Постанова

від 27.05.2024 по справі 906/1379/15

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2024 року Справа №906/1379/15

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Бучинська Г.Б.

суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.08.2023 (суддя Машевська О.П., повний текст рішення складено 14.08.2023)

за позовом Заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі:

1) Житомирської районної державної адміністрації;

2) Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінвест"

про розірвання договору оренди землі від 20.09.2005, зобов`язання привести земельну ділянку у придатний стан, зобов`язання повернути за актом прийому-передачі

за участю представників:

прокуратури - Гарбарук В.А.,

позивача-1 - не з`явився,

позивача-2 - не з`явився,

відповідача - Сіра А.В.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 07.08.2023 у позові відмовлено.

Мотивуючи своє рішення, суд вказав, що прокурором не доведено факти порушення відповідачем вимог земельного та лісового законодавства у зв`язку із здійсненням будівництва спортивно-оздоровчого комплексу "У Петровича" на орендованій земельній ділянці лісогосподарського призначення площею 1,4 га, кадастровий номер 1822083200:01:000:1034.

Крім того, зазначив, що відсутність окремо укладеної додаткової угоди між сторонами до договору оренди землі не може бути єдиною та достатньою підставою для ухвалення судом рішення про дострокове розірвання договору оренди землі від 20.09.2005 та знесення за рахунок товариства спортивно-оздоровчого комплексу "У Петровича", оскільки умова п.28 договору зобов`язувала орендаря зводити будівлі і споруди у встановленому законом порядку.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурор звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняте нове рішення, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

Апелянт, зокрема, вважає, що суд першої інстанції погодившись з доводами прокурора щодо обов`язковості укладення додаткової угоди на виконання п.30 договору оренди землі від 20.09.2005 у разі її забудови, дійшов необґрунтованих висновків про те, що її відсутність не може бути підставою для дострокового розірвання договору оренди та знесення об`єктів нерухомості.

Водночас, посилаючись на ст.10, 19, 66,75 ЛК України, прокурор вказує, що як лісовим та земельним законодавством, так і умовами договору оренди землі передбачалось, що зведення будівель і споруд на орендованій лісовій земельній ділянці є можливим виключно за наявності письмової згоди орендодавця, за погодженням з постійним лісокористувачем та зі збереження лісового середовища і природних ландшафтів. Однак, орендодавець у встановленому законодавством порядку згоди на забудову земельної ділянки лісового фонду площею 1,4 га не надавав, а орендар її не отримував, проте здійснив на ній будівництво об`єкту під назвою - Спортивно-оздоровчий комплекс "У Петровича".

Також зауважує, що однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням. При цьому, умовами використання земельної ділянки не передбачалось її надання для будівництва тих чи інших об`єктів, у тому числі баз відпочинку, готелів, ресторанів тощо, а передбачалось надання в оренду для культурно-оздоровчих цілей та розміщення пасіки, а тому відсутність згоди на забудову земельної ділянки фактично свідчить про те, що Спортивно-оздоровчий комплекс "У Петровича" збудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.

Прокурор вважає, що судом належним чином не досліджено, чи здійснено будівництво "Спортивно-оздоровчого комплексу "У Петровича" саме у встановленому законом порядку, та чи відповідали прийняті Житомирською районною державною адміністрацією розпорядження від 08.06.2007 №544 "Про створення державної приймальної комісії" та від 13.08.2007 №791 "Про затвердження актів державної приймальної комісії" вимогам законодавства.

У відповідності до ст.263 ГПК України відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що орендар звертався до Житомирської районної державної адміністрації за отриманням погодження на будівництво, а Житомирська РДА не лише погодила такі дії відповідачу, а й затвердила акт державної приймальної комісії від 27.07.2007 про прийняття в експлуатацію Спортивно-оздоровчого комплексу "У Петровича", збудованого замовником ТОВ "Домінвест".

Крім того звертає увагу, що використовує земельну ділянку за її цільовим призначенням, а тому відсутні правові підстави для розірвання договору оренди землі з підстав нецільового використання земельної ділянки.

