Постанова

від 25.09.2024 по справі 523/21631/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 523/21631/21

провадження № 61-9539св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Одеська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Швець Катерина Олегівна, на рішення Суворовського районного суду

м. Одеси у складі судді Середи І. В.від 14 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С.,

Вадовської Л. М., Комлевої О. С.,від 16 травня 2024 року, і виходив з наступного.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

1. У листопаді 2021 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачкою зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 105,2 кв. м, на підставі технічного паспорта

від 10 серпня 2018 року серія та номер: б/н, виготовленого ТОВ «Бюро Консалт Сервіс» без дозвільних та правовстановлюючих документів. Рішення щодо відведення земельної ділянки у власність або користування за вказаною адресою відсутні. Одеською міською радою не надавалася згода на будівництво вказаного житлового будинку, тому земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності територіальної громади

м. Одеси. Об`єкт, побудований на ній, є самочинним та підлягає знесенню.

3. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29 серпня 2018 року № 42751545 прийнято державним реєстратором без належних, передбачених чинним законодавством документів, оскільки технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, який посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, а документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси не подавався, тому рішення державного реєстратора підлягає скасуванню у судовому порядку як таке, що порушує права територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку, на якій знаходиться самочинно збудований об`єкт, та таке, що прийняте з порушенням законодавства за відсутності необхідних на те дозвільних та правовстановлюючих документів.

4. Оскільки відповідачкою було здійснено самочинне будівництво без документів, що дають право на виконання будівельних робіт, та на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності територіальної громади

м. Одеси, яка не була відведена для цієї мети, цей об`єкт підлягає знесенню.

5. З урахуванням зазначеного, Одеська міська радапросила скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 серпня 2018 року № 42751545, що є підставою для припинення права власності відповідачки на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 105,2 кв. м, а також зобов`язати її за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого будинку за вищевказаною адресою.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня

2023 року позовні вимоги Одеської міської ради задоволено.

7. Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 серпня 2018 року № 42751545, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 105,2 кв. м. Зобов`язано ОСОБА_1 за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, шляхом знесення самочинно збудованого будинку площею 105,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Одеською міською радою рішення про надання відповідачці чи/або іншим особам у власність або у користування земельної ділянки для будівництва не приймалось, будівництво здійснено без необхідних на те дозвільних документів, тому має місце самовільне зайняття земельної ділянки, а будинок являється об`єктом самочинного будівництва, у зв`язку з чим підлягає знесенню. Суд дійшов висновку, що правопорушення є триваючими і позовна давність до цих правовідносин не застосовується.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2023 року - без змін.

10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскількиОдеська міська рада реалізує повноваження власника земельної ділянки, а приписи статті 376 ЦК України не ставлять можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Така перебудова можлива лише у спорах щодо самовільної реконструкції/будівництва, яке відбулось з істотними відхиленнями від проєкту чи істотного порушення будівельних норм і правил за позовами органів державного архітектурно-будівельного контролю. У цьому випадку відбулось нове будівництво на земельній ділянці територіальної громади м. Одеси та первісна реєстрація права власності на нього. Судом також підставно задоволена позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 серпня 2018 року № 42751545 на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 105,2 кв.м, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19 та у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19.

Узагальнені доводи касаційної скарги

11. 03 липня 2024 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Швець К. О., через систему «Електронний суд» звернуласядо Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

12. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15?ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня

2020 року у справі № 916/1608/18, від 16 червня 2020 року у справі

№ 145/2047/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18,

від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц, від 13 вересня 2019 року у справі № 910/2944/18, від 19 травня 2020 року у справі № 904/1708/19,

від 26 вересня 2020 року у справі № 816/927/16, від 15 жовтня 2020 року

у справі № 623/214/17, від 15 січня 2021 року у справі № 1540/3952/18,

від 20 січня 2021 року у справі № 2-7055/12, від 02 червня 2021 року у справі

№ 509/11/17, від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19, від 22 лютого 2023 року у справі № 760/3709/18, від 13 березня 2023 року у справі

№ 398/1796/20, від 15 березня 2023 року у справі № 201/2288/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

13. Заявниця вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тим обставинам, що спірний будинок було побудовано до 1992 року та, як наслідок, дійшли помилкових висновків про те, що реєстрація права власності за нього відбулася за відсутності необхідних на те дозвільних та правовстановлюючих документів. Зазначає, що до 05 серпня 1992 року процедура введення індивідуальних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності на них не була передбачена.

14. Згідно з доводами касаційної скарги, суди першої та апеляційної інстанцій не застосували до спірних правовідносин пункт 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, відповідно якого для державної реєстрації права власності на спірний будинок достатньо було подати технічний паспорт та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. У технічному паспорті від 10 серпня 2018 року рік побудови житлового будинку вказаний - 1991 року, а тому для державної реєстрації права власності на нього, згідно з вказаним Порядком, достатньо було подати технічний паспорт та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

15. Заявниця вказує, що суди попередніх інстанцій помилково визнали спірний будинок самочинним, не застосували до спірних правовідносин пункт 3.1 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, згідно з яким не належать до самочинно будівництва: індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня

1992 року. Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження тих обставин, що спірний будинок було побудовано після 1992 року. Суди неправомірно не врахували рік побудови спірного будинку та передбачену для нього спрощену процедуру реєстрації права власності.

16. Згідно з доводами касаційної скарги суди не з`ясували належність та ефективність обраного позивачем способу захисту його прав, як власника земельної ділянки.

17. Заявниця стверджує, що оскаржені рішення судів попередніх інстанцій фактично позбавляють її права наданого їй статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, набутою на законних підставах. Спірний будинок вже більше 30 років розташований на земельній ділянці комунальної власності, а вона усією родиною та власними силами будувала житло, якого наразі намагаються її позбавити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18. Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 523/21631/21.

19. Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2024року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

20. У поданому відзиві на касаційну скаргу Одеська міська рада посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень. Вважає, що суди правильно вирішили спір, задовольнивши позовні вимоги. Відповідачкою не надано належних доказів на підтвердження її доводів про присвоєння спірному об`єкту нерухомості адреси. Довідка про резервування адреси в Одеській дирекції ПАТ «Укрпошта» не є документом, який може стати підставою для присвоєння чи зміни адреси об`єкта, адже вказана довідка свідчить про резервування адреси для поштового обслуговування, та не є довідкою з адресного реєстру міста Одеси. Відповідачка не надала належних доказів будівництва спірного об`єкту у 1991 році. Вважає, що одночасне скасування рішення державного реєстратора та знесення самочинного будівництва є належним та ефективним способом захисту прав позивача.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21. 03 січня 2020 року Одеська міська рада отримала запит Одеської місцевої прокуратури № 4 про отримання інформації, з якого стало відомо про порушення інтересів територіальної громади внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки під об`єктом нерухомості по

АДРЕСА_1 .

22. У ході перевірки було встановлено, що за даними КП «БТІ» Одеської міської ради станом на 31 грудня 2012 року реєстрація права власності об`єкта нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня.

23. Згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі технічного паспорта від 10 серпня 2018 року серія та номер: б/н, виготовленого ТОВ «Бюро Консалт Сервіс», рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29 серпня 2018 року № 42751545 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок по

АДРЕСА_1 , загальною площею 105,2 кв. м.

24. 05 травня 2020 року за результатами обстеження Департамент комунальної власності Одеської міської ради повідомив, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,02 га, огороджена парканом та використовується під розміщення житлового будинку, а у Департаменті відсутня інформація про прийняття рішень щодо відведення земельної ділянки у власність або користування за вказаною адресою, а тому має місце забудова та використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

25. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

26. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

27. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

28. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

29. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

30. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

31. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

32. Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

33. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

34. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

35. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

36. Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

37. У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб.

38. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що міська рада не виділяла земельну ділянку відповідачці під зведення житлового будинку.

39. З огляду на вказане міська рада має право на позов, бо захищає право власності територіальної громади міста на земельну ділянку (стаття 12, пункт «б» статті 80, частина перша та пункт «а» частини другої статті 83 ЗК України). Самочинний характер будівництва є суттєвим порушенням прав власника земельної ділянки.

40. Формулювання приписів статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, державна реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного, у тому числі з метою застосування частини четвертої статті 376 ЦК України (постанови від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33), від 23 червня 2020 року у справі

№ 680/214/16-ц (пункти 53-56), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 46), від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункт 109)).

41. Звертаючись з апеляційною та касаційною скаргами, відповідачка вказувала на те, що судами не застосована норма закону, яка підлягала застосуванню, а саме пункт 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, не враховано, що до 05 серпня 1992 року не передбачалася процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

42. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

43. Згідно з частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

44. Так, відповідно до пункту 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, (чинного на момент державної реєстрації за відповідачкою права власності щодо спірного об`єкту нерухомості) для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту адреси.

45. З метою об`єктивного встановлення обставин справи щодо періоду зведення спірного об`єкту нерухомого майна (до 05 серпня 1992 року), ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2022 року було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано від ОСОБА_1 копію інвентаризаційної справи, яка стала підставою для складання технічного паспорту від 10 серпня 2018 року на об`єкт по АДРЕСА_1 . Згідно з письмовими поясненнями відповідачки, ці документи у неї відсутні та ніколи не зберігалися, проте можливо наявні у ТОВ «Бюро Консалт Сервіс».

46. На вимогу суду ТОВ «Бюро Консалт Сервіс» запитувану інформацію не надало.

47. Натомість, листом КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 14 лютого 2020 року № 245-02/6 підтверджено, що до 2013 року інвентаризаційна справа на такий об`єкт також не заводилася.

48. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

49. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

50. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

51. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про знесення самочинного будівництва, оскільки Одеською міською радою не приймалося рішення про надання відповідачці у власність або у користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку, не присвоювалася адреса цьому об`єкту. Позивачкою не надано доказів на підтвердження будівництва об`єкту по АДРЕСА_1 , у тому числі не доведено, що об`єкт нерухомості збудовано до 05 серпня 1992 року, а інформація щодо року будівництва нерухомого майна, вказана у технічному паспорті, не підтверджена достовірними доказами.

52. Також апеляційний суд наголосив на тому, що довідка про резервування адреси в Одеській дирекції АТ «Укрпошта» не є документом, який може стати підставою для присвоєння чи зміни адреси об`єкта нерухомості, адже вказана довідка резервувалась тимчасово виключно для поштового обслуговування та не є довідкою з адресного реєстру міста Одеси.

53. Позивачкою не надано жодних доказів на підтвердження фактичного використання нерухомого майна по АДРЕСА_1 , зокрема в якості єдиного житла, понесення витрат на його будівництво та утримання. Окрім зазначеного, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: кв. АДРЕСА_2 .

54. Задоволення позовної вимоги щодо знесення самочинного будівництва на земельній ділянці, яка є власністю територіальної громади, переслідує легітимну мету - захист права комунальної власності у загальних інтересах територіальної громади.

55. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

56. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

57. Враховуючи обставини цієї справи, задоволення вимоги щодо знесення самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності є пропорційним заходом меті захисту права власності на землю у загальних інтересах.

58. Нормативні акти, які регламентують правила отримання у власність або користування земельних ділянок, а також порядок здійснення будівельних робіт, як і практика їхнього застосування, були доступними, чіткими та передбачуваними для відповідачки. Тому немає підстав вважати, що за обставин цієї справи, допускаючи самочинне будівництво на земельній ділянці комунальної власності, у відповідачки були перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця ознайомитися із зазначеними актами та зробити висновки щодо наслідків такого використання відповідної ділянки. З огляду на вказане відповідачка могла співвіднести чіткі законодавчі приписи з власними діями.

59. З урахуванням приписів статті 328 ЦК України відповідачка не мала жодних юридичних підстав вважати, що у неї виникло право власності на самочинно споруджений об`єкт. Це право не виникає з факту його державної реєстрації. Остання, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, є тільки одним з фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення цього права

(постанови від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31),

від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (пункт 55), від 14 вересня

2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 116), від 20 липня 2022 року у справі

№ 923/196/20 (пункт 46), від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (пункт 123)).

60. Доводи заявниці, викладені у касаційні скарзі, значною мірою зводяться до переоцінки доказів у справі, яким надана належна оцінка судами попередніх інстанцій, на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій не впливають. Матеріали справи містять достатньо доказів, на підставі яких позивач обґрунтував заявлені вимоги.

61. Слід зауважити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

62. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про скасування державної реєстрації права власності на припинення права власності на будинок, яка проведена за відсутності достатніх і достовірних документів, а також знесення самочинного будівництва, оскільки суди, за встановлених у цій справі обставин, правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

63. Висновки апеляційного суду, з урахуванням обставин цієї справи, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які заявниця послалася в обґрунтування доводів касаційної скарги.

64. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Швець Катерина Олегівна, залишити без задоволення.

2. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович