Постанова

від 04.06.2024 по справі 911/1147/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2024 р. Справа№ 911/1147/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Станіка С.Р.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 04.06.2024 у справі №911/1147/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЛ Проперті»

на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2024, повний текст якого складений 14.03.2024,

у справі № 911/1147/23 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Вей Капітал»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЛ Проперті»

2. Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Турчина Андрія Анатолійовича

3. Державного підприємства «Сетам»

4. Дочірнього підприємства «БЦТ»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Антимонопольного комітету України

2. Публічного акціонерного товариства «Златобанк»

3. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: 1. Драгон Капітал Інвестментс Лімітед

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Драгон Капітал Інвестментс»

3. Приватного акціонерного товариства «МХП»

4. Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика»

5. Товариства з обмеженою відповідальністю «Біпродукт»

про визнання електронних торгів недійсними

ВСТАНОВИВ:

Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 06.03.2024 у справі № 911/1147/23 у задоволенні заяви відповідача 1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено повністю.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що:

- згідно з положеннями ч. 5 ст. 130 ГПК України, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу у разі залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, а відтак відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку із поданням позову до нього і залишенням його у подальшому без розгляду;

- ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями не можна розуміти реалізацію позивачем своїх процесуальних прав;

- отже заявнику слід було довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо, проте обґрунтування жодної із наведених вище обставин заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЛ Проперті» не містить;

- заявником не доведено та судом не встановлено, що спір виник внаслідок неправильних дій позивача, у суду відсутні підстави для покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу відповідача 1.

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОВЛ Проперті» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2024 у справі № 911/1147/23 та ухвалити нове рішення, яким заяву про компенсацію судових витрат задовольнити в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване додаткове рішення є таким, що ухвалене з грубим порушенням норм процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- подання позовної заяви та відкриття провадження судом потребувало від апелянта здійснення захисту своїх інтересів та спонукало до вчинення процесуальних дій, які не були б реалізовані за відсутності позовної заяви (вивчення позовної заяви, її мотивів і доводів, підготовки та направлення відзиву на позов, участь у судових засіданнях, вивчення поданих позивачем клопотань та їх обґрунтувань, подання заперечень на відповідні клопотання, подання доказів на захист своїх прав). При цьому подання відзиву на позовну заяву, заперечень на клопотання позивача та надання доказів є реалізацією принципу змагальності сторін в судовому процесі (п. 4 ч. 3 ст. 2 та ст. 13 ГПК України);

- залишення судом позову без розгляду за заявою позивача (п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України), є свідомою дією позивача, яку відповідач не міг передбачити і вчинення цієї дії позивачем не нівелює наслідків отримання апелянтом правничої допомоги, яка фактично була надана та потребує оплати;

- залишення позову без розгляду за заявою позивача (п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України), є свідченням необґрунтованості дій позивача, оскільки право на судовий захист хоч і гарантоване Конституцією України, проте реалізація такого права у будь-якому разі зачіпає та має вплив на права та інтереси апелянта, який у зв`язку з пред`явленням до нього позову був змушений звертатися за професійною правничою допомогою, що повністю узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.06.2022 у справі № 357/380/20;

- отже, у випадку залишення позову без розгляду за заявою позивача мають бути враховані судові витрати, які були понесені апелянтом, оскільки це є беззаперечним свідченням необґрунтованості дій позивача;

- з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 357/380/20, як у відповідача, так і у суду немає необхідності обґрунтовувати добросовісність чи недобросовісність особи, яка подала позовну заяву, оскільки така особа реалізує своє право на судовий розгляд, однак самостійно прийняла рішення в межах принципу диспозитивності (п. 5 ч. 3 ст. 2, ст. 14 ГПК України) про залишення позову без розгляду, усвідомлюючи наслідки своїх дій;

- ч. 5 ст. 130 ГПК передбачає компенсацію судових витрат внаслідок необґрунтованих дій позивача. При цьому, ГПК України не встановлює форми заяви відповідача про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, не встановлює обов`язку відповідача доводити необґрунтованість дій позивача;

- подача позивачем позову щодо оскарження аукціону, в якому позивач здійснив всього лише одну ставку та фактично самоусунувся від подальшої участі в ньому, є свідченням відсутності у позивача наміру придбавати майно, а подача позову була направлена не на реальне поновлення його прав, а на спробу оскарження аукціону з формальних/надуманих підстав для повернення майна його попередньому власнику ДП «БЦТ». До того ж, очевидна необґрунтована подача позову підтвердилась тим, що позов було залишено без розгляду за заявою позивача.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вищевказаного рішення.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2024, справу № 911/1147/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у Господарського суду Київської області витребувано матеріали справи № 911/1147/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 911/1147/23.

24.04.2024 від Господарського суду Київської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЛ Проперті» про поновлення строку на апеляційне оскарження додаткового рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2024 у справі № 911/1147/23 залишено без розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЛ Проперті» на рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2024 у справі № 911/1147/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 04.06.2024 о 10:30 год.

04.06.2024 до суду від апелянта надійшли заява про розподіл судових витрат та заява про розподіл судових витрат (виправлена), в яких заявник повідомив про те, що докази про понесені ним витрати, в тому числі на професійну правничу допомогу, будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у цій справі.

Станом на 04.06.2024 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідачі 2, 3 та 4, а також всі треті особи представників в судове засідання не направили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника відповідачів 2, 3 та 4, а також всі третіх осіб за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача 2 апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача 1, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, з наступних підстав.

У квітні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Вей Капітал» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЛ Проперті», приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Турчина Андрія Анатолійовича, Державного підприємства «Сетам» та Дочірнього підприємства «БЦТ», у якому просило визнати недійними електронні торги (правочин купівлі-продажу), оформлені протоколом № 581932 від 26.01.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 29.05.2023 о 14:15 год.

У зв`язку з відрядженням судді Карпечкіна Т.П. підготовче засідання 29.05.2023 не відбулося, з огляду на що ухвалою Господарського суду Київської області від 03.07.2023 підготовче засідання призначено на 24.07.2023 о 14:15 год.

У зв`язку з необхідністю витребування додаткових доказів, що не дає можливості з`ясувати усі обставини, передбачені ч. 2 ст. 182 ГПК України, і перешкоджає завершенню підготовчого провадження, ухвалою Господарського суду Київської області від 24.07.2023 підготовче засідання відкладено на 16.08.2023 о 14:45 год.

У зв`язку з ненаданням витребуваних доказів, що не дає можливості з`ясувати усі обставини, передбачені ч. 2 ст. 182 ГПК України, і перешкоджає завершенню підготовчого провадження, ухвалою Господарського суду Київської області від 16.08.2024 підготовче засідання відкладено на 06.09.2023 о 15:45 год.

В судовому засіданні 06.09.2024 оголошено перерву до 14.09.2023 о 10:00 год.

У зв`язку з необхідністю забезпечення позивачу визначеного ст. 90 ГПК України права на письмове опитування учасників справи та витребування додаткових доказів, що не дає можливості з`ясувати усі обставини, передбачені ч. 2 ст. 182 ГПК України, і перешкоджає завершенню підготовчого провадження, ухвалою Господарського суду Київської області від 14.09.2023 підготовче засідання відкладено на 02.10.2023 о 13:45 год.

В судове засідання 02.10.2023 відповідач 1 представників не направив.

У зв`язку з необхідністю повторного витребування доказів, що не дає можливості з`ясувати усі обставини, передбачені ч. 2 ст. 182 ГПК України, і перешкоджає завершенню підготовчого провадження, ухвалою Господарського суду Київської області від 02.10.2023 підготовче засідання відкладено на 06.11.2023 о 16:00 год.

Підготовче засідання, яке було відкладено на 06.11.2023, не відбулося у зв`язку з оголошенням у місті Києві сигналу «Повітряна тривога» та загрозою ракетних ударів, з огляду на що ухвалою Господарського суду Київської області від 06.11.2023 підготовче засідання призначено на 20.11.2023 о 14:30 год.

З метою забезпечення третій особі 4 визначеного ст. 90 ГПК України права на письмове опитування учасників справи та залучення до участі в справі № 911/1147/23 третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, що не дає можливості з`ясувати усі обставини, передбачені ч. 2 ст. 182 ГПК України, і перешкоджає завершенню підготовчого провадження, ухвалою Господарського суду Київської області від 20.11.2023 підготовче засідання відкладено на 04.12.2023 о 16:00 год.

З огляду на неможливість з`ясування усіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 182 ГПК України, що перешкоджає завершенню підготовчого провадження, ухвалою Господарського суду Київської області від 04.12.2023 підготовче засідання відкладено на 27.12.2023 о 13:45 год.

У зв`язку з перебуванням судді Карпечкіна Т.П. на лікарняному, підготовче засідання 27.12.2023 не відбулося, з огляду на що ухвалою Господарського суду Київської області від 28.12.2023 підготовче засідання призначено на 12.01.2024 об 11:15 год.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.02.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті на 09.02.2024 об 11:00 год.

06.02.2024 до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України, з огляду на що ухвалою Господарського суду Київської області від 12.01.2024 позовну заяву залишено без розгляду.

14.02.2024 до Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшла заява про стягнення(компенсацію) витрат на професійну правничу допомогу, в якій заявник просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 71 000,00 грн. До вказаної заяви додані докази понесення таких витрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.02.2024 вказану заяву повернуто без розгляду.

21.02.2024 до Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшла заява про компенсацію судових витрат, здійснених відповідачем 1 внаслідок необґрунтованих дій позивача, в якій заявник просить визнати поважними причини пропуску строку на подачу заяви та поновити йому вказаний строк, а також стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 71 000,00 грн. До вказаної заяви додані докази понесення таких витрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.02.2024 відповідачу 1 поновлено строк для подачі заяви про стягнення з позивача на користь відповідача 1 витрат на професійну правничу допомогу, заяву відповідача 1 про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у справі № 911/1147/23 призначено на 06.03.2024 о 15:15.

Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 06.03.2024 у справі № 911/1147/23 у задоволенні заяви відповідача 1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено повністю, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем 1 у цій справі заявлено про стягнення з позивача витрат на правову допомогу в сумі 71 000,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача 1 про стягнення з позивача витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що виходячи зі змісту положень ч. 5 ст. 130 ГПК України стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу у разі залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, а відтак заявнику слід було довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо, проте обґрунтування жодної із наведених вище обставин заява відповідача 1 не містить, що свідчить про те, що заявником не доведено та судом не встановлено, що спір виник внаслідок неправильних дій позивача, у суду відсутні підстави для покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу відповідача 1.

Колегія суддів зазначає про те, що, з огляду на повноваження, що надані суду при вирішення питання про залишення позову без розгляду з підстав, визначених п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України (позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду) та зокрема, у такому випадку суд не досліджує та не вирішує питання обґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог, при вирішенні питання щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду, судом не здійснюється оцінка наявності чи відсутності неправомірних дій учасників такої справи, а виключно аналізується процесуальна поведінка учасників судового процесу та вирішується чи залишений був позов без розгляду внаслідок реалізації позивачем свого суб`єктивного права. Вказане фактично нівелює можливість визначення з чиєї вини виник спір за позовом та, відповідно, визначення того чи є дії позивача з звернення до суду з вказаним позовом правомірні чи ні.

Досліджуючи в такому випадку обґрунтованість чи необґрунтованість дій позивача колегія суддів розмежовує їх таким чином, що необґрунтованість не означає незаконність, адже такі дії останнього є законним правом, тобто, позивачем абсолютно законно у визначеному ст.ст. 42, 226 ГПК України порядку було ініційовано питання залишення його позову без розгляду, адже інакше, суд би не мав правових підстав для прийняття відповідної заяви і її задоволення.

Проте, в такому випадку обґрунтованість означає саме реалізацію позивачем своїх суб`єктивних прав, які не залежать від поведінки відповідача, і які по суті призвели до відповідного результату - залишення позову без розгляду.

В свою чергу колегія суддів зазначає про те, що неприпустимою є правова ситуація, за якої учасники справи понесли витрати, пов`язані з розглядом справи, які по своїй суті є збитками суб`єкта господарювання, правовою особливістю яких є те, що вони можуть бути відшкодовані виключно через процесуальний порядок розподілу судових витрат в межах відповідного судового спору, однак, відсутній був би правовий механізм їх відшкодування (розподілу), що є нонсенсом в правовій державі.

При цьому на даний час склалась різна судова практика з приводу вирішення питання компенсації витрат відповідача, пов`язаних з розглядом справи, яку у подібних до даного випадках можливо розділити на три ланки: 1) здійснення відповідного розподілу; 2) відмова в розподілі з посиланням на відсутність незаконності дій позивача; 3) зводиться до необхідності встановлення наявності в діях позивача недобросовісності чи зловживання своїми правами.

Така протилежність зумовлена, зокрема, відмінністю розуміння, встановленого в положеннях ч. 5 ст. 130 ГПК України, терміну «необґрунтованість», а саме, будучи єдиним у висновку про те, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача в контексті застосування ч. 5 ст. 130 ГПК України, суд касаційної інстанції по-різному встановлює їх оцінку: одні вказують на те, що «очевидно, що під такими діями не можна розуміти реалізацію позивачем своїх процесуальних прав» (зокрема, постанови Верховного Суду від 23.07.2021 у справі №910/13025/19, від 02.09.2021 у справі №922/2568/20, від 23.12.2021 у справі №910/16777/20), а інші: «однак, під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду» (зокрема, постанови Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №905/121/19, від 13.05.2021 у справі №910/16777/20, від 15.09.2021 у справі №902/136/21, від 18.01.2022 у справі №922/2017/17).

Як вбачається із дат прийняття зазначених постанов такі протилежні правові позиції (навіть в межах однієї справи - 910/16777/20) існують паралельно і по сьогоднішній день ні об`єднаною палатою Касаційного господарського суду, ні Великою Палатою Верховного Суду не врегульовано це питання в межах господарської юрисдикції.

В аспекті наведеного слід врахувати, що суд касаційної інстанції в межах розгляду справи №905/460/21 мав намір у визначеному процесуальним законодавством порядку врегулювати таку існуючу одночасно протилежність правових висновків застосування норми ч. 5 ст. 130 ГПК України у подібних випадках, однак, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не знайшов правових підстав для цього, у зв`язку з чим залишив таке питання в полі правової невизначеності як для учасників судового процесу, так і для судів.

Виходячи з такої ситуації Касаційний господарський суд в своїй додатковій постанові від 26.05.2022 у справі №905/460/21 дійшов висновку, що оскільки ч. 5 ст. 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, то такі слід встановлювати судом у кожній справі окремо відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин.

Також, є відмінною позиція суду касаційної інстанції відносно того чи підлягає оцінці необґрунтованість дій позивача в такому випадку через призму зловживання правами, ознаки яких визначено в ст. 43 ГПК України, зокрема: в постанові від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про розподіл судових витрат за наслідками залишення позову без розгляду (на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України), Касаційним господарським судом було вказано на не встановлення судом першої інстанції недобросовісності дій позивача в розумінні ст. 43 ГПК України; в той же час, в постанові Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №902/136/21, переглядаючи розподілі судових витрат за наслідками залишення позову без розгляду (на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України), було вказано на те, що приписи ст. 43 цього Кодексу не підлягають застосуванню в якості критеріїв оцінки необґрунтованості дій позивача при вирішенні судом питання про компенсацію судових витрат відповідача в порядку ч. 5 ст. 130 ГПК України.

Наведена відсутність єдності судової практики з приводу застосування норми ч. 5 ст. 130 ГПК України фактично зумовлена різними обставинами перебігу спірних правовідносин, зокрема, відмінними правовими обставинами, наслідками яких було поставлення перед судами питання розподілу судових витрат в порядку, визначеною такою нормою, а тому, вирішуючи таке питання в межах даної справи, колегія суддів виходить з наступного:

- є незрозумілим ствердження про те, що під критеріями оцінки необґрунтованості дій позивача не можна розуміти реалізацію ним своїх процесуальних прав, адже жодні інші дії окрім як реалізація позивачем свого суб`єктивного процесуального права на заявлення про залишення позову без розгляду не могли бути правовою підставою для залишення судом позову без розгляду з підстави, визначеної п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України (тобто, протиправні дії не могли б бути наслідком застосування такої норми);

- сама по собі наявність ознак зловживання позивачем своїми правами в розумінні положень ст. 43 ГПК України не могла б бути правовою підставою для залишення його позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України, адже в такому випадку він би підлягав залишенню без розгляду саме згідно ч. 3 ст. 43 ГПК України (тобто, оцінка дій позивача на предмет наявності в них ознак зловживання своїми права може бути здійснення виключно до залишення позову без розгляду у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України, однак, жодним чином не після застосування такої норми, що має своїм наслідком встановлення презумпції правомірності реалізації позивачем своїх суб`єктивних прав);

- залишення позову без розгляду з підстави, встановленої п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України, можливе виключно до початку розгляду справи по суті та за наслідком диспозитивної реалізації позивачем своїх прав як на подачу позову, так і на послідуюче волевиявлення про залишення його без розгляду, що унеможливлює здійснення оцінки судом відповідної подачі позову на предмет недобросовісності дій позивача чи необґрунтованості такого позову;

- чинне господарське процесуальне законодавство України не обтяжує позивача обов`язком обґрунтування своїх дій при заявленні про залишення позову без розгляду в порядку, визначеному п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України;

- оцінка необґрунтованості дій позивача в розумінні положень ч. 5 ст. 130 ГПК України через призму застосування такого елементу принципу змагальності як те, що кожен повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (в контексті покладення обов`язку на відповідача доведення необґрунтованості дій позивача) може мати місце виключно у випадку, коли закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду перебувало в полі правової волі відповідача, а в іншому ж випадку слід застосовувати такий елемент змагальності як те, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій;

- за таких обставин, за встановлених в п.п. 1-5, 8-10 ч. 1 ст. 226 ГПК України правових підстав для залишення позову без розгляду їх настання не залежить від волі чи дій відповідача, а є виключно наслідками реалізації чи не реалізації позивачем своїх процесуальних прав та виконання чи невиконання процесуальних обов`язків, а тому є абсурдним покладення на відповідача обов`язку доведення, що вчинення чи утримання позивачем від вчинення тих чи інших дій, реалізація чи не реалізація ним своїх прав, які призвели до настання визначених у вказаних положеннях правових наслідків є необґрунтованими.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі №357/380/20 сформульовані наступні правові висновки, які хоч і стосуються дещо іншого випадку (розподілу судових витрат за наслідками закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою апелянта від апеляційної скарги) і здійснені в межах іншого судочинства (цивільного), однак за своєю суттю є близькими до вирішення спірного питання і стосуються застосування аналогічних за своїм змістом норм процесуального права:

- під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному перегляах учасники процесу несуть певні витрати;

- подання стороною апеляційної (касаційної) скарги та відкриття апеляційного (касаційного) провадження у справі потребує відповідної підготовки інших учасників справи: вивчення апеляційної (касаційної) скарги, її мотивів і доводів, за необхідності - підготовка відзиву на скаргу, участь у судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи тощо. Як у суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах справи учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено положеннями статті 59 Конституції України;

- подача апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги. Тому і у випадку закриття апеляційного провадження мають бути враховані судові витрати, які понесли інші учасники справи у зв`язку зі зверненням з апеляційною скаргою та відкриттям апеляційного провадження. У такому випадку в апеляційного суду немає необхідності обґрунтовувати добросовісність чи недобросовісність особи, яка подала апеляційну скаргу, оскільки така особа реалізує своє право на апеляційний перегляд судового рішення, однак самостійно прийняла рішення в межах принципу диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2, стаття 13 ЦПК України) про відмову від апеляційної скарги, усвідомлюючи наслідки такої відмови, а саме згідно з частиною п`ятою статті 364 ЦПК України унеможливлення для цієї особи апеляційного перегляду судового рішення. Отже, у разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою особи, яка падала апеляційну скаргу, від такої, унеможливлюється повторне звернення цієї особи з апеляційною скаргою на оскарження судового рішення, однак інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки, у цьому випадку, звернулися за правничою допомогою до адвоката (стаття 15 ЦПК України), а відтак могли розраховувати на відшкодування вказаних витрат у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги;

- тому у випадку закриття апеляційного провадження відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що наведене слід розуміти таким чином, що ситуація, за якої є неможливим оцінка та фактичне існування ознак недобросовісності, зловживання чи незаконності в діях позивача, що зумовили залишення позову без розгляду, не може нівелювати права відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист в рамках ініційованого позивачем судового спору, а за обставин що склалися (залишення позову без розгляду з підстави, встановленої п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України) не потрібна така ознака як недобросовісність, зловживання чи незаконність, оскільки законодавець в такому випадку чітко визначив інший термін - «необґрунтованість», який є відмінним від наведених, а заявляючи про залишення позову без розгляду з наведеної підстави позивач усвідомлює ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням ним таких процесуальних дій, в т.ч. передбачених ч. 5 ст. 130 ГПК України.

Наближеною до наведеного висновку є правова позиція, висловлена Верховним Судом в постанові від 15.09.2021 у справі №902/136/21, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що: «подання заяви про залишення позову без розгляду є виключно свідомим волевиявленням позивача, яке відповідач не міг передбачити і вчинення позивачем цієї дії не нівелює наслідків отримання відповідачем правової допомоги адвоката, яка потребує оплати. При цьому, самим фактом звернення до суду із такою заявою позивач визнав передчасність пред`явлення позову до відповідача, а отже необґрунтованість вчинення ним відповідної процесуальної дії. Отже, за встановлених у даній справі обставин відсутні підстави для висновку про порушення судом першої інстанції приписів частини 5 статті 130 ГПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат.».

Колегія суддів вважає, що слід врахувати вказану правову позицію в межах даної справи при вирішенні питання розподілу витрат в порядку ч. 5 ст. 13 ГПК України за наслідками залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

По своїй суті залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України і є свідченням необґрунтованості дій позивача, який реалізуючи свої права на звернення з позовом до суду спричинив необхідність несення відповідачем витрат з метою організації свого захисту в межах відповідного судового провадження, однак в послідуючому фактична необхідність цього була нівельована знову ж таки за наслідками диспозитивної реалізації позивачем своїх прав щодо залишення позову без розгляду, на що за будь-яких обставин відповідач не міг вплинути.

Теоретично, враховуючи, що залишення позову без розгляду не позбавляє права позивача на нове звернення з цим же позовом до суду, понесені в межах даної справи витрати сторін могли б буде заявлені до відшкодування ними в межах нового судового провадження і розподілені за наслідками його вирішення, однак, така можливість залежить виключно від волі позивача (щодо ініціювання нової справи, чого може і не відбутись), а тому є неприпустимим обмеження можливості отримання відповідачем законного відшкодування понесених витрат волею іншою особи, за рахунок якої і підлягає компенсація таких витрат.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для покладення на позивача обов`язку в порядку . 5 ст. 130 ГПК України з компенсації понесених відповідачем 1 витрат на оплату послуг правничої допомоги.

Щодо розгляду по суті поданої відповідачем 1 заяви про компенсацію судових витрат, здійснених відповідачем внаслідок необґрунтованих дій позивача, в якій заявник просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 71 000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 221 ГПК України встановлює, що:

- якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1);

- для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 2);

- у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (ч. 3).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України).

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що:

- у відзиві на позов відповідач 1 не навів попередній розрахунок судових витрат;

- у судовому засіданні 09.02.2024 представником відповідача 1 було заявлено про надання документів щодо понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України - протягом п`яти днів після постановлення ухвали судом про залишення позовної заяви без розгляду;

- 14.02.2024 до Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшла заява про стягнення(компенсацію) витрат на професійну правничу допомогу, в якій заявник просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 71 000,00 грн. До вказаної заяви додані докази понесення таких витрат. Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.02.2024 вказану заяву повернуто без розгляду.

- 21.02.2024 до Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшла заява про компенсацію судових витрат, здійснених відповідачем внаслідок необґрунтованих дій позивача, в якій заявник просить визнати поважними причини пропуску строку на подачу заяви та поновити йому вказаний строк, а також стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 71 000,00 грн. До вказаної заяви додані докази понесення таких витрат;

- ухвалою Господарського суду Київської області від 23.02.2024 відповідачу 1 поновлено строк для подачі заяви про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, матеріалами справи підтверджується недотримання відповідачем 1 як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат, проте враховуючи, що останній строк відповідачу 1 було поновлено, порушення вказаного строку не є підставою для залишення поданої ним заяви без розгляду або відмови у її задоволенні.

При цьому колегія суддів зауважує на тому, що приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України встановлено право, а не обов`язок суду відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат у випадку неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, а відтак, за обставин що склались, колегія суддів не вважає за необхідне таким правим скористатись.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії:

- договорів про надання правничої допомоги від 30.05.2023 та від 03.11.2023, укладених між відповідачем 1 та Адвокатським бюро «Кошарський та партери»;

- акту наданих послуг № 1 від 13.02.2024 до договору про надання правничої допомоги від 30.05.2023 та акту наданих послуг № 2 від 13.02.2024 до договору про надання правничої допомоги від 03.11.2023

Доказів оплати наданих послуг матеріали справи не містять, проте колегія суддів зазначає про те, що не є підставою для відмови у стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутність надання доказів їх оплати позивачем, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Вказана правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Також слід врахувати і те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13.07.2010; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07.11.2013.

З наданих відповідачем 1 документів слідує, що він просить стягнути з позивача витрати за надані Адвокатським бюро «Кошарський та партери»:

1) за актом наданих послуг № 1 від 13.02.2024 та договором про надання правничої допомоги від 30.05.2023 послуги на загальну суму 38 000,00 грн., а саме:

- аналіз позовної заяви та доданих до неї матеріалів справи, підготовка та передача відповідачу 1 відзиву, витрачено часу 13 годин, сума винагороди за 1 годину роботи/надання послуги - 2 000,00 грн., сума винагороди на виконану роботу/надану послуг - 26 000,00 грн.;

- аналіз клопотання позивача про долучення та витребування доказів від 04.09.2023, підготовка та передача відповідачу 1 заперечень на вказане клопотання, витрачено часу 4 години, сума винагороди за 1 годину роботи/надання послуги - 2 000,00 грн., сума винагороди на виконану роботу/надану послуг - 8 000,00 грн.;

- підготовка та передача відповідачу 1 клопотання про долучення доказів на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 14.09.2023, попередній аналіз вказаної ухвали, передача відповідачу 1 підготовленого клопотання, витрачено часу 2 години, сума винагороди за 1 годину роботи/надання послуги - 2 000,00 грн., сума винагороди на виконану роботу/надану послуг - 4 000,00 грн.;

2) за актом наданих послуг № 2 від 13.02.2024 та договором про надання правничої допомоги від 03.11.20232023 послуги на загальну суму 33 000,00 грн., а саме:

- підготовка до судового засідання, візит до Господарського суду Київської області для участі в судовому засіданні 06.11.2023 о 16:00 год. з урахуванням витраченого часу на очікування судді та поїздку до суду, витрачено часу 2 години, сума винагороди за 1 годину роботи/надання послуги - 2 000,00 грн., сума винагороди на виконану роботу/надану послуг - 4 000,00 грн.;

- підготовка та участь в судовому засіданні 20.11.2023 о 14:30 год. з урахуванням витраченого часу на поїздку до суду, витрачено часу 2 години, сума винагороди за 1 годину роботи/надання послуги - 2 000,00 грн., сума винагороди на виконану роботу/надану послуг - 4 000,00 грн.;

- підготовка та подача 03.12.2023 до суду заперечень на клопотання позивача про витребування доказів від 20.11.2023, попередній аналіз вказаного клопотання, витрачено часу 3 години, сума винагороди за 1 годину роботи/надання послуги - 2 000,00 грн., сума винагороди на виконану роботу/надану послуг - 6 000,00 грн.;

- підготовка та участь в судовому засіданні 04.12.2023 о 16:00 год. з урахуванням витраченого часу на поїздку до суду, витрачено часу 2 години, сума винагороди за 1 годину роботи/надання послуги - 2 000,00 грн., сума винагороди на виконану роботу/надану послуг - 4 000,00 грн.;

- підготовка до судового засідання, візит до Господарського суду Київської області для участі в судовому засіданні 27.12.2023 о 13:45 год. з урахуванням витраченого часу на очікування судді та поїздку до суду, витрачено 1,5 години, сума винагороди за 1 годину роботи/надання послуги - 2 000,00 грн., сума винагороди на виконану роботу/надану послуг - 3 000,00 грн.;

- підготовка та подача 11.01.2024 до суду клопотання відповідача про розгляд справи у закритих судових засіданнях, витрачено часу 2 години, сума винагороди за 1 годину роботи/надання послуги - 2 000,00 грн., сума винагороди на виконану роботу/надану послуг - 4 000,00 грн.;

- підготовка та участь в судовому засіданні 12.01.2024 об 11:15 год. з урахуванням витраченого часу на поїздку до суду, витрачено часу 2 години, сума винагороди за 1 годину роботи/надання послуги - 2 000,00 грн., сума винагороди на виконану роботу/надану послуг - 4 000,00 грн.;

- підготовка та участь в судовому засіданні 09.02.2024 о 12:00 год. з урахуванням витраченого часу на поїздку до суду, витрачено часу 2 години, сума винагороди за 1 годину роботи/надання послуги - 2 000,00 грн., сума винагороди на виконану роботу/надану послуг - 4 000,00 грн.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивач правом на подання клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не скористався.

Водночас колегія суддів зазначає про таке.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено наступне:

- 20.07.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу. Вказаний відзив підписано адвокатом Куликовим О.А., який, згідно з доданого до відзиву ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АІ № 1402078 є адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально (08205, Київська область, Бучанський р-н, м. Ірпінь, вул. Озерна, 81, літ. А. (договір про надання правової допомоги від 29.05.2023);

- 14.09.2024 до Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшли заперечення на клопотання про долучення та витребування доказів від 04.09.2023. Вказане клопотання підписано адвокатом Куликовим О.А.;

- 02.10.2023 Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшло клопотання про долучення доказів (на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 14.09.2023). Вказане клопотання підписано адвокатом Куликовим О.А.;

- 03.12.2023 Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшло клопотання, в якому заявник просить відмовити позивачу у задоволенні клопотання про витребування доказів від 20.11.2023 Вказане клопотання підписано адвокатом Кошарським О.В.

- 11.01.2024 Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшло клопотання про розгляд справи у закритих судових засіданнях. Вказане клопотання підписано адвокатом Кошарським О.В. В судовому засіданні 12.01.2024 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено;

- адвокат Куликов О.А. представляв інтереси відповідача 1 в судових засіданнях 24.07.2023 (розпочалось о 14:42:29 тривало до 14:28:46), 16.08.2024 (розпочалось о 15:04:59 тривало до 15:26:27), 06.09.2023 (розпочалось о 15:51:47 тривало до 16:15:24), 16.09.2023 (розпочалось о 10:10:42 тривало до 10:34:49);

- адвокат Кошарський О.В. розпочав представляти інтереси відповідача 1 в судовому процесі з 20.11.2023;

- у наданому ордері на надання правничої (правової) допомоги серія АІ № 1489451 від 06.11.2023 зазначено про те, що він виданий Адвокатським бюро «Кошарський та партнери», а правова допомога надається на підставі договору від 03.11.2023;

- адвокат Кошарський О.В. представляв інтереси відповідача 1 в судових засіданнях 20.11.2023 (розпочалось о 14:33:57 тривало до 14:45:43), 04.12.2023 (розпочалось о 16:28:09 тривало до 16:41:25), 12.01.2024 (розпочалось об 11:26:43 тривало до 12:11:08), 09.02.2024 (розпочалось об 11:02:51 тривало до 11:12:29), 06.03.2024 (розпочалось о 15:24:21 тривало до 15:30:17);

- судові засіданні призначені на 29.05.2023, на 06.11.2023 та на 27.12.2023 не відбулись.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що:

- матеріалами справи не підтверджено надання Адвокатським бюро «Кошарський та партери» відповідачу послуг до 06.11.2023 (дата видачі адвокату Кошарському О.В. ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АІ № 1489451 від 06.11.2023), оскільки всі дії від імені відповідача 1 до вказаної дати вчиняв адвокат Куликов О.А., який згідно з ордером на надання правничої (правової) допомоги серія АІ № 1402078 є адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально (08205, Київська область, Бучанський р-н, м. Ірпінь, вул. Озерна, 81, літ. А. (договір про надання правової допомоги від 29.05.2023);

- водночас враховуючи те, що відповідачем 1 не надано жодних доказів на підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката Куликов О.А. (відповідач 1 фактично просить стягнути вартість частини з наданих адвокатом Куликовим О.А послуг, визначаючи їх як послуги, які надані Адвокатським бюро «Кошарський та партери» - примітка суду), у стягненні вартості таких послуг на загальну суму 38 000,00 грн. (за актом наданих послуг № 1 від 13.02.2024 та договором про надання правничої допомоги від 30.05.2023), колегією суддів відмовляється;

- позивачем до витрат на правову допомогу включено вартість послуг з підготовки та подачі 11.01.2024 до суду клопотання про розгляд справи у закритих судових засіданнях (загальна вартість 4 000,00 грн.), проте включення даних робіт до витрат, які підлягають відшкодуванню з позивача, є безпідставним, оскільки такі витрати не носять характер обов`язкових, так як подання такого клопотання є правом учасника судового процесу яке могло бути і не реалізоване, а витрати на його подачу, враховуючи відмову в задоволенні такого клопотання, не підлягають відшкодуванню з позивача;

- за змістом правової позиції, яка викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у додатковій постанові від 05.07.2022 у цій справі № 910/10507/21, витрати, які понесені сторонами у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, у відповідності до положень пп. в) п. 4 ч. 1 ст. 315 ГПК України не можуть бути віднесені до судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Враховуючи, що положення п.п. в) п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України є аналогічним положенням пп. в) п. 4 ч. 1 ст. 315 ГПК України, витрати, які понесені сторонами у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги в суді апеляційної інстанції також не можуть бути віднесені до судових витрат понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За таких обставин витрати за підготовку та участь в судовому засіданні 09.02.2024 о 12:00 год. (у вказаному засіданні розглядалась заява відповідача 1 про стягнення судових витрат - примітка суду) в сумі 4 000,00 грн. не підлягають відшкодуванню з позивача;

- витрати за підготовку та візит до Господарського суду Київської області для участі в судових засіданнях, які не відбулись (06.11.2023 та 27.12.2023) також не підлягають відшкодуванню з позивача, оскільки:

1) підготовче засідання, яке було відкладено на 06.11.2023 о 16:00 год. не відбулося у зв`язку з оголошенням у місті Києві сигналу «Повітряна тривога» та загрозою ракетних ударів. Повітряна тривога в м. Києві 06.11.2023 була оголошена о 15:04 год. та тривала до 16:31 год. На сайті Господарського суду Київської області наявний список робочих мобільних номерів, зокрема і судді Карпечкіна Т.П., а відтак представник відповідача 1 не був позбавлений можливості уточнити в телефонному режимі інформацію щодо того чи буде проведено судове засідання;

2) підготовче засідання призначене на 27.12.2023 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Карпечкіна Т.П. на лікарняному, про що на сайті Господарського суду Київської області 25.12.2023 було розміщене відповідне повідомлення (https://ko.arbitr.gov.ua/sud5012/pres-centr/news/1532536/), а відтак представник відповідача 1 мав можливість бути завчасно повідомленим про вказані обставини;

3) витрати на підготовку до засідань, які не відбулись, фактично враховані у витратах на підготовку до наступних судових засідань, а стягнення витрат за підготовку і до того засідання, яке не відбулось, і до наступного за таким фактично призведе до стягнення подвійної плати за одну і ту ж саме послугу;

- витрати за підготовку та участь в судових засіданнях 20.11.2023, 04.12.2023 та 12.01.2024 з урахуванням витраченого часу на поїздку до суду по 4 000,00 грн. за кожне судове засідання, підлягає зменшенню до 3 000,00 грн., оскільки, по-перше витрати на час витрачений на дорогу з та до суду, нічим документально не підтверджений, а, по-друге, представник відповідача 1 не був позбавлений можливості приймати участь у таких засідання у режимі відеоконференції за допомогою власних засобів не витрачаючи час на дорогу до суду.

Враховуючи наведене, оцінивши подані відповідачем 1 докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин справи, колегія суддів, дійшла висновку, що заявлені відповідачем 1 до відшкодування розміри судових витрат на правову допомогу не відповідає критеріям обґрунтованості, розумності, співмірності та пропорційності, а також у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг є завищеним, а відтак стягненню підлягають витрати відповідача 1 у загальній сумі 15 000,00 грн. а саме:

- витрати за підготовку та участь в судових засіданнях 20.11.2023, 04.12.2023 та 12.01.2024 з урахуванням витраченого часу на поїздку до суду по 3 000,00 грн., тобто в сумі 9 000,00 грн.;

- підготовка та подача 03.12.2023 до суду заперечень на клопотання позивача про витребування доказів від 20.11.2023 в сумі 6 000,00 грн.

За таких обставин додаткове рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2024 у справі № 911/1147/23 підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення за наслідками розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЛ Проперті» про компенсацію судових витрат, здійснених відповідачем внаслідок необґрунтованих дій позивача, яким вказана заява задовольняються частково в сумі 15 000,00 грн., в задоволенні решти вимог заяви відмовляється.

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті додаткового рішення судом першої інстанції мале місце порушення норм процесуального права, тому додаткове рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2024 у справі № 911/1147/23 підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення за наслідками розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЛ Проперті» про компенсацію судових витрат, здійснених відповідачем внаслідок необґрунтованих дій позивача, яким вказана заява задовольняються частково в сумі 15 000,00 грн., в задоволенні решти вимог заяви відмовляється.

Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЛ Проперті» задовольняється частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЛ Проперті» на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2024 у справі № 911/1147/23 задовольнити частково.

2. Додаткове рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2024 у справі № 911/1147/23 скасувати.

3. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЛ Проперті» про компенсацію судових витрат, здійснених відповідачем 1 внаслідок необґрунтованих дій позивача задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Вей Капітал» (49000, м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 49-А, ідентифікаційний код 40890026) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЛ Проперті» (03110, м. Київ, вул.. Університетська, 13-А, ідентифікаційний код 44967254) витрати на правничу допомогу в сумі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн..

5. В задоволенні решти вимог заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВЛ Проперті» про компенсацію судових витрат, здійснених відповідачем 1 внаслідок необґрунтованих дій позивача відмовити.

6. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/1147/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 04.06.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Р. Станік

Є.Ю. Шаптала