Рішення

від 16.05.2024 по справі 160/7740/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 року Справа № 160/7740/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого суддіНіколайчук С.В. за участі секретаря судового засіданняЕмріх Ю.П. за участі: представника позивача представника відповідача Бондар Д.В. Доменюк Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОСТАЛЬ-ЕНЕРГО" (49081, м. Дніпро, вул. Столєтова, 21, код ЄДРПОУ 37731681) до Енергетичної митниці Державної митної служби України (042158, м. Київ, вул. Світлицького, 28а, код ЄДРПОУ 44029610) про визнання протиправним та скасування рішення

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОСТАЛЬ-ЕНЕРГО" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Енергетичної митниці Державної митної служби України, в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів UA903020/2024/000004/1 від 16.01.2024 року та картки відмови в прийнятті митної декларації митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 903020/2024/000033.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що відповідач протиправно відмовив йому у прийнятті митної декларації, а також безпідставно відкоригував митну вартість товару у бік збільшення. Спірне рішення про коригування митної вартості товарів, в якому митна вартість визначена не за ціною договору, а за резервним методом, є неправомірним, оскільки митному органу було надано всі необхідні документи, які в повній мірі підтверджували заявлену митну вартість товарів (числові значення складових митної вартості товарів) і жодних розбіжностей такі документи не містили. Посилання ж митного органу, як на підставу виникнення у нього сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товарів, на нижчий ціновий рівень імпортованого позивачем товару порівняно з митним оформленням інших ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів є нормативно необґрунтованими, адже лише сама по собі різниця між вартістю подібних (аналогічних) товарів не свідчить про наявність порушень з боку декларанта та не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач просить задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Ухвалою від 01 квітня 2024 року суд відкрив в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 15 квітня 2024 року суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням першого судового засіданні, призначив справу до розгляду у судовому засіданні на 09 травня 2024 року о 11:20 год.

Суд відклав розгляд справи на 16.05.2024 року.

Відповідач позов не визнав, надавши до суду відзив на позовну заяву та додаткові пояснення, у котрих заперечив щодо задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив , що 17.01.2024 до Відділ митного оформлення ''Київ'' митного поста ''Центральний'' Енергетичної митниці декларантом ТОВ «Дніпросталь-Енерго» подано електронну митну декларацію типу IM 40 ДР, якій присвоєно номер 24UA903020000598U1 (далі МД 598), в якій для митного оформлення в митному режимі IM 40 (випуск у вільний обіг) подано товар «Електроенергія за грудень 2023 кількість 555 тис.кВт*г».

Разом із митною декларацією МД 598 декларантом ТОВ «Дніпросталь-Енерго» подані документи, що зазначаються у графі 44.

Під час виконання митних формальностей в рамках реалізації положень статей 54, 55, 58, 335 МК України в напрямку контролю за правильністю визначення митної вартості, за результатами опрацювання поданих для підтвердження митної вартості документів, митним органом було витребувано у ТОВ «Дніпросталь-Енерго» документи на підтвердження заявленої митної вартості.

Підставою для витребування додаткових документів до МД 598 від позивача стали такі обставини: в порядку здійснення митного контролю на підставі та відповідно до частини п`ятої статті 54, частин першої і четвертої статті 337, статті 320 МК України встановлено, що декларантом не підтверджено числові значення складових митної вартості заявленого товару та відсутні відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар.

На вимогу митного органу декларантом не надано документальне підтвердження числових значень складових цієї формули для відповідного обрахунку. Зазначене, в свою чергу, унеможливлює перевірку достовірності задекларованих відомостей щодо митної вартості заявленого товару.

Позивач подав до суду відповідь на відзив де зазначив, що відповідач не подав будь - якого доказу на спростування зазначених в позовній заяві обставин. Також позивач акцентував увагу на тому, що ним було надано відповідачеві усі без винятку документи на підтвердження заявленої митної вартості, отже висновки, зазначені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими.

Окрім цього, сторонами було надано суду додаткові пояснення щодо предмету спору, зокрема позивач надав детальний розрахунок вартості імпортованої електричної енергії.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив таке.

