Постанова

від 23.05.2024 по справі 925/1107/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2024 р. Справа№ 925/1107/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Прокопенко О.В.

учасники справи:

від прокуратури: Шевченко О.В.

від позивача: не з`явився

від відповідача 1: з`явився

від відповідача 2: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Предстоятеля Української Православної Церкви, керівника Київської Митрополії Української Православної Церкви, Митрополита Київського і всієї України Онуфрія - ОСОБА_2

на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024 (повний текст рішення складено 28.03.2024)

у справі №925/1107/23 (суддя ДОВГАНЬ Костянтин)

за позовом Керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України

до 1. Виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської ради

2. Релігійної організації Київська митрополія Української православної церкви

про усунення перешкод права користування та розпорядження,

УСТАНОВИВ:

Керівник Смілянської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою, у якій просив:

- усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62 в м. Каневі Черкаської області, шляхом визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2003 № 397 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна" щодо надання дозволу на оформлення права власності Українській православній церкві на будівлю церкви - Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62 в м. Каневі Черкаської області;

- усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м. розташованої за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62, м. Канів Черкаської області шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САА № 471742 від 31.10.2003 про право колективної власності Української православної церкви на нежитлову будівлю загальною площею 288,6 кв.м. за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62, м. Канів Черкаської області, яке видане 31.10.2003 виконавчим комітетом Канівської міської ради Черкаської області (код ЄДРПОУ 04060795);

- усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м. розташованої за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62, м. Канів Черкаської області шляхом скасування за Українською православною церквою державної реєстрації права власності на нерухоме майно: нежитлову будівлю, загальна площа 288,6 кв.м за адресою: Черкаська область, м. Канів, вул. Героїв Небесної Сотні, 62 (реєстраційний номер майна 3272953);

- усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м. розташованої за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62, м. Канів Черкаської області шляхом зобов`язання Київську митрополію Української православної церкви (код ЄДРПОУ 21510633) повернути на користь держави, в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275), нерухоме майно: нежитлову будівлю, загальна площа 288,6 кв.м за адресою: Черкаська область, м. Канів, вул. Героїв Небесної Сотні, 62.;

- стягнути з відповідачів на користь прокуратури Черкаської області 20 544,61 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024 у справі №925/1107/23 прийнято заяву відповідача-1 (Виконавчого комітету Канівської міської ради) про визнання позову. Позов задоволено повністю.

Усунуто перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62 в м. Каневі Черкаської області, шляхом визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2003 № 397 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна" щодо надання дозволу на оформлення права власності Українській православній церкві на будівлю церкви - Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62 в м. Каневі Черкаської області.

Усунуто перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м. розташованої за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62, м. Канів Черкаської області шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САА № 471742 від 31.10.2003 про право колективної власності Української православної церкви на нежитлову будівлю загальною площею 288,6 кв.м. за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62, м. Канів Черкаської області, яке видане 31.10.2003 виконавчим комітетом Канівської міської ради Черкаської області (код ЄДРПОУ 04060795).

Усунуто перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м. розташованої за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62, м. Канів Черкаської області шляхом скасування за Українською православною церквою державної реєстрації права власності на нерухоме майно: нежитлову будівлю, загальна площа 288,6 кв.м за адресою: Черкаська область, м. Канів, вул. Героїв Небесної Сотні, 62 (реєстраційний номер майна 3272953).

Усунуто перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м. розташованої за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62, м. Канів Черкаської області шляхом зобов`язання Київську митрополію Української православної церкви (код ЄДРПОУ 21510633) повернути на користь держави, в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275), нерухоме майно: нежитлову будівлю, загальна площа 288,6 кв.м за адресою: Черкаська область, м. Канів, вул. Героїв Небесної Сотні, 62. Стягнуто з Виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області (код ЄДРПОУ: 04060795; вул. О.Кошового,3, м. Канів, Черкаський район, Черкаська область, 19003) на користь Черкаської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02911119, р/р UA138201720343160001000003751 в ДКСУ у м. Київ) - 5 136,15 грн (п`ять тисяч сто тридцять шість грн 15 коп.) витрат по сплаті судового збору. Повернуто Черкаській обласній прокуратурі (код ЄДРПОУ: 02911119) з Державного бюджету України судовий збір сплачений на підставі платіжної інструкції від 01.08.2023 № 1676 в сумі 5 136,15 грн (п`ять тисяч сто тридцять шість грн 15 коп.) у зв`язку з визнанням позову. Стягнуто з Релігійної організації Київська митрополія Української православної церкви (код ЄДРПОУ: 21510633; вул.Лаврська,15, корп.49, м.Київ, 01015) на користь Черкаської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02911119, р/р UA138201720343160001000003751 в ДКСУ у м. Київ) - 10 272,30 грн (десять тисяч двісті сімдесят дві грн. 30 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Рішення обґрунтовано тим, що судом було установлено, що спірне майно є загальнодержавною власністю, і саме держава в особі уповноважених органів є титульним володільцем спірного майна в силу закону. Під час розгляду справи судом також було установлено, що за часів існування Української Радянської Соціалістичної Республіки майно, якими були наділені державні підприємства та організації, належало до державної власності та перебувало у вказаних підприємств в оперативному управлінні. Отже, спірна будівля до моменту проголошення незалежності України належала до загальнодержавної власності.