Відповідач просить рішення Господарського суду Житомирської області від 07.08.2023 у справі №906/1379/15 залишити без змін, апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури - без задоволення.

Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу прокурора, що відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Житомирської області від 07.08.2023 у справі №906/1379/15 скасовано. Позов залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 14.02.2024 касаційні скарги першого заступника Рівненської обласної прокуратури та ТОВ "Домінвест" задоволено. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 у справі №906/1379/15 скасовано, а справу передано до Північно-західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

04.03.2024 справа №906/1379/15 надійшла на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 року прийнято апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.08.2023 у справі №906/1379/15 до провадження.

У судове засідання, що відбулося 27.05.2024 року, позивачі не забезпечили явку повноважних представників, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце проведення судового засідання (т.5, а.с.106), про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч.3 ст.202 ГПК України).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення учасників справи про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Житомирської районної державної адміністрації №680 від 17.12.2004 затверджено проект відведення земельної ділянки, з метою надання її в оренду ТОВ "Домінвест", для культурно-оздоровчих цілей та розміщення пасіки, за рахунок земель Житомирського держлісгоспу на території Кам`янської сільської ради та надано товариству в оренду терміном на 25 років земельну ділянку площею 1,40 га, з них ліси 1,40 га, для культурно-оздоровчих цілей, за рахунок земель Житомирського держлісгоспу, без вилучення її в постійного лісокористувача на території Кам`янської сільської ради (далі розпорядження №680; т.1, а.с.67).

20.09.2005 між Житомирською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Домінвест" (орендар) укладено договір оренди землі (т.1, а.с.22), згідно з п.1-4, 8 якого орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку лісового фонду, вкриту лісом, яка знаходиться за адресою: 29-й квартал Богунського лісництва Житомирського району Житомирської області площею 1,4 га, на якій відсутні об`єкти нерухомого майна, строком на 25 років з переважним правом орендаря на його поновлення на новий строк.

Пунктом 7 договору сторони погодили, що на орендні відносини може вплинути використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Земельна ділянка передається в оренду для оздоровчих цілей та розміщення пасіки. Цільове призначення земельної ділянки: оздоровче призначення. Умови збереження стану об`єкта оренди: використання земельної ділянки за цільовим призначенням (п.15-17 договору).

За умовами п.28 договору, що орендар вправі використовувати орендовану земельну ділянку на власний розсуд за цільовим призначенням, обумовленим цим договором та за згодою орендодавця, визначеною в окремій угоді сторін, зводити у встановленому законом порядку будівлі і споруди, без зміни цільового призначення земельної ділянки.

У зв`язку з цим кореспондуючим обов`язком орендаря визначено обов`язок використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного і екологічного законодавства (п. 31 договору).

Згідно з п.38, 39 договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом. Розірвання договору оренди в односторонньому порядку не допускається.

Сторонами складено акт прийому-передачі земельної ділянки, відповідно до якого адміністрація передала товариству вільну від забудови земельну ділянку площею 1,4 га у 29-му кварталі Богунського лісництва Житомирського району.

Рішенням виконавчого комітету Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області №64 від 19.04.2007 надано погодження на будівництво спортивно-оздоровчого комплексу "У Петровича" за адресою: 29 квартал Богунського лісництва, Житомирського району та області.

04.06.2007 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Житомирської районної державної адміністрації надано ТОВ "Домінвест" дозвіл на виконання будівельних робіт №24-07, а саме: будівництва спортивно-оздоровчого комплексу "У Петровича" на території Кам`янської сільської ради (т.3, а.с.168).

Розпорядженням голови Житомирської РДА від 08.06.2007 №544 створено державну приймальну комісію з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта - спортивно-оздоровчого комплексу "У Петровича", с.Кам`янка, 29 квартал Богунського лісництва (т.3, 167).

Актом Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта від 27.07.2007 року прийнято в експлуатацію cпортивно-оздоровчий комплекс "У Петровича" (т.3, 169).

Розпорядженням голови Житомирської РДА від 13.08.2007 №791 затверджено поданий акт державної приймальної комісії від 27.07.2007 року про прийняття в експлуатацію спортивно-оздоровчого комплексу "У Петровича", збудованого замовником ТОВ "Домінвест" за робочим проектом, площею забудови 405,25 кв.м., 29 квартал Богунського лісництва (т.3, а.с.172).

20.09.2007 року виконавчий комітет Кам`янської сільської ради ухвалив рішення №147, яким надано погодження ТОВ "Домінвест" на виготовлення свідоцтва про право власності на спортивно-оздоровчий комплекс "У Петровича" та рекомендовано заявнику звернутись в Житомирське обласне бюро технічної інвентаризації для виготовлення свідоцтва про право власності.

28.09.2007 року ТОВ "Домінвест" отримало свідоцтво про право власності на спортивно-оздоровчий комплекс, яке видане виконкомом Зороківської сільської ради Черняхівського району на підставі власного рішення від 10.08.2007 за № 63, та посвідчує, що об`єкт в цілому, який розташований у с.Вишпіль по вул.Лісовій, 47 належить ТОВ "Домінвест" та складається з об`єктів нерухомого майна згідно інвентарної справи (т.3, а.с.173, 174).

У ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12012060170001246 від 22.10.2012 проведено ряд експертиз, якими встановлено факт розміщення на орендованих земельних ділянках ряду капітальних будівель та споруд (т.1, а.с.50-57, 58-65).

Актом обстеження земельної ділянки №241/1/24 від 04.11.2013 (т.1, а.с.35-37), складеного Державною інспекцією сільського господарства у Житомирській області, встановлено, що земельна ділянка загальною площею 1,9 га, яка знаходиться на території Кам`янської сільської ради Житомирського району за межами населеного пункту в районі 29 кварталу Богунського лісництва Житомирського лісгоспу та надана в оренду згідно договорів оренди землі №13 від 14.07.2003 (площа 0,50 га) та від 20.10.2005 (площа 1,4 га), належить до земель лісогосподарського призначення з цільовим призначенням: для культурно-оздоровчих, спортивних, туристичних цілей та розміщення пасіки. На обумовлених земельних ділянках зведено дерев`яні будівлі на бетонному фундаменті у кількості 14 штук на орієнтовній площі 0,11 га, що зафіксовано на план-схемі земельної ділянки.

Листом від 19.11.2012 (т.1, а.с.38) Житомирська райдержадміністрація у відповідь на запит прокурора повідомила, що додаткові угоди щодо орендованих земельних ділянок площею 0,5 га та 1,4 га між Житомирською райдержадміністрацією та ТОВ «Домінвест» не укладалися.

Прокурор, враховуючи встановлені факти зведення капітальних споруд на орендованій земельній ділянці лісового фонду площею 1,4 га, та вважаючи, що наявні порушення п.30 договору оренди щодо дотримання законодавства при будівництві на земельній ділянці та його погодження з орендодавцем шляхом укладення окремої угоди між сторонами, звернувся з даним позовом до суду.

Із врахуванням вказівок Верховного Суду, викладених в постанові 14.02.2024 року у даній справі у відповідності до ст.316 ГПК України, оскаржуване рішення в частині підстав процесуального представництва прокурором інтересів держави Житомирської районної державної адміністрації та Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства апеляційним судом не переглядається.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом ст.626 ЦУ України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями ст.525, 526, 629 ЦК України і ст.193 Господарський кодекс України (далі - ГК України) договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст.93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, в редакції, чинній станом на час укладення договору оренди землі), як кореспондується з ст.1 Закону України "Про оренду землі" (далі в редакції, чинній станом на час укладення договору оренди землі) визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України "Про оренду землі").

У відповідності до ст.24 Закону України "Про оренду землі", орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів.

При цьому, орендар земельної ділянки, зокрема, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; а також зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі (ст.25 Закону України "Про оренду землі").

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (ст.31 Закону України "Про оренду землі").

Статтею 32 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.611 та ч.2 ст.651 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України і при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди землі застосуванню також підлягають положення ч.2 ст.651 ЦК України.

