Рішення

від 03.06.2024 по справі 460/514/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 червня 2024 року м. Рівне№460/514/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до 2 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів (далі відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні; зобов`язати відповідача виплатити середній грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 28.12.2020 по 21.12.2023 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за час затримки виплати.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що на виконання судового рішення у справі №460/21636/23 йому виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 59144,43 грн. Позивач вказує, що відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тому, позивач стверджує про наявність в себе права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за період з 29.12.2020 по 21.12.2023. Просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 19.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачподав відзив до суду, в якому вказав, що з огляду на відсутність спору між сторонами щодо розміру нарахувань та виплат позивачу сум, належних при звільненні, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносинстатті 117 КЗпП України. Крім того, відповідач вважає, що вказана стаття не розповсюджується на правовідносини, що виникають в порядку виконання судових рішень. Тому, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з вимогами частини четвертоїстатті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно достатті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу начальника Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області від 28.12.2020 №310, ОСОБА_1 29.12.2020 виключено з кадрів ДСНС України та знято з усіх видів грошового забезпечення.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 у справі №460/21636/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до 2 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення певних дій задовольнити повністю. Визнано протиправними дії 2 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів щодо встановлення базового місяця вересень 2014 року при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов`язано 2 Державний пожежно - рятувальний загін Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця січень 2008 року. Визнано протиправними дії 2 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 30.11.2018. Зобов`язано 2 Державний пожежно - рятувальний загін Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 з встановленням базового місяця березень 2018 року.

На виконання вказаного рішення суду індексація грошового забезпечення перерахована на картковий рахунок позивача 21.12.2023 в розмірі 59144,43 грн.

Позивач вважає наявним в себе право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу, тому звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон України №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закон України №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції на час виключення позивача зі списків) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 у справі № 460/21636/23 зобов`язано 2 Державний пожежно - рятувальний загін Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця січень 2008 року. зобов`язано 2 Державний пожежно - рятувальний загін Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 з встановленням базового місяця березень 2018 року.

Тобто, вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено непроведення повного розрахунку відповідача із позивачем в день його звільнення (встановлено не виплату в повному обсязі індексації грошового забезпечення).

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371цього Кодексуроз`яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд враховує правову позицію, яку викладено Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.

Так, правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).

При цьому, 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Як встановлено із матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 21.12.2023, а тому відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Працівникам плаваючого складу суден флоту рибної промисловості і працівникам, зайнятим на підприємствах із сезонним характером виробництва, з урахуванням значного коливання протягом року заробітної плати, в інших випадках збереження середньої заробітної плати вона може обчислюватися виходячи з виплат за 12 календарних місяців. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку. Для працівників з відрядною оплатою праці в разі відсутності оперативних даних для розрахунку заробітку за останній місяць розрахункового періоду він може замінюватися іншим місяцем, що безпосередньо передує розрахунковому періоду.

Відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати грошової компенсації поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.

Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку у разі вирішення спору на користь працівника частково, здійснюються не більш, як за шість місяців.

Судом встановлено, що відповідно до судового рішення у справі №460/21636/23 від 17.11.2023 спір на користь ОСОБА_1 задоволено повністю.

З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (21.12.2023), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 230.12.2020 (наступного після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 182 календарні дні (з 30.12.2020 по 29.06.2021).

Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, то суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).

Аналіз наведених нормативних актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статті 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 05.10. 2018 у справі № 127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Згідно із статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

Як встановлено судом, Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 у справі №460/21636/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до 2 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення певних дій задовольнити повністю. Визнано протиправними дії 2 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів щодо встановлення базового місяця вересень 2014 року при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов`язано 2 Державний пожежно - рятувальний загін Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця січень 2008 року. Визнано протиправними дії 2 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 30.11.2018. Зобов`язано 2 Державний пожежно - рятувальний загін Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 з встановленням базового місяця березень 2018 року.

На виконання вказаного рішення суду індексація грошового забезпечення перерахована на картковий рахунок позивача 21.12.2023 в розмірі 59144,43 грн.

Зважаючи на наведене вище правове регулювання та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.12.2023.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 та від 09.08.2022 у справі №460/4765/20.

Тому, для захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю та необхідність зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.12.2023 року на суму виплаченого доходу 59144,43 грн.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими повністю та підтвердженими доказами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, то суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 2 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 з охорони об`єктів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 по 29.06.2021

Визнати протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати доходів з 01.01.2016 по 21.12.2023 на суму виплаченого доходу 59144,43 грн.

Зобов`язати 2 Державний пожежно - рятувальний загін Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати доходів за період з 01.01.2016 по 21.12.2023 на суму виплаченого доходу 59144,43грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань 2 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Рівненській області з охорони об`єктів судові втрати судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 03 червня 2024 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - 2 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (вул. Промислова дорога, 5,м. Вараш,Вараський р-н, Рівненська обл.,34403, ЄДРПОУ/РНОКПП 08803477)

Суддя У.М. Нор