Будь-які докази належності спірного майна до особистої чи колективної власності, колгоспно-кооперативної власності або власності профспілкових та інших громадських організацій, відсутні. Також суд відзначив, що підстави для застосування ст.17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та передачі приміщення Успенському собору у власність УПЦ відсутні. Місцевим господарським судом було установлено, що спірне майно - Успенський (Георгіївський) собор не передавалось до комунальної власності в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)".

Не погодившись з прийнятим рішенням, Предстоятель Української Православної Церкви, керівник Київської Митрополії Української Православної Церкви, Митрополит Київський і всієї України Онуфрій - ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, у якій просив суд прийняти апеляційну скаргу до розгляду, скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024 у справі № 925/1107/23. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України до Виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області та Київської Митрополії Української Православної Церкви, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження майном, шляхом визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації речового права та повернення майна. Стягнути з Черкаської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02911119) суму понесених судових витрат за подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга зокрема обґрунтована тим, що право власності у Відповідача-2 Київської Митрополії Української Православної Церкви на нежитлову будівлю Канівського Успенського собору виникло на підставі адміністративного акту Виконавчого комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів рішення від 18.02.1992, а зареєстроване це право 28.11.2003, оскільки станом на 18.02.1992 не існувало законодавчих актів, яким установлювався строк (термін) на реєстрацію права власності за новим власником після повернення йому майна від держави у Реєстрі прав на нерухоме майно. Апелянт стверджує, що Українська Православна Церква в особі Київської Митрополії Української Православної Церкви є власником нежитлової будівлі Канівського Успенського собору з 18.02.1992 - дня прийняття № 18, де у пункті 2 зазначається: "повернути безоплатно у власність віруючим Української православної Церкви культові приміщення (молитовні будинки) і майно в таких населених пунктах: місті Каневі Успенський собор, який є адміністративним актом у розумінні норми статті 4 Цивільного кодексу УРСР. Правовими підставами для такого рішення слугували наступні норми:

- норма частини другої статті 17 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року № 987-Х11 (далі - Закон про релігійні організації),яка діяла станом на 18.02.1992, а саме про те, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР. Тобто, закон надавав право Виконавчому комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів повернути у власність релігійних організацій безоплатно культові будівлі і майно, які становлять державну власність, і це право було реалізовано шляхом прийняття відповідного рішення;

- норми статті 18 Закону про релігійні організації, а саме про те, що релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об`єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом. Право власності релігійних організацій охороняється законом.

- норми статті 4 Цивільного кодексу Української РСР (у цій редакції станом на 18.02.1992) про те, що цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають, зокрема з адміністративних актів". Рішення Виконавчого комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів є адміністративним актом;

- норми статей 20, 29 і 33 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про власність" від 07.02.1991 № 697-ХІ1 (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N20, ст. 249) (Вводиться в дію Постановою ВР № 885-ХІ1 від 26.03.91, ВВР, 1991, N 20, ст. 250, у редакції, яка діяла станом на 18.02.1992), відповідно: суб`єктами права колективної власності є, зокрема релігійні та інші організації, що є юридичними особами (стаття 20); об`єктами права власності релігійної організації є, зокрема культові споруди та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами і організаціями або передане державою чи придбане на інших підставах, не заборонених законом (стаття 29); управління державним майном від імені народу (населення адміністративно - територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна Рада Української РСР і місцеві Ради народних депутатів Української РСР, а також уповноважені ними державні органи (стаття 33).

Апелянт стверджує, що ураховуючи ту обставину, що реєстрація права власності на нерухоме майно за юридичними особами здійснювалась відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (далі - Тимчасове положення), то Київська Митрополія УПЦ на виконання норм цього Тимчасового положення звернулась до Виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області й отримала рішення "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна" від 23.10.2003 № 397, в якому було вказано: " 2. дозволити оформити право власності Українській Православній Церкві на будівлю церкви - Канівський Успенський собор в м. Каневі по вул. Леніна, 62".

На думку апелянта, будівля собору (нежитлова будівля) була безоплатно повернута віруючим УПЦ згідно із рішенням Виконавчого комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів "Про заяви віруючих громадян" від 18.02.1992 № 18, яке у період з 18.02.1992 по 23.10.2003 не було скасовано ні органом, що його прийняв, ні судом.

Також апелянт наголошує, що Виконавчий комітет Канівської міської ради 31.10.2003 видав Українській Православній Церкві Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, правовою підставою для такої дії слугували аналогічні вище вказані положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно. Після чого Канівським виробничим підрозділом Черкаського обласного об`єднання бюро технічної інвентаризації 28.11.2003 відповідно до норм Тимчасового положення було здійснено реєстрацію права власності на будівлю Канівського Успенського собору по вул. Леніна, 62 у м. Каневі за власником Українською Православною Церквою, про то видано Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 2130124, реєстраційний номер 3272953; номер запису 190 в книзі 42.