03.05.2023 року між ТОВ «Дніпросталь-Енерго» та резидентом Республіки Молдови ТОВ «ML ENERGY-GROUP» було укладено Контракт на постачання електричної енергії № 3/05-23, згідно умов котрого ТОВ «Дніпросталь-Енерго» є покупцем, а ТОВ «ML ENERGY-GROUP» - продавцем.

Пунктом 1. 1 укладеного Контракту передбачено, що продавець поставляє ( продає), а покупець приймає ( купує) електроенергію з Об`єднаної енергетичної системи Молдови на умовах DAF кордон Республіки Молдова-Україна з метою подальшого постачання в Україну.

Ціна електроенергії, що постачається за даним контрактом, вказується у відповідних додатках (пункт 2.1 Контракту). Додатком № 6/1 від 15.08.2023 року Сторони погодили формулу розрахунку вартості електроенергії. 31.12.2023 року ТОВ «ML ENERGY-GROUP» виставило рахунок № 04/12 DNE у котрому було зазначено кількість електричної енергії, ціну та загальну вартість. Загальна вартість електричної енергії котра була поставлена у період з 01.12.2023 по 31.12.2023 рік становить 39 334, 68 євро.

Для підтвердження заявленої митної вартості, на підставі положень ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, відповідачу поданий комплект документів, серед яких були, зокрема, наступні документи:

1.Контракт на постачання електричної енергії № 3/05-23 від 03.05.2023 року

2.Додаток № 6/1 від 15.08.2023 року до Контракту на постачання електричної енергії № 3/05-23 від 03.05.2023 року

3.Інвойс №04/12 DNE від 31.12.2023 року

4.Сертифікат про походження товару форми СТ-1 № А311362 від 10.01.2024 року.

16.01.2024 року, відповідачем прийняте рішення про коригування митної вартості товарів UA903020/2024/000004/1 за яким митна вартість вказаного товару скоригована в сторону збільшення до 0,092 євро за 1 кіловат або 92 євро за тисячу кіловат та у якому вказано про застосування другорядного методу визначення митної вартості - резервного.

Також відповідачем складено картку відмови в прийнятті митної декларації митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 903020/2024/000033.

Не погоджуючись із здійсненим відповідачем коригуванням митної вартості імпортованого товару, ТОВ «Дніпросталь-Енерго» звернулось до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їх джерела права.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ж до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктами 23 та 24 частини 1статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

За змістом статей 49,50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу(частини 1 та 2 статті 51 МК України).

Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

За змістом частин 1 - 3 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частини 5 - 6статті 53 МК України).

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.04.2019 року у справі №826/10733/15 та від 19.02.2019 року у справі №826/2312/16 від 05 грудня 2019 року у справі №826/3102/16 і в постановах Верховного Суду України від 31.03.2015 року у справі № 21-127а15,від 30.06.2015 року у справі № 21-591а15) та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

З матеріалів справи видно, що для підтвердження заявленої митної вартості, на підставі положень ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, відповідачу поданий комплект документів, серед яких були, зокрема, наступні документи: зовнішньоекономічний контракт, інвойс, сертифікат походження, додаткові угоди.

Частинами 3 та ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України передбачений виключний перелік обставин, за яких вказаних у ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України документів недостатньо для підтвердження митної вартості товарів, а декларант або уповноважена ним особа зобов`язані надати додаткові документи.

До цього переліку входять такі обставини: 1) якщо документи містять розбіжності; 2) якщо наявні ознаки підробки документів; 3) якщо документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, 4) якщо документи не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 5) існування обґрунтованих підстав вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

Якщо жодна з вказаних 5 обставин відсутня, то орган доходів і зборів має користуватися та піддавати аналізу під час вирішення питання щодо підтвердження митної вартості товарів лише ті документи, виключний перелік яких міститься в ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України та не має права вимагати подання інших документів.

У прийнятому відповідачем рішенні про коригування митної вартості відсутні обґрунтовані згідно законодавства України з питань митної справи посилання на те, що виявлена хоча б одна з вищевказаних 5 обставин, за яких посадові особи митниці мали право вимагати подання додаткових документів із застосуванням ч. 3 та ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України.

Положеннями ч.1 ст.57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Згідно із ч.2 коментованої статті Кодексу основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Відповідно до ч.3 ст.57 МК України передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч.4 ст.57 МК України).

Згідно із ч.5 ст.57 МК України у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

Кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (ч.6 ст.57 МК України).

Відповідно до ч.1 ст.58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні (ч.2 ст.58 МК України).

Згідно із ч.3 ст.58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини 1 статті 57 цього Кодексу.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (ч.1 ст.54 МК України).

У відповідності до ч.2 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Згідно із ч.3 ст.54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

За змістом ч.5 ст.54 МК України передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.7 ст.54 МК України у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Стосовно посилання відповідача про не надання документального підтвердження числових значень складової формули відповідно до наданого додатку від 11.03.2023 року № 6/1 до контракту на постачання електроенергії від 03.05.2023 року № 03/05-23, згідно із пунктом якого вартість електроегергії за цим контрактом розраховується в євро за формулою: Ccontr=?i(Wi*picontr), то суд зазначає, що відповідач не довів, що числові значення складової формули впливають на підтвердження заявленої позивачем митної вартості товару.

З наданих позивачем до суду пояснень слідує, що до п.6.1 до договору міститься формула і алгоритм розрахунку, який не перевищує суму задекларованого товару.

Слід зазначити, що електрична енергія є специфічним товаром і її вартість визначається погодинно, що підтверджується листом від 13.05.2024 року № 1151, що, на думку суду , не може впливати на загальну суму поставки електроенергії.

У спірних правовідносинах позивач застосував основний метод визначення митної вартості товарів, з чим відповідач не погодився, вважаючи, що мав бути застосований другорядний резервний метод з огляду на те, що іншим декларантом був задекларований аналогічний товар з вищою ціною.

ТОВ "Інтерпайн Україна" та ТОВ "Дніпросталь-енерго" було надано відповідачу всі без винятку документи, передбачені ст. 53 Митног кодексу України на підтвердження заявленої митної вартості та, як наслідок, правомірності використання саме основного методу визначення митної вартості товарів.

Відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростував зміст поданих декларантом документів. Ні в спірному рішенні, ні у відзиві на позов відповідач не наводить даних щодо конкретної суми розбіжностей чи сумнівів. Сам факт здійснення митного оформлення подібних товарів за митною вартістю, що є більша заявленої декларантом, не може бути безумовною підставою для коригування відповідачем митної вартості товару.

Дослідивши надані позивачем документи, суд вважає, що під час митного оформлення декларантом надано усі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар, містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, та які підтверджували заявлену декларантом митну вартість товару за ціною договору, та не встановлено жодних інших обставин, визначених положеннями частиною 1 статті 58 Митного кодексу України, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за ціною договору купівлі-продажу.

У рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 в справі № 825/648/17 (№ К/9901/16592/18).

Суд зазначає, що відповідач також не довів суду неможливість застосування ним попередніх п`яти методів визначення митної вартості товару. В оскаржуваних рішеннях, не зазначено підстави щодо незастосування того чи іншого методу визначення митної вартості, що в свою чергу не може вважатися достатніми доводами обґрунтованості прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення.

Згідно із ч.1 ст. 256 Митного кодексу України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

За таких обставин, суд вважає, що рішення про коригування митної вартості товарів UA903020/2024/000004/1 від 16.01.2024 року та картка відмови в прийнятті митної декларації митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 903020/2024/000033 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно із ч. 1 та ч 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до положеньст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування».

Цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії».

З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у Конституції чи інших актах.

Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту.

Якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Виходячи з викладеного, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 7265 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви до суду в сумі 7265 грн підлягає стягненню на користь позивача з Енергетичної митниці за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОСТАЛЬ-ЕНЕРГО" (49081, м. Дніпро, вул. Столєтова, 21, код ЄДРПОУ 37731681) до Енергетичної митниці Державної митної служби України (042158, м. Київ, вул. Світлицького, 28а, код ЄДРПОУ 44029610) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів UA № 903020/2024/000004/1 від 16.01.2024 року.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 903020/2024/000033.

Стягнути з Енергетичної митниці Державної митної служби України (042158, м. Київ, вул. Світлицького, 28а, код ЄДРПОУ 44029610) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОСТАЛЬ-ЕНЕРГО" (49081, м. Дніпро, вул. Столєтова, 21, код ЄДРПОУ 37731681) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 7265,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 03 червня 2024 року.

Суддя С.В. Ніколайчук