Постанова

від 04.06.2024 по справі 904/5508/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2024 року м.Дніпро Справа № 904/5508/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Еко центр Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2024 (суддя Васильєв О.Ю.) у справі № 904/5508/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Марадо, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю Еко центр Дніпро, м. Дніпро

про стягнення 80 000,00грн

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області звернулося ТОВ Марадо з позовом до ТОВ Еко центр Дніпро про стягнення 80 000,00грн. неустойки за користування орендованими приміщеннями після закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна від 01.11.2020 (укладеного між сторонами). Окрім того, просить стягнути з відповідача 7 500,00грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушення відповідачем умов договору оренди в частині вчасного повернення майна з оренди.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2024 у справі № 904/5508/23 позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Еко Центр Дніпро на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Марадо 80 000,00грн. - неустойки, 2 684,00грн. - витрат на сплату судового збору, 5 000,00грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Еко центр Дніпро, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що ТОВ «ЕЦД» не виконує обов`язок щодо повернення речі.

Позивач правом на подання відзиву не скористався.

Відповідач подав апеляційному суду додаткові пояснення, в яких просить приєднати до матеріалів справи № 904/5508/23 додаткові докази.

Нові докази у справі не підлягають прийняттю з урахуванням вимог ч.3 ст.269 ГПК України, відповідно до якої докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При цьому за ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Так, вказані докази взагалі не були предметом розгляду суду першої інстанції, при цьому, апелянт жодним чином не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 13.02.2024 здійснено запит матеріалів справи №904/5508/23 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

19.02.2024 матеріали справи №904/5508/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2024 (суддя доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу відповідача залишено без руху через неподання останнім доказів оплати судового збору у встановленому порядку і розмірі (визначена сума сплати 3220,80 грн). Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

04.03.2024 на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 26.02.2024 надійшла заява про усунення недоліків скарги, до якої додана: квитанція ID 1535-6971-7005-6454 від 04.03.2024 про сплату 3220,80 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.03.2024р. відкрито провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Еко центр Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2024 у справі № 904/5508/23; ухвалено розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Між ТОВ МАРАДО» та ТОВ «ЕКО ЦЕНТР Дніпро» укладено договір оренди нерухомого майна від 01.11.2020.

Згідно умов договору ТОВ «МАРАДО» зобов`язується передати в строкове платне користування ТОВ «ЕКО ЦЕНТР Дніпро» виробниче приміщення площею 250кв.м., розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, 34, корпус №87.

Згідно п.4.1 договору, ТОВ «ЕКО ЦЕНТР ДНІПРО» зобов`язано вносити плату за користування орендованим майном у розмірі та у строки, встановлені договором. П. 4.4 договору сторони погодили розмір орендної плати. Відповідно до додатку №2 до договору оренди від 01.11.2020 строк оренди погоджений сторонами до 30.04.2022.

У погоджений договором строк, відповідач виробничі приміщення з оренди не повернув. У зв`язку з цим, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 у справі № 904/4237/22 частково задоволено позовні вимоги ТОВ Марадо, стягнуто з ТОВ Еко центр Дніпро на користь ТОВ Марадо: 5, 000,00 грн. - заборгованості з орендної плати; 100 000,00 грн. - неустойки, 2015,07 грн. - пені, 2 234,39 грн. - судового збору, 6 304,20 грн. - витрат на оплату професійної правової допомоги, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.06.2023.

Цим рішенням встановлено правомірність користування відповідачем орендованим приміщенням за договором оренди нежитлового приміщення від 01.11.2020 (в редакції додаткової угоди №2 від 05.05.2021) до 30.04.2022 та наявність підстав для стягнення неустойки на підставі ст.785 ЦК України за період з 01.05.2022 до 28.02.2023 у розмірі 100 000,00грн. за користування приміщенням після закінчення строку дії договору оренди. Також судом відхилено заперечення відповідача, обґрунтовані посиланням на відсутність його вини у несвоєчасному поверненні приміщення орендодавцю.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).