Крім того апелянт стверджує, що на день здійснення Канівським виробничим підрозділом Черкаського обласного об`єднання бюро технічної інвентаризації 28.11.2003 реєстрації права власності на нерухоме майно - будівлю Канівського Успенського собору по вул. Леніна, 62 у м. Каневі й внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням в Української Православної Церкви права власності на нерухоме майно держава в особі Міністерства культури та інформаційної політики України чи інший орган, уповноважений управляти державним майном щодо цього майна не був внесений до Реєстру прав власності на нерухоме майно, хоча пунктом 1.5 розділу "Загальні положення" Тимчасового положення передбачено те, що обов`язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.

Вищевказані обставини на думку апелянта є такими, що спростовують факти, покладені в основу оскаржуваного рішення.

Представником Міністерства культури та інформаційної політики України через систему «Електронний суд» було подано письмовий відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Представником Черкаської обласної прокуратури через систему «Електронний суд» було подано письмовий відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Предстоятеля Української Православної Церкви, керівник Київської Митрополії Української Православної Церкви, Митрополит Київський і всієї України Онуфрія - ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024 у справі №925/1107/23. Розгляд справи призначено на 23.05.2024.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що Постановою Ради Міністрів Української РСР від 21.07.1965 № 711 "Про затвердження списку пам`ятників мистецтв, історії і археології Української РСР" затверджено поданий Міністерством культури УРСР і Академією наук УРСР список пам`ятників мистецтва, історії та археології республіканського значення згідно до додатку, в якому Георгіївський (Успенський) собор XII ст. (1144 р.) в м. Каневі Черкаської області затверджено пам`яткою археології.

Тією ж постановою Рада Міністрів Української РСР зобов`язала виконкоми місцевих рад депутатів трудящих забезпечити охорону і збереження всіх пам`ятників мистецтв, історії та археології, взятих на державний облік та паспортизованих у 1964 році, суворо додержуючись Положення про охорону пам`ятників культури, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.12.1948 № 3076. Також Міністерство культури УРСР та Академії наук УРСР зобов`язано посилити контроль за належною охороною і збереженням зазначених пам`ятників.

Міністерством Української РСР 10.11.1974 видано паспорт, де зазначені типологічна належність - пам`ятка археології та пам`ятка архітектури, датування пам`ятника - 1144 рік, адреса: м. Канів, Черкаська область, зазначені історичні відомості, опис пам`ятника, основна біографія, джерела та іконографічний матеріал, технічний стан та система охорони - республіканського значення, взятий під охорону на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 21.07.1965 № 711. У графі балансова належність зазначено Канівську міську раду, а конкретне використання визначено за Канівським музеєм народно-декоративного мистецтва.

Рішенням виконавчого комітету Канівської міської ради народних депутатів від 27.02.1990 № 60 "Про перенесення експонатів музею народно-декоративного мистецтва" припинено показ експонатів музею народно-декоративного мистецтва в м. Каневі з 01.03.1990 в приміщенні Успенського собору та дозволено зареєстрованій общині Руської православної церкви проводити молитовні обряди в Успенському соборі з 04.03.1990.

На підставі рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 18.02.1992 № 18, Собор повернуто безоплатно у власність віруючим Української православної церкви (далі - УПЦ) як культове приміщення (молитовний будинок).

У грудні (без дати) 1993 року між обласним відділом у справах будівництва та архітектури виконкому Черкаської обласної ради депутатів трудящих в особі начальника управління архітектури Черкаської облдержадміністрації та протоієреєм, настоятелем Успенського храму, благочинний Канівського центрального округу Почтовим Г.Г, укладено охоронний договір.

Відповідно до загальних умов договору, облвідділ передав, а користувач прийняв в безоплатне користування будинок пам`ятки архітектури - Успенський собор в м. Каневі для використання приміщення під проведення служб УПЦ.

Того ж місяця (без дати) 1993 року між сторонами складено акт технічного огляду стану пам`ятки архітектури при передачі його у користування. У розділі III зазначено, що будинок пам`ятки може бути використаний користувачем лише для відправлення релігійних обрядів.

У подальшому, виконавчим комітетом Канівської міської ради прийнято рішення від 23.10.2003 № 397 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна", відповідно до якого УПЦ надано дозвіл на оформлення права колективної власності на будівлю Успенського собору по вул. Леніна, 62 в м. Каневі (нова назва - Героїв Небесної Сотні, 62 згідно рішення Канівської міської ради від 15.08.2019 № 16-14 "Про внесення змін до рішення від 01.04.2014 № 15-74 "Про перейменування частини вулиці Леніна на вулицю Героїв Небесної Сотні").

На підставі вище вказаного рішення 31.10.2003 виконавчим комітетом Канівської міської ради видане УПЦ свідоцтво Серії САА № 471742 про право власності. Відомості про право власності УПЦ на будівлю Успенського (Георгіївського) собору по вул. Леніна, 62 в м. Каневі занесено до Реєстру речових прав на нерухоме майно 28.11.2003 (реєстраційний номер майна 3272953).

В подальшому, Успенський (Георгіївський) собор постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 "Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України" занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка археології національного значення (реєстраційний № 230014-Н).

Згідно ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом.

Відповідно до Преамбули Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" від 13.07.1978 № 3600-ІХ, пам`ятки історії та культури є надбанням народу. Охорона пам`яток - важливе завдання державних органів і громадських організацій.

За змістом ст. 1 зазначеного Закону Української РСР пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, пов`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави тощо. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Статтею 6 Закону передбачено, що до пам`яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать пам`ятки історії, пам`ятки археології, пам`ятки містобудування та архітектури, мистецтва тощо.

За приписами ст. 17 Закону, з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам`яток історії та культури до категорії пам`яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.

Переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР.

Так, як зазначалось вище, постановою Ради Міністрів Української РСР від 21.07.1965 № 711 "Про затвердження списку пам`ятників мистецтв, історії і археології Української РСР" Георгіївський (Успенський) собор XII ст. (1144 р) в м. Каневі Черкаської області визначений пам`яткою археології республіканського значення та з цього часу перебував під особливою охороною держави.

У зв`язку з прийняттям 08.06.2000 Закону України "Про охорону культурної спадщини" № 1805-ІІІ, Закон Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" втратив чинність.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про охорону культурної спадщини" № 1805-ІІІ від 08.06.2000 (у редакції від 20.02.2002) об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.

У п. 3 розділу X "Прикінцеві положення" цього Закону, зазначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону. Тобто, станом на 2000 рік Собор залишив за собою статус пам`ятки археології національного (республіканського) значення та перебував у користуванні Успенської парафії Української православної церкви на підставі охоронного договору від грудня 1993 року та акту технічного огляду стану пам`ятника архітектури при передачі його в користування від грудня 1993 року.

Як визначено в ч. 1 ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" за типами об`єкти культурної спадщини поділяються на: споруди (витвори), комплекси та визначні місця.

Зокрема, споруди (витвори) - це твори архітектури та інженерного мистецтва разом з природними чи створеними людиною елементами, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об`єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні Історичні події, життя та діяльність відомих осіб.

За видами об`єкти культурної спадщини, як передбачає ч. 2 ст. 2 Закону поділяються на археологічні, історичні, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні.

Статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" імперативно визначено суб`єктів права власності на пам`ятки. Зокрема, пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, незалежно від форм власності території чи водного об`єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.

За правилами ч.1 і ч.2 ст.178 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті.

Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), установлюються законом. Тобто, визнання об`єктів, що не можуть перебувати у приватній власності, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, є умовою дотримання конституційного режиму права власності на зазначені об`єкти.

Зокрема, правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається нормативними актами, що мають юридичну силу закону. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності. У свою чергу неможливість існування у таких об`єктів приватного власника унеможливлює виникнення у них нового володільця.

Лише держава в особі її законодавчого органу є суб`єктом, уповноваженим визначати, які об`єкти цивільних прав підлягають обмеженню у цивільному обороті. При цьому, слід враховувати, що визначення обмежено оборотоздатних об`єктів є квінтесенцією дотримання балансу між публічними та приватними інтересами, а тому встановлення особливих умов обороту конкретного об`єкта завжди є зваженим та обґрунтованим.

Отже, ураховуючи правовий титул вказаних об`єктів у разі протиправної передачі їх у приватну власність, таке порушення необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням права держави на володіння відповідним майном.

Цивільне законодавство визначає право володіння як складову повноважень власника (ст. 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (ч. 1 ст. 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах.

Титул і правовий режим права власності обмежено оборотоздатних об`єктів, які не можуть набуватися приватними власниками, встановлений законодавством і до внесення відповідних змін до нього є невід`ємним та незмінним. Доки вказаний правовий титул зберігається, доти суб`єкт права власності зберігає також і повноваження правової охорони та захисту свого права. Реалізація такого права має відбуватися з урахуванням зазначених особливостей, які відмежовують обмежно оборотоздатні об`єкти цивільних прав від об`єктів, які можуть перебувати у приватній власності та у вільному обігу між приватними особами.

Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільними правами, законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд ураховує, що фізичне зайняття обмежено оборотоздатних об`єктів та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном. Навіть у випадку оформлення права приватної власності на виведені з цивільного обороту об`єкти нерухомого майна, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на майно, що є об`єктом права власності народу, і таке право залишається не припиненим.

Законом України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 № 1805-ІІІ, який діяв на час проведення відчуження спірного майна, установлено, що Собор, як пам`ятка археології національного значення, є об`єктом права державної власності, і не може мати будь-яку іншу форму власності.

З огляду на викладене, вимогами Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що пам`ятка археології національного значення - Успенський (Георгіївський) собор є обмежено обороноздатним об`єктом, тобто таким, що може належати лише певним учасникам обороту (державі).

