Ухвала

від 30.05.2024 по справі 200/2754/20-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

УХВАЛА

30 травня 2024 року

м. Київ

справа № 200/2754/20-а

адміністративне провадження № К/990/19188/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Хохуляка В.В., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.05.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024 у справі №200/2754/20-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АБЗ ПРОМБУД» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Головне управління ДПС у Донецькій області через підсистему «Електронний суд» 16.05.2024 звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та недотримання норм процесуального права, просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.05.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024 у справі №200/2754/20-а, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АБЗ ПРОМБУД» відмовити в повному обсязі.

У касаційній скарзі відповідачем також порушено питання про поновлення строку на касаційне оскарження спірних у цій справі судових рішень.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень у касаційному порядку.

Так, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що Головне управління ДПС у Донецькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України вже зверталося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою у цій справі раніше, яку Верховний Суд ухвалою від 22.04.2024 повернув особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила належного викладення підстав касаційного оскарження. При цьому, повертаючи вперше подану відповідачем касаційну скаргу, Верховний Суд, визнавши незмістовним і недостатнім наведене скаржником обґрунтування підстав касаційного оскарження спірних рішення та постанови визначених, зокрема, пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328, пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України, роз`яснив скаржнику вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, в тому числі, і у випадку подання касаційної скарги на підставі пунктів 1-4 частини четвертої статті 328, частин другої, третьої статті 353 цього Кодексу.

Під час перевірки вдруге поданої контролюючим органом касаційної скарги на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.05.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024 у справі №200/2754/20-а, Верховним Судом встановлено, що її зміст щодо підстав для касаційного оскарження судових рішень є ідентичним до тієї, яку було повернуто ухвалою Верховного Суду раніше та яку суд касаційної інстанції визнав необґрунтованою.

Так, усуваючи недоліки попередньо поданої касаційної скарги та повторно посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження, відповідач наводить мотиви незгоди з рішенням судів попередніх інстанції про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АБЗ ПРОМБУД» здійсненими по факту оцінки доказів й фактичних обставин справи, вказує про неправильне застосування судами при прийнятті спірних рішень норм матеріального права, зокрема, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, статей 1, 4, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 1.2 пункту 1, підпункт 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 та зазначає ті ж самі постанови Верховного Суду (з цитуванням окремих витягів з тексту зазначених у касаційній скарзі постанов), посилання на які судом касаційної інстанції вже визнано таким, що не доводить застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Суд повторно звертає увагу скаржника, що положенням абзацу другого пункту 4 частини другої статті 330 КАС України унормовано, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Натомість, вказуючи про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду викладених у ряді постанов, контролюючий орган, як і у раніше поданій скарзі, лише цитує витяги з приведених у касаційній скарзі постанов щодо обставин, які можуть свідчити про необґрунтованість податкової вигоди, при цьому обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених для оскарження судових рішень в касаційному порядку на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України так і не наводить.

Фактично, у касаційній скарзі, як і у попередньо поданій, контролюючий орган висловлює незгоду саме зі здійсненою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою встановлених у справі обставин у взаємозв`язку з наданими на їх підтвердження доказами та доводить необхідність зміни такої (на його користь), що не може бути визнано належним обґрунтуванням неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права (обов`язкової умови при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України).

Поряд з цим, Суд роз`яснює скаржнику, що висновки Верховного Суду у справах, пов`язаних з питанням дослідження реальності господарських операцій є сформованими й усталеними. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, які саме документи мають силу первинних, а які обставини можуть свідчити про нереальність господарських операцій. Верховний Суд у своїх постановах послідовно дотримується позиції про обов`язок судів надавати оцінку обставинам та наданим на їх підтвердження доказами у їх сукупності.

За результатом аналізу змісту рішень судів першої та першої інстанцій у цій справі, відсутні підстави вважати, що вони суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду, а підставою для задоволення позову став висновок, що сукупність встановлених обставин і досліджених доказів підтверджують реальність господарських операцій, які давали підстави для формування даних податкового обліку на підставі тих документів, які були складені позивачем з його контрагентом.

Приведення скаржником практики Верховного Суду, з окремим цитуванням витягів із постанов, які стосуються обставин, які можуть свідчити про реальність господарських операцій, які обставини підлягають дослідженню у справах цієї категорії, а так само щодо оцінки того чи іншого аргументу контролюючого органу, які до того ж зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Тобто, за змістом касаційна скарга, аналогічно вперше поданій, зводиться виключно до надання неправильної, як на думку скаржника, правової оцінки встановленим у цій справі обставинам у сукупності з наданими доказами, що не є тотожним неправильному застосуванню норм матеріального права; цитування обставин справи та положень податкового законодавства з абстрактним зазначенням, що судами рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України та в силу вимог статті 341 КАС України не входить до повноважень Верховного Суду.

Далі за змістом касаційної скарги убачається, що відповідач, як на підставу на якій подається касаційна скарга, повторно посилається на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Зазначає, що судами безпідставно не надано правової оцінки аргументам скаржника та не досліджено наявні в матеріалах справи докази, що призвело до порушення при прийнятті спірних судових рішень принципу офіційного з`ясування обставин справи, що, як стверджує скаржник, свідчить про наявність підстави для їх скасування, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

Поряд з цим, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що доводи про невстановлення судами істотних обставин справи або недослідження доказів у справі є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Однак, з огляду на вищевикладене, пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржником належним чином не обґрунтовано і не зазначено, які саме докази залишилися не дослідженими судами попередніх інстанцій та на яку саме встановлену обставину це вплинуло, що могло б давати підстави для висновку про порушення цими судами норм процесуального права, а вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову, що передбачено статтею 351 КАС України. До того ж, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.

Доводи відповідача щодо цієї підстави касаційного оскарження фактично полягають в оспорюванні встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та оцінкою судів доказів у справі.

Відповідно ж до частини першої статті 341 КАС України переоцінка доказів знаходиться поза межами касаційного перегляду справи. Відтак, і незгода з оцінкою судом доказів не може бути підставою касаційного оскарження.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.

Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Верховний Суд вже звертав увагу скаржника на наявність суперечностей, які унеможливлюють вирішення питання про відкриття касаційного провадження, однак, зазначені мотиви контролюючий орган так і не врахував, що свідчить про ігнорування скаржником вимог і роз`яснень суду касаційної інстанції. При цьому, Суд акцентував увагу скаржника, що усунення таких суперечностей об`єктивно впливає на перевірку дотримання ним вимог частини четвертої статті 330 КАС України.

На стадії відкриття касаційного провадження, касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Верховний Суд наголошує, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Донецькій області підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.05.2023 та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024 у справі №200/2754/20-а.

Посилання скаржника на приписи підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, суд касаційної інстанції вважає неприйнятним, оскільки наведена норма не підміняє визначення підстав касаційного оскарження у розумінні частини четвертої статті 328 та пункту 4 частини другої статті 330 КАС України та суперечить їх правовому змісту.

Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.05.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024 у справі №200/2754/20-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АБЗ ПРОМБУД» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

СуддяВ.В. Хохуляк