Посилаючись на вищезазначені обставини, встановлені рішенням господарського суду у справі № 904/4237/22, позивач зазначає, що на час звернення з вказаним позовом до суду відповідачем досі не повернуто орендоване майно, в той час, як договір оренди фактично припинено 30.04.2022, що є підставою для нарахування позивачем неустойки за період з березня 2023 по жовтень 2023 в подвійному розмірі орендної плати в сумі 80 000,00грн. на підставі ст.785 ЦК України.

Задовольняючи позов, господарський суд керувався законністю та доведеністю вимог позивача.

Суд зазначив, що договір припинив свою дію 30.04.2022, а майно з оренди за актом приймання-передачі не повернуто, отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідач неустойки за період з березня 2023 по жовтень 2023 в сумі 80 000,00грн є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Предметом позову є стягнення з відповідача 80 000,00 грн. неустойки.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інших правочинів.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст.626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У даній справі спірні правовідносини виникли з договору оренди.

За змістом ч.6 ст.283 та ч.4 ст.291 ГК України до відносин оренди між суб`єктами господарювання застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Згідно із ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст.283 ГК України істотними умовами договору оренди є:

- об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);

- строк, на який укладається договір оренди;

- орендна плата з урахуванням її індексації;

- порядок використання амортизаційних відрахувань;

- відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Таким чином, істотними умовами договору оренди, які сторони мають погодити при укладенні договору, а господарські суди встановити під час розгляду справи, є, зокрема, орендна плата, строк договору та умови повернення орендованого майна.

Відповідно до ч.1 ст.286 ГК України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Схожі положення щодо поняття договору найму (оренди) та його істотних умов закріплені і в ЦК України, де відповідно до ч.1 ст.759 за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Положеннями ч. 1 ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Невиконання наймачем передбаченого ч.1 ст.785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, у якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, відповідно до ст.614 ЦК України для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто, судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду України у постанові від 02.09.2014 у справі №3-85гс14, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі №910/16362/18, від якої Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не відступив при розгляді справи №910/20370/17.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 ЦК України).

Тобто неустойка згідно із ч.2 ст.785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас, неустойка за ч.2 ст.785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору, зокрема, у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосовувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч.2 ст.785 ЦК України), Суд, встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою ч.2 ст.785 ЦК України, зазначає про таке.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст.614 ЦК України.

Отже, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах (п.4.2. цієї постанови, п.3.11 договору), проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено ч.2 ст.785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений ч.2 ст.785 ЦК України.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм ст.ст.759, 762, 763 ЦК України, ст.ст.283, 284, 286 ГК України із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому, права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч.2 ст.785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст.762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма ч.2 ст.785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Як вірно встановлено Господарським судом у справі № 904/4237/22, майно передано позивачем відповідачу за актом приймання-передачі №1 від 01.11.2020, відповідачем після припинення договору оренди нежитлового приміщення від 01.11.2020 (30.04.2022) орендоване майно не повернуто, що не заперечується орендарем.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист №02/11/23 від 28.11.2023 ТОВ Еко центр Дніпро з пропозицією до ТОВ Марадо про продовження дії договору оренди до січня 2025 року шляхом підписання додаткової угоди до договору оренди нежитлового приміщення від 01.11.2020. Однак, сторонами не надано судам доказів укладення між ними угод щодо оренди спірного приміщення.

Зазначене підтверджує, що орендоване майно станом на 28.11.2023 знаходилось у користуванні саме відповідача.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки за період з березня 2023 по жовтень 2023 в сумі 80 000,00 грн правильно визнано господарським судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені?статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до?статті 129 Господарського процесуального кодексу України?судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись статтями?129, 269,?275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Еко центр Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2024 у справі № 904/5508/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області 19.01.2024 у справі №904/5508/23 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на? Товариство з обмеженою відповідальністю Еко центр Дніпро.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 04.06.2024.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя Т.А. Верхогляд