Постанова

від 23.05.2024 по справі 520/10516/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 р.Справа № 520/10516/2020Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2023, суддя Сліденко А.В., повний текст складено 02.08.23 по справі № 520/10516/2020 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, третя особа: Регіональна профспілкова організація Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу суб`єкта владних повновжаень, поновлення на посаді державної служби, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (далі третя особа-1), Регіональної профспілкової організації Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (далі третя особа-2), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 13.07.2020 № 2220/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту з 14.07.2020 відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу з припиненням державної служби; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту з 14.07.2020 з відновленням державної служби; стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день постановлення рішення, з урахуванням індексу інфляції та коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідачем при звільненні позивача грубо порушено процедуру звільнення у зв`язку неналежним попередженням про наступне звільнення, а також не дотримання відповідачем гарантій, передбачених трудовим законодавством, оскільки з моменту попередження про звільнення їй не було запропоновано вакантні посади, які б вона могла обійняти відповідно до своєї кваліфікації, а також не враховано наявність у позивача переважного права на залишення на роботі.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2023 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 13.07.2020 №2220/к в частині визначення календарної дати звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту - 14.07.2020р.

Змінено визначену у наказі Міністерства юстиції України від 13.07.2020 №2220/к календарну дату звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту з 14.07.2020р. на 06.08.2020р.

Позов у решті вимог - залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги вказала, що в даному випадку наказ про звільнення прийнято без конкретизації причин та підстав, а останній лише містить формальний перелік пунктів передбачених п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу, які по своїй юридичній природі є різними та навіть взаємовиключними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу правової визначеності, адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності прийняття Відповідачем-1 рішення. А тому, покликання Відповідача-1 у наказі про звільнення на пункт 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Стверджує, що саме керівник має право альтернативного вибору способу доведення інформації до державного службовця. В даному випадку в.о. Державного секретаря Міністерства юстиції України, як суб`єкт призначення відносно позивача, у дорученні від 20 лютого 2020 року чітко визначила спосіб ознайомлення позивача з попереджанням про звільнення - під особистий підпис, тобто шляхом вручення особисто, що відповідає приписам ч. 1 ст. 9-1 Закону України "Про державну службу". При цьому, зазначене доручення не містить посилань про можливість ознайомлення позивача у будь-який інший альтернативний спосіб, ніж зазначений вище. Зазначення судом першої інстанції про те, що Північно-Східне МРУ при складанні протоколу про доведення до відома державного службовця діяло у відповідності до ст. 9-1 ЗУ Про державну службу, оскільки використало всі передбачені законодавством способи доведення інформації, не можуть бути враховані, оскільки в даному випадку Північно-Східне МРУ виступало лише виконавцем доручення МЮУ, а в.о. Державного Секретаря чітко визначило спосіб доведення інформації до ОСОБА_1 , який є відмінним від застосованого Відповідачем-2. За вказаних обставин, вважає, що використовуючи альтернативні способи доведення інформації до відома позивача, які суперечать дорученню суб`єкта призначення, не відповідають вимогам закону та суперечать самому дорученню в.о. Державного Секретаря Міністерства юстиції України від 20 лютого 2020 року. Вважає, що суд першої інстанції взагалі не надавав оцінки та не прийняв до уваги доводи позивачки про неналежне повідомлення, зазначивши лише, що діюче законодавство, зокрема ст. 9-1 ЗУ Про державну службу визначає необхідність складення протоколу про доведення до відома державного службовця інформації та діючим законодавством не передбачено накладення на нього ЄЦП або електронної печатки.

Також зазначає, що станом на дату попередження позивача та в подальшому звільнення Північно - Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції виконувало ті ж функції та завдання, що і до моменту попередження позивача про звільнення, що підтверджується листом Міністерства юстиції України. При порівнянні основних обов`язків позивача та положення про відділ соціально- виховної роботи та забезпечення прав засуджених встановлено, що обов`язки по посаді позивача були покладені на зазначений відділ та як вбачається із перелічених вище обставин станом на дату звільнення позивача у відділі відділ соціально-виховної роботи та забезпечення прав засуджених було введено додаткову посаду заступника начальника відділу. Тобто, в даному випадку відбулась трансформація посади позивача та її перепідпорядкування, що не є тотожним скороченню посади державної служби, а фактично є зміною істотних умов державної служби. Крім того, зазначає, що відповідачами не дотримано соціальних та трудових гарантій позивача, визначених у колективному договорі на 2019-2021 роки.

Відповідач - Міністерство юстиції України також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 13.07.2020 № 2220/к в частині визначення календарної дати звільнення ОСОБА_1 з посади та змінення визначеної у даному наказі дати звільнення позивачки з 14.07.2020 на 06.08.2020.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що працівниками Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції вжито всі можливі дії щодо доведення до відома ОСОБА_1 попередження про майбутнє звільнення. Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що 06.07.2020 позивачка в чергове, із низки систематичних повідомлень: 28.02.2020, 03.04.2020, 15.06.2020 була повідомлена про майбутнє звільнення, тому вважаємо твердження суду, що першою правильною календарною датою є 06.07.2020, суперечить встановленим під час судового розгляду фактам та обставинам справи. Отже, є безпідставним висновок суду про неузгодження із законом календарної дати припинення державної служби, котра на думку суду помилково визначена суб`єктом владних повноважень як - 14.07.2020. Крім того, зауважує, що попередження, яке ОСОБА_1 особисто підписано 06.07.2020 та про яке зазначено у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2023 у справі № 520/10516/2020 не містить дати його складання, підпису суб`єкта призначення та не є належним доказом попередження про звільнення ОСОБА_1 . Враховуючи викладене, наказ Міністерства юстиції України від 13.07.2020 № 2220/к Про звільнення ОСОБА_1 14.07.2020 видано правомірно, підстав для перенесення календарної дати звільнення на 06.08.2020, немає.

Учасники справи також скористалися правом подання відзиву на апеляційні скарги.

У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що наказом Міністерства юстиції України від 05.04.2018 № 1346/к позивачку призначено на посаду заступника начальника з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

Наказом Міністерства юстиції України Про внесення змін до штату Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції від 14.01.2020 № 203/к внесено зміни до штату Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.12.2018 № 4787/к.

Згідно вказаних змін, зокрема, посаду заступника начальника з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції скорочено.

При попередженні про наступне звільнення, будь-які вакантні посади за відповідною професією чи спеціальністю позивачу не пропонувалися.

Наказом Міністерства юстиції України Про звільнення від 13.07.2020 № 2220/к позивача звільнено з займаної посади заступника начальника з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 14.07.2020 відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу - у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, з припиненням державної служби.

Не погодившись із вказаним наказом, позивачка звернулася до суду із вимогами про визнання наказу протиправним та поновлення на роботі.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі №520/10516/2020 було визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 13.07.2020 №2220/к; 2) поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту або на іншій рівнозначній посаді; 3) стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день постановлення рішення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021 у справі №520/10516/2020 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі №520/10516/2020 було скасовано в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту або на іншій рівнозначній посаді, стягнення з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день постановлення рішення та допущення судового рішення у частині присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання. Прийнято в цій частині постанову, якою поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день постановлення рішення, а саме за період з 13.07.2020 по 11.08.2021 у розмірі 146.225,71грн. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі №520/10516/2020 було залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16.03.2023 були скасовані рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі №520/10516/2020 та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021 у справі №520/10516/2020, а справа скерована на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами повторного розгляду справи суд першої інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, дійшов висновку, що подія скорочення посади державної служби у спірних правовідносинах має реальний, а не штучний чи удаваний характер; ця подія зумовлена одночасно дією двох факторів, а саме: зміною структури Управління та зміною штату Управління; у спірних правовідносинах відсутні об`єктивні чинники, котрі б містили перешкоди чи перепони у вчиненні Міністерством управлінського волевиявлення з приводу зміни структури Управління та з приводу зміни штату Управління за рахунок збереження виконання функцій, закріплених за посадою заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту саме на рівні окремої посади у складі керівництва Управління; заявника слід вважати повідомленим про майбутнє звільнення 28.02.2020, 03.04.2020, 15.06.2020, 06.07.2020; письмові повідомлення від 20.02.2020 та від 06.07.2020 не містять суттєвих відмінностей у причинах скорочення посади державної служби та не містять дефектів/вад/недоліків, здатних спричинити утрату цими документами юридичної сили чи призвести до спотворення сприйняття заявником обставин фактичної дійсності.

Відтак, оскаржений наказ Міністерства може бути визнаний протиправним виключно в частині календарної дати припинення державної служби заявника, що з огляду на реальність події скорочення посади державної служби не призводить до виникнення у заявника права на поновлення державної служби понад строк, визначений ч.3 ст.87 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" у редакції Закону України від 14.01.2020 № 440-IX (набув чинності 13.02.2020), тобто після 06.08.2020.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України Про державну службу.

Пункт 4 частини першої статті 83 Закону України Про державну службу серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб`єкта призначення.

Приписами частини першої статті 87 Закону України Про державну службу визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.

Абзацом першим частини третьої статті 87 Закону України Про державну службу передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Так, аналізуючи положення Закону України Про державну службу, якими визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оскаржуваного наказу, Верховний Суд у постанові від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20 вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Згідно з частиною третьою статті 87 Закону України Про державну службу (в редакції до набрання чинності Законом України від 19.09.2019 № 117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Законом України від 19.09.2019 № 117-IX Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади були внесені зміни та доповнення до Закону України Про державну службу, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону України Про державну службу (у редакції, що діє з 25.09.2019) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України Про очищення влади; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Законом України Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи від 14.01.2020 № 440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: 3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

При цьому, Верховним Судом у постанові від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20 зауважено, що вжите у частині третій статті 87 Закону України Про державну службу слово може, означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Аналогічна правова позиція щодо розуміння/тлумачення частини третьої статті 87 Закону України Про державну службу міститься у постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 520/11687/2020, від 09.12.2021 у справі № 640/20284/20, від 02.06.2022 у справі № 420/3541/20, від 09.06.2022 у справі № 300/891/20.

З урахуванням наведеного, Законом України Про державну службу, який є спеціальним до спірних правовідносин, встановлено право суб`єкта призначення, а не його обов`язок щодо працевлаштування державного службовця.

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин в цій частині положень КЗпП України, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до профільного Закону № 889-VIII, шляхом виключення з попередньої редакції речення, яке означало наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати обов`язок пропонування посад.

Щодо наявності вакантних посад і допущених порушень у частині незабезпечення права позивачки на переведення, суд апеляційної інстанції указує, що до спірних правовідносин застосовуються норми спеціального закону, тобто Закону №889-VIІI, якими на відповідача не був покладений обов`язок забезпечити працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання переведення законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення, і, відповідно, наявність вакантних посад в інших структурних підрозділах не створювала для суб`єкта призначення обов`язку такого переведення.

Ураховуючи викладене, безпідставними є посилання заявника апеляційної скарги (позивачки) на кількісний склад працівників відповідного державного органу.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для звільнення позивачки з посади.

Помилковими є доводи апеляційної скарги позивачки про те, що оскаржуваний наказ прийнято без конкретизації причин і підстав звільнення позивача, оскільки зі змісту цього наказу слідує, що у ньому вказано підставу для його видання (у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, з припиненням державної служби) та чітко зазначено підстави звільнення (пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII); в наказі вказано дату припинення трудових відносин.

Продовжуючи розгляд справи, колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення справи необхідно з`ясувати чи було дотримано відповідачем процедуру звільнення позивачки. Зокрема, в межах розгляду цієї справи основним спірним питанням між учасниками справи є різне бачення того, чи було дотримано передбачений частиною третьою статті 87 Закону України Про державну службу 30-денний строк з моменту попередження позивача про наступне звільнення до моменту звільнення.

Статтею 9-1 Закону України Про державну службу визначено питання щодо порядку доведення до відома державного службовця інформації або документів.

Відповідно до частин першої та другої вказаної статті доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними.

Частиною четвертою статті 9-1 Закону України Про державну службу передбачено, що інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення.

За приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Здійснивши аналіз положень статті 9-1 Закону України Про державну службу, Верховний Суд у постанові від 09.08.2022 у справі № 380/876/21 дійшов висновку про альтернативність вибору керівником державної служби способів доведення інформації або документів до відома державного службовця: особисто, поштою, електронною поштою, використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку. При чому, вибір одного із зазначених способів доведення інформації не тягне за собою обов`язку одночасного використання іншого. Крім того, у вказаній постанові суд звернув увагу, що законодавцем у вищенаведеній нормі Закону України Про державну службу не визначено імперативних вимог щодо вибору конкретного виду відправлення документів державного службовця засобами поштового зв`язку (простого, рекомендованого, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю), який, в розумінні Закону України Про державну службу, вважатиметься належним повідомленням.

Вказана правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22.12.2022 у справі №160/8601/20.

З огляду на матеріали справи, Міністерством юстиції України щодо позивачки було складено попередження про скорочення посади державної служби та про звільнення із займаної посади із припиненням державної служби. (т.1 а.с.240а).

Дорученням в.о. Державного Секретаря Міністерства юстиції України від 20.02.2020 № 172/13/48-20 начальнику Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції доручено ознайомити заступника начальника з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту (позивача) з попередженням про звільнення під особистий підпис. До вказаного доручення долучено два примірника попередження про звільнення позивача та вказано про те, що один примірник попередження після ознайомлення - повернути до управління персоналу Міністерства юстиції.

Листом від 19.02.2020 №1840/14.7/27-20 Міністерство юстиції України в особі в.о. Державного секретаря сповістило Голову Регіональної профспілкової організації Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про скорочення посади заступника начальника з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції. (т.1 а.с.245в).

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач неодноразово та з використанням різних способів (за допомогою поштового зв`язку, мессенджер Viber, шляхом складення актів про відмову від підпису) намагався попередити позивачку про заплановане звільнення в силу того, що позивачка з 20.01.2020 -26.02.2020 знаходилася у відпустці, у період 27.02.2020-03.04.2020 перебувала у стані тимчасової непрацездатності (на лікарняному), в подальшому знаходилася до 06.07.2020 у творчій відпустці.

Так, судовим розглядом встановлено, що 27.02.2020 Управлінням на ім`я позивачки складено лист №22/5.1/1-146-Рм-20 стосовно скорочення посади заступника начальника з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (том 2 а.с. 147-148).

Вказаний лист 28.02.2020 направлений засобами поштового зв`язку "Нова пошта" ОСОБА_2 , що вказано у графі відправник, водночас у графі тип відправлення, опис зазначено: лист з 2 попередженнями. Крім того, із фіскального чеку №3000737934 вбачається, що відповідно до графи платник відправку зазначеної кореспонденції також оплачено приватною особою - ОСОБА_2 , що вказано і у експрес-накладній №59000490922134.

Колегія суддів зважає на те, що приватне направлення будь-якої кореспонденції приватною особою, навіть працівником міжрегіонального управління, не може бути розцінене як належне попередження позивача про наступне звільнення, від так вважає, що у такий спосіб позивачку не було належним чином повідомлено про майбутнє звільнення.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що посадовими особами міжрегіонального управління неодноразово вчинялися різноманітні дії з метою ознайомлення позивача з попередженням про звільнення, зокрема, засобами телефонного зв`язку, засобами електронного зв`язку та шляхом використання мобільного додатку Viber.

Так, 28.02.2020 працівниками Управління, а саме: начальником управління персоналу Управління Самотієвич С., заступником начальника управління персоналу Управління Демченко М., головним спеціалістом відділу проходження служби та комплектування управління персоналу Управління був складений Протокол про направлення фотокопій складеного Міністерством юстиції України від 20.02.2020 попередження про майбутнє звільнення заявника із використанням мобільного додатку Viber на момент телефону абонента - НОМЕР_1 та на електронну пошту - velcenvalya@gmail.com (т.1 а.с.241г).

Ці обставини визнані допитаними у ході розгляду справи свідками, а саме: начальником управління персоналу Управління - Самотієвичем С.В. та заступником начальника управління персоналу Управління - Демченком М.Г. та підтверджені фотознімками зображення екрану технічних пристроїв.

Колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що попередження про майбутнє звільнення заявника із використанням мобільного додатку Viber на момент телефону абонента - НОМЕР_1 та на електронну пошту - ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неналежним повідомленням, оскільки відомості про особисті контакти в матеріалах особової справи відсутні.

З наявних в матеріалах справи копії особистої справи вбачається, що у заяві позивача від 22.02.2018, що була подана у межах конкурсу на заняття посади, указана електронна пошта velcenvalya@gmail.com.

У складеній відносно заявника особовій картці працівника указаний контактний номер мобільного телефону НОМЕР_1 . (т.1, а.с.29, т.4 а.с.89).

Контактний номер мобільного телефону НОМЕР_1 указаний і в складеній відносно заявника особовій картці державного службовця (т.3 а.с.4) та у заяві про призначення на посаду від 04.04.2018 (т.3 а.с.42).

Апелянт вважає, що такі докази є недопустимими, але у випадку застосування визначеного у ч. 1 ст.91 Закону України «Про державну службу» способу доведення документів до відома державного службовця із використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку норми Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця із використанням засобів телекомунікаційного зв`язку (затверджений постановою КМУ від 11.12.2019 №1042; далі за текстом - Порядок №1042) є спеціальними нормами права, не передбачають ані використання електронного цифрового підпису, ані фіксування факту підтвердження отримання державним службовцем надісланих документів, визначають достатнім підтвердженням складання протоколу за установленою формою та роздруківку екрану засобу телекомунікаційного зв`язку.

Суд апеляційної інстанції вважає, що під час направлення указаного попередження були дотримані положення Порядку № 1042, тому що попередження про майбутнє звільнення було направлено як вимушений захід через знаходження позивачки у стані тимчасової непрацездатності після завершення часу відпустки на номер телефону у додатку «Viber» та на адресу електронної пошти, які офіційно та легально були отримані Міністерством та Управлінням від апелянта під час проходження останньою публічної служби в Північно-Східному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів уважає, що попередження про майбутнє звільнення заявника із використанням мобільного додатку Viber на момент телефону абонента - НОМЕР_1 та на електронну пошту - ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто за відображеними у матеріалах особової справи заявника як державного службовця номером засобу телефонного зв`язку та адресою електронної пошти, можна вважати повідомленням про заплановане вивільнення у належний спосіб.

Як вказує відповідач, що 03.04.2020 позивач прибула до міжрегіонального управління для надання листків непрацездатності та одночасно позивачем була подана заява на творчу відпустку з 06.04.2020 по 05.07.2020.

Посадовими особами міжрегіонального управління запропоновано ознайомитися з попередженням про звільнення з посади, проте позивач відмовилася, про що 03.04.2020 складено відповідний акт.

15.06.2020 позивач також прибула до міжрегіонального управління та їй посадовими особами міжрегіонального управління було запропоновано ознайомитися з попередженням про звільнення, проте вона відмовилася, що зафіксовано актом від 15.06.2020.

Між учасниками справи є спір з привод того, чи була позивачка фактично присутньою в управлінні 03.04.2020 та 15.06.2020 та чи відмовлялася вона від отримання попередження, позаяк показання позивачки та свідків - посадових осіб відповідача відрізняються.

Водночас між учасниками справи не має спору з приводу того, що позивачку 06.07.2020 під особистий підпис посадовими особами міжрегіонального управління попереджено про звільнення із займаної посади не раніше ніж через 30 календарних днів з дня ознайомлення з даним попередженням та про припинення державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що у випадку коли існує декілька повідомлень про заплановане звільнення, які відтерміновані між собою в часі, належним попередженням про звільнення слід вважати останнє повідомлення.

Прийняття та доведення під підпис нового попередження про звільнення із займаної посади не раніше ніж через 30 календарних днів з дня ознайомлення з даним попередженням нівелює юридичну силу раніше виданих попереджень та у такий спосіб у особи, яку попередили про звільнення, виникає законне право на передбачуване звільнення в межах строку визначеного в повідомленні, в той час як раніше зроблені повідомлення колегія суддів уважає нереалізованими.

З огляду на матеріали справи, позивач фактично ознайомлена з попередженням про звільнення 06 липня 2020 року, а оскаржуваний наказ прийнято відповідачем-1 14 липня 2020 року, від так колегія суддів уважає, що Міністерством юстиції України не дотримано процедуру звільнення позивача, оскільки останнім не дотримано передбачений ч. 3 ст. 87 Закону України Про державну службу 30-денний строк з моменту попередження про наступне звільнення до моменту звільнення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність зміни визначену у наказі Міністерства юстиції України від 13.07.2020 №2220/к календарну дату звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту з 14.07.2020 на 06.08.2020.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Наведені в апеляційних скарках доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2023 по справі № 520/10516/2020 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.С. ЧалийСудді В.В. Катунов І.М. Ральченко Повний текст постанови складено 03.06.2024.