Ухвала

від 03.06.2024 по справі 140/7228/21

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

03 червня 2024 року ЛуцькСправа № 140/7228/21 Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання Торгун С.В.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні звіт Луцької міської ради про виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Луцької міської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року, позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано рішення Луцької міської ради від 23 червня 2021 року №13/57 «Про відмову громадянці ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва в с. Озерце Луцького району Волинської області»; зобов`язано Луцьку міську раду надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення документації із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, орієнтовною площею 0,10 га за її заявою від 06 березня 2020 року. Рішення набрало законної сили 03 грудня 2021 року.

Ухвалою суду від 23 квітня 2024 року заяву ОСОБА_2 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення задоволено; зобов`язано Луцьку міську раду у строк до 24 травня 2024 року подати до Волинського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року в адміністративній справі №140/7228/21 за позовом ОСОБА_2 до Луцької міської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії.

На адресу суду 22 травня 2024року Луцькою міською радою подано звіт про виконання рішення суду.

27 травня 2024 року ОСОБА_2 подано клопотання про встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу на керівника відповідача.

Розгляд звіту та накладення штрафу призначено до судового розгляду на 11:00 03 червня 2024 року.

Позивач в судове засідання не з`явився, подавши клопотання про розгляд звіту без його участі та без участі його представника.

В судовому засіданні представник Луцької міської ради просив прийняти звіт про виконання рішення суду.

Дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд дійшов висновку про наявність відсутність підстав для прийняття поданого звіту, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 129-1 Конституції України встановлює, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Згідно статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні за змістом положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Вищенаведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а, від 24 липня 2023 року у справі №420/6671/18 та від 1 травня 2023 року у справі № 520/926/21.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) «Щодо якості судових рішень» (on the quality of judicial decisions) з метою забезпечення ефективності правосуддя, усі країни повинні мати процедури забезпечення виконання рішень.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У відповідності до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною восьмою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статті 287 цього Кодексу.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а у разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладанням штрафу.

У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати, на що ґрунтовно звернув увагу суд першої інстанції розглядаючи заяву позивача в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, застосування статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Таким чином, виходячи з приписів чинного законодавства як матеріального, так і процесуального, кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.

Суд зазначає, що Луцька міська рада всупереч нормам чинного законодавства не надала належних доказів виконання рішення суду від 02 листопада 2021 року.

Як вбачається із поданого 22.05.2024 звіту про виконання рішення суду, останнє не виконане. Факт не виконання рішення суду не заперечується представником відповідача і в судовому засіданні. Винесення проекту рішення на розгляд сесій Луцької міської ради та неодноразове не прийняття позитивного рішення (з 2022 року), в своїй сукупності свідчить про недбале ставлення відповідача до виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях по справах» Іммобільяре Саффі проти Італії», «Горнсбі проти Греції», «Жовнер проти України», «Бурдов проти Росії», «Ясіун`єне проти Литви», «Руйану проти Румунії» наголошує на тому, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) щодо ролі суддів у виконанні судових рішень, в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення та оперативно виконувати їх як частину своїх посадових обов`язків. Сама думка, що державна установа відмовляється поважати рішення суду, підриває концепцію верховенства права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження, є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Відповідно до частин 2, 4 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права на судовий захист.

Невиконання рішення суду на протязі тривалого часу є порушенням права на справедливий судовий розгляд, що є порушенням Конвенції по правам людини.

Як було зазначено вище, станом на 03 червня 2024 року Луцькою міською радою не подано доказів про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року.

З огляду на вказане та відповідно до приписів частини другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів апелянтів, суд вважає за необхідне встановлення нового строку подання звіту про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року та накладення на Луцького міського голову, відповідального за виконання рішення, штрафу.

Відповідно до приписів частин другої, третьої та четвертої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Половина штрафу стягується на користь позивача, інша половина до Державного бюджету України.

Питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Приписи процесуального законодавства щодо накладення на суб`єкта владних повноважень штрафу за невиконання рішення або неподання звіту не є імперативними, а дозволяють суду діяти на власний розсуд в питанні накладення штрафу.

Суд зазначає, що передбачені вищевказаною нормою Кодексу адміністративного судочинства України заходи судового контролю, в тому числі накладення штрафу, підлягають застосуванню у разі неподання звіту суб`єктом владних повноважень про виконання судового рішення або якщо в поданому звіті причини невиконання чи неповного виконання судового рішення є неповажними.

При цьому, накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.

Крім того, накладення штрафу є заходом, який повинен застосовуватись до порушника, коли всі можливі способи впливу на його поведінку у спірних правовідносинах були застосовані і порушник, не зважаючи на вказане, продовжує ухилення від виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Конституційний Суд України в рішенні від 06.07.1999 № 7-рп/99 наголосив, що голова це головна посадова особа територіальної громади міста (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини).

У пункті 1 резолютивної частини вказаного рішення, Конституційний Суд України зазначив, що положення статті 12, частин третьої та шостої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в контексті статті 141 Конституції України треба розуміти так, що сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою відповідної територіальної громади з представницьким мандатом.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Отже, відповідно до частини другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 12, частин третьої та шостої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в контексті статті 141 Конституції України Луцький міський голова є керівником суб`єкта владних повноважень, відповідальним за виконання судового рішення.

Таким чином, з вказаних законодавчих положень вбачається, що судом можуть бути вжиті заходи реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу, відповідальну за виконання рішення суду.

Як вбачається із он-лайн трансляцій сесій Луцької міської ради, (https://www.youtube.com/watch?v=pSQp0MjeISA) Луцьким міським головою не вжито достатньо заходів щодо виконання рішення суду. Крім того, із результатів голосування депутатами на сесіях Луцької міської ради вбачається, що органом місцевого самоврядування вибірково виконуються рішення судів.

На думку суду, поданий Луцькою міською радою звіт під назвою «звіт про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року по справі №140/7228/21» не є звітом про виконання рішення суду, а є звітом про невиконання рішення суду.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно правових позицій та висновків суддів Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, а також суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, наведені у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 570/4524/17 та інших про недобросовісну поведінку органів державної влади або місцевого самоврядування у разі створення ними штучних перешкод, які позбавляють громадян отримати у власність земельні ділянки за розпочатою ними процедурою.

Неодноразове не голосування та не прийняття рішень Луцької міської ради на виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду (справа №140/2528/19, №140/10048/21, №140/8265/21, №140/7228/21, №140/3747/22, №140/16578/21, №140/16575/21, №140/16581/21 та ін.) свідчить про створення радою штучних перешкод для громадян та для виконання рішень судів.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає достатніми підстави для накладення штрафу на керівника відповідача - суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, оскільки ним не надано доказів про виконання рішення, яке набрало законної сили та не подано звіту про належне виконання рішення суду.

Штраф за не виконання рішення суду та не подання звіту про належне виконання рішення суду накладається на керівника суб`єкта владних повноважень незалежно від того чи залучався такий керівник, як відповідач при прийнятті відповідної постанови (постанова Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі №813/213/17).

Приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року 3028 грн.

Визначаючи розмір штрафу, суд дійшов висновку про необхідність його застосування у мінімальному розмірі, тобто, на рівні двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки такий розмір буде достатнім для відповідача та спонукатиме його виконати рішення суду.

Суд враховує, що приписи статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України щодо накладення на суб`єкта владних повноважень штрафу за невиконання рішення або неподання звіту не є імперативними, а дозволяють суду діяти на власний розсуд в питанні накладення та визначенні суми штрафу.

Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.

Вищевикладені обставини свідчать про протиправну бездіяльність посадових осіб Луцької міської ради, яка полягає в ухиленні від виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року по справі №140/7228/21.

Таке невиконання є безпрецедентним для правової держави. Права позивача попри наявне рішення суду не поновлено, а тому позивач обрав законний спосіб правозахисту, звернувшись до суду із заявою про вирішення питання про накладення штрафу.

Таким чином, у зв`язку з не виконанням рішення суду та не надання у встановлений судом строк доказів виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року в адміністративній справі №140/7228/21, належить стягнути з голови Луцької міської ради на користь ОСОБА_2 30280 грн, іншу половину штрафу в розмірі 30280 грн - в дохід Державного бюджету України.

Враховуючи те, що станом на 02 червня 2024 року Луцькою міською радою не надано до суду, саме звіту про належне виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року, а не звіту про не виконання рішення суду, суд вважає за необхідне встановити Луцькій міській раді новий строк подання звіту у справі №140/7228/21 та зобов`язати Луцьку міську раду подати протягом 60 днів звіт про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року.

Суд зауважує, що сплата штрафу не звільняє обов`язку виконання рішення суду і подати звіт про його виконання. Повторне невиконання цього обов`язку тягне за собою застосування наслідків, установлених частинами першою і другою цієї статті, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою. (частини сьомої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 166, 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

В прийнятті звіту Луцької міської ради про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року в адміністративній справі №140/7228/21, відмовити.

Встановити Луцькій міській раді новий строк подання звіту про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року в адміністративній справі №140/7228/21 протягом 60 днів з дня набрання законної сили даної ухвали.

Клопотання ОСОБА_2 про накладення на керівника суб`єкта владних повноважень Луцької міської ради, відповідального за виконання рішення, штрафу задовольнити.

Накласти на міського голову, як керівника суб`єкта владних повноважень Луцької міської ради, відповідального за виконання рішення, штраф за невиконання рішення суду у розмірі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60560 грн.

Стягнення штрафу здійснити відповідно до частини третьої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом стягнення половини суми штрафу, що становить 30280 грн. на користь ОСОБА_2 , іншу половину у розмірі 30280 грн. стягнути на користь Державного бюджету України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя А.Я. Ксензюк

Ухвала в повному обсязі складена 04.06.2024.