Постанова

від 23.05.2024 по справі 914/2866/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2024 р. Справа №914/2866/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої суддіОрищин Г.В.

суддівГалушко Н.А.

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Хом`як Х.А.

розглянув апеляційну скаргу Фермерського господарства «Довгі Луки»

на рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2024 ( повний текст рішення складено 01.02.2024, суддя Мазовіта А.Б.)

у справі №914/2866/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітагро Партнер», м. Волочиськ, Хмельницька область

до відповідача Фермерського господарства «Довгі Луки», с. Довголука, Львівська область

про стягнення 426604,85 грн

за участю представників:

від позивача Малюта Н.М.

від відповідача не з`явились;

26.09.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Вітагро Партнер» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Фермерського господарства (далі ФГ) «Довгі Луки» 426604,85 грн основного боргу, 36% річних та 25% штрафу за порушення умов договору поставки № В36-01/23ЛВ від 30.01.2023 в частині своєчасної оплати товару за видатковою накладною № 131 від 31.01.2023.

Господарський суд Львівської області рішенням від 22.01.2024 у цій справі позовні вимоги ТОВ «Вітагро Партнер» задоволив; з ФГ «Довгі Луки» на користь позивача стягнув 290411,30 грн основного боргу, 51090,73 грн 36% річних, 85102,82 грн. штрафу та 6399,07 грн. судового збору, оскільки відповідачем отримано товар за видатковою накладною № 131 від 31.01.2023 на суму 425514,30 грн, однак оплату за отриманий товар ним здійснено частково на суму 135103,00 грн, що свідчить про прострочення виконання зобов`язання за договором та є підставою для стягнення з нього суми боргу в сукупності зі штрафними санкціями, які нараховані позивачем на підставі п. 7.2.1 та 7.2.3 договору.

З вказаним судовим рішенням не погодився відповідач, який оскаржив його в апеляційному порядку, звернувшись до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що видаткова накладна не є безумовним доказом факту поставки товару за договором. Поруч з наведеним апелянт зазначає, що позивачем не було дотримано умов договору щодо досудового врегулювання спору, а також в частині визначення розміру заборгованості. Відповідач також зазначає, що нарахування йому 36 % річних та штрафу є подвійним притягненням до відповідальності та суперечить положенням ст. 61 Конституції України. Відтак, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2024 у цій справі, а в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи апелянта та зазначив, що видаткова накладна про отримання товару підписана сторонами без жодних зауважень 31.01.2023 та свідчить про отримання відповідачем товару. Апелянт проводив оплату товару частинами, починаючи з 30.01.2023 до 08.06.2023, що підтверджується довідкою банку про рух коштів. Позивач зазначає, що починаючи з 30.01.2023 та до моменту звернення до суду з даним позовом, відповідач жодного разу не звертався до позивача з претензією про неотримання товару, тощо. Доводи апелянта щодо неналежності видаткової накладної, як доказу поставки товару, позивач вважає необґрунтованими, оскільки така накладна відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, відтак є підставою для здійснення розрахунку за отриманий товар. Покликання відповідача на застосування позивачем до нього подвійної відповідальності у вигляді стягнення річних та штрафу позивач вважає безпідставним, з огляду на положення ст. 230 ГК України, ст. 625 ЦК України та умови пунктів 7.2.1 та 7.2.3 укладеного між сторонами договору поставки. З огляду на вказані обставини позивач не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

Процесуальний хід розгляду даної справи відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду. За клопотанням представниці позивача, розгляд справи відбувався в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

В дане судове засідання на зв`язок із судом вийшла представниця позивача, яка підтримала свої доводи та заперечення на апеляційну скаргу

Відповідач участі уповноваженого представника в даному судовому засіданні не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.

За приписами пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. Статтею 43 ГПК України встановлений обов`язок добросовісного користування учасниками судового процесу процесуальними правами.

Враховуючи те, що ухвалою суду апеляційної інстанції про призначення до розгляду та відкладення розгляду апеляційної скарги явка уповноважених представників була визнана на власний розсуд, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила завершити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Вітагро Партнер» (постачальник) та ФГ «Довгі Луки» (покупець) існували договірні правовідносини, які виникли на підставі договору поставки № В36-01/23ЛВ від 30.01.2023, відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов`язувався передати у власність покупця засоби захисту рослин, регулятори росту рослин та/або мікродобрива, насіння тощо (надалі товар), а покупець зобов`язувався прийняти і оплатити його вартість.

В пунктах 1.2. та 2.2 договору сторони домовились, що найменування товару і його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, вартість товару, термін оплати, а також інші умови будуть визначені в специфікаціях-додатках до договору, які є невід`ємними частинами договору. Термін та схема оплати кожної партії товару будуть обговорюватися сторонами в кожному конкретному випадку окремо та відображатися у відповідних специфікаціях-додатках, які є додатками до договору.

На виконання умов договору поставки, між сторонами був укладений додаток №1 від 30.01.2023 до договору поставки, згідно якого сторони погодили поставку товару на загальну вартість 425514,30 грн за таким графіком та вартістю:

- 85 102,86 грн, що складає 20% вартості товару, оплатити до 10.02.2023;

- 340 411,44 грн, що складає 80% вартості товару, оплатити до 27.03.2023.

Відповідно до п. 2.3.1 договору постачальник визначає у видатковій накладній вартість товару із розрахунку множення грошового еквівалента ціни товару в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору, на курс продажу іноземної валюти на дату формування видаткової накладної.

На виконання положень договору позивачем було здійснено поставку, а відповідачем отримано товар згідно видаткової накладної №131 від 31.01.2023 на суму 425514,30 грн.

Згідно з п. 2.3.2. договору сума у гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику як оплату вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни товару (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору (специфікаціях) на курс продажу іноземної валюти на момент закриття торгів в день, що передує дню здійснення такої оплати за договором покупцем ціни товару (її неоплаченої частини). Однак, сторони погодили, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти, на банківський день, що передує дню здійснення такої оплати покупцем ціни товару (її неоплаченої частини), менший (нижчий) або рівний курсу, який був визначений у видатковій накладній на товар, який оплачується; в цьому випадку оплата здійснюється за ціною, яка була встановлена на момент формування видаткової накладної.

У пункті п. 2.3.3. договору сторони погодили правило визначення курсу валют за договором: курс валют визначається за даними сайту http://finance.ua, виходячи із курсу продажу долару США або євро до гривні, встановленому на Міжбанківському валютному ринку України на момент закриття торгів в день, що передує дню здійснення кожної операції за договором.

В разі відсутності за даними сайту http://finance.ua курсу продажу іноземних валют чи в силу будь-яких інших обставин, коли курс продажу іноземних валют не може бути доступним сторонам, в такому разі діє офіційний курс продажу іноземної валюти ВАТ «Ощадбанк» (МФО 315784) (п. 2.3.4. договору).

Загальна вартість отриманого відповідачем товару за видатковою накладною №131 від 31.01.2023, становить 11522,19 доларів США, що еквівалентно 425514,30 грн, на день формування специфікації.

Відповідач розрахувався за поставлений товар частково в сумі 135103,00 грн. З наявної в матеріалах справи довідки з банку вбачається, що відповідачем були здійснені такі платежі: 30.01.2023 на суму 40000,00 грн, 31.01.2023 40000,00 грн, 08.02.2023 5103,00 грн, 28.04.2023 10000,00 грн, 04.05.2023 10000,00 грн, 04.05.2023 20000,00 грн, 08.06.2023 10000,00 грн.

Станом на 14.09.2023 основна сума заборгованості відповідача становить 7863,84 доларів США, що еквівалентно 290411,30 грн.

За умовами п. 7.2.1 договору покупець за затримку з оплатою постачальнику за поставлений товар сплачує штраф у розмірі 25% від суми боргу (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу.

Відповідно до п. 7.2.3. договору покупець за порушення грошового зобов`язання зобов`язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням тридцяти шести відсотків річних від простроченої суми.

З огляду на порушення ФГ «Довгі Луки» термінів оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 290411,30 грн основної заборгованості, 51090,73 грн 36% річних та 85102,82 грн 25% штрафу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором у відповідності до ч.1 ст. 626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Порушенням зобов`язання, згідно зі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем належними і допустимими доказами, останній отримав товар за видатковою накладною №131 від 31.01.2023 на суму 425514,30 грн, проте розрахувався за отриманий ним товар частково в сумі 135103,00 грн. Вказане свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В пункті 7.2.1 договору сторони погодили, що покупець за затримку з оплатою постачальнику за поставлений товар, сплачує штраф у розмірі 25% від суми боргу (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.2.3. договору покупець за порушення грошового зобов`язання зобов`язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням тридцяти шести відсотків річних від простроченої суми.

За порушення зобов`язань за договором поставки позивач, на підставі пунктів 7.2.1 та 7.2.3 договору, нарахував відповідачу 51090,73 грн 36% річних (нараховано з врахуванням часткових оплат за періоди: з 28.03.2023 по 27.04.2023 на суму 340 411,30 грн, з 28.04.2023 по 03.05.2023 на суму 330 411,30 грн, з 04.05.2023 по 07.06.2023 на суму 300 411,30 грн, з 08.06.2023 по 14.09.2023 на суму 290 411,44 грн) та 85102,82 грн штрафу (нараховано на суму заборгованості в розмірі 340 411,30 грн).

З огляду на порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки товару, перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу та 36 % річних, судова колегія вважає висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог обґрунтованим.

Доводи апелянта, щодо неналежності видаткової накладної № 131 від 31.01.2023 як доказу поставки товару відповідачу відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки вказана видаткова накладна є первинним обліковим документом в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підписання якої фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин та є підставою для здійснення розрахунків за отриманий товар.

З аналізу вказаної накладної вбачається, що така містить інформацію про посадову особу постачальника (помічник керівника підрозділу), її прізвище (Дільна Оксана) та її підпис, відтак судом не виявлено порушень при здійсненні оформлення спірної накладної.

Доводи апелянта про застосування до нього подвійної міри відповідальності також відхиляються судом, позаяк штраф є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання, натомість відсотки річних не є неустойкою, адже такі є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи.

Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.

Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні апеляційної скарги Фермерського господарства «Довгі Луки» відмовити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2024 у справі № 914/2866/23 залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 03.06.2024

Головуюча суддяГ.В. Орищин

суддяН.А. Галушко

суддяМ.Б. Желік