Водночас, застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п.6 ч.1 ст.3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність і розумність (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №912/1385/17).

У даному випадку потрібно встановити: чи є вказані прокурором порушення відповідачем умов договору настільки істотними за обставин даної справи, що можуть бути підставою для розірвання договору в примусовому порядку; чи може бути в даному випадку виправданим втручання з боку держави (в інтересах якої діє прокурор) в сферу приватних інтересів та чи дотримано ним справедливого балансу між інтересами суспільства і вимогами захисту приватних інтересів окремих осіб.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 статті 651 ЦК України істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст.651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

В обґрунтування позову прокурор вказує, що ТОВ "Домінвест" без погодження з орендодавцем на земельній ділянці лісового фонду здійснено будівництво капітальних споруд, що є істотним порушенням умов договору оренди землі, цільового призначення земельної ділянки та порушенням Закону України "Про оренду землі", Земельного кодексу України.

Прокурор, зокрема, вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції, що орендовану земельну ділянку хоча й сформовано із категорії земель лісогосподарського призначення, але остання за видом цільового використання належить до земель оздоровчого призначення і на таких землях дозволяється будівництво відповідних об`єктів.

Оцінюючи доводи прокурора щодо нецільового використання земельної ділянки відповідачем, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно з ст.1 Закону України "Про землеустрій", цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема, землі оздоровчого призначення (п. "г"), землі лісового фонду (п. "е").

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч.1 ст.20 ЗК України).

Земельний кодекс України в редакції станом на дату укладення спірного договору не містив поняття "вид цільового призначення земельних ділянок", а лише визначав їх категорії як основне цільове призначення кожної земельної ділянки.

Використання земель лісового фонду врегульовано ст. 57 ЗК України, згідно ч. 1 якої земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Можливість надання земель лісового фонду в культурно-оздоровчих цілях передбачено також ст.9 ЛК України.

Згідно ст.10 ЛК України, у тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди. Умови оренди визначаються за угодою сторін у договорі.

У відповідності до ст. 47 ЛК України, використування земельних ділянок лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться після надання цих ділянок для зазначених цілей в порядку, встановленому земельним законодавством України.

Статтею 74 ЛК України визначено, що право на тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт надається юридичним і фізичним особам відповідними місцевими Радами народних депутатів за погодженням з постійними лісокористувачами.

Відповідно до ст.75 ЛК України, користування земельними ділянками лісового фонду в культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафтів та з додержанням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог. У лісах, що використовуються для відпочинку, лісокористувачі повинні здійснювати роботи щодо їх благоустрою. Порядок користування земельними ділянками лісового фонду в культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Житомирської районної державної адміністрації №680 від 17.12.2004 ТОВ "Домінвест" надано в оренду терміном на 25 років земельну ділянку площею 1,40 га, з них ліси 1,40 га, для культурно-оздоровчих цілей та розміщення пасіки за рахунок земель Житомирського держлісгоспу, без вилучення її в постійного лісокористувача на території Кам`янської сільської ради.

На виконання вказаного розпорядження, 20.09.2005 між Житомирською районною державною адміністрацією та ТОВ "Домінвест" було укладено договір оренди землі, за умовами якого орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку лісового фонду, вкриту лісом, яка знаходиться за адресою: 29-й квартал Богунського лісництва Житомирського району Житомирської області.

Земельна ділянка передається в оренду для оздоровчих цілей та розміщення пасіки. Цільове призначення земельної ділянки: оздоровче призначення. Умови збереження стану об`єкта оренди: використання земельної ділянки за цільовим призначенням (п.15-17 договору).

Пунктом 31 договору визначено, що орендар зобов`язаний використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного і екологічного законодавства

Судом встановлено, що питання законності розпорядження №680 та договору оренди землі від 20.09.2005 було предметом судового розгляду у справі №10/5007/1169/12 за позовом прокурора Житомирського району в інтересах держави в особі Державного підприємства "Житомирське лісове господарство", Державної інспекції сільського господарства у Житомирській області, Житомирської обласної державної адміністрації.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.05.2013 у справі №10/5007/1169/12 залишено без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.03.2013 про відмову прокурору у позові про визнання Розпорядження №680 та Договору оренди землі від 20.09.2005 недійсними.

Згідно мотивувальної частини постанови апеляційного суду, суд дійшов висновку, що Житомирська райдержадміністрація прийняла спірне розпорядження №680 від 17.12.2004 року в межах наданих їй законом повноважень. При цьому, судом встановлено, що земельна ділянка надана із земель запасу саме як землі лісогосподарського призначення, про що зазначено у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки та у договорі оренди; що культурно-оздоровче призначення є одним із видів використання земель лісового фонду, тому рішення про зміну цільового призначення (категорії) земельної ділянки райдержадміністрацією не приймалось.

Здійснюючи судовий розгляд справи судом апеляційної інстанції також було встановлено, що Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (в тому числі і спірною) було видано ДП "Житомирське лісове господарство" лише 17.06.2009 року, тобто після прийняття райдержадміністрацією оскаржуваного розпорядження № 680 від 17.12.2004.

За наявності визначених ст.75 ГПК України підстав учасники процесу можуть бути звільнені від доказування, зокрема частиною четвертою цієї статті передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.

Отже, виходячи з вищевикладеного, враховуючи принцип обов`язковості судових рішень згідно ст.129-1 Конституції України, а також принцип правової певності як основний елемент верховенства права, постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 12.03.2013 у справі №10/5007/1169/12, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.05.2013 та набрала законної сили, не може бути поставлена під сумнів та має преюдиціальне значення, а встановлені при її ухваленні обставини, зокрема, обставина щодо дійсності та законності розпорядження №680 та договору оренди землі від 20.09.2005, повторного доказування у даній справі не потребують в силу ч.4 ст.75 ГПК України.

Таким чином, цільове призначення спірної земельної ділянки було зафіксовано у рішенні уповноваженого органу про передачу їх у користування (розпорядження №680) та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку (договір оренди). Зі змісту вказаних документів вбачається, що відповідачу у користування було надано земельну ділянку хоча і лісового фонду, однак з цільовим призначенням оздоровче призначення (для оздоровчих цілей та розміщення пасіки).

Колегія суддів зауважує, що підставою розірвання договору є порушення однією зі сторін зобов`язань, що виникають внаслідок його укладення. Договором оренди було визначено цільове призначення земельної ділянки, що обумовлювало спосіб її використання орендарем.

Аналізуючи наведене вище, судом апеляційної інстанції встановлено, що таке цільове призначення земельної ділянки порушено не було. Натомість, прокурором не доведено, що зобов`язання виконувались в інший спосіб, аніж це передбачено договором, а тому відсутні правові підстави для розірвання договору оренди землі з підстав нецільового використання земельної ділянки.

Доводи прокурора про неврахування судом першої інстанції ст. 58 ЛК України не приймаються до уваги, оскільки прокурор не довів належними та допустимими доказами в розумінні ст.76, 77 ГПК України факт вирубування відповідачем дерев чи чагарників на орендованій земельній ділянці та відповідно порушення обов`язку забезпечити їх збереження та догляд за ними.

Посилання апелянта на технічну документацію із землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1822083200:01:000:1034 станом на момент її реєстрації (16.12.2015) та експлікацію угідь є безпідставним, оскільки не дає можливості визначити, яка площа угідь "ліси та лісовкриті площі" на спірній земельній ділянці були станом на момент укладення договору оренди землі (20.09.2005) та довести, що з 2005 по 2015 рік стан угідь змінився.

Крім того, апеляційний суд погоджується з господарським судом щодо неприйняття в якості доказу у даній справі висновку експерта за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №17/13-25/449/450/14-25 від 28.08.2014 (т.1, а.с.58) та висновків експертів за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №2/742/743/14-25 від 17.10.2014, складених в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013060170001246 від 22.10.2012 (т.1, а.с.50), оскільки у матеріалах справи відсутній дозвіл слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні у порядку визначеному ст.222 ГПК України (зокрема, на використання копій матеріалів кримінального провадження під час звернення до господарського суду) або інші відомості, що свідчили б про однозначне надання такої згоди та обсяг відомостей, що можуть бути розголошені.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність погодження орендодавця на будівництво шляхом укладення між сторонами додаткової угоди як підстави для дострокового розірвання договору оренди, колегія суддів враховує наступне.

За умовами п.28 договору, що орендар вправі використовувати орендовану земельну ділянку на власний розсуд за цільовим призначенням, обумовленим цим договором та за згодою орендодавця, визначеною в окремій угоді сторін, зводити у встановленому законом порядку будівлі і споруди, без зміни цільового призначення земельної ділянки.

Пунктом 30 договору сторони передбачили, що орендар має право за згодою орендодавця, визначеною в окремій угоді сторін, зводити у встановленому законом порядку будівлі і споруди, без зміни цільового призначення земельної ділянки.

Разом з тим, відповідач, зокрема, вважає, що безпідставним є посилання апелянта на те, що згода орендодавця на право орендарю зводити у встановленому законом порядку будівлі та споруди на спірній земельній ділянці мала буди оформлена виключно додатковою угодою до договору у письмовій формі, оскільки угода - взаємна домовленість про що-небудь, тобто це вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відтак, зауважує, що доказами в підтвердження згоди та волевиявлення Житомирської районної державної адміністрації на проведення ТОВ "Домінвест" робіт по зведенню у встановленому законом порядку будівель та споруд на земельній ділянці кадастровий номер 1822083200:01:000:1034 без зміни цільового призначення земельної ділянки є розпорядження райдержадміністрації видані в межах її повноважень згідно з ст.6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та інші дозвільні документи відповідних виконавчих органів згідно ст. 18 Закону України "Про містобудування".

Із врахуванням викладеного, апеляційним судом встановлено, що 04.06.2007 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Житомирської райдержадміністрації надано ТОВ "Домінвест" дозвіл на виконання будівельних робіт №24-07, а саме: будівництва Спортивно-оздоровчого комплексу "У Петровича" на території Сільради.

Розпорядженням голови Житомирської РДА від 08.06.2007 №544 створено державну приймальну комісію з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта - Спортивно-оздоровчого комплексу "У Петровича", с.Кам`янка, 29 квартал Богунського лісництва.

Розпорядженням голови Житомирської РДА від 13.08.2007 № 791 затверджено поданий акт державної приймальної комісії від 27.07.2007 про прийняття в експлуатацію Спортивно-оздоровчого комплексу "У Петровича", збудованого замовником ТОВ "Домінвест" за робочим проектом, площею забудови 405,25 кв.м., в с. Кам`янка, 29 квартал Богунського лісництва.

Крім того, згідно листа від 30.03.2015, Житомирська райдержадмністрація зазначила, що оскільки 04.06.2007 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю райдержадміністрації було надано дозвіл на початок виконання будівельних робіт товариству, слід вважати, що в такий спосіб було надано згоду орендарю на проведення будівництва на земельних ділянках, які орендуються згідно договорів оренди від 11.04.2003 та 20.09.2005.

Вказані дозвільні документи на проведення будівельних робіт та введення об`єкта в експлуатацію є чинними та не скасованими, хоча були предметом розгляду у справі №906/920/16 за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави.

Постановою Верховного Суду від 19.02.2020 у вказаній справі змінено мотивувальні частини постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 року і рішення Господарського суду Житомирської області від 14.12.2017 року про відмову прокурору у позові.

Верховний Суд, погодившись із судами першої та апеляційної інстанції про відмову прокурору у позові, дійшов висновку, що підставою для такої відмови є обрання прокурором неналежного (неефективного) способу захисту порушеного права держави у спірних правовідносинах за позовом, поданим в її інтересах в особі визначених позивачів - Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області, Житомирської обласної державної адміністрації, Державного підприємства "Житомирське лісове господарство", Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (т.2, а.с.125-129).

Водночас, колегія суддів враховує, що судами у вказаній справі не встановлено будь-яких порушень з боку ТОВ "Домінвест", а також не встановлено причинно-наслідковий зв`язок між діями голови Кам`янської сільської ради щодо підробки рішення виконавчого комітету Кам`янської сільської ради №64 про надання погодження на будівництво спортивно-оздоровчого комплексу "У Петровича", реалізацією прав ТОВ "Домінвест" та необхідністю захисту прав держави саме через покладення несприятливих наслідків і надмірного тягаря на товариство.

Аналізуючи наведені обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що Житомирська райдержадміністрація, яка є орендодавцем за спірним договором фактично надала згоду на забудову орендованої земельної ділянки орендарем.

Формальне недотримання вимог п.30 договору оренди в частині надання згоди на будівництво шляхом укладення додаткової угоди не впливає на спірні правовідносини, адже внаслідок видачі в межах своїх повноважень розпорядження №791 від 13.08.2007, а також листа райдержадміністрації від 30.03.2015, орендодавцем фактично було надано згоду на реалізацію орендарем його права, визначеного в п.28 договору, що спростовує доводи апелянта про самовільне будівництво.

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, постійним лісокористувачем ДП "Житомирське лісове господарство" було погоджено надання товариству в довгострокове користування земельної ділянки лісового фонду площею 1,4 га, що знаходиться в лісах першої групи (квартал 29 вид.1) Богунського лісництва для спортивно-туристичних цілей та розміщення пасіки без права пошкодження і вирубки дерев та із забороною спорудження капітальних будівель (т.1, а.с.70), що відповідає положенням ст.74 ЛК України.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги презумпцію правомірності правочину, передбачену ст.204 ЦК України, яка не спростована жодною стороною, та відповідно дійсність договору оренду землі від 20.09.2005, зважаючи на використання спірної земельної ділянки згідно цільового призначення, передбаченого договором та розпорядженням голови Житомирської районної державної адміністрації №680 від 17.12.2004, а також встановленого судом факту надання згоди та волевиявлення Житомирської районної державної адміністрації на проведення ТОВ "Домінвест" робіт по зведенню у встановленому законом порядку будівель та споруд на спірній земельній ділянці, колегія суддів не вбачає підстав для застосування ч.2 ст.651 ЦК України в частині розірвання договору оренди, а відповідно і в задоволенні похідних позовних вимог про зобов`язання привести земельну ділянку в придатний стан, про що суд першої інстанції дійшов вірного висновку.

Посилання суду першої інстанції на Класифікатор видів цільового призначення земель, затв. наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548, як на нормативно-правовий акт, який регулює спірні правовідносини є помилковим, адже останній діяв лише в період з 23.07.2010 по 18.04.2023.

Отже, станом на дату укладення спірного договору 20.09.2005 та дату затвердження розпорядженням голови Житомирської РДА від 13.08.2007 №791 акта державної приймальної комісії від 27.07.2007 року про прийняття в експлуатацію спортивно-оздоровчого комплексу "У Петровича", діючим законодавством не було визначено видів цільового призначення земельних ділянок, які б деталізували категорії земель, визначені в ст.19 ЛК України. Однак, таке посилання загалом не змінює правильного висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Щодо застосування строку позовної давності у даних спірних правовідносинах, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3, 4 ст.267 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право).

Отже, за змістом названих норм, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відтак, враховуючи, що при розгляді даного спору апеляційний суд встановив відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, заява про застосування строків позовної даності задоволенню не підлягає, а вказаний строк до спірних правовідносин не може бути застосований, про що вірно вказано судом першої інстанції.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є обов`язковою для застосування судами України як джерела права.

При визначенні поняття "суспільного інтересу" апеляційний господарський вважає за необхідне звернутися до практики Європейського суду з прав людини (далі Європейський суд).

Незважаючи на те, що країни-учасниці Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) наділені широкою свободою розсуду стосовно визначення того, що потрібно розуміти під "суспільними інтересами" в умовах певного рівня національної економіки, політики і соціального захисту, Європейський суд у кожній ситуації, де має місце застосування положень статті 1 Першого Протоколу до Конвенції (далі Перший Протокол), досліджує, наскільки було дотримано державною владою справедливий баланс між інтересами суспільства і вимогами захисту приватних інтересів окремої особи. Встановлюючи наявність згаданої пропорційності, Європейський суд виходить з того, що втручання в право безперешкодного користування майном має супроводжуватися дотриманням "справедливої рівноваги" між інтересами суспільства і необхідністю дотримання фундаментальних прав людини. Зокрема вимагається, щоб існувала розумна пропорційність між вжитими державою заходами щодо обмеження права власності та метою, на яку вони були спрямовані (рішення Європейського суду "The Former King of Greece and others v. Greece" від 23.11.2000 року).

Отже, як випливає із практики Європейського суду щодо застосування статті 1 Першого Протоколу, дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства (загальними інтересами) та вимогою захисту права власності окремої особи є необхідною умовою для того, аби Європейський суд зробив висновок про відсутність підстав для визнання факту порушення державою-відповідачем положень згаданої норми.

Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини (зокрема, у п.53 рішення у справі "Трегубенко проти України"; п.50 рішення "Щокін проти України" та ін.), вимога дотримання справедливого балансу між загальним інтересом та основоположними правами окремої особи притаманна всім статтям Європейської конвенції з прав людини. До того ж ЄСПЛ зазначає, що рівновага не буде дотримана, якщо особи нестимуть надмірний тягар.

При вирішенні питання співмірності втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном суд має встановити, чи не вбачаються порушення ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, оскільки таке втручання може бути розцінене як законний захід тільки тоді, коли воно переслідує як особистий інтерес позивача, спрямований на захист його порушеного права власності на майно, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження у країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їх прав власності на майно, і є пропорційним переслідуваним таким втручанням цілям.

Суд зауважує, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited» проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що розірвання договору оренди землі не буде сприяти цілям досягнення "справедливого балансу" між інтересами сторін, оскільки збереження орендних правовідносин між сторонами в даному випадку буде свідчити про більш раціональне використання органом місцевого самоврядування земельної ділянки (наприклад, джерела доходу місцевого бюджету, здійснення благоустрою спірної земельної ділянки, використання для оздоровчих цілей населення територіальної громади та ін.). Відповідно, наразі "шкода", завдана розірванням договору оренди землі, може стати більшою за "шкоду", спричинену будівництвом санаторно-оздоровчого комплексу "У Петровича" без формального недотримання п.30 договору оренди землі в частині надання згоди на його будівництво.

Відтак, враховуючи критерій "пропорційності", який відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає необхідність дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, суд дійшов висновку про недоведеність прокурором критерію істотності допущеного відповідачем порушення умов договору оренди як підстави його розірвання згідно із ч.2 ст.651 ЦК України, а задоволення позовних вимог у даній справі призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Щодо поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Домінвест" заяви про розподіл судових витрат від 11.12.2023, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до ст.16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 244 ГПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо він не вирішив питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (ст.123 ГПК України).

Із аналізу змісту ст.244 ГПК України вбачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати.

Як зазначено вище, постановою Верховного Суду від 14.02.2024 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 у справі №906/1379/15 скасовано. Справу №906/1379/15 направлено до Північно-західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду апеляційної скарги прокурора.

Враховуючи той факт, що постановою Верховного Суду від 14.02.2024 скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 у справі №906/1379/15, а додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта і є його невід`ємною складовою, колегія суддів дійшла висновку, що у суду апеляційної інстанції відсутні підстави здійснювати розподіл судових витрат та приймати додаткове рішення до скасованого судового рішення.

Відтак, заява ТОВ "Домінвест" про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу від 11.12.2023 за наслідками розгляду апеляційної скарги прокурора на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.08.2023 не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Житомирської області від 07.08.2023 у справі №906/1379/15 залишити без змін, апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури - без задоволення.

2. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінвест" про розподіл судових витрат від 11.12.2023 - відмовити.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "03" червня 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.