За приписами ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно ч.3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Правовою підставою для прийняття виконавчим комітетом Канівської міської ради оскаржуваного рішення від 23.10.2003 № 397 визначено п. 10 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Тимчасове положення "Про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно", затверджене наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 № 6/5.

Пунктом б) ч. 1 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції 2003 року) визначено повноваження виконавчих органів міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку. Підпунктом 10 зазначеної норми передбачені делеговані повноваження щодо обліку відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форми власності та подання необхідних відомостей до бази даних національного фонду будівель відповідно до Закону України "Про енергетичну ефективність будівель".

Таким чином, виконавчий комітет Канівської міської ради приймаючи рішення від 23.10.2003 № 397 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна" діяв на виконання делегованих повноважень щодо обліку об`єктів нерухомого майна.

Відповідачем-1 не було враховано те, що спірне майно є загальнодержавною власністю, і саме держава в особі уповноважених органів є титульним володільцем спірного майна в силу закону.

Так, відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, яке належить державі Україна, від імені та в інтересах якої право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, - іншими суб`єктами.

Положеннями ст. 141 Господарського кодексу (далі - ГК) України передбачено, що до державного майна, крім іншого, відноситься майно, закріплене за державними установами і організаціями. Управління об`єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб`єкти.

Статтею 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" визначено, що об`єктом управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним установам та організаціям.

Відповідно до положень ст. 87 ЦК Української РСР (в редакції, чинній до проголошення незалежності України) соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

За статтею 87-1 ЦК Української РСР майно, закріплене за державними, міжколгоспними, державно-колгоспними та іншими державно-кооперативними організаціями, перебуває в оперативному управлінні цих організацій, які здійснюють у межах, встановлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно ст. 89 ЦК Української РСР державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.

Отже, за часів існування Української Радянської Соціалістичної Республіки майно, якими були наділені державні підприємства та організації, належало до державної власності та перебувало у вказаних підприємств в оперативному управлінні. Отже, спірна будівля до моменту проголошення незалежності України належала до загальнодержавної власності. При цьому докази належності спірного майна до особистої чи колективної власності, колгоспно-кооперативної власності або власності профспілкових та інших громадських організацій, у матеріалах справи відсутні.

На підставі постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 № 506-ХІІ "Про захист суверенних прав власності Української РСР" до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна було установлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління, а також заборонено випуск і реалізацію акцій усіх державних підприємств, організацій та установ, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, розташованих на території України, фізичним та юридичним особам з-поза меж Української РСР.

Зокрема, відповідно ст.ст. 2, 3 Закону Української РСР "Про власність" право власності в Українській РСР охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Українській РСР має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Українській РСР виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Суб`єктами права власності в Українській РСР визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Українська РСР створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.

Статтями 31,32 Закону Української РСР "Про власність" було визначено, що до державної власності в Українській РСР належать загально - державна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради Української РСР. Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Згідно ст.34 Закону Української РСР "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність складають: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради Української РСР та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об`єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв`язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об`єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. У загальнодержавній (республіканській) власності може перебувати також інше майно, передане у власність Української РСР іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.

Зокрема, об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності (ст. 35 вказаного Закону).

Суд бере до уваги, що Кабінет Міністрів України постановою від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" затвердив перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Згідно цього переліку у власність областей передано об`єкти, у тому числі у сфері культури, а саме передано: організації кіновідеопрокату, концертні організації, театри, музеї, бібліотеки, центри народної творчості, культури, дозвілля, будинки і палаци культури, клуби, парки культури та відпочинку, зоопарки, атракціонні містечка, культурно-освітні училища, училища та школи мистецтв, заклади підвищення кваліфікації працівників культури, культурно - спортивні та соціально-культурні комплекси, ремонтно-виробничі комбінати, інші місцеві підприємства, об`єднання, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.

До вказаного переліку не увійшли споруди - пам`ятки археології національного значення, що свідчить про те, що під час здійснення розмежування об`єктів між загальнодержавною та комунальною власністю всі споруди - пам`ятки археології національного значення, залишилися у державній власності.

Відповідно п.6 постанови Верховної Ради України №988-ХІІ від 23.04.1991 "Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" вказано Кабінету Міністрів України, Уряду Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна з урахуванням: прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави; прав релігійних громад, які користуються цими будівлями і майном у установленому законом порядку; вкладення коштів релігійними громадами у спорядження, переобладнання культової будівлі і тривалості користування нею: наявності у даному населеному пункті (місцевості) інших культових будівель та їх використання релігійними громадами відповідних віровизнань; інших суттєвих обставин у їх сукупності.

Водночас, Успенський собор, який розташований у місті Каневі по вул. Героїв Небесної Сотні, перебуває на державному обліку як археологічна пам`ятка та пам`ятник архітектури національного значення, що підтверджується відповідним паспортом об`єкта культурної спадщини від 10.11.1974 (охор.№372) та постановою КМУ від 03.09.2009 № 928 "Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Судом установлено, що Собор збудований 09.06.1144 в ім`я св. Георгія (Юрія) за кошти Великого князя київського Всеволода Ольговича. Зазнав руйнувань 1240 року під час монголо-татарського погрому міста Канева. Відремонтований у 16 столітті коштом запорозького козацтва. При соборі діяв Успенський чоловічий монастир. В 1669 в соборі митрополит Київський Йосиф Нелюбович-Тукальський висвятив на ієродиякона Данила Туптала, майбутнього св. Димитрія Ростовського. У 1678 під час нападу на Канів турків і кримських татар, собор спалили разом із захисниками. До 1787 року він був у руїні. У 18 столітті Собор належав уніатам як храм базиліянського чоловічого монастиря. Упродовж 1805-1810 років старий руїнований храм базиліяни відбудували у класицистичних формах і в 1816 році освятили. У 1833 році собор використовувався православними вірянами, в 1846 року його переосвятили на Успіння Пресвятої Богородиці (Успенський). У 1963 році собор закрили. З 1972 по 01.03.1990 роки в приміщенні собору розміщувався Канівський музей народно-декоративного мистецтва. У березні 1990 року Канівський міськвиконком дозволив Руській православній церкві проводити молитовні обряди. В подальшому, рішенням Черкаської обласної ради народних депутатів від 03.10.1991 № 212 розглянувши заяви віруючих зареєстровано статути релігійних громад, що діяли в установленому порядку до введення в дію Закону Української РСР "Про свободу совісті та релігійні організації", в тому числі в м. Каневі - Успенська церква.

Рішенням виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 18.02.1992 № 18 Успенський собор повернуто безоплатно у власність віруючим Української православної церкви як культове приміщення (молитовний будинок). Таким чином богослужіння у Успенському соборі відновлено лише 1992 році. До цього часу, 20 років поспіль, як вже зазначалося, собор використовувався під музей народно-декоративного мистецтва.

Відповідно до п. 6 Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна має відбуватись з урахуванням прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави.

Проте, Київська митрополія Української православної церкви, як релігійна організація була створена в м. Києві та зареєстрована як юридична особа 05.08.1991, тобто вже після набуття чинності Законом України "Про свободу совісті і релігійні організації", що відбулось 06.06.1991. При цьому, того ж дня постановою Ради у справах релігій при Кабінеті Міністрів України зареєстрований Статут Київської митрополії УПЦ.

Згідно п. 5.3 Статуту, у власності Київської Митрополії перебувають будівлі, в тому числі культові споруди, предмети культу, об`єкти виробничого, соціального, доброчинного, видавничого призначення, транспорт, кошти та інше майно, набуте нею за рахунок добровільних пожертв або власних коштів, передане державою, а також придбане на інших законних підставах.

Зокрема, архівні документи, інвентарна справа будівель і споруд, які розташовані по вул. Леніна, 62 в м. Каневі, які пов`язані із історією спірної будівлі та відповідних релігійних громад, свідчать про те, що жодній із існуючих нині релігійних організацій УПЦ в тому числі і релігійній організації "Канівський Успенський собор", Успенський собор ніколи не належав.

Крім того, Черкаською обласною радою повернуто майно УПЦ, яка є релігійною організацією без статуту юридичної особи, що суперечить вимогам ст. 20. 29, 33 Закону Української РСР "Про власність" від 07.02.1991 № 697/ХІІ

За таких обставин, підстави для застосування ст.17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та передачі приміщення Успенському собору у власність УПЦ відсутні.

Правовою підставою для прийняття виконавчим комітетом Канівської міської ради оскаржуваного рішення від 23.10.2003 № 397 визначено п. 10 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Тимчасове положення "Про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно", затверджене наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 № 6/5.

Пунктом б) ч. 1 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції 2003 року) визначено повноваження виконавчих органів міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку. Підпунктом 10 зазначеної норми передбачені делеговані повноваження щодо обліку відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форми власності та подання необхідних відомостей до бази даних національного фонду будівель відповідно до Закону України "Про енергетичну ефективність будівель".

Отже, виконавчий комітет Канівської міської ради приймаючи рішення від 23.10.2003 № 397 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна" діяв на виконання делегованих повноважень щодо обліку об`єктів нерухомого майна.

Водночас, виконком не врахував, що спірне майно є загальнодержавною власністю, саме держава в особі уповноважених органів є титульним володільцем спірного майна в силу закону.

Правом власності, згідно з вимогами частини першої статті 316 ЦК України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 317 ЦК України унормовано, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Таким чином, право розпорядження майном є виключним правом власника.

В силу ст. ст. 2, З, 31, 32, 34 Закону Української РСР "Про власність" від 07.02.1991 за № 697-ХІІ, за часів існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік, майно, яким були наділені державні підприємства та організації, належало до державної власності та перебувало у вказаних підприємств в оперативному управлінні. Таким чином, до моменту проголошення незалежності України спірне майно належало до загальнодержавної власності.

