Постанова

від 31.05.2024 по справі 826/15675/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2024 року

м. Київ

справа № 826/15675/14

адміністративне провадження № К/9901/42247/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Юрченко В.П., Хохуляка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.01.2017 (суддя: Данилишин В.М.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017 (судді: Костюк Л.О., Бужак Н.П., Твердохліб В.А.)

у справі № 826/15675/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «І-Маркетинг»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «І-Маркетинг» (далі - позивач, ТОВ «І-Маркетинг») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві, податковий/контролюючий орган), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 25.07.2014 № 0008842201, № 0008852201, № 0008832201 та № 0008862201.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що у період, який перевірявся, дійсно мав господарські правовідносини з ПП «Логін» та ТОВ «Стек - Комп`ютер», які мали реальний характер та за якими ним було отримано товар, який було використано у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015, у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач не подав докази, необхідні та достатні для висновку про одержання ним товару саме від задекларованих контрагентів та не спростував виявлені податковою перевіркою факти безтоварності господарських операцій з ПП «Логін» та з ТОВ «Стек-Комп`тер».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.12.2015 касаційну скаргу ТОВ «І-Маркетинг» задоволено, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій касаційний суд зазначив, що суди не перевірили доводи Товариства щодо неможливості подання усього пакету документів у зв`язку з їх вилученням правоохоронними органами, не з`ясували, які саме документи вилучалися з метою перевірки їх зв`язку з фактами господарської діяльності, що є предметом даного спору, не встановили, чи були повернуті відповідні документи позивачеві на час вирішення даного спору. Також судам слід було дослідити умови виникнення гарантійних зобов`язань на поставлений товар, адже, зазвичай, такі зобов`язання є супутніми реалізації товару кінцевому споживачеві. У такому випадку відсутність гарантійних зобов`язань між позивачем та спірними постачальниками не може розцінюватися як доказ безтоварності спірних операцій.

Крім того, суди не надали належної правової оцінки матеріалам кримінального провадження за № 32013110020000085, у ході якого встановлено, зокрема, факт ввезення ТОВ «Стек-Комп`ютер» контрабандним шляхом побутової техніки. Наведений факт може свідчити про об`єктивну наявність у цього постачальника активу, який у подальшому передавався позивачеві.

Також суди не визнали доказом товарності операцій з одержання платником продукції від заявлених постачальників й укладені позивачем з третіми особами договори поставки, оскільки, за висновком судів, такі договори не засвідчують, що їх предметом є поставка товарів, одержаних платником від ПП «Логін» та ТОВ «Стек-Комп`ютер».

У той же час суди не встановили джерело походження товару, який виступав предметом цих поставок, не дослідили можливих альтернативних шляхів його отримання платником.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.01.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017 позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.07.2014 № 0008842201, № 0008852201, № 0008832201 та № 0008862201.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції зазначив, що у контрагентів позивача була фізична можливість поставити товар позивачу, який був предметом правочинів, укладених між позивачем та ПП «Гелан» та ТОВ «Стек-Комп`ютер», а відсутність на видаткових накладних підпису та печатки отримувача та товарно-транспортних накладних не може слугувати беззаперечним доказом відсутності поставки товару, адже суду пред`явлено копії видаткових накладних покупця, на яких міститься підпис та печатка постачальника, а наявність первинної документації на транспортування товару силами постачальника не є обов`язковим для покупця для здійснення податкової звітності. Разом з тим, у суду відсутні беззаперечні докази, що первинна документація позивача була повернута досудовим слідством до проведення перевірки та складання акту, а тому обставини обсягу подання позивачем документів на час перевірки суд трактує на користь позивача, виходячи з презумпції правомірності дій приватної особи у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Суди зазначили, що оцінивши надані письмові докази, прийшли до висновку що невідповідність вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» накладних та ненадання під час проведення податкової перевірки всіх документів, що становлять зміст відповідних операцій з поставки товару, не свідчить про реальність господарських операцій.

Крім того, суди зазначили, що з матеріалів справи вбачається, що придбаний товар в подальшому був реалізований в господарській діяльності, що підтверджує господарську мету зазначених операцій.

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

В доводах касаційної скарги скаржник, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки, при цьому зазначив, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Заперечення на касаційну скаргу від позивача до Суду не надходили, що не є перешкодою для розгляду справи.

У зв`язку з набранням 15.12.2017 чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України згідно з Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» та початком роботи Верховного Суду касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 23.06.2014 по 27.06.2014 відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «І-Маркетинг» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Логін» та ТОВ «Стек - Комп`ютер» за період з 01.12.2010 по 30.11.2013, за результатами якої складено акт від 07.07.2014 № № 728/26-54-22-01/34709082 (т. 1 а.с. 155-195), яким встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 149.1 статті 149 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму податку на прибуток підприємств, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на 7319599,00 грн.;

пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на суму 6840651,00 грн.

На підставі акту перевірки 25.07.2014 податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0008832201, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 9 926 143, 00 грн., у тому числі за основним платежем - 7319599,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - на суму 2 606 544, 00 грн.;

- № 0008842201, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 10169772,00 грн., у тому числі за основним платежем - 6 779 848, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - на суму 3 389 924, 00 грн.;

- № 0008852201, яким зменшено суму бюджетного відшкодування за лютий 2013 на суму 130829,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 65415,00 грн.;

- № 0008862201, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2013 року у розмірі 130829, 00 грн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Приписами п/п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п/п 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з п. 185.1. ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Положеннями п. 186.1. ст. 186 ПК України передбачено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах «б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (ч. 2 ст. 71 КАС України, у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваного судового рішення та ч. 2 ст. 77 КАС України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого ч. 1 ст. 71 КАС України (ч. 1 ст. 77 КАС України) обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 (78) цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку.

Сам факт наявності у позивача податкових, чи-то видаткових накладних, інших документів з посиланням на поставку товарів (послуг), виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24.04.2019 у справі № 26/22352/15 (провадження № К/9901/36363/18), від 23.02.2024 у справі № 813/1777/16 (провадження К/9901/113/17).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Стек-Комп`ютер» укладено договір поставки від 01.01.2010 № 0311/2в, відповідно до пунктів 1.1, 2.1, 2.2, 6.1 та 6.2 якого первинними документами, які мають бути складені у випадку здійснення поставки товару є рахунки-фактури, видаткові накладні, специфікації, заявки.

Також між позивачем та ПП «Логін» укладено договір поставки від 03.01.2014 № 00/0104 відповідно до пунктів 1, 3, 4, 10 та 14 зазначеного договору, документами, які мають передаватись у випадку здійснення поставки товару є замовлення, видаткові накладні, сертифікати та гарантійні талони.

На підтвердження виконання договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договорів оренди складських та офісних приміщень з 2011 по 2013 pp.; договору поставки від 01.01.2010 №0311/2 з ТОВ «Стек-Комп`ютер»; довіреностей №№1, 2, 3 на отримання товарно-матеріальних цінностей за 2011-2013 pp.; договору поставки від 03.01.2012 №00/0104 з ПП «Логін»; довіреностей №№1, 2 на отримання товарно-матеріальних цінностей за 2012-2013 pp.; банківських виписок по взаємовідносинам з ТОВ «Стек-Комп`ютер» за 2011-2013 pp.; банківських виписок по взаємовідносинам з ПП «Логін» за 2012-2013 роки; оборотно-сальдової відомості по рахунку 361 за 20112013 роки; реєстр документів за 01.01.11-31.12.13 роки; оборотно-сальдової відомості по рахунку 364; звіту про дебетові та кредитові операції по рахунку НОМЕР_1 з 03.01.2011 по 30.12.2011роки, з 02.01.2012 по 31.10.2012 роки, з 01.11.2012 по 28.11.2012 роки та з 01.01.2013 по 29.11.2013 роки; звіту про дебетові операції по рахунку НОМЕР_1 з по контрагентам ПП «Логін» з 01.03.12 по 28.12.2012 та з 01.01.13 по 30.10.13 та по контрагенту ТОВ «Стек- Комп`ютер» з 01.01.11 по 30.12.11 роки; податкових накладних по ТОВ «Стек-Комп`ютер» з січня 2011 року по 22 грудня 2012 року; податкових накладних по ПП «Логін» з січня по червень 2013 року; видаткових накладних по ТОВ «Стек-Комп`ютер» з січня по серпень 2013 року; видаткових накладних по ПП «Логін» з березня 2012 року по червень 2013 року; договорів з покупцями-замовниками за 2012-2013 pоки.

Також суди встановили, що згідно копії ухвали Дарницького районною суду м. Києва від 07.11.2013 №753/18879/13-к про проведення обшуку в магазині «Дешевшенет» з метою знаходження доказів, які відображають фінансово-господарську діяльність ПП «Гелан» та ТОВ «Стек-Комп`ютер»; розписки від 04.04.2014 про повернення вилучених під час обшуку документів фінансово-господарської діяльності товариства позивача; заяви від 07.04.2014 про повернення вилучених коштів під час обшуку та протоколу обшуку від 12.11.2013 з додатками вбачається, що кримінальне розслідування №32013110020000085 від 23.05.2013 тривало до проведення перевірки позивача податковим органом, кримінальне провадження закрито, а під час обшуку також встановлено наявність комп`ютерної та іншої техніки. Проте з наданих суду документів не вбачається коли та які саме документи позивача вилучено та повернуто.

