Рішення

від 30.05.2024 по справі 947/16008/22

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/16008/22

Провадження № 2/947/181/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2024 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі в приміщенні Київського районного суду міста Одеси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_3

про припинення права власності на частку у спільному майні

та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 27 липня 2022 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності, в якій просить суд:

- припинити право власності ОСОБА_3 на частку нерухомого майна у спільній частковій власності, а саме частку земельної ділянки, площею 0,071 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:38:012:0042, яка належить на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 26.11.2021 року по справі №947/16477/21;

- перерахувати з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі вартості частки земельної ділянки, площею 0,071 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:38:012:0042, як грошову компенсацію зазначеного майна;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на частку земельної ділянки, площею 0,071 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:38:012:0042, яка належала ОСОБА_3 на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 26.11.2021 року по справі №947/16477/21.

В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що вона ОСОБА_1 є власником частки земельної ділянки, площею 0,071 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:38:012:0042, а також власником 281/1000 частин будівель та споруд колишнього пенсіонерського табору « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , на ділянці за кадастровим номером 5110136900:38:012:0042. Позивачка вказує, що іншим співвласником частки земельної ділянки є ОСОБА_3 , якій вона належить на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 26.11.2021 року по справі №947/16477/21.

Позивач вказує, що відповідачка не цікавиться долею вищевказаного нерухомого майна, створює позивачу неможливість вчинення будь-яких дій зі спірною ділянкою враховуючи, що на належній частці відповідачці ділянки фактично розташовані споруди належні позивачеві, відповідачка уникає будь-яких домовленостей з узгодження питання щодо порядку користування ділянкою, не вчиняє жодних дій спрямованих на використання прав власника, а виділ частки земельної ділянки в натурі, приймаючи належність позивачці іншого нерухомого майна на цій ділянці, є неможливим.

За наслідком викладеного позивачка вважає наявними підстави для припинення права власності відповідачки на частину належної їй частки спірної земельної ділянки, на якій в свою чергу розташоване нерухоме майно належне позивачеві, з виплатою відповідачці грошової компенсації рівній ринковій вартості цьому майну.

Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду з цим позовом.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 15.08.2022 року вказану позовну заяву прийнято до провадження, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

03.04.2023 року представником позивача надано до суду клопотання про витребування доказів.

11.04.2023 року за наслідком розгляду вказаного клопотання, Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою клопотання задоволено та витребувано: з Державної прикордонної служби України усю наявну інформацію про перетин громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , державного (митного) кордону України, з зазначенням дат, часу, кордонів, способу і напрямку таких перетинів, за період з 01.01.2022 року по день надання відповіді до суду; з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відомості, щодо наявності записів про реєстрацію смерті шляхом складання актових записів цивільного стану в електронному вигляді у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, щодо громадянки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

На виконання вказаної ухвали суду, до суду:

- 28.04.2023 року надійшла відповідь з Державної прикордонної служби України;

- 02.05.2023 року надійшла відповідь з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

06.02.2023 року стороною позивача надано до суду: висновок експерта №220/22 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи, складеного 05.08.2022 року судовим експертом Сікорською Оленою Анатоліївною; висновок експерта судової оціночно-земельної експертизи за №СЕ-19/115-22/11493-ОЗ від 23.01.2023 року складеного судовим експертом С.В.Грищенко Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

04.12.2023 року до суду надійшло клопотання представника позивача про надання дозволу на внесення на депозитний рахунок судугрошової компенсації вартості спірної частки нерухомого майна, а саме: частки земельної ділянки, площею 0,071 га, з кадастровим номером 5110136900:38:012:0042, за адресою: АДРЕСА_1 , виходячи з її вартості встановленої висновком експерта №СЕ-19/115-22/11493-ОЗ від 23.01.2023 року, проведеної Миколаївським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, 04.12.2023 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою вказане клопотання задоволено та надано позивачу ОСОБА_1 дозвіл внести на депозитний рахунок Територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області грошові кошти в якості ринкової вартості частки земельної ділянки, площею 0,071 га, з кадастровим номером 5110136900:38:012:0042, за адресою: АДРЕСА_1 , що становить в сумі 925000 (дев`ятсот двадцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок, з зазначенням призначення платежу: ухвала Київського районного суду міста Одеси від 04.12.2023 року по цивільній справі №947/16008/22, грошова компенсація від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 .

Тієї ж дати, 04.12.2023 року судом без видалення нарадчої кімнати було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

До судового засідання призначеного на 30.05.2024 року з`явився представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , який надав до суду копію квитанцію на підтвердження внесення грошових коштів в сумі 925000 (дев`ятсот двадцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок на депозитний рахунок Територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області на виконання ухвали суду від 04.12.2023 року по цивільній справі №947/16008/22, разом з листом Територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області від 30.05.2024 року за №5-1982/24 на підтвердження зарахування вказаних кошів.

Також, представник позивача в судовому засіданні вважав наявними підстави для розгляду справи в судовому засіданні за відсутності сторони відповідача, не заперечував проти заочного розгляду справи, позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Сторона відповідача ОСОБА_3 до судового засідання 30.05.2024 року не з`явилась, про дату, час і місце проведення якого повідомлялась належним чином.

Щодо сповіщення відповідача по справі, суд зазначає наступне.

Частинами 6,7 статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається зокрема фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У відповідності до відповіді з відділу адресно-довідкового бюро ГУДМС України в Одеській області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

За наслідком чого, сповіщення відповідача ОСОБА_3 про дату, час і місце розгляду справи здійснювалось судом шляхом скерування копії ухвали суду про відкриття провадження у справі, разом з копією позовної заяви і додатками до неї, та судові повістки на кожне з призначених судових засідань, на ім`я відповідачки на вищевказану встановлену судом адреса зареєстрованого проживання ОСОБА_3 : АДРЕСА_2 . Однак, уся поштова кореспонденція скерована на ім`я відповідача повернута до суду без вручення, з підстав відсутності адресата за вказаною адресою.

Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК Україниднем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Отже, відповідачка належним чином повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання, однак про причини неявки суд не повідомила, як і не скористалась процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву.

У відповідності до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстав для відкладення судового засідання у відповідності до статті 223 ЦПК України, судом не встановлено.

Судом враховується, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»(даліКонвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (даліЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції.

Також слід зазначити, що відповідно дост. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

Згідно зіст. 12-2 вказаного Законув умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначеніКонституцією Українита законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбаченіКонституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Згідно зіст. 26 вказаного Законуправосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно доКонституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Враховуючи вищевикладене, неявку відповідача до судового засідання без поважних причин та строки розгляду справи, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 30.05.2024 року за наявною явкою та на підставі наявних документів в матеріалах справи.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням викладеного, у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Заслухавши пояснення представника позивача по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши усі документи наявні в матеріалах справи, суд вважає позов ОСОБА_1 підлягаючи задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 , у період перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Драло Г.Л., зареєстрованого в реєстрі за №8-4404, придбав земельну ділянку, площею 0,0710 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

08 лютого 2005 року ОСОБА_5 було видано державний акт серія ОД №028871 на право власності на земельну ділянку площею 0,0710 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

26.11.2021 року Київським районним судом міста Одеси постановлено заочне рішення, за наслідком розгляду цивільної справи № 947/16477/21 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

Вказаним рішенням позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнаноза ОСОБА_5 в порядку поділу спільного майна подружжяправо власності на частинуземельної ділянки, кадастровий номер: 5110136900:38:012:0042, площею 0,0710 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнаноза ОСОБА_5 в порядку поділу спільного майна подружжяправо власності на 3/125 частин домоволодіння під АДРЕСА_2 , загальною площею 165,8 кв.м., житловою площею 98,1 кв.м.

Визнано за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжяправо власності на (одну другу) частинуземельної ділянки, кадастровий номер: 5110136900:38:012:0042, площею 0,0710 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжяправо власності на 3/125 частин домоволодіння під АДРЕСА_2 , загальною площею 165,8 кв.м., житловою площею 98,1 кв.м.

Зазначене рішення суду набрало законної сили 29.12.2021 року.

В подальшому, 29.12.2021 року ОСОБА_4 , на підставі укладеного договору дарування від 29.12.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., зареєстрованого в реєстрі за №1688, передав в дар ОСОБА_1 належну на підставі заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 26.11.2021 року по справі №947/16477/21, яке набрало законної сили 29.12.2021 року, частку земельної ділянки, кадастровий номер: 5110136900:38:012:0042, площею 0,0710 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 прийнято вищевказане нерухоме майно.

Тієї ж дати, 29.12.2021 року, ОСОБА_4 , на підставі укладеного договору дарування від 29.12.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., зареєстрованого в реєстрі за №1687, передав в дар ОСОБА_1 належне на підставі договору дарування від 04.06.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Очеретяною І.А., зареєстрованого в реєстрі за №4601, та на підставі договору дарування від 26.12.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Орзіх В.М., зареєстрованого в реєстрі за №7476, нерухоме майно 281/1000 частку на будівлі та споруди колишнього піонерського табору « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а ОСОБА_1 прийнято вищевказане нерухоме майно.

На підставі викладеного судом встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер: 5110136900:38:012:0042, площею 0,0710 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності в рівних частках по частці кожному: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

У відповідності до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №332964310 від 20.05.2023 року вбачається, що 29.12.2021 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 2178061651101 - частку земельної ділянки, кадастровий номер: 5110136900:38:012:0042, площею 0,0710 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , отриману в дар від ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 29.12.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., зареєстрованого в реєстрі за №1688. За наслідком проведеної державної реєстрації права власності складено відповідний запас про речове право 46011073.

Отже, позивачкою вчинені дії з реєстрації права власності на набуту земельної ділянки, кадастровий номер: 5110136900:38:012:0042, площею 0,0710 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з вказаною довідкою №332964310 від 20.05.2023 року судом також встановлено, що станом на 20.05.2023 року власником іншої частки земельної ділянки, кадастровий номер: 5110136900:38:012:0042, площею 0,0710 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , значиться ОСОБА_4 , яка зареєстрована за ним на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ОД №028871, виданого 08.02.2005 року Одеського міського управління земельних ресурсів.

На підставі чого, судом встановлено, що ОСОБА_3 за наслідком набуття у власність частки земельної ділянки, кадастровий номер: 5110136900:38:012:0042, площею 0,0710 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 26.11.2021 року по справі №947/16477/21, яке набрало законної сили 29.12.2021 року, не вчинено жодних дій з реєстрації права власності на це майно.

Також з вказаної інформаційної довідки судом встановлено, що спірне нерухоме майно - земельна ділянка, кадастровий номер: 5110136900:38:012:0042, площею 0,0710 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , під будь-якими обтяженнями чи іпотекою не перебуває.

Позивачка ОСОБА_1 стверджуючи про наявність підстав в порядку статті 365 ЦК України для припинення права власності на частку вказаної земельної ділянки звернулась до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1ст. 15 ЦК України,кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1ст. 16 ЦК України,кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним зі способів захисту є захист права власності.

Статтею 316ЦК Українипередбачено,що правомвласності єправо особина річ(майно),яке воназдійснює відповіднодо законуза своєюволею,незалежно відволі іншихосіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору.

Згідно з положеннями ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у ст. 317 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Статтею 86 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Суб`єктами права спільної власності на земельну ділянку можуть бути громадяни та юридичні особи, а також держава, територіальні громади.

Згідно зі статтею 87 ЗК України встановлено, що право спільноїчасткової власностіна земельнуділянку виникає: а) при добровільному об`єднанні власниками належних їм земельних ділянок; б) при набутті у спільну часткову власність земельної ділянки за цивільно-правовими угодами; в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку; г) за рішенням суду; ґ) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі частиною 1 статті 88 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Статтею 378 ЦК України визначено, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом

Статтею 140 ЗК України встановлено загальні підстави для припинення права власності на земельну ділянку.

У відповідності до положень статті 365 ЦК України передбачені правові підстави для припинення права на частку у спільному майні.

Відповідно до вказаної статті, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеномустаттею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободта усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.

Відповідно до ч. 4 ст.263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021 в справі № 754/16751/18 (провадження № 61-10039св21) зроблено висновок, що: «аналіз положеньстатті 365 ЦК Українидає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном. […] Правова норма, закріплена пунктом 4 ч. 1 ст.365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Приписи пункту 4 ч. 1 ст.365 ЦК України(«таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї») перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) вказано, що «право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (ч. 1 ст.365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ч. 2ст. 365 ЦК України)».

Раніше аналогічні висновки були зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18), відповідно до якої «відсутність конструкції («за наявності одночасно») вст. 365 ЦК Українисвідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 ч. 1 ст.365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника,та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

Таким чином, у справі, яка переглядається, для припинення права на частку у спільному майні на підставі позову іншого співвласника необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст.365 ЦК України, тобто чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог так і заперечень.

Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зч.1 ст. 76 ЦПК України,доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно достатті 89ЦПК України,суд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи вищевикладене та надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам, суд зазначає наступне.

Як вже встановлено, земельна ділянка, кадастровий номер: 5110136900:38:012:0042, площею 0,0710 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності в рівних частках по частці кожному: позивачці - ОСОБА_1 та відповідачці - ОСОБА_3 .

Позивачкою набуто право власності на частку вказаної земельної ділянки на підставі договору дарування від 29.12.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., зареєстрованого в реєстрі за №1688 та вчинені дії з державної реєстрації права власності на це майно.

Також, судом встановлено, що позивачка набула на підставі договору дарування від 29.12.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., зареєстрованого в реєстрі за №1687, у власність 281/1000 часток будівель та споруд колишнього піонерського табору « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідачці ОСОБА_3 також належить інша частка земельної ділянки, кадастровий номер: 5110136900:38:012:0042, площею 0,0710 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку визнано за нею на підставі заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 26.11.2021 року по справі №947/16477/21, яке набрало законної сили 29.12.2021 року.

Під час розгляду справи та в рамках дослідження доказів, судом встановлено, що наданий до суду текст заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 26.11.2021 року по справі №947/16477/21, яке набрало законної сили 29.12.2021 року, оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень, що перебуває у відкритому доступі в мережі інтернет, рішення суду не оскаржено та набрало законної сили 29.12.2021 року.

Судом встановлено, що з дня набрання законної сили вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3 не вчинялись дії з реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно.

У відповідності до наданого до суду висновку експерта №220/22, складеного 05.08.2022 року судовим експертом ОСОБА_6 , вбачається, що останній надано за наслідком проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи, яка проведена за замовленням ОСОБА_1 , як учасника справи, в рамках розгляду цивільної справи №947/16008/22.

На вирішення судового експерта було поставлено питання: Чи можливо виділити частину земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:38:012:0042, площею 0,071 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням того, що на даній земельній ділянці знаходиться 281/1000 частин будівель та споруд, які належать ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 29.12.2021 року?

За наслідком проведення вказаної судової експертизи, експертом встановлено, що виділити частину з земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:38:012:0042, площею 0,0714 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням того, що на даній земельній ділянці знаходиться 281/1000 частин будівель та споруд, які належать ОСОБА_1 не вдається можливим.

Експертом у мотивувальній частині висновку встановлено, що ідеально, виходячи із загальної площі земельної ділянки 0,0710га (710кв.м.), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 належить 1/2 частина, тобто - 0,0355га (355кв.м.).

Згідно договору дарування від 29.12.2021 року, ОСОБА_1 прийняла у дарунок 281/1000 частку у праві власності на будівлі та споруди колишнього піонерського табору « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , що складаються в цілому з будівель та споруд, загальною площею 1544,3кв.м, у тому числі: будинок під літ. «А», площею 432,1 кв.м.; склад під літ.«Р», площею 48,5кв.м.; склад під літ. «Б», площею 99,8кв.м.; гараж під літ. «Е», площею 136,3кв.м.; гараж під літ. «В», площею 35,4кв.м.; їдальня під літ. «Д», площею 405 кв.м.; адміністративний будинок під літ. «Л», площею 115кв.м.; адміністративний будинок під літ. «М», площею 47,2 кв.м.; торговий павільйон під літ. «А1», площею 208,5кв.м.; прохідна під літ. «Я», площею 16,5 кв.м.; розташованих на земельній ділянці.

Згідно даних Технічного паспорту від 17.05.2021 року, на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 , на земельній ділянці знаходяться наступні будівлі: літ. «А» - будинок; літ. «Р,Б» - склад; літ. «Е,В» - гаражі; літ. «Д» - їдальня; літ. «Л,М» - адмін. будинки; літ. «А1» - торговий павільйон; літ. «Я» - прохідна.

Експертом також зазначено, що при злічені даних технічного звіту, з даними технічного паспорту від 17.05.2021 та даними отриманими в результаті проведенного обстеження визначено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 5110136900:38:012:0042, площею 0,071га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , знаходяться наступні будівлі: літ. «Б» - склад; літ. «Д» - їдальня (частково).

В результаті проведеного дослідження, експертом визначено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 5110136900:38:012:0042, розміщенні будівлі, площа забудови яких становить 350,33кв.м, з яких 281/1000 частин належить ОСОБА_1 . Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). При виділі 1/2 частини земельної ділянки, її площа має становити 355кв.м, а згідно ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»: граничний розмір площі земельних ділянок, які надаються громадянам для нового житлового будівництва, має становити не менше 500м2 для індивідуальної житлової забудови. Також, зазначено, що при поділі земельної ділянки, потрібно враховувати відступ від існуючих будівель для їх обслуговування та ремонту. Тому, враховуючи конфігурацію земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:38:012:0042 та розміщення на ній будівель, виділити 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:38:012:0042 не надається можливим.

Суд зазначає, що висновок експерта у відповідності до положень ст.. 76 ЦПК України належить до засобів доказування, а також у відповідності до положень ч.1 ст.102 ЦПК України, це докладнийопис проведенихекспертом досліджень,зроблені урезультаті нихвисновки таобґрунтовані відповідіна питання,поставлені експертові,складений упорядку,визначеному законодавством.

Відповідно до статті 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленимистаттею 89цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Частинами 7,8статті 102ЦПК Українипередбачено,що увисновку експертамає бутизазначено,що вінпопереджений (обізнаний)про відповідальністьза завідомонеправдивий висновок,а увипадку призначенняекспертизи судом-також провідповідальність завідмову безповажних причинвід виконанняпокладених нанього обов`язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Як вбачається, вищевказаний висновок судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи №220/22 від 05.08.2022 року складено судовим експертом, яким підтверджено що він обізнаний про кримінальну відповідальність за ст.. 384 КК України за надання завідомо неправдивого висновку.

Висновок складений у відповідності до вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 року №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 №1950/5), є чинним, дії судового експерта не визнані протиправними, невстановлені недоліки у вказаному висновку, висновки викладені у ньому є логічними та послідовними, узгоджуються з іншими доказами наявними в матеріалах справи.

Сторонами по справі не спростовувався вказаний висновок та не визнавався неповним або необґрунтованим.

За наслідком чого, судом наданий до суду представником позивача висновок судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи №220/22 від 05.08.2022 року приймається в якості належного доказу.

Приймаючи вищевикладене, судом встановлено, що частина будівель та споруд колишнього піонерського табору « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , співвласником яких є ОСОБА_1 займають більшу частину площі земельної ділянки, з кадастровим номером 5110136900:38:012:0042, ніж частина цієї ділянки яка належить на праві власності позивачеві по справі.

Як вбачається, інша частка земельної ділянки належить відповідачеві ОСОБА_3 , яка як встановлена не вчиняє жодних дій з реєстрації права власності на приналежне їй майно.

Будь-яких доказів на підтвердження належності ОСОБА_3 будь-якого майна на належній їй частці зазначеної ділянці останньою не надано, як і не встановлено судовим експертом під час проведення вищевказаної судової експертизи.

У відповідності до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №332964335 від 20.05.2023 року вбачається відсутність належність ОСОБА_3 права власності у нерухомому майні - будівлях та спорудах колишнього піонерського табору «Юний гагаринець», що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

У відповідності до висновку судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи №220/22 від 05.08.2022 року, виділ 1/2 частини земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:38:012:0042, не надається можливим.

Зазначені обставини додатково підтверджують неможливість спільного володіння та користування вищевказаною земельною ділянкою між її співвласниками.

Судом не встановлено обставин, які б підтверджували, що при наявних обставинах, припинення права відповідачки на частку спірного майна завдасть їй істотної шкоди.

Також судом приймається, що відповідачем під час розгляду справи на виконання приписів ч.1 ст. 81 ЦПК України не надано жодних доказів для спростування доводів позивача, які ґрунтуються на підставі належних доказах.

Крім того, у відповідності до витребуваних судом на підставі ухвали суду від 11.04.2023 року доказів, судом встановлено, що:

- станом на час розгляду справи ОСОБА_3 перебуває в Україні, що підтверджується відповіддю Державної прикордонної служби України від 19.04.2023 року за №13836, відповідно до якої остання 16.03.2022 року перетнула державний кордон України в напрямку в`їзду в країну;

- ОСОБА_3 не є померлою, що підтверджується відповіддю з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі від 26.04.2023 року за №6675/24.29-19.

Враховуючи вищевказані обставини в цілому, суд вважає наявними підстави у відповідності до положень статті 365 ЦК України для припинення права власності відповідача, як співвласника часткової власності, на частину земельної ділянки, площею 0,071 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:38:012:0042, яка належить ОСОБА_3 на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 26.11.2021 року по справі №947/16477/21.

У відповідності до наданого до суду висновку експерта за №СЕ-19/115-22/11493-ОЗ від 23.01.2023 року, складеного судовим експертом Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ С.В.Грищенко, за наслідком проведення судової оціночно-земельної експертизи, за замовленням ОСОБА_1 в рамках розгляду цивільної справи №947/16008/22 , експертом встановлено, що ринкова вартість земельної ділянки, з кадастровим номером 5110136900:38:012:0042, площею 0,071 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 09.08.2022 року, становить в сумі 1850000,00 гривень.

Як вбачається, вищевказаний висновок складено судовим експертом, яким підтверджено що він обізнаний про кримінальну відповідальність за ст.. 384 КК України за надання завідомо неправдивого висновку.

Вказаний висновок під час розгляду справи не спростовувався сторонами по справі, не визнавався неповним або необґрунтованим, за наслідком чого приймається судом в якості доказу.

За наслідком викладеного вбачається, що ринкова вартість частки земельної ділянки, з кадастровим номером 5110136900:38:012:0042, площею 0,071 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , станом на час розгляду справи становить 925000,00 гривень.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 04.12.2023 року, за клопотанням позивача, надано ОСОБА_1 дозвіл внести на депозитний рахунок Територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області грошові кошти в якості ринкової вартості частки земельної ділянки, площею 0,071 га, з кадастровим номером 5110136900:38:012:0042, за адресою: АДРЕСА_1 , що становить в сумі 925000 (дев`ятсот двадцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок, з зазначенням призначення платежу: ухвала Київського районного суду міста Одеси від 04.12.2023 року по цивільній справі №947/16008/22, грошова компенсація від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 .

У відповідності до наданої стороною позивача копії платіжної інструкції №ес152bcb-d5b2-4eb6-a96d-db8fd1821ac8 від 29.05.2024 року вбачається сплата грошових коштів в сумі 925000,00 грн. на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Одеській області на виконання ухвали Київського районного суду міста Одеси від 04.12.2023 року по цивільній справі №947/16008/22, як грошова компенсація від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 .

Відповідно до листа Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області від 30.05.2024 року за №5-1982/24 підтверджено зарахування на депозитний рахунок Територіального управління 29.05.2024 року грошових коштів в якості грошової компенсації від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в сумі 925000,00 грн.

За таких обставин, суд враховуючи законні права та інтереси сторін, беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, зважаючи на фактичні обставини справи, що входять у предмет доказування, вважає, що позов є підставним та підлягає задоволенню, за наслідком чого право власності ОСОБА_3 як співвласника земельної ділянки, площею 0,071 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:38:012:0042, на частку цієї ділянки, яка належить на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 26.11.2021 року по справі №947/16477/21, слід припинити, з виплатою відповідачеві з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області грошової компенсації ринкової вартості частки цього майна в сумі 925000 гривень 00 копійок.

Ухвалюючи рішення суду в цій справі судом враховується, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи задоволення позовних вимог, звільнення позивачки від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», у відповідності до положень статті 141 ЦПК України з відповідачки підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 9250,00 грн.

Керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 128-131, 141, 245-248, 258, 259, 263-265, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_4 ) про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 17.06.2005 року Київським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області) на частку нерухомого майна у спільній частковій власності, а саме частку земельної ділянки, площею 0,071 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:38:012:0042, яка належить на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 26.11.2021 року по справі №947/16477/21.

Перерахувати з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (рахунок UA418201720355249001000005435; код отримувача 26302945; банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача 820172) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 17.06.2005 року Київським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області) грошові кошти в сумі 925000 (дев`ятсот двадцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок, внесені на підставі ухвали Київського районного суду міста Одеси від 04 грудня 2023 року по цивільній справі №947/16008/22, в якості грошової компенсації вартості частки земельної ділянки, площею 0,071 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:38:012:0042.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на частку земельної ділянки, площею 0,071 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:38:012:0042, яка належала ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 26.11.2021 року по справі №947/16477/21.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 17.06.2005 року Київським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області) на користь держави судовий збір у розмірі 9250 (девять тисяч двісті п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 03.06.2024 року.

Головуючий КалініченкоЛ.В.