Після проголошення незалежності України, Кабінет Міністрів України постановою від 05.11.1991 № 311, ураховуючи вимоги ст. 33 Закону Української РСР "Про власність", затвердив перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Відповідно до цього переліку у власність областей передано об`єкти у тому числі, у сфері культури, а саме передано: організації кіновідеопрокату, концертні організації, театри, музеї, бібліотеки, центри народної творчості, культури, дозвілля, будинки і палаци культури, клуби, парки культури та відпочинку, зоопарки, атракціонні містечка, культурно-освітні училища, училища та школи мистецтв, заклади підвищення кваліфікації працівників культури, культурно- спортивні та соціально-культурні комплекси, ремонтно-виробничі комбінати, інші місцеві підприємства, об`єднання, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.

До вказаного переліку не увійшли споруди - пам`ятки археології національного значення, що свідчить про те, під час здійснення розмежування об`єктів між загальнодержавною та комунальною власністю всі споруди - пам`ятки археології національного значення, залишилися у державній власності.

Викладені обставини підтверджують те, що спірне майно - Успенський (Георгіївський) собор не передавалось до комунальної власності в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)".

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає, що Успенський (Георгіївський) собор не передавалось до комунальної власності в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)". Крім того, спірна споруда Собору в м. Каневі до власності територіальної громади в порядку, передбаченому Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" від 03.03.1998 за № 147/98-ВР не передавалась.

Порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно на час виникнення спірних правовідносин регулювався Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5.

Згідно п. 1.4 цього Положення Реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, коштом особи, що звернулася до БТІ.

За правилами пунктів 1.4, 2.1 вказаного Положення обов`язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.

Пунктом 6.1 вище зазначеного Положення передбачено, що оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності: а) місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об`єкти нерухомого майна.

Як зазначалося вище, постановою Ради Міністрів Української РСР від 21.07.1965 № 711 "Про затвердження списку пам`ятників мистецтв, історії і археології Української РСР" затверджено поданий Міністерством культури УРСР і Академією наук УРСР список пам`ятників мистецтва, історії та археології республіканського значення згідно до додатку, в якому пам`яткою археології затверджено Георгіївський (Успенський) собор ЧІІ ст. (1144р) в м. Каневі Черкаської області.

Таким чином, Успенський (Георгіївський) собор ще з 1965 року відносився до пам`яток археології республіканського значення і був під особливою охороною держави.

У зв`язку з прийняттям 08.06.2000 Закону України "Про охорону культурної спадщини" № 1805-ІІІ, Закон Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" втратив чинність.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про охорону культурної спадщини" № 1805-ІІІ від 08.06.2000 (в редакції від 20.02.2002) об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.

В пункті 3 розділу X Прикінцеві положення, зазначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Тобто, станом на 2000 рік Успенський собор залишив за собою статус пам`ятки археології національного (республіканського) значення та перебував у користуванні Успенської парафії Української православної церкви на підставі охоронного договору від грудня 1993 року та акту технічного огляду стану пам`ятника архітектури при передачі його в користування від грудня 1993 року.

У подальшому, Успенський собор постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 "Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України" занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка археології національного значення.

Статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено суб`єктів права власності на пам`ятки. Зокрема, пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Зокрема, частиною 2 вказаної статті передбачено, що усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, незалежно від форм власності території чи водного об`єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.

За таких обставин, суд погоджується із доводами прокурора про те, що зміна форми власності, в тому числі шляхом передачі його у власність УПЦ, за відсутності рішення (волевиявлення) уповноважених органів, є протиправним, а спірне майно вибуло з власності держави поза її волею. Крім того, пунктом 2 рішення від 23.10.2003 № 397 виконавчий комітет Канівської міської ради надав дозвіл УПЦ на оформлення права колективної власності на будівлю Собору по вул. Леніна, 62 в м. Каневі.

За змістом ст. 20 Закону України "Про власність" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об`єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Як визначено у ст. 21 вказаного Закону право колективної власності виникає на підставі: добровільного об`єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об`єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Отже, право колективної власності на споруду Собору в УПЦ не виникло, а отже п. 2 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2033 № 397 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна", яким надано дозвіл на оформлення права власності УПЦ на будівлю Собору не ґрунтується на Законі та є безпідставним.

При цьому суд відзначає, що втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що звернення прокурора із цим позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності існування пам`ятки археології національного значення, її належне використання, а також на захист суспільних інтересів і права власності на неї Українського народу, оскільки пам`ятки археології національного значення, незалежно від форм власності території, на яких вони розташовані, є державною власністю і не могли передаватися у будь-яку іншу власність у силу ч. 2 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Відповідні приписи законодавства щодо неможливості відчуження пам`ятки археології національного значення, є доступними, чіткими та передбачуваними.

Стосовно об`єктів культурної спадщини - пам`яток археології національного значення закріплено пріоритет права власності Українського народу, державної власності над приватною, тобто законного права приватної власності на вказані об`єкти не могла жодна юридична чи фізична особа, у тому числі і відповідач - Українська православна церква. Проте, УПЦ набуто таке право власності і користування у спосіб, який, за формальними ознаками, має вигляд законного, оскільки юридичне оформлення права власності відповідача на споруду Успенського собору стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення про надання дозволу на оформлення права власності. З урахуванням наведеного мету втручання у право власності на спірне майно з метою контролю за його використанням і розпорядженням можна вважати легітимною. У цьому випадку дотримано вимоги пропорційності повернення спірного майна - пам`ятки археології національного значення, легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном, оскільки в силу об`єктивних, видимих природних властивостей та історичних подій пам`ятки культурної спадщини, розташованої в м. Каневі, відповідач-1 не міг не знати про її віднесення до реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятки археології національного значення. Ознайомившись зі змістом законодавства щодо охорони і використання пам`яток історії та культури, відкритими історичними даними і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям у власність споруди Успенського собору, відповідач-1 міг і повинен був знати про те, що зазначена культурна пам`ятка належить до пам`яток археології національного значення і перебуває під особливою охороною держави.

Судова колегія також відзначає, що спірне майно - нежитлові будівлі Успенського собору у м. Каневі по вул. Героїв Небесної Сотні, 62, які набуло у колективну власність Українська православна церква, є державною власністю, відноситься до археологічної пам`ятки національного значення, є обмежено обороноздатним об`єктом, що з урахуванням Цивільного кодексу України та законодавства, що регулює сферу охорони культурної спадщини, унеможливлює перебування спірного майна у колективній власності.

Аналогічна правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 487/10127/14- ц, від 11.06.2020 у справі № 359/281/14-ц.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Суд враховує, що Верховний Суд, розглядаючи справи у спорах, пов`язаних із протиправним переходом у приватну власність об`єктів з обмеженою оборотоздатністю дотримується правової позиції, що належним способом захисту права в подібних спорах є пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.

Зокрема, у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що позовну вимогу про зобов`язання повернути об`єкт права державної власності слід розглядати як негаторний позов (п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16- ц, п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, п. 97 постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц). Власник майна може вимагати усунення порушення його права власності, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути об`єкт (абз. 5 п. 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Висновки Великої Палати Верховного Суду аналогічного змісту також викладені у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11,2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.

З урахуванням правових позицій Великої Палати Верховного Суду у вказаних справах, якщо набуття приватної (колективної) власності на майно є неможливим, то і володіння є неможливим. Отже, ні наявність державної реєстрації права власності за порушником, ні фізичне зайняття (утримання) ним майна не приводять до заволодіння порушником таким майном.

Таким чином, як зайняття майна, так і наявність державної реєстрації права власності на це майно за порушником з порушенням вимог закону необхідно розглядати як не пов`язане з володінням порушення права власності держави, а неналежним способом захисту прав власника є негаторний позов.

Ураховуючи правовий режим спірного майна, яке перебуває у власності УПЦ - нежитлової будівлі Успенського собору та законодавчі обмеження щодо її обороту, у даному спорі пред`являється негаторний позов відповідно до ст. 391 ЦК України.

Зазначений прокурором спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння, у зв`язку з чим, на відміну від віндикаційного позову, негаторний може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав на об`єкти згаданої категорії, а не з часу, коли держава в особі відповідного органу довідалася чи могла довідатися про відповідні порушення.

На підставі ст. 391 ЦК України, у спірних правовідносинах належним способом захисту порушеного права держави є позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів, скасування рішень про державну реєстрацію прав та повернення майна.

Суд, ураховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, та наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування матеріального права у справах відповідної категорії, і оскільки нежитлова будівля Успенського собору по вул. Героїв Небесної Сотні, 62 в м.Каневі продовжує значитися зареєстрованою на праві комунальної власності за УПЦ, порушення прав її законного володільця - держави - на реалізацію усіх правомочностей власника триває, вважає, що цей позов заявлено в межах позовної давності.

Аналізуючи викладене, на підставі ст. 391 ЦК України, у спірних правовідносинах належним способом захисту порушеного права держави є позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконним та скасування п. 2 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2003 № 397 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна", визнання недійсним та скасування свідоцтва про право колективної власності УПЦ на споруду Собору, по вул. Героїв Небесної Сотні, 62 у м. Каневі, скасування державної реєстрації речового права власності Української православної церкви на зазначену споруду з поверненням вказаного нерухомого майна державі в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, який є органом управління даним державним майном.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позов Смілянської окружної прокуратури підлягає задоволенню, як такий, що не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів установила, що обставини, на які посилається скаржник - Предстоятель Української Православної Церкви, керівник Київської Митрополії Української Православної Церкви, Митрополит Київський і всієї України Онуфрій, у розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Черкаської області від 18.03.2024 у справі №925/1107/23, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024 у справі №925/1107/23 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Предстоятеля Української Православної Церкви, керівника Київської Митрополії Української Православної Церкви, Митрополита Київського і всієї України Онуфрія - ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024 у справі №925/1107/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024 у справі №925/1107/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Предстоятеля Української Православної Церкви, керівника Київської Митрополії Української Православної Церкви, Митрополита Київського і всієї України Онуфрія - ОСОБА_2.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.06.2024.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов