Ухвала

від 03.06.2024 по справі 380/15162/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 червня 2024 року

м. Київ

справа № 380/15162/23

адміністративне провадження № К/990/18531/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

перевіривши касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі №380/15162/23 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Київської обласної прокуратури, про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за затримку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2022 року у справі №380/6041/21 у період з 10 травня 2022 року по 02 січня 2023 року у розмірі 304487,30 грн, без урахування належних податків і зборів.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Київську обласну прокуратуру.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2022 року у справі №380/6041/21 за період з 10 травня 2022 року по 01 січня 2023 року включно в сумі 304487 гривень 30 копійок.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Київська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.

29 травня 2024 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла заява про усунення недоліків шляхом, визначеним зазначеною ухвалою Верховного Суду.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку скаржник вказує, що вперше касаційну скаргу було подано до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження. Проте, ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року вказану касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, роз`яснивши, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Вдруге подану касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року повернуто скаржнику з тих самих підстав. Звертає увагу, що право на судовий захист входить до переліку тих прав, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи, що повторну касаційну скаргу подано без зайвих зволікань просить поновити строк на касаційне оскарження.

Перевіривши доводи вищевказаного клопотання, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Так, Судом установлено, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 30 січня 2024 року, а касаційну скаргу подано на пошту 08 травня 2024 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.

Скаржнику в ухвалі від 17 травня 2024 року було роз`яснено, що Суд перевіряє обставини пропуску строку на касаційне оскарження на підставі клопотання скаржника, в якому наведено поважність причин такого строку та наданих скаржником доказів, яким може бути надано відповідну правову оцінку Судом.

Судом також було установлено, що вперше подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 18 березня 2024 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. При цьому, Суд зауважив, що автор касаційної скарги чітко не зазначив яку саме норму права судом апеляційної інстанції застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та не указав щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок.

Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду", електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 18 березня 2024 року) доставлена в Електронний кабінет скаржника 18 березня 2024 року о 17 год 56 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Вдруге подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 18 квітня 2024 року повернув скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Суд зауважив, що зазначена скаржником постанова Верховного Суду у справі №465/4679/16 ухвалена за інших фактичних обставин, а тому посилання заявника касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції було прийнято рішення у цій справі без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові Верховного Суду. Також, суд касаційної інстанції зауважив. Що посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №380/2355/20, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки.

Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду", електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 18 квітня 2024 року) доставлена в Електронний кабінет скаржника 18 квітня 2024 року о 19 год 50 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Із цією касаційною скаргою скаржник звернувся 08 травня 2024 року, тобто зі сплином трьох місяців із дня ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 17 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху відповідно до правил статті 332 КАС України, з установленням скаржнику строку для подання до суду касаційної інстанції, зокрема, уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

Так в ухвалі Верховного Суду від 17 травня 2024 року скаржнику вказувалося про не доведення наявності підстав касаційного оскарження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Також, скаржнику вказувалось про не доведення наявності підстав касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявник не навів обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справі, у якій Верховним Судом були зроблені висновки.

В уточненій касаційній скарзі скаржник повторно вказує підставою для касаційного оскарження судових рішень - пункти 1 та 2 частини 4 статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи наявність підстави на касаційне оскарження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування статті 236 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22 та застосованого судом апеляційної інстанції.

Суд звертає увагу на те, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

Разом з тим доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Водночас мотиви скаржника зводяться до незгоди із застосованими судом апеляційної інстанції постанови Верховного Суду, що є неналежним обґрунтуванням пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України щодо наявності підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладеної у наведеної вище постанові.

За таких підстав, Суд дійшов висновку, що скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Тому посилання скаржника не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

В уточненій касаційній скарзі заявник також зазначає, що підставою для оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій є пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, та зазначає, що судами як першої, так і апеляційної Інстанцій ухвалено рішення в порушення норм процесуального права (статей 121-123 КАС України) та без урахування висновків Верховного Суду з приводу застосування норм права щодо строків звернення до суду з аналогічними позовними вимогами, викладених у постанові Верховного Суду від 28.05.2021 у справі № 380/2355/20.

Разом з тим, вказані скаржником норми прави не були предметом дослідження у вказаній справі, а тому Суд вважає необґрунтованим твердження щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування вказаних норм.

Слід зазначити, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов.

Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справі, у якій Верховним Судом були зроблені висновки.

Отже, уточнена касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Тому, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 17 травня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.

Зазначене свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та неврахування скаржником вичерпних роз`яснень, які йому надавалися Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.

Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.

Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Звернення з касаційною скаргою є третім, а підставою для повернення попередніх касаційних скарг стало недотримання саме скаржником вимог статей 328 і 330 КАС України щодо належного викладення підстав, тобто, саме проявлений скаржником підхід до оформлення касаційних скарг став причиною для їх повернення.

Також, Суд звертає увагу скаржника на терміни, у які відбувалися повторні звернення скаржника з касаційними скаргами, визнавши допущення скаржником необґрунтованих зволікань щодо реалізації права на повторне звернення до суду з касаційною скаргою. Загальний строк, що минув з дати виготовлення повного тексту постанови апеляційного суду і до дати звернення з касаційною скаргою втретє становить більше двох місяців, що значно виходить за межі як строку, встановленого КАС України для касаційного оскарження судових рішень.

Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

При цьому, Верховний Суд не наділений повноваженнями надавати оцінку іншим ухвалам, постановленим Верховним Судом у порядку визначеному цим Кодексом.

Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, яка оскаржує судове рішення, і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України сторони, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, для чого, як особи, зацікавлені у її поданні, повинні вчиняти всі можливі та залежні від них дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Однак, скаржник не навів об`єктивних перешкод для приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України у більш стислі строки, враховуючи, що Верховний Суд в ухвалі від 18 березня 2024 року про повернення поданої касаційної скарги надав вичерпні роз`яснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати в частині викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень.

Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.

При цьому, колегія суддів вважає недоречними посилання скаржника на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як підставу для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки висновки цього суду направленні на встановлення порушень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і захист прав людини (у виключних випадках - юридичної особи), а не органів державної влади.

Правові висновки ЄСПЛ в порядку аналогії не можуть бути застосовані для захисту прав та інтересів суб`єктів владних повноважень, оскільки законодавство України побудовано, зокрема, на основі конституційного принципу, коли права, свободи людини та їх гарантії визначають спрямованість діяльності держави, а не навпаки. Тобто, визначені законодавством права, свободи людини та їх гарантії не можуть бути притаманними органам державної влади, так як головним обов`язком останніх є утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 9901/511/19.

Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.

За змістом пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

Враховуючи вищевикладене, відсутність відповідних доказів щодо поважності підстав пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 333 КАС України за наслідками розгляду заяви скаржника щодо усунення недоліків касаційної скарги.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними підстави пропуску Київською обласною прокуратурою строку на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі №380/15162/23.

Відмовити у задоволенні клопотання Київської обласної прокуратури про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі №380/15162/23.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі №380/15162/23 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Київської обласної прокуратури, про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу у спосіб її надсилання до суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк