Постанова

від 29.05.2024 по справі 915/447/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/447/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

Представники учасників справи у судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Югевротранс»

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2024 (складено та підписано 25.03.2024, суддя Давченко Т.М.)

у справі №915/447/22

за позовом Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Югевротранс»

про стягнення плати в сумі 111763 грн. 04 коп. за проїзд великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування

ВСТАНОВИВ

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 04.01.2023 задоволено позов заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, стягнуто з ТОВ «Югевротранс» на користь Державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в сумі 111763 грн. 04 коп. Також судом було стягнуто з ТОВ «Югевротранс» на користь Миколаївської обласної прокуратури грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 2481 грн.

На виконання указаного рішення 19.05.2023 судом видано накази, у тому числі й наказ щодо стягнення з ТОВ «Югевротранс» на користь Державного бюджету України плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в сумі 111763 грн. 04 коп.

Державна служба України з безпеки на транспорті звернулась до Господарського суду Миколаївської області з заявою в якій просила суд:

- видати дублікат наказу Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/447/22 щодо стягнення з ТОВ «Югевротранс» у дохід державного бюджету плати за проїзд у сумі 111763 грн. 04 коп.;

- поновити строк для пред`явлення до примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області про примусове виконання рішення у справі № 915/447/22 до трьох місяців з дня постановлення ухвали щодо питань, порушених у даній заяві.

Заява обґрунтована зміною юридичної адреси стягувача, що спричинило втрату виконавчого документа та відповідно сплину строку пред`явлення наказу суду до виконання.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2024:

- внесено виправлення в наказ господарського суду Миколаївської області від 19.05.2023 у справі №915/447/22 про стягнення з ТОВ «Югевротранс» на користь Державного бюджету України плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в сумі 111763 грн. 04 коп., зазначивши що «Наказ дійсний для пред`явлення до примусового виконання протягом 3-х місяців»;

- задоволено заяву Державної служби України з безпеки на транспорті;

- поновлено Державній служби України з безпеки на транспорті строк для пред`явлення до виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2023 у справі № 915/447/22 про стягнення з ТОВ «Югевротранс» на користь Державного бюджету України плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в сумі 111763 грн. 04 коп.;

- видано дублікат наказу суду від 19.05.2023, виданого на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.01.2023 у справі 915/447/22.

В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що в процесі розгляду даної заяви суд встановив, що у виданому на виконання рішення у даній справі наказі, помилково вказано строк пред`явлення його до виконання три роки, оскільки у даному випадку стягувачем є державний орган, а тому й строк пред`явлення до виконання має становити 3 місяці.

А тому суд, користуючись дискреційними повноваженнями, дійшов висновку про необхідність виправлення помилки в судовому наказі, зазначивши, що «Наказ дійсний для пред`явлення до примусового виконання протягом 3-х місяців».

Оцінюючи доводи заявника щодо причин пропуску строку на для пред`явлення наказу суд першої інстанції зазначив, що такий строк стягувачем було пропущено по незалежним від нього причинам (введення воєнного стану, зміна юридичної адреси), а рішення суду у цій справі залишається невиконаним, а тому суд визнав причину пропуску стягувачем строку на пред`явлення наказу до виконання поважною.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви Державної служби України з безпеки на транспорті про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання та видачу дублікату наказу, подану у справі №915/447/22, відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суд першої інстанції необґрунтовано поновив стягувачу строк та видав дублікат виконавчого документу, з огляду на наступне.

Так, за твердженням апелянта:

- наказ Господарського суду Миколаївської області у цій справі міг бути пред`явлений до виконання протягом трьох місяців, а саме до 20.08.2023. В той час, як заяву про видачу дубліката наказу подано після закінчення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, а саме 11.03.2024;

- стягувач понад 9 місяців не вчиняв жодних дій щодо пред`явлення до виконання наказу суду. При цьому, заявником не наведено об`єктивних, незалежних від позивача підстав, які унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне пред`явлення наказу до виконання;

- з моменту набрання рішенням законної сили та до 20.08.2023 стягувач мав реальну можливість пред`явити відповідний наказ до виконання, однак своїм правом не скористався, виходячи з особистих міркувань. Жодних перешкод йому в цьому не існувало, а в матеріалах справи відсутні докази протилежного;

- посилання позивача на зміну юридичну адресу, не впливають на можливість примусового виконання наказу про стягнення присуджених судом сум, а лише свідчать про неналежну організації роботи стягувача;

- органи державної виконавчої служби працювали в умовах воєнного часу, як і суд, який міг видати дублікат наказу в межах строку його пред`явлення до виконання, однак стягувач не надав доказів такого звернення до цих установ.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 відкрито апеляційне провадження по справі №915/447/22 за апеляційною скаргою ТОВ «Югевротранс» на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2024 та призначено справу до розгляду на 29.05.2024.

Судом апеляційної інстанції отримано додаткові пояснення від апелянта в яких останній наголошує на том, що поновлюючи позивачеві строк для пред`явлення наказ суд першої інстанції, серед іншого послався на введення воєнного стану та зміну позивачем місця знаходження.

Однак, як на тому наполягає скаржник, сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. В свою чергу, станом на час видачі наказу та строку пред`явлення його до виконання, місто Миколаїв та область, а також м. Київ та область не входили до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, а всі державні органи працювали в штатному режимі.

Щодо зміни позивачем адреси, апелянт зазначає, що з оголошення на сайті Укртрансбезпеки вбачається, що повідомлення про зміну юридичної адреси позивача опублікова 13.02.2024, а тому це не вплинуло на неможливість до 19.08.2023 пред`явити наказ для примусового виконання.

Ухвалою суду від 28.05.2024 було задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю Югевротранс про проведення судового засідання по справі №915/447/22 призначеного до розгляду на 29.05.2024 о 15:00 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Під час судового засідання від 29.05.2024 представник апелянта вийшов на зв`язок в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, однак згодом зв`язок з представником апелянта перервався та відновити його не виявилось за можливе.

Судова колегія наголошує на тому, що у відповідності до приписів ч.5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

З огляду на наведене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів вирішила за можливе розглянути справу за відсутності представника апелянта.

Інші представники учасників справи були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, однак своїм правом на участь у розгляді справи не скористались.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

У відповідності до статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною першою статті 327 ГПК України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Статтею 329 ГПК України визначено, що у разі пропуску строку для пред`явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. Про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання суд постановляє ухвалу.

Таким чином, єдиною та необхідною правовою підставою для поновлення строку пред`явлення наказу до виконання є наявність поважних причин пропуску цього строку.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.

У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Сам по собі факт подання стороною клопотання про поновлення строку не зобов`язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки вказане клопотання з огляду на приписи процесуального закону повинно містити обґрунтування поважності пропуску такого строку, а за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються до господарського суду на загальних підставах.

Отже, поновлення пропущеного строку є правом господарського суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку учасником справи і лише сам факт звернення з відповідним клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду поновити цей строк.

Згідно з підпункту 19.4 пункту 19 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви.

Дублікат виконавчого документа це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Від оригіналу зазначений документ відрізняється лише спеціальною позначкою "Дублікат".

Аналіз вищенаведеного положення процесуального закону свідчить про те, що основними критеріями для задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого документа є: втрата виконавчого документа (загублення, викрадення, знищення, істотне пошкодження, що унеможливлює його виконання, тощо) та звернення до суду із заявою до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

При цьому апеляційний господарський суд враховує, що Господарський процесуальний кодекс України не надає суду права відмовити у задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує стягувача наводити причини втрати наказу. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 02.12.2020 у справі №916/929/16, від 08.12.2020 у справі №03/77-50 та від 17.09.2020 у справі №19/093-12.

Водночас обов`язковою умовою видачі дубліката наказу є звернення до суду із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.

Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку.

Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №2-836/11.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, на виконання рішення суду у даній справі, 19.05.2023 Господарський суд Миколаївської області видав наказ про стягнення з ТОВ Югевротранс на користь Державного бюджету України плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в сумі 111763 грн. 04 коп.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання потягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

З урахуванням того, що стягувачем у даному випадку є державний орган, а саме Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), відповідно строк пред`явлення до виконання наказу у цій справі становить 3 місяці, тобто до 19.08.2023.

Як вбачається з матеріалів справи, заяву про видачу дубліката наказу подано після закінчення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, а саме 11.03.2024.

Звертаючись до суду першої інстанції з заявою про поновлення строку для пред`явлення наказу виконавчого документу до виконання та видачу дублікату наказу про примусове виконання рішення у цій справі, Державна служба України з безпеки на транспорті в обґрунтування такої заяви зазначила, що наказ було втрачено у зв`язку із зміною юридичної адреси та обмеженими строками на пред`явлення наказу до виконання.

За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, у порушення наведених законодавчих приписів Державна служба України з безпеки на транспорті не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що виданий на виконання рішення у цій справі наказ дійсно було втрачено та позивач з об`єктивних, незалежних від нього причин не зміг пред`явити його до виконання у законодавство визначені строки.

Так, посилаючись на втрату наказу у зв`язку із зміною юридичної адреси, Державна служба України з безпеки на транспорті не надала жодних доказів на підтвердження таких обставин.

При цьому, судова колегія наголошує на тому, що у наявних матеріалах справи міститься заява Державної служби України з безпеки на транспорті від 21.07.2023 в якій остання просила, зокрема у зв`язку зі зміною юридичної адреси, направити оригінал наказу виданого на виконання рішення суду у цій справі на адресу м. Київ, вул. Антоновича, 51 (т.1, а.с. 192).

До вказаної заяви Державною службою України з безпеки на транспорті було додано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з якого вбачається, що відповідні зміни щодо місцезнаходження юридичної особи були внесені 28.02.2023.

Листом від 27.07.2023 Господарським судом Миколаївської області було скеровано на адресу Державної служби України з безпеки на транспорті, а саме м. Київ, вул. Антоновича, 51, оригінал наказу від 19.05.2023 у цій справі (т.1, а.с. 202).

Колегія суддів зауважує, що вказана адреса також зазначена Державною службою України з безпеки на транспорті у заяві про поновлення строку для пред`явлення наказу до виконання та наразі міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Доказів того, що після зміни цієї адреси та направлення судом першої інстанції за цією адресою оригіналу наказу у цій справі, позивач змінив юридичну адресу, наявні матеріали справи не містять, а заявником надано не було.

Наведе відповідно спростовує твердження позивача про втрату наказу у зв`язку із зміною юридичної адреси, оскільки вже після такої зміни, у межах строків пред`явлення наказу до виконання, судом першої інстанції було надіслано оригінал наказу у цій справі за новою адресою позивача.

Судова колегія також наголошує на тому, що втрата наказу, зокрема у зв`язку із зміною адреси, носить суб`єктивний характер та не пов`язана з непередбачуваними, непереборними обставинами, які є об`єктивно не залежали від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії, у даному випадку своєчасного пред`явлення наказу до виконання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позивач об`єктивно не був позбавлений можливості своєчасно пред`явити виданий у цій справі наказ до виконання, однак таких дій не вчинив, а тому відсутні підстави для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Не заслуговують на увагу й посилання суду першої інстанції, в обґрунтування необхідності поновлення пропущеного строку, на введення воєнного стану, з огляду на таке.

Слід зауважити, що заявник Державна служби України з безпеки на транспорті в заяві про поновлення строку на пред`явлення наказу до виконання взагалі не посилалась на такі обставини, як введення воєнного стану, в обґрунтування поважності причин пропуску такого строку.

Дійсно, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану" від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні із 05:30 24.02.2022 введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.

Однак, Верховний Суд неодноразово у власних постановах зауважував на тому, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.

Для визнання цієї підстави поважною слід брати до уваги, зокрема, територіальне місцезнаходження суду і скаржника, порядок його функціонування, хід бойових дій, існування реальної небезпеки для життя учасників процесу, тривалість самого процесуального строку; час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.

Висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 25.10.2022 у справі за №585/2494/18, від 07.11.2022 по справі 873/496/23.

Втім, ані заявником, ані судом першої інстанції не наведено жодних об`єктивних обставин, пов`язаних з запровадженням воєнного стану (ведення в місця знаходження заявника бойових дій, реальна небезпека життю та здоров`ю, тощо), які дійсно перешкоджали пред`явленню наказу до виконання у законодавчо визначені строки.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що запровадження воєнного стану не було перешкодою для своєчасного пред`явлення Державної служби України з безпеки на транспорті наказу до виконання.

Судова колегія також вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на те, що судове рішення у цій справі, яке є обов`язковим до виконання на всій території України, дотепер не виконано, оскільки сам по собі факт того, що рішення суду залишається невиконаним, не може бути об`єктивною підставою для поновлення пропущеного строку. При цьому, законодавець обмежив строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що заява Державної служби України з безпеки на транспорті про поновлення строку для пред`явлення наказу виконавчого документу до виконання та видачу дублікату наказу про примусове виконання рішення у цій справі не підлягає задоволенню.

З огляду на що є неправомірним висновок місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення такої заяви.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви Державної служби України з безпеки на транспорті про видачу дублікату наказу та поновлення строку для пред`явлення до примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області у цій справі.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін в частині внесення виправлення в наказ господарського суду Миколаївської області від 19.05.2023 у справі №915/447/22 про стягнення з ТОВ «Югевротранс» на користь Державного бюджету України плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в сумі 111763 грн. 04 коп., зазначивши що «Наказ дійсний для пред`явлення до примусового виконання протягом 3-х місяців» (п.1 оскаржуваної ухвали), оскільки як вже було вказано вище, судом першої інстанції дійсно було помилково вказано, що даний наказ підлягає виконанню протягом трьох років, замість законодавчо визначеного трьох місячного строку.

Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2024 по справі №915/447/22 в частині задоволення заяви Державної служби України з безпеки на транспорті (п.п. 2, 3, 4 ухвали) - скасувати.

3. У задоволенні заяви Державної служби України з безпеки на транспорті про видачу дублікату наказу та поновлення строку для пред`явлення до примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/447/22 - відмовити.

4. В решті (п. 1 ухвали) ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2024 по справі №915/447/22 залишити без змін.

Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.06.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.