Постанова

від 16.05.2024 по справі 523/21631/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2776/24

Справа № 523/21631/21

Головуючий у першій інстанції Середа І.В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач Одеська міська рада,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 14 вересня 2023 року у складі судді Середи І.В.,

встановив:

У листопаді 2021 року Одеська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просила скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 серпня 2018 року № 42751545, що є підставою для припинення права власності відповідачки на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 105,2 кв.м., а також зобов`язати її за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого будинку за вищевказаною адресою.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачкою зареєстровано право власності на вищевказаний житловий будинок на підставі технічного паспорта від 10.08.2018 серія та номер: б/н, виготовленого ТОВ «Бюро Консалт Сервіс» без дозвільних та правовстановлюючих документів. Рішення щодо відведення земельної ділянки у власність або користування за вказаною адресою відсутні, позивачем не надавалася згода на будівництво вказаного житлового будинку, тому земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, а об`єкт, побудований на ній, є самочинним, та підлягає знесенню.

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.08.2018 №42751545 прийнято державним реєстратором без належних, передбачених чинним законодавством, документів, оскільки технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, який посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна; а документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси не подавався, тому рішення підлягає скасуванню у судовому порядку як таке, що порушує права територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку, на якій знаходиться самочинно збудований об`єкт, та таке, що прийняте із порушенням законодавства за відсутності необхідних на те дозвільних та правовстановлюючих документів.

Оскільки відповідачкою було здійснено самочинне будівництво без документів, що дають право на виконання будівельних робіт, та на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси, яка не була відведена для цієї мети, тому даний об`єкт підлягає обов`язковому знесенню.

Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 14 вересня 2023 року позов Одеської міської ради задоволено.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 14 вересня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Одеської міської ради відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не застосована норма закону, яка підлягала застосуванню, а саме п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 №1127. Зокрема, вказаним пунктом Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, що закінчені будівництвом до 05.08.1992 подаються: технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Тобто до 05.08.1992 не передбачалася процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності. Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.1992 житлових будинків вимогам законодавства, будівельним нормам та державним стандартам і правилам, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно є технічний паспорт.

Скаржник зазначає, що спірний садибний (індивідуальний) житловий будинок побудований до 05.08.1992. В технічному паспорті від 10.08.2018 рік побудови житлового будинку вказаний 1991р., а тому для державної реєстрації права власності на нього, згідно положень Порядку, достатньо було подати технічний паспорт та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Відповідачкою ОСОБА_1 для державної реєстрації права власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок був наданий технічний паспорт від 10.08.2018, виданий ТОВ «Бюро Консалт Сервіс» та довідка №07/65001/1785-1 від 30.07.2018 про резервування у Реєстрі поштового обслуговування Одеської дирекції АТ «Укрпошта» поштової адреси об`єкту, а саме: АДРЕСА_1 . Проте судом першої інстанції при розгляді справи не враховану вказану довідку №07/65001/1785-1 від 30.07.2018, що призвело до неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та дійшов помилкового висновку про реєстрацію права власності ОСОБА_1 за відсутності необхідних документів.

Також апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції при винесенні рішення та встановлення самочинності будування спірного будинку, не врахував дані технічного паспорту (рік побудови 1991), не застосував до спірних правовідносин норму права, яка підлягала застосуванню, а саме: п. 3.1. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, чим порушив норми матеріального права та дійшов до помилкового висновку про необхідність знесення спірного житлового будинку.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОМР, посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 14 вересня 2023 року залишити без задоволення.

В судове засідання, призначене на 16.05.2024 з`явилися: представник апелянта ОСОБА_1 ОСОБА_2 та представник ОМР Танасійчук І.М.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, пояснення сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідност. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.

Судовим розглядом справи встановлено, що03 січня 2020 року Одеська міська рада отримала запит Одеської місцевої прокуратури № 4 про отримання інформації, з якого стало відомо про порушення інтересів територіальної громади щодо самовільного зайняття земельної ділянки під об`єктом нерухомості по АДРЕСА_1 .

У ході перевірки було встановлено, що за даними КП «БТІ» Одеської міської ради станом на 31.12.2012 реєстрація права власності об`єкта нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня.

Однак, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на підставі технічного паспорта від 10.08.2018 серія та номер: б/н, виготовленого ТОВ «Бюро Консалт Сервіс», рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.08.2018 №42751545 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 105,2 кв.м.

Тобто, первісна реєстрація права власності на вказаний об`єкт відбулась у 2018 році без надання дозвільних та правовстановлюючих документів.

05.05.2020 за результатами обстеження Департамент комунальної власності Одеської міської ради повідомив, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,02 га, огороджена парканом та використовується під розміщення житлового будинку, а у Департаменті відсутня інформація про прийняття рішень щодо відведення земельної ділянки у власність або користування за вказаною адресою, а тому має місце забудова та використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів на землекористування.

Таким чином, виконавчим органом Одеської міської ради зафіксовано факт самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності територіальної громади м. Одеси шляхом здійснення самочинного будівництва житлового будинку, який побудовано на земельній ділянці територіальної громади м. Одеси за адресою: АДРЕСА_1 , що і стало підставою для звернення до суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, районний суд виходив з того, що Одеською міською радою рішення про надання відповідачу чи/або іншим особам у власність або у користування земельної ділянки для будівництва не приймалось, будівництво здійснено без необхідних на те дозвільних документів, тому має місце самовільне зайняття земельної ділянки, а будинок являється об`єктом самочинного будівництва, у зв`язку із чим підлягає обов`язковому знесенню.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскілки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно дост. 80 Земельного кодексу Українисуб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Згідно із ч. 1ст. 83 ЗК Україниу комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної і державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно дост. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Виходячи зі змістуст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства тощо.

Статтею 116 ЗК Українивизначені підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із вимогамист. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Відповідно до ч. 2ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженопостановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127(далі - Порядок).

Згідно з п. 40 Порядку державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбаченихст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»та цим Порядком. Відповідно до приписів ст. 27 Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема, на підставі: державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року.

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Відповідно до ч. 3ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостоїстатті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостоїст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цьогоЗакону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Відповідно до ч. 2ст. 376 ЦК Україниособа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Судовим розглядом справи встановлено, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі технічного паспорта від 10.08.2018 серія та номер: б/н, виготовленого ТОВ «Бюро Консалт Сервіс», рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.08.2018 № 42751545 за відповідачкою зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 105,2 кв.м.

Проте, як вірно встановлено судом, технічний паспорт - це документ, який має довідкову інформацію про фактичний стан нерухомості, а саме: про площі, поверховості, дату побудови, капремонту, товщину стін, технічні характеристики покрівлі та фундаменту та не є правовстановлюючим документом, який посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, тому не може бути самостійною підставою визнання права власності на самочинно збудований об`єкт.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської раді від 28.07.2009 № 809 затверджено Положення про Адресний реєстр міста Одеси, відповідно до якого надання та зміна адрес без їх попереднього резервування забороняється (п. 3.2 Положення).

Довідка з Адресного реєстру міста Одеси - це документ, який свідчить про внесення запису до Адресного реєстру. У Адресному реєстрі формуються наступні види довідок: про резервування адреси об`єкта нерухомого майна; про відповідність адреси об`єкта нерухомого майна; про підтвердження адреси об`єкта нерухомого майна (п. 1.6. Положення).

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду про задоволення позову ОМР, оскільки заявником не подано належних, передбачених чинним законодавством документів, які необхідні були для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.08.2018 № 42751545, у зв`язку із чим воно підлягає скасуванню у судовому порядку як таке, що порушує права територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку, на якій знаходиться самочинно збудований об`єкт, та таке, що прийняте із порушенням законодавства за відсутності необхідних на те дозвільних та правовстановлюючих документів. При цьому, судом також вірно задоволена позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 серпня 2018 року № 42751545, на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 105,2 кв.м, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.08.2020 у справі №916/2464/19 та у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 906/516/19.

У доводах апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції не застосована норма закону, яка підлягала застосуванню, а саме п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 №1127, відповідно до якої для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, що закінчені будівництвом до 05.08.1992 подаються: технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, тобто до 05.08.1992 не передбачалася процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності. Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.1992 житлових будинків вимогам законодавства, будівельним нормам та державним стандартам і правилам, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно є технічний паспорт. При цьому, оскільки спірний садибний (індивідуальний) житловий будинок побудований до 05.08.1992, в технічному паспорті від 10.08.2018 рік побудови житлового будинку вказаний 1991р., а тому для державної реєстрації права власності на нього, згідно положень Порядку, достатньо було подати лише технічний паспорт та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Відповідачкою ОСОБА_1 для державної реєстрації права власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок був наданий технічний паспорт від 10.08.2018, виданий ТОВ «Бюро Консалт Сервіс» та довідка №07/65001/1785-1 від 30.07.2018 про резервування у Реєстрі поштового обслуговування Одеської дирекції АТ «Укрпошта» поштової адреси об`єкту, а саме: АДРЕСА_1 . Проте судом першої інстанції при розгляді справи не враховану вказану довідку №07/65001/1785-1 від 30.07.2018, що призвело до неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та дійшов помилкового висновку про реєстрацію права власності ОСОБА_1 за відсутності необхідних документів.

Проте вказані доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 2 ст. 18 вищевказаного Закону, перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок) затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Так, відповідно до п. 42 Порядку для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, подаються:

1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту адреси.

Доводи ОСОБА_1 стосовно технічного паспорту та того, що спірний самочинно збудований об 'єкт побудовано до 1992 року апеляційним судом оцінюються критично, з огляду на те, що технічний паспорт - це документ, який має довідкову інформацію про фактичний стан нерухомості, а саме: про площі, поверховості, дату побудови, капремонту, товщину стін, технічні характеристики покрівлі та фундаменту, а тому він не є документом, який може самостійно підтвердити факт набуття права власності на самочинно збудований об`єкт.

Також, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 14.11.2022 було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано від ОСОБА_1 копію інвентаризаційної справи, яка стала підставою складання технічного паспорту від 10.08.2018 на об`єкт по АДРЕСА_1 (а.с. 122), проте згідно письмових пояснень відповідача, дані документи у неї відсутні та ніколи не зберігалися, проте можливо наявні у ТОВ «Бюро Консалт Сервіс» (а.с. 136).

Окрім того, Листом Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 14.02.2020 № 245-02/6 підтверджено, що до 2013 року інвентаризаційна справа на такий об`єкт також не заводилась (а.с. 24, 25).

Безпідставними є і посилання ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції при розгляді справи не враховано довідку №07/65001/1785-1 від 30.07.2018, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про реєстрацію права власності ОСОБА_1 за відсутності необхідних документів.

Так, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.07.2009 № 809 затверджено Положення про Адресний реєстр міста Одеси, відповідно до п. 3.2. якого надання та зміна адрес без їх попереднього резервування забороняється.

Згідно із п. 4.4. Положення на підставі довідки про резервування адреси районні адміністрації за заявою власника (наймача, балансоутримувача) об`єкта видають розпорядження про надання або зміну адреси протягом десяти робочих днів після отримання заяви, довідки, документів, що відповідно до законодавства посвідчують майнові права на об`єкт, та документів, які підтверджують особу заявника.

Довідка з Адресного реєстру міста Одеси - це документ, який свідчить про внесення запису до Адресного реєстру. У Адресному реєстрі формуються наступні види довідок: про резервування адреси об`єкта нерухомого майна; про відповідність адреси об`єкта нерухомого майна; про підтвердження адреси об`єкта нерухомого майна (п. 1.6. Положення).

Таким чином, довідка про резервування адреси в Одеській дирекції публічного акціонерного товариства «Укрпошта» не є документом, який може стати підставою для присвоєння чи зміни адреси об`єкта, адже вказана довідка резервувалась тимчасово виключно для поштового обслуговування та не є довідкою з Адресного реєстру міста Одеси.

Доводи ОСОБА_1 , що знесення самочинного будівництва можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності є також необґрунтованими, виходячи з наступного.

Верховний Суд в постанові від 29.01.2020 по справі № 822/2149/18 зазначив, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва.

За змістом ч. 7 ст. 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил.

У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.

У випадках, коли до суду з позовом про знесення самочинного будівництва звертається орган державного архітектурно-будівельного контролю, належить керуватися ч. 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI, за якою у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно- будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 ЦК України).

Таким чином, Верховний Суд у постанові від 29.01.2020 у справі №822/2149/18 сформував правовий висновок про те, що обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов також у постанові від 24.06.2020 року у справі № 320/5880/18.

Також Верховний Суд зазначив, що у разі звернення органом державного архітектурно-будівельного контролю до суду із позовом про знесення самочинного будівництва, належить керуватися ч. 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI, і саме у таких випадках орган державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, у випадку.

Крім того, у постанові Верховного Суду у справі № 320/1889/17-ц зазначено, що крайньому заходу передує виконання вимог ч. 7 ст. 376 ЦК України щодо відповідної перебудови.

З урахуванням зазначеного, апелянт не врахував, що Одеська міська рада у даному позові виступає як власник земельної ділянки, а отже, ст. 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Така перебудова можлива лише у спорах щодо самовільної реконструкції/будівництва, яке відбулось з істотними відхиленнями від проекту чи істотного порушення будівельних норм і правил, позивачами у яких виступають органи державного архітектурно-будівельного контролю. У даному випадку відбулось нове будівництво на земельній ділянці територіальної громади м. Одеси та первісна реєстрація права власності на нього.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, в цілому зводяться до переоцінки доказів та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно зіст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно дост. 141 ЦПК Україниновий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 14 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 04.06.2024

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.С. Комлева