У зв`язку з чим суди дійшли висновку, що позивачем надано відповідні документальні докази щодо фактичного здійснення господарських операцій та мети їх здійснення.

Разом з тим, Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій так і не виконано вимоги ухвали ВАСУ від 09.12.2015 в частині з`ясування, які саме документи вилучалися з метою перевірки їх у зв`язку з фактами господарської діяльності, що є предметом даного спору.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що вилучені документи було повернуло відповідно до розписки від 04.04.2014 про повернення вилучених під час обшуку документів фінансово-господарської діяльності товариства позивача позивачу було повернуто провинні документи.

Однак, суди попередніх інстанцій так і не встановили, чи були повернуті відповідні первинні документи позивачу на час проведення перевірки, зважаючи на те, що попередні інстанцій зазначили про повернення документів 04.04.2014, тоді як спірна перевірка проведена у період з 23.06.2014 по 27.06.2014, тобто після повернення первинних документів позивачу, з огляду на що суди також не з`ясували причини ненадання позивачем відповідачу первинних документів до проведення перевірки, під час проведення такої або до моменту прийняття спірних податкових рішень.

Не з`ясовано судами попередніх інстанцій також і обставини чи були у позивача в наявності, на момент проведення перевірки позивача, податкові накладні, довіреності на отримання ТМЦ, банківські виписки та оборотно-сальдові відомості, копії яких долучено до матеріалів справи та не надано до перевірки, про що податковим органом зазначено як в акті перевірки, так і в запереченнях на позовну заяву.

Суди також зазначили, що з наданих суду документів не вбачається коли та які саме документи позивача вилучено та повернуто, однак колегія суддів зауважує, що судами попередніх інстанцій не вчинено жодних дій щодо з`ясування вказаних обставин, зокрема, не було витребувано жодної інформації з даного приводу, як у позивача, так і в органу досудового розслідування.

Судами також не з`ясовано, чи виписувалися на виконання вимог договору поставки від 01.01.2010 № 0311/2в, рахунки-фактури, специфікації та заявки, а також чи виписувалися на виконання вимог договору поставки від 03.01.2014 № 00/0104 замовлення, сертифікати та гарантійні талони, які є невід`ємною їх частиною.

Судами не з`ясовано, які саме документи було витребувано відповідачем у позивача для проведення перевірки та чи складався акт про ненадання платником податків витребуваних податковим органом документів.

Також суди не надали належної правової оцінки матеріалам кримінального провадження за № 32013110020000085, у ході якого встановлено, зокрема, факт ввезення ТОВ «Стек-Комп`ютер» контрабандним шляхом побутової техніки.

Суд першої інстанції зазначив, що кримінальне розслідування № 32013110020000085 від 23.05.2013 тривало до проведення перевірки позивача та було закрито, однак в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували вказані обставини.

Судами також не встановлено джерело походження товару, який виступав предметом цих поставок, не досліджено можливі альтернативні шляхи його отримання платником, про що була звернута увага ВАСУ в ухвалі від 09.12.2015.

Суд звертає увагу на те, що адміністративний суд наділений достатніми процесуальними інструментами для безпосередньої перевірки та/або достеменного з`ясування обставин, установлених у рамках кримінального провадження, у разі, якщо такі обставини входять до предмета доказування у справі та мають правове значення для правильного вирішення адміністративного спору шляхом витребування необхідної інформації, у тому числі і органів досудового розслідування із з`ясуванням, які документи було вилучено та їх повернення, зважаючи на те, що з протоколу обшуку неможливо встановити, чи взагалі такі документи вилучалися органом досудового розслідування.

Крім того, суди попередніх інстанцій також зазначили, що у контрагентів позивача була фізична можливість поставити товар позивачу, який був предметом правочинів, однак суди попередніх інстанцій не конкретизували, на підставі яких саме первинних документів, вони дійшли вказаних висновків.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Частиною 1 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Водночас, Суд зауважує, що відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» ліквідовано Окружний адміністративний суд м. Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у м. Києві.

Згідно з абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Враховуючи приписи Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», розглядувана справа підлягає направленню на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017 у справі № 826/15674/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк