Постанова
від 29.05.2024 по справі 910/15325/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2024 р. Справа№ 910/15325/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер"

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2024

у справі №910/15325/23 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер"

про стягнення 948 928,45 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Регіональне відділення, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" (далі - Товариство) 948 928,45 грн, з яких: 213 417,42 грн - основна заборгованість зі сплати орендних платежів за період з жовтня 2021 року по лютий 2022 року, 67 344,25 грн - інфляційні втрати, 6 402,52 грн - штраф, 661 764,26 грн - неустойка згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №7463 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.07.2016 в частині внесення орендної плати та повернення орендованого майна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 у справі №910/15325/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Державного бюджету України 213 417,42 грн основного боргу зі сплати орендних платежів, 61 163,05 грн інфляційних втрат, 6 402,52 грн штрафу та 661 764,26 грн неустойки. У задоволенні позову в частині стягнення 6 181,20 грн інфляційних втрат відмовлено. Також стягнуто з Товариства на користь Київської міської прокуратури 14 141,21 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності факту невнесення відповідачем плати за користуванням майном за період з жовтня 2021 року по лютий 2022 року у розмірі 213 417,42 грн. За перерахунком суду обґрунтований розмір інфляційних втрат становить 61 163,05 грн, у зв`язку з чим у задоволенні стягнення 6 181,20 грн вказаної компенсаційної виплати було відмовлено. Оскільки після розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.07.2016 №7463 відповідач не повернув орендоване майно, позивачем правомірно заявлено до стягнення 661764,26 грн неустойки на підставі частини 2 статті 785 ЦК України. З огляду на те, що заборгованість зі сплати орендної плати становить загалом не менше ніж три місяці, вимога Прокурора про стягнення штрафу у розмірі 6 402,52 грн на підставі пункту 3.8. договору (213417,42 грн х 3%) також підлягає задоволенню. Прокурором підтверджено підстави представництва інтересів держави в особі Регіонального відділення в порядку, визначеному статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство наголосило на тому, що заявлений до стягнення розмір орендної плати за період з жовтня 2021 року по лютий 2022 року є необґрунтованим, оскільки не відповідає розміру орендної плати, зазначеному в пункті 3.1. договору (65 166,67 грн);

- судом неправильно визначено період, за який стягується неустойка за частиною 2 статті 785 ЦК України, оскільки у матеріалах справи відсутні докази перебування відповідача в орендованому приміщенні після 28.10.2021;

- відсутні правові підстави для нарахування неустойки, оскільки факт умисного ухиляння відповідача від повернення орендованого майна не підтверджено, відповідно наявність вини відповідача не доведена;

- Прокурор звернувся до суду з даним позовом без достатніх правових підстав, передбачених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", фактично перебравши на себе функції позивача;

- підставою для звернення Прокурора з даним позовом до суду стала відсутність у Регіонального відділення коштів на сплату судового збору;

- з огляду на відсутність у позовних матеріалах документів на підтвердження повноважень Максима Тимошенка як керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва, позов Прокурора разом із доданими до нього документами мав бути повернутий на підставі пункту 1 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2024 апеляційну скаргу Товариства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15325/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 у справі №910/15325/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

14.03.2024 матеріали справи №910/15325/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді після виходу з відпустки 25.03.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 апеляційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 у справі №910/15325/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

01.04.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 у справі №910/15325/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 08.05.2024. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 23.04.2024.

Прокурор скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, та надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Прокурор зауважив, що:

- наданий розрахунок заборгованості є обґрунтований та відповідає положенням пунктів 3.1., 3.3. оскільки 65 166,67 грн є орендною платою за базовий місяць розрахунку лютий 2016 року, а орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць;

- за частиною 1 статті 785 ЦК України, частиною 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пунктами 10.9, 10.10 договору саме на орендаря (Товариство) покладено обов`язок повернути предмет оренди за актом приймання-передавання, а тому безпідставними є твердження скаржника про виселення з орендованих приміщень раніше 22.12.2022;

- доказів повернення предмета договору оренди до 22.12.2022 відповідачем не надано;

- неустойка у розмірі подвійної плати за найм речі нарахована за період після розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.07.2016 №7463 по фактичне виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 у справі №910/13166/21 про виселення у примусовому порядку;

- підставою для звернення Прокурора з позовом до суду з даним позовом стала саме тривала бездіяльність Регіонального відділення щодо захисту інтересів держави, яка є виключним випадком, а не відсутність в останнього коштів на сплату судового збору, крім цього Прокурором дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру";

- позов був підписаний керівником Святошинської окружної прокуратури міста Києва Максимом Тимошенком, що підтверджується загальнодоступними відомостями, розміщеними на офіційному сайті Київської міської прокуратури.

Регіональне відділення також скористалося правом, наданим статтею 263 ГПК України, та надало відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач зауважив, що:

- наведений розрахунок заборгованості здійснений у відповідності до положень пунктів 3.1.-3.3. договору, не включає ПДВ та містить індексацію розміру орендної плати при обчисленні неустойки;

- відповідач не надав доказів повернення орендованого майна після розірвання договору у судовому порядку (справа №910/13166/21), тому Прокурором правомірно здійснено нарахування неустойки за частиною 2 статі 785 ЦК України;

- Прокурором підтверджено підстави представництва, передбачені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

02.05.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Товариства надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2024 у справі №910/15325/23 вищезазначене клопотання відповідача було задоволено.

08.05.2024 розгляд справи №910/15325/23 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Агрикової О.В. у відпустці.

Після виходу судді Агрикової О.В. з відпустки, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 розгляд апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 у справі №910/15325/23 призначено на 29.05.2024. Призначене судове засідання вирішено здійснювати в режимі відеоконференції, в якій братиме участь представник відповідача.

У судове засідання 29.05.2024 Регіональне відділення явку своїх уповноважених представників не забезпечило, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляло, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги було повідомлене належним чином.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з частинами 11-13 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останній про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляв та не заявляв клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень зазначеного учасника справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаної особи.

У судовому засіданні 29.05.2024 представник Товариства підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове - про відмову у задоволенні позову.

Прокурор проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просив суд відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

29.05.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із нижчезазначеного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 08.07.2016 між Регіональним відділенням (далі за текстом договору - орендодавець) та Товариством (далі за текстом договору - орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №7463 (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву №1039 від 01.07.2016 передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 349,1 кв.м, за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, 19 літ. Ч, реєстровий номер 24523569.2.ОЧШПЖА652 (даної - майно), що перебуває на балансі УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 29.02.2016 та становить 3 910 000,00 грн. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авершиною І.В. та зареєстрований в реєстрі за №359.

Пунктом 1.2. договору визначено, що майно передається в оренду з метою розміщення приватного закладу охорони здоров`я.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання майна (пункт 2.1. договору).

За змістом пунктів 3.1.- 3.3. договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку лютий 2016 року 65 166,67 грн.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць, із врахуванням пункту 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік". Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на вебсайті Фонду державного майна України.

У разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування (пункт 3.4. договору).

Відповідно до положень пункту 3.6. договору орендна плата перераховується до Державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за яких здійснюється платіж із врахуванням пункту 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік".

Згідно з положеннями пункту 3.8. договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

Пунктом 3.11. договору визначено, що у разі розірвання договору оренди за згодою сторін орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

За умовами пунктів 5.3., 5.10. договору орендар зобов`язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується "Призначення платежу" за зразком, який надає орендодавець листом при укладенні договору оренди); у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві/балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки , в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Даний договір укладено строком на 10 років, що діє з 08.07.2016 до 08.07.2026 включно (пункт 10.1. договору).

Пунктом 10.9. договору визначено, що у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу за актом приймання передавання майна.

Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (пункт 10.10. договору).

Відповідно до пункту 10.11. договору за відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно, у разі припинення/розірвання за рішенням суду договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передавання (повернення), який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

Згідно з актом приймання-передавання орендованого майна від 08.07.2016 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування майно - нежитлові приміщення загальною площею 349,1 кв.м за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, 19 літ. Ч, реєстровий номер 24523569.2.ОЧШПЖА652, що перебуває на балансі УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 24523569.

Договором від 15.09.2019 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7463 від 08.07.2016, внесено зміни до п. 1.1. договору та викладено його в наступній редакції: "орендодавець на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву № 1039 від 01.07.2016 передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 349,1 кв. м, що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19 літ. Ч, реєстровий номер 24523569.2.ОЧШПЖА652, що перебуває на балансі Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 29.02.2016 та складає 3 910 000,00 грн (без ПДВ).

В акті приймання-передавання орендованого майна за адресою м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19 літ. Ч від 08.07.2016 слова "УДАІ ГУ МВС України в м. Києві" читати як "Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві", слова "ідентифікаційний код ЄДРПОУ 24523569" читати як "ідентифікаційний код ЄДРПОУ 40112076".

Також договором від 15.02.2022 №7463/2 внесено зміни до пункту 1.1. договору та викладено його в наступній редакції: "орендодавець на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву № 1039 від 01.07.2016 передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 349,1 кв. м, що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19 літ. Ч, реєстровий номер 24523569.2.ОЧШГІЖА652, що перебуває на балансі Головного сервісного центру МВС, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 29.02.2016 та складає 3 910 000,00 грн (без ПДВ)".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2021 у справі №910/2068/21, позов Заступника керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва задоволено частково, стягнуто з Товариства в дохід Державного бюджету України 494268,56 грн заборгованості з орендної плати за вищевказаним договором оренди за період з листопада 2019 року по вересень 2020 включно, 10 266,49 грн пені, 14 828,06 грн штрафу, 7092,82 грн інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено.

Вказане рішення суду скасовано постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2022 та закрито провадження у справі №910/2068/21. Постанова мотивована тим, що скаржником сплачено суми, які були присуджені оскаржуваним судовим рішенням, до моменту набрання ним чинності.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині своєчасного внесення орендних платежів, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 у справі №910/13166/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022, та яке набрало законної сили 06.07.2022, позов Регіонального відділення задоволено повністю, розірвано договір оренди нерухомого майна від 08.07.2016 №7463 та ухвалено в примусовому порядку виселити Товариство з орендованого майна.

11.08.2022 Господарським судом міста Києва видано наказ про примусове виконання рішення суду в справі №910/13166/21 про виселення відповідача.

Постановою старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Король К.С. від 09.09.2022 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 на підставі вказаного наказу.

Згідно з актом державного виконавця від 22.12.2022 судове рішення в справі №910/13166/21 виконано.

Постановою старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Король К.С. від 23.12.2022 виконавче провадження НОМЕР_1 за наказом Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 №910/13166/21 закінчено, у зв`язку з його повним виконанням.

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2022 у справі №910/4477/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2023, та яке набрало законної сили 04.04.2023, позов Регіонального відділення задоволено частково, стягнуто з Товариства 450 179,43 грн заборгованості з орендної плати за вищевказаним договором оренди за період з жовтня 2020 року по вересень 2021 року (24 дні), 13 505,38 грн штрафу, 34 695,06 грн пені, 24 518,79 грн втрат від інфляції за договором оренди від 08.07.2016 №7463.

14.04.2023 до Київської міської прокуратури надійшов лист Регіонального відділення за вих.№30-10/2576, в якому останнє зазначає про невиконання Товариством умов договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №7463 від 08.07.2016, в зв`язку з чим у останнього наявна заборгованість, яка складається: 213 417,42 грн борг зі сплати орендних платежів, 55 303,79 грн інфляційні втрати, 6 402,52 грн штраф та 661764,26 грн неустойка, однак у Фонду відсутні грошові кошти для сплати судового збору за подання позовної заяви, а тому останнє просило прокуратуру вжити цивільно-правові заходи шляхом пред`явлення позову до суду про стягнення заборгованості.

09.05.2023 Святошинська окружна прокуратура міста Києва звернулася до позивача з листом за №44-258ВИХ-23, в якому просила надати інформацію та документи, зокрема, повідомити, які заходи вживались з метою відновлення стану законності порушених інтересів держави, обставини, які перешкоджають Регіональному відділенню самостійно звернутися до суду щодо захисту порушених інтересів держави, з наданням копій підтверджуючих документів.

Листом №30-10/3251 від 17.05.2023 позивач повідомив Святошинську окружну прокуратуру міста Києва про те, що ним не вживались заходи реагування, направлені на відновлення стану законності, порушених інтересів держави щодо стягнення з Товариства заборгованості за договором оренди нерухомого майна №7463 від 08.07.2016, а також зазначив, що не заперечує проти представництва Святошинською окружною прокуратурою міста Києва законних інтересів Фонду.

01.08.2023 Святошинська окружна прокуратура міста Києва звернулася до позивача з листом за №44-4335ВИХ-23, в якому просила надати інформацію та документи, зокрема, повідомити чи погашалася Товариством заборгованості за договором оренди нерухомого майна №7463 від 08.07.2016 та які заходи вживались з метою відновлення стану законності порушених інтересів держави, обставини, які перешкоджають Регіональному відділенню самостійно звернутися до суду щодо захисту порушених інтересів держави, з наданням копій підтверджуючих документів.

Листом №30-10/5206 від 04.08.2023 позивач повідомив Святошинську окружну прокуратуру міста Києва про те, що відповідачем не здійснювалося погашення заборгованості за договором оренди нерухомого майна №7463 від 08.07.2016, а також не вживались заходи реагування, направлені на відновлення стану законності порушених інтересів держави щодо стягнення з Товариства заборгованості через відсутність коштів на сплату судового збору на підтвердження чого надано виписку з рахунку станом на 26.07.2023.

22.09.2023 Святошинська окружна прокуратура міста Києва листом за №44-5475ВИХ-23 повідомила Регіональне відділення про те, що оскільки заборгованість за договором оренди нерухомого майна №7463 від 08.07.2016 відповідачем не погашена, інтереси держави залишаються незахищеними, а тому на виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокуратурою підготовлено позовну заяву в інтересах держави в особі Регіонального відділення про стягнення з Товариства заборгованості в розмірі 948 928,45 грн.

У зв`язку з порушенням Товариством умов договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №7463 від 08.07.2016 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати, враховуючи пасивну поведінку Регіонального відділення щодо захисту прав та інтересів держави, Прокурор в інтересах держави в особі останнього звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 213 417,42 грн заборгованості з орендної плати за період д з жовтня 2021 року по лютий 2022 року, 67 344,25 грн інфляційних втрат, 6 402,52 грн штрафу згідно пункту 3.8. договору, а також 661 764,26 грн неустойки, нарахованої на підставі частиною 2 статті 785 ЦК України у зв`язку з неповерненням майна з оренди.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновки суду, зважаючи на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором оренди, за яким, відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України, наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Звертаючись до апеляційного господарського суду, скаржник наголошував на необґрунтованості розрахунку орендної плати за період з жовтня 2021 року по лютий 2022 року.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (абзац 1 частини 1 статті 762 ЦК України).

Частиною 2 статті 759 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору) законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 3 статті 760 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору).

Зі змісту пунктів 1.1., 1.4. договору випливає, предметом оренди виступає державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 349,1 кв.м, за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, 19 літ. Ч, реєстровий номер 24523569.2.ОЧШПЖА652 (даної - майно), що перебуває на балансі УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 29.02.2016 та становить 3 910 000,00 грн. Зазначений об`єкт нерухомого майна належить Державі Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві 20.11.2013, індексний номер 13151793, право власності зареєстроване 17.10.2013 за номером запису про право власності 3470310, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 218117980000, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наданим Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві 20.11.2013 за індексним номером 13151828.

Таким чином, предметом договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №7463 від 08.07.2016 виступає державне майно.

Організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в комунальній власності, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, яке перебуває у комунальній власності регулюється Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на момент укладення договору, далі - Закон 2269-XII).

Відповідно до частин 1, 2 статті 19 Закону 2269-XII орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, визначається Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом, згідно з пунктами 3.1.- 3.3. договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку лютий 2016 року 65 166,67 грн.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Методики орендна плата за цією Методикою розраховується у такій послідовності: визначається розмір річної орендної плати. На основі розміру річної орендної плати встановлюється розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку орендної плати - останній місяць, за який визначено індекс інфляції, яка фіксується у договорі оренди. З урахуванням розміру орендної плати за базовий місяць оренди розраховується розмір орендної плати за перший та наступні місяці оренди.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (пункт 13 Методики).

Зі змісту розрахунку розміру заборгованості з орендної плати, виконавчого уповноваженими працівниками Регіонального відділення, вбачається, що позивач нарахував відповідачу орендну плату в розмірі 50%, з урахуванням індексу інфляції, за період з жовтня 2021 року по лютий 2022 року в загальному розмірі 213 417,42 грн, а саме: за жовтень 2021 року в сумі 25 158,90 грн, за листопад 2021 року в сумі 48 575,68 грн, за грудень 2021 року в сумі 48 867,14 грн, січень 2022 року в сумі 49 502,41 грн та лютий 2022 року в сумі 41313,30 грн.

Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що вказаний розрахунок здійснений у відповідності з вимогами Методики та пункту 3.3. договору, за яким орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Таким чином, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що заборгованість за спірний період мала б розраховуватися, виходячи з розміру базового місця розрахунку (лютий 2016) - 65 166,67 грн.

Крім цього, виходячи зі змісту положень статей 13, 14, 74 та 79 ГПК України, суд апеляційної інстанції зазначає, що лише вказівка про необґрунтованість здійсненого заявником розрахунку не звільняє відповідача від обов`язку надати власний, на його думку правильний контррозрахунок оспорюваних сум.

З огляду на вказане, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості з орендної плати за період з жовтня 2021 року по лютий 2022 року, беручи до уваги відсутність зустрічного розрахунку відповідача, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що обґрунтований розмір основної заборгованості, яка підлягає сплаті на користь Державного бюджету України складає 213 417,42 грн.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 3 статті 19 Закону 2269-XII строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до положень пункту 3.6. договору орендна плата перераховується щомісяця не пізніше 15 числа місяця за звітним.

Таким чином, строк виконання зобов`язання по сплаті орендної плати за період з жовтня 2021 року по лютий 2022 року є таким, що настав.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом, у матеріалах справи №910/15325/23 відсутні докази оплати орендної плати за період з жовтня 2021 року по лютий 2022 року в розмірі 213 417,42 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо внесення орендної плати, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у апелянта основної суми заборгованості з орендної плати у розмірі 213 417,42 грн, а тому позовна вимога про стягнення вказаної суми боргу підлягає задоволенню.

У зв`язку із несвоєчасним внесенням орендної плати, позивачем нараховано до стягнення 67 344,25 грн інфляційних втрат, нарахованих за загальний період з 15.11.2021 по 31.07.2023 на відповідні суми боргу.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов`язання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 2 статті 14 ГПК України).

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина 2 статті 237 ГПК України).

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 61 163,05 грн компенсаційних виплат, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Також, у зв`язку із невнесенням орендної плати, позивачем нараховано до стягнення 6 402,52 грн штрафу.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Згідно з пунктом 3.8. договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3%від суми заборгованості.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що він є арифметично вірним та розрахований відповідно до норм законодавства і договору та становить 6 402,52 грн (213 417,42 грн х 3%), а тому позов у цій частині також підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також, у зв`язку із неповерненням відповідачем орендованого майна, позивачем нараховано до стягнення 661 764,26 грн неустойки за частиною 2 статті 785 ЦК України.

Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону №2269-XII у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Колегією суддів встановлено, що 27.12.2019 набрав чинності та з 01.02.2020 введено в дію Закон України від 03.10.2019 №157-IX "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон №157-IX).

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону №157-IX у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Такі ж положення містяться і в пунктах 10.9., 10.10 договору оренди.

Користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі розірвання в судовому порядку), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Законодавець у частині першій статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Невиконання наймачем передбаченого частиною 1 статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до 1 першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

Неустойка згідно із частиною 2 статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Неустойка за частиною 2 статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після припинення договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Отже, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.

До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку, передбаченому частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після припинення договору оренди належать обставини, пов`язані з невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Обставини вчинення орендарем дій із повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Аналогічна за змістом правова позиція наведена, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17, постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №910/19019/20, від 19.07.2023 у справі №924/746/22.

Розірвання договору є однією з форм припинення дії договору.

Згідно з приписами частин 2, 3 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Відповідно до приписів статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За частинами 1, 2 статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття (стаття 284 ГПК України).

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 у справі №910/13166/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022, та яке набрало законної сили 06.07.2022, позов Регіонального відділення задоволено повністю, розірвано договір оренди нерухомого майна від 08.07.2016 №7463 та ухвалено в примусовому порядку виселити Товариство з орендованого майна.

Таким чином, договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.07.2016 №7463 припинив свою дію 06.07.2022 шляхом розірвання у судовому порядку.

Також місцевим господарським судом достовірно встановлено, що 11.08.2022 Господарським судом міста Києва видано наказ про примусове виконання рішення суду в справі №910/13166/21 про виселення відповідача.

Згідно з актом державного виконавця від 22.12.2022 судове рішення в справі №910/13166/21 виконано.

У вказаному акті зазначено, що виходом державного виконавця встановлено, що боржник ТОВ "Лаян Віннер" в добровільному порядку виселилося з нежитлового приміщення.

Зі змісту статті 25 Закону №157-IX та пунктів 10.9., 10.10. договору випливає, що обов`язок по поверненню майна після припинення договору оренди покладено на орендаря, що має підтверджуватися відповідним актом приймання-передавання (повернення) майна з оренди. Крім цього, обов`язок по складенню такого акта також покладено на орендаря.

Отже, факт добровільного виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 №910/13166/21 також міг би підтверджуватися актом приймання-передавання (повернення) майна з оренди.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом та перевірено колегією суддів, в матеріалах справи №910/15325/23 відсутній відповідний акт приймання-передавання (повернення) майна з оренди, а також будь-які інші докази, які б вказували на добровільне виконання рішення суду в справі №910/13166/21 до 22.12.2022, у зв`язку з чим наказ Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 у справі №910/13166/21 про виселення було пред`явлено до виконання у примусовому порядку.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що у цивільному праві діє презумпція вини особи, яка вчинила правопорушення. Ця презумпція є спростовною, а тягар доведення відсутності вини покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Однак матеріали справи не містять доказів спростування вини відповідача й останній не навів належного обґрунтування відсутності своєї вини щодо зобов`язання про повернення орендованого майна після припинення договору оренди.

Враховуючи наявність рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 у справі №910/13166/21 про виселення відповідача з орендованого майна та пред`явлення наказу від 11.08.2022 про примусове виконання вказаного рішення, суд апеляційної інстанції вважає, що орендар мав можливість та повинен був передати майно, що було предметом оренди, але цього не вчинив, що свідчить про умисне невиконання цього обов`язку.

Також судом першої інстанції правильно зазначено, що матеріали справи №910/15325/23 також не містять, а відповідачем, у порядку передбаченому ГПК України, не надано належних та допустимих доказів того, що починаючи з моменту розірвання договору (06.07.2022) та до 22.12.2022 відповідачем (орендарем) вчинялися хоча б якісь дії з метою повернення орендованого приміщення та підписання акту прийому-передачі, оскільки, як було раніше вказано, саме на орендаря покладено обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна.

Таким чином, відповідачем не надано доказів добровільного виконання рішення суду в справі №910/13166/21, яким розірвано договір оренди, а тому таке рішення виконувалось у примусовому порядку і виконавче провадження закінчено у зв`язку з його фактичним виконанням саме 22.12.2022. При цьому, доказів виконання відповідачем рішення раніше ніж 22.12.2022 останнім суду надано не було.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем правомірно нараховано неустойку за частиною 2 статті 785 ЦК України до 22.12.2022 - фактичного передання орендованого майна у рамках виконавчого провадження НОМЕР_1.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі, яка передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що він є арифметично вірним та розрахований відповідно до норм законодавства і договору та становить 661 764,26 грн, а тому позов у цій частині також підлягає задоволенню в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач вказував, що Прокурором не підтверджено підстав представництва держави в особі Регіонального відділення.

Відповідно до статті 1311 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначеним цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Абзацами 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанова від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.16) і №922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.18) і №922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі №3-рп/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункт 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 ГПК України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб`єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (стаття 1311 Конституції України, стаття 53 ГПК України, статті 23, 24 Закону України "Про прокуратуру"). По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженим на захист цих інтересів держави у зв`язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

Саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №910/6144/18, від 06.08.2019 у справі №912/2529/18).

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Разом з тим, обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

Як убачається зі змісту позовної заяви, Прокурор, звертаючись із даним позовом, наголосив, що у цьому разі потребують захисту майнові інтереси держави щодо своєчасного та у повному обсязі надходження до Державного бюджету України коштів у формі орендної плати за користування державним нерухомим майном. При цьому прокурор зазначив, що органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, є Регіональне відділення, як орендодавець державного майна за договором №7463 від 08.07.2016, яке на його думку, не здійснює захист законних інтересів держави.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 287 ГК України орендодавцями щодо єдиних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення.

За статтею 26 Закону №157-IX контроль за виконанням умов договорів оренди єдиних майнових комплексів покладається на орендодавців із залученням уповноважених органів управління. Контроль за виконанням умов договорів оренди нерухомого та рухомого майна покладається на орендодавців майна. Порядок виконання контрольних функцій у сфері оренди державного майна затверджується Фондом державного майна України, а у сфері комунального майна - представницькими органами місцевого самоврядування. Якщо представницьким органом місцевого самоврядування не було затверджено відповідний порядок, застосовується порядок виконання контрольних функцій у сфері оренди державного майна.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України у сфері оренди державного майна, зокрема виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), що перебувають у державній власності; здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна.

Згідно з частиною 1 та абзацом 1 частини 2 статті 6 вищезазначеного Закону встановлено, що Фонд державного майна України здійснює повноваження безпосередньо та через свої регіональні відділення (представництва). До структури Фонду державного майна України входять апарат та регіональні відділення (представництва).

Регіональні відділення (представництва) діють на підставі положень, що затверджуються Головою Фонду державного майна України (абзац 1 частини 3 статті 6 Закону України "Про Фонд державного майна України").

Підпунктом 4.4. пункту 4 "Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України", затверджене Наказом Фонду державного майна України від 15.05.2012 №678, визначено, що одним з основних завдань регіонального відділення є здійснення повноважень орендодавця державного майна.

Регіональне відділення відповідно до покладених на нього завдань та в межах повноважень, делегованих Фондом у сфері оренди державного майна регіональне відділення виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло у процесі приватизації (корпоратизації) до статутного капіталу господарських товариств, що перебувають у державній власності;

здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна по договорах оренди, укладених регіональним відділенням, та договорах оренди, укладених підприємствами, організаціями, установами, розмір орендної плати по яких погоджений регіональним відділенням (абзаци 1, 2 підпункту 5.3. пункту 5 вказаного Положення).

Як було раніше зазначено, орендодавцем за договором оренди №7463 від 08.07.2016 виступає Регіональне відділення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з доводами Прокурора про те, що Регіональне відділення є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері оренди державного майна, зокрема щодо контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна по договорах оренди.

Місцевим господарським судом правильно встановлено, що 14.04.2023 до Київської міської прокуратури надійшов лист Регіонального відділення за вих.№30-10/2576, в якому останнє зазначає про невиконання Товариством умов договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №7463 від 08.07.2016, в зв`язку з чим у останнього наявна заборгованість, яка складається: 213 417,42 грн борг зі сплати орендних платежів, 55 303,79 грн інфляційні втрати, 6 402,52 грн штраф та 661764,26 грн неустойка, однак у Фонду відсутні грошові кошти для сплати судового збору за подання позовної заяви, а тому останнє просило прокуратуру вжити цивільно-правові заходи шляхом пред`явлення позову до суду про стягнення заборгованості.

09.05.2023 Святошинська окружна прокуратура міста Києва звернулася до позивача з листом за №44-258ВИХ-23, в якому просила надати інформацію та документи, зокрема, повідомити, які заходи вживались з метою відновлення стану законності, порушених інтересів держави, обставини, які перешкоджають Регіональному відділенню самостійно звернутися до суду щодо захисту порушених інтересів держави, з наданням копій підтверджуючих документів.

01.08.2023 Святошинська окружна прокуратура міста Києва звернулася до позивача з листом за №44-4335ВИХ-23, в якому просила надати інформацію та документи, зокрема, повідомити чи погашалася Товариством заборгованість за договором оренди нерухомого майна №7463 від 08.07.2016 та які заходи вживались з метою відновлення стану законності порушених інтересів держави, обставини, які перешкоджають Регіональному відділенню самостійно звернутися до суду щодо захисту порушених інтересів держави, з наданням копій підтверджуючих документів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що зі змісту вказаних відповідей Регіонального відділення вбачається відсутність у останнього намірів вживати необхідні заходи реагування та зайняття ним пасивної позиції щодо захисту інтересів держави, чим беззаперечно підтверджується його бездіяльність як уповноваженого органу в спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 №587/430/16-ц та від 15.10.2019 №903/129/18 дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Окрім вказаних листів, на виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Святошинська окружна прокуратура міста Києва листом від 22.09.2023 за №44-5475ВИХ-23 повідомила Регіональне відділення про те, що оскільки заборгованість за договором оренди нерухомого майна №7463 від 08.07.2016 відповідачем не погашена, інтереси держави залишаються незахищеними, а тому на виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокуратурою підготовлено позовну заяву в інтересах держави в особі Регіонального відділення про стягнення з Товариства заборгованості в розмірі 948 928,45 грн.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що Святошинська окружна прокуратура міста Києва зверталася до уповноваженого органу у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", надаючи йому можливість відреагувати на порушення цивільно-правовим шляхом самостійно.

Оскільки позивачем повноваження захисту законних інтересів держави не було здійснено впродовж розумного строку, вказане у відповідності до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для вжиття Прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову.

Таким чином, Прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Регіонального відділення, підтвердив їх наявність та дотримався вимог Закону України "Про прокуратуру" та ГПК України.

Крім цього, Товариство в апеляційній скарзі наголошувало, що згідно з приписами пункту 1 частини 5 статті 174 ГПК України позов Прокурора мав бути повернутий без розгляду, з огляду на відсутність будь-яких документів на підтвердження повноважень керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва. Однак суд апеляційної інстанції вважає вказані доводи необґрунтованими, виходячи з такого.

Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

За частиною 2 статті 162 ГПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 12 Закону України "Про прокуратуру" у системі прокуратури України діють окружні прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається наказом Генерального прокурора. Утворення, реорганізація та ліквідація окружних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором. Окружну прокуратуру очолює керівник окружної прокуратури, який має першого заступника та не більше двох заступників.

Керівник окружної прокуратури представляє окружну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями (пункт 1 частини 1 статті 13 Закону України "Про прокуратуру").

Керівник окружної прокуратури є прокурором органу прокуратури (пункт 14 частини 1 статті 15 Закону України "Про прокуратуру").

Положеннями абзацу 1 частини 2 статті 15 Закону України "Про прокуратуру" прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (частина 1 статті 24 Закону України "Про прокуратуру").

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи та було правильно встановлено місцевим господарським судом, даний позов було підписано Максимом Тимошенком .

Згідно з інформацією з офіційного вебсайту Київської міської прокуратуру, розміщеної за посиланням https://kyiv.gp.gov.ua/ua/rprin.html?_m=publications_t=recid=117604, керівником Святошинської окружної прокуратури міста Києва є Тимошенко Максим Петрович.

Також місцевим господарським судом правильно встановлено, що наказом керівника Київської міської прокуратури №775к від 12.03.2021 ОСОБА_2 призначено на посаду керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва строком на 5 років з 15.03.2021.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що даний позов був підписаний уповноваженою особою - керівником Святошинської окружної прокуратури міста Києва Тимошенком М.П., а тому відсутні підстави для залишення даного позову без розгляду.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання скаржника на висновки щодо обов`язку суду повернути позов на підставі пункту 1 частини 5 статті 175 ГПК України, сформовані Верховним Судом у постанові від 13.07.2020 у справі №905/2203/19, від 19.06.2023 у справі №904/201/21, є необґрунтованими, оскільки вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається (не є релевантними), з огляду на інший суб`єктний склад учасників справи. У вищезазначених справах позов був поданий юридичними особами, як самостійними суб`єктами господарювання з метою захисту своїх інтересів, натомість у даній справі позов було подано Прокурором в особі уповноваженого державного органу з метою захисту інтересів держави.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 у справі №910/15325/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 у справі №910/15325/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 у справі №910/15325/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/15325/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст складено 04.06.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	29.05.2024
Оприлюднено	05.06.2024
Номер документу	119484011
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо оренди