_18 - 0,25 га, ОСОБА_19 - 0,25 га, ОСОБА_20 - 0,25 га, ОСОБА_21 - 0,10 га, ОСОБА_22 - 0,25 га, ОСОБА_23 - 0,2223 га, ОСОБА_24 - 0,10 га, ОСОБА_25 - 0,10 га, ОСОБА_26 - 0,10 га, ОСОБА_27 - 0,478 га, ОСОБА_28 - 0,25 га, ОСОБА_29 - 0,1928 га, ОСОБА_30 - 0,0704 га, ОСОБА_31 - 0,3157 га, ОСОБА_7 - 0,25 га, ОСОБА_32 - 0,1930 га, ОСОБА_33 - 0,20 га, ОСОБА_1 - 0,15 га, ОСОБА_34 - 0,10 га, ОСОБА_35 - 0,1644 га, ОСОБА_36 - 0,335 га, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду вартістю 497767,60 грн., а також завдано збитки від незаконного вилучення деревних та чагарникових насаджень на суму 133591,49 грн. та від несплати втрат лісогосподарського виробництва на суму 281200,00 грн., а всього заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на суму 912559,09 грн. та спричинено тяжкі наслідки.

Із листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру за вих. №464 від 01.10.2004 року, отриманого в ході досудового слідства у кримінальній справі №248436, вбачається, що працівниками ДП «Карпатигеодезкартографія» виготовлялась технічна документацію громадянам, яким були надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу. Під №67 у додатку №1 «Список громадян, яким виготовлені державні акти на право власності на землю в с. Поляниця з розбивкою на квартали та ділянки» до вказаного листа зазначено прізвище ОСОБА_1 , якому надана ділянка площею 0,1500 га у кварталі 8, ділянка 28. Підприємством також зазначено, що розбивка на квартали та ділянки була здійснена спільно з Ворохтянським держлісгоспом.

27.08.2015 року прокуратура Івано-Франківської області в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направила на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство» повідомлення за вих. №05/1-507вих-15 в якому вказала про те, що з моменту винесення постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436, якою встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,1500 га на ділянці «Вишня» не приймалося, а було підроблене, а вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходиться у кварталі 8, виділ 28 Поляницького лісництва, лісгоспом не вжито жодних заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки у державну власність. Із урахуванням наведеного прокурор, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів, повідомив про наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави, в особі Держлісагентства та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки (т. 1, а.с. 8-9).

Листом від 08.11.2021 року за вих. №12-12/9212-21 Держлісагентство повідомило про те, що з постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року Держлісагентству було відомо про залишення без розгляду позову ДП «Ворохтянське лісове господарство», поданого у кримінальній справі №1-6/11. При надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури повідомлень про звернення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Держлісагенства та лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», Держлісагентство завжди підтримувало зазначені позови через об`єктивну неможливість самостійного звернення до суду, однак відповідна документація знищена у зв`язку із закінченням терміну зберігання, а тому не заперечують щодо представництва Івано-Франківською обласною прокуратурою інтересів держави у даній справі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор, звертаючись із позовом, вказав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної форми власності, перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», а її вилучення, зміна цільового призначення та передача у приватну власність проведені всупереч установленого законом порядку, на підставі підробленого рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а тому зазначена ділянка вибула з володіння держави в особі постійного землекористувача поза волею останнього.

Закриваючи провадження у цій справі в частині заявленої прокурором в інтересах держави в особі Держлісагентства позовної вимоги до ТОВ «Буковель» про витребування земельної ділянки площею 0,1500 га, яка розташована в урочищі «Вишня» у с. Поляниця Надвірнянського району Івано-Франківської області із чужого незаконного володіння у державну власність, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на суб`єктний склад сторін, розгляд зазначених вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, суд першої інстанції зазначав, що спірна земельна ділянка була відчужена ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на підставі Договору дарування від 04.08.2005 року, зареєстрованого у реєстрі за №2430, після чого був укладений ще ряд правочинів щодо розпорядження вказаною ділянкою, і з 15.08.2016 року така земельна ділянка зареєстрована на праві приватної власності за кінцевим набувачем ТОВ «Буковель», а тому оскаржуваний державний акт на право власності на землю серії ІФ №091810 від 19.09.2003 року вичерпав свою дію і задоволення вимоги про його скасування не призведе до поновлення порушеного права власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення. А належним способом захисту у даному випадку є звернення до суду із вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 167, частиною першою статті 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом положень частин першої та четвертої статті 56 ЦПК України, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист державних чи суспільних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Статтею 19 ЗК України визначено категорії земель, зокрема, це землі лісогосподарського призначення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з частиною третьою статті 1 Земельного кодексу України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом частин першої та другої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 18 ЗК України категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини першої статті 57 ЗК України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням часу, коли виникли спірні правовідносини між сторонами, судом першої інстанції враховано і норми ст.ст. 55, 56 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно з якими до земель лісового фонду належали землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду могли перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Порядок використання земель лісового фонду визначався законом.

Чинне та той час земельне законодавством дозволяло органу місцевого самоврядування вилучати для суспільних та інших потреб земельні ділянки, надані у постійне користування, але при дотриманні чітко визначеної законодавством процедури.

Так, у відповідності до частин першої, другої статті 149 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За змістом положень статті 20 ЗК України (у діючій на той час редакції) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законодавством чітко передбачалося, що при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.

Також у статті 118 ЗК України визначена процедура набуття на праві власності у порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

У статті 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначалися наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. А саме, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Також статтями 154, 155 ЗК України передбачалася відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю, за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом положень статті 388 ЦК України якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.

За загальним правилом суб`єкт, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння таким майном цим суб`єктом, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 63)). Інакше кажучи, не можна задовольнити вимогу про витребування нерухомого майна від особи, яка була його володільцем на час подання позову, але на момент ухвалення судового рішення більше цим майном не володіє (володільцем цього майна у державному реєстрі вказана інша особа, ніж відповідач). Крім того, судове рішення про витребування нерухомого майна неможливо буде виконати, якщо на час такого виконання право власності на це майно буде зареєстроване за іншою особою, ніж відповідач, із володіння якого суд витребував відповідний об`єкт. З огляду на вказане у справах про витребування власником його майна важливим є вжиття заходів забезпечення позову. Без цього ефективний захист прав та інтересів власника, належне виконання рішення суду про задоволення позову можуть бути неможливими внаслідок переходу майна до іншої, ніж відповідач, особи під час розгляду справи або після того, як суд ухвалить таке рішення.

На вказане звертала увагу Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08 листопада 2023 року у справі №369/473/15-ц.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме це рішення створює відповідну перешкоду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18 (пункт 11.10)). Інакше кажучи, перешкоду у користуванні та розпорядженні зазначеною ділянкою лісогосподарського призначення у вигляді відповідного рішення органу влади про її відчуження, на підставі якого державна реєстрація права власності не відбулася (якщо це рішення справді створює таку перешкоду), власник може усунути за негаторним позовом, зокрема про визнання незаконним скасування відповідного рішення.

Тоді як для витребування майна оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державних актів на право власності тощо не є необхідними й ефективними способами захисту прав власника. Останній у межах провадження про витребування майна із чужого володіння вправі стверджувати, зокрема, про незаконність відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним, недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (пункти 38-39), від 1 жовтня 2019 року у справі №911/2034/16 (пункти 46-47), від 15 жовтня 2019 року у справі №911/3749/17 (пункти 6.25, 6.27),від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18 (пункти 34-35), від 1 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (пункт 52), від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (пункт 50), від 2 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (пункт 49), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункти 109, 148, 150, 151, 153, 167), від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18 (пункти 11.7-11.8)).

З огляду на вказане, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення.

У справі, що переглядається, місцевим судом вірно встановлено порушення відповідачами порядку вилучення та отримання безоплатно у приватну власність земельної ділянки із лісового фонду, що доводиться матеріалами кримінальної справи №1-6/11, постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, і наслідки недотримання встановленого законодавством порядку у вигляді витребування такої ділянки від набувача.

Передана ОСОБА_1 у приватну власність спірна земельна ділянка площею 0,1500 га на момент прийняття рішення про надання її у власність, перебувала у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», відносилась до категорії земель лісового фонду, а її передача у приватну власність проведена всупереч вимог діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема із порушенням норм ст. 19 Конституції України, Земельного та Лісового кодексів України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», без дотримання встановленого порядку вилучення у постійного землекористувача та зміни цільового призначення, тому рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №33 від 12.08.2003 року в частині передачі безоплатно відповідачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,1500 га, що знаходиться на ділянці Вишня в с. Поляниця із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд, є незаконним.

Відповідачами в ході судового розгляду не надано жодних доказів на спростування факту незаконності зазначеного рішення органу місцевого самоврядування.

А відсутність рішення про вилучення спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, означає, що держава як власник не виявляла волю на вилучення та передачу у приватну власність цієї земельної ділянки та свідчить про те, що первісний набувач ОСОБА_1 в установленому законом порядку не набув право власності на спірну земельну ділянку та, відповідно, не був наділений належними повноваженнями щодо її подальшого відчуження.

Доказів на спростовання факту відсутності відповідних рішень органу місцевого самоврядування про вилучення спірної земельної ділянки у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ згідно з порядком, визначеним законом, матеріали справи не містять.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі №522/14900/19 вказано, що: «можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 (провадження №12-35гс21)).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 (провадження №12-128гс19)).

Судом першої інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, внаслідок злочинних дій.

Тому колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що на підставі ч. 3 ст. 388 ЦК України є правові підстави витребування від кінцевого набувача земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза її волею, а в задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку слід відмовити.

Доводи апелянта про ефективність обраного прокурором способу захисту саме шляхом визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 19.09.2003 року ОСОБА_1 , спростовуються вищевказаними нормами права та правими висновками Верховного Суду про те, що для витребування майна оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державних актів на право власності тощо не є необхідними й ефективними способами захисту прав власника.

Посилання апелянта на практику Верховного Суду про те, що повернення спірної земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу, не є можливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акту про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивача, вищевказаних висновків суду не спростовують.

Вимога про визнання незаконним державного акту не призведе до відновлення володіння земельною ділянкою, тому така не є вимогою, пов`язаною підставою виникнення або поданими доказами, як основна, з вимогою про витребування земельної ділянки з володіння добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, позаяк право власника на витребування від добросовісного набувача обмежується добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

Що ж стосується позовної вимоги прокурора про витребування земельної ділянки у ТОВ «Буковель», то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Тож розмежування компетенції судів з розгляду спорів здійснюється відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами.

Як встановлено судом, на момент звернення прокурора до суду із вказаним позовом спірна земельна ділянка вже була відчужена первісним набувачем ОСОБА_1 і її власником на той час була юридична особа ТОВ «Скорзонера», а надалі спірне майно було зареєстроване на праві власності за кінцевим на даний час набувачем ТОВ «Буковель».

Тобто учасниками цього спору є держава, від імені якої звернулась прокуратура, та юридична особа.

Суд першої інстанції врахував зазначені положення закону та дійшов правильного висновку, що спір у справі в частині вимог про витребування спірного нерухомого майна виник між юридичними особами, тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за вимогою держави про витребування земельної ділянки з володіння набувача юрисдикція суду залежить від виду суб`єкта, з володіння якого держава хоче витребувати цю ділянку, а не від виду суб`єкта, що був її первісним набувачем на підставі відповідного рішення органу влади (постанови від 01 жовтня 2019 року у справі №911/2034/16 (п.п. 48-52), від 15 жовтня 2019 року у справі №911/3749/17 (п.п. 6.27-6.29), від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18 (п.п. 35-37)).

А враховуючи те, що позовні вимоги до ТОВ «Буковель» мають розглядатися за правилами господарського, а не цивільного судочинства, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі в цій частині, роз`яснивши прокурору, що розгляд зазначених вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

Щодо доводів апелянта про те, що дві позовні вимоги про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та її витребування з чужого незаконного володіння у державну власність взаємопов`язані та нерозривні між собою, що виключає їх окремий розгляд, при цьому вимога до ТОВ «Буковель» про повернення земельної ділянки є похідною, задоволення якої залежить від задоволення основної вимоги про визнання недійсним державного акту, то такі суд не бере до уваги. Позивач у межах розгляду справи про витребування земельних ділянок з чужого володіння на підставі статті 388 ЦК України вправі посилатися, зокрема, на незаконність державного акту про право власності на землю без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване (висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер спірних правовідносин, а доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином апеляційні скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури слід залишити без задоволення, а оскаржені ухвалу та рішення Яремчанського міського суду від 14 березня 2024 року без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Ухвалу Яремчанського міського суду від 14 березня 2024 року та рішення Яремчанського міського суду від 14 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: О.В. Пнівчук

Є.Є. Мальцева

Повний текст постанови складено 04 червня 2024 року.