Постанова

від 22.05.2024 по справі б8/142-12

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року

м. Київ

cправа № Б8/142-12 (911/3450/21)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Картере В.І., Погребняка В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

за участю: ліквідатора ТОВ "ВІК -Р.С.Ф." Віскунова О.В.,

представників: АТ "Укрексімбанк" - Головіної О.І., ОСОБА_1. - Богомазова П.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вік-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова О.В.

та АТ «Державний експортно-імпортний банк України»

на рішення Господарського суду Київської області від 27.09.2023

та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024

у справі № Б8/142-12 (911/3450/21)

за позовом ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова Олександра Віталійовича

до громадянина України ОСОБА_1 ,

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - АТ «Державний експортно-імпортний банк України»,

про стягнення збитків у розмірі 1 324 530,00 грн.

в межах провадження в справі про банкрутство ТОВ «ВІК-Р.С.Ф.».

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № Б8/142-12 за заявою Управління Пенсійного фонду України у Миронівському районі Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК-Р.С.Ф." (далі - ТОВ "ВІК-Р.С.Ф.", боржник) про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою суду від 25.12.2012.

Постановою Господарського суду Київської області від 01.07.2014 визнано ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Салатюка Д. В.

Наразі триває ліквідаційна процедура ТОВ "ВІК-Р.С.Ф.", повноваження ліквідатора боржника виконує арбітражний керуючий Віскунов Олександр Віталійович.

22.11.2021 на адресу суду від ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." в особі ліквідатора - Віскунова О.В. (далі - позивач) надійшла заява про стягнення з громадянина України ОСОБА_1 (далі - відповідач) завданих збитків у розмірі 810 546,73 грн.

В обґрунтування вимог позивач вказував на те, що відповідачем не виконано ухвалу Господарського суду Київської області від 26.06.2019 у справі № Б8/142-12 про витребування від ОСОБА_1 у власність ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." нерухомого майна та виданий на її виконання наказ, майно боржнику не передано, чим завдано позивачу збитки на суму вартості зруйнованого, не поверненого майна.

З посиланням на положення статей 22, 623, 1166, ЦК України, 224, 225 ГК України позивач просив стягнути з відповідача на його користь 810 546,73 грн завданих збитків, розмір яких визначено згідно останніх інвентаризаційних актів майна ТОВ "ВІК-Р.С.Ф.", складених в 2015 році.

Господарський суд ухвалою від 26.01.2022 залучив до участі у справі Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (далі - АТ «Укрексімбанк», третя особа).

Під час розгляду справи позивач заявою від 12.09.2022 № 12/09-22.1 збільшив позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача 1 980 182,00 грн збитків, а в подальшому заявою від 13.10.2022 № 13/10-22.1 позивачем було зменшено позовні вимоги до суми 1 324 530,00 грн.

В поданій заяві від 13.10.2022 № 13/13-22.2 ліквідатор також навів додаткові підстави позовних вимог, просив стягнути з відповідача заподіяні збитки у розмірі 1 324 530,00 грн в рахунок відшкодування вартості майна, що незаконно вибуло з володіння позивача на підставі недійсності правочину, відповідно до положень статті 1213 ЦК України.

Третя особа в письмових поясненнях підтримує позов в повному обсязі, зазначаючи, що належним та ефективним способом захисту порушеного права власності у випадку, коли встановлено факт знищення, пошкодження або відсутності майна, яке підлягає витребуванню на користь власника є стягнення його вартості; в діях відповідача наявні усі необхідні умови цивільно-правової відповідальності, адже саме дії відповідача унеможливили виконання судового рішення господарського суду.

Відповідачем подано відзив на позов з посиланням на відсутність доказів того, що відповідачем отримано майно та завдано позивачу шкоду його неповерненням. Крім цього, зазначає, що ним придбано таке майно за ціною 80800,00 грн, в той час як позивачем оцінено збитки через зруйнування такого майна в сумі 810 546,73 грн. На підтвердження відповідності ринковим цінам визначеної суми вартості майна на дату його придбання, відповідачем надано копію висновку про ринкову вартість нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого станом на 13.02.2017 ринкова вартість спірного майна - 80800,00 грн.

Обставини справи, встановлені судами

27.05.2016 Товарною Біржею "Укрспецресурс" проведено аукціон (статус другий повторний) з продажу майна банкрута ТОВ "ВІК-Р.С.Ф.", на якому реалізовано майно банкрута у вигляді цілісного майнового комплексу за ціною 4 546 795,00 грн. За результатами проведеного 27.05.2016 аукціону переможцем торгів визнано ТОВ "Фортуна-Інвест-Буд".

В подальшому, 27.05.2016 між ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." в особі ліквідатора Салатюка Д.В. та переможцем аукціонних торгів ТОВ "Фортуна-Інвест-Буд" було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Малим О.С., за номером 679 (надалі - "договір купівлі-продажу").

До складу цілісного майнового комплексу входять:

а) нежитлові будівлі загальною площею 49 733 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на земельних ділянках з кадастровими номерами: 3222910100:01:311:0023, 3222910100:01:311:0024, 3222986700:03:208:0004, 3222910100:01:324:0001, 3222910100:01:326:0006, 3222910100:01:326:0007, а саме: зазначене під літерою А-2 - нежитлова будівля; Б-2 - ТЕЦ котельна; В-2 - контора; Г - жом осушка; Д - вертикальні відстійники; Е - компресорна; Є - жомова вагова; Ж - цукровий склад; 3 - склад мішкотари; И - будівля електропункту; І - убиральня; ї - убиральня; К - адмінкорпус бурякопункт; Л - лабораторія сировини; М - склад запасного обладнання; Н - насосна станція промводзабезпечення; О - насосна станція техгосводопровода; П - киснева станція; Р - трансформаторна; С - насосні перекачки меляси; Т - будівля промводозабезпечення; У - авто гараж цеха механізованого; Ф - гараж для тракторів; X - шамотодробілка; Ц - будівля насосної подачі; Ч - сховище жому; Ш - пилорама; Щ - гараж для легкових автомобілів; Ю - матеріальні склади; Я - склад електрозапчастин; 1, А - склад (незавершене будівництво); 1, Б - прохідна; 1, В убиральня; 1, Г - ГРП; 1, Д - вагова; 1, Е - прохідна; 1, Є - убиральня; 1, Ж - навіс для дров; 1, З вагова з/д колії; 1, И - вагова; 1,1-убиральня; 1, ї - будівля завсклада; 1, К - склад ПММ; 1, Л - операторська ПММ; 1, М - насосна; 1, Н - градирня; 1,0- слюсарна майстерня; 1, П - теплиці 2шт.; 1, Р - склад цементу; 1, С - пожарне ДЕПО; 1, Т - будівля ДЕПО диспетчера; 1, У - будівля РБВ; 1, Ф - будівля бетонно розчинний вузол; 1, X - склад хімреактивів; 1, Ц - будівля кладова механіка; 1,4- мийка; 1, Ш - сауна; 1, Щ - вагова; 1, Ю - вагова; 1, Я - браковочна; 2, А - склад будматеріалів;

б) споруди (не внесені до витягу), основні засоби (інвентар, прилади та інструменти), техніка, транспортні засоби, запасні частини, машини та обладнання, детальний перелік яких зазначено в договорі купівлі-продажу. Цілісний майновий комплекс згідно цього ж переліку був переданий продавцем та прийнятий покупцем, згідно акту приймання-передачі від 27.05.2017.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.03.2017 визнано недійсними результати проведеного Товарною біржею "Укрспецресурс" аукціону від 27.05.2016 з продажу майна ТОВ "ВІК-Р.С.Ф.", враховуючи те, що продаж майна ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." було здійснено з порушенням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що полягають в неузгоджених з приписами Закону діях, як замовника, так і організатора аукціону в сукупності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 ухвала Господарського суду Київської області від 06.03.2017 у справі №Б8/142-12 залишена без змін.

В подальшому, ухвалою Господарського суду Київської області від 08.11.2017 визнано недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 27.05.2016 між ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." (код ЄДРПОУ 36263844) та ТОВ "Фортуна-Інвест-Буд" (код ЄДРПОУ 40435633), посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Малим О.С., за № 679, яким було оформлено результати вищенаведеного аукціону з продажу майна ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." від 27.05.2016.

Під час розгляду справи за первісною заявою ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Віскунова О.В. до ТОВ "Фортуна-Інвест-Буд", ОСОБА_2 , ТОВ сільськогосподарського підприємства "Агро", ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом: ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", про застосування наслідків недійсного правочину та витребування майна; за зустрічними позовними заявами ОСОБА_4 , ТОВ СП "Агро", ОСОБА_6 , ОСОБА_5 до ТОВ "ВІК-Р.С.Ф.", ТОВ "Фортуна-Інвест-Буд" про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності, встановлено, що ТОВ "Фортуна-Інвест-Буд" здійснило подальший продаж частини об`єктів нерухомості новим покупцям в тому числі ОСОБА_1 (ухвала Господарського суду Київської області від 26.06.2019 у справі № Б8/142-12, залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.06.2019 у справі № Б8/142-12, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020, крім іншого, витребувано від ОСОБА_1 у власність ТОВ "ВІК-Р.С.Ф» 173/1000 часток нерухомого майна - нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (сто тридцять), загальною площею 2180,7 кв.м, а саме: гараж для легкових автомобілів площею 83,6 кв.м. позначений літерою "Щ-1" (зареєстрований в Державному реєстрі під літ. "Щ", реєстраційний номер 1170434632229), будівля електропункту площею 1096,7 кв.м, позначена літерою "И" (зареєстрований в Державному реєстрі під назвою будівлі електропунктур літ. "И", реєстраційний номер 1170434632229), матеріальні склади площею 982,9 кв.м, позначені літерою "Ю-1" (зареєстровані в Державному реєстрі під літ "Ю", реєстраційний номер 1170434632229), слюсарна майстерня площею 17,5 кв.м, позначена літерою " 1,О".

(з) на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 26.06.2019 було видано наказ від 21.10.2020 про витребування від ОСОБА_1 у власність ТОВ «ВІК-Р.С.Ф.» вищенаведених нежитлових будівель, який було передано ТОВ «ВІК-Р.С.Ф.» на примусове виконання приватному виконавцю;

(и) 28.09.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Валявським О.А. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1;

(і) за результатами виконавчого провадження № НОМЕР_1 приватним виконавцем було встановлено, що майно, яке підлягало поверненню за рішенням суду, повністю зруйновано та відсутнє, про що було складено постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського О.А. від 11.11.2021 ВП № НОМЕР_1 про повернення стягувану виконавчого документу без виконання;

(ї) згідно з висновком суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «АПРАЙСЕЛ ЮА» про вартість майна, що підлягало витребуванню від відповідача та поверненню у власність позивача згідно ухвали Господарського суду Київської області від 26.06.2019 у справі № Б8/142-12, ринкова вартість майна станом на 20.07.2022 р. складає 1 324 530,00 грн без ПДВ;

Невиконання відповідачем ухвали суду та виданого на її виконання наказу, неповернення відповідачем майна, слугувало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення збитків на суму вартості зруйнованого, не поверненого майна відповідності до положень статті 1213 ЦК України.

Короткий зміст рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.09.2023 відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Вік-Р.С.Ф." в особі ліквідатора Віскунова О.В. до громадянина України ОСОБА_1 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: АТ "Державний експортно-імпортний банк України", про стягнення збитків у розмірі 1 324 530,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався нормами чинного законодавства України, які регулюють питання відшкодування збитків, та виходив з того, що матеріали даної справи не містять документів, на підставі яких можна б було встановити дату зруйнування майна (втрати майна), яке господарський суд наведеною ухвалою витребував у відповідача на користь позивача, а саме, чи таке майно було зруйновано (втрачене) до постановлення вказаної ухвали (та набрання нею законної сили), тобто до того, як підстава, на якій було набуто відповідачем спірне майно відпала, чи - після постановлення вказаної ухвали (та набрання нею законної сили), що могло б свідчити про наявність в такому випадку протиправної поведінки відповідача, що призвела до понесення позивачем збитків, наявність саме вини відповідача, оскільки лише в такому разі останній мав би усвідомлювати, що вчиняє незаконні дії щодо майна, які призведуть до невиконання судового рішення про його витребування з чужого незаконного володіння.

Вказане, за висновками судів, свідчить про недоведеність позивачем наявності підстав для застосування такої відповідальності як стягнення з відповідача на користь позивача збитків, а саме, наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, що включає: протиправну поведінку (дію чи бездіяльність особи), шкідливий результат такої поведінки (збитки), причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, вину правопорушника.

При цьому, одночасно суд першої інстанції відмовив у застосуванні до спірних правовідносин положень статей 1212 - 1213 ЦК України зазначивши, що відсутність доказів визначення вартості спірного майна, яке було витребувано ухвалою Господарського суду Київської області від 26.06.2019 у справі №Б8/142-12 у відповідача на користь позивача, саме станом на момент розгляду місцевим судом справи про повернення майна, як того вимагають положення статті 1213 ЦК України, унеможливлювали застосування наведених положень цивільного законодавства.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 апеляційні скарги АТ «Державний експортно-імпортний банк України» і ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова О.В. залишено без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 27.09.2023 у справі №Б8/142-12(911/3450/21) залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими висновки суду першої про відмову ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова О.В. у задоволенні позову.

Короткий зміст касаційних скарг

До Верховного Суду з касаційними скаргами звернулися ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова О.В. та AT «Укрексімбанк», просять скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 у справі, ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» завдані збитки у розмірі 1 324 530,00 грн.

ТОВ «Вік-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова О.В. в якості підстави оскарження зазначає обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи, що судом апеляційної інстанції при ухваленні рішення не був врахований висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 915/940/18.

Також вважає, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 236 ГПК України, оскільки судами допущено неповне з`ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того зазначає про неправильне тлумачення судами норм статей 1212 та 1213 ЦК України, оскільки фактична наявність або відсутність спірного майна не можливо встановити на стадії судового розгляду про витребування майна із чужого незаконного володіння, а лише на стадії виконання рішення суду яке набрало законної сили, при цьому на стадії примусовому виконання рішення на підставі виданого судом наказу, якщо відповідач ухиляється від виконання рішення добровільно.

Позивач вказує про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 14.05.202 у справі №916/1952/17 та від 31.08.2022 у справі №761/4147/15-ц, згідно якого у частині першій статті 216 та в статті 1213 ЦК України закріплено обов`язок кожної зі сторін недійсного договору (набувача) повернути другій стороні (потерпілому) безпідставно набуте майно в натурі.

AT «Укрексімбанк» підставою касаційного оскарження судових рішень у справі №Б8/142-12 (911/3450/21) зазначає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення статей 1166, 1212 - 1213 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду:

- у справах з тотожними до даної справи предметом та підставами, а саме від 28.09.2020у справі № 583/3707/16-ц, від 10.10.2018у справі № 399/174/17, де було прийнято рішення про задоволення позовних вимог про стягнення вартості втраченого майна, яке попередньо було витребуваного у незаконного власника на підставі рішення суду;

- застосував положення статті 75 ГПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18.

Також підставою касаційного оскарження AT «Укрексімбанк» зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме, судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу - суд не дослідив зібрані у справі докази.

AT «Укрексімбанк» вважає, що відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди в неповному обсязі дослідили зібрані у справі докази, не врахували всіх особливостей спірних правовідносин, не з`ясували всіх фактичних обставин справи, не надали оцінку усім доводам учасників справи, зокрема, не надали належної оцінки судовому рішенню про витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння, яке є обов`язковим до виконання.

Крім того стверджує, що суд апеляційної інстанції не переглядав дану справу за наявними у ній доказами та не перевіряв законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги AT «Укрексімбанк», як того вимагає стаття 269 ГПК України; у постанові від 04.03.2024 апеляційний господарський суд всупереч приписам процесуального закону, а саме статей 267 -270, 275 ГПК України, не надав оцінки жодному доводу або аргументу Банку, наведеним в апеляційній скарзі у даній справі.

Позиція Верховного Суду

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до вимог статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду заявленого у межах справи про банкрутство позову про стягнення з відповідача заподіяних збитків у розмірі 1 324 530,00 грн. Вказану суму позивач кваліфікував як вартість безпідставно набутого відповідачем майна, яке неможливо повернути через його втрату (знищення), у зв`язку з невиконанням відповідачем ухвали від 26.06.2019 про витребування майна та виданого на її виконання наказу від 21.10.2020.

Як правову підставу для задоволення позовних вимог (з урахуванням заяви про додаткові підстави позовних вимог від 13.10.2022 № 13/13-22.2), зазначав статтю 216 ЦК України (реституцію), статті 1212 - 1213 ЦК України та обов`язок відповідача повернути позивачу безпідставно набуте ним майно на виконання ухвали про його витребування, а у разі неможливості (що підтверджується постановою приватного виконавця від 11.11.2021 ВП № НОМЕР_1) - відшкодувати вартість такого майна

Також, позивач додатково послався на те, що відповідно до частини другої статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення є способами захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи «Наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі статтею 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Отже, у частині першій статті 216 та в статті 1213 ЦК України закріплено обов`язок кожної зі сторін недійсного договору (набувача) повернути другій стороні (потерпілому) безпідставно набуте майно в натурі. Це означає, що поверненню підлягає саме та індивідуально визначена річ, яку набув або зберіг набувач, або така ж кількість родових речей тієї ж якості. Разом з цим якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо). набувач зобов`язаний відшкодувати іншій стороні договору (потерпілому) вартість такого майна. Тобто, відшкодування вартості безпідставно набутого майна відбувається в тих випадках, коли майно зазнало суттєвих змін чи воно є повністю/частково знищеним, що унеможливлює його повернення потерпілому в тому вигляді, в якому воно існувало на момент укладення недійсного договору.

Розглядаючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що позивач фактично обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач не виконав ухвалу Господарського суду Київської області від 26.06.2019 у справі № Б8/142-12 про витребування майна та виданий на її виконання наказ, майно на користь позивача не передав, у та дійшов висновку про виникнення між сторонами правовідносин з відшкодування шкоди (збитків), що потребує доведення всіх елементів складу цивільного правопорушення.

При цьому встановив, що на підтвердження відсутності витребуваного майна (його зруйнування) позивач надав акт приватного виконавця та постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського О.А. від 11.11.2021 ВП № НОМЕР_1 про повернення стягувану виконавчого документу без виконання.

Розмір вартості витребуваного майна позивачем визначено згідно з висновком суб`єкта оціночної діяльності ТОВ "АПРАЙСЕЛ ЮА", ринкова вартість майна станом на 20.07.2022 складає 1 324 530,00 грн без ПДВ.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем наявності, в даному випадку, підстав для застосування такої відповідальності як стягнення з відповідача на користь позивача збитків (про що заявлено в позовній заяві), а саме, наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, що включає: протиправну поведінку (дію чи бездіяльність особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вину правопорушника.

Місцевий суд зазначив, що матеріали даної справи не містять документів, на підставі яких можна б було встановити дату зруйнування майна (втрати майна), яке господарський суд наведеною ухвалою витребував у відповідача на користь позивача, а саме, чи таке майно було зруйновано (втрачене) до постановлення вказаної ухвали (та набрання нею законної сили), тобто до того, як підстава, на якій було набуто відповідачем спірне майно відпала, чи - після постановлення вказаної ухвали (та набрання нею законної сили), що могло б свідчити про наявність в такому випадку протиправної поведінки відповідача, що призвела до понесення позивачем збитків, наявність саме вини відповідача, оскільки лише в такому разі останній мав би усвідомлювати, що вчиняє незаконні дії щодо майна, які призведуть до невиконання судового рішення про його витребування з чужого незаконного володіння.

Щодо наведених позивачем аргументів про застосування у даному випадку положень статті 1213 ЦК України, суд зазначив, що відсутність доказів визначення вартості спірного майна, яке було витребувано ухвалою Господарського суду Київської області від 26.06.2019 у справі № Б8/142-12 у відповідача на користь позивача, саме станом на момент розгляду судом справи, як того вимагають положення статті 1213 ЦК України про повернення майна (26.06.2019), унеможливлюють застосування наведених положень цивільного законодавства.

Тобто, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції здійснив оцінку поданих сторонами доказів з точки зору відповідності нормам, які регулюють питання відшкодування збитків, зосередившись на з`ясуванні обставин наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, та одночасно відмовив у застосуванні до спірних правовідносин положень статей 1212 - 1213 ЦК України лише на тій підставі, що відсутні докази визначення вартості спірного майна на момент розгляду судом справи.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що звертаючись до господарського суду із заявою у цій справі, ліквідатор обрав саме такий спосіб захисту порушених прав боржника, який, на його думку, відповідає змісту порушеного права, а саме стягнення завданих боржнику збитків у зв`язку з неповерненням витребуваного судовим рішенням майна внаслідок його знищення, у відповідності до положень статті 1213 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зазначено, що у процесуальному законодавстві діє принцип «суд знає закони», який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору. Активна роль суду в цивільному (господарському) процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки інше) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «суд знає закони».

За встановлених місцевим судом обставин, а саме, наявності: ухвали Господарського суду Київської області від 26.06.2019 у справі № Б8/142-12 про витребування, зокрема, від ОСОБА_1 у власність ТОВ «ВІК-Р.С.Ф.» 173/1000 часток нерухомого майна; виданого на її виконання наказу від 21.10.2020; постанови від 28.09.2021 приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського О.А. про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1; повернення постановою від 11.11.2021 ВП № НОМЕР_1 виконавчого документа стягувану без виконання, місцевий господарський суд, враховуючи предмет та підстави позовних вимог, мав надати відповідну оцінку наявність або відсутність обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, та виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи надати відповідну правову кваліфікацію відносинам сторін із застосування норми закону, який підлягає застосуванню.

Однак місцевий господарський суд в неповному обсязі дослідив зібрані у справі докази, поверхнево проаналізували обставини справи, не врахував всіх особливостей спірних правовідносин, не з`ясував всіх фактичних обставин справи, не надав оцінку усім доводам учасників справи, зокрема, не надав належної оцінки судовому рішенню про витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння, жодним чином не спростував доводи позивача та третьої особи, що за встановлених судами обставин у даній справі мають місце кондикційні зобов`язання, щодо необхідності кваліфікації спірних відносин виключно за приписами статей 1212-1213 ЦК України та про не поширення на спірні відносини положень чинного законодавства України, які регулюють питання відшкодування збитків.

Без відповідного реагування залишились доводи позивача щодо встановлення в ухвалі Господарського суду Київської області від 26.06.2019 у справі № Б8/142-12, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020, преюдиційного факту, який згідно статті 75 ГПК України не потребує доказуванню, а саме, що ТОВ «Фортуна-Інвест-Буд» (первісний покупець) не набуло права власності на нерухоме майно, то воно і не мало прав на його відчуження, отже право власності не переходило від ТОВ «ВІК-Р.С.Ф.» до ТОВ «Фортуна- Інвест-Буд» та в подальшому до наступних покупців-відповідачів (у даному випадку - до відповідача у цій справі).

Не спростовано судом першої інстанції обґрунтування позовних вимог обов`язком відповідача, як фактичного володільця спірного майна (на підтвердження чого посилається інформаційну довідку № 308928101 від 05.09.2022) повернути власнику даного майна його вартість на підставі частини другої статті 1213 ЦК України.

Апеляційний господарський суд зазначених недоліків суду першої інстанції не усунув, не переглядав дану справу за наявними у ній доказами та не перевіряв законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг ТОВ «ВІК-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова О.В. та AT «Укрексімбанк», як того вимагає стаття 269 ГПК України.

У постанові від 04.03.2024 Північний апеляційний господарський суд вдався до констатації обставин та висновків, що наведені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, та які є фактично ідентичними його змісту. При цьому, жодному доводу або аргументу заявників апеляційних скарг у даній справі не було надано апеляційним господарським судом якої-небудь оцінки.

В постанові суду апеляційної інстанції відсутня оцінка аргументації скаржників щодо:

- неналежної правової кваліфікації судом першої інстанції спірних правовідносин виключно з точки зору відповідності нормам, які регулюють питання відшкодування збитків, та щодо необхідності кваліфікації спірних відносин виключно за приписами статей 1212 - 1213 ЦК України;

- безпідставності висновку про недоведення позивачем дати втрати спірного майна як таких, що не входять до предмету доказування у даній справі, адже не мають значення для розгляду спору щодо відшкодування відповідачем, який незаконно набув спірне майно за рахунок позивача, вартості такого майна у зв`язку з неможливістю повернути його в натурі;

- суперечність висновок судів першої та апеляційної інстанцій преюдиційним обставинам, встановленим ухвалою Господарського суду Київської області від 26.06.2019 у справі № Б8/142-12 щодо належності відповідачу спірного майна, яке суд зобов`язав повернути позивачу;

- неврахування судом першої інстанції висновку суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «АПРАЙСЕЛ ЮА» про вартість спірного майна станом на 20.07.2022 та твердження господарського суду про необхідність надання доказів вартості такого майна саме станом на дату прийняття судового рішення суперечить прямій та однозначній нормі статті 1213 ЦК України, в частині другій якої закріплено, що у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна;

- неврахування судом першої інстанції висновків щодо застосування норми норм статей 1166, 1212 - 1213 ЦК України у справах з тотожними до даної справи обставинами, які були викладені у постановах Верховного Суду від 28.09.2020 у справі № 583/3707/16-ц, від 10.10.2018 у справі № 399/174/17.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (частина 2). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5).

Згідно статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4).

Постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам норм права не відповідає, адже доводи заявників апеляційних скарг судом апеляційної інстанції фактично не розглянуті та не відображені в постанові. Постанова апеляційного господарського суду не містить висновків щодо їх відхилення або прийняття, що прямо суперечить вимогам статті 282 ГПК України та свідчить про те, що судом не було належним чином переглянуто рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, водночас право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

У зв`язку з зазначеним, колегія суддів дійшла висновку, що недоліки при розгляді позовний вимог про стягнення з відповідача вартості безпідставно набутого майна, яке неможливо повернути через його втрату (знищення), у зв`язку з невиконанням відповідачем ухвали від 26.06.2019 про витребування майна та виданого на її виконання наказу від 21.10.2020, яких припустився апеляційний господарський суд, свідчать про не здійснення належного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції від 27.09.2023, а відтак про передчасність висновків про законність та обґрунтованість відмови у задоволенні позову судом першої інстанції.

Принагідно у контексті процесуальних порушень колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції покликаний не лише перевіряти та оцінювати правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, а може й усунути недоліки ухваленого судового рішення, самостійно встановити обставини, що підлягають з`ясуванню при вирішенні спору, застосувавши відповідні норми матеріального та процесуального права з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржників, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

Встановивши зазначені порушення, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 300 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам та запереченням сторін учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або відхилення відповідних доводів і доказів, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Розподіл судових витрат

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІК-Р.С.Ф.» в особі ліквідатора Віскунова О.В. та Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 у справі № Б8/142-12 (911/3450/21) скасувати.

3. Справу № Б8/142-12 (911/3450/21) передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Картере В.І.

Погребняк В.Я.